Віра в таємничу єдність, тожсамість усього існуючого – і є вірою Лесі Українки. Я звертав уже на це увагу, коли говорив про її розуміння добра і зла. Однією ідеєю охоплює вона: і смерть і життя (“Три хвилини”), теперішність і вічність (“Магомет і Хадіджа”), можливе і неможливе (Contra spem spero!), правду й брехню (“Касандра4566”), ненависть і любов (“Товаришці на спомин”), чесноту і гріх (“Грішниця”), жадобу крови і милосердя (“Негода”), звичайних людий і святих (“Свята ніч”), Бога й потвору (“Сфінкс”). Для неї, що дивилася з динамічної точки погляду на світ душі, усі цi поняття обіймалися одною вищою ідеєю енергії і руху; вони покривалися взаємно десь у далечині, як для математика паралельні лінії, що продовжені (в руху!) в безкінечність, сходяться десь там у далекій височині.
І дійсно! Хіба одне з тих понять не пов’язане містичними узлами з іншим? Хіба не лежить в основі однієї і тієї самої божественної сили об’являтися поділеною, раз через свій позитивний, раз через негативний бігун? І чи взаємна залежність обох їх не є есенцією життя? Хіба поетку не навчила творчої ненависті її любов? Хіба Люцифер не був упавшим ангелом? Хіба вона не вчила, що лихо потрібне для позитивного героїзму і для добра? Чи по її думці шлях до цього останнього не йшов через зло? Чи вона не рвала квіти своєї поезії, кривавлючі терням серце? Чи в святім письмі не написано: “Не оживеш, аще не умреш?” І чи цього самого не вчить і вона, даючи нам (“Оргія”) чудовий тип грецького співця Антея, що запрошений потішати на учті римського мецената, задушує себе струною з лютні зі словами: “Товариші, даю вам добрий приклад!” Чи в цьому образі, як в образі Кармен42, що волить згинути, як зігнути свою волю, не вказана велика ідея відродження через смерть? Ідея безсмертності волі через добровільну смерть тих, що її носять у собі?
Леся Українка знала на ці питання лише потакуючу відповідь. Важливим для неї був сам рух, а не те, звідки йдеться, ні те, куди ідеться; цей безнастанний рух, піднесення і упадок, вічний перехід одного в друге, що нагадує гру хвиль на морі, де гори раптом обертаються в провалля, провалля в гори; рух, як вираз великої, передвічної, всеобіймаючої сили, що криє в собі всі суперечности; як та потуга, що крила в собі і тьму, і світло, доки, сепаруючі їх, не створила в раптовім творчім зусиллі наш світ.
Пшибишевський називає таку філософію особливою оцінкою життєвих проявів, не відповідно до їх користі, або некористі для нас, лише “після напняття людської душі чи в злім, чи в добрім”. Цієї самої думки тримається і Леся Українка. Вона також не розрізняє пристрасті по їх змісту, лише по їх великості і силі (гл. цит. твір у “Нов. громаді”). Для неї лиш те творить життя, що постійно переливається через границі, що вічно повстає наново, як Воскреслий, що “смертю смерть поправ”; як її улюблений Прометей, що підніс руку на свого пана і Творця. Для неї – лише цей вічний шал творчості, ця вічна ребелія не дають міцним націям зледачити в нещасті, ані здеґенеруватися в щасті; лише цей шал зуміє обернути нудний світ в хаос, а з хаосу створити новий всесвіт. Лише хто розуміє це, потрапить співати гимни життю і смерті, Любові й ненависті, добру і злу, тернам і квіткам, святині й темниці, вину й крові, гимни віддвазі і ризику!
Цими своїми ідеями касувала вона наші представлення про початок і кінець, “нині” і “завтра”, ставлячи над цим всім ідею вічного руху. Цими своїми думками вона перша поставила над врівноваженою красою мрій і терпіння – красу духового пориву, красу змагання людської душі, що прикута до землі, пнеться до неба, що любить блукати над краєм провалля, над краєм незнаного, раю чи пекла – все одно, аби лиш шукати нового. За цим поглядом була поезія Лесі Українки в нас чимось новим.
1Д’Оревілі Барбе (Barbey d’Aurevilly, 1808 – 1889), французький письменник.
2Пшибишевський Станіслав (1868 – 1927), польський письменник.
3Кіплінґ Редьярд (1865 – 1936) – англійський письменник .
4Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький мислитель-містик.
5Чезаре Борджіа (1475 – 1507) – італійський політичний діяч.
6Сорель – мабуть, Альберт Сорель (1842 – 1906), французький історик.
7Бергсон Анрі (1859 – 1941) – французький філософ.
8Блок Олександр Олександрович (1880 – 1921) – російський поет. Донцови цитує його славну поезію «Скіфи» (1918).
9Діккенс Чарльз (1812 – 1870) – англійський письменник.
10Бічер Стоу Гаріет (1811 – 1896) – американська письменниця.
11Гюго Віктор (1802 – 1885) – французький письменник.
12Жозеф де Местр (1753 – 1821) – французький мислитель.
13Лютер Мартин (1483 – 1546 – німецький релігійний діяч, реформатор католицької церкви.
14Торквемада Томас (1420 – 1498) – іспанський релігійний діяч-мракобіс, великий інквізитор.
15безсмертний автор – Ніколо Макіавеллі (1469 – 1527), італьійський політичний мислитель; «Il Principe» (Госудаль) – його найбільш відомий твір.
16Бурже Поль (1852 – 1935) – французький письменник.
17Данте Аліг’єрі (1265 – 1321) – італійський поет. Йому присвячена поезія Лесі Українки «Забута тінь».
18Жанна Д’Арк (1412 – 1431) – національна героїня Франції. Леся Українка згадувала її в кількох творах.
19Марія Стюарт (1542 – 1587) – шотландська королева. Їй присвячена поезія Лесі Українки «Остання пісня Марії Стюарт».
20Катерина Медичі (1519 – 1589) – дружина французького короля Генріха 2-го, причетна до організації різанини протестантів у Парижі (Варфоломіївської ночі).
21Савонарола Джироламо (1452 – 1498) – італійський релігійнийдіяч-мракобіс. Спалений на вогнищі як єретик.
22Шильйонський замок на березі Женевського озера у Швейцарії.
23Гете Йоган Вольфганг (1749 – 1832) – німецький поет.
24Стендаль (1783 – 1842) – французький письменник.
25Морріс Вільям (1834 – 1896) – англійський письменник.
26Рембрандт Харменс (1606 – 1669) – голандський художник.
27Наполеон Бонапарт (1769 – 1821) – французький імператор (1804 – 1815).
28Колумб Христофор (1451 – 1506) – іспанський мореплавець, відкрив шлях через Атлантичний океан до Америки.
29Гюйо Жан Марі (1854 – 1888) – французький філософ.
31Джемс – Вільям Джеймс (1842 – 1910), американський філософ.
32Енгельс Фрідріх (1820 – 1895) – німецький марксист.
33Маркс Карл (1818 – 1883) – німецький мислитель, засновник марксизму.
34Тютчев Федір Іванович (1803 – 1873) – російський поет.
35Ренан Жозеф Ернст (1823 – 1892) – французький письменник та історик.
36Роден Огюст (1840 – 1917) – французький скульптор. Донцов говорить про його скульптуру «До зброї!» (1879).
37Монтень Мішель (1533 – 1592) – французький філософ.
38Рабле Франсуа (1494 – 1553) – французький письменник.
39Ліст Ференц (1811 – 1886) – угорський композитор. Він написав кільта творів (до 6) під назвою «Мазепа».
40Вергарен – Еміль Верхарн (1855 – 1916), бельгійський письменник.
41Бодлер Шарль (1821 – 1867) – французький поет.
42Кармен – героїна оповідання П.Меріме та одноіменної опери Ж.Бізе.