З'їзд тягся вже п'ятий день. Ми ждали ще вістей з Петрограду. БУЛО зроблено ще одну останню спробу.
Центральна Рада вже не могла звертатись до Уряду. Але за її відомом київська ґубернська рада об'єднаних громадських орґанізацій на чолі з ґубернським комісаром послала Тимчасовому Правительству телеґраму, в якій, розповівши про настрій широких українських мас у зв'язку з відмовою Правительства, про селянський і військовий з'їзди, про орґанізуючу ролю українства, вкінці говорила:
„Для збереження на Україні й надалі спокійного життя й можности планової праці для потреб армії ґубернський виконавчий комітет уважав необхідним, щоб Тимчасове Правительство як найскорше вжило рішучих заходів, щоб заспокоїти населення України. Український рух набрав великої сили, яка безпереривно розвивається, через те його дальшого іґнорування цілком не можна допустити. Найкращим способом заспокоєння, що мав би забезпечувати також інтереси цілої держави, виконавчий комітет уважає потребу видання правительственного розпорядку про найскорше скликання до Київа осібної наради з представників Тимчасового Правительства, національних і політичних орґанізацій і партій при умові, що Українці дістануть відповідне представництво. Сій нараді треба поручити підготовлення для Установчих Зборів підстав автономії України та взаїмних відносин України до цілої держави.
„Виконавчий комітет ґубернської ради об'єднаних громадянських орґанізацій на своїм засіданню з дня 20 червня н. ст., яке відбулося під моїм проводом, постановив отсю свою одноголосну ухвалу довести до відома Тимчасового Правительства та просити найскоршої розв'язки порушеної тут справи”.
Але тої „найскоршої розв'язки” все не було та й не було.