Життя показано, що коли підприємець іде у владу,
то лише для того аби примножувати свої капітали.
Олександр Турчинов,
заступник голови БО «Батьківщина».*
У фракції БЮТ немає людей, у яких би за плечима
були мільярди, або мільйони, або хоча б сотні тисяч...
Юлія Тимошенко,
лідер блоку її імені.**
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть. «Свидетельство». Записки экс-главы СБУ // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С. 12.
** 3 виступу 26 травня 2006 р. на урочистому засіданні активу БЮТ у Палаці «Україна» у Києві щодо підсумків парламентської виборчої кампанії 2006 року — Чивокуня В. Тимошенко поняла, что она не «Белое братство», а «Армия Света» // Українська правда. — 2006. — 27 травня //
http://www.pravda.com.ua/ru/news/2006/5/28/41102.htm.
1. Губський Богдан Володимирович
Один із найбільших українських капіталістів намагається не надто світитися і не привертати до себе зайвої уваги. Серед бютівських олігархів займає першу позицію — №27 у списку. Всі інші бізнесмени йдуть після нього. Хто такий Б. Губський? Колишній бізнес-партнер і партійний соратник Суркіса - Медведчука. У 1998 р. вперше обраний народним депутатом України за списком СДПУ (о) — №9. На початку 90-х років входив до складу відомої «київської сімки» на чолі з Г. Суркісом та був учасником усіх її бізнес-проектів. Займав посаду генерального директора концерну «Славутич», власниками якого були сім громадян України (згадана «київська сімка»), які у рівних долях володіли 21,5% статутного капіталу, та офшорна фірма «Ньюпорт менеджмент», зареєстрована на Віргінських Британських островах, із долею 78,5%. Усіма коштами, активами і майном фірми «Ньюпорт менеджмент» одноосібно розпоряджався компаньйон Б. Губського, громадянин України В. Медведчук. 7 листопада 1994 р. тодішній Президент України Л. Кучма назвав концерн «Славутич» «монополькою, яка з мізерним статутним фондом крутить мільярдами доларів США». Оскільки концерн був звільнений від податків і платежів у бюджет України, як підприємство з іноземними інвестиціями, то це дало можливість його власниками нажити величезні капітали. Керований Б. Губським концерн «Славутич» покривав 15% ринку нафтопродуктів в Україні, займався оптовою торгівлею багатьма іншими продуктами. Звісно, він мав величезні прибутки і дивіденди щорічно перераховував на рахунок фірми «Ньюпорт менеджмент» в одному із банків Цюріха. Це були суми у сотні, а може, й мільярди доларів. Так «сімка» і наварила свої величезні капітали. Інформація про ці обставини із зазначенням конкретних рахунків у Цюріху мною вперше була оприлюднена ще у листопаді 2003 р. у Печерському районному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом В. Медведчука щодо книги «Нарцис». Оскільки виникла реальна підозра, що В. Медведчук та його спільники, зареєструвавши за кордоном фірму і ставши її фактичними власниками, не отримали в Україні для цієї фінансово-комерційної діяльності відповідного дозволу, не задекларували внесення за кордон українських інвестицій, а відповідно не декларували в Україні своїх справжніх доходів і при цьому уникли сплати податків в особливо великих розмірах, то я вніс у суд клопотання про порушення стосовно громадянина В.В. Медведчука та його компаньйонів кримінальної справи й проведення її повного і всебічного розслідування.
Вже наступного дня з переляку В.В. Медведчук зняв усі претензії до мене по всіх 12 пунктах, які стосувалися його бізнесової діяльності, як нібито внесених у його позовну заяву «помилково».
На офіційне звернення Печерського районного суду у Генеральну прокуратуру щодо перевірки наданих мною матеріалів та прийняття відповідного процесуального рішення, остання творила дива, аби не розпочинати слідства.
Напередодні парламентських виборів 2006 року, а саме у травні 2005 р., тодішній голова СБУ О. Турчинов вкрай поспішно запросив мене у неділю до себе і в присутності свого заступника генерала А. Кожемякіна попросив терміново, на понеділок, подати на його ім'я заяву з проханням про порушення кримінальної справи щодо викачування з України через концерн «Славутич» і фірму «Ньюпорт менеджмент» величезних сум коштів та додати до неї копії документів, які були оприлюднені у Печерському районному суді м. Києва. «Я особисто порушу кримінальну справу і притягну до відповідальності злочинців», — запевнив мене голова СБУ О. Турчинов. Яке ж було моє здивування, коли вже через три тижні я отримав лист за підписом А. Кожемякіна, про те що мою заяву направили за належністю у Генеральну прокуратуру України. Отакої! Самі у пожежному порядку викликали у Київ, попросили написати заяву і надати копії документів, грозилися порушити кримінальну справу, а написали таку відповідь! «Що за комедія?» — запитає читач. Я відповім. Цілком очевидно, що моя заява і документи потрібні були голові СБУ О. Турчинову не для розслідування дійсних обставин щодо безсоромного грабунку України, встановлення істини та справедливості, а зовсім для іншої мети.
Розгадка стала очевидною, коли наприкінці цього ж 2005 року у парламентському списку БЮТ на 27 місці з'явилося прізвище Б.В. Губського. Виникає резонне запитання: «Чи не використали мою заяву в СБУ як банальний шантаж олігарха, бо ж із ним цілком порозумілися?» Ось вам, шановний читачу, яскравий приклад «боротьби» колишнього голови СБУ О. Турчинова із фінансовими аферами, організованою злочинністю та корупцією. У 2006 році сплив термін давності за подібні правопорушення і все стало на свої місця. Справу зроблено. Сторони взаємно задоволені. А народ?
Як стверджував у 2007 р. колишній соратник Ю. Тимошенко Михайло Бродський, у списку БЮТ Б. Губський «отримав 10 місць». Тобто, крім себе, він особисто включив у прохідну частину списку БЮТ, а практично у члени українського парламенту, ще 10 осіб. Ось вам, шановний читачу, і приклад, як тепер відбувається формування складу Верховної Ради України. Варто зробити солідний внесок, і за це отримаєш право персонально вести із собою у парламент ще й потрібних людей. Про такі домовленості знав М. Бродський, бо він разом із Ю. Тимошенко й О. Турчиновим формував у 2005 році список майбутніх парламентарів, тобто був обізнаною у цій справі людиною, на відміну від членів політради ВО «Батьківщина» і навіть її президії. Списки складалися кулуарно!
Серед осіб, які, за квотою Б. Губського, у 2006 р. стали народними депутатами України, М. Бродський назвав Сергія Осику (№51), Олександра Шавелева (№55), Володимира Зубика (№64), Павла Костенка (№72), Павла Лебедева (№73), Ігоря Рибакова (№78), Івана Куровського (№65), Олега Радковського (№110), Ігоря Єреська (№118). На цих народних депутатів Михайло Юрійович вказує без жодних вагань, називаючи їх прямо: «це квота Губського», «це людина Губського», «це партнер Губського», «його записував Губський». А ось про Андрія Портнова (№66) і Валерія Писаренка (№75) М. Бродський говорять не досить чітко.* Проте, як би там не було, картина щодо способу формування українського парламенту неймовірно цікава. Виявляється — частину народних депутатів України тепер фактично призначає олігарх Богдан Володимирович Губський! Бютівські вожді йому лише виділяють квоту. То яке відношення до цих «парламентаріїв» має народ? І хіба кулуарно призначених осіб можна називати високим званням «народний депутат України»? На мій погляд, їм краще пасує звання «депутат пана Губського», воно більш правдоподібне.
У п'ятому скликанні Верховної Ради України двоє із 10-ти гвардійців Б. Губського — В. Зубик і П. Лєбєдєв — перейшли із БЮТ в Антикризову коаліцію, тепер вони знову є депутатами, але цього разу — від Партії регіонів. Мабуть, через акти «зради» у шостому скликанні парламенту гвардійців Б. Губського поменшало — серед них не стало ще й панів Єреська і Шевелєва. Решта — на місці, трудяться із шефом пліч-о-пліч. Правда, один із них — Ігор Рибаков — чомусь залишив проурядову коаліцію та ще й висловив своє «фе» на адресу Ю. Тимошенко.
Впливовість Б.В. Губського у БЮТі все-таки значна. На дострокових київських виборах 2008 року його навіть називали начальником штабу.
На відміну від інших олігархів, Б.В. Губський чомусь не присутній у рейтингах їхньої вагомості, та у пресі його називають одним із найбільших латифундистів України. Згідно із публікацією від 2 травня 2008 р. у виданні «Коментарі», Б. Губський є другою людиною Київської області за величиною статків, розмір яких оцінено у 551 млн. доларів США.
_________________________________________
* Лещенко Сергій. Бродский: Тимошенко обладает даром гипноза, я сам находился в состоянии зомби // Українська правда. — 2007. — 11 квітня // http://www.pravda.com.ua/ru/news/2007/4/11/57220.htm.
Про ідейні переконання Б. Губського свідчить те, що при Л. Кучмі він був одним із найкращих його прибічних. Саме Б. Губський намагався протягнути Леоніда Даниловича на третій термін і організував подання в Конституційний Суд України. А той дійшов до потрібного висновку. Оскільки Л. Кучма за новою Конституцією обирався раз, то його другий термін на посту Президента України слід вважати першим. Із цією радісною новиною Б. Губський помчав до Л. Кучми. Тобто коли Ю. Тимошенко й О. Турчинов боролися з режимом Кучми - Медведчука (тоді і я їм підставив плече), то їхній теперішній великий друг Б. Губський стояв із зовсім іншого боку барикад. Про ідейну переконаність Б. Губського свідчить не лише його дружба з Л. Кучмою і приналежність до СДПУ (о), а ще й такий красномовний факт. В інтерв'ю «Українській правді» від 3 липня 2008 р. один із лідерів Партії регіонів Андрій Клюєв розповів, що коли С. Ківалов оголосив Президентом України Віктора Януковича, «Богдан Губський був одним із перших, хто приїхав уночі його поздоровляти».*
І після всього цей бізнесово-політичний пристосуванець знову на владному коні. Тепер бютівському. Чому? Про яку відданість народу, ідейні переконання, фаховість і порядність можна вести мову?! Невже у БЮТ все вирішує зелена капуста? І чим більша її кількість — тим більша квота у парламентському списку? Навіщо тоді ВО «Батьківщина»? Для прикриття? Панове бютівські вожді, поясніть народу ситуацію, а заодно і свої вчинки! «Гюльчатай, відкрий личко», — казав у подібному випадку один кіногерой.
_________________________________________
* Нойєм М., Лещенко С. Інтерв'ю з Андрієм Клюєвим // Українська правда. — 2008. — 3 липня //http://ua.pravda.com.ua/ru/news/2008/7/3/78152.htm.
2. Живаго Костянтин Валентинович
У парламентському списку БЮТ 2007 р. К. Живаго займав 62-те місце, проте за фінансовими ресурсами серед бютівців, мабуть, є першим. Згідно з рейтингом найбагатших людей України за підсумками 2007 року, К. Живаго посідав 5-те місце із статками 5,2 млрд. доларів США. У 2006 p. він мав 2,7 млрд. доларів США, а в 2005 р. — 1,9 млрд. Протягом цього часу К. Живаго перебував на посаді народного депутата України, і місцем його постійної роботи була Верховна Рада України, де він рахувався простим членом комітету. Отож рядовий член комітету українського парламенту за час постійної роботи у Верховній Раді та фракції БЮТ зумів за три роки збільшити свої особисті, і так колосальні, статки майже втричі.
Як добре всім відомо, винагородою за постійну працю є заробітна плата. Розмір офіційного заробітку члена комітету К. Живаго становив приблизно 14 тисяч гривень щомісячно. Запитання: навіщо одному із найбагатших людей Європи ця смішна для нього зарплата? Цілком зрозуміло, що не заради зарплати К. Живаго прагнув у Верховну Раду. Ясно, що і пільги на проїзд у метро, автобусі і трамваї, електричці і поїзді йому абсолютно не потрібні. Та він, мабуть, уже й не знає, як метро і трамвай виглядають. У світлі цих фактів тріскотня бютівців про пільги та депутатську недоторканність є дешевою демагогією.
Тепер К. Живаго — 34 роки. Його заповітна мрія — очолити список найбагатших людей України, про це він заявив у журналі «Кореспондент» — №20 за 2007 рік. А мені ось цікаво, як це може зробити рядовий член комітету Верховної Ради України із дуже скромною зарплатою? Чи не пора в Україні припинити гнати дурку і робити вигляд, що народні депутати України не займаються бізнесом? Ще й як займаються! Приклад К. Живаго — тому яскраве свідчення. Перелік підприємств, до яких має пряме відношення К. Живаго, такий великий, що шкода витрачати папір на їх перерахунок, та й завжди щось можна опустити або згадати зайве. Адже сам К. Живаго сказав: «Ми постійно щось купуємо і щось продаємо, купуємо хороші активи, продаємо гірші».* Під терміном «ми» Костянтин Валентинович, мабуть, мав на увазі головну свою структуру — фінансово-промислову групу «Фінанси і Кредит».
_________________________________________
* Топ — 50 самых богатых украинцев // Корреспондент. — 2008. —14 июня. — С. 36.
К. Живаго належав до того невеликого кола людей, кандидатури яких не підлягали обговоренню серед вождів БЮТ. За свідченням М. Бродського, з К. Живаго вела розмови персонально Ю. Тимошенко, і вона ж включила його у список.*
Скількох людей і кого саме привів із собою у список БЮТ Костянтин Живаго та на яких умовах, добре не знає навіть один із колишніх вождів БЮТ Михайло Бродський. І нам теж це не відомо, тому запитання слід ставити лише Ю. Тимошенко. Але трьох нардепів від пана Живаго пан Бродський усе-таки назвав: Зоя Шишкіна (№82), Анжеліка Лабунська (№88) і Руслан Зозуля (№93).
_________________________________________
* Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня.
3. Васадзе Таріел Шакрович
Згідно рейтингом найбагатших людей України за підсумками 2007 року, Т. Васадзе займає 14-те місце із статками у 2,05 млрд. доларів США. За підсумками 2006 р. його активи становили 1 млрд доларів. У списку БЮТ він знаходиться під №41. Згідно зі свідченнями М. Бродського, переговори із Т. Васадзе на предмет входження у БЮТ вела лише Ю. Тимошенко, яка й рекомендувала його у список ще на виборах 2006 року. З того часу Таріел Шакрович перебуває в найближчому оточенні жінки з косою та забезпечує її програми всім, у чому вона відчуває потребу.
Т. Васадзе — власник концерну «Укравто», володіє сіткою регіональних компаній із продажу автомобілів. Після того, як Україна вступила у Всесвітню організацію торгівлі (СОТ), в Україні мало бути зменшене мито на ввезення автомобілів — із 25% до 10%, що завдало б відчутного удару по бізнесу Т. Васадзе. Однак згідно із законом «Про митний тариф» у редакції члена БЮТ Сергія Терьохіна, за який проголосувала Верховна Рада (це із так званого антиінфляційного пакета), справу щодо зменшення тарифів відклали до 2009 року. Тобто українці мають ще трохи почекати на дешеві імпортні автомобілі. Чи не у цьому секрет такої великої тяги бізнесменів у парламент? Навіть відтермінування введення нових — менших — тарифів на півроку дає можливість декому заробляти значно більше хоча б протягом цього часу. Та чи вигідна така справа пересічним українцям? Невже така політика є реалізацією на практиці бютівської програми «Український прорив»?
4. Брати Буряки
Сергій і Олександр Буряки перебувають у списку відповідно під 38-м і 69-м порядкових номерах. За словами М. Бродського, з ними переговори теж вела Ю. Тимошенко і включила їх у список. Як і інші олігархи БЮТ, брати Буряки, стверджував М. Бродський, відзначалися «нормальним фінансуванням» виборчої кампанії БЮТ 2006 року та, мабуть, і 2007-го. За класифікацією колишнього скарбника БЮТ М. Бродського, термін «нормальне фінансування» мав найвищий ступінь після «невеликого фінансування» та «помірного фінансування».
У рейтингу найбагатших людей України брати Сергій і Олександр Буряки ділять 25-те місце. Їхні статки становлять 887 млн. доларів США. Найбільшою їхньою бізнесовою структурою є «Брокбізнесбанк».
З братами стався дивовижний випадок — старший із них, Сергій Буряк, склав із себе повноваження народного депутата України і пішов працювати... керівником Державної адміністрації України! Ну де ви, шановний читачу, ще можете таке побачити, аби один із найбагатших людей країни фінансував виборчу компанію політичної сили, сам балотувався у члени парламенту — для того, аби обміняти депутатський мандат на посаду державного службовця із місячною зарплатою, еквівалентною З тисячам доларів США? Неймовірно, але факт! А може, братам зарплати держслужбовця якраз і бракує до нещасного першого мільярда?
5. Веревський Андрій Михайлович
44-й номер у парламентському списку БЮТ має Андрій Веревський, 31-ша за рівнем багатства людина України. Його власність, за підсумками 2007 р., оцінили у 715 мільйонів доларів США (рік перед тим вона була втричі меншою — 250 млн.). Протягом усього часу А. Веревський перебував у Верховній Раді України, був депутатом, йому нараховували належну зарплатню у сумі 14 тисяч гривень щомісячно. Як він примудрився потроїти розмір своїх активів — велика загадка. Проте спробуємо придивитися до набутків цього народного обранця крізь призму арифметики. Опубліковані у пресі цифри свідчать, що у 2006 р. пан депутат Веревський мав статків на 250 млн., а через рік – 715 млн. доларів США. Різниця становить 465 мільйонів. Ділимо їх на 365 (кількість днів у році) — виходить 1 мільйон 273 тисячі доларів. Саме на таку суму щоденно, сидячи у Верховній Раді України, народний депутат України Андрій Веревський збільшував свій достаток впродовж одного року. Поділився б досвідом із виборцями, як такого можна досягти? Для довідки: середня заробітна плата в Україні у 2007 р. становила 1,6 тисячі гривень у місяць.
А. Веревський є власником ТОВ «Кернел-Капітал» і ТОВ «Кернел-Трейд», через які контролює цілу низку фінансово-господарських структур. Як пишуть журнали «Коментарі» за 5 травня і «Кореспондент» за 14 червня 2008 p., А. Веревському належить величезна кількість хлібоприймальних підприємств, 25 елеваторів, три підприємства з виробництва соняшникової олії (торгова марка «Щедрий дар»). Як стверджують фахівці, частка групи «Кернел» на українському ринку соняшникової олії становить 37 %.
У 2008 р. уряд, борючись із скаженою інфляцією, обмежив продаж соняшникової олії за кордон. «Але якимось чудесним чином, — дивується редакція журналу «Кореспондент», — бютівцю А. Веревському виділили найбільші, з усіх учасників ринку, експортні квоти».* А що тут не зрозуміле? Ю. Тимошенко сама домовлялася із А. Веревським про умови його входження у БЮТ.
Як стверджував колишній соратник пані Юлі Михайло Бродський, олійний барон А. Веревський непогано фінансував БЮТ та ще й провів якусь невідому «велику роботу».** Якщо це справді так, то тепер лідер БЮТ просто зобов'язана віддячитись. І якщо ця подяка має вигляд урядових квот на експорт олії, то що тут редакція «Кореспондента» знайшла чудесного і дивного? У БЮТ чудес нема — все вивірено і обраховано заздалегідь. Зрештою, а як народний депутат А. Веревський зміг би так блискуче збільшувати свої статки, якби не щедра олійна змазка, себто — бізнес? З усього видно — той у нього йде, як по маслу.
_________________________________________
* Корреспондент. — 2008. — 14 червня. — С. 52.
** Лещенко С. Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 11 квітня //http://www.pravda.com.ua/ru/news/2007/4/11/57220.htm.
6. Сігал Євген Якович
У першій сотні списку БЮТ стоїть прізвище Є. Сігала. Вперше про цю людину я почув на засіданні Центрального проводу Народного Руху України восени 1997 року — тоді покійний В'ячеслав Чорновіл пропонував включити Є.Я. Сігала до виборчого списку НРУ. Після дуже бурхливих дебатів його таки включили під номером 31. Мотив полягав у тому, що він взяв на себе зобов'язання фінансувати виборчу кампанію Руху. Така постановка питання збурила Центральний провід НРУ. До того в Русі всі працювали виключно за ідею та Україну і робили це на простому ентузіазмі. Проте настали нові часи, і потрібними стали гроші на: телерекламу, афіші, плакати та навіть оренду залів, чого раніше не було. Є. Сігал став тим, хто взявся вирішити рухівські проблеми. Як він виконував свої зобов'язання перед Рухом, мені не відомо. Відомо інше — незабаром, після обрання його народним депутатом України, «рухівець» Є.Я. Сігал успішно перекочував у фракцію СДПУ (о). На виборах 2002 року Є. В. Сігал знову став народним депутатом за списком СДПУ (о) — №14.
У 2006 р. Є. Сігал опинився у списку БЮТ (№47) і знову став народним депутатом, а на позачергових виборах 2007 р. він у четверте потрапив до українського парламенту і вдруге — за списком БЮТ (№47).
Євген Якович належить до тих великих бізнесменів, які не особливо люблять хизуватися на людях, зокрема своїм багатством. Чоловік звик працювати тихо, але наполегливо, і це дає свій результат.
У списку найбагатших в Україні людей, який друкує журнал «Кореспондент», прізвища Є. Сігала немає. Це, мабуть, тому, що він не співпрацював із цим виданням і не надав йому необхідної інформації. Та ось у не менш солідних виданнях «Фокус», «Коментарі» та інших ЗМІ про Є. Сігала написано немало.
У 2007 р. статки Є. Сігала становили 430 млн. доларів США. Основа бізнесу Є. Сігала- концерн «Комплекс Агромарс», один із найбільших у Європі виробників курятини, що має торгову марку «Гаврилівські курчата». У 2006 р. фірма випустила 110 тис. тонн м'яса бройлерів у забійній вазі. Про особливості бізнесу Є. Сігала ми вже писали у розділі «Антиінфляційна провокація». Тут відзначимо ще й таке. Як повідомив «Українській правді» М. Бродський, Є. Сігал мав бажання вписати у список БЮТ свою дружину, проте потім передумав. У цьому факті важливо не те, що Євген Якович «передумав», а те, у який спосіб формується список БЮТ! Олігархи що хочуть — те й роблять, кого хочуть — того й можуть записати у депутати. Народу залишається лиш проголосувати. Дуже цікавою в Україні стала виборча система, і Є.Я. Сігал почувається при ній, як риба у воді. То він став депутатом українського парламенту за списком Руху, то СДПУ (о), то тепер БЮТ, то надумав ще й дружину відрядити у парламент. І якби дуже захотів — йому б це неодмінно вдалося. Та я ось подумав: «Яка ідея могла об'єднувати Рух, СДПУ (о) і БЮТ, адже Є. Сігал у них усіх встиг побувати?»
7. Фельдман Олександр Борисович
Про О. Фельдмана широкій громадськості України донедавна не було практично нічого відомо. Народився Олександр Борисович у 1960 р. у Харкові. Про його навчання та освіту у молодості довідники не повідомляють. Судячи з того, що він у радянські часи працював водієм таксі, машиністом котельні, оббивальником меблів і мотолеристом дитячого садка, освіта не була його пекучою проблемою. На початку 90-х О. Фельдман пішов у бізнес, а у 2002 р. вперше був обраний народним депутатом і в цьому ж році нарешті одержав диплом про закінчення вищої освіти — Харківського університету ім. В.Н. Каразіна (спеціальність — фінанси та кредит).
Журнал «Фокус» оцінив статки О. Фельдмана (№43 у списку БЮТ) у 234 млн. доларів США. Однак Олександр Борисович стверджує, що ця цифра значно занижена: «Якщо люди озвучують такі речі — вони повинні у цьому розбиратися. Нас постійно затирають, і нам прикро, що нас ставлять на якесь надумане місце. Вартість активів групи давно перейшла за 1 млрд. доларів, і я не знаю, чому хтось спеціально недооцінює наш капітал».* Очевидно, О. Фельдман говорить правду. Це підтверджує і той факт, що у Верховну Раду України цей народний обранець приїжджає на найдорожчому автомобілі марки «Бентлі Арнаж» вартістю понад 500 тисяч євро. Компаніям О. Фельдмана належить Харківський речовий ринок «Барабашовка» — найбільший в Україні — та цілий ряд торгівельних центрів і виробничих підприємств. Головна структура — концерн «АВЕК», почесним президентом якого і є О. Фельдман. Бізнес-інтереси концерну, крім торгівлі, включають і виробництво: Великобурлуцський сироварний, Богодухівський шкіряний, Орельський цукровий заводи, а також ЗМІ, зокрема харківська щоденна газета «Час».
_________________________________________
* Цит за: Руденко С. Вся Юлина рать. Окружение Юлии Тимошенко: от «А» до «Я». — К.: Саммит, 2007. — С. 189.
Про те, з якою безсоромністю та нахабністю створювалася тепер знаменита «Барабашовка», можна прочитати у великій статті Сергія Бедаєва: «Александр Фельдман: «базар» во всем» — там є, справді, все: від повного сприяння харківської влади із наданням тривалих безпроцентних кредитів і аж до витіснення харків'ян із прилеглих до базару домівок та багато інших не вельми хороших речей.*
У самому Харкові концерн «АВЕК» володіє 100 га землі. Олександр Борисович вважає, що це зовсім незначна кількість. Однак, аби читач мав краще уявлення, скажу, що стандартне футбольне поле має 0,6 га. Тобто «АВЕКУ» (читай: родині Фельдманів) належить стільки міської землі, що на ній можна розташувати 166 футбольних полів. Окрім цього, впродовж 1999 — 2006 рр. О. Фельдману і членам його родини було надано великі земельні ділянки «для ведення особистого господарства». Всі ділянки знаходяться у тихому районі міста Харкова — Сокільниках — і прилягають одна до іншої. Їхня загальна площа становить 5 га. Вона тепер добротно обгороджена. На запитання журналіста, як використовується ця земля, О. Фельдман відповів, що за призначенням: на ній він вирощує «кроликів, курей і картоплю».** І це на 5 га майже у центрі Харкова!
_________________________________________
* Бедаев Сергей. Александр Фельдман: «базар» во всем // Украина криминальная. - 2005. - 10 октября // http://www.cripo.com.ua/?sect-id=2&aid=9658.
** Руденко С. Вся Юлина рать. Окружение Юлии Тимошенко: от «А» до «Я». - К.: Саммит, 2007. – С.188.
О. Фельдман — один із найвпливовіших осіб в оточенні Ю. Тимошенко, очолює Харківську організацію ВО «Батьківщина» і виборчий штаб БЮТ. Дуже оригінальний погляд на ці організації має Михайло Бродський: «У Харкові, до речі, БЮТу немає, є великий концерн «АВЕК», який тримає ринок «Барабашовку» і декілька інших. Усі їхні співробітники — у списках в облраду, міськраду». М. Бродський стверджує, що у 2006 р. О. Фельдман намагався записати у список кандидатів у депутати навіть свого 20-річного сина, через що здійнявся скандал, і олігарх мусив поступитися.*
Дуже цікава й історія, як у 2005 році у список БЮТ потрапив сам О. Фельдман — довірена особа кандидата у Президенти України В. Януковича у Харкові. Після поразки на президентських виборах 2004 року свого патрона, він, мабуть, вирішив, що триматися Віктора Федоровича для нього є малоперспективною справою, і явно передчасно почав шукати нових політичних партнерів. Та надамо краще слово шановному Олександру Борисовичу, так, як він не скаже ніхто. «Умене був вибір невеликий, — говорить О. Фельдман. — Спочатку я розмовляв із соціалістами, але вони вважали неможливим мене взяти до себе. Я — єврей, а у них там дуже сильні антисемітські настрої. Тому я пішов до Юлії Тимошенко».**
Ми не будемо сперечатися із О. Фельдманом щодо його примітивного й огульного звинувачення соціалістів у антисемітизмі, однак запитаємо: як порядні соціалісти могли взяти у свої ряди брутального і нахабного капіталіста, до того ж довірену особу вчорашнього політичного опонента? Та з таким кандидатом у народні депутати, як кучміст О. Фельдман, соціалісти у 2006 р. не подолали б і 3-відсотковий бар'єр! Тому, мабуть, і відхилили кандидатуру олігарха О. Фельдмана. До чого ж тут антисемітизм? І ще одне. Шановний читачу, зверніть увагу на таку деталь. Великий капіталіст О. Фельдман, вчорашній оплот Л. Кучми і довірена особа В. Януковича, приходить до соціалістів, які з ними самовіддано боролися, і заявляє: «Я — єврей, візьміть мене до себе у список». Вони не беруть і відразу ж стають нехорошими, їм швидко клеють ярлик антисемітів. А я ось подумав: «А якби соціалісти спокусилися і таки взяли О. Фельдмана у першу п'ятірку списку, невже тоді вони б стали сіоністами і дуже достойними, в очах Олександра Борисовича, людьми?» Аж хочеться запитати пана Фельдмана: «Шановний Олександре Борисовичу, які ви сповідуєте ідейні переконання? Невже соціалістичні? А що ж тоді Ви робили у В. Януковича?» Так, нелегко відповісти. Проте ідейні переконання у О. Фельдмана, мабуть, лежать не у класичній площині, а в зовсім іншій, тому в оточенні Ю. Тимошенко він справді знайшов сподвижників не лише за духом.
_________________________________________
* Лещенко С. Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... //Українська правда. — 2007. — 11 квітня //http://pravda.com.ua/news/2007/4/11/57246.htm.
** Лещенко С. Александр Фельдман: Характер Тимошенко мобильно-взрывной. Она не остановится ни перед чем // Українська правда. — 2007. — 23 лютого // http://www.pravda.com/ua/news-print/2007/2/23/54911.htm.
У фракції БЮТ і ВО «Батьківщина» О. Фельдман закріплений чи не за найважливішою справою — захистом євреїв. Щось подібне до того, як О. Тягнибок створив партію для захисту українців. Та панові Олегу ще треба повчитися, як таку справу робити. У пана Олександра вона поставлена незрівнянно масштабніше і з міжнародним розмахом. Ось приклади.
О. Фельдман, як президент Єврейського фонду України, разом із кільканадцятьма лідерами єврейських організацій у жовтні 2007 р. звернувся листом до Президента України В. Ющенка з приводу «зростання проявів антисемітизму» в Україні, зокрема у ньому писалося: «Було здійснено кілька нападів на євреїв у Житомирі, напад на рабина у Севастополі, був побитий посланець і кілька студентів і єшиви у Черкасах, підпалено будинок і знищено майно головного рабина Закарпаття і безліч інших подібних актів». Але де докази, що в основі цих прикрих випадків лежала національна нетерпимість до євреїв? Адже щодня в Україні здійснюється тисячі злочинів і невже, коли якийсь із них торкається єврея, то це обов'язково пов'язано з його національною ознакою, а не практичною діяльністю? Наприклад, наслідком написання мною книги «Нарцис» став нічний збройний напад на сторожів гаражного коперативу та підпал мого особистого гаража у м. Броди, де зберігалася частина тиражу, а через три місяці стався нічний вибух і підпал друкарні, у якій книга друкувалася. Знищено майна на значну суму. Можна лиш собі уявити, який світовий лемент здійняв би Єврейський фонд України, коли б Дмитро Чобіт або директор друкарні у Бродах були євреями! А так усе тихо, гарно, лиш деякі газети щось трішки написали. I ще приклад: наприкінці 90-х років польському священикові у моєму місті Броди хтось поставив фінгал під оком, і він, бідний, так цілий тиждень ходив, але нікуди чомусь не скаржився, і жодна організація за нього не заступилась, бо його побили, коли святий отець зайвого хильнув і щось не те зробив. Усі ж люди грішні, — з ким не буває? А якби на місці польського ксьондза опинився єврейський рабин? Який ґвалт здійняв би фонд пана Фельдмана! Мені, наприклад, здається, що своїми явно провокаційними «миротворчими» заявами О. Фельдман та йому подібні цілком свідомо намагаються штучно зруйнувати міжнаціональну злагоду та кинути необґрунтовані звинувачення на слов'ян загалом і українців зокрема. Миротворці — не приведи Господи!
Або візьміть свіжий випадок. 23 липня 2008 р. Служба безпеки України оприлюднила документи про організаторів штучного Голодомору в Україні 1932 - 1933 pp. і список осіб, причетних до цієї страшної акції геноциду українців. Я про цей список, може б, і не знав, якби не пан Фельдман. Уже 25-29 липня майже всі газети помістили публікації під красномовними заголовками на кшталт: «Євреи требуют обьяснений от антисемитов из СБУ» («Сегодня». — 2008. — 26 июля. — С.З). У цій замітці написано: «Український єврейський комітет, заснований депутатом від БЮТ Олександром Фельдманом, обурений розсекреченим СБУ списком винуватців Голодомору — радянських партійних діячів і керівників органів виконання покарань та держбезпеки — і вимагає від глави СБУ пояснень.. У списку 18 імен, переважна більшість — єврейські». Я зацікавився подібними публікаціями і витягнув з інтернету список, що так стурбував пана Фельдмана та його організацію. Ось прізвища: Сталін, Винокуров, Ягода, Балицький, Прокоф'єв, Реденс, Карлсон, Леонюк, Миронов, Салин, Тимофеев, Кацнельсон, Камінський, Пустовойтов, Букшпан, Друскіс, Кривець, Іванівський.* Я б їх усіх євреями не назвав — бо рідко у кого з них ім'я єврейське і немає жодного у якого прізвище, ім’я, по-батькові були б чисто єврейськими, наприклад, як у діда Юлії Тимошенко — Капітельмана Абрама Кельмановича. Та О. Фельдман майже усіх їх чомусь вважає одноплемінниками; видно, має достатньо для цього підстав. У такому випадку хочеться запитати: «Пане Фельдман, а хто винен, що вищепоіменовані злочинці були євреями?» Їхні ж прізвища названі не тому, що вони євреї, а тому, що вони душогуби! А у О. Фельдмана якось дивно виходить — якщо євреї, то і злочинцями їх назвати не можна. Навіть якщо внаслідок їхньої діяльності мільйони людей померли від голоду!.. Де ж тут правда і справедливість? І чи можна рафінованих злочинців виправдовувати лише тому, що вони євреї?
_________________________________________
* http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=80407&cat_id=80404
Судячи із посад, які займає О. Фельдман, — він головний єврейський діяч України. Ось неповний перелік його громадських посад: член Ради представників громадських організацій національних меншин України, віце-президент Міжнародної ради євреїв-парламентарів світу, президент Єврейського фонду України, президент Асоціації національно-культурних об'єднань України, один із чільних діячів Єврейського благодійного фонду «Бейтейну — наш дім».
7 березня 2008 р. у Києві відбулася презентація Українського єврейського комітету, ініціатором створення якого був О. Фельдман, він же став президентом нової організації, яка виступає на захист інтересів євреїв і покликана «давати відповіді на виклики сучасності». Комітет має стати впливовою структурою, яка буде забезпечувати зв'язок між єврейськими організаціями, українським урядом і навіть іншими країнами. Побудований він за принципом Американського єврейського комітету — найвпливовішої єврейської організації США. У вітанні учасникам комітету Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко відзначила, що розцінює його створення як важливий крок на шляху розвитку в Україні демократії.
Подейкують, що пан Фельдман мав намір створити ще й парламентський комітет у справах євреїв, проте я щось у це не дуже вірю, бо навіщо комітет, коли є потужна фракція?
8. Куровський Іван Іванович
Займає 65-ту позицію у списку БЮТ до Верховної Ради України, а його син Олег Іванович Куровський — депутат Київської міської ради від цієї ж організації. За даними видання «Коментарі» від 2 травня 2008 p., Іван Куровський входить до числа найбагатших киян, його статки у 2007 р. становили 115 млн. доларів США. І. Куровський є співзасновником ТОВ «Житлобуд» (володіє 52% акцій), який здійснює роботи у Києві та області. Також є власником НП «Агропрес», якому, за інформацією тих самих «Коментарів», приписують володіння понад 6 тисячами га землі у Київській області. Разом із сином Олегом він — співзасновник ТОВ «Карпатський капітал» (м. Трускавець), що займається готельно-ресторанним бізнесом.
З іменами бютівців Куровських у Києві пов'язують кілька будівельних скандалів щодо спорудження у центрі столиці житлових і офісних будинків, зокрема на вулицях Круглоуніверситетській, О. Гончара, на місці цвинтаря поруч із Жовтневою лікарнею.
9. Абдуллін Олександр Рафкатович
№74 у списку БЮТ. На час першого обрання народним депутатом України у 1998 році працював президентом АТЗТ «Інтергаз», а до цього був віце-президентом знаменитої корпорації «Республіка», яку очолював Ігор Бакай. Тобто Абдуллін є соратником І. Бакая по бізнесу. У Верховній Раді України IV скликання входив до складу фракції СДПУ (о), з якої 4 березня 2005 року перейшов у фракцію БЮТ. Цей перехід позначений великим скандалом. На знак протесту проти входження О.Р. Абдулліна та його компаньйонів до складу фракції БЮТ одна із знакових постатей цього блоку — Степан Хмара — вже 16 березня 2005 року вийшов зі складу БЮТ і ВО «Батьківщина», де він був заступником голови партії. Степан Ількович тоді заявив, що його перебування в одній компанії з таким одіозним кучмістом і олігархом, як Абдуллін, неможливе із багатьох політичних і моральних причин.
А сам факт прийняття у фракцію БЮТ запеклих кучмістів Степан Хмара вже тоді назвав свідченням остаточної зміни політичного курсу ВО «Батьківщина» від опозиційності до явно антиукраїнської спрямованості, із чим він як заступник голови партії був категорично незгідний. Нагадаю, що разом з О.Р. Абдулліним у фракцію БЮТ перейшов його соратник по СДПУ (о) О.Г. Лукашук та аграрні кучмісти M.B. Гладій і О.І. Борзих.
До цієї історії є цікаве доповнення. «Коли про це оголосили (перехід О. Абдулліна. — Д. Ч), я тут же приїхав до Юлії Володимирівни і звернувся до неї з претензією, — згодом розповів кореспонденту «Української правди» один із трьох вождів БЮТ Михайло Бродський. — «Юля, що ти робиш?» Вона мені відповідає: «Ну, Міша, він прийшов, почав проситися... Говорить, що Червоній (колишній губернатор) у Рівненській області переслідує його знайомих, друзів, що у нього великі проблеми, що він ніколи не воює з владою, йому все одно, яка влада» * (виділено автором. — Д.Ч.).
Ось так, шановний читачу, народному депутатові та олігарху Олександру Абдулліну все одно, яка в Україні влада, — головне, аби він знаходився у ній! А Михайло Бродський примчав протестувати до Ю. Тимошенко зовсім не тому, що не сприймав життєвої позиції О. Абдулліна, — із цим якраз усе було гаразд. «Я із Санею у дуже добрих стосунках», — заявив М. Бродський. Михайла Юрійовича схвилювало те, що його друг Саня принесе у БЮТ великий негатив і своєю присутністю може скомпрометувати організацію та їй зашкодить. Тобто йшлося лише про банальну конспірацію. Але від кого? Звісно — від виборців. Ось така проза бютівського життя.
Про статки колишнього нафто-газового барона О. Абдулліна ми не знаємо — не знайшли про це певних відомостей, а сумнівних писати не хочеться, однак статки його партнера по бізнесу Ігоря Бакая перевищують 2,5 млрд. доларів США, а сам він переховується в Росії та має російське громадянство. І це людина, яка двічі обиралася народним депутатом України! Як тут не згадати приказку: «Скажи мені, хто твій друг...»
_________________________________________
* Лещенко С. Бродський: Тимошенко обладает даром гипноза... // Українська правда. — 2007. — 4 квітня.
9. Баграєв Микола Георгійович
Під №45 у списку БЮТ значиться М. Баграєв. В інтерв'ю журналу «Галицькі контракти» (№10 за 2000 p.) M. Баграєв розповів, що його бізнес розпочався з випуску мінеральної води, а потім олії (торгова марка «Янтар»), згодом він перепродав виробництва — тепер це торгова марка «Чумак». За 1999 рік він сплатив 500 тисяч гривень податків і платежів до бюджету.
Та чи не найбільшу популярність М. Баграєву приніс шоу-бізнес, зокрема фестиваль і торгова марка «Таврійські ігри». Під час президентської виборчої кампанії 1999 p. M. Баграєв підтримував Л. Кучму та організував на його підтримку шоу-концерти «Обирай майбутнє», за участю зірок естради, які відбулися в усіх обласних центрах і великих містах України.
Цілком очевидно, що у список БЮТ М. Баграєва взяли з прицілом на президентську кампанію Ю. Тимошенко. Дуже потрібний для такої справи чоловік.
10. Воротнюк Ігор Борисович
33-й номер у списку БЮТ І. Воротнюк — представник великого автомобільного бізнесу. Основне підприємство «Кий Авто» — найбільший в Україні дилер автомобілів «Рено» і «Ніссан». Фірма має свої автосалони, сервісну станцію. І. Воротнюк займав посаду президента Всеукраїнської асоціації автоімпортерів і дилерів.
11. Скубенко Володимир Петрович №121
Президент АТВТ «Радон». Був членом ради підприємців при KM України (1997-2002 pp.). До складу АТВТ «Радон» входять: збагачувальна фабрика коксівного вугілля у м. Горлівка, збагачувальна фабрика «Калінінська» (виробничою потужністю 1,5 млн. т. вугілля в рік), Ясиновський коксохімічний комбінат та ряд інших великих підприємств. У 2002 р. В. Скубенко був головою наглядової ради банку «Донеччина» (тепер «Укрбізнесбанк).
12. Глусь Степан Карлович
Під номером 108 у списку БЮТ народним депутатом став С.К. Глусь — директор державного підприємства «Немирівський спиртовий завод» — головного постачальника спирту для компанії «Niemiroff», президентом якої є його син Олександр Степанович Глусь. «Niemiroff» — один із найбільших у світі виробників алкогольних напоїв. Про обсяги виробництва концерну свідчить хоча б така цифра: у 2005 р. лише в Росію було продано горілки «Niemiroff» на суму 263 млн. доларів США. Продукція концерну постачається до 55-ти країн світу. Основний ринок — Україна. Два найавторитетніших галузевих видання — американський журнал «Impact» і британський IWSR — визнали «Niemiroff» горілчаним брендом №2 у світі за обсягами продажу.
У рекламному інтерв'ю О. Глусь сказав: «Мій батько Степан Карлович Глусь створив рецепти всіх наших авторських горілок. Коли він вперше у світі вирішив поєднати в одному продукті мед і перець, багато сумнівалося в успіху. Але він наполіг на своєму, і відтоді «Медова з перцем» — наш флагманський продукт». *