Багряні жнива Української революції - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 105

Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

1. Народження синьожупанника.

Омельченко Т. Мої спогади про Синіх // Сурмач. — Лондон, 1969. — Ч. 1–4 (42–45). — С. 32, 33.

Особиста справа студента Федора Скрипниченка. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі: ЦДАВО), ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1943, арк. 1 — 92.

Скрипниченко Ф. Як я став свідомим українцем. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 61–63 зв.

2. «Видиш, брате мій…»

МАЦЬКЕВИЧ Семен (11.9.1895, с. Будинин, пов. Сокаль, Галичина — після 18.10.1928). Стрілець Українських січових стрільців (1914–1917), козак Армії УНР (до 1920). Син рільника. Навчався в учительській семінарії (1916 року склав іспити за чотири класи). До УСС зголосився добровільно. Скінчив торговельну школу в Ліберці (1920). Навчався у Високій торговельній школі в Празі та Українській господарській академії в Подєбрадах (далі УГА). З УГА звільнений за неуспішність у навчанні. Емігрував до Канади.

Мацькевич С. Брат на брата. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 664–666.

Особиста справа студента Мацькевича Семена. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1519, арк. 1 — 48.

3. Другий всеукраїнський військовий з’їзд.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 157, 158.

Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Торонто, 1970. — С. 254, 257, 261, 262, 267, 274, 275.

4. «Зрада!»

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 167, 168.

Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Торонто, 1970. — С. 284, 290–292, 301, 307.

Островершенко І. З Визвольної боротьби // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Липень — серпень. — Ч. 7 (26). — С. 6.

5. Виступ полуботківців.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 172, 173.

Дудко Ф. День 5-го липня 1917 р. в Києві (Про виступ полку ім. Гетьмана П. Полуботка) // Історичний калєндар-альманах «Червоної калини» на 1937 рік. — Львів: Червона Калина, 1936/1937. — Річник XVI. — С. 58–60.

Мірчук П. Микола Міхновський — апостол української державності. — Філадельфія, 1960.

Міхновський М. Самостійна Україна. — Київ: Діокор, 202. — С. 42, 43.

Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Торонто, 1970. — С. 308, 317–319, 327–329, 333–335, 347.

Островершенко І. З Визвольної боротьби (Спогади) // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Вересень — грудень. — Ч. 8 (27). — С. 6, 7.

Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. — № 8. — Львів, 1991. — С. 96, 97.

6. Київ. 26 липня 1917 року.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 172.

Лазуренко С. Розстріл «богданівців» // Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Чужина, 1970. — С. 476–479, 482.

Мірчук П. Українська державність. 1917–1920. — Філадельфія, 1967. — С. 111–116.

Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Чужина, 1970. — С. 334–339.

Островершенко І. З Визвольної боротьби (Спогади) // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Липень — серпень. — Ч. 7 (26). — С. 7, 8.

7. Так творилася українська революція.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). — Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 9, 11, 13.

Мірчук П. Українська державність. 1917–1920. — Філадельфія, 1967. — С. 135, 136.

8. Сам на сам із «братнім народом».

ГОРДІЄНКО Григорій Петрович (23.1.1891, с. Пироги Кременчуцького пов. Полтавської губ. — після 11.7.1927). Громадсько-політичний діяч, учитель, військовий урядовець, інженер-економіст; діловод інспекційного відділу, помічник начальника інспекторського відділу Генерального військового комітету, комісар Центральної Ради при інтендантстві Київської військової округи (23.10.1917 — 25.1.1918), начальник канцелярії Головного штабу, помічник начальника адміністративного управління Головного штабу Дієвої Армії УНР (з 20.12.1918), в. о. начальника адміністративного управління (28.12.1918 — 23.5.1919), в. о. начальника загального відділу штабу Дієвої армії УНР (6.6.1919 — 12.1919).

Закінчив Новомосковську учительську семінарію (1910), Катеринославський учительський інститут (1914). Працював учителем початкової школи (1911) та 4-класної школи біля Катеринослава. Навчався на другому курсі історико-філологічного факультету Київського державного університету. Організатор українізації 228-го пішого запасного полку Катеринославської залоги. Делегат Всеукраїнського з’їзду військових у Києві (1917). Учасник протигетьманського повстання у складі Чорноморського коша (20.11.1918 — 20.12.1918). 6 грудня 1919 р. під час Любарської катастрофи вирушив у Зимовий похід Армії УНР, але захворів на тиф і залишився в запіллі ворога на Поділлі. Вилікувавшись, працював учителем в Уланівській приватній змішаній гімназії (лютий — квітень 1920). 5 травня знову зголосився до українського війська. Тема дипломної роботи — «Характеристика чеського сільського господарства».

25 червня 1927 р. професор Федір Щербина написав на неї реферат. Професор оцінив її «дуже добре» — як «цінну працю». Назвав її «вельми зразковою». Водночас звернув увагу, що Г. Гордієнко «має нахил до дзвінких виразів», що трохи ослабляє враження. «Спогад» написав 5 лютого 1923 року. УГА закінчив 11 липня 1927 року.

Гордієнко Г. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 733–739.

Особиста справа студента Гордієнка Григорія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 928, арк. 3–4 зв., 12–13 зв.

9. Був третій день Різдва 1917 року.

ДОВБНЯ Методій (20.6.1897, х. Арсенівка Брацлавського пов. Подільської губ. — після 11.6.1927). Військовий, інженер-лісівник; хорунжий 1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького (з липня 1917).

Закінчив реальне училище (м. Вінниця, 1908–1915) та Костянтинівське військове училище (1916). Навчався на фізико-математичному факультеті Київського українського державного університету (осінь 1918). УГА закінчив 11 червня 1927 р. «Спогад» написав 14 листопада 1922 року.

Довбня М. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 605–609.

Особиста справа студента Довбні Методія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 999, арк. 1–16.

10. Трагедія на станції Яблонна.

НЯНЧУР Гордій (4.1.1884, с. Малинки Старокостянтинівського пов. Волинської губ. — після 15.6.1929). Державний і громадсько-політичний діяч, інженер; член Херсонської губерніальної народної (земської) управи (травень — грудень 1918), Херсонський губерніальний комісар (грудень 1917 — травень 1918, грудень 1918 — березень 1919), товариш міністра внутрішніх справ уряду УНР в кабінетах Б. Мартоса та І. Мазепи (березень 1919 — серпень 1920), професорський стипендіат економічно-кооперативного факультету УГА (1927–1929).

Закінчив Харківську (Деркачівську) середню сільськогосподарську школу. Управляв маєтками нащадків Ф. Терещенка (в Житомирському повіті), М. Ковалевського (в Миргородському повіті) і Ф. Фальц-Фейна (в Радомишльському повіті), керував цукроварнями та цукровими плантаціями Шрамківської цукроварні на Пирятинщині. Закінчив факультет права і суспільних наук Українського університету (Прага, 1925–1926) та економічно-кооперативний факультет УГА (31.5.1927). Володів німецькою, французькою, англійською, чеською та іншими мовами. Автор книги «Постачання буряками цукрової промисловості в Данії» (Подєбради, 1925; 61 с.). Спогад «Двоє гайдамаків» написав на початку 1920-х років.

Няньчур Г. Двоє гайдамаків. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 619–622 зв.

Особиста справа професорського стипендіата Гордія Нянчура. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 604, арк. 1 — 21.

Особиста справа студента Гордія Нянчура. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1638, арк. 22, 23.

11. На Північному фронті.

АБРАМОВИЧ Василь Васильович (14.4.1898, м. Богуслав Канівського пов. Київської губ. — після 18.5.1927). Військовий, інженер; поручник російської армії, старшина-гарматник Армії УНР (із 1918).

Навчався в 3-й київській гімназії (з 1907). Закінчив 6-ту київську гімназію (1916). До війська пішов добровільно 1916 року. Наприкінці того ж року контужений. Закінчив Миколаївське артилерійське училище (Київ, червень 1917), після чого знову на передовій. 1918 року перейшов до української армії. Закінчив Київську інструкторську школу старшин (гарматний відділ). 1919 року поранений у бою під Житомиром. Інтернований у таборі м. Каліша. Закінчив УГА 18 травня 1927 р. Автор спогаду «Оден з випадків за часів українізації Північного фронту».

Абрамович В. Оден з випадків за часів українізації Північного фронту. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 720–723 зв.

Особиста справа Абрамовича Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 621, арк. 1–12.

12. Проголошення незалежності та перші бої за неї.

Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ: Темпора, 2003. — С. 86, 89.

Винниченко В. Відродження нації. — Київ — Відень, 1920 (репринтне видання 1990 року). — Частина II. — С. 217.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 137–140, 143–145.

Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 46.

Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. — Київ: Поліграфкнига, 2002. — С. 295, 296, 298, 299, 309, 310.

13. Київ. Гарячий січень 1918-го.

ЄВТУХІВ Олександр Юрійович (15.2.1898, м. Кам’янець-Подільський — 7.6.1966, м. Каракас, Венесуела). Військовий і громадський діяч, інженер-економіст, перекладач; штабний старшина-гарматник російської армії, значковий Зведеного гайдамацького куреня (Тамбов, 1 — 21 грудня 1917), осавул (значковий; від 2.1.1918), начальник штабу (14.1.1918) 1-го робітничого полку Вільного козацтва м. Києва, отаман залоги м. Вінниці (16.2.1918), помічник Подільського губернського комісара (весна 1918), військовий комендант Подільської губернії (весна 1918), осавул командира 6-го Полтавського корпусу, старший осавул штабу 6-го корпусу, старшина 22-го кінного полку 6-го корпусу Армії Української Держави (1918), старшина для доручень Окремого ударного корпусу (грудень 1918–1919), отаман 1-го партизанського загону Окремого ударного корпусу Армії УНР (10.2.1919 — березень 1919), технічний секретар Подєбрадської філії комітету перекладу Святого Письма на літературну українську мову (голова М. Левицький), генеральний секретар Українського університетського товариства Ліги Націй (голова — професор С. Бородаєвський).

Закінчив Кам’янець-Подільську класичну гімназію. 1916 року поступив на правничий факультет Київського університету Святого Володимира, але довго не студіював, бо був покликаний на військову службу. Військову освіту здобув у Павлівській військовій школі (Петербург). Служив у Ревельській кріпосній артилерії, потім у «Тамбовському гарматному склепі». В українській армії — від грудня 1917 року. Організатор Вільного козацтва. Учасник придушення більшовицького повстання у Києві у січні 1918 р. та оборони Києва від військ Муравйова. В українській армії більшу частину служби провів на фронтах як активний старшина-кулеметник. Організатор Вінницького куреня імені полковника Івана Богуна (командир старшина Коваленко). Навчався на юридичному факультеті Полтавської філії Харківського університету (1918).

Під час антигетьманського повстання залишив армію і зголосився до голови Надзвичайної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією Михайла Ковенка. Був зарахований в Окремий ударний корпус під проводом отамана О. Палієнка, в складі якого брав участь в боях за визволення Житомира, Коростеня та проти т. зв. Домбровицької республіки (поч. 1919). У Кам’янці-Подільському сформував 1-й партизанський загін Окремого ударного корпусу в складі 3 піших сотень, 2 кінних сотень та кінно-гарматної батареї (1919). Про своїх вояків писав так: «…Козацтво у мене було отчаяне, що я іноді страхався його, але в бійці було гарне, кращих живорізів й не знайшов би…» Контужений біля ст. Гнівань.

1919 року працював при Українській дипломатичній місії на Кавказі (Тифліс), пізніше при українському посольстві в Туреччині (відділ преси та пропаганди). Згодом опинився на інтернації в Польщі, звідки й утік у Німеччину, де навчався в Шарлотенбурзькій політехніці, а 13 січня 1923 року поступив до Handelshochschule Berlin (Торговельна академія в Берліні), яку залишив 1924 року, щоб продовжити навчання в УГА. Закінчив курси політологічних наук для Ліги Націй при Женевському університеті (1927). Навчався і в Данії.

Співробітник подєбрадського «Нашого життя» та багатьох українських часописів за кордоном. Публікувався в чужоземних часописах, освітлюючи український рух. Знав іноземні мови: німецьку, французьку, «навіть скандинавські» (в т. ч. данську), вчив англійську. Професор УГА О. Ейхельман, який був рецензентом його дипломної роботи «Рада Ліги Націй», уважав, що Євтухів може стати «визначно освіченим діячем у царині теорії і практики української дипломатії та консульського діла». Під час процесу С. Шварцбарда Євтухів організував всестудентську українську протестну акцію в міжнародному масштабі. «Мої спомини» написав у Тифлісі 23 травня — 11 червня 1919 року.

Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // Революция на Украине. — Москва — Ленинград: Государственное издательство, 1930. — С. 26.

Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 77.

Дороговказ. — Торонто, 1966. — № 13 (32). — Вересень — грудень. — С. 28.

Євтухів О. Мої спомини. I–IV частини. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 77–87 зв.

Могилянский Н. Трагедия Украины. — Москва — Ленинград: Государственное издание, 1930. — С. 103, 104, 119.

Особиста справа студента Євтухіва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1057, арк. 1–120.

14. Несмертельна зустріч зі смертю. Розповідь богданівця.

ФЕЩУК Олександр (1.9.1897, с. Плисецьке Васильківського пов. Київської губ. — після 25.2.1930). Військовий; козак 1-го Українського козацького ім. Б. Хмельницького полку (від 11.1917), української бригади в м. Ліберці (ЧСР, від вересня 1920).

Закінчив народну школу в с. Ксаверовці. Навчався в Мотовилівській міській школі (1908–1912). Закінчив сільськогосподарську школу (1915). Учасник Визвольної боротьби українського народу до вересня 1920 року. Навчався на економічно-кооперативному факультеті УГА (принаймні до 10 квітня 1930 року). Про отримання диплома даних в особистій справі немає. Спогад «Товаріщ, разойдьомся!» (епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)» написав на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Фещука Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, спр. 2097.

Фещук О. «Товаріщ, разойдьомся!» (епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)». ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 559, 559 зв.

15. Київ. Лютий 1918-го.

ТУНИК Борис (23.7.1896, м. Катеринослав — після 15.6.1927). Інженер, службовець. Закінчив реальну школу (1913). Навчався в Костянтинівському межевому інституті (Москва, 1915, 1916). В роки Першої світової війни — службовець Земського союзу на фронті. Службовець Державного контролю УНР (до лютого 1921). Спогад «Представник влади» написав 7 січня 1923 р. УГА закінчив 1927 р.

Особиста справа студента Бориса Туника. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2066, арк. 1 — 74.

Туник Б. Представник влади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 554–558.

16. Київська трагедія.

17. Що робити з вашим сином?

УМАНЕЦЬ Лев Тарасович (18.2.1901, с. Гречківка Черкаського пов. Київської губ. — після 25.10.1927). Козак Армії УНР, юнак Спільної юнацької школи, інженер-гідротехнік.

Закінчив два класи залізничної школи (1915), витримав екзамен за чотири класи реальної школи, вчився в Бендерівській (потім Жмеринській) реальній (середньо-технічній) школі до травня 1920 р. Останнього класу не закінчив, бо «поступив до війська У.Н.Р.». Закінчив Спільну юнацьку школу (1920). Після поразки Визвольних змагань інтернований у таборі м. Каліша. Спогад «Катюзі по заслузі» написав 1922 року.

Особиста справа студента Уманця Льва. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2081, арк. 1 — 71.

Уманець Л. Катюзі по заслузі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 617–618 зв.

18. Перша смерть.

БАТЮТА Олексій Митрофанович (17.3.1900, с. Кладьківка Борзнянського пов. Чернігівської губ. — 7.6.1927). Повстанець, козак Чорноморського коша Армії УНР (1918, 1919), юнак Юнацької школи (1920), інженер-агроном.

Закінчив повний курс Ніжинської міської гімназії (травень 1918). Брав участь у боях проти більшовиків у складі повстанського загону отамана Матвія Твардовського (березень 1918) та Чорноморського коша Армії УНР (кін. 1918–1919). Отримав двічі поранення і контузію. Після поразки Визвольних змагань перебував у таборах Ланцут, Вадовиці, Каліш (табір № 1). Закінчив агрономічно-лісовий факультет УГА. Спогад «Перша смерть на моїх очах» написав на початку 1920-х років. «Спогад (у всякого своя доля)» занотував 29 листопада 1922 року (про перебування в ЧК і в’язницях Ніжина і Чернігова).

Батюта О. Перша смерть на моїх очах. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 895–897.

Батюта О. Спогад (у всякого своя доля). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 414–415 зв.

Особиста справа студента Батюти Олекси. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 687, арк. 1 — 87.

19. Подільські «більшовики».

ОКІС Василь (13.2.1893, с. Холоїв, повіт Радехів, Східна Галичина — після 8.2.1928). Військовий, інженер; старшина 35-го пішого полку австро-угорської армії, старшина Української галицької армії (1918, 1919).

Закінчив Українську академічну гімназію (Львів, 1914). 1916 року покликаний до австрійського війська, де служив до 1918 року, а потім як старшина 4-ї бригади Української галицької армії брав участь у боях за Львів. При відступі Української галицької армії з Галичини захворів на тиф, залишився у госпіталі та 1 липня 1919 р. потрапив у польський полон. Перебував у Бригідках (Львів) та таборі в Пикуличах коло Перемишля, звідки 25 березня 1920 р. втік, перейшов Карпати і опинився на Підкарпатській Україні, де в Ужгороді зголосився до українських військових частин. Був відправлений до української бригади в Німецькім Яблоннім, пізніше перебував у таборі в Ліберці та Йозефові. Згодом у Ліберці скінчив курс для абітурієнтів Німецької торговельної академії. Від 1921 р. — «звичайний слухач» Карлового та Вільного українського університетів у Празі. Працював помічником учителя в польській народній школі у Вендині (Шлеськ Чеський), а 1925-го поступив на економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» написав 7 травня 1925 р.

Окіс В. Спомин. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 59, 60.

Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету кооперативного відділу Окіса Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1649, арк. 7, 13.

20. Вбивча логіка.

УСЕНКО Данило (15.12.1886, м. Городище Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — після 14.12.1929). Військовий, інженер-агроном; помічник комісара цивільного прифронтового комісаріату при 2-й Волинській дивізії (1920), професорський стипендіат УГА (14.12.1929).

Закінчив Мошногірську нижчу с.-г. школу (1905), витримав іспит на «вольноопределяющегося» при Черкаській гімназії (1905). Двічі прослухав курси ґуральництва при Юріївському університеті. Закінчив Житомирську школу прапорщиків (1915). Командував ротою російської армії. Закінчив гімназію для дорослих при Кам’янець-Подільському університеті (1919). Навчався на с.-г. факультеті цього ж університету. Скінчив курси адміністрації в Ченстохові (1921). Написав «Спогади…» 3 лютого 1923 року.

Особиста справа студента Усенка Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2082, арк. 3, 3 зв.

Усенко Д. Спогади. Сторінки історії одної школи. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 829–858.

ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 261, арк. 254.

21. Життя здавалося йому карою Божою.

КОСТЕНКО Валентин (11.2.1898, х. Весела Гора Бахмутського пов. Катеринославської губ., тепер належить до сільради с. Самарське Олександрівського р-ну Донецької обл. — після 20.6.1927). Вільний козак, козак Запорозької дивізії Армії УНР, підпільник, повстанець, інженер-економіст.

Закінчив реальну школу (Бахмут, 1919) і поступив до Катеринославського гірничого інституту. Організатор Вільного козацтва у Бахмуті (1917) та організації середньошкільників-українців м. Бахмута (поч. 1918). В квітні 1918 р. втік від більшовицьких репресій та вступив до української армії. В серпні 1918 р. демобілізувався (як учень). Закінчивши школу, працював у різних українських нелегальних установах. Учасник повстання проти денікінщини у складі різних повстанських загонів («аж до 1920 року»). Восени евакуювався разом із Катеринославським повстанським кошем. Потрапив до Болгарії, де став членом усіляких українських ініціативних груп. 1 вересня 1922 р. вирушив до Праги з метою здобути вищу освіту. УГА закінчив 1927 року. Співпрацював у журналах під псевдонімом Валентин Рипій. Спогад «Анархічна республіка» написав 21 грудня 1922 року.

Белаш А., Белаш В. Дороги Нестора Махно. — Київ: РВЦ Проза, 1993. — С. 340, 582, 583.

Костенко В. Анархічна республіка. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1120–1122.

Особиста справа студента Костенка Валентина. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1279, арк. 1–10.

22. Махновці в Бурлацькому.

СЕМЕНІВ (Семенов) Василь Павлович (30.1.1879, с. Кінські-Роздори Олександрівського пов. Катеринославської губ. — після 29.11.1927). Вчитель, інженер-економіст; член Ради Виборзької української громади (1917), член Національного українського комітету при Виборзькому губернаторові (1917), вчитель молодших класів (с. Федорівка Олександрівського пов.), викладач українознавства в Збірній станиці в Ланцуті, член термінологічної комісії станиці, організатор і завідувач школи для дітей-сиріт (Ланцут, 1.4.1921 — 1.1.1922), вчитель школи українських пластунів (табір Щипйорно); військове звання — прапорщик інженерних військ російської армії, старшина Добровольчої армії та Армії УНР.

Закінчив Гнідинську технічну школу (Катеринославщина, 1899), Петроградський вчительський інститут (1906), Усть-Іжорську інженерну школу (м. Петроград, 1.2.1916) та економічно-кооперативний факультет Української господарської академії (11.7.1927). Працював учителем земської початкової школи (Новомосковський пов.), Гнідинської технічної школи (1906, 1907). Був кандидатом до Російської державної думи від Олександрівського повіту. Ховаючись від репресій, очевидно, за вільнодумство, втік у Петроград, «де, одначе, влітку 1907 р. був заарештований». Після 4 місяців тюремного ув’язнення в «Хрестах» потрапив на заслання (Микольський пов. Вологодської губ., 1907–1909). Повернувся в Петроград наприкінці грудня 1909 р., де до квітня 1915 р. працював на посаді опікуна Петроградського осібного мирового суду в справах малолітніх і одночасно вчителював у вищій початковій школі. Був мобілізований до російського війська. Служив у запасних частинах, зокрема зміцнював Виборзьку лінію укріплення (1916 — 1.5.1918). Виконував обов’язки молодшого будівничого робіт, помічника начальника господарської частини будівництва, члена Ліквідаційної комісії будівництва. Під час відпустки у грудні 1917 р. як кандидат від селянства Олександрівського повіту переміг на виборах до Українських установчих зборів. 1918 року померла дружина і син. У травні 1919 р. був насильно мобілізований у Добровольчу армію. Разом із нею відступив до Одеси. Потім у складі армії Бредова потрапив у табори для інтернованих у Польщі, де вступив до українського війська (м. Ланцут, 1.6.1920). Відтоді й розділив долю української армії, зокрема подальше її інтернування. В таборах Ланцут, Олександрів-Куявський, Стшалково та Щипйорно провадив культурно-освітню працю. Ще 1919 р. змушений був залишити в Кінських-Роздорах трилітню доньку Віру — на руках знайомих, «майже у чужих людей». Зв’язок із нею урвався: на початку 1921 року більшовики розстріляли брата, який тримав контакт із Вірою. «Згадки про махновщину» написав 1922 року. Після закінчення УГА хотів отримати працю «а) в Україні або принаймні в слов’янському оточенню; б) в країні, що приязно й лояльно ставилась і ставиться до суверенності Української держави».

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 133.

Особиста справа студента Семеніва Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1899, арк. 1–173.

Семенів В. Згадки про махнівщину. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1123–1126 зв.

23. Кривава драма села Марчихина Буда.

РЕШЕТНИКІВ (РЕШЕТНЯК) Яків (23.3.1896. с. Марчихина Буда Чернігівської губ., тепер Ямпільського р-ну Сумської обл. — після 23.5.1925). Громадський діяч, інженер-технолог, науковець; козак Армії УНР, професорський стипендіат УГА.

Закінчив реальну школу на Орловщині (1915). В 1916-му та 1917 р. перебував на військовій службі в російській армії. 1918 року, будучи студентом Харківського технологічного інституту, став до служби в лави Армії УНР. Перебував у ній до вересня 1919 р., коли потрапив у полон до білогвардійців. Був приневолений служити в цій чужій Україні армії. 1920 року в складі добровольців був евакуйований до Туреччини, де перебував у таборах для інтернованих до 1921 року. З табору вдалося втекти до Болгарії. В Софії поступив до Болгарського державного університету. 1921–1922 рр. жив у Болгарії, брав участь в українському громадському житті, був членом Студентської спілки. В листопаді 1922 р. переїхав до ЧСР і поступив в УГА. 23 травня 1925 р. здобув диплом.

Особиста справа Якова Решетнікова. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1830, арк. 1–14.

Решетників Я. На кордоні. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 88–92.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

24. Українська Держава та її падіння.

ДІГТЯР Йосип (25.3.1895, с. Кустолівка Кобеляцького пов. Полтавської губ., тепер с. Кустолове Новосанжарського р-ну Полтавської обл. — після 23.5.1927). Військовий діяч; підпоручник російської армії, старшина старшинської кулеметної сотні 35-го Кременчуцького полку Армії Української Держави (3.11. — 12.1918), поручник Армії УНР (12.1918 — 15.8.1921).

Закінчив середню школу (м. Кобеляки, 1915), Михайлівську військову школу (м. Тифліс, травень 1916). Інтернований у польському таборі Вадовиці, з якого втік до Чехословаччини. Від січня 1922 р. навчався у «Чеській Високій школі технічній», а потім в Українській господарській академії в Подєбрадах. Був членом Спілки студентів — громадян УСРР. Коли ця організація була ліквідована, Українська академічна громада оголосила бойкот всім її колишнім членам. 8 вересня 1924 року Й. Дігтяр написав пояснення до «Високого сенату УГА», що, будучи членом Спілки і бажаючи повернутися на Батьківщину, він ніякої політичної агітації чи діяльності не вів. Копії диплома в особистій справі немає, отже, є підстави вважати, що диплом інженера в УГА він не здобув. «Мої спогади з кінця 1918 р.» написав на початку 1920-х років.

Дігтяр Й. Мої спогади з кінця 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 305–311.

Особиста справа студента Дігтяра Йосипа. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.1, спр. 989, арк. 1–9.

25. Смерть примирила їх.

МАРЧЕНКО Андрій Трохимович (6.7.1900, м. Бориспіль Полтавської губ., тепер Київська обл. — після 24.5.1927). Козак Армії УНР, інженер-технік. Закінчив гімназію (м. Бориспіль, 1920), Юнацьку школу Армії УНР (Каліш), інженерний факультет УГА (24.5.1927). «Спогад» написав на початку 1920-х років.

Марченко А. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 301–304.

Особиста справа студента Марченка Андрія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1502, арк. 1 — 60.

26. Вони вірили в гарне майбутнє.

НОСИК Микола Макарович (17.12.1898, м. Куп’янськ Харківської губ. — після 12.4.1928). Козак Хортицького куреня Вільного козацтва (Олександрівськ, 1918), Хортицького полку Армії УНР (листопад 1918 — лютий 1919), зв’язковий повстанського отамана Олександра Чайківського (Олександрівський пов., весна 1919), козак Катеринославського повстанського коша (з серпня 1920).

Закінчив повний курс Олександрівського 8-класного комерційного училища ім. статс-секретаря графа С. Ю. Вітте (серпень 1911 — квітень 1918). Учасник збройної боротьби проти червоних у 1918–1920 роках. Навчався у Ново-Олександрівському с.-г. і лісовому інституті (1919), на природничому відділі фізико-математичного ф-ту Софійського державного університету (жовтень — листопад 1922) та агрономічному відділі агрономічно-лісового ф-ту УГА (8 семестрів, 1923–1927). На еміграції в Туреччині (кін. 1920 — вересень 1921), Болгарії (1921 — листопад 1922), ЧСР (1922 — травень 1927), Німеччині (від 1927). «Спогад» написав на початку 1920-х років.

Гуреев В. Екатеринославский поход // 1918 год на Украине. — Москва: Центрполиграф, 2001. — С. 277.

Деникин А. Гетьманство и Директория на Украине // Революция на Украине. — Москва — Ленинград: Государственное издание, 1930. — С. 170.

Лабинский И. О Екатеринославском походе // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 298.

Носик М. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 254–261 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Носика Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1636, арк. 1 — 69.

Сакович Г. Екатеринославский поход // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 292, 293.

27. Під козацькі пісні.

МАРЧЕНКО Ганна (10.6.1899, с. Вірівка Бахмутського пов. Катеринославської губ. — після 20.6.1927). Дівоче прізвище Лифар. Закінчила Бахмутську жіночу гімназію. Слухач 1-го курсу історико-філологічного факультету Київських вищих жіночих курсів (1918 — січень 1919). Урядовець Міністерства преси, службовець Міністерства внутрішніх справ (до 1920), Міністерства народного господарства (до 29.6.1921) уряду УНР. Евакуювалася разом з урядовими інституціями в січні 1919 року. Закінчила УГА (20.6.1927). Спогад «Повстання 23 листопада 1918 р.» написала 1922 року.

Донченко П. День 14 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 298–300.

Іванейко М. Історія одної ночі // Історичний календар «Червоної Калини» на 1933 р. — Львів: Червона Калина, 1933. — Річник XII. — С. 108–113.

Марченко Г. Повстання 23 листопада 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 294–297 зв.

Особиста справа студентки Марченко Ганни. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1499, арк. 1–145.

28. Ще й року не минуло…

НЕСХОДОВСЬКИЙ Іван (7.9.1894, м. Варва Лохвицького пов. Полтавської губ. — після 21.7.1925). Військовий; «вольноопределяющийся» лейб-гвардії Семенівського полку (1914), прапорщик Окремого заамурського кордонного корпусу, штабс-ротмістр 56-ї «Української» пішої дивізії російської армії, голова дивізійної Української військової ради (червень — жовтень 1917), старшина кінного партизанського загону ім. Яна Кармелюка (Кам’янець-Подільський пов., поч. 1918), полку охорони (Київ, 1918), сотник кулеметної частини старшинського ім. гетьмана Скоропадського полку, вартовий начальник охорони Експедиції заготівлі державних паперів уряду УНР; військові звання — штабс-ротмістр (призначений на підвищення у ротмістри), сотник Армії Української Держави, сотник Армії УНР.

Народився в козацькій родині. Закінчив однокласну парафіяльну школу (1904), Подільську духовну школу (м. Київ, 1908, за першим розрядом) та 4 класи Київської духовної семінарії. За своїм бажанням кинув навчання в семінарії і поступив на агрономічний факультет Київського політехнічного інституту ім. Олександра II. 1914 року за власним бажанням пішов у військо. Від жовтня 1914 р. служив у Виборгу в кріпосній артилерії. Закінчив Оранієнбаумську військову школу (грудень 1914–10.4.1915). Учасник бойових кампаній 1915–1917 років. 24 вересня 1915 року був тяжко поранений у голову (шрапнеллю) і контужений. Учасник збройної боротьби проти більшовиків на Поділлі у складі кінного партизанського загону ім. Яна Кармелюка (поч. 1918). Працю «Із спогадів про повстання проти Гетьмана (25.XI. — 14.XII.1918)» написав 1922 року.

Несходовський І. Із спогадів про повстання проти Гетьмана (25.XI. — 14.XII.1918). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 262–292 зв.

Особиста справа студента факультету агрономічно-лісового відділу агрономічного Несходовського Івана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1627, арк. 1–10.

29. Похмурий день 14 грудня 1918 року.

ДОНЧЕНКО Павло Іванович (12.12.1889, м. Кобеляки Полтавської губ. — після 24.10.1927). Військовий урядовець, інженер-економіст; урядовець шкільного відділу Військового генерального секретаря Центральної Ради, діловод (грудень 1917 — січень 1918), помічник начальника Загального відділу Головної управи військових шкіл Військового міністерства уряду УНР (до травня 1919), Державний інспектор при інтендатурі 7-ї Запорозької дивізії (жовтень 1919).

Закінчив міську комерційну школу (1912, Кобеляки). Дійсний слухач Петроградського політехнікуму (економічний відділ). У Петрограді належав до Української студентської громади, «там і набув національної свідомості». Провчившись рік, перевівся до Київського комерційного інституту на економічне відділення, ставши й тут членом Української студентської громади (1913 — поч. 1917). Одразу після Лютневої революції припинив навчання і пішов як доброволець допомагати Генеральному комітету військових справ Центральної Ради. Виконував обов’язки секретаря під час редагування підручників для Інструкторської школи старшин. У травні 1919 р. потрапив «до польської неволі зо всім складом Військової Шкільної Управи», а в листопаді того ж року знову «забраний поляками до неволі». Під час воєнної кампанії 1920 року перебував у резерві Військового міністерства. В листопаді 1920 року знову інтернований поляками (Олександрів-Куявський, Стшалково). В липні 1922 р. перейшов до ЧСР. УГА закінчив 1927 року. Спогад «День 14 грудня 1918 р.» написав на початку 1920-х років.

Донченко П. День 14 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 298–300.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1934. — Т. 4. — С. 160 а.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 214, 215.

Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету кооперативного відділу Донченка Павла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1013, арк. 1–12.

Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. — Київ: Поліграфкнига, 2002. — С. 618, 621–623.

30. Час і нам, панове, погуляти!

САС-ТИСОВСЬКИЙ Юрій Васильович (20.7.1897, м. Харків — після 11.6.1927). Військовий діяч, інженер; прапорщик російської армії (1916), старшина старшинської сотні харківської залоги Армії УНР (1918), Окремого гайдамацького куреня ім. Яна Кармелюка (1918, 1919).

Закінчив Сумський кадетський корпус (1914), Чугуївську військову школу (січень 1916) та УГА. Автор спомину «Кінець грудня р. 1918».

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Сас-Тисовського Юрка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2031, арк. 1 — 27.

Сас-Тисовський Ю. Кінець грудня р. 1918. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 416–419 зв.

31. Романтик із Бородянки.

Нездолій І. Перші дні військової служби. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1033–1034 зв.

32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка.

БОНДАРЕНКО Андрій. Студент УГА в Подєбрадах (або матуральних курсів при ній). Особиста справа не виявлена. Спогад «Евакуація 1919 року січня 27 дня» написав на початку 1920-х років.

Бондаренко А. Евакуація 1919 року січня 27 дня. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 392–408.

Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ: Темпора, 2003. — С. 44, 47.

Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919 — 6.V.1920). — Варшава: Український науковий інститут, 1932. — С. VII, VIII.

33. Перший бій.

БОНДАРЧУК Левко (17.6.1892, м. Київ — після 7.6.1927). Військовий; старшина царської армії, голова Полкової ради 488-го пішого Острогозького полку, командир сотні, начальник господарської частини і т. в. о. командира 19-го Овруцького пішого полку Армії УНР.

Закінчив 6 класів 4-ї Київської гімназії, приватні курси бухгалтерів у Києві; працював бухгалтером видавництва «Гросман і Кисбель». У російському війську від 18 липня 1914 р. до початку 1918 р. Наприкінці 1917 р. взяв діяльну участь в українізації 488-го пішого Острогозького полку. На початку січня 1918 р. був командирований із фронту до Києва як зв’язок до Всеукраїнської ради військових депутатів. 1 травня 1918 р. закінчив Київську інструкторську школу старшин. Учасник антигетьманського повстання та боїв проти більшовиків. У червні 1919 р. через хворобу був звільнений із війська. З липня 1919 р. — службовець Міністерства фінансів, згодом — Міністерства народного господарства уряду УНР. У лютому 1920 р. одружився. В липні 1920 р. його звільнено з праці за штат. Через скрутні обставини жив у бараках разом із дружиною Ївгою та малою дитиною. 1922 року разом із дружиною поступив на матуральні курси при УГА, та вже того ж року дружина померла, залишивши півторарічну дочку. Матуральні курси скінчив 1923 року, а УГА 7 червня 1927 року. 18 травня 1927 року звернувся в ректорат УГА з проханням дати довідку, що з боку академії немає перешкод для його виїзду в Люксембург, Болгарію або Польщу. Подальша доля невідома. Спогад «Моя перша бійка з большовиками» написав 1922 року.

Бондарчук Л. Моя перша бійка з большовиками. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 536–541.

Особиста справа студента Бондарчука Левка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 741, арк. 1–134.

34. Про Житомир та його оборонців.

ГАЙДАЙ Олександр Миколайович (12.8.1896, м. Житомир — після 2.5.1929). Військовий, службовець, інженер; завідувач Житомирської міської управи, штатний викладач українознавства Житомирської пішої юнацької школи.; військові звання — прапорщик російської армії, хорунжий Армії УНР.

Закінчив Першу класичну гімназію (м. Житомир, 1916). 1916 року вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Прослухавши два неповних семестри, на початку 1917 р. пішов до російського війська як «вольноопределяющийся» 1-го розряду. З фронту був відряджений до Олексіївської інженерної школи (Київ), звідки портупей-юнаком пішов на фронт. Під час т. зв наступу Керенського влітку 1917 року записався до 1-го куреня смерті 4-ї дивізії 6-го корпусу, де був підвищений до рангу хорунжого. 30 серпня 1917 р. контужений і поранений, внаслідок чого евакуйований у запілля. На початку 1918 р. звільнився зі служби і знову був зачислений до університету.

Учасник боїв у складі Житомирської пішої юнацької школи проти більшовиків під час її відступу з району Бердичів — Житомир на Олевськ — Сарни — Рівне. Коли наприкінці серпня 1919 року українські війська зайняли Житомир, поїхав у відпустку до рідних. Під час несподіваного контрнаступу червоних «попався їм, але втік». Під час спроби перейти лінію фронту знову потрапив у більшовицький полон та засуджений до розстрілу. Врятований селянами Житомирського повіту. Врешті, сильно побитий, добрався до Житомира і своєї вагітної дружини. Разом із нею дістався українських частин, які відступили на лінію Вінниця — Жмеринка. В ті дні у нього народився син, дружина ж захворіла на плямистий тиф. Тож не мав змоги відступати з українськими військами на Старокостянтинів і залишився у Жмеринці. Дружина видужала, а син помер. Потім на тиф занедужав і Олександр. Відправивши дружину до Житомира, сам пішов до місцевих повстанців. Коли українські частини разом із польською армією пішли наступом на Київ, приєднався до них, а 4 вересня 1920 р. прилучився до Кам’янецької юнацької школи. «До половини листопада 1920 р. наступав із нею, потім відступав, перейшов Збруч і був інтернований в Ланцуті. В січні 1921 року вийшов із табору. Перебував на Волині і в Галичині. Працював у галузі культурно-освітній та ширив видання кооперативних видавництв. 10 вересня 1922 р. перейшов Татри, бо «прагнув студіювати на лісовому відділі УГА». Закінчив її 1929 року.

Гайдай О. Відношення населення м. Житомира до українського руху під час подій року 1918-го на початку 1919-го. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1077–1091.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Гайдая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 859, арк. 1–112.

35. Кривава драма в Житомирі.

МАКАРЕНКО Павло (4.11.1892, м. Глухів Чернігівської губ. — після 20.6.1928). Військовий, учитель, інженер-лісівник; старший осавул Сумського коменданта (з 20.11.1918), старшина 4-го полку Січових стрільців (до вересня 1919). Закінчив учительську семінарію (м. Пенза, 1911), працював учителем початкової школи в Тамбовській губернії. У 1913–1915 роках навчався в Учительському інституті в Казані, звідки був мобілізований до війська. Скінчив Олександрійське військове училище (м. Москва, 1.1.1916). До червня 1917 р. перебував у російській армії на Південно-Західному фронті в складі 4-ї дивізії 6-го корпусу.

Від червня 1917 р. служив в українізованому полку. Учасник визволення Житомира (весна 1919). У жовтні 1919 р. був інтернований у табір Ланцут. Повернувшись із Ланцута, в лютому 1920 р. медичною комісією звільнений від військової служби. До серпня 1920 р. перебував на цивільній посаді урядовця особливих доручень при Подільському губерніальному комісаріаті, в складі якого емігрував до Галичини й Польщі. Мешкав у Ченстоховській колонії. В травні 1921 р. його прийняли діловодом до 4-го департаменту Державного контролю, потім — контролером. Скорочений у травні 1922 року. Працював у столярній майстерні в Тарнові.

26 червня 1922 року закінчив матуральні курси при УГА в Подєбрадах і став студентом. Диплом інженера-лісівника здобув 20 червня 1928 року. «Спогади» написав 10 січня 1923 року.

Євтухів О. Мої спомини. IV частина. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 8.

Макаренко П. Спогади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 497–505 зв.

Особиста справа студента Павла Макаренка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1463, арк. 1 — 94.

36. Бій під Станишівкою.

АФАНАСІЄВСЬКИЙ (Афанасьєвський) Василь Васильович (30.12.1897, с. Почариці Путивльського пов. /м. Рильськ/ Чернігівської губ., тепер Курська обл. РФ — після 26.7.1927). Козак і юнак Армії УНР, інженер-економіст.

1907 року поступив до Рильського духовного училища, а згодом (1909) перевівся в Курське духовне училище, яке й закінчив 1912 року. Тоді ж вступив у Курську духовну семінарію, яку скінчив у квітні 1918 року. Поступив у Донський політехнічний інститут, але навчатися так і не почав, бо «вступив в армію У.Н.Р.», щоб взяти «активну участь у боротьбі за визволення України» (вислів В. Афанасієвського). Закінчив Спільну юнацьку школу (21.10.1920 — 13.4.1922). На інтернуванні перебував у таборі м. Каліша (Польща). Економічно-кооперативний факультет УГА закінчив 11 липня 1927 року. Спогад «Бій під Житомиром» написав 2 січня 1923 р.

Афанасієвський В. Бій під Житомиром. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1092–1103.

Особиста справа студента економічно-кооперативного відділу Афанасієвського Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 566, арк. 1–107.

37. Останній день Івана Луценка.

МІРОШНИК Василь Титович (28.2.1899, с. Ісківці Лубенського пов. Полтавської губ. — після 10.1.1931). Військовий, інженер-лісівник; старшина 1-го Подільського січового куреня (1919), Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону (1919, 1920).

Закінчив 4 класи гімназії. У липні 1917 р. добровільно пішов до російської армії. Від жовтня 1917 р. брав участь в українізації 624-го пішого полку. 1918 року вступив до 1-го Запорозького кінного ім. кошового Костя Гордієнка полку. «З того часу безперервно служив в Українській армії». Учасник протигетьманського повстання. Учасник Першого зимового походу Армії УНР у складі Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону (6.12.1919 — 6.5.1920). 20 листопада 1920 р. у складі української армії перейшов Збруч і був інтернований у польських таборах (Вадовиці), з яких утік 9 квітня 1923 року. Закінчив матуральні курси в Подєбрадах (12.11.1925), а відтак і УГА (10.1.1931).

Анкети-заяви студентів Академії про вступ до Громади. ЦДАВО, ф. 3794 с, оп. 5, спр. 404.

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — Київ, 1998. — С. 119.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1930. — Збірник 2. — С. 136 а.

Мірошник В. Яскравий епізод з мого життя. ЦДАВО, ф. 3799, оп. 1, спр.17, арк. 45, 46.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ: Планета людей, 2002. — С. 29.

Особиста справа студента Мірошника Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1554, арк. 1–103.

Скоропадський П. Спогади. — Київ — Філадельфія, 1995. — С. 100, 333, 339, 343.

38. Саме вони.

ПОЛІЩУК Оксент Сергійович (13.12.1890, м. Житомир — після 16.2.1929). Військовий діяч, інженер; прапорщик 35-го пішого полку російської армії, командир 1-го Черняхівського республіканського полку (29.11.1918 — 10.3.1919), старшина Волинської дивізії Армії УНР.

Закінчив 2-гу Житомирську гімназію (1912). Від 1912 р. — в російській армії. Спочатку служив у Петроградському військовому окрузі. Закінчив Михайлівську військову школу (м. Тифліс, 1.5.1915). 35-й піший полк, де служив О. Поліщук, у вересні 1917 р. українізувався і вирушив із Румунського фронту в Україну. 17 грудня 1920 р. потрапив у полон до більшовиків. 30 квітня втік до Польщі. Перебував у таборі у Вадовицях при 1-й Запорозькій дивізії до 4 жовтня 1921 р. Навчався в УГА (до 19.11.1924). Закінчив Чеську вищу технічну школу. 1929 року студентство в м. Брно оголосило йому «український національний бойкот» як «ренегату української нації» — за те, що перейшов до російської студентської організації. Спогад «Похвалилися» написав 1922 р.

Особиста справа студента Поліщука Авксентія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1770, арк. 1–19.

Поліщук О. Похвалилися. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 614–616.

39. По обидва боки Дністра.

ГРЕЧИШКИН Павло Петрович (15.1.1900, х. Гречишкин Старобільського пов. Харківської губ., тепер Луганська обл. — після 8.10.1923). Козак Армії УНР, священик Спільної юнацької школи (3.9.1920 — квітень 1922).

Закінчив Духовну школу (м. Куп’янськ, 1913) за першим розрядом, 4 класи Харківської духовної семінарії (1917), але, не бажаючи здобувати духовну освіту, поступив до Олександрівського лісового інституту, але за рік у силу обставин змушений був повернутися до Духовної семінарії на 5 курс. Переслідування більшовиків не дали можливості закінчити цей заклад, і 1918 року він стає до лав Армії УНР, де й пробув весь час Визвольних змагань. Інтернований поляками у табір міста Каліша. У ЧСР вступив до партії хліборобів. УГА не закінчив внаслідок конфлікту в студентському середовищі. Спогад «17 квітня року 1919» написав 15 лютого 1923 року. Працював священиком у Руській Мокрій (тепер входить до сільради с. Усть-Чорна Тячівського р-ну Закарпатської обл.).

Гречишкин П. 17 квітня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 582–584 зв.

Особиста справа Гречишкина Павла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 940, арк. 1 — 30.

40. Трагедія в Білій Криниці.

ЗОГОЛЬ Василь (9.5.1891, м. Полтава — після 23.12.1929). Військовий, службовець, інженер; командир взводу дивізійного обозу (10.8.1914 — 12.7.1915), діловод управління інтендантства 169-ї пішої дивізії (25.7.1915 — 13.5.1916), молодший старшина комендантської роти при штабі 169-ї пішої дивізії (20.6.1916 — 5.9.1917), діловод 1-го Українського запасного полку (10.9.1917 — 1.3.1918), помічник бухгалтера відділу Міністерства юстиції Української Держави (9.3–5.8.1918), скарбник 6-го гірського гарматного полку (4.10–15.11.1918), діловод 3-го Чорноморського полку (28.11.1918 — 15.5.1919), помічник господаря Окремої кінної сотні Кордонного корпусу Армії УНР (19.5. — 1.7.1919), урядовець з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ (2.7.1919 — 1.1.1920), діловод відділу допомоги родинам вояків департаменту місцевого самоврядування МВС (5.5. — 30.8.1920), старший діловод того ж відділу Департаменту місцевого самоврядування МВС УНР (1.9.1920 — 1.1.1922).

Закінчив Полтавську школу садівництва та городництва 1 розряду (1908). Екстерном витримав іспит за повний курс Полтавської класичної гімназії (1910). Працював діловодом агрономічного відділу Полтавської повітової управи (1911, 1912). Восени 1912 року мобілізовано на військову службу та призначено до управління Дивізійним інтендантством 9-ї пішої дивізії. 1919 року вступив до Кам’янець-Подільського державного українського університету на правничий факультет. Слухав лекції до весни 1920 року. 5 травня 1922 р., перебуваючи в м. Тарнів (Польща), подав заяву до УГА в Подєбрадах із проханням зарахувати його стипендіатом. Навчався на економічно-кооперативному факультеті. 3 лютого 1923 р., виконуючи домашнє завдання, записав спогад «Події в 1919 р.», використаний мною в оповіданні «Трагедія в Білій Криниці».

26 червня 1928 року «виконав дипломну працю та оборонив її з успіхом добрим». Диплом інженера-економіста від 30 червня 1928 року.

Зоголь В. Події 1919 року. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 143–146 зв.

Особиста справа Василя Зоголя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1115, арк. 1 — 21.

41. «Не журись, брате…»

З діяльності отамана Шепеля. — Шлях. — 1919 р. — 4 вересня.

Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939). — Львів, 2000. — С. 91, 95.

Чекірда В. Власноручний опис мойого життя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2147, арк. 3, 3 зв.

Чекірда Я. Зшиток I. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 446–466 зв.

Чекірда Я. Зшиток II. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 467–477 зв.

42. Україна є і буде.

МАЙСТРЕНКО Наталка (1889, с. Баговиця Кам’янецького пов. Подільської губ., тепер належить до сільради с. Устя Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. — після 18.4.1933). В дівоцтві Мельник. Закінчила 4 класи жіночої гімназії та фельдшерсько-акушерську школу (1914). Працювала фельдшером-акушером у Подільській губернській земській лікарні (1914–1920). Навчалася в Кам’янець-Подільській університетській гімназії для дорослих за програмою чоловічої гімназії (осінь 1918 — 15.11.1920) та на природничому відділі фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського українського державного університету (осінь 1920). Разом із чоловіком емігрувала до Польщі (Ченстохова). Хоч і була працьовитою та «здатною до науки і охочою до неї» (свідчення одного з викладачів), до УГА її не прийняли. Спогад «Змагання» написала 1922 року.

Майстренко Н. Змагання. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 542–545.

Особиста справа Наталки Майстренко. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1459, арк. 1–14.

43. «Вони не скажуть».

Особистої справи студента Мочарного я не знайшов, отож навіть ім’я його лишилося невідомим. Спогад «Козаки, звідки ви?» написано 5 грудня 1922 року.

Мочарний. Козаки, звідки ви? ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 383–388.

44. Подвиг Євгени Вовкової.

Трудова громада. — 1919. — 2 вересня.

45. Більшовицька мобілізація.

ГУНЬКО Данило Парфенович (10.12.1895, с. Запсілля Кременчуцького пов. Полтавської губ. — після 27.8.1929). Військовий, інженер-агроном; хорунжий 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР (1921–1924).

Закінчив 4-класну Кременчуцьку міську школу (1911), Юнацьку школу прискореного випуску, гімназію ім. Тараса Шевченка (Каліш, 1924) та агрономічно-лісовий факультет УГА (м. Подєбради, 1929). Від 21 листопада 1921 р. по травень 1924 року перебував у Каліші в таборі ч. 10 для інтернованих. Спогад «Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби 1918–1922 рр.» написав на початку 1920-х рр.

Гунько Д. Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби 1918–1922 рр. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 30–32 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Гунька Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 958, арк. 1 — 22.

46. Перед приходом Денікіна.

ЗЕРКАЛЬ Сава Петрович (11.1.1896, х. Зеркалька Хмелівської вол. Роменського пов. Полтавської губ. — після 1958). Громадський діяч, інженер-агроном, педагог, історик, видавець; козак Армії УНР (лютий — вересень 1920).

Закінчив матуральні курси (12.10.1923) та агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету УГА (м. Подєбради, 26.5.1928). Працював агрономом у Братиславі (1928–1945). Заснував Товариство українських інженерів у Чехословаччині (1930). Після Другої світової війни викладав в Українському технологічно-господарському інституті (Мюнхен). Від 1949 р. жив у США, де викладав в Українському технологічному інституті (Нью-Йорк). Видавав часопис «Українське слово» (1953–1958). Праці: «Національні і релігійні відносини на Закарпатті» (Нью-Йорк, 1956); «Руїна козацько-селянської України в 1648–1764 — 1802 роках. Студія політично-адміністративних і соціально-економічних відносин в Україні в XVII–XVIII ст.» (Нью-Йорк. 1968); «Українська земля і нарід за Карпатами» (Париж, 1976). Спогад «Свобідний призив» написав 22 листопада 1922 року.

Анкети студентів ріжних факультетів Академії.ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 616, арк. 48.

Зеркаль С. Свобідний призив. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 204–206 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету аграрного відділу Зеркаль Сави. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1103, арк. 1 — 96.

47. Козацька радість.

МАРТИНІВ Олександр Володимирович (13.11.1896, м. Стрижавка Вінницького пов. Подільської губ. — після 31.1.1930). Військовий, інженер-технолог, науковець; командир гарматної чоти 1-го кінного Лубенського ім. Максима Залізняка полку 1-ї бригади Окремої кінної дивізії, професорський стипендіат при кафедрі математики УГА (30.6.1927 — 31.12.1929), асистент кафедри вуглегідратів (31.1.1930); військове звання — сотник Армії УНР.

Народився в сім’ї акцизного урядовця. Закінчив Немирівську чоловічу гімназію (1906–1914). 1914 року поступив на математичний відділ фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Закінчив Миколаївську гарматну школу (Київ, 1.11.1915 — 14.5.1916). Служив у 4-му легкому мортирному дивізіоні. На Румунському фронті був до 1 січня 1918 р., коли перейшов до українських частин, в гарматну батарею полковника Олекси Алмазова. 23 березня звільнився з армії через хворобу. Відновив навчання на математичному відділі фізико-математичного університету (був зарахований на 5-й семестр). Від 19 грудня 1918 р. — знову в українській армії, в якій служив до 1922 року. «Відважний і досвідчений старшина-гарматчик». Інтернований у табір Вадовиці (1920). Закінчив УГА «з успіхом дуже добрим» (24.5.1927). Дипломна праця: «Теоретичні основи номографії та її приложення до технічний наук». Здібний до наукової та педагогічної праці. Два роки працював вчителем математики на матуральних курсах при УГА. Спеціалізація — цукроварство. Спогад «4 вересня року 1919» написав 1 січня 1923 року.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 46.

Мартинів О. 4 вересня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1035–1039.

Марущенко-Богданівський А. Матеріали до історії Лубенського імені запорозького полковника Максима Залізняка полку. Розділ IV // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 181.

Особиста справа Мартиніва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1492, арк. 66, 74, 83.

48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну.

БІЛОУС Микола Іванович (24.12.1899, с. Вільшанки Олександрівського пов. Катеринославської губ. — після 11.6.1927). Військовий, інженер-агроном; агроном 11-ї агрономічної дільниці Олександрівського повіту, козак Катеринославського повстанського коша (жовтень 1920).

Закінчив Верхньодніпровську с.-г. школу (1914 — 12.6.1920). Поступив на агрономічний факультет Київського політехнічного інституту, «але не студіював завдяки політичним подіям». «1.10.1920 вступив до Катеринославського Вільнокозацького повстанського кошу як співробітник політичного відділу». 31 жовтня 1920 р. разом із рештками коша евакуювався із Криму до Туреччини, де і перебував до 20 грудня 1921 року. З кінця грудня 1920 р. — на еміграції в Болгарії, пізніше — в Чехословаччині, де 11 червня 1927 р. закінчив УГА.

Білоус М. Сторінка з життя Катеринославського повстанського коша. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 526–529 зв.

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. — К., 1998. — С. 217.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1994. — Т. 4. — С. 1447.

К 5-му Всеукраинскому съезду Советов. — Харьков, 1921.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998. — С. 193, 312, 313.

На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной комиссии 1917–1922 гг. Сборник документов и материалов. — Киев, 1971. — С. 240, 311.

Особиста справа Миколи Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1470, арк. 1–11.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Білоуса Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 710, арк. 1–107.

Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921. — Днепропетровск, 1994. — С. 155, 156, 158.

Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих військ на Катеринославщині. — Кам’янське. — 1919. — 22 листопада. — Ч. 1. — С. 1.

Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих військ на Катеринославщині. — Кам’янське. — 1919. — 23 листопада. — Ч. 2. — С. 1, 2.

ЦДАВО, ф. 1824, оп. 1, спр. 21.

49. Ледь не прохопився.

НЕЧАЙ Олександр (22.5.1883, м. Чечельник Ольгопільського пов. Подільської губ. — після 11.1.1928). Військовий урядовець, народний вчитель, інженер-агроном; агроном Вінницького повітового земства (1911–1916), Кам’янецького повітового земства (1916, 1917), товариш голови (25.4.1917), голова продовольчої комісії і харчової управи Кам’янець-Подільського повіту (до липня 1919), голова Кам’янець-Подільського біженського повітового комітету (1917–1919), начальник відділу Хлібного департаменту Міністерства народного господарства (до жовтня 1921), голова закупівельної комісії Армії УНР, урядовець Головного управління Українського Червоного Хреста (1922).

Закінчив Брацлавську міську школу (1896), с.-г. школу (м. Городище Київської губ., 1901), короткотермінові вчительські курси. Витримав екзамен на звання вчителя народної школи. Вчителював у церковно-учительській школі у Вінницькому повіті. 1908 року здобув середню освіту, витримавши екзамени в Уманській господарській школі. Під час Визвольних змагань працював при 3-й Залізній дивізії Армії УНР і в Головному управлінні постачання. УГА закінчив 1927 року. Спогад «Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають» написав 1922 року.

Нечай О. Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 898–903.

Особиста справа студента факультету агрономічного агрономічного відділу Нечая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1631, арк. 1–155.

50. Трагедія родини Сушкових.

СУШКО (Сушкова) Христина (9.9.1894 — 7.2.1967, Женева, Швейцарія). Родом із Таврії (Києва?) Санітарний поручник 16-ї стрілецької бригади (станом на листопад 1920 р.) 6-ї Січової дивізії, лікар.

Український командарм Михайло Омелянович-Павленко з великою повагою ставився до Христини Сушкової, зараховуючи її до тих небагатьох жінок, які «безоглядно патріотично служили національній справі».

Ініціатор пошиття та вигаптування в українському стилі ризи для священика похідної церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії (1921, табір Щипйорно). Незважаючи на недугу, дні й ночі гаптувала та вишивала, аби встигнути закінчити ризу до Великодньої служби. Євген Маланюк про цю ризу написав статтю. Він зазначав, що «узори вишивок виконані по прекрасному проекту сотника О. Костюченка, відзначаються глибоким почуттям української старовини, українського узору і українського орнаменту. Виконання узорів вишивкою треба визнати не тільки гарним, а й майстерним. Поява церковного убору тепер, в страшний час нашої апокаліптичної національної боротьби, воскресіння цього прекрасного, ароматом давнини напоєного закутка нашої церковної історії — вишиваної священицької ризи — хай буде великим символом. Символом відродження. Символом віри в майбутнє!» Братство 6-ї дивізії надіслало найщирішу подяку до філії Союзу українок табору Щипйорно, і зокрема пані Христині Сушковій та сотникові О. Костюченку за їхню працю.

ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович (25.7.1866, с. Вихилівка Проскурівського пов. Подільської губ. — 16.6.1932, м. Луцьк). Державний і громадсько-політичний діяч, лікар, вчитель, письменник, дипломат; земський і повітовий лікар на Поділлі, Волині та Київщині, директор і викладач української мови української гімназії (м. Біла Церква, 1917), головний санітарний лікар та завідувач просвітньо-шкільним відділом залізниць України (весна 1918), радник і в. о. голови дипломатичної місії УНР у Греції (1919, 1920), товариш міністра здоров’я уряду УНР (осінь 1920 — 1.4.1921), голова Головної управи Українського Червоного Хреста (1921–1922), лікар і лектор української мови УГА (м. Подєбради, 1922–1927), директор гімназійних курсів (м. Подєбради, 1925).

Автор лікарських порадників українською мовою, оповідань із народного життя, «Граматики української мови» (м. Київ, 1918; м. Щипйорно, 1921; м. Берлін, 1925), шкільної «Читанки» (м. Рівне, 1930) та інших підручників. Праці на тему Визвольної боротьби: «Gloria victis» («Літературно-Науковий вісник», 1925), «Людина-звір» («Літературно-Науковий вісник», 1927), спогади — «Шкільні товариші», «Казенні діти» («Воля», м. Відень, 1920) та ін., а також жарти й гуморески (під псевдо М. Пилипович, Виборний-Макогоненко, Дід Модест). Залишилися в рукописах: історична повість «Перша руїна» (про те, як Андрій Боголюбський руйнував Київ), «Спогади лікаря (1898–1929)», «Гігієна для середніх шкіл», «Мітольогія (грецька і римська)», «Громадянська етика». Спогад «Одна з безлічі» написав на початку 1920-х років.

Білон П. Похідна церква 6-ї стрілецької Січової дивізії, Брацтво св. Покрови і видавництво «До Світла» // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 167–168.

Дорошенко В. Пам’яті Модеста Левицького (замісць вінця на могилу) // Діло. — Ч. 139 (13087). — Львів. — 1932. — 26 червня.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1994. — Т. 4. — С. 1269.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1998. — Т. 7. — С. 2703, 2704.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 233.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ: Планета людей, 2002. — С. 135.

Особиста справа лектора Левицького Модеста. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1380, арк. 1 — 41.

Самутин П. Командний склад VI-ї Січової стрілецької дивізії 1920 р. // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 3 (65). — С. 77, 78.

V. W. (Левицький М.). Одна з безлічі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 912–920.

51. А бій продовжувався.

ВОЛОДИМИРІВ Сергій Дмитрович (29.12.1895, м. Носівка Ніжинського пов. Чернігівської губ. — після 29.6.1928). Інженер-економіст; заступник голови Студентської спілки в Болгарії (1922), член Української академічної громади у Празі (з вересня 1922), професорський стипендіат УГА (29.6.1928).

Закінчив гімназію (м. Перм, 4.6.1914), навчався в Київському університеті Святого Володимира (вересень 1914 — липень 1916, січень 1918 — листопад 1919). Закінчив УГА (31.5.1927). В російській армії служив до січня 1918 року. Активіст культурно-освітньої праці на Чернігівщині (1918, 1919). У листопаді 1919 р. насильно мобілізований у Добровольчу армію. 4 листопада 1920 р. разом із денікінцями евакуювався до Туреччини. Перебував у таборі Тузла. Потім виїхав у Болгарію (1921, 1922), де був членом Студентської спілки та освітньо-культурного життя. Дипломну працю виконав та оборонив «з успіхом дуже добрим». В рефераті про дипломну працю С. Володимиріва «Електрифікація в сучасному сільськогосподарському житті» викладачі УГА (професор і доцент) характеризували його як «молодого, здібного, працьовитого абсольвента». Зазначали, що Володимирів, захоплений обраною темою, писав дипломну роботу з піднесенням. Працю С. Володимиріва було визнано «гідною друкування і видання». Українською мовою це буде, писали рецензенти, «перший і соліднійший, всеохоплюючий проблему твір, загальнонауковий рівень якого більш ніж задовольняючий, а як для дипломної праці — високий».

Володимирів С. Випадок. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1017, 1018.

Особиста справа студента Володимиріва Сергія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 828, арк. 1–144.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

52. Дивне рішення Симона Петлюри.

Студент УГА П. Пустовійт «Спогади сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби» написав 1 березня 1923 року. Особисту справу не знайдено.

Пустовійт П. Спогади сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 546–549 зв.

53. Орисин кожух.

САХНО Василь Іванович (30.6.1887, м. Решетилівка Полтавської губ. — після 15.6.1929). Військовий, вчитель, інженер-економіст, науковець; старшина-гарматник російської армії та Армії УНР (із 1918), професорський стипендіат економічно-кооперативного факультету при кафедрі місцевого самоврядування УГА (1927–1929).

Закінчив Велико-Сорочинську вчительську семінарію (1908), Глухівський учительський інститут (1912–1915). Інспектор 4-класної взірцевої школи при інституті та одночасно вчитель 8-го класу жіночої гімназії. Вчитель 1-ї вищої початкової школи в м. Кременці (1915) на Волині. Інспектор Кременецької початкової школи та вчитель Кременецької державної гімназії.

1920 року вступив на філософський факультет Варшавського університету. 1922 року перейшов до УГА, яку й закінчив «із вислідом дуже добрим». Публікації в «Записках Академічної громади», зокрема «Податки в СССР», «Колективні господарства», «Наша громада», а також у «Збірнику Кабінету Народнього господарства». Умів, за свідченням професора Л. Бича, «без зайвих подробиць, ясно й живо освітлили питання». Лука Бич вважав, що дипломну працю В. Сахна на тему «Шкільна справа в Чехах та місцеве самоврядування» треба визнати видатною. «Ця праця свідчить про здатність п. Сахна до наукової роботи. Крім того, п. Сахно, без сумніву, має видатний педагогічний хист і всі данні бути хорошим лектором». «Спогад» про епізод з часів Першого зимового походу Армії УНР занотував на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Сахна Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 609, арк. 1–6.

Особиста справа студента Сахна Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1892, арк. 1–112.

Сахно В. Спогад. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 648–648 зв.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

54. Смерть художника Гніденка.

РЕЙТЕР Володимир Володимирович (8.3.1900, Полтавщина — після 22.10.1927). Інженер (хімік-технолог); професорський стипендіат Української господарської академії (22.10.1927). Володів українською, французькою, німецькою, російською та чеською мовами.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 60.

Рейтер В. Конання. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 324–326.

Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. — Нью-Йорк, 1982. — С. 34.

ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

ЦДАВО України, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516.

55. У Жашківській земській лікарні.

МОЛОДОЖОНЕНКО Олексій Андрійович (4.10.1899, с. Піски Лохвицького пов. Полтавської губ. — після 25.10.1927). Військовий, інженер; козак Окремого кінно-гарматного дивізіону Армії УНР.

Закінчивши Лохвицьку реальну школу (1918), вступив у 1-й полк Січових стрільців, в якому прослужив до гетьманського перевороту. Навчався на електротехнічному відділі Київського політехнічного інституту (1918) та фізико-математичному факультеті Київського державного українського університету. Учасник антигетьманського повстання. В січні 1919 р. вступив до Київської інженерної юнацької школи, з якою відступив від Києва до Кам’янця-Подільського. Учасник боїв проти більшовиків під Проскуровом. Зі школою брав участь у бойових діях на польському фронті у Луцьку, де 16 травня 1919 р. потрапив до полону. З осені 1919 р. — знову в Армії УНР. Учасник 1-го Зимового походу. У складі Кам’янецької юнацької школи брав участь «в усіх походах». Навчання в ній завершив уже в польських таборах (Каліш). УГА закінчив 1927 року. «Спогад» написав на початку 1920-х років. Брат Павло також служив в Армії УНР.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1937. — Збірник 7. — С. 32 Б.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 105.

Молодожоненко О. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1010–1014.

Особиста справа студента Молодожоненка Олексія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1576, арк. 1 — 71.

56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків.

ЛИЧАК Олександр. Студент УГА (або учень матуральних курсів при УГА). Особистої справи знайти не вдалося.

Доценко О. Зимовий похід (6.ХII.1919 — 6.V.1920). — Варшава, 1932. — С. CXVII–CXL.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Збірник 10. — С. 80 А.

Задоянний В. Московська навала (Матеріяли до історії Таращанського повітового коша Запорізької Січі на Київщині) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 92–111.

Личак О. Великодня жертва. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 88–92.

ЦДАВО України, ф. 5235, оп. 1, спр. 354, арк. 63.

У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 251.

57. Кров за кров.

ЗАВОРИЦЬКИЙ Опанас Єлисейович (5.7.1894, м. Нова Басань Козелецького пов. Чернігівської губ. — після 17.5.1927). Військовий діяч, інженер-технолог; сотник Окремої старшинської сотні 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.

Закінчив механіко-технічну середню школу, що в посаді Клинцях на Чернігівщині, а також Володимирську військову школу прапорщиків (Петроград) і автомобільну школу. Навчався в Київському політехнічному інституті (механічний відділ). Учасник Першої світової війни. Служив в автомобільних частинах російської армії. В українській армії — від 1917 року. Диплом інженера-технолога захистив 17 травня 1927 року. Спогад «Біля перевозу» написав на початку 1920-х років.

Заворицький О. Біля перевозу. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 109–116 зв.

Особиста справа студента Заворицького Панаса. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 1084, арк. 1 — 73.

58. Бій під Джугастрою.

КАПЛИСТИЙ Макар (18.1.1896, с. Майорівка Ананьївського пов. Херсонської губ. — 5.11.1979, м. Філадельфія). Військовий діяч, учитель, науковець, інженер-агроном, кооператор; прапорщик 15-го запасного пішого полку (м. Вольськ), в. о. командира, командир сотні, голова Ради сотні, батальйону, 110-го пішого Камського генерал-ад’ютанта графа Толя 1-го полку російської (царської) армії (с. Шанці біля Ковно) 28-ї пішої дивізії, член Ради 529-го пішого полку, голова Ради 133-ї пішої дивізії, сотник Армії УНР (від травня 1920), вчитель школи підстаршин 2-ї Волинської дивізії (Каліш, 1921), інструктор культурно-освітнього відділу штабу 2-ї Волинської дивізії (Каліш, 1921, 1922), член НТШ і УВАН, лектор, доцент, професор, член Професорської ради Українського технічно-господарського інституту, головний інспектор українського фахового шкільництва в американській зоні Німеччини, голова Філадельфійського відділу Товариства українських інженерів Америки; сотник, майор Армії УНР (підвищений на еміграції).

Закінчив Демидівську церковно-учительську школу (1912), Херсонську вчительську семінарію (20.1.1916), Одеське військове училище (1.6.1916), матуральні курси при УГА (24.6.1923), агрономічно-лісовий факультет УГА (20.6.1928), Вищу педагогічну школу (Прага). Учасник Першого зимового походу. Лицар Залізного хреста. Відзначений також Хрестом Симона Петлюра і Воєнним хрестом УНР. В інтернуванні перебував у Каліші. Працював повітовим агрономом на Жовківщині та Дрогобиччині (Галичина). Організатор сільської кооперації на Лемківщині та у Львові. Від 1944 р. мешкав у Німеччині, а від 1949 року — в США (Міннеаполіс, потім Пенсильванія). Ініціатор і меценат книги «Крайове господарське товариство СГ за роки 1899–1944».

Залесский К. Первая мировая война. Биографический энциклопедический словарь. — Москва: Вече, 2000. — С. 491.

Каплистий М. Мій останній бій у Зимовому Поході // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1972. — Ч. 3 (59). — С. 11–14.

Каплистий М. Моя участь в українізації 133 російської пішої дивізії // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1971. — Ч. 2 (52). — С. 27–37.

Каплистий М. Найяскравіший випадок у моєму житті за час визвольної боротьби з 1917–1920 рік. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 104–107 зв.

Майор Макар Каплистий // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1980. — Ч. 1 (105). — С. 95.

Особиста справа студента Каплистого Макара. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 4, спр. 14, арк. 1 — 92.

59. Таке не забувається.

ПАВЛІНСЬКИЙ Сергій (6.9.1899, м. Ново-Мінськ Варшавської губ. — після 20.6.1927). Військовий, інженер-лісівник; козак 6-ї Січової стрілецької дивізії (1920). Народився в родині урядовця Міністерства внутрішніх справ Російської імперії. Навчався в 6-й Московській, Чернігівській імені імператора Олександра I, Ковельській гімназіях (у Чернігові), яку й скінчив 1918 року. Мобілізований до Армії Української Держави. 1919-го інтернований у таборі в Ланцуті. 1920 року інтернований вдруге. Агрономічно-лісовий факультет УГА закінчив 4 липня 1927 року. Занотував свої «Спомини…» 28 січня 1922 року.

РУДЕНКО Юрій Гаврилович (12.8.1899, ст. Окниця Сороцького повіту, Бессарабія — після 26.3.1927). Військовий, козак Армії УНР. Навчався у Вінницькій, Могилів-Подільській чоловічих гімназіях, а закінчив Комерційну школу в м. Могилеві-Подільському (10.5.1917). Навчався на економічному відділі Київського комерційного інституту (до грудня 1919). З третього курсу пішов до Армії УНР (24.5.1920). Закінчив Юнацьку школу (27.7.1920 — 28.7.1921). Інтернований 21 листопада 1921 року. Член Студентської громади у таборі Стшалково (Познань). Спогад «Вступ українських та польських військ у Київ року 1920 травня місяця 8 числа» написав 15 листопада 1922 року.

Особиста справа Павлінського Сергія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1683, арк. 1–106.

Особиста справа студента Руденка Юрія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1860, арк. 1–107.

Павлінський С. Спомини про вступ до Київа українських військових частин у травні місяці 1920 року. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 724–725 зв.

Руденко Ю. Вступ українських та польських військ у Київ року 1920 травня місяця 8 числа. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 718, 719.

60. Мовчати було неможливо.

ЗВАРИЧУК Іван Федорович (10.11.1896, м. Біла Церква Васильківського пов. Київської губ. — 13.9.1939, м. Доманово, повіт Більськ-Підляський). Військовий діяч, інженер; прапорщик 1-го Заамурського кінного полку російської армії (до 27.11.1917), командир сотні, куреня, ад’ютант Генерального штабу Армії УНР, квартирмейстер Підляської бригади Війська польського (1939); військові звання: капітан російської (царської) армії, підполковник Армії УНР, ротмістр (за іншими даними — майор) Війська польського.

Закінчив гімназію (м. Біла Церква, 25.8.1905 — 2.6.1914), 1-й курс правничого факультету Київського університету Святого Володимира (1915 — лютий 1916), Єлисаветське юнкерське училище кінноти (1.2.1917) та лісовий відділ агрономічно-лісового факультету УГА (Подєбради, 22.4.1927). В Армії УНР — з кінця 1917 року. Інтернований у польський табір Стшалково, де був членом Студентської громади. Після повернення до Польщі — на контрактовій службі у Війську польському. 1938 року прийнятий до Вищої воєнної школи у Варшаві. Допомагав колишнім воякам Армії УНР, які навчались у вищих школах ЧСР.

Іванис В. Стежками життя (спогади). — Кн. V. — Новий Ульм, 1962. — С. 20.

Зваричук І. Козак Демид. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 779–782 зв.

Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20 — 30-х рр. ХХ ст. у Польщі. — Львів: інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, 2003. — С. 124.

Особиста справа студента Зваричука Івана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1101, арк. 1 — 93.

61. Серце козацьке рвалося вперед.

Студент УГА Слоквич написав цей спогад 8 січня 1923 року. Його особистої справи не виявлено. Отож невідомими лишаються і його ім’я, і біографія. Можливо, що «Слоквич» — псевдонім.

Запоріжець (Слоквич). Останнє зусилля. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1059–1063.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998. — С. 203.

Крат М. 1920 рік (Про забуті дії українського війська) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Збірник 10. — С. 85–88.

62. Максим і Гриць.

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Максима Ломацького. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1424, арк. 1 — 22.

Ломацький М. Вспомин про смерть командира Богдано-Дорошенківського куріня 1-ї Запорожської дивізії. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, арх. 99, арк. 1–7.

63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука.

КОЗЛОВСЬКИЙ Олексій Олександрович (17.3.1892, с. Ісаківці Кам’янецького пов. Подільської губ. — 31.10.1971). Військовий і громадський діяч, редактор; командир 10-ї сотні 9-го стр. полку 3-ї стрілецької дивізії, голова Української полкової ради сотні 9-го стрілецького полку 3-ї стрілецької дивізії російської армії, старшина 1-ї пішої сотні партизанського загону ім. Яна Кармелюка (поч. 1918), прокурор Надзвичайного суду 2-ї кулеметної бригади Кулеметної дивізії Армії УНР (1920), редактор-видавець її центрального органу «Соціал-Демократ» (у Подєбрадах), секретар Українського технологічно-господарського інституту (до 1951), член управи відділу УККА, голова станиці ОбВУА в Нью-Гейвені (Коннектикут); військове звання — майор Армії УНР.

Народився в сім’ї Олександра Григоровича та Галини Миколаївни Козловських. Закінчив повний курс Подільської духовної семінарії (1912). До 1914 р. працював на різних канцелярських посадах та кореспондентом. 1915 року вступив до університету Святого Володимира в Києві. Від 1916 р. — в російському війську. 1918 року повернувся до навчання в Київському університеті. В українському війську з листопада 1918 р. до листопада 1921 року. Навчався на правничому факультеті Карлового університету (м. Прага, ЧСР). Вільний слухач економічно-кооперативного відділу, діловод канцелярії та завідувач господарства (від 20.8.1930) УГА (м. Подєбради, ЧСР). Член закордонної організації УСДРП. Виїхав до США. Похований на українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.

ЧИРСЬКИЙ Олександр Антонович (12.12.1896, Кам’янець-Подільський Подільської губ. — після 22.5.1928). Військовий, інженер; прапорщик російської армії (грудень 1916), хорунжий 2-ї кулеметної бригади Кулеметної дивізії Армії УНР. Закінчив гімназію (Кам’янець-Подільський, 1916), Костянтинівську військову школу (м. Київ, грудень 1916) та УГА (1928). В українському війську з початку 1918 р.

ШКЛЯР Василь Прокопович (25.2.1887, м-ко Синявка Сосницького пов. Чернігівської губ., тепер Менського р-ну Чернігівської обл. — після 20.4.1938). Громадсько-політичний діяч, інженер-економіст, кооператор; командир 5-ї сотні 243-го запасного пішого полку, голова Української ради 243-го запасного пішого полку (19.5.1917), член Всеукраїнської ради військових депутатів (14.7.1917), член Центральної Ради (14.7.1917, вдруге від жовтня 1917), директор повітового союзу кооперативів, старшина Армії УНР.

Закінчив Синявську земську однокласну школу, Київську школу десятників дорожнього і будівельного діла (1912), 4 семестри архітектурного відділу 1-х Петроградських політехнічних курсів, 2 семестри Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків, 1 курс Українського державного університету (Кам’янець-Подільський, листопад 1919 — листопад 1920). В російській армії від 2 лютого 1915 р. до 1 травня 1917 року (солдат, юнкер, старшина). Учасник українізації частин російської армії. Делегат Другого і Третього всеукраїнських з’їздів військових. Організатор Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків. Учасник антигетьманського повстання (у складі «Головного Штабу Республіканських військ» та Головному інформаційному бюро Армії УНР). «Дальша боротьба Українського народу вимагала більшої кількості активних борців, і тому я залишався учасником боротьби по стороні У.Н.Р.», — писав він. Працював у Міністерстві внутрішніх справ. Розділив «увесь тягар, який судилося зазнати уряду У.Н.Р.». Інтернований у таборах у Польщі (25.11.1920 — 25.1.1922). Закінчив УГА. Спогад «Суд» написав 1922 року.

Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1971. — Ч. 6 (56). — С. 95.

Енциклопедія українознавства. — Київ, 1996. — Т. 3. — С. 1072.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Збірник 10. — С. 210, 211.

Козловський О. З минулого. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 167–173.

Особиста справа студента Козловського Олексія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1240, арк. 1–60.

Особиста справа студента Чирського Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2171, арк. 1–101.

Особиста справа Шкляра Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2212, арк. 1 — 207.

Союз инженеров и техников украинцев эмигрантов в Польше (1936–1938). ЦДАВО, ф. 4919, оп. 1, спр.1, арк. 27.

Чирський О. Спогад (суд). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 160–161 зв.

Шкляр В. Суд. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, а рк. 162–166 зв.

64. Свято на колоцвинтарній вулиці.

ІГНАТЕНКО Дмитро Андрійович (25.10.1895, с. Карпилівка Прилуцького пов. Полтавської губ., тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл. — після 20.6.1928). Козак Армії УНР, інженер-лісівник.

Народився в сім’ї хліборобів. Закінчив сільську початкову школу та вищу початкову чотирикласну. Від більшовицької мобілізації ухилився. Був призваний у Добровольчу армію. З відділом генерала Бредова потрапив до польських таборів (Щипйорно), де вступив до українського збірного відділу та перевівся до Ланцута. Учасник боїв проти більшовиків (1920). Того ж року був знову інтернований поляками. В липні 1922 року втік із табору до ЧСР. 1923 року закінчив матуральні курси при УГА, а 1928 року — УГА. Спогад «Вересень року 1920» написав 1923 р.

Ігнатенко Д. Вересень року 1920. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 585–589.

Особиста справа студента Дмитра Ігнатенка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1145, арк. 15, 15 зв.

65. Похорон у Сатанові.

РЖЕВУЦЬКИЙ Віктор Юрійович (6.10.1901, м. Овруч Волинської губ. — після 26.6.1927). Військовий, інженер-економіст; козак 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

Навчався у 2-й Київській класичній гімназії, 1914 року перевівся до 3-го класу Черкаської державної гімназії, яку й скінчив 4 травня 1919 року. В Армії УНР із травня 1920 р. Інтернований у польський табір у Щипйорно. Закінчив економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» записав на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Ржевуцького Віктора. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1831, арк. 1 — 58.

Ржевуцький В. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 759–761.

66. Дорога вела до моря.

ГАЙДАК Микола Григорович (12.5.1898, с. Малий Янисоль Маріупольського пов. Катеринославської губ., тепер с. Мирне Тельманівського р-ну Донецької обл. — після 19.10.1927). Військовий, інженер; козак Армії УНР.

Народився в сім’ї вчителя. Закінчив однокласну школу в м. Крилові Чигиринського повіту та гімназію зі срібною медаллю (м. Черкаси, 1917). 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира і до Київської гарматної школи, де був членом спілки юнаків-українців (школи не скінчив). 1918 року перевівся на фізико-математичний факультет університету, де навчався до грудня 1918 року. Під час антигетьманського повстання повернувся до батьків у Черкаси. 11 вересня 1919 р. був мобілізований денікінцями і відправлений у Таганрозький повіт на формування. Але за Добровольчу армію не воював, оскільки в листопаді 1919 року захворів на тиф. Після лікування в Кременчуцькому шпиталі евакуювався до Одеси, а потім із загоном генерала Бредова потрапив до польських таборів для інтернованих, де добровільно вступив до української армії. Учасник боїв проти більшовиків (2.8.1920 — 21.11.1920). Знову був інтернований у Польщі. 7 березня 1922 року прибув до Праги. УГА закінчив 1927 року.

ЛЕОНТОВИЧ Микола (2.6.1899, с. Павлівка Хорольського пов. Полтавської губ., тепер належить до сільради с. Жуки Глобинського р-ну Полтавської губ. — після 2.4.1927). Повстанець, інженер.

Закінчив державну українську гімназію (м. Лубни, 1918). 15 травня 1920 р. мобілізований «владою Врангеля»; з Добровольчої армії втік до Катеринославського повстанського коша отамана М. Федорченка, з частиною якого прибув до Румунії 2 грудня 1920 р., де й був інтернований. 17 вересня 1921 р. виїхав до Болгарії, а звідти до Праги, де вступив до Чеської технічної школи. УГА скінчив 1927 року. Спогад «Останні дні в Криму» написав на початку 1920-х років.

Гайдай М. Переправа повстанців через Дніпро біля села Вовніга. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 600–601.

Доценко О. Зимовий похід. — Варшава, 1932. — С. 206.

Леонтович М. Останні дні в Криму. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 783–791 зв.

Особиста справа Гайдака Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 858, арк. 1–9.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Леонтовича Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1392, арк. 1–6.

67. Відходила Україна.

ГНАТІВСЬКИЙ Антон Миколайович (18.1.1899, м. Кам’янець-Подільський — після 28.5.1927). Інженер. Закінчив приватну реальну школу товариства взаємодопомоги (Одеса, 26.5.1916). Поступив до Київського комерційного інституту (1917), але невдовзі повернувся додому. 1918 року навчався на природничому факультеті Українського державного університету в Кам’янці-Подільському, а 1919-го і у 1920 році — на с.-г. факультеті того ж закладу. «В листопаді 1920 р. відійшов із дому і несподівано опинився на еміграції». УГА закінчив 1927 року. Спогад «Останні дня на Україні» написано на початку 1920-х років.

Гнатівський А. Останні дня на Україні. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 667–669.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету Гнатівського Антона. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 897, арк. 1 — 89.

68. Як не треба будувати державу.

МОРДВИНІВ Володимир Теофанович (16.6.1889, с. Березова Лука Миргородського пов. Полтавської губ. — після 1.7.1927). Службовець, просвітянин, актор, інженер-гідротехнік.

Народився в сім’ї помічника земського лікаря. Закінчив 6 класів Кременчуцької реальної школи (1908). В російській армії служив у 1916–1918 рр. Восени 1918 р. поступив на Київські політехнічні курси. Навчався в Державному університеті в Кам’янці-Подільському. Актор Українського державного театру в Кам’янці-Подільському (1920). Член «Просвіти». УГА (інженерно-меліоративний факультет) закінчив 1927 року. «Думки про те, чого нам не треба…» занотував 21 серпня 1923 року.

Гурко В. Из Петрограда через Москву, Париж и Лондон в Одесу // 1918 год на Украине. — Москва: Центрполиграф. — С. 303, 304.

Мордвинів В. Думки про те, чого нам не треба (згадки з минулого). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 624–647 зв.

Особиста справа студента інженерного факультету гідротехнічного відділу Мордвиніва Володимира. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1589, арк. 1 — 87.

69. Рукостискання наших ворогів.

КОНСТАНТИНІВ Юрій Федорович (1.11.1888, с. Чердакли Маріупольського пов. Катеринославської губ., тепер Першотравневий р-н Донецької обл. — після 7.6.1927). Військовий службовець, інженер-агроном; старшина Київського авіаційного парку (1919).

Народився в сім’ї сільського панотця. Закінчив 4 класи Катеринославської духовної семінарії. Не бажаючи продовжувати релігійну освіту, став студентом комерційно-технічного факультету Київського комерційного інституту. Заробляв на життя репетиторством. Працював коректором у журналах «Весь Киев» і «Журнал для женщин». Як патріот Росії, в серпні 1914 р. пішов до війська. Закінчив Другу київську військову школу старшин і підстаршин та фотометричні курси. Демобілізувався в кінці лютого 1918 року. Від 1 червня 1918 р. працював у київській конторі Державного банку. У січні 1919 р. мобілізований до українського війська. Служив у авіації (до грудня 1919), далі в Кам’янець-Подільському відділі Державного банку (до травня 1920), в дирекції Державних ощадних кас (до жовтня 1920), потім у податковій інспектурі, а від 31.9.1921 — в Головній скарбниці. УГА закінчив 1927 року. Після здобуття вищої освіти прагнув працювати на Закарпатті. «Спогад» написав 10 січня 1923 року.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 9.

Константинів Ю. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 765–769.

Особиста справа студента факультету агрономічно-лісового відділу агрономічного Константиніва Юрка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1261, арк. 1 — 67.

ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 9.

70. З іменем Господа на устах…

РАДЗІЄВСЬКИЙ Степан Степанович (26.4.1896, с. Романівна Ольгопільського пов. Подільської губ. — після 22.4.1927). Військовий, інженер-агроном; козак загону отамана Лиха-Дорошенка (1920, 1921).

Закінчив Уманську середню агрономічну школу (1917). Навчався на юридичному факультеті Київського університета Святого Володимира (1918). В українській армії — з кінця 1918-го до 1922 р. Інтернований у таборі м. Орадео-Маре. УГА закінчив 1927 року. Спогад «Кров за кров…» написав 1 грудня 1922 року.

Особиста справа студента Радзієвського Степана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1811, арк. 1 — 92.

Радзієвський С. Кров за кров (Спомини мої за 1920–1921 рік, проведені в повстанню на Поділлю). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 754–755.

71. Іван Максимчук.

Радзієвський С. Кров за кров (Спомини мої за 1920–1921 рік, проведені в повстанню на Поділлю). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 755–756.

72. За брата кров.

Радзієвський С. Кров за кров (Спомини мої за 1920–1921 рік, проведені в повстанню на Поділлю). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 756 зв. — 758.

73. Під Кабардинкою.

МАЙГУР Кость Гнатович (2.3.1893, ст. Шкуринська Єйського відділу, Кубань — після 23.5.1925). Військовий, інженер-гідротехнік; старшина 11-го пластунського батальйону Гайдамацької дивізії Кубанської армії, член Кубанського братства (в Києві та Подєбрадах).

Освіта: реальна школа (м. Єйськ, 1911), 4 курси Київського комерційного інституту (економічний відділ, 1916), військова школа, УГА в Подєбрадах (23.5.1925).

Майгур К. Бій під Кабардинкою. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 75–76 зв.

Особиста справа Костя Майгура. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1458, арк. 1 — 21.

ЦДАВО України, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 616.

74. Мрії та дійсність.

НЕСТЕРЕНКО Яків Данилович (23.3.1901, с. Рудня Остерського пов. Чернігівської губ. — 15.4.1927). Військовий, інженер-агроном; чотовий 6-го технічного куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії.

Народився в сім’ї унтер-офіцера Київського відділу жандармського управління залізниць. Закінчив 2-ге Київське комерційне училище (4.2.1919). 6 лютого 1919 р. добровільно вступив у лави Армії УНР. Учасник Другого зимового походу. На інтернуванні перебував у таборі ч. 5 у Щипйорно. Департамент Політичної інформації МВС УНР документально засвідчив, що «громадянин У.Н.Р. Нестеренко Яків з боку політичного і морального є людиною певною». Агрономічно-лісовий факультет УГА закінчив 1927 року. «Спогад» написав 1922 року.

Зоренко Д. На партизанці // Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. — С. 149, 156, 168.

Нестеренко Я. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 818, 819.

Особиста справа студента Нестеренка Якова. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1624, арк. 1 — 99.

75. Починалася весна 1922 року…

ЧЕКІРДА Віктор Оникійович (11.11.1894, с. Іванківці Проскурівського пов. Подільської губ., тепер Хмельницька обл. — після 14.11.1964). Військовий і громадський діяч, меценат; повстанський отаман Чорний Ворон (1920–1923); військове звання — сотник Армії УНР.

Закінчив реальну школу (м. Проскурів, 1913) та 1-шу Київську школу прапорщиків. Учасник Першої світової війни. Після Лютневої революції взяв активну участь в українізації частин російської армії, пізніше в лавах Армії УНР «боровся за самостійність Батьківщини». Був інтернований у Польщі. Співпрацював із повстансько-партизанським штабом Юрка Тютюнника. Навчався на економічно-кооперативному відділі УГА в Подєбрадах (1924, 1925). Пізніше студіював у господарчій школі в Рожнові (Чехословаччина). Спомини «З недавнього минулого» та «Калачі прозрадили» написав на початку 1920-х років. Після Другої світової війни перебував на еміграції у Німеччині і 13 років у Парагваї. Потім виїхав до США, де, тяжкою працею заробляючи на життя, був щедрим жертводавцем на національно-громадські потреби. Лицар ордена Залізного хреста. Лицар Хреста Симона Петлюри. Лицар Воєнного хреста. Співпрацював із журналом «Дороговказ» (Торонто), до редакції якого надіслав чимало спогадів про свою партизанську діяльність, принаймні один із них опубліковано в ч. 3 (22) журналу за 1964 рік.

Дороговказ: Орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1964. — № 3 (22). — Листопад — грудень. — С. 28, 29.

Особиста справа Чекірди Віктора. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2147, арк. 1 — 29.

Чекірда В. З недавнього минулого. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 37, 37 зв.

Чекірда В. Калачі прозрадили. ЦДАВОи, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 38–39 зв.

76. Життя і смерть отамана Соколовського.

Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю. — Київ: Діокор, 2001. — С. 145–148.

Поліщук О. Похвалилися. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 616.

Сергієнко. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 137–142 зв.

Трудова громада. — № 42. — 1919 р. — 21 серпня.

Фещенко-Чопівський М. Мотовилівка в 1919 році (Жмуток спогадів) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 172.

77. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста.

Доценко О. Зимовий похід (2.12.1919 — 6.5.1920). — Варшава, 1932. — С. 5, 22, 23.

Особиста справа студента Совенка Василя. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 1954, арк. 26–26 зв.

Шанковський Л. 1-й Зимовий похід: ідея і чин // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 19, 20.

78. Любов і ненависть Трифона Гладченка.

МАЛАШКО Микола Васильович (5.12.1898, м. Мар’янка Маріупольського пов. Катеринославської губ. — після 13.12.1930). Військовий діяч, інженер-економіст, кооператор; організатор Вільного козацтва Торецької Січі (1917), учасник Вільного козацтва Донецького басейну, козак Запорозької дивізії (березень — квітень 1918), Катеринославського повстанського коша (до жовтня 1920).

Закінчив Бахмутську гімназію (1919) та УГА в Подєбрадах (1927). У Румунії був інтернований у таборах Текхір-Геоль і Фогараш. 28 вересня 1922 р. вирушив до ЧСР. Брат Михайла Малашка, члена Центральної Ради, повстанського отамана. Автор спомину «Анархісти».

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 98.

Белаш А., Белаш В. Дороги Нестора Махно. — Київ: РВЦ Проза, 1993. — С. 340, 589.

Особиста справа Миколи Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1470 с, арк. 1–11.

Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921. — Укладач В. Ченцов. — Дніпропетровськ, 1994. — С. 158, 159.

Советская военная энциклопедия. — Москва, 1933. — Т. 2. — С. 182, 183.

Малашко М. Анархісти. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр, арк. 102–103 зв.

Гальчевський Я. З воєнного нотатника. — Люкенвальде — Берлін, 1940. — На правах рукопису. З архіву Р. Коваля.

79. «Брат урагану» Григорій Чупринка.

Ґалаґан М. З моїх споминів (80-ті роки — до Світової війни). — Львів: Червона Калина, 1930. — I частина. — С. 61–65, 111, 141.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 178, 179.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 2000. — Т. 10. — С. 3781.

Жулинський М. Метеор на обрії української поезії // Грицько Чупринка. Поезії. — Київ: Радянський письменник, 1991. — С. 10–13, 16.

80. Чигиринський отаман Юхим Ільченко.

Авторські польові дослідження Олександра Солодаря. — Записано від Чуба Луки Давидовича (1902 р. н.) в с. Полуднівці Чигиринського району. 1997 р.; від Ільченка Івана Івановича (1927 р. н.) в с. Рублівці Чигиринського району. 1997 р.

Архів Управління СБУ в Черкаській обл., спр.1083, т. 1, арк. 29–31 зв.

Героїзм і трагедія Холодного Яру. Збірник документів і матеріалів. — Київ: Незборима нація, 1996. — С.155, 164.

Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. — Львів, 1992. — С. 46, 55, 57, 64, 65, 136, 163.

З листа редактору газети «Зоря комунізму» І. Приходьку від І. Воронова. 4 березня 1971 р., м. Москва. — Арк. 1–4, 6.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. — Київ,1998 — С. 560.

Копія листа директора Інституту Громадянської війни І. Мінца від 3 жовтня 1937 року до Києва Начполітвідділу УП ВО НКВС УРСР бригадному комісару Шляхтенку.

Мироненко Г. Свідчать документи // Зоря комунізму. — 1992. — 7 серпня.

Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920 по 1.11.1921. — Дніпропетровськ, 1994. — С. 148, 152.

ЧОДА. — Ф. Р. 3235, оп.1, спр. 3, арк. 64, 72.

81. Отаман Вовгура, начальник штабу Степової дивізії.

Кость Блакитний, отаман Степової дивізії. — Київ: Незборима нація, Просвіта, 1997. — С. 47, 57, 66–71.

Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921. — Укладач В. Ченцов. — Дніпропетровськ, 1994. — С. 137, 138, 143, 152, 153, 147, 163, 164.

Степовий Ю. В Херсонських степах. — Мюнхен: Культура, 1948. — С. 89.

82. Волинський отаман Лукаш Костюшко.

Коваль Р. Отаман святих і страшних. — Київ: в-во Просвіта, 2000. — С.185, 216, 219.

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. — Київ, 1998. — С. 223.

83. Святий і страшний.

Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. — Краків: Українське видавництво, 1941. — Т. 1. — 204 с.

Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. — Краків — Львів: Українське видавництво, 1942. — Т. 2. — 162 с.

84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари.

Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919 — 6.V.1920). — Варшава: Український науковий інститут, 1932. — С. CXХХI, CXLIII, CXLIV, 205–208.

Зоренко Д. На партизанці // Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. — С. 147, 148.

Іванис В. Стежками життя (спогади). — Новий Ульм, 1961. — Кн. IV. — С. 222, 224.

Реклю Е. Земля и люди. Всеобщая география. — СПб., 1898. — Кн. 1. — С. 139.

Чорний С. Сторінка з Другого зимового походу // Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. — С. 145, 146.

Шанковський Л. На периферії Визвольної війни // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1977. — Ч. 2 (88). — С. 65.

85. Адріян Марущенко-Богданівський, воїн та історик.

«Занапастили Божий рай» // Табор. — Каліш, 1928. — № 9. — С. 101–113.

Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20 — 30-х рр. ХХ ст. у Польщі. — Львів, 2003. —С. 154.

Марущенко-Богданівський А. Матеріали до історії Лубенського імені запорозького полковника Максима Залізняка полку // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1935. — Збірник 5. — С. 209–226; Збірник 6. — Каліш, 1936. — С. 193–228; Збірник 7. — Варшава, 1937. — С. 213–225; Збірник 8. — Варшава, 1938. — С. 177–214; Збірник 9. — Варшава, 1939. — С. 206–225.

Марущенко-Богданівський А. На світанку (Уривок із щоденника ад’ютанта дивізії. 1920 р.) // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1930 рік. — Львів: Червона Калина, 1929. — С. 127–132.

Марущенко-Богданівський А. Передостанній бій Окремої Кінної Дивізії (1920) // Літопис Червоної Калини. — Львів: Червона Калина, 1929. — № 2. — С. 12–14.

Марущенко-Богданівський А. Українізація частин в російській армії (1917 р.) // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1935 рік. — Львів: Червона Калина, 1934. — С. 130–134.

Особиста справа Марущенка-Богданівського Адріяна. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1496, арк. 1–12.

86. Залізні не вмирають (біографія сотника Армії УНР Леоніда Романюка на тлі історії 3-ї Залізної стрілецької дивізії).

Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. Спогади. Невідомі твори. — Київ: Смолоскип, 1999. — С. 127, 128.

Вишнівський О. З історії 3-ї Залізної дивізії. // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 145, 146.

Гловінський Є. Бої під Крижополем 15 серпня — 1 вересня 1919 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 579–581.

Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. — С. 51, 85.

Задоянний В. Зимовий похід Дієвої Армії УНР в запілля ворога з 6.12.1919 до 6.5.1920. Його моральні і матеріальні бази // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 26.

Іванис В. Стежками життя (спогади). — Кн. V. — Новий Ульм, 1962. — С. 340, 341.

Коваль Р., Рог В., Стегній П. Рейд у вічність. — Київ: Діокор, 2001. — С. 13, 16, 18, 21, 24, 34, 37, 48, 51, 57, 61, 63, 67, 71, 75–77, 80, 83, 84, 96, 98, 99, 105, 108.

Колубаїв С. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 431 зв. — 434.

Константинів Ю. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 765–769.

Крат М. Перший зимовий похід Армії УНР // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 42.

Крат М. Різними шляхами (З нагоди ювілею Першого зимового походу) // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 136–138.

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919–1939 р. — Київ: в-во ім. Олени Теліги, 1999. — С. 25, 26.

Омелянович-Павленко М. Зимовий похід (6.12.1919 — 6.5.1920 рр.) // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 68, 75, 77, 79.

Особиста справа студента Гловінського Євгена. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 892, арк. 1–133.

Особиста справа студента Романюка Леоніда. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1854, арк. 10, 140–148.

Романюк Л. Від Бершаді до Чорториї (Напередодні Зимового походу) // Вісті комбатанта. — Торонто, 1972. — № 2. — С. 23–31.

Романюк Л. Генерал Павло Шандрук // Вісті комбатанта. — Торонто, 1980. — № 1 (105). — С. 68–71.

Романюк Л. Зимовий похід Армії УНР, 6 грудня 1919 — 6 травня 1920 // Альманах Українського народного союзу за рік 1984. — Джерсі-Сіті; Нью-Йорк, 1984. — С. 71, 72.

Романюк Л. Ті, що робили Українську Національну Революцію (Спогади) // «Яка краса: Відродження країни!»: Альманах Українського Братського Союзу: У 60-річчя Української Національної революції. — Скрентон, 1979. — С. 98–119.

Стерчо П. Карпато-українська держава. До історії Визвольної боротьби карпатських українців у 1919–1939 роках. Репринтне видання. — Львів: За вільну Україну, 1994. — С. 69, 88, 129, 130, 135.

Удовиченко О. Третя залізна дивізія. — Нью-Йорк: Червона Калина, 1982. — Т. 2. — С. 6, 10, 11, 30, 34, 47, 48, 100, 194, 195, 197, 200, 201, 206, 208.

Удовиченко О. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил. 1917–1921. — Київ: Україна, 1995. — С. 6.

Штефан А. За правду і волю. Спомини і дещо з історії Карпатської України. Друга книга. — Торонто: Пробоєм, 1981. — С. 185, 348, 349, 362.

87. Роль «Кобзаря» в долі Олександра Пителя.

ПИТЕЛЬ Олександр (26.8.1892, с. Розваги Золочівського пов., Галичина — після 29.6.1928). Громадсько-політичний діяч, повстанець, інженер-економіст; діловод (липень 1917) та секретар (з вересня 1917) Київської губерніальної ради, помічник діловода і діловод Державного комітету з товарообміну з Центральними державами (1918), діловод Департаменту зовнішнього торгу і промисловості (до 31.1.1919), урядовець для особливих доручень при голові Ради міністрів УНР (з 1.2.1919), в. о. директора особливої канцелярії голови Ради міністрів (1920), професорський стипендіат Української господарської академії (29.6.1928).

Закінчив чотири класи української гімназії в Тернополі та п’ятий клас Золочівської гімназії. Навчався рік у Крехівському ліцеї отців Василіан. Організатор Української громади в Саратові (1917). Навчався на юридичному факультеті Українського державного університету (1918). Учасник повстання проти червоних у загоні отамана Івана Голуба на Поділлі (Немирівщині, Брацлавщині та Гайсинщині). Учасник невдалих переговорів уряду УНР (голова делегації Сергій Остапенко) з Антантою в Одесі. Закінчив економічно-кооперативний факультет УГА (31.5.1927). Знав німецьку, польську, російську і французьку (почасти) мови. Спогад «Зі споминів в 1914 р.» написав 28 січня 1923 р.

Особиста справа студента Пителя Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1750, арк. 1 — 56.

Питель О. Зі споминів в 1914 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 701–715 зв.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

88. Повстанець Микола Малашко.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 98.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998. — С. 307, 309.

Малашко М. Анархісти. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр, арк. 102–103 зв.

Особиста справа Миколи Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1470, арк. 1–11.

Справа професорського стипендіата М. Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 603, арк. 1–18.

89. Подільський отаман Хмара.

В. М. Бандит Хмара перед радянським судом // Червоний край. — 1924. — 5 листопада.

Гальчевський Я. Відповідь командира повстанського загону сотника Гальчевського на ноту повноважного представника УСРР. ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 5, спр. 17, арк. 42–47.

Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. — Краків: Українське видавництво, 1941. — Т. 1. — 204 с.

Горліс-Горський Ю. Отаман Хмара. З таємниць ҐПУ. — Нью-Йорк: Говерля, 1973. — С. 10, 11, 17, 18, 23, 34, 35, 44, 46, 55–60, 73.

Горліс-Горський Ю. Спогади. У ворожому таборі. В казематах ҐПУ. — Нью-Йорк: Говерля, 1977. — С. 125, 126.

ДАВО, ф. Р — 925, оп. 8, спр. 29, арк. 22 зв., арк. 23, 23 зв.

ДАВО, ф. Р — 925, оп. 8, спр. 81, арк. 281.

ДАВО, ф. Р — 925, оп. 8, спр. 85, арк. 58, 233.

ДАВО, ф. Р — 925, оп. 8, спр. 86, арк. 80, 82, 94.

ДА СБУ, арх. 5455, т. 1, арк. 1 — 441.

ДА СБУ, арх. 5455, т. 2, арк. 1 — 413 зв.

Д. С. Бандит Хмара перед радянським судом. — Червоний край. — 1924. — 4 листопада.

Д. С. Справа бандита Хмари. — Червоний край. — 1924. — 1 листопада.

Завальнюк К. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки ХХ ст.). — Вінниця: Логос. 2000. — С. 225–233.

Коваль Р. Отаман святих і страшних. — Київ, 2000. — С. 147–151, 215, 217, 218, 221, 222.

Румен В. Лист до Романа Коваля з с. Прилужного Летичівського району Хмельницької обл. — 2000.

Трильовський В. Польське військо, як союзна армія, на Україні. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 660–661 зв.

90. Воїн-бандурист Дмитро Стопкевич.

Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — Голлівуд (США) — Торонто (Канада), 1961. — С. 371.

Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956. — С. 248.

Стопкевич Д. Бій в Одесі 18 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 318–321.

Особиста справа студента Стопкевича Дмитра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1993 с, арк. 1 — 92.

Особиста справа студента Стопкевича Дмитра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 4, спр. 41, арк. 1–4.

91. Іван Левицький. Роздуми після поразки.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Левицького Івана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1376, арк. 1–13.

Левицький І. Хиби в будові Української держави. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 486–488 зв.

92. Канівський козак Павло Гарячий.

Горячий П. 18 листопада. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 33–36 зв.

Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1969. — Квітень — червень. — Ч. 24 (43). — С. 25.

Козловський О. Кармелюківці (фрагмент спогадів) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Збірник 10. — С. 210–219.

Особиста справа Павла Горячого. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 873, арк. 1 — 98.

93. Подільський отаман Чорний Ворон.

Чекірда В. Власноручний опис мойого життя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2147, арк. 3–3 зв.

Чекірда В. З недавнього минулого. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 37–37 зв.

Чекірда В. Калачі прозрадили. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 38–39 зв.

94. Микола Сціборський.

Енциклопедія українознавства. — Т. 4. — Львів, 1994. — С. 1563.

Енциклопедія українознавства. — Т. 8. — Львів, 2000. — С. 3117.

Росоха С. Вступне слово // Націократія (2-ге видання). — Прага: Українське видавництво «Пробоєм», 1942. — С. 3, 4.

Особиста справа Миколи Сціборського. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2002, арк. 1–174 зв.

Сціборський М. Націократія (2-ге видання). — Прага: Українське в-во «Пробоєм», 1942.

Сціборський М. Спогади без назви. ЦДАВО, ф. 3799, оп. 1, спр.17, арк. 86–89.

95. Михайло Палій-Сидорянський.

Божко О. Генерал-хорунжий Армії УНР. Невідома автобіографія Ю. Тютюнника. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ, 1998. — Ч. 1/2 (6/7). — С. 40.

ДА СБУ, ФП 69840, т. 2, арк. 309.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1932. — Збірник 3. — С. 136 Б.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 224 А.

Зоренко Д. На партизанці. Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. — С. 147–168.

Особиста справа студента інженерно-гідротехнічного відділу Палія-Сидорянського Михайла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1691, арк. 1 — 31.

96. Борис Монкевич. Військовий та історик.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1937. — Збірник 7. — С. 104 А.

Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20 –30-х рр. ХХ ст. у Польщі. — С. 75.

Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956. — С. 4, 5.

Українська революція і державність (1917–1920 рр.). — Київ, 2001. — С. 342, 351, 364, 365, 441, 444, 523, 541.

Особиста справа Бориса Монкевича. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1584, арк. 1–8.

97. Прекрасна українка Харитина Пекарчук.

Пекарчук Х. Моя служба Україні, як вояка // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1964. — Липень — жовтень. — Ч. 1–2 (19–20). — С. 10–13.

Особиста справа Харитини Пекарчук. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1718, арк. 1 — 20.

Харитина Пекарчук (спогад про жінку-героя). — Вільне слово. — № 6. — 1964. — 8 лютого. — С. 6, 7.

98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва.

Вступний журнал до матуральних курсів Українського громадського комітету в Празі. ЦДАВО, ф. 4408, оп. 1, спр. 18, арк. 13 зв.

Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. — Лондон, 1967. — С. 75.

Доценко О. Зимовий похід. 6.12.1919 — 6.5.1920. — Варшава: Український науковий інститут, 1932. — С. LXXV, LXXVI.

Дяченко П. Чорні Запорожці (Спомини командира полку Чорних Запорожців) // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 173–177, 189.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 2000. — Т. 8. — С. 2841.

Крат М. Як то було в Зимовому поході // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 34.

Омелянович-Павленко М. Зимовий похід (6.12.1919 — 6.5.1919) // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — НьюЙорк, 1973. — С. 86.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ: Планета людей, 2002. — С. 315, 316.

Сімянцев В. Інженер-емігрант у Чехо-Словаччині. — Буенос-Айрес — Філадельфія: в-во Юліяна Середяка, 1978. — С. 9, 19, 24, 176, 190, 191, 197–199, 202, 225, 227–229, 233, 234, 236.

Сім’янців В. В Зимовому поході // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Т. 10. — С. 108–110, 117, 119–122.

Сім’янців В. В Зимовому поході (продовження) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Т. 11. — С. 206, 216, 219, 224.

Сімянців В. Ордени, хрести і відзнаки українських армій в роках 1914–1945 // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1966. — Ч. 3 (24). — С. 49.

Сім’янців В. Останній день Першого Українського Козачого ім. гетьмана Б. Хмельницького Полку // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1967. — Ч. 23 (28). — С. 27–31.

Сімянців В. Роки козакування, 1917–1923 (спогади). — Філадельфія, 1976.

Сімянців В. Спогади богданівця. — Нью-Йорк: Червона Калина, 1963. — С. 5 — 25, 29, 30, 36–40, 64, 68, 87, 104, 108, 119, 121–123.

Сімянців В. Студентські часи. Спогад. — Вашингтон, 1973. — С. 64, 65, 76, 112, 138, 139, 157,158.

Сім’янців В. Постачання і поповнення // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 222, 223.

Сім’янців В. Так родились лицарі ордену Зимового походу // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 203.

Сім’янців В. Тульчин // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 213–217.

Особиста справа Валентина Сімянціва. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1926, арк. 1 — 92.

Особиста справа студента Сімянцева Олекси. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1925, арк. 1 — 93.

99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк.

Божко О. Генерал-хорунжий Армії УНР. Невідома автобіографія Ю. Тютюнника // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ, 1998. — Ч. 1/2 (6/7). — С. 24–56.

Витяг із послугового реєстру генерала-хорунжого Андрія Вовка. ЦДАВО, ф. 5235, оп. 1, спр. 354, арк. 55–58.

Генерал-полковник Андрій Вовк // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1969. — Січень — березень. — Ч. 23 (42). — С. 17, 18.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1993. — Т. 1. — С. 294.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 17.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 26, 27.

Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. — Київ, 1995. — Ч. 1. — С. 173–175.

У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973. — С. 249.

Л-ий І. (Генерал-полковник Андрій Вовк) // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1967. — Січень — квітень. — Ч. 14–15 (33–34). — С. 27.

100. Андрій Глувківський і сотник Пругло.

Глувківський А. Останній день на рідному терені. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 929.

Особиста справа студента Глувківського Андрія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 893, арк. 1 — 85.