Вони вискочили з під'їзду. І вчасно - Самоскид вже під'їжджав до дверей заднім ходом. Кузов його повільно підіймався. Ледве наші герої встигли відбігти, як на асфальт ринув потоком вологий пісок.
- З тротуару не звертайте, - говорив Рукастик-Смугастик. Переходити вулицю слід тільки в спеціальне позначених місцях. Дотримуйтесь порядку...
Малько-Ванько несподівано чхнув.
- Знову ти про порядок... Навіщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...
Рукастик-Смугастик зупинився ніби вкопаний.
- Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всі повинні його порушувати. І ти теж хочеш стати порушником?
Малько-Ванько розгублено позадкував.
- Я не хочу бути порушником, - промимрив він.
- Тоді все гаразд. Ходімо.
На розі вони зупинились. Вулиця була безлюдною.
- Ось перехід. Але... - Рукастик-Смугастик поважно підняв палець. - Спочатку подивимось ліворуч. - Навіщо?- здивувалася Варя. - Чого це ліворуч дивитися?
- За правилами, до середини вулиці треба дивитися ліворуч - тільки з лівого боку можуть з'явитися машини.
Друзі повернули голови й так рушили переходом.
- А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дійшли до середини вулиці, що була позначена білою смугою, - поверніть голови праворуч.
Вони повернули голови і швиденько пішли далі через вулицю. Вони були вже на тротуарі, як з провулка вискочив Жучок.
Він помітив їх одразу і загальмував так, що аж закрутився на місці.
- Ось вони! - заверещав Жучок. - Сюди, всі сюди!
Втікачі кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у під'їзді. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освітили вулицю й помчали прямо на них.
- Гоночний Громобій!
Втікачі з розгону стукнулись об зачинені двері.
Переможне ревіння Громобоя навалилося на них.
Друзі заціпеніли біля стіни й заплющили очі...
Пронизливо заскреготіли гальма.
І Громобій зупинився!
Він стояв біля самісінького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтів з люті.
- Ага! Спіймав облизня! - Рукастик-Смугастик весело сміявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?
З усіх усюд поспішали машини. Та вони, як і Громобій, зупинялися коло бордюру. Автомобілі гурчали і безсило клацали кришками капотів.
- Ч-чому вони не кидаються на нас? - тремтячим голоском запитала Варя.
- Вони бояться тротуару! - відповів Рукастик-Смугастик. - Ходімо! Але дивіться мені - з тротуару ні кроку! Наші переслідувачі тільки цього й чекають.
Як тільки діти відійшли від дверей, машини підняли несусвітній гвалт і покотили поруч. Вони широко розчепірювали пащі капотів, щоб налякати друзів. Але ті йшли і не звертали уваги на своїх переслідувачів.
Коло перехрестя довелося зупинитися: далі ходу не було.
Всі підступи заповнили машини. Вони стояли щільно, одна до одної.
- Ха-ха-ха! Попались! - раділи вони.
Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
- Як же перейти нам на той бік? - з сумом запитала Варя і повільно обвела машини очима. - У повітря злетимо?
- У повітря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, між будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже він так вправно умів лазити по канату!
Але там не було нічого. Та хоча б щось і було, то як він видряпається по стрімкій гладенькій стіні? І раптом хлопчик помітив на стіні широку білу стрілку і намальованого на ній смішного синього чоловічка, котрий діловито ступав східцями униз.
- Куди він чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.
- Хто?
- Отой... синій.
Рукастик-Смугастик так і підскочив:
- Врятовані! Врятовані! Ура!
Друзі спантеличено дивились на нього.
- Чи ви знаєте, куди прямує отой синій чоловічок? До підземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
У переході яскраво горіли круглі електричні лампочки, освітлюючи східці...
На вулиці панував гармидер. Машини зі злості підстрибували до самого тротуару. Та друзі вже не боялись - упевнено бігли за своїм проводирем.
- Далеко не втечете! - зловісно лунало навкруги.
І ось знову перехрестя!
Раптом пролунав гуркіт. То з провулка вихопився Молоковоз і збив одну машину.
Утікачі скористалися метушнею на перехресті й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спині.
- Стій! Стій! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Він хотів попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
Громобоя, що причаївся у засідці, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на які падало світло від вуличного ліхтаря. Він стояв під кам'яною аркою будинку, чатуючи на втікачів.
Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобій відразу ж заревів і пронісся перед самісіньким його носом.
- Гукав же я тобі! - підбіг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобіля!"
- Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.
- А те! Біля кожного заїзду в двір висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожі...
- Кінотеатр "Барвінок"! - вигукнула Варя. - Ми часто ходимо сюди.
- А за кінотеатром - залізниця, - додав Малько-Ванько. - По ній бігають електрички за місто.
- Справді! - зрадів Рукастик-Смугастик. - І зараз ми переберемось на той бік залізниці.
- А як? Знову під землею?
- Ні, цього разу над землею! Там є повітряний перехід - віадук!
Машини стурбувались, коли побачили, що втікачі піднімаються по сходинках мосту.
- До переїзду! - залунали вигуки.
І вони галасливим натовпом ринули вздовж залізниці.
- Швидше! - крикнув Рукастик-Смугастик. - Ми повинні випередити їх.
Він ступив на останню сходинку, коли вдалині на переїзді заблищали фари - це були переслідувачі.
- Спізнились! Куди вам, бідолашним! - Варя показала їм "ніс".
Втікачі пірнули в якийсь завулок, повернули за ріг і сховались у дворі великого багатоповерхового будинку.
- Ху-х! Трошки відпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохідний двір. Ми вже недалечко від Триколірного замку.
- Ура! - застрибала Варя. - Незабаром ми звільнимо Знавця-Моргунця з дружиною!
- Може, звільнимо, а може, й ні, - зітхнув сумно Рукастик-Смугастик і зсунув шолом на потилицю. - Попереду найнебезпечніша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарів.
- А як же... ходять без тротуарів?
- У тому то й річ, що не ходять. Пішоходам вештатись там заборонено. Тунель тільки для машин. І якщо хоч одна з них раптом нас там застукає... - він замовк і безнадійно махнув рукою.
- Як же потрапити в замок?
- Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслідувачів.
Було чути, як ті гасають по сусідніх вулицях і провулках.
- Втратили нас з поля зору.
Вони пройшли через двір і зупинились у вузенькому темному проході.
Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всі закапелки та закутки.
Несподівано гурчання стихло.
- Це пі-доз-рі-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Він застережливо підняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнів навкіс через дорогу.
Кілька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.
- Так я і знав. Причаїлись...
І справді, то тут, то там з-за рогу вихоплювались нетерплячі переслідувачі й витріщали фари.
- Е-ей! - пролунав чийсь голос. - Послухай!
- Ну, чого тобі? - відгукнувся інший.
- А може, ми даремно тут стовбичимо? Мабуть, вони давно вже кудись утекли.
- Громобій казав, що вони тут.
Нарешті загурчали мотори. Найбільш нетерплячі поодинці вилазили зі схованок, поводили фарами туди-сюди, крутились на місці і їхали геть.
- Ну, ось що, - мовив Рукастик-Смугастик, коли все стихло. - Тепер час. Зараз вийдемо на вулицю Знайому...
- На вулицю Знайому? - перепитав його Малько-Ванько. - Я цю вулицю знаю. Там живе мій друг Петрик-велосипедист.
- А чому його так прозвали? - зацікавився Рукастик-Смугастик. Було видно, що він чомусь ще вагається рушати, чогось вичікує...
- Тому що він з велосипедом ніколи не розлучається! - засміявся хлопчик. - І до магазину на ньому їздить, і в кіно, і навіть у лазню... Якось у спальню приволік бруднющого-пребруднющого. Відтоді мама звеліла йому тримати велосипед у під'їзді. Ось такий він, Петрик-велосипедист!
- Ай-ай-ай, - похитав головою Рукастик-Смугастик. - Це негарно. Таким маленьким не дозволяється їздити на велосипеді по вулицях.
- А він - по тротуарах!
- Ще гірше. Тротуарами велосипедистам взагалі заборонено їздити.
- Справді? А Петрик-велосипедист про це не знає... Я йому ось скажу!
- Обов'язково. В якому будинку він живе?
- Ось у тому. Зелений триповерховий на тому боці вулиці...
- Е-ех, на тому боці! Переходити туди небезпечно... - Він обернувся до Малька-Ванька: - Ти, звичайно, вмієш їздити на велосипеді?
- Ні-і, - заперечливо похитав головою хлопчик. - Мені мама не хоче його купувати - каже, що я неслухняний і правил вуличного руху не знаю. Обіцяє купити, коли я добре поводитимуся. Тільки, мовляв, це не скоро буде... - закінчив Малько-Ванько зовсім тихо і похнюпився.
- Правильно твоя мама каже, - схвально мовив Рукастик-Смугастик. - На велосипеді теж треба дотримуватися правил вуличного руху. Але дуже шкода, що ви не вмієте їздити на велосипеді.
- Як це не вміємо? - образилася Варя. - А ось я вмію!
- Справді? Тоді - ура!
- Ура! - шепотом підхопили друзі, хоча до пуття ще не розуміли, чому так зрадів Рукастик-Смугастик.
А той поквапливо продовжував:
- Треба перебігти вулицю оцим переходом і взяти в під'їзді Петриків велосипед. Варя сяде на нього й помчить через Похмурий тунель прямо до Триколірного замку.
- А якщо в тунелі машини? - Очі у Варі зробилися великими.
- Вони тебе не чіпатимуть. За умови, - підняв палець Рукастик-Смугастик, - що ти їхатимеш тільки по зачарованій доріжці.
- Якій, якій доріжці?
- Велосипедній. Ця доріжка позначена білою смугою, ти відразу її побачиш. А машин не бійся - жодна не посміє тебе скривдити. Ти вправно їздиш на велосипеді? - раптом стурбовано запитав він.
- Вправно!
- А скільки разів падала, я бачив! - встряв у розмову Малько-Ванько. Він тупцював і шморгав носом.
- Це я випадково! - стріпнула кісками Варя.
- Постарайся у тунелі не впасти, - серйозно мовив Рукастик-Смугастик. - Інакше... ти розумієш?
- Так, - кивнула вона головою. - Інакше я не врятую бабусі.
- І мами, і тата... Нікого не врятуєш! Коли виїдеш з Похмурого тунелю, побачиш Триколірний замок. Під'їдеш до воріт і тричі свиснеш у цей чародійний свистунець. Ось, тримай!
Він урочисто передав їй маленький білий свисток на тоненькому срібному ланцюжку. Варя покрутила його в руках, і щось яскраво заблищало.
- Ой, які чудові камінці!
На сніжно-білій поверхні свистунця променіли камінці: золотавий, смарагдовий, рубіновий.
- Не загуби його. Тільки ним можна відкрити ворота Триколірного замку.
Варя обережно повісила свистунець собі на шию.
Усі троє стрімголов кинулись через дорогу. Та щойно вони добігли до середини, як дико заревів мотор. На перехрестя вискочив Громобій.
- Так я і знав! Це пастка! - вигукнув Рукастик-Смугастик. - Біжи, Варю!
Він схопив Малька-Ванька за руку й зупинив його. А Варя щодуху помчала далі.
На мить Громобій загаявся - не знав, на кого кинутись. Цього було досить, щоб Варя опинилась на тротуарі. А її друзі залишились стояти посеред вулиці, беззахисні перед жахливим чудовиськом...
Громобій загрозливо посунув на них.
- Біла смуга! - раптом закричав Рукастик-Смугастик. - Увага! Попереду біла смуга!
Автомобіль безсило зупинився.
- Тікайте! Тікайте! - гукала з тротуару Варя. - Він розчавить вас!
- Не розчавить, - спокійно відповів Рукастик-Смугастик. - Ми на "Острівці безпеки".
Тільки тут Малько-Ванько помітив, що вони справді стоять посередині овального острівця, намальованого на асфальті білою фарбою.
А звідусіль уже поспішали машини, які повиповзали з своїх сховищ.
- Усе ж таки попались!
- Чому вони не чіпають нас?- запитав переляканий Малько-Ванько.
- Тому що жодне колесо не сміє, не має права заїхати на "Острівець безпеки". Тут можуть стояти тільки пішоходи. Так визначено в правилах вуличного руху.
- Але... але ж вони порушили всі правила!
- Не всі, - задумливо заперечив Рукастик-Смугастик. - У тому-то й річ. Я констатував це ще тоді, коли машини не зважились на тротуар вискочити. Ось чому я звелів Варі їхати по велосипедній доріжці.
Він замахав дівчинці:
- Їдь мерщій!
Вона не почула, але зрозуміла його жест. Забігла до під'їзду і вивела велосипед. Хвилину дівчинка стояла, дивлячись на друзів, що потрапили в пастку. Але Рукастик-Смугастик знову нетерпляче махнув їй.
Тоді Варя швидко стрибнула на сідло й помчала по вузенькій доріжці, позначеній білою смугою.
Кілька машин помітили Варю і кинулись за нею. Мить - і білі миготливі гольфики відважної велосипедистки поглинуло темне жерло Похмурого тунелю.