51847.fb2 Як ї чому - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 10

Як ї чому - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 10

ЯК У ВЕРБЛЮДА ВИРІС ГОРБ

А це вже інша казочка, і розповідає вона про те, як Верблюд нажив собі великого горба.

На початку років, коли світ був іще молодий-молодий, а тварини тільки ставали до роботи на Людину, був собі Верблюд. І жив той Верблюд якраз посеред Ревучої Пустелі, бо ж геть не хотів працювати, а до того ще й сам був Ревун. Отож він жував собі там різні цурпалки та гілочки, молочай, полин та колючки, і все — ліниво-ліниво. А коли хто озивався до нього, він лише гиркав — «Грррб!» Отак тобі — «Грррб!» і більше нічого.

От понеділкового ранку приходить до нього Кінь з сідлом на спині й вудилами в роті та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й вози разом з нами!

А Верблюд огризнувся:

— Грррб!

Кінь пішов геть і розповів про це Людині.

От наступного ранку приходить до нього Пес із палицею в зубах та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи, й служи, і носи разом з нами!

— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.

Пес пішов геть і розповів про це Людині.

От уже третього ранку приходить до нього Віл з ярмом на шиї та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й ори поле разом із нами!

— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.

Віл пішов геть і розповів про це Людині.

Під кінець третього дня покликала Людина Коня, Пса та Вола і сказала:

— Троє, чуєте, Троє, мені дуже шкода вас (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), але отой Гиркун з Пустелі не може працювати, а то б він був зараз тут. Отож я хочу дати йому спокій, зате ви маєте робити й за нього!

Це страшенно обурило Трьох (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), і вони забігли аж на край Пустелі, й зібрали там віче-раду чи сходку-на-раду. А Верблюд підійшов і, вкрай ліниво пережовуючи кущ молочаю, почав сміятися з них. Потім гаркнув своє «Грррб!..» і знову подався геть.

Аж тут пролітав поблизу Джин, володар усіх пустель, загорнувшись у хмару куряви (джини завжди так подорожують, бо вони чародії), тай зупинився повічувати-посходкувати з Трьома.

— О Джине всіх Пустель, — сказав Кінь, — чи справедливо це, щоб хтось лінувався, коли світ ще такий молодий-молодий?

— Звісно, ні,— відповів Джин.

— Так от, — вів далі Кінь, — є такий звір з довгою шиєю та довгими ногами посеред твоєї Ревучої Пустелі (і сам він Ревун), що й за холодну воду не брався від понеділкового ранку. Він не хоче возити!

— Оце-то так! — сказав Джин і свиснув. — Клянуся золотом усієї Аравії — то мій Верблюд! А що ж він каже?

— Він каже «Грррб!», — озвався Пес, — і не хоче служити й носити.

— А ще що він каже?

— Тільки «Грррб!»… і не хоче орати, — докинув Віл.

— Чудово! — сказав Джин. — Я йому зараз гиркну, якщо ви зласкавитесь почекати хвилинку.

Джин загорнувся у свій куряво-плащ, і помчав через пустелю, і розшукав там Верблюда, що з цілковитого нічев’я та лінощів витріщився на власне віддзеркалення в калюжі води.

— Агов, мій довгов’язий і пихатий друже, — сказав Джин, — я чув, ніби ти байдикуєш, хоч світ ще такий молодий-молодий?

— Грррб! — огризнувся Верблюд.

Джин сів і, вхопивши бороду в жменю, почав придумувати Велику Чаклунську Примову, поки Верблюд витріщився на своє власне віддзеркалення в калюжі води.

— Від понеділкового ранку ті Троє працювали і за тебе, і все через твої ліньки-переліньки, — сказав Джин, а сам далі обдумував Велику Чаклунську Примову, втопивши бороду в жменю.

— Грррб! — огризнувся Верблюд.

— Бувши тобою, я б уже не гиркав, — сказав Джин. — Настане день, коли ти пожалкуєш, що так чинив. Дурисвіте, я хочу, щоб ти працював.

Верблюд огризнувся ще раз: «Грррб!» І тільки-но він це сказав, то й побачив ураз, що його спина, якою він так пишався, розпухає та розпухає, і на ній помалу вип’явся великий горб.

— Бачиш? — сказав Джин. — Ото і є твоє власне «Грррб!», яке вилізло тобі спиною за те, що ти не працював. Сьогодні середа, а ти нічого не робив від понеділка, коли почалася робота. Тепер іди роби.

— Та як же я зможу, — сказав Верблюд, — з оцим горбом на спині?

— То я його зробив навмисно, — відповів Джин, — бо ти змарнував цілих три дні. Віднині ти зможеш працювати три дні підряд без їжі, бо тебе харчуватиме горб. Отож не нарікай ніколи, що я не подбав про тебе. Виходь з Пустелі, біжи до отих Трьох та поводься пристойно. Погиркай тепер на самого себе!

І Верблюд гиркав на себе, на свій горб та все інше, а все-таки подався до тих Трьох. І відтоді й донині Верблюд завжди тягає на собі оте «Грррб!» (яке ми з чемності звемо’ горбом, щоб не уражати його почуттів).

Але й досі він не надолужив отих змарнованих трьох днів на самому початку світу, як і досі не навчився поводитись пристойно.

ГорбУ Верблюда —Жахлива споруда:В звіринці я бачив не раз.Та горб ще бридкіший,Ще більший,СтрашнішийВиросте в мене й у вас,У всіх,Хто до праці байдужий,У тих, що лінуються дуже,—В них виросте Горб,Верблюдячий ГорбВ дітей і в дорослих, мій друже.Ми ласі поспати,І в будні, і в свята.Прокинемось — рюмсаєм, квилим;Нам ліньки вдягатись,Нам ліньки вмиватись,І все нам здається немилим.Хто знає,Скажіть,Ну що тут робить?Як горб не нажити потворний?НебаченийГорб,НечуванийГорб,Ганебний, кошлатий і чорний.Тут ліки відомі:Не думай про втому(Ти вже лінувався доволі.)У руки лопату,І — землю копатиВ садку, на вгороді, у полі!І сонце палюче,І вітер колючий,І злива, і піт трудовийРозгладять твій Горб,НебаченийГорбПотворний, ганебний, бридкий.А той,Хто до праці байдужий,Всяк той, хто лінується дуже,НоситимеГорб,ВерблюдячийГорб,Малий чи дорослий він, друже.