З-за рогу з ревінням вихопились чудовиська з палаючими очима.
Вони мчали прямо на дітей, що заціпеніли з переляку.
- Стій! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
Попереду чудовиська бігла маленька смугаста фігурка, освітлювана яскравими фарами. Миготіли тоненькі ручки, блискучий шолом збився набік. Коротенькі ніжки дріботіли так швидко, що їх навіть не було видно.
Переслідувачі наздоганяли дивного втікача. Ще мить - і шалений натовп настигне його.
Сніп світла впав на смугасту жердину, що тяглася від стовпа поперек шляху. На жердині засвітилось червоне...
...ОКО!
- Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
Пронизливий скрегіт гальм розітнув повітря. Хмара куряви накрила і натовп, і маленького втікача.
Та за мить він уже вискочив з хмари, пірнув під смугасту планку й обернувся до своїх переслідувачів.
- Ну що, спіймали? Облизня спіймали!- вигукував він тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
Переслідувачі з гарчанням підсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, і діти побачили, що то ніякі не чудовиська, а...
...ЗВИЧАЙНІСІНЬКІ АВТОМОБІЛІ!
Вони заповнили весь шлях, їхні фари яскраво освітлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фігурку за нею. Автомобілі сердито буркотіли. Та не просто буркотіли, а, виявляється, розмовляли між собою!
Варя і Малько-Ванько розуміли кожне їхнє слово!
А говорили вони ось про що.
- Цього разу тобі пощастило! - величезний Ваговоз грізно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно від нас не втечеш!
- Назад тобі немає вороття! - пихато заявив блискучий Лімузин. Тепер ми самі собі господарі...
- Тільки поткнись ще, Рукастику-Смугастику! - заверещав схожий на жучка маленький автомобільчик. - Скінчились ваші часи, Рукастики-Смугастики...
- Дружки-Кружки! - підхопив хтось.
- Трикутники-Супутники!
- Ратники-Порадники! - вигукували з усіх боків навперебій.
А Рукастик-Смугастик хвацько стрибав і кричав:
- Не боюсь! Не боюсь! Ось почекайте, прийде великий Знавець-Моргунець з своєю дружиною, він швидко наведе порядок. Він вам управить свічки!
Машини ще дужче забубоніли.
- Знавець-Моргунець з своєю дружиною ув'язнений у кам'яному Триколірному замку, - відповів Лімузин. - І ми не дозволимо випустити його звідти. А країна Чарівна Круговерть тепер під нашою владою.
Рукастик-Смугастик насмішкувато взявся в боки:
- Хто ж вам дав таку владу?
І автомашини хором відповіли:
- Це зробили дурненькі й неслухняні Малько-Ванько й дівчинка Варя. Хвала і слава їм!
І вони заспівали:
А зараз ми влаштуємо
Гуляння хоч куди!
І всіх Знавців,
всіх Моргунців
Під три біди,
під три біди!
Тут чиїсь фари мало не засліпили Варю і Малька-Ванька.
- Ось вони! - пролунало багатоголосе ревіння. - Ось вони, наші нерозумні визволителі!
Щось підхопило дітей і підняло у повітря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, проніс у повітрі й опустив на майданчик Автовежі.
- Вперед! Гайда на площу! - гукнув хтось.
Машини здійняли таке ревище, що в дітей аж вуха позакладало!
Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями світла. На поворотах вузенький майданчик Автовежі хилився набік, і Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
- Ой, упаду!
- Тр-римайся! - підбадьорював він її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
Машини стишили хід. Варя раптом вигукнула:
- Глянь! Та це ж наш гастроном!
За склом вітрини магазину промені фар освітили велетенський торт-вежу. Зубці вежі були викладені з горіхів. Між ними червоніли троянди з крему, а на стіні красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. І називалась ця гора ласощів так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом і ковтала слину. Але ніколи не просила, щоб його купили. Та й ніхто з дітей не виявляв такого бажання, бо хіба може людина з'їсти такий торт? Хіба що Карлсон...
- Справді! - Малько-Ванько витріщив очі. - А онде стадіон...
- І парк з каруселлю!
- І кінотеатр "Барвінок"!
- І кіоск з морозивом!
Вони подивились одне на одного:
- Це - наше місто!
Виходить, зовсім недалечко їхній будинок - великий, багатоповерховий, з просторими білими балконами. Там, у квартирі номер три на першому поверсі, зараз сплять Варині мама, тато й бабуся, а в сімнадцятій, що на третьому поверсі, сплять мама, тато, старший брат і молодша сестричка Малька-Ванька.
Сплять і нічого не знають, не відають.
Якби зіскочити з клятої Автовежі й побігти додому!
Та зіскочити аж ніяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
- Куди нас везуть?
- На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.
А на площі машин зібралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревіли...
Тільки-но показалась Автовежа, як по всій площі розляглися вигуки:
- Ось вони! Ось наші визволителі!
Автовежа вдоволено заворкотіла й почала піднімати майданчик з дітьми все вище й вище... "Визволителі" мружилися від яскравого світла.
Коли майданчик піднявся вище найвищих дахів, Малько-Ванько розплющив очі й побачив навколо море вогнів.
- Ой! Як високо! - схлипнула Варя. - А якщо впадемо?
- Н-не бійся... Головне - не боятися!
- Я не боюсь... але мені страшно!
У цей час машини оглушливо заревли:
- Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
Машини стали в коло, й почалися дивовижні веселощі!
Спочатку загуркотів басом Ваговоз:
Я - великий і нестримний,
Я - могутній і невпинний.
Перехожі, геть з дороги,
Відчавлю усім я ноги!
І всі підхопили:
Перехожі, геть з дороги!
Повідчавлюємо ноги...
Звідкись вигулькнув маленький автомобільчик і пронизливо заверещав:
Зростом я всього з вершок,
А зовуть мене Жучок,
Їду-їду, де захочу
І в шпаринку я проскочу...
Знову загув хор:
Перехожі, геть з дороги!
Повідчавлюємо ноги...
Від машин відділився блискучий Лімузин і також заспівав:
Хто прудкіший всіх на світі?
Дожену я навіть вітер...
Я шпаринок не шукаю,
Сам в шпаринку всіх забгаю!
Раптом натовп стих і розступився. З'явився низький білий автомобіль - той, що тікав від руки Малька-Ванька. Хлопчик його відразу впізнав, хоча тепер він був великий та грізний. Його фари яскраво палали.
- Громобій! Гоночний Громобій! - загомоніли машини.
Голос Громобоя залунав над площею:
- Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарівної Круговерті. Нестерпний Знавець-Моргунець зі своєю дружиною ув'язнений у Триколірному замку. Але вранці жителі вийдуть із своїх осель, визволять його, і він знову почне приндитися, знущатися і командувати нами. Як цьому перешкодити?
Натовп стривожено загув. Потім у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
- Я, - прохрипів він, - можу цьому перешкодити. Я і ніхто більше!
- Як? - підсунувся до нього Громобій.
- Засиплю двері всіх будинків піском та гравієм щоб жителі не змогли відчинити їх і вийти на вулицю.
- А якщо вони полізуть у вікна? - вигукнув хтось.
- Тоді я обіллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник і випустив такі водограї, що інші машини злякано позадкували:
- Ой-ой! Не бризкайся!
- Люди занедужають і сидітимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтітимуть, загорнуться у ковдри, залізуть під перини.
- А я не стану їх рятувати й розвозити по домівках ліки, - додала Швидка Допомога.
- Це добр-ре! - прогарчав Громобій. - Дуже добр-р-ре.
- Я більше не служитиму людям! - заверещав громіздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тістечка, маківники, торти. Вони такі смачні, м'які, солодкі, завжди так чудово пахнуть...
І він апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
- А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.
Діти завмерли.
- Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.
- Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.
- Що ж їстиме моя бабуся? І мама, і тато...
- А мої тато й мама? А братик Віктор? Він по три окрайці з варенням відразу вминає, зрозуміла?
Варя заголосила:
- Вони кашлятимуть...
- І нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога відмовилась їм допомагати.
- Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителів міста!
- А як?
Вони подивилися вниз. До землі було так далеко, що діти злякано відсахнулись.
А тим часом автомобілі кружляли в танці, наспівуючи врізнобій якусь скрипучу пісню.
- Що ж нам робити? - знову забідкалась Варя.
І тут вони почули чийсь тоненький голосок:
- Егей! Ей там, на вежі!
Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залізного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фігурка в блискучому шоломі набакир.
- Рукастик-Смугастик?!