Тунель тьмяно освітлювали два ряди стінних ліхтарів. Варя ледве розпізнавала білу лінію зачарованої доріжки.
Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди і... зупинився!
Варя ледве встигла спертися рукою об стінку, щоб не впасти.
Поруч загальмував Жучок.
- Ги-ги-ги! Доїздилась! Не біжить твій бігун, бач? Злякався, чи що?
Настигли інші переслідувачі, принісши з собою хмару густої куряви.
- Хи-ги... апч-хи! - захлинався Жучок. - Хи-чхи! Чхи! Хи!
Варі стало смішно з нього, і весь переляк її як рукою зняло.
- Бувай здоров! - глузливо вигукнула вона, впевнено відштовхнулась від стіни й щосили натисла на педалі. Тепер дівчинка міцно тримала руль в руках - доріжка була перед нею рівна, як стріла. Даремно підстрибували переслідувачі й лякали несподіваними гудками, даремно забігали наперед, сподіваючись, що Варя ненароком виїде за магічну лінію, даремно намагались засліпити яскравими спалахами фар...
Даремно!
Нарешті доріжка вивела її з Похмурого тунелю!
Та біля перехрестя дівчинці довелося зійти на тротуар - доріжка скінчилась.
Перед нею височіла дивна кам'яна стіна, викладена з цегли трьох кольорів - зеленої знизу, жовтої посередині та червоної угорі.
Триколірний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець із своєю дружиною. Як випустити його звідти? Як хоча б підійти до воріт?
Автомашини не пропустять її до замку.
Як бути? Що робити? Усі чекають, коли вона порятує їх.
Чекають Малько-Ванько і Рукастик-Смугастик, які захрясли на "Острівці безпеки". Довго вони там не витримають.
Чекають бабуся, мама, тато...
Чекають усі мешканці країни Чарівна Круговерть...
Поруч почулося чиєсь сопіння. Це знову був Жучок.
- Ану, геть звідси! - Варя роздратовано тупнула ногою. - Набрид уже! І чого лізеш? Чого вп'явся своїми баньками?
- Апч-чихше! Тихше, - зашипів Жучок. - Я допоможу тобі...
- Так я і повірила!
- Справді! Я кажу чистісіньку правду! - палко зашепотів Жучок. Тільки звільни Знавця-Моргунця, хай він швидше наведе лад...
- А навіщо цей лад? - здивувалася Варя. - Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, і ви гасаєте мов очманілі.
- Ось це й погано! - плаксиво мовив Жучок. - Великі зухвалі машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких і слабих. Ні проходу, ні проїзду не дають.
Тільки зараз Варя помітила, який у Жучка зім'ятий і побитий вигляд.
- Раніше хай би хто насмілився мене штовхнути! - скаржився Жучок. - Знавець-Моргунець і його дружинники відразу ж суворо карали кривдника! А тепер, так і дивись, зовсім затовчуть...
- Чого ж ти ганявся за мною? Та ще й глузував, насміхався.
- Я насміхався і ганявся не з своєї волі. Громобій наказував. Загрожував на запчастини пустити.
Він говорив так щиро, так жалібно блимав запорошеними "блимавками", що Варя повірила.
- Гаразд, - зважилася вона. - Але як ти мені допоможеш?
- А я покажу, як пройти до замку! - зрадів той. - Тільки ти нікому не кажи, бо мені таке буде...
- Заспокойся, - всміхнулася Варя. - Я нікому не скажу.
- Тоді слухай, - Жучок притишив голос і боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехресті. - До замку можна пройти тільки по "зебрі".
- По якій "зебрі"?
- Онде бачиш, поперек вулиці білими смужками намальована доріжка. Це і є "зебра". Кажуть, такий кінь є - весь у смугах, та мені не довелося його бачити. І взагалі я коней не бачив, бо в місті їх немає, - додав він.
- А я бачила, - всміхнулася Варя. - І коней, і зебр. Щоправда, по телевізору...
Вона знову подивилася на доріжку-"зебру".
- Але ж он машини їдуть і через "зебру"...
- Це не має значення. Як тільки на "зебру" ступне пішохід, усі автомобілі відразу ж зупиняються.
- Чому?
- А тому, що вона теж зачарована. І "Острівець безпеки", на якому залишились твої друзі, і велосипедна доріжка, і тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається і порушить заборону, то можуть колеса повідпадати...
- Оце так заборона! - похитала головою Варя.
Вона приставила велосипед до стовпа.
Машини насторожено загурчали й зсунулися ще щільніше.
Дівчинка рішуче ступнула на смугасту доріжку. Всередині в неї все завмерло.
- "Зебра"! Вона йде по "зебрі"! - зойкнув хтось злякано.
І машини кинулися у різні боки.
Варя повільно перейшла вулицю.
- Все! Ось тепер усе! - радісно закричала вона, зняла з шиї маленький біленький свистунець з променистими камінцями й піднесла його до вуст...
Немов тисячі тисяч крихітних срібних дзвіночків розсипалися!
Ворота здригнулись і повільно відчинились.