1. Спільний адвокат Ю. Тимошенко і В. Медведчука
У середині червня 2008 року ЗМІ передали повідомлення про те, що народний депутат України від БЮТ Андрій Портнов виграв судовий процес у «5-го каналу» українського телебачення. Мене вкрай здивувало не те, що суд задовольнив його позов у справі захисту честі, гідності та ділової репутації, а факт, що бютівця А. Портнова захищав адвокат Володимир Макар. Останнього я добре знав, бо у Голосіївському районному та Апеляційному судах Києва ось уже третій рік у його особі суджуся з Віктором Медведчуком. Так-так, Володимир Макар у новій, надуманій справі колишнього глави Адміністрації Президента України В. Медведчука у позові до мене захищає його інтереси. Програвши з великою ганьбою у Верховному Суді України справу щодо визнання недостовірною інформації у моїй книзі «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», В. Медведчук тепер добивається заборони видавати будь-що про нього і про сам судовий процес у Печерському суді.
Факт зв'язку В.Макара і А. Портнова мене заінтригував, а далі виявилось те, що мене приголомшило: адвокат Володимир Макар представляв у судах і Юлію Тимошенко!
Ще у 2006 році газета «Україна молода» опублікувала статтю «Україну молоду» Б'ЮТЬ - 2». У ній ішлося про те, що публікація інтерв'ю одного з керівників Демократичної партії Росії І. Старікова із несуттєвою критикою Ю. Тимошенко викликала з її боку негайну реакцію і подання позову до Шевченківського районного суду м. Києва. Цікаво те, що незадовго до цього ця ж Ю. Тимошенко із членами своєї команди у коментарі «Україні молодій» вжила ще гостріший вираз до опонентів про «здачу національних інтересів представниками проющенківських сил». Він не викликав судової реакції, а значно безвинніший вислів щодо неоднозначних стосунків Ю. Тимошенко з В. Путіним її обурив. Однак тут не це є головним, а негідні методи, якими Ю. Тимошенко добивалася потрібного судового рішення. Процитую «Україну молоду»: «Як розповів (у суді) її адвокат Володимир Макар, уже НАСТУПНОГО дня після публікації на адресу «УМ» від імені Тимошенко був відправлений лист, де містилося прохання надати їй площу для відповіді. При цьому лист був звичайний, а не рекомендований, тому доказів, що «УМ» його отримала, у сторони немає. Та й доводити нічого, бо на проспекті Перемоги (адреса редакції «УМ». — Д.Ч.) нічого такого з площі Лесі Українки (штаб БЮТ. — Д. Ч.) не отримували. Але ще цікавіше, що навіть якщо й так, то представники Тимошенко насправді й не збиралися очікувати нашої згоди чи відмови. Бо вже наступного дня (а це було саме 7-е січня — Різдво) після ніби то відправленого нам листа вони поштою направили позов до суду».
Тобто йдеться про елементарний обман. Згідно з вимогами закону, перед тим, як подавати судовий позов до ЗМІ, спочатку потрібно направити до нього відповідну вимогу. І якщо її буде відхилено, лише тоді можна подати позов. Та, очевидно, Ю. Тимошенко так нетерпілося, що вона на вимогу закону начхала і працювала із адвокатом навіть на Різдво! При цьому подача заяви до суду, згідно з поштовим штемпелем, була здійснена наступного дня після ніби то відправленої на адресу редакції вимоги. Ось вам і приклад того, з яким ступенем добросовісності та порядності Ю. Тимошенко та її адвокати подають позови до ЗМІ і, до речі, їх там виграють. Судячи із публікації, «Україна молода» навіть і не заперечувала проти надання Ю. Тимошенко газетної площі для відповіді, але її адвокат В. Макар наполягав на іншому — спростуванні. Бо ж — так звучатиме для вух виборця гучніше, вразливіше та й запам'ятається надовше — адже сам суд встановив, що народну улюбленицю всіляко ображають.
2. Негідні методи
Методи, з якими Ю. Тимошенко та її адвокат В. Макар добилися рішення на свою користь у Шевченківському суді м. Києва, крім відрази, мало ще які почуття можуть викликати. Проте це є квіточки порівняно із тим, що виробляли цей же адвокат В. Макар та його компаньйон В. Медведчук у Голосіївському районному суді м. Києва у надуманій справі заборони видавати книгу вже про судовий процес у Печерському районному суді м. Києва щодо книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». Ця дивовижна судова історія лиш торкається предмета нашої теми і заслуговує пера романіста. Скажу лиш таке: 27 травня 2008 р., під час розгляду Апеляційним судом міста Києва апеляції на рішення Голосіївського суду, виявилася пропажа цілого тому з 700 сторінок, на основі якого суд першої інстанції виносив сфабриковане, явно замовне і, мабуть, дуже добре простимульоване рішення!
У судових справах Юлії Тимошенко і Віктора Медведчука, крім методів отримання потрібного рішення, спільним є ще й адвокат — Володимир Макар. Як добре всім відомо адвокат — особливо довірена особа. Сказати, що Володимир Макар є особливо довіреною особою Юлії Тимошенко й одночасно ще й Віктора Медведчука, — це не сказати нічого. Адвокат завжди — у досить міцних, дружніх і довірливих відносинам із своїм довірителем. Такими довірителями адвоката Володимира Макара із компанії «Портнов і партнери» були Юлія Тимошенко і Віктор Медведчук: він діяв за нотаріально засвідченою довіреністю цих політиків або згідно з ордером адвоката та угодою з ними. Це вимога закону. Така новина для мене стала несподіваною. Мені багато що стало тепер зрозуміло. Зокрема, фактичне несприяння мені, тодішньому членові політради ВО «Батьківщина», з боку керівників БЮТ у ході кількарічного судового процесу із В. Медведчуком щодо книги «Нарцис». Тепер я переконаний: багато матеріалів, з якими я ділився з О. Турчиновим, опинялися у руках мого опонента. Подвійна гра і використання людей у своїх незбагненних до кінця цілях, мабуть, і є постійною складовою повсякденної діяльності верховодів БЮТ.
3. Про честь політиків і етику адвокатів
Безумовно, що був такий період, коли інтереси Ю. Тимошенко увійшли у конфлікт з амбіціями В. Медведчука. Вони стали запеклими конкурентами. І справа тут стосувалася далекосяжних планів — президентського стільця: обоє ж дуже хотіли всістися на ньому. Як діяв «сірий кардинал» супроти дами з косою, мені не відомо, але у боротьбі з ним вона була кровно зацікавлена і банально використала мою книгу «Нарцис». Із плином часу змінилася й ситуація. Тепер В. Медведчук уже не є для Ю. Тимошенко загрозою, і вона готова міцно потиснути йому руку. Що ж: час пливе, ситуація змінюється, а з нею і люди — життя триває. Тепер у Ю. Тимошенко нові конкуренти, нові вороги і нові союзники з числа давніх ворогів. Мабуть, тому адвокати В. Медведчука й обслуговують Ю. Тимошенко. Вже цей факт заслуговує прискіпливої до них уваги. Але для того, аби читач краще зрозумів усе-таки специфічну справу — пояснимо кілька банальних істин.
Закон встановлює порядок і правила суспільного життя; опертий на вироблений людством правовий досвід, він завжди стояв на сторожі справедливості. Відсутність закону веде до хаосу, безладу, деградації, свавілля і беззаконня. Будь-яке суспільство жити без закону не може, його дотримуватися мають усі і жити мусять теж по закону. Розв'язання суперечок і конфліктів, які виникають у суспільстві, здійснюють суди. Для того, аби вони не помилилися у винесенні доленосного рішення, й існують адвокати та правозахисники. Тому захист правди і пошук істини завжди був, є і буде головною місією всіх чесних юристів світу. На превеликий жаль, у сучасній Україні з'явилися такі правозахисники й адвокати, які живуть зовсім за іншими принципами. Їхньою головною діяльністю є специфічне залагодження інтересу на рівні чиновника, міліціонера, слідчого, прокурора, судді. Для цього навіть і не потрібно мати фундаментальну правову освіту, знання та університетський диплом — достатньо посвідчення про закінчення юридичних курсів кулінарного технікуму чи ветеринарного коледжу.
Як обійти закон, обманути суд або домовитися із суддею — оце головні принципи діяльності теперішніх горе-адвокатів. Фабрикація судових рішень в інтересах багатих клієнтів є квінтесенцією їхньої діяльності. Добре знаю про це із власного досвіду.
Про те, як Печерський районний суд м. Києва в особі одіозної судді Ніни Миколаївни Фадєєвої нахабно і брутально фабрикував справу на догоду В.В. Медведчуку, тодішньому главі Адміністрації Президента України, можна писати і наукові дослідження, і романи. Незважаючи на сотні документальних доказів достовірності написаного у книзі «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» та свідчень двох десятків правозахисників, фахівців, очевидців, народних депутатів і навіть двох Голів Верховної Ради України — О. Ткаченка і О. Мороза, даних у суді під присягою, лже-суддя Ніна Фадєєва всього цього навіть не взяла до уваги й високим іменем України оголосила правду неправдою! Та ще й зобов'язала сплатити надзвичайно цинічному позивачеві В. Медведчуку 100 тисяч гривень за буцім то нанесену його моральну шкоду (він вимагав мільйон). Судову фабрикацію Фадєєвої освятив Апеляційний суд м. Києва. А далі хтось робив чудеса винахідливості, аби справа не потрапила до Верховного Суду України. Відправлена мною із поштового відділення Верховної Ради України багатокілограмова посилка із касаційною скаргою дивним чином прибула не у Печерський районний суд м. Києва, для її передачі за незалежністю (такий порядок), а у місто Броди, на мою домашню адресу. Не підозрюючи нічого, родичі мало не взяли її на пошті — бо на ній написи зроблені моїм почерком. Та, зачувши неладне, зателефонували до мене в Київ. І лише після того, як було складено відповідний акт, сама пошта переправила посилку Фадєєвій. Такий випадок у Бродах трапився вперше. Але він є одним із способів, недопущення подачі апеляційних скарг придуманих сучасними лже-адвокатами! Якщо трапиться пропуск терміну оскарження хоча б на один день, то і Верховний Суд не допоможе!
У всі часи промова адвоката у судових дебатах була ключовим моментом. У ній розплутувалися найпотаємніші обставини справи, встановлювалася істина, що значною мірою впливало на винесення судом остаточного рішення. Такі промови у складних справах тривають і кілька годин — закон їх у часі не обмежує. Промови двох адвокатів В.В. Медведчука у справі книги «Нарцис», яка тягнулася впродовж двох років і у ході якої було оприлюднено сотні доказів та заслухано десятки свідків, тривали... 1 хвилину на двох! Пан В.В. Здоренко сказав, що суд беззаперечно встановив: у книзі «Нарцис» опублікована недостовірна інформація, тому він просить суд визнати її такою та зобов'язати відповідача її спростувати. І все! Адвокат Н.Т. Пономарьова, звернувшись до Фадєєвої, сказала: «Ваша честь, я цілком підтримую мого колегу і теж прошу суд...» Всього 1 хвилина, і дебати закінчились, навіть без моєї участі! У якій країні такий цинічний і нахабний глум над законом і правосуддям ще може бути? Та судова сваволя триває.
Подібне відбувалося вже двічі у 2007-2008 роках у Голосіївському районному суді м. Києва у справі за позовом В. Медведчука про заборону випуску книги про згаданий судовий процес у Печерському районному суді щодо книги «Нарцис». І спільний адвокат В.В. Медведчука та Ю.В. Тимошенко В. Макар веде себе точнісінько так само, як його сподвижники у Печерському районному суді. Промова у дебатах у пана В. Макара відібрала рівно одну хвилину і була до болю знайома: «Ваша честь, під час судового розгляду справи беззаперечно було доведено... тому прошу суд задовольнити позов». Оце і все у залі суду. Але що творилося за його дверима! У позапроцесуальний спосіб до справи долучали, що їм заманеться, і вилучали, те, що стало їм обтяжливим, навіть протокол судового засідання! Такі ганебні факти 27 травня 2008 р. встановлено Апеляційним судом м. Києва! Однак хіба неймовірне свинство у суді може відбутися без узгоджених дій адвоката і судді? І після цього ці бридкі особи можуть щось говорити про честь, гідність і ділову репутацію? Та їх ні суддею, ні адвокатом називати не гоже. Я вже не кажу про присягу судді чи етику поведінки адвоката.
4. Адвокати нової генерації
Про теперішню ситуацію в українській адвокатурі мені розповів видатний адвокат сучасності, заслужений юрист України, автор двотомника «Адвокат і правосуддя» Семен Олександрович Островський. Закінчивши у повоєнні роки юрфак Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка, він два роки ходив на суди, в яких брали участь старі, ще царські адвокати, виховані у традиціях верховенства права. Їхні виступи і промови у судових дебатах дали С.О. Островському не менше ніж навчання в університеті. Ці добрі традиції старої адвокатури, корифеєм якої був знаменитий А. Коні, Семен Олександрович продовжував аж до наших днів. Тому його завжди обурювали всілякі лакузи і пристосуванці. Він піддавав нещадній критиці нові ганебні явища в українській адвокатурі, писав звернення до Президентів — Л. Кучми і В. Ющенка. На знак протесту вийшов із медведчуківської Спілки адвокатів України. Він завжди був Адвокатом з великої букви, користувався повагою й авторитетом не лише у колі адвокатів та науковців, а й серед слідчих, прокурорів і суддів; він завжди їм допомагав прийняти правильне і законне рішення, бо у цьому якраз і полягає головна місія адвоката — найгуманнішої, поряд з лікарем, професії на Землі. Вже у роки незалежності України С.О. Островський неодноразово ставав лауреатом конкурсу «Краща промова адвоката року», він захищав у судах інтереси багатьох відомих людей: генералів, міністрів і навіть Президента України Л. Кравчука. До його послуг вдалась і Юлія Тимошенко, коли в часи Л. Кучми проти неї порушили кримінальну справу. Відбулося кілька зустрічей Юлії Володимирівни з С.О. Островським, але до співпраці не дійшло. Семена Олександровича вразив підхід до справи Ю. Тимошенко. Мовляв, тепер не ті часи, що колись: потрібно вміти по-новому працювати, домовлятися і мати розкладки.
Новими підходами, мабуть, добре оволодів адвокат модерної генерації Віктор Дмитрович Швець, який теж став представником інтересів Ю. Тимошенко, він захищав її після арешту у 2001 р. і домігся у Печерському районному суді м. Києва рішення, згідно з яким вона була звільнена з-під варти та вийшла з тюрми на волю. За успішну роботу у судах і поза ними він набув в очах Юлії Володимирівни такого авторитету, що при її першому прем'єрстві розпочав карколомну кар'єру. З бойового поста рядового адвоката, якого мало хто знав і чув, одразу ж посів посаду начальника головного управління Генеральної прокуратури України, а його дочка Юлія за квотою БЮТ стала членом Центральної виборчої комісії України! З квітня 2006 р. М.Д.Швець — народний депутат України від БЮТ (№31 у списку). Повторно обраний народним депутатом України на позачергових парламентських виборах 2007 року (№31 у списку). Фундаментальний довідник «Хто є хто в Україні 2007» чомусь дає про В.Д. Швеця дуже скупі відомості: «Народився 06.01.1954. Освіта вища. Народний депутат України 5-го скликання. На час виборів: начальник головного управління Генеральної прокуратури України. Безпартійний. Працював адвокатом». Щось надто мало написано про особу, яка при Ю. Тимошенко має величезну перспективу стати і суддею Верховного Суду, і генеральним прокурором, і заслуженим юристом, і професором тощо. Чому ж не написали, який саме навчальний заклад закінчив і коли, де працював, чого в житті досягнув, крім тріумфу із визволення Ю. Тимошенко? Чому так скромно писати про видатного юриста в рядах БЮТ?
Недобрими адвокатами не народжуються — ними стають. А першопричиною є все-таки замовник. Коли існує хоч і сумнівне, але добре оплачуване замовлення, то й люди на його виконання знайдуться.
Представники сучасного політичного бізнесу в Україні замовляють у судах потрібний їм результат судового спору, а виконують його особи, які не гідні носити високе звання адвоката. У змові із суддями такі юристи фабрикують справи і, по суті, чинять глум над правосуддям в Україні. Знаю про це на власному досвіді — саме так у 2002-2004 рр. фабрикувалася справа на замовлення В. Медведчука — тодішнього глави Адміністрації Президента України — у Печерському районному й Апеляційному судах м. Києва. І лише у 2007 р. цю явну наругу над правосуддям і здоровим глуздом Верховний Суд України зупинив, рішення судів першої і другої інстанцій у справі моєї книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» скасував і відмовив В. Медведчуку у задоволенні позову.
Проте це мало чого навчило академіка та професора права, і В. Медведчук розпочав нову судову тяганину, діючи аналогічними методами. На цей раз у Голосіївському суді м. Києва він вимагав заборонити випуск книги про сам судовий процес у Печерському районному суді. Тобто В. Медведчук прагнув не допустити розголошення інформації про те, як суди на його ж замовлення фабрикували судову справу. З допомогою адвоката В.Р. Макара та судді Ю.Г. Іваненко 18 лютого 2008 р. Медведчук справу у Голосіївському суді «виграв», але 28 червня 2008 р. він її з тріском програв. Апеляційний суд м. Києва справу скасував через «неймовірну кількість процесуальних порушень» (слова головуючого судді).
До чого я веду? До того, що в Україні склалася загрозлива ситуація у судовій системі держави. Із появою дуже грошовитих і впливових замовників з'явилися адвокати і судді, які заради грошей готові на все. Дуже шкода, що часто молоді, розумні і фахові юристи спокутуються на блага, які їм дають багаті замовники в обмін на неправду і обман. Разом вони, як короїди, точать дерево Права і Закону та нищать віру людей у справедливість. І цю проблему у державі слід вирішувати. Але чи вирішать її такі особи, як В. Медведчук, Ю. Тимошенко та їхні адвокати?
Справді, Ю. Тимошенко має гідних себе адвокатів. Та мені чомусь дивно: чому вони у неї спільні із В. Медведчуком?
Дивовижний і красномовний факт наявності трикутника Тимошенко — Макар — Медведчук засвідчив, що здогади, розмови та навіть публікації про приховані зв'язки верховодів об'єднаних есдеків і бютівців не позбавлені підстав. У демократичному суспільстві зв'язки і особисті контакти політиків, зокрема Тимошенко і Медведчука, не можуть бути осудними, але навіщо їх приховувати?
5. Про назву розділу
Я довго думав, як назвати цей розділ. І тут на допомогу прийшов спогад. Після виходу книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» заступник голови фракції «Батьківщина» у Верховній Раді України, дуже поважний депутат Олег Григорович Білорус не раз скрушно хитав головою і примовляв: «Ех, якби назвали книгу «Адвокат диявола», то назва була б набагато кращою і вдалішою». Крайня нехіть та затята нетерпимість О.Г. Білоруса до Л. Кучми не були секретом ні для кого, — мабуть, причиною стало звільнення статечного пенсіонера з посади посла України у США. Незважаючи на те, що я написав гостру книгу про Л. Кучму «Свистун», у мене була дещо інша думка про українського президента. Я вважав, що не можна говорити про Л. Кучму як про суцільний негатив та породження злих сил; при всіх його недоліках в управлінні державою у нього були й незаперечні здобутки, а головне — він зла свідомо і навмисно не творив. Опонуючи О.Г. Білорусу, я, сміючись, відповів, що при нагоді обов'язково використаю його пропозицію. І ось така нагода випала. Зрештою, я не вважаю, що Юлія Тимошенко краща від Кучми і Медведчука, разом узятих.