Таким способом процес, початий ще в октябрі, коли Ц. Рада осудила захоплення
влади пролетаріатом і селянством, розвинений боротьбою з цією робітниче-селянською владою, прийшов до свого неминучого кінця: до переходу влади в руки виразних ворогів працюючих кляс, до великої буржуазії й бюрократії.
І цікаво, як ця буржуазія дуже легко може розпрощатися з своїми "прінціпами", коли ходить о її клясові інтереси. Ті самі кадети, які так люто гризли українцям руки, не допускаючи до автономії та федерації, які так гарчали, пінились і скажено стрибали на цепу революції, коли українці підходили й брали самостійність, тепер ці самі кадети хапали владу в самостійній українській державі, тепер вони в своїх заявах і ріжних виступах рекомендували себе як гарячих прихильників самостійної України.
Розуміється, це була прихильність Іуди: цілуючи й обнімаючи знесилену, напівзадушену німецькою ґенеральською лапою Україну, вони в цей же час обплутували її шворками, щоб у слушний час потягти в чорно-реакційну, реставровану, "єдіную, нєдєлімую" "тюрму народів".
Заходи українських партій не дали позітивних наслідків. Основною причиною було те, що українська нація не мала своєї буржуазії, тої кляси, з якою німецькому імперіалізмові було найзручніще й найприємніще "працювати" на Україні. А звідси вже випливала й нерішучість та кволість тої течії, яка тільки ідеолоґічно готова була заступати інтереси української буржуазії (есефи), якої ще не було в дійсности.
Німецький імперіалізм одкинув сентіментальність і побрався з цілком рідною собі по духу, по стану, по цілям руською буржуазією. І всю повноту влади було передано їй під верховним доглядом і керовництвом німецького штабу. І до того повно, що навіть не вистарчало місця зародкові української поміщицької буржуазії, так званій "Партії хліборобів-демократів". А ця ж "партія" так щиро й активно брала участь у всіх гетьманських змовах, у підготовці перевороту, в озброєнню руської офіцерні, так лютувала на Ц. Раду й так плескала в долоні, коли "народ" вітав вибори Гетьмана. Ідучи за керовництвом поміщика С. Шемета й колишнього соціальдемократа Д. Донцова, ця ґрупа з таким ретельним, самовідданим хамством гострила й подавала ножа, яким було перерізано горло українській владі, й за це ні одного портфеля, ні одної посадочки не дістала. Руська пані-буржуазія одпихнула непотрібного вже хама й сама припала всією жадною мордою до смашного пирога-влади. А з його кадети дістали для себе найсмашніщі й найбільші шматки. [14]
<a l:href="#_ftnref14">[14]</a> Урядовий пиріг було поділено так:Голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ - Ф. Лизогуб (октябрист, представник аґрарної буржуазії, "знавець" земських справ при Ґ. Секретаріаті, виметений большевиками разом з другим бюрократичним сміттям з Росії й підібраний "соціалістичною" українською владою).Міністр фінансів - А. Ржепецький (кадет, відомий україножер, директор банку).Міністр торгу й промисловости - С. Гутнік (кадет, феноменальний одеський спекулянт, голова одеського біржового комітету, відомий на всю одеську округу цінизмом і безсоромностю своїх біржевих операцій).Міністр хліборобства - Кіяніцин (кадет, поміщик, україножер).Міністр продовольчих справ - Ю. Соколовський (кадет, руський малорос).Міністр праці - Ю. Ваґнер (кадет, професор київської Політехніки, відомий з доби Ц. Ради ненависник українського відродження).Міністр народнього здоровля - В. Любинський (безпартійна нікчемність, аптекарь, одержав портфель за особисте знайомство з П. Скоропадським).Міністр шляхів - В. Бутенко (кадет, в українському питанню "і нашим, і вашим", як державний діяч - нікчемність. Портфель одержав за підготовку "перевороту").Міністр юстіції - М. Чубінський (кадет чи безпартійний, малорос, а під час урядування ворог українства).Державний контрольор - Г. Афанасьєв (кадет чи октябрист, україножер).Військовий міністр (тимчасовий) - А. Слівінський (руський чи польський офіцер, підфарбований під українця при уряді Ц. Ради).Державний секретарь - М. Ґіжицький (особа безцвітна, з антіпатіями до українства).