Дід Драндулет їхав нічними вулицями.
Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобій? Та вулиці були безлюдними й тихими, тільки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усі автомашини? Куди вони поділися?
- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дід Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
Щоправда, Малькові-Ванькові здавалось, що вони ледве тягнуться, але він боявся образити доброго діда й тому промовчав.
- Тримайся! - відчайдушне вигукнув Дід Драндулет і з рипінням та скреготом почав розвертатися. Він виїхав на велику площу і зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усіх боків до нього бігли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срібні свистунці.
Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидіння і зачаївся під кермом.
- Ай-яй-яй! - вигукнув Дід Драндулет. - Оце так зустрічаєш добрих гостей, господаре?
- Діду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець і від хвилювання, а може, з радості спалахнув відразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, від чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпіли на місці.
- Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледів, що то за диво з'явилося.
- Отакої! - гірко промовив Дід Драндулет. А оскільки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Мені вже й на світ білий з'являтися не можна?
Знавець-Моргунець зніяковів.
- Не те я хотів сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
- Сам ти дивак... - почав було Дід Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, і хлопець шкереберть полетів на землю.
- От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звідки ти, хлопче, взявся? І що ти там шукаєш?
- Шукаю дівчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Він сидів навпочіпки і тер гулю на потилиці. - Тільки я не тут шукаю, а взагалі... Нам додому треба повертатися.
Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Ті спритно підбігли й виструнчилися перед своїм начальником.
- Розшукати дівчинку Варю!
Наперед виступив Рукастик-Смугастик у білому береті й білих рукавичках.
- А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кімнаті Знань, куди я її відправив через те, що вона зовсім не знала Закону Вулиць і Доріг.
- Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дівчинку випускати на вулицю, коли вона зовсім не знає правил Закону? Як можна довірити їй самостійно ходити по Чарівній Круговерті? Вона ж не зможе повернутися додому!
- Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено відповів Рукастик-Смугастик. - Професор допоміг вивчити всі правила. І зараз вона їсть знамениті пиріжки пам'яті, щоб добре все запам'ятовувалось.
Малько-Ванько голосно ковтнув слину і сказав:
- Я теж хочу пиріжків...
- Тоді до професора! Негайно до Правильного Професора!