Та я його випустив, йолкі-палкі! Знав би — не випустив ніколи.
_________________________________________
* 3 опублікованої в інтернеті розмови у кабінеті Л. Кучми.
У списку БЮТ на виборах народних депутатів України у 2006 році під номером 26 значився Олег Валерійович Ляшко. На позачергових виборах 2007 р. він перебував на 31 позиції. Широкому загалу О. Ляшко більш відомий як шеф-редактор київського тижневика «Свобода». Хоча в Україні з 1990 року вже випускалася газета з такою назвою — у Тернополі, О. Ляшко зареєстрував своє видання як загальнодержавне, тим самим залишивши тернополян на обласному рівні.
У критичних публікаціях в інтернеті О. Ляшка чомусь називали «журналізтом», тобто це слово писали з умисною граматичною помилкою. Мабуть, таким чином наголошували на його грамотності та відсутності у цього трудівника пера не лише спеціальної чи журналістської освіти, а й вищої загалом. На рівень грамотності О. Ляшка ще у 1994 році звернули увагу і київські слідчі та надали газеті «Киевские ведомости» текст українсько-російським суржиком, написаний рукою цієї «акули пера». Однак навіщо нам граматика — перейдемо до цікавішого.
Газета «Киевские ведомости» 13 вересня 1994 року присвятила тоді ще мало кому відомому Олегові Ляшку аж цілу сторінку! Справа у тому, що на той час, не маючи належної освіти та відповідного досвіду, двадцятирічний О. Ляшко опинився на посаді помічника тодішнього міністра внутрішніх справ України А.В. Василишина, мав у своєму розпорядженні автомобіль ГАЗ–24 з водієм та ще й двома номерами прикриття. У ті часи ще ніхто не знав луценківського гасла «Закон один для всіх», і за скоєний О. Ляшком злочин помічнику міністра довелося відповідати самому. Проти нього порушили кримінальну справу, а судовий вирок визначив тривале позбавлення волі. Але все по порядку.
За основу розповіді про О. Ляшка візьмемо київську публікацію 1994 року, вважаємо її правдивою і абсолютно неупередженою — не могли ж тоді знати, що пишуть про майбутнього «воїна світла» Ю. Тимошенко. Стаття називалася «Фаворит міліцейських генералів» і мала чотири розділи: «Помічник міністра», «Заслужений журналіст МВД», «Головний редактор», «Герой кримінального роману». Починалася стаття за сюжетом гоголівського «Ревізора». Дія відбувалася весною 1992 року у місті Мерефа Харківської області та була пов'язана із місцевою станцією технічного обслуговування автомобілів ГАЗ:
«У кабінеті начальника МРЕО при РВВС Харківської області капітана міліції Андрія Дмитрієва сидів гість із Києва і нетерпляче чекав керівників станції.
Першим прибіг Андрій Колотуха, заступник директора станції. І тут же нарвався на гнів київського чиновника, який по-вчительськи відчитав його: мовляв, стукати у двері потрібно.
Піднявши очі, Андрій Колотуха побачив, що у кріслі вальяжно сидить хлопець років 25-ти. Представився помічником міністра внутрішніх справ України. Назвав себе Олегом Ляшком.
Ляшко, як він сам повідомив, прибув у Мерефу за завданням міністра. Той доручив йому перевірити роботу станції, зокрема, розібратися із сигналами про зловживання...
Не встиг помічник закінчити свою обвинувальну промову, як на порозі кабінету виріс директор підприємства Валентин Сищенко. І йому дісталося на горіхи від впливової міністерської особи. Ні живі, ні мертві стояли перед приїзжджим ревізором Сищенко і його заступник. На мить запанувала тиша. Її порушив стук у двері. Увійшли начальник ДАІ РВВС Харківського району підполковник міліції Володимир Іванов і капітан міліції Андрій Дмитрієв. І, як підтверджено матеріалами кримінальної справи, улесливо звернулися до Олега Ляшка: «Товаришу полковник! Що нам робити?» Почули: «Дійте по розпорядженню, потім вирішимо, що далі...» А ще помічник вирішив просвітити, де в чому людей у погонах, що завмерли по стійці «струнко»: бачте, до нього в кабінет і генерали в черзі стоять. Сумнівів у господарів станції не було: вони подумали, що до них приїхала дійсно людина Василишина».
Застосувавши ще кілька шахрайських прийомів, О. Ляшко домігся передачі ніби-то для самого міністра автомобіля ГАЗ-31029 (номер двигуна 0056722). Без будь-якої оплати цей автомобіль одержав на Мереф'янській станції технічного обслуговування капітан міліції Дмитрієв, перегнав у Київ і передав особисто Олегові Ляшку. Так «помічник» став господарем шикарного на ті часи автомобіля.
Можливо, що на цьому б усе і закінчилося, але Олегові Ляшку виявилося цього мало. Наприкінці серпня 1992 року він знову заявився у Мерефі і став вимагати ще один автомобіль ГАЗ-31029 кольору слонової кості. На цьому автомобілі О. Ляшко і погорів.
За фактом шахрайства прокуратура порушила кримінальну справу. На квартирі О. Ляшка провели обшук, у ході якого виявили цілий склад рідкісних на ті часи речей (згадайте: у 1992 р. прилавки всіх магазинів були порожні. — Д. Ч.). Чого тут тільки не було, писалось у газеті, — «від холодильника «Philips» до відеомагнітофона «Samsung». Слідство виявило, що, крім афер з автомобілями, Олег Ляшко привласнював і великі суми коштів.
Фінал цієї історії такий: 9 грудня 1994 р. суд визнав Олега Валерійовича Ляшка винним у скоєні злочинів, передбачених ст.86, значок «1» («розкрадання державного і колективного майна в особливо великих розмірах»), 191 ч.1 («самовільне присвоєння влади або звання посадовою особою»), 194 ч.З («підробка документів, штампів і печаток, їхній збут та використання підроблених документів»).
Майбутньому народному обранцеві загрожувало покарання від 10 до 15 років ув'язнення. Однак, на клопотання адвоката та слізні прохання Олега Ляшка, суд застосовував до нього дію статті 44 КК України «призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом». Врахувавши, що О. Ляшко вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав свою вину, співпрацював із слідством, глибоко розкаявся у скоєному та запевнив, що у майбутньому нічого подібного він робити не буде, суд визнав за доцільне застосувати до нього положення ст. 44 ККУ та присудив нашого героя до 6-и років позбавлення волі із конфіскацією майна та відбуванням покарання у виправно-трудовий колонії.
Міліцейські подільники О. Ляшка теж були покарані: деяких понизили у посадах, декому оголосили догану, а кума пана Олега, капітана Дмитрієва вигнали з органів внутрішніх справ.
9 березня 1995 р. колегія у кримінальних справах Верховного Суду України винесений О. Ляшку вирок змінила: статтю 861 Кримінального кодексу перекваліфікували на статтю 143, ч.2 («Шахрайство, вчинене за попередніьою змовою групою осіб»). Термін позбавлення волі був зменшений до чотирьох років, але, так як і спочатку, — з конфіскацією майна. Така зміна покарання стала щасливою для О. Ляшка.
19 травня 1995 р. Президент України Л. Кучма підписав указ про амністію. Статті, згідно яких О. Ляшко відбував, покарання потрапили під дію Указу і вже через два дні наш герой був звільнений із Ізяславської виправно-трудової колонії №31 Хмельницької області. Оговтавшись після автомобільних афер, шахрайств і тюремної відсидки, О. Ляшко взявся до журналістської праці та заснував газети: спочатку — «Політика», а згодом — «Свобода», у яких діставалося тодішньому Президентові України Л. Кучмі, той спересердя вимовив: «Та я ж його випустив, йолкі-палкі! Знав би, не випустив ніколи».
Але судова справа про автомобільні афери О. Ляшка на цьому не закінчилася, і він якимось чином добився феноменального! 16 березня 1998 р. Варвінський районний суд Чернігівської області (!) ще раз переглянув справу нашого героя. Цей суд постановив «достроково зняти судимість» із О.В. Ляшка і приписав: «Вважати таким, що не був судимий». Отак! «Таке нахабне попрания закону, — пише інтернет-видання «Компромат», — здивувало суддів Чернігівського обласного суду, які 13 січня 1999 р. вирішили: «Постанову Варвінського районного суду відмінити, провадження по справі закрити».*
_________________________________________