Вони обережно зайшли до кімнати й зупинились.
Двері за ними повільно зачинилися.
Клацнув зловісно замок.
З переляку діти здригнулись.
У кімнаті нічого не було. Тобто - ні стола, ні стільців, ні ліжка - геть нічого, що буває у звичайних кімнатах. Навіть телевізора.
Але зате тут було...
...МІСТО!
Велике іграшкове місто починалося біля самих ніг Варі та Малька-Ванька й розкинулося на підлозі в усі кутки кімнати. Сріблясте місячне сяйво заливало його з вікон.
Будинки були маленькі-маленькі, але, як і в справжньому місті, одно- та багатоповерхові.
Дивне місто перетинали вулиці - не ширші за стрічечки у Вариних кісках.
Окремо височіли корпуси заводів з трубами завтовшки з олівець.
Мов дротинки, виблискували трамвайні колії, на яких позавмирали трамваї завбільшки з сірникову коробку.
Вулиці були забиті нерухомими крихітними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
І над усім цим сяяли величезні блакитні літери. Малько-Ванько й Варя вже вміли читати і тому без особливих труднощів розібрали слова: