Дружина йшла вулицею. Воїни карбували крок. Від струнких лав раз у раз відокремлювалися групи дружинників і займали пости на перехрестях і провулках.
На "Острівці безпеки" в цей час стояли Малько-Ванько та Рукастик-Смугастик. Вони боялись, що в тісноті й штовханині якась очманіла машина ненароком заїде на острівець і зіб'є їх. Та цього не сталося. Автомобілі злякано сторонилися білої лінії, - певне, дуже не хотіли, щоб у них повідпадали колеса...
Коли машини зринули, Рукастик-Смугастик, який нетерпляче підстрибував на місці, кинувся вперед. Він так поспішав до своїх, що навіть не попрощався. Лише махнув рукою. Мить - і він вже зайняв місце в лавах Рукастиків-Смугастиків.
- Щасливо! - кинув йому навздогін Малько-Ванько. Раптом хтось штовхнув його в бік. Він здивовано озирнувся - поруч тупцював Жучок.
- Ти ще тут?
- Біда! Зараз трапиться біда! - гарячково випалив той.
- Яка біда? - Малько-Ванько насторожився.
Жучок озирнувся і прошепотів:
- Громобій наказав Тягачу доставити Шляховий Коток на височенну гору й пустити його звідти на дружину Знавця-Моргунця. Коток не має гальм, і його ніхто й ніщо не зможе зупинити!
- Обманюєш!
- І зовсім не обманюю, - образився Жучок. - Ваша Варя теж спочатку мені не вірила, а потім повірила. Це я допоміг їй звільнити дружину Знавця-Моргунця. Отак!
- А де ж вона?
- Зараз приїде. Але не можна гаяти жодної хвилини!
- Що ж робити? - задумався Малько-Ванько.
- Біжи он туди за ріг будинку і чекай мене там. Я відвезу тебе на ту гору, й ти зупиниш Шляховий Коток.
- Як же його зупинити?
Та Жучок вже тікав геть - дружина підійшла зовсім близько.
- Потім скажу! - на бігу вигукнув він.
Чи треба казати, що Малько-Ванько не гаяв жодної секунди? Треба було рятувати дружину Знавця-Моргунця! За хвилину він був уже в провулку.
Чекати довго не довелося. З-за рогу вискочив Жучок, але який він мав вигляд! Одна фара в нього чомусь не світилась, бік був добряче пом'ятий. Та він хвацько підкотив до тротуару.
- Сідай! - розчахнув дверцята. - Машини щось пронюхали. За мною женуться...
Ледве Малько-Ванько опинився у кабіні Жучка, як з провулка вискочило кілька машин. Попереду мчав грізний Громобій.
- Ось він! Стій, зраднику! - загримів він.
Жучок дав повний газ і так рвонув з місця, що хлопчика жбурнуло назад.
- Тримайся!
І почалася гонитва!
Жучок кривуляв, мов заєць, круто завертаючи в провулки. Переслідувачам ніяк не випадало добре розігнатися - вони весь час стримували швидкість.
Та все ж вогненні фари Громобоя невблаганно наближалися...
- Стіна! - ахнув Малько-Ванько. - Стіна попереду! Сті-і-ій!
Але то була не стіна. Дорогу перекривали важкі залізні ворота. Ззаду накочувалося ревіння Громобоя...
Та замість того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нічого не тямив з переляку...
Малько-Ванько заплющив очі.
Тріск, скрегіт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...
Він розплющив очі.
Жучок знову мчав, тільки вже якимось широким подвір'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся і помітив поруч з ворітьми відчинену навстіж хвіртку. Перед нею стояв дибки Громобій. Його передні колеса безпорадно крутились.
- Ох-хой! - стогнав Жучок. - Усі боки обдер.....
- У тій хвіртці? - засміявся Малько-Ванько. - Як же ти її побачив?
- Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хід тікали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Він навіть радіатора не міг туди просунути...
Хлопчик ще більше засміявся.
- Цить! - звелів Жучок. - Тут не можна сміятися. Навіть не треба голосно розмовляти!
- Чому?
- Це музей відпрацьованих частин...
- Ну то й що?
- Страшно вночі тут. Бр-р! Один я б сюди ніколи не поїхав.
- А що тут такого?
- Кажуть, що ночами окремі деталі залишають музей і гуляють собі.
- Що ж тут страшного?
- Страшно, страшно! - переконував його Жучок. - Адже вони самі гуляють. Самі! Уяви, раптом назустріч тобі котиться... колесо!
- Ну й нехай собі котиться!
- Ой! - Жучок навіть затрусився. - Не кажи так! Боюсь!
- Гаразд, гаразд, - усміхнувся Малько-Ванько. - Не буду. Далеко ще їхати?
- А ми вже приїхали. - Жучок зупинився знову біля воріт, та вже інших, поруч з якими була хвірточка, тільки зовсім маленька. - Сюди й мені не пропхнутись, - сумно додав він.
- Що ж нам робити?
- Підеш далі сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Він тягне на гору Шляховий Коток. Поспішай!
Малько-Ванько кинувся до хвірточки. Раптом він зупинився.
- Як затримати Котка?
- Ой, я зовсім забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалі будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..
- На будівництві! - вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.
Він штовхнув хвіртку й щодуху помчав вулицею.
- Швидше повертайся! Мені страшно тут... - гукнув йому навздогін Жучок.
Вулиця вела вгору. Далеко на тлі світанкового неба вимальовувалися дві кремезні горбаті фігури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.
На бігу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав сліди будівництва.
Зненацька він перечепився і ледве не впав. Цеглина!
Вона була важка. Малько-Ванько побіг повільніше.
Він захекався, ледве переставляв ноги... І нарешті зупинився.
Далеко внизу червоно-жовто-зеленими спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.
А тут угорі чийсь грубий голос прохрипів:
- Готово? Пускай!
- Зараз, - обізвався інший. - Щось трос зачепився...
- Стійте! - закричав Малько-Ванько. - Зупиніться зараз же!
І де тільки сили брались - він знову побіг.
- Хто посмів зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.
Хлопчик знову задихався. Він зміг вимовити тільки одне слово:
- Цег... ли... на!
- Цеглина! - лунко відгукнувся Шляховий Коток. - Ти чуєш, друже Тягачу?
- Ой-ой-ой! - забасував перелякано Тягач. - Вони вже тут!
І рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтікача.
Малько-Ванько подолав останні метри й став перед Шляховим Котком.
- Де цеглина? - розлютовано просичав той. - Я не бачу її.
- Та ось же! - і хлопчик високо підняв над головою цеглину.
- Гра-гра-гра! - загоготів Шляховий Коток. - Ти загинеш, дурний хлопчиську! Зараз я зроблю тебе пласким, мов зошит.
- Чому загину? - розгублено спитав Малько-Ванько.
- А тому, що це не жовта цеглина, а сіра! Хіба ти не бачиш?
- Яка різниця?
- А така, невігласе, що Жовта цеглина та ще й на червоному кружечку - це одна з найкапосніших дружинниць Знавця-Моргунця, і означає вона: "В'їзд заборонено". З'являється вона завжди в несподіваному місці, там, де бідолашній машині ні розвернутися, ні позадкувати не можна... - Шляховий Коток зневажливо пирхнув і посунув на Малька-Ванька.
"Так ось про яку цеглину говорив Жучок!" - здогадався хлопчик і раптом несподівано для самого себе вигукнув:
- Нічого! Я зупиню тебе й цією!
Розмахнувся щосили і жбурнув цеглину під передній блискучий вал Шляхового Котка. Той ще не встиг набрати швидкості й, коли наштовхнувся на маленьку перешкоду, відразу ж зупинився.
- Що це таке, що таке?- заволав він. - Мене зупинила сіра цеглина! Нечувано! А-а-а!
Та Малько-Ванько вже не слухав його лементу й побіг униз. Там, у музеї, чекає на нього бідолашний Жучок...