...Малько-Ванько розплющив очі з відчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним уві сні. Всі його пригоди в Чарівній Круговерті згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! - подумав він. - А може, то був не сон?"
Як же дізнатися, приснилося усе це йому чи було насправді? Лютий Громобій, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дід Драндулет і П'яте Колесо, могутня чародійка Краса - Мідна Коса...
Запитати у Варі?
Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й сміятися почне, глузувати з нього... Ні, не можна. Краще почекати, якось саме відкриється...
За сніданком він так і свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нічого не говорила. І Малько-Ванько не знав, що робити.
- А зараз, діти, - промовила Олеся Василівна після сніданку, - ми вирушимо до чарівної кімнати.
- Ур-а-а! - залементували всі, і тільки Малько-Ванько мовчав - від хвилювання у нього несподівано перехопило дух. Зараз, зараз відкриється загадка чарівної кімнати та його таємничих нічних пригод!
Він останнім ступнув до кімнати. І завмер.
Перед ним лежала Чарівна Круговерть.
Тепер вона була освітлена яскравими сонячними променями, але точнісінько така сама, яку він бачив уві сні - тобто вночі. Ті ж вулиці, площі, будинки, палаци... Ті ж автомобільчики, що нерухомо застигли на вулицях.
Діти розсипалися навколо Чарівної Круговерті з радісними вигуками:
- Яке гарне місто!
- Це наше місто, діти, - сказала урочисто Олеся Василівна. - Воно точнісінько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впізнаєте свої будинки, вулиці, магазини й кінотеатри.
Не змовкали захоплені вигуки - кожен шукав свій будинок.
- Восени ви підете до школи, - заговорила знову Олеся Василівна. - Ходитимете самостійно, і вам доведеться переходити вулиці, площі, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць і Доріг.
Малько-Ванько здригнувся і подивився на Варю, а Варя на нього.
Очі в обох були великі і здивовані. Вони зрозуміли одне одного.
- Отже, сьогодні ми почнемо вивчати ці правила, цей Закон.
- Стій! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чіпай!
Один хлопчик, який стояв навпочіпки, злякано відсмикнув руку, яку вже простягнув до білого блискучого автомобіля спортивної форми.
- Т-ти чого?
- А нічого! Не чіпай, бо...
- Бо що?
- Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотів Малько-Ванько. Всі засміялись, та Олеся Василівна несподівано підтримала його:
- Нічого сміятися, він правий, діти! Я вас суворо попереджаю: ніхто не повинен нічого чіпати в місті. Інакше ми не зможемо вивчити дуже потрібний нам Закон Вулиць і Доріг.
- Чому?
- А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, і в місті почнеться безладдя... хаос...
- Круговерть! - раптом вирвалось у Малька-Ванька.
- Правильно - круговерть! - зраділа Олеся Василівна і лагідно подивилася на нього. - Розумник!
У цей момент "розумника" так штовхнули в бік, що він ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся і побачив Варю.
- Ти чого?
Варя притулила палець до губів і прошепотіла:
- Ні слова про Чарівну Круговерть!
- Чому? - теж пошепки спитав Малько-Ванько. І тут же зрозумів, що то був не сон - усі його неймовірні пригоди сталися насправді! Його та Варі.
- Тому, - прошепотіла Варя, - що нам ніхто не повірить. Засміють... - І вона чомусь почервоніла.
"Справді, - подумав Малько-Ванько, - ніхто не повірить".
- А Олеся Василівна тебе покарає, - продовжувала шепотіти Варя. Адже ти не послухався її, поліз уночі до чарівної кімнати...
І вона глузливо примружилась.
- А ти не лізла, чи що? - наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
- От і я кажу, що покарає нас Олеся Василівна, - всміхнулася Варя. - Вона сувора!
І вони вирішили нікому нічого не розповідати про свої незвичайні пригоди.
І справді не розповіли.
Ось тільки мені...
А я - вам!