Як камертон чесності в українській політиці,
Олександр Зінченко незамінний у команді БЮТ
З передвиборної агітації БЮТ 2008 р.*
_________________________________________
* Команда, яка змінить Київ на краще! // Передвиборний буклет БЮТ. Відп. за друк. В. Уколов. — Друк. ТОВ «Тріода — Прінт», 2008. — С. 3
У першій п'ятірці Блоку Юлії Тимошенко на виборах депутатів Київської міської ради у травні 2008 р. четвертим значився Олександр Олексійович Зінченко, якого у передвиборних агітках партійні соратники називали «камертоном чесності».
Камертон — це прилад, який використовується як еталон чистоти звуку при настроюванні музичних інструментів. Тобто камертон є еталоном. Виходить, що у БЮТ Олександр Зінченко є еталоном чесності і порядності в політиці, на нього рівняються, беруть приклад, пишуть про це в агітках. Але називати О. Зінченка «камертоном чесності» — це все одно, що пробувати підпалити воду; така характеристика діяча, який до таких чеснот не має жодного відношення, мене шокувала. Про надзвичайно підлу, підступну, скандальну, наклепницьку, брехливу і шкідницьку діяльність цього політика я досить докладно написав у книгах «Монолітне болото або ЗАТ БЮТ» та «Фарисеї, або неоголошена війна Україні». Невже вожді БЮТ та їхні політтехнологи думали, що все забулося, і нахабно кинули черговий виклик суспільству, називаючи О. Зінченка «камертоном чесності»? Якщо так, то я вимушений ще раз пояснити народу, що являє собою цей «камертон».
Пригадую, як тішилися народні депутати, читаючи у газетах поздоровлення першого заступника В. Медведчука в СДПУ (о) О. Зінченка з нагоди якогось ювілею. Тодішні його однопартійні називали Олександра Олексійовича «видатним державним і політичним діячем України». А я запитаю: «Хто в Україні знає про «видатні» досягнення цього діяча в політиці і державному будівництві? У чому вони полягають?» До грандіозного скандалу, влаштованого О. Зінченком у вересні 2005 р., ми ще повернемося, але спочатку дамо про нього коротеньку інформацію.
Народився «видатний політичний і державний діяч СДПУ (о)» і «камертон чесності БЮТ» 0.0. Зінченко у 1957 р. у сім'ї відповідального працівника КГБ. Закінчив Чернівецький державний університет і Академію суспільних наук при ЦК КПРС. У 1989-1991 рр. працював завідуючим відділом пропаганди та агітації ЦК ЛКСМ України. Нагадаю, що основне завдання цього відділу тоді полягало у боротьбі з Народним Рухом України та незалежними молодіжними організаціями, у протидії самостійницьким прагненням українців. Відділ захищав непорушність СРСР, пропагував серед української молоді комуністичні ідеї, науковий атеїзм та подібний марксистсько-ленінський маразм.
У своїй роботі комсомольські вожді робили те саме, що й старші товариші з ЦК КПУ, і не зупинялися ні перед чим: брехнею, провокаціями та наклепами. Кому цікаво, як це робилося, може почитати у газетах тих років. Так що на ниві комуністичної агітації і пропаганди О. Зінченко мусив набути чималий досвід.
Після проголошення Україною незалежності у 1991 р. та заборони діяльності КПУ і ЛКСМУ О. Зінченко мав трохи клопоту, але вже у жовтні 1991 р. прилаштувався на роботу у ЦК ВЛКСМ у Москві, де цю організацію тоді зберегли. Ленінський комсомол дав О. Зінченку комуністичну путівку у великий капіталістичний бізнес — він став засновником кількох комерційних структур, а з 1995 р. очолив український телеканал «Інтер», звідки подався в СДПУ (о), де був членом політбюро (як в КПРС!) і першим заступником голови партії В. Медведчука. При підтримці цієї політичної сили, яка тоді (як БЮТ тепер) намагалася встановити політичну гегемонію в Україні, у 1998 і 2002 рр. обирався народним депутатом України — №3 у списку СДПУ (о). За квотою цієї партії був обраний заступником Голови Верховної Ради України. За видатні досягнення (невідомо, у чому і перед ким) Президент України Л. Кучма у серпні 2001 р нагородив О. Зінченка орденом «За заслуги» III ступеня, а ще раніше — у жовтні 1998 р. — присвоїв йому високе звання «Заслужений журналіст України». Правда, ніхто з журналістів, з ким я розмовляв, не пригадує жодної публікації чи передачі О. Зінченка, тому за що саме Л. Кучма присвоїв йому таке високе звання, неясно. У 2003 році О. Зінченко якимось чином був позбавлений прав на телеканалі «Інтер» і в знак протесту вийшов із СДПУ (о). Наступного року його запросив у свою команду Віктор Ющенко і довірив очолити штаб із виборів Президента України.
Після перемоги Віктора Ющенка, Олександр Зінченко очолив Секретаріат Президента України й отримав посаду Державного секретаря. З вересня 2005 р. він добровільно залишив цю посаду, а 5 вересня провів найскандальнішу в новітній історії України прес-конференцію, на якій звинуватив так зване «оточення президента» в корупції.
Скандальна прес-конференція О. Зінченка і події, які їй передували, описані мною у тринадцяти розділах двох книжок на шістдесят одній сторінці.* 3 огляду на цю обставину переповідати все ще раз немає жодного резону, тому скажу головне.
Виголошена екс-державним секретарем О. Зінченком заява на прес-конференції, яку транслювали в прямому ефірі, започаткувала небачений політичний резонанс. Уже в перші години відлуння від прес-конференції покотилося всією Україною. Не було міста, села, будинку чи квартири, де б не обговорювали цю подію. Про неї писали, говорили і показували всі вітчизняні і провідні зарубіжні ЗМІ. Скандал набрав світового масштабу. Але за скандальними звинуваченнями в корупції так званого «оточення президента» не було конкретики, оскільки О. Зінченко їх нічим не підкріпив і навіть не пробував доводити правоту своїх слів. Зокрема він:
1. Не навів жодного прикладу чи факту корупційних діянь.
2. Не висунув проти жодної особи будь-яких корупційних претензій чи звинувачень і, звісно, не пояснив, у чому вони полягають.
3. Не надав правоохоронним органам матеріалів щодо корупційних діянь будь-якої особи і тим більше — не підкріпив їх жодним доказом вини.
4 Високі посадові особи України, прізвища яких всує назвав на прес-конференції О. Зінченко, зокрема тодішній секретар РНБО Петро Порошенко, керівник фракції "Наша Україна" у Верховній Раді України Микола Мартиненко і перший помічник Президента України Олександр Третьяков подали проти О. Зінченка позови до суду у справі захисту честі, гідності і ділової репутації і виграли всі судові процеси. У суди О. Зінченко теж не надав жодного доказу їхньої провини!
_________________________________________
* Чобіт Д. Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ. — Броди: Просвіта, 2006; Чобіт Д. Фарисеї, або Неоголошена війна Україні. — Броди: Просвіта, 2006.
Для порівняння: коли В. Медведчук подав на мене до Печерського районного суду м. Києва подібний позов щодо книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», я, як автор, надав суду понад тисячу (!) документальних доказів достовірності мною написаного та забезпечив свідчення у судових засіданнях 18 свідків, у тому числі і двох Голів Верховної Ради України — О. Мороза і О. Ткаченка. Усі свідки підтвердили достовірність мною написаного у книзі «Нарцис». Загальна кількість доказів була така велика і об'ємна, що у судах справу возили возиком — у руках неможливо було нести! Завдяки наданим доказам, я виграв судовий процес у В. Медведчука по всіх 99-ти пунктах, які він вимагав визнати такими, що ніби то не відповідали дійсності. А тепер повернуся до «камертона чесності».
О. Зінченко трьом судам не надав жодного доказу на підтвердження своїх же звинувачень!!! І всі три суди ганебно програв!
Ступінь добросовісності О. Зінченка видно із того, що, публічно кидаючи звинувачення у корупції на так зване «оточення президента», він не надав доказів на підтвердження сказаного ні правоохоронним органам, ні судам, що само з себе ставить дуже великий знак запитання: що ж являла собою прес-конференція О. Зінченка 5 вересня 2005 р.?
Висновок напрошується сам собою: О. Зінченко влаштував грандіозну провокацію супроти Президента України й Української держави, знеславив Україну у світі.
Заради чого він це паскудство робив, мною докладно описано у згаданих книгах «Монолітне болото» і «Фарисеї». Після здійсненого за участю Ю. Тимошенко скандалу із спробою силового захоплення Нікопольського феросплавного заводу 1 вересня 2005 р. за яким тоді спостерігала у прямому ефірі вся країна з екранів телебачення, над Юлією Володимирівною нависла сокира покарання і відставки. Вечірній скандал, влаштований 1 вересня 2005 p., Михайлом Бродським на «5-му каналі» і повторений 5 вересня, у значно ширшому масштабі, Олександром Зінченком на прес-конференції, відвернув увагу від Ю. Тимошенко. Тобто один скандал перекрили ще гучнішим скандалом і тим переключили суспільну увагу із справді брутальних дій уряду Ю. Тимошенко на зовсім іншу справу — так звану «корупцію в оточенні президента». Але при цьому скандалісти не встигли підготувати жодного доказу своїх жахливих звинувачень!
Нагадую, що на той час О. Зінченко перебував на посаді державного секретаря, через його руки проходили всі документи, які потрапляли на стіл Президента, він мав можливість витребувати будь-які матеріали, навіть таємні. Ще більші можливості були у О. Турчинова, тодішнього голови СБУ Але вони разом не роздобули жодного доказу на підтвердження звинувачень будь-кого з так званого «оточення президента»! Цей незаперечний факт теж свідчить про те, що О. Зінченко влаштував грандіозний скандал на неправді. Але в інтерв'ю С. Лещенку 19 вересня 2005 р. Юлія Тимошенко його дії оцінила зовсім по-іншому: «Слава Богу, що в нас в Україні є Олександр Зінченко. Я йому дуже вдячна».* Ось такі діаметрально протилежні оцінки однієї і тієї ж події.
Свої аргументи щодо скандалу О. Зінченка, його передумов і наслідків я докладно виклав у згаданих книгах. У них я стверджував, що О. Зінченко виступав на прес-конференції з ініціативи та у змові з тодішнім Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко, їй цей скандал тоді був украй необхідний, за нього вона і була вдячна О. Зінченку та навіть дещо заборгувала. Але Олександр Олексійович за свій вчинок став забагато вимагати, а саме: 15 місць у прохідній частині списку БЮТ на виборах народних депутатів України 2006 p., 25 % у списках БЮТ в усі обласні та районні ради України, а також висунення і підтримку його кандидатури у мери м. Києва. Тодішній заступник Ю. Тимошенко у делікатних справах М. Бродський із цього приводу стверджував: «Зінченко просто шантажував Юлію Тимошенко, вимагаючи непомірної кількості місць у списках БЮТ у Верховну Раду, обласні і міські ради». Розгорілися дискусії, сварки і суперечки. Врешті М. Бродський не витримав і, у звичній для нього манері, дуже мило сказав: «Саша, іди ти на х...» О. Зінченко так образився, що не забажав балотуватися у списку БЮТ навіть сам.
_________________________________________
* Лещенко С. Розмова з Юлею Тимошенко // Українська правда. — 2005. — 19 вересня // http://www.pravda.com.ua/. Передрук — Львівська газета. — 2005.— 22 вер. — Сб.
І ось, коли ненависний О. Зінченку М. Бродський залишив БЮТ, до вождів цієї організації повернувся Олександр Олексійович. На виборах депутатів Київської ради у списку БЮТ О. Зінченку надали почесне четверте місце. Але оскільки три перші номери — Ю. Тимошенко, О. Турчинов і М. Томенко — відмовилися від честі бути депутатами міської ради, то О. Зінченко очолив список БЮТ і став керівником тимошенківської фракції. На наступних виборах він готується балотуватися від БЮТ і у Верховну Раду, і на мера Києва.
Але я ще раз повернуся до скандальної прес-конференції пана-товариша Зінченка 5 вересня 2005 р. Його жахливі звинувачення тоді були вигідні лише Ю. Тимошенко та її оточенню, тому жінка з косою так гаряче дякувала О. Зінченку за скоєне. Але ця прес-конференція спровокувала розкол у таборі помаранчевих та привела до масового розчарування українців.
В основі діянь О. Зінченка на прес-конференції і після неї були звичайні наклепи. Жодне його звинувачення не було підтверджене будь-яким доказом. Розповсюджену «камертоном чесності» інформацію три суди визнали недостовірною. Рішення судів вступили у законну силу, й О. Зінченко навіть не пробував їх оскаржувати.
Як на тлі судових рішень виглядає «видатний державний і політичний діяч» та «камертон чесності» О. Зінченко? Він що — не розумів наслідків своїх дій для авторитету України у світі? Після Помаранчевої революції Україна стала дуже популярною країною, українців заповажали навіть у далеких куточках світу. Але після скандальної прес-конференції О. Зінченка про Україну знову почали писати і говорити негативно.
Є ще одна суттєва обставина — моральна. До своєї скандальної прес-конференції О. Зінченко ніде і ніколи не вживав жодних заходів щодо викриття корупційних діянь, про які йому було відомо. До трьох осіб, прізвища яких О. Зінченко мимохіть назвав на прес-конференції, він ніколи не висловлював претензій, більше того, був із ними у досить дружніх відносинах: зустрічався мало не щодня, привітно усміхався, тиснув руку, запитував про здоров'я. Раптовий виступ О. Зінченка на прес-конференції став несподіванкою для всіх, у першу чергу для Президента України, якому його вчорашній держсекретар нічого подібного теж ніколи не говорив! Як на цьому тлі виглядає О. Зінченко з моральної точки зору? Хіба можна після всього, ним скоєного, назвати його добропорядною і моральною людиною? Але де ви бачили обтяженого нормами моралі провокатора?
Рішення трьох судів за позовами до О. Зінченка, які визнали поширену ним інформацію недостовірною та зобов'язали його її спростувати, свідчать, що скандальні звинувачення О. Зінченка є голослівними, надуманими, безпідставними і бездоказовими. Він виконував замовлення з дискредитації найближчих до Президента України людей, з якими В. Ющенко пройшов стільки випробувань.
Недостовірну інформацію (в юридичній термінології) у народі називають чіткіше — наклепами і брехнею. Рішення трьох судів у справі О. Зінченка дають достатньо підстав стверджувати, що Олександр Олексійович Зінченко є підлим наклепником, брутальним скандалістом, ганебним провокатором і банальним брехуном. І якщо тепер в оточенні Юлії Тимошенко комсомольський есдек О. Зінченко став еталоном порядності і чесності, то виникає запитання: «А що ж тоді являють собою решта верховодів та списків БЮТ?»
P.S.
Вже коли цей розділ був написаний, журнал «Контракти» за 21 липня 2008 р. опублікував велике інтерв'ю із колишнім держсекретарем, депутатом Київради Олександром Зінченком. Мене вразили деякі думки цього діяча, які засвідчують ступінь розуміння ним сутності влади. Ось вони.
— На превеликий жаль, на сьогодні домінанта влади — це гроші.
— Влада — джерело грошей, вона ж їх розпорядник.
— Впливовість визначається не професіоналізмом, а доступом до керівництва, правом підпису і печатки.
— Небагато хто може встояти перед спокусою грошей.
— Вибори — це гроші. І немалі. їх у когось беруть, а потім розраховуються: місцями у владі й можливістю впливати на прийняття тих чи інших рішень.
Треба думати, що бувалий О. Зінченко знав, що говорив. Але чи може такий стан в українській політиці та владі тривати надалі? І чи не пора усунути від влади діячів, які розуміють її як звичайне корито?