Туман плавав навколо Варі, над Варею і в очах Варі.
З туману раптом долинув сердитий голос:
- Скільки разів попереджав: не залишайте дітей самих... у місті. Вони так і дивляться, аби щось з місця зрушити... або когось. Особливо оті... оці... які не мають знань.
- А сюди тільки такі й потрапляють, - чомусь радісно відповів інший голос.
- Тим більше, тим більше!
Туман розсіявся. З нього випливли дві фігури. Одна була знайома Варі. Рукастик-Смугастик, який привів її сюди, виструнчився посеред Кімнати Знань. А інша фігура... оце так фігура! Окуляри - найбільші окуляри, які Варя бачила в житті. Ніс - найбільший ніс! Ось на такому носі й могли триматися такі великі окуляри. Волосся - найзапатланіше волосся! Здавалося, кожна волосинка так і хотіла злетіти з голови.
Фігура помітила, що Варя дивиться на неї, і спрямувала на дівчинку довгий і сухий палець:
- Ще хвилина - і ти б могла загинути. - Палець накреслив дугу і вказав на іграшкове місто біля ніг Варі. - Добре, що я встиг вчасно уповільнити... запобігти... зупинити...
Той, хто говорив це, заплутався. Спробував пригладити своє волосся, та де там! Воно здибилося ще більше, і по ньому пролетіли блакитні іскри.
- Професоре, у вас голова іскрить! - злякано вигукнув Рукастик-Смугастик.
- Це думки іскрять, думки, - сварливо відмахнувся Професор. - Так ось, зараз я зберуся з думками й скажу... - Він знову повернувся до Варі: - Дивись, що наробила твоя цікавість!
Дівчинка пильно подивилась на іграшкове місто. Ніби нічого в ньому, на перший погляд, не змінилося. Ось тільки автомобіль... той, до якого вона доторкнулась. Він валявся догори колесами!
- Мені довелося його перевернути! - вигукнув Професор. - Щоб запобігти... зупинити... знешкодити. Інакше всі машини теж поїхали б. А куди? Адже я не розставив ще дорожніх знаків, покажчиків, стрілок, не ввімкнув світлофорів на перехрестях. Це можна зробити тільки з допомогою чого?
- Рук... - відповіла Варя.
- ЗНАНЬ!
Він так вигукнув це слово, що Варя аж підскочила.
- Чого ви кричите? - тремтячим голосом запитала вона. - Я ж не знала...
- Ось я і кажу, - забурмотів Професор і схилився над містом. - Не знала, а лізла... втручалась. Добре, що все обійшлося гаразд - без поломок і нещасть, без потреби в запчастинах. Га? Я тихенько-тихенько її перевернув... м'яко-м'яко поклав...
Він поставив автомобіля і почав благати Варю:
- Не чіпай більше тут нічого, добре? Я тебе дуже-ду-же прошу!
Дівчинку це чомусь ще більше злякало.
- Та не буду я нічого у вас чіпати! - вже зі слізьми на очах промовила вона. - Відчепіться від мене!
Професор погладив її по голові й почав утішати:
- А ось відчепитися від тебе я ніяк не можу. Тому що причеплений... притулений... прилаштований для того, щоб давати вам знання. Отим, хто їх не має. Адже я професор з правил... професор правил...
- Правильний Професор! - підказав Рукастик-Смугастик.
Професор усміхнувся і жартівливо насварився на нього пальцем:
- Знаю, знаю! Так ви мене кличете... називаєте. Ну, нехай. - Він повернувся до Варі.
- Я буду розповідати і пояснювати тобі правила Закону Вулиць і Доріг, - він накреслив пальцем у повітрі щось дуже хитромудре. - Кожна літера з великої літери... тобто слово. Зрозуміла?
- Зрозуміла, - відповіла дівчинка, хоча нічого не зрозуміла - який закон, які літери. Та Правильний Професор залишився задоволений її відповіддю і навіть потер руки так сильно, що знову заструмували блакитні іскри - цього разу від довгих сухих пальців.
- Професоре, у вас руки іскрять! - зляканим голосом знову вигукнув Рукастик-Смугастик.
- Це енергія моя іскрить, енергія! - нагримав на нього Правильний Професор і гучно, ніби звертався до великої аудиторії, оголосив:
- Отже, почнемо!
Варя озирнулася. Нікого, крім неї, в кімнаті не було.
- Ти чого озираєшся? - підскочив до неї Правильний Професор. Кого чекаєш?
Вона раптом відчула страшенний голод і згадала, що їй говорили на перехресті.
- Пи... пиріжки, - вирвалося у неї.
- А, пиріжки! - Правильний Професор усміхнувся і повернувся до Рукастика-Смугастика. - Ти чув? Принеси їй пиріжків, які поліпшують пам'ять. І негайно, негайно!
Той вийшов і за хвилину повернувся з тарілкою рум'яних запашних пиріжків. Вони виявилися навіть гарячими, аж парували, і були такі смачні - не описати! Варя ще не знала, яка начинка всередині - сир чи капуста, а вже брала пиріжок.
Рукастик-Смугастик дивився на неї і голосно ковтав слину.
- Тихіше ковтайте! - пробурчав Правильний Професор і теж ковтнув слину.
Тоді Варя підсунула їм тарілку:
- Їжте й ви. Беріть, беріть, вони такі смачні! Не пошкодуєте...
Рукастик-Смугастик нерішуче подивився на пиріжки, а потім на Правильного Професора. Той зняв і зніяковіло протер окуляри маленьким носовичком.
- Якщо сказати по правді, я їсти не хочу, - зам'явся він. - Але, як побачу пиріжки, чомусь завжди хочеться їх їсти...
- І в мене те ж саме! - здивовано вигукнув Рукастик-Смугастик. От не хочеться їсти, а пиріжків чомусь завжди хочеться.
- І в мене! - радісно мовила Варя. - Мабуть, пиріжки для того й придумані, щоб їх хотілося їсти!
Вони засміялись і почали ласувати пиріжками.
Через кілька хвилин Правильний Професор звернувся до Варі:
- Що треба зробити, коли переходиш вулицю?
Та Рукастик-Смугастик відповів за неї:
- Коли переходиш вулицю, треба спочатку подивитися ліворуч!
- Чому? - повернувся до нього Правильний Професор.
Рукастик-Смугастик швидко дожував пиріжок і жваво проторохтів:
- Тому що зліва може з'явитися автомашина. І тоді трапиться...
- Зіт-кнен-ня! - разом закінчили вони.
- А коли дійдеш до середини вулиці, що треба зробити?
- Подивитися праворуч! - раптом вирвалося у Варі. Вона згадала, як вони переходили вулицю.
- Чому?
- Тому що цього разу машина може з'явитися справа! І тоді трапиться аварія!
- Правильно! - вигукнули Рукастик-Смугастик і Правильний Професор.
Потім Правильний Професор сказав:
- Ось бачиш, ці пиріжки справді поліпшують пам'ять. Ти запам'ятала те, що я казав, і те, чого я навіть не казав. А якщо ти не озирнешся ліворуч-праворуч, то станеться...
- Зіткнення! - хором закінчили всі.
Після таких ласощів Варю почало хилити на сон. А Правильний Професор все правив та правив про свої правила, і щоразу Рукастик-Смугастик влад відповідав на всі його запитання, навіть найкаверзніші.
- Якщо ти їдеш на велосипеді і бачиш, що на потрібну тобі вулицю в'їзд велосипедистам заборонений, що ти зробиш?
- Зійду з велосипеда і поведу його.
- По тротуару?
- Ні, по тротуару піду сам, а велосипед вестиму по бруківці, поруч з тротуаром.
- Молодець! - похвалив Правильний Професор. Від напруги та надміру енергії з його волосся і пальців безперервно летіли блакитні іскри-блискавки...
Та Варя щось згадала і запитала:
- А чому Рукастик-Смугастик на перехресті піднімає руку, коли хоче всіх зупинити?
Рукастик-Смугастик тут же відповів:
- Тому що цей жест відповідає жовтому сигналові Знавця-Моргунця.
- Взагалі так, - погодився Правильний Професор. - Але... Це історія... - він підняв палець. - Я розповім вам, як з'явилися Рукастики-Смугастики.
- Ой, як цікаво! - у Варі й Рукастика-Смугастика відразу ж заблищали очі.
Професор заклав руки за спину й довгими кроками почав міряти Кімнату Знань.
- Я особисто був учасником тих історичних подій. І трапилося це... скоїлося... відбулося, коли в Чарівній Круговерті з'явився Знавець-Моргунець. Він стояв на головному перехресті та вказував автомашинам, куди й кому їхати.
Як він це робив? Червоним вогнем запалає - зупиняються всі машини.
Жовтим світлом засвітиться - приготуватися до руху. Зеленим засяє - дозволяється їхати.
І всі автомашини слухались Знавця-Моргунця. Усі, та не всі.
Мчить якось пробоєм до перехрестя гоночний Громобій. І ще здалеку гукає:
- Пропустіть! Поспішаю! Не затримуйте мене!
Він взагалі любив гасати з шаленою швидкістю і таким ревінням, що інші, зачувши його, заздалегідь поступалися...
Намагався Знавець-Моргунець його врезонити... приструнити... загальмувати, але де там! З гальмами у Громобоя завжди було не все гаразд.
- Ніколи мені! Я зайнятий! - лементував він.
А коли його запитували, чим він зайнятий, Громобій верз таку нісенітницю, такого туману напускав, що доводилося вмикати протитуманні фари. Проте всі й так знали, яке в нього "термінове й важливе" заняття - з ранку до смеркання гасати дорогами.
Знавець-Моргунець вже давно покарав би його, та були у Громобоя захисники.
- Це ж гордість наших перегонів! - говорили вони. - Подивіться, яка у нього швидкість! Які поршні, циліндри! Нехай ганяє.
Ну, гаразд. Нехай би вже сам ганяв, а то й інших на таке підбивав.
- Кого ви слухаєтесь?- казав він. - Його діло - стояти, а наше їздити.
Дехто з старших докоряв йому:
- Він заради нас стоїть. Заради нашого організованого руху. А головне - він Знавець! Знає, куди й кому їхати.
- Звідки ви знаєте, що він знає? - глузливо запитував Громобій.
Були й такі, що вірили Громобою і теж порушували правила. А це приводило до чого?
Варя і Рукастик-Смугастик тут же відповіли:
- До зіткнення!
- Так. А там, де зіткнення, там і нелади. От і задумався Знавець-Моргунець, як порядок навести. Потрібні помічники - міцні, надійні руки!
І одного разу такі "руки" з'явились. Оце так руки! Всю дорогу перекрили: відступили перед ними машини - такого дива вони ще не бачили!
Дійшовши до перехрестя, це "диво" виструнчилося перед Знавцем-Моргунцем і відрапортувало:
- Доповідає командир Маяк. Прибув у ваше сухопутне розпорядження.
Знавець-Моргунець зачудовано дивився на незнайомця.
- Як ти сюди потрапив?
- З ходовим вітром!
- А що ти вмієш робити?
- Тримати курс і дивитись небезпеці в очі!
Знавець-Моргунець замислився.
- А тримати лад і порядок ти зможеш? - спитав він. - Руки в тебе міцні?
- Що накажеш, те й буду робити, - хвацько відповів Маяк.
Знавець-Моргунець зрадів:
- Ти мені й потрібен у помічники! Ось тільки... який порядок ти будеш підтримувати?
- Я підтримуватиму найкращий у світі порядок - морський! проголосив Маяк. - За морського порядку кожен іде своїм курсом, і ніяких аварій не трапляється!
- Ото гаразд, ото добре, - приказував Знавець-Моргунець. - І як це ти зробиш?
- А ось як! - І новий помічник повернувся у той бік, куди був спрямований червоний промінь Знавця-Моргунця, і широко розкрив... розчепірив... розмахнув руки, відразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати ні вперед, ні назад. Рухалися тільки ті, до яких Маяк стояв боком і не перепиняв їм дороги, - вони бачили тільки зелене світло.
Знавець-Моргунець був щиро вдячний.
- Подав ти мені руку допомоги. Братерську руку, надійну. Буду називати тебе братом... Рукастиком... Смугастиком. І форма в тебе гарна - далеко видна.
Так і пішло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помічник виводив їх на цей шлях.
Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.
- А Громобій? - спитала Варя.
- Хитрий Громобій побачив, як повертається справа, і кинув порушувати порядок. Щоправда, на відлюдді він ще продовжував гасати, та згодом і там навели порядок.
- Щоб не було зіткнень, - оголосив смугастий помічник, - кожен віднині повинен триматися одного боку, одного курсу.
У нього з'явилися свої помічники - такі ж, як він, суворі й смугасті, ось тільки зростом нижчі, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
Нині вони вже не розводять руки врізнобіч, але всі знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що він ніби руки розкинув - не можна їхати: червоне світло! Можуть їхати тільки ті, до яких він боком стоїть, а це означає зелене світло. А підніме руку - значить, жовте світло: припинити всім рух...
Професор замовк, а потім звернувся до Варі:
- Ну що, дівчинко, тепер тобі зрозуміло... ясно?
- Так, - кивнула Варя. - А я думала, що він кличе мене, коли підняв руку...
Рукастик-Смугастик усміхнувся.
- Отож повертатися тобі треба було не по тій велосипедній доріжці, якою ти їхала раніше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?
- Тому що треба триматися правого боку, - впевнено відповіла Варя.