Таким чином ”Всеукраїнський Конґрес мав ще те значіння, що поклав край сентіментальним похляскуванням „старшого брата” по плечі українства, примусив його виявити своє справжнє, реальне відношення до його, а тим самим примусив українство поставитись ще серйозніше, ще уважніше до орґанізації своїх сил.
Бо ми побачили, що ніяка наша революційна, соціальна, політична й національна чистота не має ніякісінького значіння в очах руських, не переконує їх і ні трішки не являється засобом досягнення наших домагань. Бо міг же Конґрес, складений з представників селянства, робітництва й трудової інтеліґенції, в устах „Кіевской Мысли” й „Рабочей Газети” стати осередком буржуазного, воюючого, реакційного націоналізму й навіть притулком для столипинців, се-б-то для тих же кіевлянінців, чорносотенців, се-б-то для найлютіших ворогів українства!
Коли люди в засліплености своїй можуть договоритись до таких диких, безглуздих абсурдів, то чим їх можна переконати?
Очевидно, тільки своєю силою.
Бо, власне, й їхнім найголовнішим арґументом було те, що ми не маємо ніякої сили, що ми - не нація, а коли й нація, то така нерозвинена, така безсила, що не варта ніяких державних форм.
Добре. Ми поминали причини нашої несили. Ми вже не посилались на те, що то ж їхній, руський царизм зробив наc нерозвиненими, малосильними, покаліченими. Ми вже не доказували, що це досить таки цінічний арґумент з боку руської демократії, - яка так спокійно мовчала, коли руський монархізм душив нас, - посилатись на нашу недодушеність і на цій підставі одмовлять нам у засобах видужати.
Ми - не нація? Ми - не сильні? Добре. Ми покажемо не в теорії, не в резолюціях, не в посиланнях на справедливість, а в життю, в фактах його, в усіх проявах, сторонах і явищах його, що ми ще не задушені, що ми хочемо, можемо й будемо жити, що ми словом - нація й що маємо сили для того, щоб бути нацією.