Коли Тимошенко говорить про свою команду,
то розуміє одну-єдину людину — Олександра Турчинова.
Всі решта «соратники» приходять і відходять. Баптиський
пастор з похмурим виразом обличчя з нею завжди.
Дмитро Попов, Ілля Мільштейн.*
_________________________________________
* Попов Д., Мильштейн И. Оранжевая принцесса. Загадка Юлии Тимошенко. — М.: Из-во О. Морозовой, 2006. — С. 177.
1. Комсомольська кар'єра
Олександр Турчинов і Юлія Тимошенко — однодумці. Вони не лише взаємодоповнюють одне другого, а й підстраховують та виручають; вони завжди діють заодно. Це дві людини, яким відомі всі тонкощі бютівських обставин справи. О. Турчинов не лише особливо довірений політичний партнер Ю. Тимошенко, він її і мозговий центр, і охоронець, і надійний тил. Пан Олександр є єдиною, крім Ю. Тимошенко, особою в БЮТ, яка може самостійно приймати важливі рішення; його важко навіть тінню Ю. Тимошенко назвати, бо це її друге «я». Недаремно ж Юлія Тимошенко заявила: «Турчинов — це теж саме, що і я, лише без коси».
Народився Олександр Валентинович Турчинов у 1964 р. у Дніпропетровську. «Мої батьки розвелися, і мене виховувала мама», — писав О. Турчинов. Вже цей факт свідчить, що дитинство і юність у нього були непростими. Змалечку він затямив, що у житті йому слід розраховувати, перш за все, на власні сили. Олександр добре вчився у школі і вузі. Закінчивши з відзнакою у 1986 р. Дніпропетровський металургійний інститут, він пішов працювати слюсарем на комбінаті «Криворіжсталь».
Чому спеціаліст із червоним дипломом пішов на звичайну робітничу посаду, пояснив сам О. Турчинов: «У ті часи, якщо у тебе не було нікого за спиною, велике підприємство, гарячий цех, небезпечне і тяжке виробництво були тим місцем, де можна було проявити себе, зробити кар'єру».* І молодий кар'єрист почав стрімко йти вгору: з посади слюсаря він перейшов у вальцювальники, потім став майстром і начальником зміни.
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть «Свидетельство». Записки экс-главы СБУ // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С.2.
Тоді, аби успішно просуватися по службі, потрібно було себе добре показати, крім основної посади, ще й на громадській роботі, тому О. Турчинов записався у комсомольський оперативний загін, а незабаром став його комісаром. Комсомольські оперативні загони допомагали міліції, вони патрулювали вулиці Кривого Рогу, затримували хуліганів, бешкетників, виявляли наркоманів, відвозили п'яниць у витверезники. Як писав сам Олександр, під його керівництвом загін став одним із кращих у місті. «Це був період мого формування, як атеїста і комсомольського активіста. Я мріяв про партійну кар'єру», — згадував О. Турчинов. Роботу комсомольського активіста примітили і вже наступного року О.Турчинов став комсомольським функціонером. «Мені виповнилося двадцять два роки, коли я зайняв пост секретаря Дзержинського райкому комсомолу Кривого Рогу», — хвалився Олександр Валентинович.*
О. Турчинов називав себе «комсомольським лідером обласного масштабу». Він з великою гордістю підкреслює: «Мені було 25 років, і я був одним із найуспішніших молодих людей в адміністративно-партійній системі Радянського Союзу. Спочатку наймолодшим секретарем райкому, потім наймолодшим завідуючим відділом обкому». **
Словосполучення з основою на термін «кар'єра» О.Турчинов дуже часто вживає у своїх мемуарах, він навіть пише: «... для мене молодого кар'єриста». Тому тут немає жодного сумніву — перед нами яскравий приклад людини, яка поставила ціллю свого життя не якусь конкретну корисну справу, а винятково — власну кар'єру. Іншої мети у цієї особи не було тоді і тепер її просто не може бути. Характер такий.
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть... // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С.З.
** Там само.
2. Ідейні переконання
До партійної кар'єри О. Турчинов готувався змалечку. Як він сам писав: «У шкільні роки я не сумнівався у перевагах радянського устрою, соціалістичної системи і був впевнений, що ми все-таки будемо жити при комунізмі».*** Закладена у дитинстві віра, у зрілому віці перетворилася на непохитні переконання молодого комуніста. «Сьогодні мало хто пам'ятає, що ми будували світле майбутнє. Мене влаштовувала ця доктрина, а також: можливість реалізувати в її рамках кар'єристські амбіції». ****
Вищенаведені слова О. Турчинова яскраво ілюструють спосіб його мислення та наявність комуністичних переконань. Партійна кар'єра в структурах ВЛКСМ - КПРС була його заповітною мрією і він про це сам написав у 2008 році!
_________________________________________
*** Там само.
****Там само.
Не менш вражаючими є спогади О. Турчинова про події, пов'язані із проголошенням Незалежності України: «Коли зруйнувалася радянська імперія, щезла компартійна логіка і доцільність, замість простих і зрозумілих доктрин, стабільного і світлого майбутнього прийшла порожнеча, яка лякала своєю похмурістю».* І це О. Турчинов пише про епохальний час і визначальні для української нації події. Здобуття Україною державної незалежності, О. Турчинов сприйняв як усього-на-всього «розвал радянської імперії та руйнування добре зрозумілої йому «компартійної логіки». Виявляється, що й сама Незалежність України сприймалася О. Турчиновим як «похмура порожнеча». І це тоді, коли весь український народ торжествував, бо до самостійності українці прагнули впродовж віків.
Виникають резонні запитання: «Хто ви є, пане Турчинов, і коли ж ви стали «патріотом України»? І чи стали загалом?»
Переживши велике життєве потрясіння — проголошення Україною Незалежності, О. Турчинов швидко отямився, пристосувався до нових реалій і знову пішов звичною дорогою кар'єриста.
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть... // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С.4.
3. Радник прем'єра
Своє нове сходження по кар'єрній драбині вже незалежної України пан-товариш Турчинов розпочав у 1992 році, коли новопризначений представник Президенти України у Дніпропетровській області Павло Лазаренко прийняв його на посаду голови комітету з питань роздержавлення й демонополізації виробництва облдержадміністрації.
О. Турчинов перебував у досить близьких стосунках із тодішнім генеральним директором Південного машинобудівного заводу Л. Кучмою. Восени 1992 р. Леоніда Даниловича призначили Прем'єр-міністром України і він почав формувати свою команду, у яку на посаду радника глави уряду з питань економіки потрапив О. Турчинов.
Які поради з економіки міг надавати українському прем'єру комсомольський кар'єрист навіть важко собі уявити, адже у 1992р. ця сфера для О. Турчинова була незвіданою землею; свої дисертації на теми функціонування тіньового бізнесу та ухилення від сплати податків цей радник захистив значно пізніше — у 1996 і 1999 pp. Мабуть через діяльність таких «радників» Л. Кучма не впорався із довіреною посадою і у вересні 1993 р. попросився у відставку. Без роботи залишився і О. Турчинов. Про цей період Олександр Валентинович написав досить чітко і яскраво, крізь звичну призму своїх кар'єристських амбіцій: «Мій вихід із влади подібний до того, як я виходив із партії. Було страшно... Був колосальний дискомфорт. Кабінет, автомобіль, спецзв'язок. Перед тобою відкривалися будь-які двері... І нараз — все щезло».* Тобто радника з питань економіки О. Турчинова вразило не позбавлення його можливості реалізації планів економічного розвитку, завершення якоїсь розпочатої важливої роботи, а речі задля яких він і йшов у владу, і які у народі образно називають коритом. Про те, що О. Турчинов дійсно сповідує коритну ідеологію свідчать ще й такі його слова: «Було важко, але я старався відкидати думки про «втрачений рай». З одного боку, я розумів, що відрізняюся від свині не лише тим, що ношу піджак і галстук. Але з другого мене тягнуло «до корита».**
Підкреслюю! Я цитую слова самого О. Турчинова. Мені й самому не вірилось у написане. Тому й припускаю: хтось із читачів може подумати, що вищенаведені цитати не належать лідерові БЮТ, що вони почерпнуті з якоїсь фальшивки. Зовсім ні — спецвипуск №2 газети «Вечерние вести» офіційно роздавався у наметах БЮТ під час передвиборного мітингу у парку Перемоги м. Києва 19 травня 2008 р. Цими газетами завалили усю столицю. Дуже шкода, що мало хто виборчу маколатуру читає, проте її вартувало аналізувати хоча б у штабах опонентів БЮТ. Усе-таки багато чого цікавого можна дізнатися.
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть... // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С.5.
** Там само.
4. Ілюзія страху
Згідно зі спогадами О. Турчинова, його кар'єристський поступ постійно супроводжувався якимось панічним страхом. Саме це почуття охопило Олександра Валентиновича після проголошення 24 серпня 1991 р. державної Незалежності України (за його термінологією — «руйнуванням радянської імперії»). Ось як він передає свій тодішній душевний стан: «Відчуття порожнечі було подібне на сприйняття страху. Страх охоплював мене кожен раз, коли наді мною згущувалися хмари. Усе стискалося у мені всередині від одної лише думки, що зі мною можуть поступити несправедливо, зняти з посади, не просунути. Ця постійна невпевненість і перманентний стрес, які підігрівалися думками про те, що моя доля цілком знаходиться в руках божевільних лідерів, несправедливих начальників, жадібних чиновників і лінивих партнерів, доводили мене до стану душевної кризи».* Стан перманентного страху не міг не позначитися на психічному стані і характері О. Турчинова. Очевидно, що тут слід шукати причини його похмурого і завжди настороженого вигляду. Страх, який пережив пан Олександр, не минув безслідно. «Страх з яким я боровся все життя, змусив мене до роздумів над його природою. Я зрозумів, що страх — це віра у невідворотність зла».** Як наслідок — страх перетворився на літературну музу і з-під пера О. Турчинова у 2003 р. вийшла книга «Ілюзія страху». Через усю книгу проходить неймовірний страх, який відчуває головний герой, по суті, через банальні речі. І лише наприкінці герой зрозумів, що страх, який він так тяжко пережив, не мав під собою реальних причин — то була просто ілюзія страху.
Як стверджує О. Турчинов, він позбувся постійного відчуття страху, коли став вірити в Бога і охрестився. Ця подія мала місце у 1999 році. Тепер Олександр Валентинович став сміливим і безстрашним; цьому допомогла віра — він баптист, часто проповідує одновірцям і навіть висловив бажання у перспективі стати пастором маленької церкви, мабуть тоді, коли політична кар'єра піде шкереберть.
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть... // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С.5.
** Там само.
5. Засновник «Громади»
Після того як радника з економічних питань Прем'єр-міністра України Л. Кучми було звільнено у зв'язку з відставкою шефа, у вересні 1993 р., О. Турчинов, переживши черговий життєвий стрес, взявся до організації нової політичної партії. З його ініціативи було створено Всеукраїнське об'єднання «Громада», головою якого наприкінці 1993 р. і був обраний О. Турчинов. Про цю організацію в Україні мало хто знав аж до 1997 p., коли Павло Лазаренко розпочав активну опозиційну діяльність стосовно Президента Л. Кучми. Для такої справи потрібна була політична опора, тому восени 1997 р. П. Лазаренко разом із Ю. Тимошенко вступили у ВО «Громада». На партійному з'їзді замість О. Турчинова організацію очолив П. Лазаренко. У березні 1998 р. «Громада» подолала 4-х відсотковий бар'єр і стала парламентською партією. По її списку О. Турчинов вперше став народним депутатом України (№12).
Співпраця з П. Лазаренком хоч і стала плідною, але не тривалою. У лютому 1999 р. опальний екс-прем'єр вимушено залишив Україну, а його вчорашні соратники Ю. Тимошенко і О. Турчинов швидко знайшли мову з владою, припинили опозиційну діяльність і розпочали формувати нову структуру — ВО «Батьківщина». Під такою назвою у парламенті з'явилися цілком лояльна до Л. Кучми фракція, у яку дуже швидко перейшло більше половини громадівців. Такі кроки партійних соратників у «Громаді» назвали «зрадою».
Між іншим, Ю. Тимошенко не раз публічно заявляла, що не зробить жодних кроків не те що з розвалу партії «Громада», а й не вчинить будь-яких дій на її шкоду. Це не завадило їй вчинити навпаки, а свої дії вона здійснювала разом із О. Турчиновим.
6. Велика неправда та обман
В опублікованих газетою «Вечерние вести» спогадах О. Турчинова є фрагмент про те, як безстрашно поступила Ю. Тимошенко у жорстокому протистоянні із Президентом України Л. Кучмою; він покликаний переконати читача у непохитній незламності та непідкупній принциповості лідерки БЮТ. За великим рахунком, слова О. Турчинова це не якась там безневинна неточність — його неправда має чітку мету — обманути народ, аби заручитися його підтримкою у майбутньому.
Якби я не знав реального стану справ, то, читаючи такий героїчний опус, і сам би міг повірити у його достовірність. Йдеться про розгляд Верховною Радою України питання щодо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе і «плівок Мельниченка».
То було у грудні 2000 р. У порядок денний внесли питання про створення парламентської слідчої комісії та відставку силовників: голови СБУ, міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора і голови Держмиткому. Далі цитую О. Турчинова:
«Ввечері перед голосуванням до мене подзвонили з приймальні Кучми і сказали, що Президент попросив зайти до нього. Ми зустрілися в його кабінеті. Я ще ніколи не бачив Кучму таким переляканим. У нього тряслися руки, в очах — неприхований жах. Але свою вимогу він сформував достатньо конкретно:
— Якщо голосування про створення комісії по розслідуванню вбивства Гонгадзе провалиться, я у цей же день випускаю із тюрми усіх Юлиних людей, а Юля буде працювати в уряді і буде працювати першим віце-прем'єром. Але якщо «Батьківщина» проголосує «за» я її (Юлю — Авт.) посажу, а вас усіх передушу.
Переді мною стояв загнаний звір, готовий піти на будь-які злочини, аби врятувати свою шкуру.
Вийшовши від Президента я зразу подзвонив Тимошенко. Ми терміново зібрали фракцію. У ніч перед голосуванням прийшли всі. На кону були життя близьких людей, серйозні переслідування проти кожного із присутніх. З іншого боку, були честь, громадянський обов'язок і реальний шанс скинути цей режим. Звичайно, багато залежало від Юлі, тому, що у першу чергу під удар йшла вона. По її ініціативі було прийнято рішення: не йти на компроміс із совістю і Кучмою.
Наступного дня Верховна Рада проголосувала за відставку силових міністрів і за створення слідчої комісії по справі Гонгадзе».*
А ось, як насправді виглядала справа із голосуванням. На той час я був членом фракції «Батьківщина» — вступив до неї у жовтні 2000 р., тому знаю про це із середини. До того ж відтворюю ситуацію за своїм щоденником, у який я вклеював особливої ваги документи і матеріали.
Події, про які розповів О. Турчинов, стосуються вівторка, 12 грудня 2000 р. Це мабуть був найдраматичніший і найгучніший день у Верховній Раді України під час так званого "касетного скандалу". Нагадаю, що у п'ятницю, 8 грудня, в аеропорту «Бориспіль» працівники митниці і Служби безпеки України, під виглядом пошуків діамантів, незаконно затримали і обшукали трьох народних депутатів України: Віктора Шишкіна, Сергія Головатого і Олександра Жира та вилучили у них відео матеріали, що стосувалися їхньої розмови з майором Миколою Мельниченком. Однак Сергію Головатому вдалося пронести одну запасну касету, яку 12 грудня народні депутати переглядали на екрані, встановленому прямо у сесійному залі Верховної Ради України. Відбувся інформаційний вибух величезної сили. У цей день було внесено кілька проектів постанов щодо проведення спеціального засідання парламенту по «справі Гонгадзе», створення відповідної слідчої комісії та щодо відставки силовиків і керівника Держмиткому. Співавтором одного і автором чотирьох законопроектів був і я. Однак у цей день жоден проект не голосувався, оскільки за тодішніми нормами регламенту для цього був визначений лише четвер.
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть... // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — Сб.
Події у Верховній Раді 12 грудня 2000 р. безумовно не могли не стурбувати Президента і він запросив до себе О. Турчинова. Однак тоді Олександр Валентинович про зустріч з Президентом навіть не заїкався і про неї я дізнався щойно із його спогадів, опублікованих у спецвипуску №2 газети «Вечерние вести» за 2008 рік.
Що стосується твердження О. Турчинова, що з ініціативи Ю. Тимошенко було прийнято рішення «не йти на компроміс із совістю і Кучмою», то такого не було! Керівники фракції «Батьківщина» діяли цілком у протилежному напрямку, а рішення Верховна Рада України прийняла усупереч їхній позиції!
У четвер, 14 грудня 2000 р., головуючий на засіданні Верховної Ради України робив все аби голосування проектів постанов не було результативним. Коли він поставив на голосування проект постанови про висловлення недовіри міністру внутрішніх справ України Ю. Кравченку, то у залі знаходилось мало депутатів, а у рядах фракції «Батьківщина» сиділо взагалі кілька осіб. Коли йшло голосування я сам натиснув дві кнопки і закликав колег зробити теж саме. На табло спалахнула цифра «226». Рівно стільки, скільки потрібно для прийняття рішення.
Так перевагою всього в один голос було прийнято рішення. Серед 226-и депутатів лише четверо виявилися із «Батьківщини». Відразу ж після голосування у зал прибіг стурбований О. Турчинов і висловив незадоволення тим, що кілька депутатів, очолюваної ним фракції, проголосували «за». Подальші голосування щодо відставки голови СБУ і генпрокурора під контролем О. Турчинова вже не набрали кількох голосів. «Батьківщина» більше майже не давала голосів. «За» голосували лише я, Віктор Таран і Валентин Зубов.
Наступного дня, у п'ятницю, 15 грудня 2000 р., о 9-й годині на засіданні фракції «Батьківщина» розпочався розбір вчорашніх обставин. У відсутність О. Турчинова, засідання проводив його перший заступник Сергій Правденко, він розпочав із четвергового голосування і сконцентрував увесь свій гнів на мені. Кричав, що то за самодіяльність у поданні проектів постанов, запитував, чому я без рішення фракції голосував за проекти постанов? А на завершення сказав: «Наша фракція хай буде меншою, але дисципліновашою і організованішою, а ті що прийшли нещодавно — хай ідуть на хер». (Фраза дослівно повторена за моїм щоденником). Вся фракція сиділа мовчки, більшість депутатів опустили голови і робили вигляд, що вивчають документи. Звичайно, людям було неприємно, що їх позбавляють можливості приймати самостійні рішення. Всі розуміли, що у вчорашньому голосуванні я мав рацію. І більшість членів фракції «Батьківщина» так само би голосувала, якби не партійна дисципліна. Зрештою, ніхто з тодішніх депутатів і не знав справжньої причини того, чому вожді дали вказівку не голосувати за створення слідчої комісії та відставку силовиків. О. Турчинов про свої розмови із Л. Кучмою і Ю. Тимошенко розповів щойно у травні 2008 р.!
Вислухавши С. Правденка, я спокійно і неквапом почав збирати свої папери та акуратно складати їх у портфель. Всі мовчали і дивилися на мене. Я встав із-за столу та, не сказавши й слова, покинув засідання фракції «Батьківщина». Тільки вийшов у фойє, до мене підійшов депутат-соціаліст Станіслав Ніколаєнко: «Дмитре, виручай, ми збираємо депутатів, аби провести колону на Майдан Незалежності, де хочемо встановити намети, один з них буде твій. Потрібно не дати міліції його зняти». І я пішов із соціалістами на чолі колони демонстрантів. На Майдані відбувся перший мітинг протесту, на ньому виголосили промови Олександр Мороз, Левко Лук'яненко (він тоді не був народним депутатом), виступив і я. Після мітингу народ встановив намети. Так почалася знаменита акція громадянської непокори «Україна без Кучми».
Яке ж було моє здивування, коли через деякий час, у тимошенківських виданнях я прочитав, що «Батьківщина» добилася прийняття постанов про створення слідчої комісії та відставки міністра внутрішніх справ України Ю. Кравченка, а «з першого дня акції «Україна без Кучми» наші депутати були серед народу». Тоді на Майдані, крім мене, із «Батьківщини» не було нікого!
Після випадку на засіданні фракції «Батьківщина», я постійно сидів в окремій ложі сесійного залу. Через деякий час до мене підійшли О. Турчинов і С. Правденко. Олександр Валентинович виступив миротворцем, а Сергій Макарович вибачився і я повернувся у ряди фракції «Батьківщина», а, за великим рахунком, цього і не слід було робити.
7. Голова СБУ
Специфіка роботи на цій посаді така, що про особу, яка нею керує, до суспільства просочується вкрай мало інформації. Проте винятком у цьому правилі став О. Турчинов, якому Президент України В. Ющенко чомусь довірив таку відповідальну посаду.
Про те, як голова СБУ О. Турчинов «боровся» з мафією та ще й з моєю допомогою збирав компромат на свого теперішнього сподвижника Богдана Губського, я написав у розділі присвяченому цьому олігарху. А тут лиш коротко згадаю про інші речі, зокрема щодо так званого «корупційного скандалу в оточенні президента» — найбільш підлої, підступної і цинічної атаки на Президента України Віктора Ющенка, організованої бютівським охвістям, не без участі його лідерів.
Нагадаю. На початку вересня 2005-року Михайло Бродський, тодішній помічник Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко, її сподвижники Олександр Зінченко, Микола Томенко і О. Турчинов з інтервалом у кілька днів, у період з 1 до 15 вересня, виступили з так званими корупційними звинуваченнями соратників Президента України, тим самим викликавши найгучніший скандал в історії сучасної України, знеславили нашу державу в очах власного народу та цілого світу. Про ці підступні дії М. Бродського, О. Зінченка і М. Томенка мною написано у кількох книгах* Тут я зупинюся лише на «викриттях» О. Турчинова. Він, як найбільш обізнаний знавець корупційних звинувачень із згаданої четвірки, виступав останнім — на прес-конференції 15 вересня 2005 р., приуроченій своїй відставці з посади голови СБУ.
Прес-конференція О. Турчинова була заздалегідь проанонсована УНІАН та через прес-службу ВО «Батьківщина», тому й викликала небувалий ажіотаж. Журналісти не могли вміститися у залі. Всі очікували, що екс-голова СБУ підіб'є своєрідний підсумок під звинуваченнями М. Бродського, О. Зінченка і М. Томенка та оприлюднить вражаючі факти. Але журналістів вразила їх повна відсутність.
На самому початку О. Турчинов, наче мимохідь, згадав щодо «викриття корупційних дій» без будь-якої конкретизації та прив'язки до будь-якої особи; потім він зазначив, що прийшов до журналістів «поговорити не про якісь чемодани компромату, а про небезпеки, які існують для держави». Далі есбеушне бютівське світило говорило про статистику, контрабанду, якісь загальні та далекі речі і коли вже всі стали перезиратися нарешті дійшла справа до цікавішого. Далі цитую О. Турчинова:
_________________________________________
* Чобіт Д. Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ. — Броди: Просвіта, 2006. — С 91 —104; Він же. Фарисеї, або Неоголошена війна Україні. — Броди: Просвіта, 2006. — С. 10-38; Він же. Ананас, або Новий план захоплення Києва. — Броди: Просвіта, 2006. — С. 15-25.
«Я хотів би пригадати прес-конференцію Олександра Зінченка. І дивлячись вам в очі, хотів би сказати, що його звинувачення мають серйозні підґрунтя. Так, найвищі посадові особи держави причетні до банального здирництва і хабарництва. Просили навести факти, і я хочу навести один із фактів. Вам відомий Петро Олексійович Порошенко. Всі знають про будинок по вулиці Грушевського, 9-а. Всім у Києві відомий будинок, який знаходиться поруч з Маріїнським палацом. Це найбільш дорога в Києві житлова площа, це преподносять як найбільш елітарний, дорогий будинок. Як тільки нова влада сформувалася, власники цього будинку були запрошені до Петра Олексійовича і їм запропонували або віддати контрольний пакет цього будинку, або їм компенсують незначну частину видатків, які вони понесли. Після того, як вони відмовилися це зробити, їх попередили, що вони не будуть будувати, що краще будинок взагалі знесуть. І коли вони не пішли на шантаж, дійсно, будівництво зупинилося. Я не хочу говорити, які підстави для зупинення будівництва».*
Ще у 2006 р., коли писав свою першу книгу про БЮТ «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ», я зустрівся із начальником управління охорони історичного середовища м. Києва, заслуженим працівником культури України Русланом Кухаренком, якого я добре знав. До цього я читав у пресі, що саме він категорично виступав проти цього будівництва, ще за часів Кучми. Я запитав його проте, хто і на якій підставі заборонив спорудження будинку № 9-а на вулиці Грушевського у Києві. Яке ж було моє здивування, коли пан Кухаренко мені відповів, що цей будинок споруджується із численними порушеннями чинного законодавства. Його управління виступило категорично проти будівництва в історичній частині міста та ще й з порушенням загального крайобразу древнього Києва. Свої звернення управління посилало президентам Л. Кучмі і В. Ющенку. Крім вкрай дикого способу будівництва, забудовник порушив поверховість, внаслідок у центрі Києва виросла справжня багатоповерхова потвора, яка створила дисгармонію із ансамблем сусідньої Печерської Лаври, нависла над Маріїнським парком і Маріїнським палацом.
Коли будівництво йшло повним ходом, управління охорони історичного середовища било на сполох і вимагало його припинення. Тоді ж у справу втрутилася РНБО, бо будинок № 9-а здіймався над сусіднім з ним Маріїнським палацом, де відбуваються особливо урочистості та офіційні зустрічі глав іноземних держав. Із верхніх поверхів цього будинку весь палац як на долоні, що створює потенційну загрозу терактів. Мабуть з огляду на цю обставину, вже у 2008 р. охорона Президента США Д. Буша викреслила Маріїнський палац як місце офіційної зустрічі, оскільки там тепер просто неможливо забезпечити належну охорону високих державних осіб, вже не кажучи про можливість зняття інформації з його приміщень.
Я не знаю про те, що конкретно говорив із забудовниками скандального будинку секретар РНБО Петро Порошенко, чи його служби, але я не вірю, що ця людина вимагала від них банального хабаря. Із його статками такий бруд йому абсолютно зайвий, а подібні дії — цілком нелогічні. Із забудовниками мали вести мову лише із позицій законності будівництва та засад національної безпеки держави.
_________________________________________
* Стенограма прес-конференції О. Турчинова в УНІАН. — 2005. — 15 вересня.
Логіка дій О. Турчинова полягала в іншому — він прагнув будь-що очорнити П. Порошенка, бо його розглядали як найімовірнішого претендента на посаду Прем'єр-міністра України. І якби таке сталося, то Ю. Тимошенко не світило би крісло Президента, а самому О. Турчинову шлях до прем'єрства — теперішньої заповітної мрії рафінованого кар'єриста та інтригана.
Після вчиненого бютівцями скандалу щодо будинку №9-а на вул. Грушевського, його спорудження аніскільки не зупинялося — навпаки пішло прискореними темпами і забудівники зробили його на кільканадцять поверхів вище ніж було у початковому проекті. Проте зовсім не у законності спорудження будинку полягала справа, а в компрометації П. Порошенка. І тут бютівські верховоди свого досягли. Петро Олексійович першим написав заяву про відставку з поста секретаря РНБО — він це зробив 8 вересня 2005 р., тобто задовго до прес-конференції О. Турчинова. Він зробив це для того, аби ніхто його не звинуватив у тиску на слідство. Але які результати самого слідства? Нульові!
Наприкінці грудня 2005 року, тобто через три місяці після звинувачень висунутих проти П. Порошенка бютівцями, у пресі з'явилося коротеньке повідомлення. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, створена для перевірки заяв М. Бродського, О. Зінченка, М. Томенка і О. Турчинова про так звані корупційні діяння дійшла висновку, що жодне із 7-и пунктів звинувачень П. Порошенка не підтвердилося. І жоден із «викривачів», у тому числі і екс-голова СБУ О. Турчинов не надали до комісії жодного доказу.
Хто звернув увагу на це повідомлення? Та всі запам'ятали гучні звинувачення бютівців. Так підло і підступно вони розправляються з усіма, хто стає на їхньому, вкрай брудному шляху до влади.
П. Порошенко чомусь навіть не боровся із явними наклепниками, він вдовольнився рішенням суду, який їх засудив і висновками парламентської комісії. Петро Олексійович тихо відійшов, бо, за великим рахунком, навіщо йому ця владна морока із явними примітивами із БЮТ? А мені чомусь шкода, що з великої української політики чомусь виштовхують гідних і фахових людей, українців. Так, П. Порошенко багатий, але далеко не такий як бютівські олігархи. Це одне. Друге. Він свій капітал поставив на службу України і створив «5-й канал» без якого Помаранчева революція мабуть і не відбулася. Третє. Він єдиний публічний олігарх та ще й до того щирий українець. Хто, де і коли бачив або чув виступи бютівських олігархів: панів Жеваго, Васадзе, братів Буряків, Веревського, Сігала, Фельдмана, Куровського, Глуся, Триндюка, Губського, Хмельницького, Єдіна, Зубика та інших? Вони роблять своє діло спокійно і тихо. А Петро Порошенко постійно виступав публічно, вів мудрі, фахові дискусії із багатьох питань. Навіть після своєї, явно недоречної, відставки. Тепер із тиші свого кабінету він спокійно дивиться на чергову бютівську авантюру. Але чи вигідний такий стан Україні, коли кращі її сини підступно і підло усуваються із влади політичною шпаною?
8. Суть кар'єриста
«Відчуття сили і значимості. То було найсильнішою спокусою для мене — те, до чого я завжди прагнув», — щиросердечно признався Олександр Турчинов у своїх мемуарах.* Тобто посади, які займав у своєму житті Олександр Валентинович, ним же розглядалися не як спосіб служіння державі і народу, а виключно як фактор утвердження власних «сили і значимості». Типова філософія банального кар'єриста. Та що корисного для народу від неї можна сподіватися?
_________________________________________
* Турчинов А. Документальная повесть... // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С.5.