А тим часом у Київі йшла гарячкова, піднесена, незвичайна робота: на підставі угоди будувалася реально, наочно, в подробицях українська державність.
Було три головніші сторони цієї роботи. Перша: стати, дійсно, урядом української землі. Але не тільки урядуючим, наказуючим і вимагаючим урядом, але й орґанізуючим, даючим, творячим. Усі скарги, незавдоволення, болі, все безладдя, розхитаність управління й господарства, створені війною й революцією, все це ми одважно брали на себе, все це ми повинні були заспокоїти, уладнати, навести на тверду, нормальну путь. До нас сипались сотнями в день телеґрами, заяви, прохання, вимоги; від урядовців, від інстітуцій, від громад, товариств і окремих людей. Вимагали часто абсолютно неможливого, вимагали такого, якого нігде ніколи в звичайних урядів не вимагається. Наприклад: щоб Ґенеральний Секретаріат наказав жінці прохача не зражувати його й покинути своїх коханців.
Бо на нас дивились, як на свій уряд, свій, простий, народній, який до всякого болю може й повинен поставитись уважно, який має силу все зробити.
І це було досить траґічне становище. Бо ми тої сили матеріальної, фізичної все ж таки, не вважаючи на угоду, не мали. Ми все містились у тих самих двох закапелочках, де не було місця для двох столів. Ми навіть не мали ніяких засобів відповідати на ту масу звертань до нас.
Друга сторона нашої роботи була в остаточному порозумінню з неукраїнськими „меньшостями”. Без них ми, як сказано, не могли вважатися владою всієї людности України; без них ми не могли мати відповідного довірря й авторітету серед населення городів; без них ми не могли мати затверження нашого уряду Тимчасовим Правительством; а без цього не могли мати відповідних фінансових засобів, без яких ніяке урядування, яке б моральне довірря воно ні мало, не могло провадитись успішно.
„Меньшости”, розуміючи це, старались на цьому виторговувати собі більше місць у Раді, в Секретаріаті, ставили ріжні прінціпіальні проґрамові вимоги, ціль яких була все та сама: обмежити правосильність Ради та Секретаріату й піддати нас під залежність від Петрограду. Вони все ж таки (крім єврейських партій) не могли примиритися з перемогою українства й все намагалися якось затримати її дальший поступ, загальмувати й тримати на status quo.
Таке відношення меньчостей з одного боку й необхідність здобути яко мога швидче „узаконення” державности й засобів для її будування, це вимагало від нас надзвичайного напруження нервів, такту, стриманости й разом з тим невтомної роботи й кипіння серед тисячі ріжних дрібних і великих труднощів.
І третя сторона: знов таки та сама внутрішня самоорґанізація, творіння власних державних апаратів. Людей було мало; знаття, досвіду, уміння ще меньче; відповідних для того матеріальних засобів зовсім обмаль.
А головне - людей мало.
Вже не було мови про партійність служащих у тому чи инчому Секретарстві. Есдек з радостю хапав есера й давав йому високу посаду, коли той виявляв якесь знання справи. Ради бога, людей!… кричав кожний Ґенеральний Секретарь. Людей і хоч трошки грошей, бо не можуть же люди помірати з голоду. Хай ні члени Ради, ні Ґенеральні Секретарі не одержували ніякої платні, вони якось могли істнувати, але не можна ж було всю державну роботу ставити на ґрунт якогось аматорства, філантропії.
А ні грошей, ні помешкання, ні права користуватись державними засобами ми не могли мати, поки не відбудеться остаточне порозуміння з меньчостями й затвердиться Петроградом.
І, нарешті, це порозуміння таки сталось. 25. VII (н. ст.) відбулося перше засідання комітету Центральної Ради, або, як звалось инакше „Малої Ради” з участю представників неукраїнської революційної демократії.
Це був один із кращих моментів у співжиттю ріжних національностей на Україні. Була до певної міри щирість у примиренню, було бажання дружнього співробітництва й творіння спільного діла, було бажання забути старі непорозуміння. І знов мушу підкреслити: особливо ця щирість виявлялась у представників єврейських організацій. Вони вже приняли в свою свідомість Центральну Раду, як свій орґан і виступали в йому, як рівні члени його, з рівними правами політичними й національними: представник сіоністів промовляв староєврейською мовою, тим маніфестуючи й прихильність сіоністів до української державности й рівноправність єврейства в цій державности.
Нарешті, після кількох засідань, довгих дебатів і суперечок (29 липня 1917 р.) було вироблено й „Статут вищого Управління України”, який мав бути представлений на затверження Тимчасового Правительства й який визначав взаємовідносини між Ц. Радою, Ґенеральним Секретаріатом і Тимчасовом Правительством. Текст його такий:
„Статут вищого Управління України.
На підставі згоди з тимчасовім правительством дня 16 липня (н. ст.) 1917 р., - орґан революційної демократії всіх народів України - Українська Центральна Рада, що має підготувати Україну до остаточного здійснення автономного ладу й довести її до Українських Установчих всенародніх Зборів і російського Установчого Зібрання, - утворює Ґенеральний Секретаріат, який являється найвищим орґаном управи на Україні.
Діяльність Ґенерального Секретаріату зазначається тимчасово такими головними пунктами:
§ 1. Найвищим краєвим орґаном управи на Україні є Ґенеральний Секретаріат Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується тимчасовим правительством.
§ 2. Формування Ґенерального Секретаріату Центральна Рада здійснює через свій Комітет.
§ 3. Центральна Рада затверджує Ґенеральний Секретаріат у цілости, висловлюючи йому довірря.
§ 4. В склад Ґенерального Секретаріату входить 14 ґенеральних секретарів, а саме секретарі: в справах внутрішніх, фінансових, військових, харчових, земельних, юстіції, освіти, національних, торгу, промисловости, почти й телеґрафу, праці, доріг, ґенеральний контрольор і ґенеральний писарь.
Примітка. При секретареві в національних справах назначається три товариші секретаря - від великоросів, євреїв і поляків. Товариші секретаря по ділам своєї нації мають право реферату її рішаючого голосу в сих справах у Ґенеральнім Секретаріаті. Товариші секретаря в національних справах затверджуються Комітетом Ради.
§ 5. Свою власть Ґенеральний Секретаріат здійснює через усі урядові орґани на Україні.
§ 6. Всі урядові орґани на Україні підлягають власти Ґенерального Секретаріату.
Примітка: Ґенеральний Секретаріат установляє, які орґани, в яких межах і в яких випадках мають зноситися безпосередньо з тимчасовим правительством.
§ 7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, заміщаються Ґенеральним Секретаріатом або підвладними йому орґанами.
§ 8. При тимчасовім правительстві має бути статс-секретарь для справ України, якого призначає тимчасове правительство по згоді з Центральною Радою.
§ 9. Статс-секретарь має пильнувати інтересів України в усій роботі тимчасового правительства й в разі потреби переслати законопроекти через Ґенеральний Секретаріат на розгляд Ц. Ради.
§ 10. Ґенеральний Секретаріат передає на санкцію тимчасового правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.
§ 11. Ґенеральний Секретаріат передає на затвердження тимчасового правительства тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.
§ 12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджується Ґенеральний Секретаріат по буджету, ухваленому Центральною Радою.
§ 13. Ґенеральний Секретаріат ті справи, які він уважає найважнійшими, передає на розгляд Центральної Ради.
§ 14. Діяльність Ґенерального Секретаріату, відповідального перед Центральною Радою, контролюється нею шляхом запитань по всім справам.
Примітка: Порядок запитань має бути зазначений окремим наказом.
§ 15. В перервах поміж сесіями Центральної Ради Ґенеральний Секретаріат відповідає перед Комітетом Центральної Ради, який виконує всі її функції окрім зазначеної в § 3-ім.
§ 16. Коли Ґенеральний Секретаріат не згоджується з постановою Комітету в якій небудь справі, остання переноситься на розгляд Центральної Ради, яка скликається негайно.
§ 17. Коли Центральна Рада висловлює недовірря Ґенеральному Секретаріатові, він подається у відставку.
§ 18. Всі акти Центральної Ради й Комітету контрасіґнуються Ґенеральним Секретаріатом.
§ 19. Всі закони тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх у Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові.
Примітка: В надзвичайних випадках Генеральний Секретаріат проголошує їх иншим способом.
§ 20. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, єврейській і польській.
§ 21. У справах внутрішнього розпорядку роботи Ґенеральний Секретаріат виробляє свій наказ”.
З цим статутом мала їхати до Петрограду делеґація Укр. Ц, Ради для затверження його там і для вирішення инчих ріжних зв'язаних з ним питань. А так само подати на затверження лісту Ради Ґенеральних Секретарів, складену вже новою, поповненою 30% представниками неукраїнської демократії Ц. Радою з участю в Секретаріаті представників „меньчостей”.
Ліста була така:
Голова Ґенерального Секретаріату й Ґенеральний Секретарь внутрішніх справ - В. Винниченко (у. с-д.).
Ґен. Секретарь хліборобства - Б. Мартос (У. с-д.).
Ґен. Секретарь судових справ - Вал. Садовський (у. с-д.).
Ґен. Секретарь військових справ - С. Петлюра (у. с-д.).
Ґен. Секретарь освіти - І. Стешенко (У. с-д.).
Ґен. Секретарь шляхів - В. Голубович (у. с-р.).
Ґен. Секретарь харчових справ - М. Стасюк (у. с-р.).
Ґен. Секретарь фінансів - X. Барановський (безп.).
Ґен. Секретарь міжнаціональних справ - 0. Шульгин (у. с-ф.) [10]
Тов. Ґен. Секр. міжнац. справ по єврейським справам - І. Зільберфарб.
Тов. Ґен. Секр. по польським справам - М. Міцкевич.
Ґен. Контрольор - М. Рафес („Бунд”).
Ґен. Секретарь почт і телеґр. О. Зарубін (рос. с-р.).
Ґен. Писарь - П. Христюк (у. с-р.).
Не обсаженими лишались Секретарство праці й Торгу та Промисловости. Ці місця лишались для „меньшостей”, а саме для рос. с-д., які ще не могли вирішити свого остаточного відношення до Ґен. Секретаріату й участи в йому.
Статс-секретарем для справ України при Тимчасовому Правительстві було вибрано П. Стебницького (у. с-ф.).
З Петрограду ж увесь час настійно домагалися швидчого порозуміння на Україні. Міністри-соціалісти хотіли довести справу до кінця, щоб бути заспокоєними хоч з цього боку. (Це домагання багато спричинилося до тої відносної лагідности, яку виявила під сей час руська демократія в Київі).
З огляду на цю настійність, а надто на те, що ми й самі потребували як найшвидчого довершення справи, Мала Рада, не дожидаючись остаточного вирішення тексту статуту Ґенерального Секретаріату, вирядила до Петрограду делеґацію в такому складі: Голова Ґенерального Секретаріату В. Винниченко, Ґенеральний Секретарь фінансових справ X. Барановський і (від меньчостей) Ґенеральний Контрольор - М. Рафес.
Остаточно вироблений і ухвалений Малою Радою текст Статуту мав бути переданий делеґації по телеґрафу.
<a l:href="#_ftnref10">[10]</a> У. с-ф. = Партія „Українських соціалістів-федералістів” переіменована на останньому своєму з'їзді з партії „Укр. Поступовців”. - Автор.