Виступ большевиків і перемога реакції підсилили не тільки Петроградську реакцію, але й всеросійську. На Україні ж вона насамперед звернулась проти українства. Київ, з давніх давень відомий осередок чорносотенства, став гарячково збірати антіукраїнські сили. Насамперед сюди було стягнуто значну кількість війська. Не вважаючи на те, що в Київі був свій ґарнізон, потихеньку, непомітно сюди було стягнено декільки козацьких полків (донців) і полк кірасірів.
Особливу енерґію в підсиленню Київа цими елементами виявляв руський демократ, старий руський соціаліст-революціонер, комендант київської військової округи - Оберучев. Це був хоробливо-роздратований, істерично-лютий ворог українства. Коли він говорив про українців, йому трусилися губи й очі сіріли від ненависти. Це був найшкодливіший, нещирий й несовісний противник українізації війська. Він у великій мірі спричинився до напружених і ворожих відносин між українською й неукраїнською демократіями.
Цей добродій, цей „соціаліст” усіма засобами старався розбити силу українства й підсилити чорносотенні контрреволюційні й контрукраїнські течії. А найголовнішим засобом його були донські темні козаки та дикі кірасіри. Спіраючись на загальний правий курс і на цю військову силу „соціаліста” Оберучева, чорна сотня на Україні розвела енерґічну, гарячкову акцію. Стали орґанізовуватись, як гриби після реакційного дощу, виникати ріжні праві товариства й орґанізації, які посипали в Петроград протестами проти „примусової українізації Малороссії”. „Союзъ малороссовъ имени Гоголя” поставив собі проґрамою „боротьбу за Росію й проти України”.
Чорносотенна рада професорів Київського Універсітету послала гарячий протест Урядові проти укр. домагань, в якому між инчим говорилося:
„Керманичі українського руху прагнуть повного політичного відокремлення й відчуження від решти Росії тих областей, які вважаються українськими. Для розв'язки питання в цім дусі й напрямі нема ґрунту в попередній історії Малоросії… Такий напрям розв'язання українського питання Рада Універсітету вважає суперечним з найбільше життєвими, найсвятійшими інтересами російської держави й російського народу”. („Новое Время”, 11. VIII. 1917.)
І ціла зґрая чорних переможців з клекотом закрутилась над Україною в ім'я цих „найсвятіших інтересів” визиску й поневолення.