Але було би великою помилкою й блудом у розумінню дальших подій думати, що в цьому обуренню найбільшу ролю грало невдоволене національне чуття селян.
Селянин з соціальної природи своєї є реаліст. Він оцінює явища не по їхній ідеальній, можливій цінности, а з погляду реальної, сучасної корисности. Національна свідомість, національне чуття - це є вже абстракція часової реальности, це є передбачання дальшого, підрахунок минулого, скомбінування в щось одне всього минулого, сучасного й майбутнього.
Український селянин не мав ні змоги, ні часу до таких складних комбінацій. Але він мав національну інтуіцію, позасвідомий розум, який одкладав у душі його життєві катеґорії в одну певну цілість. І та цілість невиразно відчувалась ним разураз, а під час революції, під час пробудження загального українського руху пробудилась і в йому з певною силою. Але тут же, зараз же злилась з його реалістичною природою й набрала цілком конкретних соціальних форм, які для селянина були цілком зрозумілі й виразно видні.