На Україні робітниче-селянська революція прибрала инчі форми, ніж у Росії. Тут на арену боротьби виступила третя сила - українство. І ця сила перемогла обидві: й большевизм і коаліцію.
Як тільки в Петрограді вибухло повстання й Тимчасове Правительство майже все було заарештоване большевиками й звістки про це дійшли до Київа, тут, звичайно, також піднялось заворушення. Большевики мали серед київського ґарнізону деякі свої частини, але їх було не настільки багато, щоб можна було з ними виступати до рішучого бою з правительственними військами. В той же час військовий урядовий штаб робив усі заходи щоб напасти на большевиків. Перемога Уряду, розуміється, насамперед повела б до реакції, контрреволюції, а тим самим і до антіукраїнства.
Отже, щоб перехопити ініціативу в свої руки, українська й неукраїнська революційна демократія сформувала „Комітет Охорони Революції”, який перебрав у ці дні всю військову й адміністративну владу в свої руки. Складався він з усіх партій і орґанізацій, не виключаючи й большевиків.
Комітет видав дня 8 падолиста н. ст. відозву до населення України, в якій між инчим говорив:
„Власть Комітету, котрий об'єднює всі орґани революційної демократії, всі революційні й соціалістичні партії нашого краю, як українські так і неукраїнські, поширена на всю Україну, на всі дев'ять ґуберній: київську, подільську, волинську, полтавську, чернигівську, харківську, херсонську, катеринославську й таврійську.
„Краєвий Комітет для охорони революції закликав всю людність до спокою, а всі революційні й демократичні орґанізації об'єднатися в місцеві комітети для охорони революції під проводом Краєвого Комітету. Громадяне України, до спокою, праці й дружної оборони революції вас кличе Краєвий Комітет”.