Оточування Наддніпрянської Армії приходило до кінця. Політиці належало нарешті вирішити, який фронт скасувати і з ким іти далі. Я в імені старшин Генерального Штабу зробив доклад Наказному Отаманові, що нам, в усякому разі, з большевиками не по дорозі.
Поляки й большевики, ворогуючи поміж собою, все ж таки вели погоджений наступ на знищення української армії. Було ясно, що воювати далі на два фронти дорівнюється самознищенню. Могло бути тільки одно питання: з ким увійти у згоду. В цей критичний момент керівники галицької політики та армії вирішують піти окремим шляхом і краще залишити свій терен, аніж скоритися перед несправедливими і жорстокими для них, домаганнями Польщі. А зберегти свою армію за всяку ціну.
Галичани готові були піти, в крайньому випадкові, з большевиками, аби не з Польщею. Штаб Галицької Армії відмовився коритися розпорядженням Наказного Отамана Осецького та Отамана Петлюри і видав наказ своїй армії скупчуватись у кут між рр. Дністром і Збручем.
Наше командування вирішило: І. прориватись на Україну; ІІ. щоб забезпечити собі тили, домагатися замирення з Польщею, спочатку тільки військового.
Із Тернополя 1-го червня виряджено військову делегацію в Польшу. На чолі її поставлено кол. російського генерал-ляйтенанта гармати Дельвіга.
Цікаво, що ще 18-го травня із Радивилова безпосередньо від Штабу армії послано генштабу підполковника Левчука з двома членами до польського командування позондувати грунт. 24-го травня вони нам привезли в Тернопіль відповідь, поляки принципово погоджуються вести з нами мирові пероговори і прохають вислати комісію з широкими уповноважненнями. Ініціятива Штабу Дiєвої Армiї врятувала ситуацію. Поляки, сильно натискаючи на галичан, обережно просовувалися за нашими частинами й не робили спроб захопити Штаб Армії. Уряд протягом цілого тижня (з 24-го травня по 1-ше червня) мляво виряджав свою комісію до Польщі і ледве не зіпсував справи.
Цій комісії були надані такі інструкції: «по можливости, осягнути невтральність Польщі, визначити демаркаційну лінію і, як поведеться, то опрацювати плян спільних операцій проти большевиків».
Для командування Наддніпрянської Армії стояло на черзі важливе завдання створити плян трудного наступального маневру.
Цей плян змагав до осягнення таких цілей:
Перейти в рішучий наступ одночасно на всьому большевицькому фронті з метою продертися на схід і заволодіти рубежем Староконстантинів – ст. Деражня (на схід від Проскурова) – Нова Ушиця. Для забезпечення операції:
1) з півночі, з боку Заслав – Шепетівка, висунути в тому напрямку активну заслону;
2) для прикриття наших тилів з боку Кременець – Дубно, відтягувати з боями Західню групу на р. Горинь, де й затриматися;
3) нарешті, щоб полегшити форсування р. Збруч другій й третій дивізіям хутко захопити Проскурів. Головний удар завдають Запоріжці і праве крило групи С.С. – на Староконстантинів і Проскурів.
Після захоплення цього рубежу діставалася б до наших рук залізниця Староконстантинів-Проскурів-Кам'янець Подільський, а також Волочиське – Проскурiв – Деражня.
Це давало Командуванню можливість перекинути решти своєї бази (все, що лишилося в ешельонах на колії Тернопіль-Підволочиське) через Проскурів на Кам'янець – Подільський. Там же зосередити всі харчові установи.
Тили на Румунiю.
Ми мали відомості, що уряд її бажав увійти з нами в добросусідські стосунки, бо загроза інвазії большевиків на Бесарабію сильно бентежила румунське командування.
У дальшому, посівши зазначений рубіж, лишалося вже на меті:
1) швидко поповнити свої частини мобілізацією здобутих повітів;
2) наступом поширити пляцдарм, захопивши Лятичів-Літин-Жмеринку-Могилів;
3) Теж стриміти до порозуміння з Румунією, щоб залізницею Могилів-Жмеринка забезпечити нашу армію бойовим припасом та вирядом.
Обираючи свій операційний напрямок, поруч інших міркувань, Штаб Армії плекав надію здобути Терен і для Галицької Армії у випадку її неуспіху в боротьбі з Польщею.
Основною вадою цього пляну була вразливість нашого крайнього лівого крила і тилу з боку Дубно-Острог-Шепетівка. Тому наш маневр потребував великої хуткости та енергiї, щоб виграти більший простір доки большевики опам'ятаються та встигнуть зосередитися для протидіяння.
Для безпосереднього керування, північними групами (С.С. Волинською Та Запорізькою) з огляду на те, що з ними важко тримати зв'язок, з Тернополя в Крем'янець виїхав бувший помічник Наштадарма отаман Василь Тютюнник. Він повинен був впровадити в життя наш плян, корегуючи його згідно з обставинами.
Операція до прориву большевицького фронту розвивалася пляново й успішно. Запоріжці, прожогом прямуючи на схід, торощать большевиків, не зважаючи на їх опір біля Катербургу на Горині та на інших пунктах, і на 2-ге червня вони виходять на лінію сел: Волиця Вонсовича – Катеринівка – Пахутинці. Група С.С. теж енергійно просувається уступом за лівим крилом Запоріжців, забезпечуючи їм фланг і тили у північно-східньому напрямку; на 2-ге червня вона з боями виходить на лінію р. Горинь біля сіл Корниця і Ляхвці і швидко наступає на Білгородку. Волинська група, тримаючи фронт на північний захід, боронить Запоріжців і С.С, від поляків і большевиків.
Таким чином, Запорізька група вже на 2-ге червня сильно виграє фланг і висить над тилами червоних частин, що тримають лівий беріг р. Збруча.
Отже, небезпечний момент минув і коло, що охоплювало Українську Армію, було прорване на північному сході.
Критична ситуація в ніч з 2. на 3. червня. Сх. ч. 7.
Але не так успішно йшла справа на напрямку Тернопіль-Волочиське. 2-го червня 39-тий піший польський полк здобув з боєм Тернопіль, і штаб Дієвої Армії, а також усі урядові установи переїхали на ст. Богданівку.
Найбільш критичний час з 2. на 3. червня пережили Штаб Армії й уряд на ст. Богданівка.
Польські сильні стежі ведуть переслідування вздовж залізниці. Рештки нашого державного майна в ешельонах на залізниці Тернопіль-Підволочиське, а Волочиське ще боронять большевики й ведуть бій з другою укр. дивізією. Всі станції забито ешельонами. З заходу противник на відстані 18 верстов, а зі сходу на 6-8 верстов. Для самооборони ми мобілізуємо урядові установи. Зі старшин, телеграфістів, урядовців і службовців Штабу Дієвої Армії імпровізується сотня під кермою полковника Омеляновича-Павленка і виставляється як заслона проти поляків і місцевих большевиків. До Підволочиського стягується рухомий склад.
Ешельон 2-го Генерал-Квартирмайстра Штабу Армії прибуває до Підволочиського під час розпалу сильного бою за переправи на р: Збруч і наражається на обстріл большевицької гармати. Цей ешельон виставляє від себе заставу й посилає в бій комендантську сотню. Все ж не бойове – урядовці, родини службовців Штабу – з тремтінням чекають своєї долі. Перед Урядом і Штабом стала в увесь зріст дилема: якщо 3-го ми не здобудемо Волочиського, то можемо опинитися в полоні Польському або большевицькому.
Стався рідкий в історії випадок: Штаб Армії та уряд між двома ворожими арміями на гарматний стріл від одної і на крісовий від другої.
Затримка виникла із за нерішучих і кволих дій Запорізької Січі (2-а див.): вона скупчувалась дуже поволі й спізнилась з наступом майже на дві доби.
Але трагічність цієї хвилини меншає чрез комізм, з яким переводилося мобілізацію особистого складу всіх державних установ, так само, як і невійськовим виглядом директорiв департаментів з крісами в руках.
Мобілізувати персональний склад Міністерств було доручено начальнику рлззвідчого відділу сотникові Коваленкові, людині енергйіній, але надто палкій, неурівноваженій і незвичайній. З револьвером у руці він вигонив усіх з ешельонів, хапав перехожіх і ставив їх до шерегу. Директорів департаментів, старих старшин і навiть членів трудового конгресу, всіх волік до шерегу, загрожуючи силою. От уже дійсно: загадай йому богу молитись… а він і лоб…
Це завдання можна було виконати значно простіше та без мелодрами: взяти списки від усiх комендантів ешельонів і потім їх фактично перевірити. Бо ж всі добре розуміли небезпеку і змагали активно їй протиставлятись.
Бої 3/VІ.
Але вже 3-го червня 6-та Запорізька дивізія після запеклих боїв захорлює Чорний Острів і тим значно полегшує наступ Запорізької Січі. Червоні, занепокоєні появою у себе в тилах на залізниці нашого війська, не ставлять великого опору. Вони з Волочиського відходять на схід.
Треба зазначити, що отаман Божко при форсуванні р. Збруча виявив мужність, підбадьорюючи власним прикладом козаків, що працювали під сильним гарматним і скорострільним обстрілом, улаштовуючи переправу.
Большевики в безладді відходять вздовж залізниці і в південно-східньому напрямку на Фельштин-Ярмолинці. Полковник Удовиченко (начальник 3-ої п. д.) по-мистецьки форсує р. Збруч і після тяжких боїв здобуває Кам'янець Подільський.
Бої 4/VI.
Четвертого червня 6-та Запорізька дивізія остаточно зламала опір большевикiв в районі Чорного Острова.
У тойже час большевики з Проскурова атакують 7-му Запорізьку дивізію, що її було розташовано на північний захід від Проскурова. Молодий, палкий начальник цієї дивізії, сотн. Демоловський відбив атаку, сам повів енергійний наступ на Проскурів, хвацько і швидко заволодів станцією й частиною мiста. Але… Також швидко він був контр-ударом большевиків відкинений в район на північний захід від Проскурова, куди почала надходити резерва командувача Запорізької групи – 8-ма Запорізька дивізія.
Група С.С. з боями веде далі наступ своїм правим крилом на залізничу лінію в напрямі на станцію Антоніни, лівим вона відтискує большевиків на місто Заслав.
Бої 5/VI. Сх. ч. 8.
П'ятого червня большевики, підбадьорені своїм успіхом під Проскуровом, підтягнувши резерви, переходять в контр-наступ у двох напрямках: з північного сходу, з району Шепетівки, на правий фланг групи С.С. і на Кам'янець-Подільський (на 3. див.), намагаючись стиснути нас з двох боків. Проскурівську залогу вони також підсилюють.
Дивізія полк. Удовиченка і група С.С. відповідають енергійним наступом. Розпочинаються сильні зустрічні бої. Вони у висліді закінчуються поразкою большевицьких груп. С.С. здобувають ст. Антоніни, В. Пузирки, Удовиченко б'є червоних під Шатавою.
У Запоріжців – перегруповання й націлювання частин для атаки Проскурова.
Запорізька Січ (2. див.), отримавши завдання після захоплення Волочиського наступати через Фельштин на Ярмолинці, в районі Фельштина неспрдівано наскочила на большевицькі частини, що відступали з районів Чорного Острова і Волочиського і. подались трохи назад.
Бої 6/VI. Сх. ч. 8.
Шостого червня полк. Сальський повів рішучий наступ на Проскурів двома дивізіями: 6-тою від Чорного Острова, 8-мою з північного сходу. 7-му дивізію він тримає в резерві.
6-та дивізія відважно акатує Проскурів і після гарячого бою захоплює його. Большевики уперто оборонились, великий підтрим їм давали 3 бронепотяги, що стійко боролися з нашою артилерією. Настирливість та енергія 6-тої дивізії, а теж і загроза Проскурову з боку 8-ої дивізії вирішили справу. В наші руки дістається велика здобич: 8-ма дивізія не встигла взяти безпосередньої участи в бою. Зосередилася вона на північ від Проскурова, фронтом на схід.
Большевики відходять на Жмеринку. Наш бронепотяг просунувся за ними на ст. Деражня.
Таким чином наш марш-маневр дав додатні висліди. Большевиків на всьому фронті розбито й відкинено на схід. Ми захопили 30 гармат, десятки машинових крісів, 700 вагонів, багато паротягів і вогнепального припасу. Також здобули потрібний нам простір і важливі осередки Ярмолинці і місто Кам'янець-Подільський. Тепер вже стало можливим почати евакуацію з Галичини через Проскурів до Кам'янця державних установ і рештків наших запасів.
Одначе цю перемогу куплено дорогою ціною. Чисельність наших груп північних значно зменшилася від тяжких переходів, боїв і захорувань.
Оцінка бойових операцій.
Вкажемо на умови, що сприяли успішному виконанню нашого пляну:
1) Перехід до загального наступу Української Наддніпрянської Армії на фронті майже 140 верстов був цілком несподіваний для большевиків і приголомшив їх командування. Українська Армія стояла на краю загибелі і враз так яскраво виявляє себе – певно, якісь зовнішні сили її підтримали (так здавалось комуністам). В большевицьких частинах ходили безглузді чутки: «Петлюра наступає всіми шляхами і веде силу війська, з ним Галицька Армія і Поляки».
2) широкий фронт і хуткість наступу не дали спромоги большевикам перевести в життя будь-який плян і вони кидають наосліп свої резерви: інтернаціональні частини, охоронні сотні при чрезвичайках і старшинські школи – все було кинуто назустріч нашому війську.
Спочатку большевикам не було теж відомо, в який бік замірено наш головним удар: на Шепетівку чи Проскурів, а через те й захисту Чорного Острова і Проскурова не було ними відповідно організовано.
3) Добре скомбінований і рішучо переведений наступ.
4) Виключна, надзвичайна активність Запоріжців – це був вихор, що змітав усе на своєму шляху. Нема машинових крісів і гармат – вперед, треба здобути їх у ворога. Командуванню було важко стримувати цей стихійний рух вперед.
Цітую характерну доповідь командувача Запорізькою групою:
«таким чином, військо Запорізької групи від Почаєва пройшло пішки сто п'ятдесят верстов, і треба дивуватись тому настрою, який панує в рядах славних Запоріжців. Підчас походу, не дивлячись на недостачу харчів, зброї, брак скорострілів і гармат, Запоріжці били ворога, де тільки з ним стрічалися, і гнали його. Після тимчасових неуспіхів не вдавалися в журбу, а горіли бажанням боротьби з ним. Назагал стомлених Запоріжців важко було стримати, щоб пляново виконати завдання та уникнути зайвих трат. Треба поклонитися перед самопожертвою та героїчним запалом лицарів-Запоріжців, що доконали такого чину. Відзначилися також своєю героїчною працею партизанські відділи Павловського, Кобзи, Р. Сушка та Соловчука. За час цієї операції славними Запоріжцями розбито 12 зареєстрованих полків і взято силу здобичі». (Оперативна Доповідь полк. Сальського з 7 червня, ч.: 0929 а.)
Значну ролю до суцільности операцій Запорізького корпусу відіграв його начальник полк. Сальський. Він тримав свої дивізії зосереджено і наносив сильні концентричні удари. Це вже був не «отаманчик». Запоріжці відразу перейнялися довір'ям і повагою до свого нового досвідченого начальника.
Взагалі можна сміло сказати, що головну ролю в цьому прориві і врятуванні Української армії від цілковитого її знищення відіграли Запоріжці. Менше видатна, але тяжка і відповідальна роля випала на долю групи С.С., якій довелося активно на великому фронті прикривати лівий фланг і тили Запоріжців від большевиків з боку Шепетівки і Староконстантинова. Назагал своє завдання вони виконали своєчасно і добре. Правда, большевики не виявили спочатку значної активности в цих напрямках.
Волинська група, не зважаючи на її тяжкий фізичний і моральний стан, теж дала собі раду.
Треба ще відмітити вмілі чини молодого начальника 3-ої див. п.полковника Удовиченка щодо форсування річки Збуча, заволодіння м. Кам'янцем-Подільським та оборони його від контратак. Теж він виявив організаційний хист, хутко реорганізувавши численні дрібні частини, що увійшли до складу 3-ої дивізії. Отже, енергія та активність цієї див. також спричинилися до нашого успіху.
Немалу ролю в процесі цієї операції відіграв отаман Василь Тютюнник. Він з початком наступу прибув до Кремінця, де скупчилися різні частини груп; на них тиснули з двох боків большевики й поляки. Великих зусиль треба було докласти, щоб відповідним чином їх націлити. Отаман Тютюнник всі непорозуміння поміж військом розв'язував на місці хутко авторитетно і цим багато допоміг справі.
Нарешті, почали давати свої висліди контакти нашої делегації з поляками; бож вони дальше Збруча не просовувались і не тиснули груп Волинської і С.С. і цим не перешкоджали нашому наступові.
Протягом місяця, з 7.VІ. по 7. VII., важливі бойові дії точилися у районі Проскурова. Тут були зосереджені головні сили Наддніпрянської армії і на заволодіння Проскуровом скеровали свої зусилля большевики. Цей період я назву Проскурівською операцією і довше спинюся на ній. Розглянемо в загальних рисах район, на якому проходили бої під час Проскурівської операції.
Для більшої зручности; поділимо його на дві частині:
1) Район на південь від залізниці Волочиське-Проскурів-Жмеринка та
2) Район на північ від неї.
Південний район обмежений з заходу річкоіо Збруч, з півдня р. Дністром і зі сходу залізницею Жмеринка-Могилів. Ця місцевість в центральній частині нагориста, а в південній – значно пересічена. Цей район прорізує значна кiлькiсть річок і струмків (допливів р. Дністра), що збігають з півночі на південь. Береги в них стрімкі, а подекуди і скелясті.
Загалом беручи ці річки підчас наступу наших частин на схід можуть для большевиків виконувати ролю оборонних рубежів і трохи забарити наше просування, але стати значною перепоною до наступу вони, безумовно не можуть, як з огляду на маневровий характер війни, відсутність суцільних фронтів, так і через те, що ці струмки короткі і їх легко обійти з півночі. У північній частині цього району, наближаючись до Проскурова, місцевість починає набувати багнистого характеру.
Ліси.
Лісові простори значні з північного сходу цього району, на півдні вони розкидані лише поодинокими групами. Вони сприяли маневруванню для обох сторін.
Шляхи.
Південна частина району через властиву її пересіченість бідна на грунтовi шляхи. Для руху війська та обозів з заходу на схід надається лише один шлях Кам'янець-Дунаївцi-Н.Ушиця-Котюжани з розгалуженням від Вербовця на Могилів. З півночі на південь йдуть шосе: Проскурів-Кам'янець і Гусятин-Кам'янець та декілька грунтових шляхів в напрямі на Проскурів, Деражню, Бар.
Наближуючись до залізниці Волочиське-Жмеринка, кількість грунтових шляхів збільшується. Але й тут для руху з заходу на схід надається головним чином один шлях подекуди шосований, подекуди грунтовий, а саме: Гусятин-Ярмолинці-Солобківці-Зіньків-Єлтушків-Бар. Ці шляхи і є операційними напрямами при наступі на схід.
Всі грунтові шляхи в суху погоду добрі для руху війська та обозів, в дощ же пересування стає труднішим: в північній частині через забагнічення місцевости, а в південній через пересіченість її.
Залюднені пункти.
Селитьби трапляються часто і зі значною кількістю обійсть, надто ближче до Дністра. Під цим оглядом розміщення війська по кватирях не зустріне перепон. Продовольчих запасів у населення було доволі, але продавали їх за готiвку дуже неохоче.
Північний район обмежений з північного заходу залізницею Шепетівка-Збараж, з півночі – залізницею Бердичів і зі сходу залізницею Жмеринка-Козятин.
Характер місцевости.
Це нагориста рівнина, вища в північно-західній частині, подекуди вкрита лісом (найбагатший на ліси район Лятичів-Деражня-Комарівці), рясна ріками, озерами і багнами.
Ріки.
Більшість річок цього району тече з заходу на схід або північний схід. Важливіші з них Буг (Бог), Бужок, Случ, Ікопоть, Хомора. Вони, мають береги багнисті, що переходять на окремих відтинках в численні озера та іноді утворюють цiлі водяні лінії, їх можна переходити головно по небагатьох переправах.
Особливо сильний рубіж являє р. Буг, надто в районі Проскурова, з огляду на забагненість його берегів. Теж ріка Случ на відтинкові Староконстантинів-Базалія. Тут р.Случ тече широкою 2-3 верстві багняною долиною. Ряд висот підходить до цієї долини і утворюють по обох берегах сильні оборонні лінії.
Назагал ці ріки при операціях від Проскурова на Шепетівку творять перепони, спираючися на них можна малими силами успішно затримати наступ ворога.
В північно-західній частині цього району тече рiка Горинь з заходу на північний схід до м. Заслава, далі вона круто повертає на північ. На відтинкові на захід від Заслава р. Горинь має дуже забагнені, низькі береги, тече через ряд озер різної величини і є природнім рубежем для захисту при наступі з боку Дубно-Кременець-Острог, хоч її можна обійти з боку Шепетівки.
Шляхи.
Цей район рясний на грунтові шляхи, але має лише два шосе: Староконстантинiв і Проскурів-Волочиське.
З грунтових шляхів важливіші: Проскурів-Вінниця, Проскурів-Бердичів, Староконстантинів-Житомир, Староконстантинів-Острог і Староконстантинів-Деражня. Пересунення війська грунтовими шляхами в дощ забарливіше, ніж в південному районі.
Залюднені пункти.
Села лежать також густо, пересiчна кількість обійсть менша, аніж в районі на південь від лінiї Волочиське-Проскурів, але все ж їх доволі для розміщення війська. Збіжжя та фуражу багато, особливо в Староконстантинівському, Лятичівському і Літинському повітах.
У районі Шепетівка-Бердичів багато закладів шкіряних виробів, а в Жидів переховується чимало обмундирування.
Треба зазначити, що підчас цієї війни боротьба на фронті майже завжди точилась за населені пункти і залізничі вузли. Отже, вони набирали поважного значення.
Залізнича сітка.
Розкинення залізничих шляхів видно на схемі ч. 9. Найбільше значення мають в цьому районі три залізничі вузли: Проскурів, Шепетівка та Жмеринка.
Шепетівка давала змогу большевикам перекидати підмоги, як з Києва, так і з Полісся. Теж вони могли зосереджувати їх в районі Дубно-Рівне.
Жмеринка дає змогу зосередити резерви як з Одеського напрямку, так і з Київського. Звідси найкоротший шлях до Києва, Одеси та Могилева.
Та найбільше значення для Української Армiї в цей період мав Проскурівський вузол.
Ставлення людности цього району до нашого війська не скрізь було однакове. В тих місцевостях, де «гостювали» большевики, вони встигли обурити проти себе наше населення, і воно ставилося до українського війська доброзичливо; там же, куди большевики ще не дійшли, настрій людности був до них прихильний.
Так: в районі на захід від лінії Заслав-Чорний Острів людність була активно ворожа до українського війська, на захід від залізниці Проскурів-Кам'янець настрій був очікуючий. На схід же від залізниці Шепетівка-Проскурів-Кам'янець населення назагал було до нас прихильним, навіть, подекуди в запіллі у большевиків проти них вибухали повстання (Літин, Лятичів та ін.).
Бої 7.VІ. Сх. ч. 9.
Для ліпшого забезпечення здобутого нами рубежу з 7. червня по 10. ми провадимо дальший наступ з метою вийти на лінію В. Пузирки, Меджибіж, Деражня, Зіньків, Нова Ушиця.
Одну дивізію Волинської групи скупчуємо до резерви на р. Горинь в районі Ланівці-Ямпіль.
Большевики 7.VI. спішно звільняють Деражню й відходять майже до Жмеринки, але відсутність у нас бронепотягів (був у нас лише один, і то слабої конструкції) не дала змоги переслідувати їх поза ст. Деражню, де й спинився наш бронепртяг.
Група С.С. під Антонінами мала в зустрічних боях великий успіх.
Бої 8.VІ.
8-го червня большевики отямилися. Три їх бронепотяги сильної конструкції з пішою підмогою сміло вирушили до ст. Богданівці, загрожуючи Проскурову. На цей напрямок підійшли свіжі китайські й мадярські частини (інтернаціональні відділи) силою до 2.000 багнетів.
6-та і 8-ма Запорізькі дивізії завдають большевикам сильний удар; 6-тій дйвізії пощастило захопити бронепотяг. Ці дивізії успішно пересуваючися наперед, на 11.VI. виходять на лінію р. Буг – с. Голосків – Меджибіж; одначе ст. Деражня залишилась в руках большевиків.
Командувач Запорізькою групою тримає 7-у дивізію в своїй резерві в районі на північ від Проскурова. Запорізька Січ з боями бере Зіньків і висуває свою розвідку в напрямку на м. Бар.
П.полковник Удовиченко завдає большевикам удар за ударом і енергійно просовується в напрямку на Нову Ушицю. На фронті Волинської групи провадять большевики підсилену розвідку і там вони поодинокими відділами намацують міцність нашого фронту.
Група С.С. в наслідок безпереривних пятиденних боїв розтяглася фронтом на північний схід. Правий її фланг біля Староконстантинова (1 кінна сотня), лівий – біля р. Горинь.
10-го червня полк. Сальський з розпорядження Штадарму на допомогу Січовикам вирядив походом збірний відділ С.С. (полк. Сушко) 24 скорострілів з прикриттям.
Групування большевицьких сил та їх плани.
Большевики, не маючи змоги стримати наступ Запоріжців від Проскурова на Жмеринку, не раз ними розбиті на цьому важливому напрямку, вирішують, підтягнувши резерви, заподіяти широкий контрманевр з метою не тільки затримати успішне просування Української Армії, а й остаточно її подолати, доки вона не з'єдналася з повстанцями і не встигла, поповнившись мобілізацією, стати грізною й непереможною для них силою.
Для реалізації свого наміру зосереджують вони дві ударні групи; одну більшу, північну, в районі Заслав-Шепетівка (приблизно, 3.600 – 4.000 багнетів, 1.000 шабель, 24 гармати та два бронепотяги). Другу групу – західню, в районі Шумськ-Катербург (до 3.000 багнетів, 500 шабель і 18 гармат) з метою зробити одночасний напад з півночі й заходу на тили Запорізької групи й опанувати Проскурів. Теж своєю Жмеринською групою, підсиленою до 2.500 багнетів, наступати в напрямку на Проскурів, щоб прикувати частини Запорізької групи на цьому відтинку.
Бої 11. і 12. червня. Сх. ч. 11.
Одинадцятого червня большевики, закінчивши перегруповання, переходять до контрнаступу й атакують на цілому фронті групи Волинську і С.С. Головний удар завдають вони по правому фланзі С.С., щоб відкинути цю групу на південний захід від залізниці, чого вони й досягли. Бої відзначаються надмірною запеклістю і впертістю. 9-та залізнича дивізія з одним полком С.С., що оперувала на правому флангу (С.С.) дала большевикам жорстоку вiдсіч (згідно з большевицькими радіозвітами в районі В. Пузірки – Антоніни обі сторони ходили на багнетні атаки), але понесла й сама великі втрати і відійшла.
12-го червня большевики все ще натискають на правий фланг С.С. Їм повелося захопити важливий вузол, а саму переправу на р. Понорі біля Кульчин, звідки веде найкоротший шлях до переправи на р. Случ і на Проскурів. Староконстантинів лишається ще в наших руках, і большевики скеровують на нього лише незначні сили при підтримі 2-ох бронепотягів.
Волинська група відводить свої ар'єргарди за р. Горинь та не тільки успішно відбиває за цим рубежем всі большевицькі атаки, але навіть в районі Ланівці Північна дивізія цієі групи разом з юнацькою школою переходять в контрнаступ і відкидають большевиків на захід.
Пляни нашого командування.
Штаб Дієвої армії, узгляднюючи обставини, вирішуе: 1) відтягти свої північні розтягненi групи (С.С. і Волинську) на р. Случ і стримувати на цьому сильному водяному рубежі наступ большевиків; 2) для контр-наступу зосередити дві дивізії Запорізької групи в районі Староконстантинів-Красилів і звідси ударити у ліве крило большевицької групи, що загрожувала нам.
Командувач Запорізької групи поділяв цю думку і мав бажання помогти північним групам (переговори полк. Капустянського з полк. Сальським через апарат).
3) Напрям Жмеринка-Проскурів активно прикривати лише одною дивізією Запорожців; 4) Другою та третьою дивізіями провадити далі на схід енергійний наступ з метою притягнути на себе резерви ворога: а) Другою дивізією – на Бар і далі на ст. Комарівці для безпосередньої загрози Жмеринці, а також, щоб занявши ст. Комаринці, звільнити для маневру і ту дивізію Запоріжців, що прикривала Проскурів зі сходу; б) 3-ою дивізією перерізати залізничу лінію Жмеринка-Могилів і вийти на фронт ст. Котюжани-Джулин; 5) енергійно провадити далі мобілізацію, особливо в південній частині Подільської губернії, для поповнення військових частин; 6) все зайве з Проскурова евакувати до Кам'янця Подільського.
Розпорядження.
Для успіху цієї перегруповки С.С. було конче потрібним заволодіти знову селом Кульчин, звідки большевики були вдвоє ближче до переправ на р. Случ, а ніж ліве крило групи С.С.
Тому групі С.С. наказано в ніч з 12-го на 13-го червня відбити Кульчин від большевиків.
Штаб Армії дає полк. Сальському розпорядження пересунути його резерву на р. Бужок, на північ від Проскурова для його прикриття. Для підтриму групи С.С. в Староконстантинів вислати наш бронепотяг.
Бої 12.VI. і 13.VІ.
На фронті групи С.С. контратака Кульчин в ніч з 12-го на 13-го червня свіжим загоном Сушка, що прибув з Запорізької групи і частинами 9-тої Залізничої дивізії успіху не мала.
13-го червня відбувається дальший відхід груп С.С. і Волинської на призначений для них рубіж.
Бої 14.VI. Цікаве тактичне становище. Сх. ч. 12.
14-го червня після впертих боїв 6-та Запорізька дивізія здобуває с. Деражню. Вона захоплює багато різних трофеів, а особливо вогнепальні припаси, що нам були так дуже потрібні. 8-ма Запорізька дивізія своєю кіннотою здобуває місто Лятичів і нав'язує зв'язок з повстанцями цього повіту.
2-га дивізія після бою опанувала Єлтушків, а 3-тя дивізія Нову Ушицю.
14-го червня точаться гарячі бої за переправи на р. Случ і утворюється цікаве тактичне становище. Большевики, переслідуючи праве крило С.С., на ранок 14-го підходять до Красилівської і Чернелівської переправ, зайнятих уже частинами 9-тої дивізії, скорострільним загоном Сушка та кіннотою С.С. (Борис). До обід большевикам після сильних атак щастить сфорсувати переправи при Чернилівці і Дубищах. Одначе Сушко ще мужньо тримається; 9-та дивізія теж непохитно відбиває атаки. Вже до поля бою наближаються головні сили Січовиків. Вони одержали завдання міцно обсадити переправи на Случі від Кузьмина до Сорокодуб.
По північному та південному берегах Случі до Чернелівської переправи підходять в колонах 4-тий та 3-тій полки С.С. Командир 4-го полку бачить всю картину бою, бачить колону 3-го полку і загін Сушка, що завзято бореться. У большевиків деяке замішання через несподівану появу нових партнерів. Наші шанси на успіх зростають.
А в дійсності командири 4-го і 3-го полків рішучо… повертають свої полки і відходять з поля бою у південно-східньому напрямку. Такий несподіваний фінал додає нової енергії большевикам і вони остаточно зламали героїчний спротив Р. Сушка, заняли Слобідку і повели наступ в напрямку на Миколаїв до переправ на р. Бужок. Врятовує становище начальник штабу С.С. підполковник Безручко. Він виїжджає до полків і стримує большевиків на північному березі р. Бужка.
9-та дивізія стійко оборонила свої позиції біля Красилівських переправ і тільки дещо загнула своє ліве крило. 1-ий Полк С.С., що проходив через Кразилів підчас розпаду бою, також не подав допомоги 9-тій дивізії, не вважаючи на прохання командира її.
Волинська група північної дивізії вийшла до переправи на р. Случ, відкинувши свій лівий фланг на південний захід. Холмська дивізія Волинської групи не обсаджує визначеного їй рубежу, а відходить на південний схід.
Взагалі лівий фланг Волинської групи дуже загнуто.
Большевики, переправились через р. Случ енергійно розвивають успіх і закріплюють за собою здобуті переправи.
Становище Української Армії погіршало; головний рубіж для оборони прорвано і повстала загроза Проскурову. Наші ж ударні групи ще не встигли зосередитися. Бої на схід від Проскурова точилися далі і негайно взяти більше, ніж одну дивізію було небезпечно.
Наш контрманевр. Події 15. VІ.
Вирішено підтягнути 7-му Запорізьку дивізію в район Красилова і 15. червня перейти в наступ: з південного сходу 7-ою Запорізькою і 9-тою Залізничою дивізією та 1-им полком С.С., з південного заходу групою С.С. з метою стиснути з двох сторін большевицькі частини, що прорвалися, знищити їх, а як ні, то принаймні відкинути за річку Случ.
Головний удар завдавала права група.
Штаб Армії в ніч з 14-го на 15-го переїжджає в Ярмолинці.
Для безпосередньої крординації контрманевру виїхав зі Штабу Армії вночі ж на паровозі до Штабу групи С.С. (Чорний Острів) Ген. Штабу полк. Капустянський.
15.VI. большевики пробували поширити пляцдарм на правому березі Случа і атакували 9-ту дивізію, що боронила Красилів і дещо її потиснули. Одначе наша ударна група вже зосередилася і 7-ма Запорізька з 1-им полком С.С. миттю атакує праве крило большевиків, загрожуючи відрізати їх від переправ. Полки С.С. в свою чергу 13-14 годині теж почали наступати і надвечір большевиків було відкинено на північний беріг р. Случа. Прорив ліквідовано і ми міцно стали на р. Случ своїм правим крилом.
Причини неуспіху групи С.С. Сх. чч. 9, 11, 12, 13.
Неуспіх на правому фланзі Січовиків біля ст. Антоніни, короткотривалий прорив большевиками наших позицій на р. Случ викликано такими причинами:
1) Група С.С., хоча й посідала широкий фронт і виконувала важливі завдання, активно прикриваючи тили і фланг Запорізької групи з боку Шепетівки, але все таки, Штаб групи С.С. надто розкинув свої сили і не взяв під увагу важливішого напрямку, себто залізничної дільниці В.Пузирки-Антоніни.
Згідно з відомостями нашої розвідки, в м. Заславі був лише слабенький большевицький загін, який підчас наступу С.С. не ставив майже ніякого опору, відходячи на Заслав і далі на Шепетівку тоді, як в районі залізничноі колії В.Пузирки-Антоніни большевики виявили найбільшу активність і за цю дльницю точилися уперті бої (наступала Богунівська бригада).
Отаман Коновалець міг або зосередити на правий фланг більше сил, залишивши на заславському напрямку лише кінноту для нагляду, або ж 28 і 3 полками і кінним дивізіоном хутко ударити 4-5 на Заслав, легко захопити його і дійсною загрозою Шепетівці полегшити становище свого правого флангу.
2) Правда, дещо ускладнила становище Січовиків така обставина:
Згідно з директивою командування, Староконстантинів повинні були обсадити Запоріжці. Але полковник Сальський, вважаючи на значення Проскурова, не відважився ослабити його захисту вилученням частини своїх сил на Староконстантинів.
Мабуть у нього були такі мотиви: а) велике значення Проскурівського вузла, яко центра всієї нашої операції, б) бажання в діли ліпшого керування тримати свої дивізії зосередженими, в) можливість наступу большевиків з боку Жмеринки, куди вони могли скоро постягувати свої резерви як з Одеси, так і з Києва.
Я тієї думки, що командувач Запорізької групи після здобуття Проскурова міг, висунувши дві дивізії на схід від Проскурова в район Меджибіж-Деражня, одну дивізію, хоча б і 7-у, пересунути ближче до Староконстантинова, обсадивши його авангардом чи кіннотою; це скоротило б фронт групи С.С. з цього району легко подати руку С.С., а у випадку натиску большовиків на Проскурів нанести їм сильний удар з півночі на їхній правій фланг і тил примірно через Меджибіж-Деражню.
3. Контратака загоном Сушка і частинами Залізничої дивізії на місто Кульчини в ніч з 12 на 13 червня, не була, в достатній мірі скомбінована і не, відзначалась енергією, а через те не дала й позитивних наслідків, це уможливило большевикам підхід до переправ на р. Случ і зав'язання на них боїв раніш, ніж встигла тут зосередитись ціла група С.С.
4) Командири 3 і 4 полків С.С. 14 червня в боях на р. Случ не виявили потрібної рішучости, розпорядливости та ініціятиви; вони не використовують надзвичайно вигідного тактичного становища і повної можливости розбити Богунську бригаду. Також незрозуміла інертність командира 1 полку С.С., що відмовив у допомозі 9-й дивізії.
Правда, 1-му полку наказом по групі зазначено зосередитися в Пахутиці в резерву, але підтримати в тяжку хвилину 9. дивізію і загін Сушка він все таки мусів.
5) Думаю, що і штаб групи С.С. не в повній мірі освітлив ситуацію своїм частинам підчас їх маршу на р. Случ і не звернув їх уваги на конечність мати переправи по р. Случ, хоча б для того довелося вибивати з них большевиків (найкраще, як би Штаб групи на поході був зі своїми полками).
6) Лівому флангові С.С. довелося робити тяжкий 40 верстовий марш, щоб обсадити призначений їм рубіж, чим почасти й з'ясовується кволість їхніх бойових чинів 14.VI.
7) Тривалі та енергiйні атаки большевиків. Одначе бої 15 червня закінчилися на нашу користь з причини: а) своєчасного введення в бій 7-ої Запорізької дивізії та її надзвичайно енергійних чинів; б) стійкости оборони Красилова, що дала нам можливість з цього району завдати большевикам флангового удару і в) одночасного і комбінованого наступу групи С.С.
8) Нарешті треба зазначити, що большевикам стало можливим повести наступ на Волинську групу головним чином зза відсутности натиску на Дубно-Кременець-Шумськ з боку польської армії, успішно атакованої галичанами. Неповні наслідки нашого контрнаступу можна пояснити деякою забарністю в наступі С.С., що сталися в наслідок сильної перевтоми частин цієї групи с зайвих пересувань, зроблених ними 14.VI., ухиляючись від бою. А до того і сама атака Січовиків не була досить обміркованою: треба було найбільше натискувати з південного заходу, з метою захопити переправи при Чернилівці і відтяти шляхи відступу большевикам, замість наступати їм в лоб. Але мабуть перевтома війська завадила Штабу зробити своєчасно належне перегрупування.
ВПЛИВ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ НА НАШІ ОПЕРАЦІЇ
Реорганізація.
Галицька Армія, зосередившись у кутi поміж рр. Дністром і Збручем, реорганізується і упорядковується. З огляду на тяжке становище краю та армії, на чолі Уряду стає др. Євген Петрушевич з диктаторською повновладою. Він призначає верховним вождем Галицької Армії генерала Грекова (Генерального Штабу генерал-майор російської служби) видатного фахівця і здібного керівника військом.
Гецерал Греків хутко реорганізує армію маючи на меті розгорнути її у 4 корпуси.
Наступ.
Галицька армія, притиснена тилом до Дністра, під натиском з фронту польським військом, не маючи змоги перейти на терен Румунії, куди її не приймають, з одчаю робить 10 і 11 червня під Чортковом тигровий скiк і відкидає поляків назад. Наступ Галицької армії розвивається пляномірно й хутко. Поляки, сп'янілі від безперестанного переслідування Галицької Армії, одержавши цей блискавичний удар, в неладі, відходять на цілім фронті, полишаючи галичанам силу військової здобичи.
Галичани ведуть операцію на Тернопіль, хутко опановують лінію Галич-Бережани-Зборів. Дві польські бригади цілком розтрощено.
Наслідки.
Але цей блискучий наступ Галицької Армiї відбився несприятливо на операціях Наддніпрянської Армії. Поляки, заатаковані генералом Грековим, очистили лінію Збруча, почали евакуацію Тернополя, Збаража і цілком припинили свій натиск на большевиків з боку Радивилова на Дубно-Кременць. Большевики використали цей момент і, спокійні за свій правий фланг, повели, як це зазначено нижче, наступ з північного заходу на Волинську групу.
Ситуація на ранок 16-го червня. Сх. ч. 14.
1) Наші частини правим флангом міцно стояли по р. Случ.
2) На Жмеринському і Могилівському напрямках мали ми значний успіх і обсадили вигідний рубіж: Меджибіж-Деражня-Єлтушків-Нова Ушиця.
Наші частини нав'язали зв'язок з повстанцями Лятичівського і Літинського повітів і забезпечили себе з північного сходу.
Це уможливило нам ослабити Жмеринський напрямок і витягти звідтіль хоча б ще одну дивізію для контрманевру тим більше, що наша розвідка нових значних ворожих резервів у цьому напрямку не виявила.
3) На лівому флангові наше становище було менш стійке, бо Волинська група викликала поважні побоювання, а Холмська дивізія вже остаточно знесилилась (як доповідав ком. групи полк. Петрів).
Теж погіршав настрій Волинської групи через ворожість збольшевичених селян того району, де діяли її частини. Місцеві большевики виступали активно і частенько нападали на тилові частини.
Волинська група танула і нараховувала не більше як дві з половиною тисячі багнетів і шабель. Немирівський[15] полк 11.VI. самовільно залишив фронт і вирушив на Чорний Острів, де й приводив себе до порядку.
Лише Північна дивізія і Юнацька Школа були ще боєздатними.
4) В боях за річку Случ виявилося, що перед групами Волинською, С.С. і 9-ою Залізничою дивізією скупчилися большевицькі сили, готові до наступу.
Вислід.
Все це доводило до потреби:
а) Прискорити намічений нами маневр, щоб розв'язати собі руки;
б) Притягнути зі Жмеринського напрямку 8-у 3апорізьку дивізію;
в) підсилити Волинську групу.
Початок нашого протинаступу призначено на 18. червня; керівництво ним покладено на командувача Запорізькою групою.
Склад маневренної групи і напрямок удару.
В склад цієї групи увійшло три дивізії і кінний дивізіон С.С. Бориса.
8-а Запорізька дивізія з району Меджибожа до ранку 18 червня повинна була зосередитися біля Староконстантинова і звідти провадити наступ в напрямку на північний захід, примірно на Кульчини.
7-а Запорізька дивізія з району Красилів-Воскодавинці мала форсувати переправи біля села Чернелівки і наступати на північ на Кульчини. Для підготови корисного вихідного становища для нашого маневру 9-а дивізія часткою сил при підтримці бронепотягів 17-го червня мала оволодіти Староконстантиновом, що був під большевиками з 16 червня. Кінному дивізіону Бориса належалося доконати рейд в тил большевикам і зруйнувати залізничу лінію Шепетівка-Староконстантинів.
Групі С.С. припадало 18 червня підтримати наступ, атакуючи своїм правим флангом через Чепелівку, на Терешки, що в 5 верствах на захід від Кульчин.
Друга та третя дивізії 16-17 червня провадять енергійний наступ: друга на м. Бар і далі на залізничну колію Жмеринка-Деражня, третя – на ст. Котюжани.
Нарешті, для забезпечення нашого лівого флангу від прориву підчас провадження наміченої офензиви передбачено застережні заходи:
1) З метою скорочення фронту Волинської групи відтинок її правофлангового полку передається групі С.С., це дає можливість Штабові Волинської групи зміщений полк відвести до резерви.
2) На ст. Війтівці в резерву Штабу Армії комгрупи Запорізької наказано пересунути 2 полки 6-ої дивізії.[16] Сюди ж надіслано і охоронну сотню Штабу Армії з двома гарматами. Комгрупи Волинської надається право використати цю резерву у випадку ускладнень на його фронті.
3) Комгрупи С.С. наказано тримати свою резерву за лівим флангом.
Пляни большевиків і групування їх сил.
Большевики, зустрінувши сильну відсіч в боях 14-15 червня за переправи на р. Случ і намацавши слабеньку Волинську групу, 16-го і 17-го червня роблять перегруповання і дещо відміняють напрямок удару. Вони зосереджують в західній групі 3 сильніших полки Таращанської дивізії (до 3500 багнетів), 5-й кінний імени Троцького полк з кінним дивізіоном (шабель 800-1000, при 6 гарматах) з метою завдати удар по Волинській групі, вийти на залізничу колію Війтівці-Проскурів, обійти, таким чином, р. Случ з заходу і опинитися на тилах групи С.С. Жмеринську групу вони також трохи підсилюють і впорядковують. Їй ставилося завдання енергійно натиснути зі сходу на Проскурів у двох напрямках: на Деражню і Єлтушків. Північній же групі (Богунівська бригда), що потерпіла в боях за р. Случ, демонструвати на Проскурів. На жаль, такий розподіл ця груповка большевицьких сил виявила вже аж під час боїв 18-21 червня.
Цікаво, що обидві сторони одночасно готуються до активних чинів і питання полягало поперше в тому, хто раніш почне, подруге, хто сильніш і болючіш ударить.
Наступ большевиків. Бої 18.VI. Сх. ч. 15.
18 червня большевики кидаються в атаку на Волинську групу; після гарячого бою вони прорвали фронт в районі Базалії, зім'яли частину Північної дивізії, і Волинська група відкотилася далеко на південний схід, зачепившися верстах у 8 на північний захід від ст. Чорний Острів. Група зазнала великих втрат і стала мало стійкою. За звідомленням командувача групою, «Волинці виявили останнє бойове зусилля, краща дивізія Північна є майже небоєздатна».
Командувач групи С.С., з огляду на сильну загрозу його лівому флангові та тилові, загинає лівий фланг від Волиця. Йодко фронтом на північний захід і підтягає резерву ближче до району Чорного Острова, переправи ж на р. Случ на схід від Волиця Йодко міцно тримає в своїх руках.
Ситуація на Староконстантинівському, Жмеринському і Могилівському напрямках.
Наш наступ з району Староконстантинів і Красилів не відбувся, бо 8 дивізія не тільки не зосередилася в показаному їй районі на ранок 18-го, а навіть не давала про себе майже 2 добі жадних відомостей; тільки пізно увечері 18.VІ. 8 дивізія з'явилася на р. Случ, на південний схід від Староконстантинова.
Диверсія кінного дивізіону Бориса (С.С.) мала деякий успіх, він зруйнував частину залізничої колії на північ від Староконстантинова.
9-та дивізія спочатку взяла Староконстантинів, але потім було її звідти вибито.
У Жмеринському напрямку знову почалося пожвавлення (6-а дивізія захопила з боєм у большевиків бронепотяг «Гандзю»).
3-я дивізія наступає від Нової Ушиці, б'є під Вербовцем большевиків і захоплює 5 кулеметів, 200 полонених та інші трофеї; але отаман Божко, що теж наступав на Бар, під загрозою обходу з флангів поспішно і в великому неладі вiдходить далеко назад і лишає відкритим важливий узол Єлтушків, який і захоплюють большевики.
Вислід.
Таким чином, обставини взагалі погіршали.
1) Прорив на фронті Волинської і дальше просування большевиків у випадку успіху, приводили до захоплення ними Чорного Острова і виходу на глибокі тили С.С. і Запоріжців.
До того ж і Волинська група майже вийшла з гри.
2) Наступ нашої маневрової групи не тільки запізнився, але на даний момент не відповідав обставинам.
3) Друга дивізія мала неуспіх і поставила в ризиковне становище Удовиченка, бо з Єлтушкова йде просто дорога на Нову Ушицю, в тил 3-ій дивізії.
Заходи командування.
Командування вирішає:
1) Ліквідувати прорив на фронті Волинської групи.
2) Відтягнути тимчасово в Нову Ушицю висунуту на схід 3-ю дивізію.
На лівий фланг С.С. пересунено 7-у Запорізьку дивізію в розпорядження отамана Коновальця, на нього покладено завдання, утримуючи переправи на р. Случ, перейти в контратаку в загальному напрямку на Купіль з метою відкинути большевицьку групу, що йшла в обхід. Полковнику Сальському 8 і 9 дивізіями провадити далі наступ на Староконстантинів, щоб не дати большевикам змоги перекинути свої сили на південний захід в район обходячої колони.
3-ій дивізії головними силами відійти на Нову Ушицю, звідки розпочати наступ на Котюжани більш північнішими шляхами і допомогти другій дивізії знову захопити Єлтушків.
Бої 19.VI. Сх. ч. 15.
19 червня бої виникають з новою силою на цілому фронті груп С.С. і Волинської, яка після бою, відходить в неладі на південний схiд, відкриваючи залізничу колію Війтівці-Чорний Острів большевикам щастить захопити ст. Війтівці-Наркевичі і наблизитися на 3-4 верстви до Чорного Острова.
Деякий опір їм роблять стійкіші частини Волинської групи та охоронна сотня Штабу Дієвої Армії, але перехід одного куріня Північної дивізії на сторону большевиків вкрай деморалізує цю групу.
Далі на північ вони успіху не мають, зіткнувшися із 7-ю Запорізькою дивізiєю, що вже зосередилась на чотирнацятий час в зазначений їй район (Пахутинці-Ставчинці). Також був неуспішним наступ большевиків і на лівий фланг групи С.С.
Зустрічні бої 20.VI. і 21.VI.
20.VI. лівий фланг С.С. і 7-а Запорізька дивізія переходять в контрнаступ на широкому фронті від Миколаєва до Чорного Острова. Зав'язуються зустрічні бої з большевиками, що були спробували розвинути свій успіх в бік Миколаїв-Чорний Острів. 21.VІ. бої ще тривають. Наслідком цих боїв нам удалося розгорнути свій лівий фланг і завдати большевикам тяжких втрат, особливо на північний захід від Чорного Острова. Наше ударне крило просунулося наперед на 3-4 верстви.
Таким чином, ситуація на лівому флангові надвечір поліпшала. Ми відборонили Чорний Острів і Миколаїв і потиснули ворога трохи назад. Остаточно ж большевиків зломити не повелося.
Велику ролю в цих боях відограла 7-а дивізія.
Наступ 8-ї Запорізької дивізії, підтриманої частинами 9-ї Залізничої дивізії на Староконстантинів ще наслідків не дав, на Жмеринському ж напрямку під Деражнею ще точилися уперті бої.
Тому командування видає розпорядження про зосередження 8-ї Запорізької дивізії за річкою Бужок в с. Заруддя у свою резерву, щоби мати змогу у випадку скрути підтримати групу С.С. або 6-у Запорізьку дивізію.
До Штабу Армії 21 червня приїжджає Головний Отаман Петлюра, а також командувачі груп С.С. і Запорізької. На нараді у Начальника Штабу ухвалено: підсилити через виділення з запорізьких частин Жмеринського напрямку 7-у Запорізьку, дивізію двома полками піхоти з кіннотою і гарматним дивізіоном і чинити далі рішучі операції проти західньої большевицької групи (Таращанської дивізії).[17] 8-у Запорізьку дивізію, що вела ще бій за Староконстантинів, відтягнути на ранок 22.VI. в резерву командування. На Староконстантинівському напрямку – залишити партизанський загін Павловського.
Становище надвечір 21.VI. Сх. ч. 17.
Взагалі надвечір 21-го червня ситуація утворилаcя така: наступ большевикiв на наш лівий фланг успіху не мав – їх було відкинено. 8-й Запорізькій дивізії нарешті повелося заволодіти Староконстантиновом.
Третій совєтський Богунівський піший полк та інші большевицькі частини, які боронили Староконстантинів з трьома бронепотягами, поспішно відходять на північ. На Жмеринському і Могилівському напрямках удалося зломити ворога.
6-а Запорізька дивізія після триденних боїв розбиває большевиків, що наступали від ст. Деражня і були захопили в тилу її ст. Богданівці, і забирає в них кулемети і полонених. Бої з обох сторін визначалися заїлою запеклістю. Командира полку і двох курінних большевицького Балтського полку вбито. Партизанський большевицький загін, що захопив був ст. Богданівці, майже знищено до щенту, а недобитки його подались на північ. Захоплено три гармати та інші трофеї.
3-я дивізія наступає на Котюжани, загрожуючи Єлтушкову, в наслідок цього 2-а дивізія здобуває його.
Взагалі 21.VІ. ми взяли верх на цілому фронтi.
Бої 22.VI. Сх. ч. 16.
На лівому флангрві 7-а Запорізька дивізія з частинами групи С.С. після впертих боїв здобуває ряд сіл, ст. Юхимівці, роз'їзд Шаркевичі і наскоком захоплює Пахутинці. В наші руки дістаються полонені, між ними командир Таращанського полку, та інші трофеї. Особливо зраділи Запоріжці печеному хлібові та огнеприпасові, що залишили большевики.
Щоби підтримати свою західню групу, большевики форсують р. Случ в напрямку Красилова і здобувають його. 9-а Залізнична дивізія, не поставивши потрібного опору, відійшла на південь і заступила позицію на висотах по північному березі р. Бужка.
8-а Запорізька дивізія не встигла підтримати 9-у дивізію, бо всупереч наказу вона не зосередилась на ранок 22.VІ. в с. Заруддя і виступила з Староконстантинова тільки о 13 год. 22.VІ. Цей прорив примусив комгрупи С.С. відтягнути свій правий фланг на висоти по північному 6ерезі р. Бужка і залишити переправи на р. Случ.
Таким чином за 22.VІ. большевики потиснули нас від переправ на р. Случ, але в найбільш небезпечному для нас напрямку, на Миколаїв-Чорний Острів, ми одержали успіх і відкинули їх.
Бої 23.VI. Сх. ч. 16.
23.VІ. в Проскурівському районі загальне перегрупування, і бойове затишшя.
Західня большевицька група, зазнавши на передодні невдачі, припинила свої активні чини.
Група С.С. підготовлювалась до рішучого наступу (вже прибули до неї свіжі частини з Запорізької групи). Також затихли бої і на переправах на р. Случ в районі 8-ї та 9-ї дивізій. Большевики не наступали, а 8-а дивізія після великого переходу прибула тільки на ранок 23-го, через що комгрупи Запорізької і не міг в цей день виконати директиви Штабу Армії: «атакувати 8-ю і 9-ю дивізіями большевиків і знову здобути переправи на р. Случ».
Наші успіхи 24.VІ. Сх. ч. 16.
24 червня 8-а і 9-а дивізії переходять в наступ, потискують большевиків до переправ на р. Случ (однак Красилів ще лишається в руках большевиків) і просовуються на півнiч вздовж шосе Заруддя-Староконстантинів верстов на 6.
Цілком відкинути большевиків за р. Случ не довелося, бо 9-а дивізія, стомлена попередніми боями, не виявила належної активности і навіть надвечір відтягнула свої частини назад на переправи при р. Бужок.
Зранку 7-а Запорізька дивізія з приділеними до неї частинами та 1-й і 3-й полки С.С. рішуче атакують большевиків у напрямку на північний захід і розбивають їх вщент.
Большевики у великому неладі відходять, на Базалію. Нами здобуто Купіль і ряд сіл на південь і північ. Кіннота енергійно переслідує відступаючого ворога. Наше військо виявляє величезну енергію і запал підчас свого наступу. Особливо жваво діяв кінний полк Костя Гордієнка з кінно-горним дивізіоном Алмазова і частини 7-ої Запорізької дивiзії (1-й полк С.С.).
В наші руки впадає багато трофеїв, між якими прапор 2-го Таращанського полку, здобутий козаком Мазепинського полку Мазняком. На жаль, докладні відомості про розгром обхідної групи большевиків вступають в Штадармії лише 25.VI., у вечірній же доповіді від 24.VI. від комгрупи С.С. картина бою не була досить змальована.
Становище надвечір 24.VI.
Надвечір 24.VI. ситуація взагалі уявляється в такому вигляді: ми одержали рішучий успіх на своєму лівому крилі і тим анулювали надто небезпечний для армії маневр частин Таращанської дивізії. Залізничу колію Волочиськ-Чорний Острів було цілком звільнено від большевиків; небезпека для нашого лівого флангу і тилу минула. Резерви, стягнені з інших напрямків і пущені в діло, блискуче виконали своє завдання.
Тим часом на напрямкові Староконстантинів-Проскурів і на переправах на р. Случ ситуація утворилась не цілком сприяюча для нас.
8-й і 9-й дивізіям не тільки не вдалося обсадити переправи на р. Случ, але надвечір большевики самі розпочали наступ невеликими групами вздовж шосе Староконстантинів-Проскурів на правий фланг 8-ої дивізії.
9-та дивізія цілком виснажилась і, згідно з донесенням начдива, стала майже небоєздатною. Правий фланг групи С.С. не міг вийти на переправи на р. Случ.
Ні в розпорядимості Штабу Армії, ні в Комгрупи Запорізької вільних резервів не було. В Штабах груп С.С. і Запорізької одержано відомості про зосередження свіжих большевицьких сил в районі Староконстантинів-Красилів потім ці відомости не потвердились. Це було безпосередньою загрозою Проскурову з півночі.
6-та дивізія з 22.VI. по 24.VI. веде надзвичайно вперті бої в районі ст. Деражня, наслідки яких ще не виявилися.
Плян Штабу Армії. Сх. ч. 18.
Штаб Армії, рахуючи, що ударна група вже виконала своє завдання, і вважаючи на нетверде становище на фронті 8-ої і 9-ої дивізій, а також вволяючи прохання командира Запорізької групй про передання до його розпорядимости резервів, наказує зосередити на ранок 25 трaвня 7-му Запорізьку дивізію в свою маневренну резерву в районі Чорного Острова.
Звідси була можливість, у випадку наступу супротивника з боку Староконстантинiв-Красилів на Проскурів діяти 7-ою дивізією у ворожий фланг, а Слобідський полк, полк. Костя Гордієнка, дивізіон Алмазова, тимчасово залишаються в розпорядимості С.С. для переслідування супротивника.
Плян полк-ів Капустянського і Сальського. Сх. ч. 18.
З цим пляном не погоджувався командир Запорізької групи і я. Ми намічували такий маневр: лівофлангова ударна група б'є Таращанців, здобуває Базалію, переслідує кіннотою вiдходячих на Білозірку-Теофіпіль большевиків, сама ж, залишивши заслону, круто повертає в напрямку на північний схід по північному берзі р. Случ, примiрно на Кульчини, та зрізуючи тили большевиків, що переправились через Случ, правий фланг С.С., 9-та і 8-ма дивізії енергійно натискують на большевиків і форсують Случ.
Цей маневр в разі його успіху приводив до повного розгрому большевицької групи і давав можливість зробити перегрупування і зосередити сильні резерви для розвитку успіху, бо рухом маневрової групи по північному березі р. Случ звільнялося в резерву частини майже всієї «групи С.С.»
Цим же маневром робилося значну допомогу частинам, що прикривали Проскурів у Староконстантинівському напрямку, бо природньо, що большевики, для протидії на небезпечний рух 7-ої дивізії з приділеними частинами, повинні були спрямувати проти неї головні сили своєї північної групи або відійти на Шепетівку.
Вади цього пляну:
1) Маневр повинно переводити рішучо, хутко і сміливо, вимагаючи великих затрат енергії та сил. Правда, командир 7-ої Запорізької дивізії енергійний і палкий, дивізія, як показали попередні бої, здібна на форсовні марші та розгончасті удари.
2) Необхідно було розбити вщент західню большевицьку групу, щоб вона не ударила по Базалії підчас маневру.
3) 7-ма дивізія – цей маневровий резерв командування щохвилево відривався і діяв ізольовано на північному березі р. Случ і большевики могли перекинути свої резерви через Шепетівку на Кульчини, а звідси повести наступ на лівий фланг 7-ої дивізії, втягнути її в тривалий дій, а одночасно ж атакувати Базалію зі сторони Староконстантинова або Проскурова.
Правда, в большевиків вже не було в цей час для цього достатньої кількости резервів, як показали дальші бої, а у нас з'являлася можливість, як сказано вище, скупчити в резерві майже всю групу С.С.
Вислід.
Взагалі плян Штабу Армії був обережний і давав скромні, але, безумовно, позитивні наслідки. Він приводив до звільнення р. Случ від большевиків і гарантував безпечність Проскурова. Плян же полковників Сальського та Капустянського міг дати рішучі наслідки і розв'язати нам руки на Проскурівському напрямку, але міг також закінчитися великою невдачею.
У відповідь на уперті прохання комгрупи Запорізької[18] провадити далі операції 7-ою дивізією з приділеними до неї частинами, про що особливо клопотався начальник цієї дивізії, начальник Штабу отаман Тютюнник полишив у силі своє розпорядження про відведення 7-ої дивізії в резерву. Це сталося ще й тому, що керівник нашого контр-маневру – командир групи С.С. охоче погодився на вирішення Штабу Армії, не з'ясувавши всієї ситуації.
Становище 25.VI. Переслідування большевиків.
Наш наступ на лівому флангові бурхливо розвивається. Наказ про зосередження в район Чорного Острова в резерву Штабу Дієвої Армії 7-ма дивізія одержала лише о 6-тій годині 25-го червня. Спинити свої від успіху сп'янілі частини вона не могла та, гадаю, і не пробувала.
В наслідок цього наша ударна група, переслідуючи ворога, досягнула передовими частинами піхоти м. Базалії і північного берега р. Случ, а кіннотою – Авратина, а навіть Білозірки.
Большевики, цілком здеморалізовані, втікли на підводах в напрямку на Горинь.
В наші руки потрапила значна воєнна здобич, особливо вартісне було захоплення 30 гарматних скриньок з набоями і декілька передків.
Очевидячки, щоби полегчити тяжкий стан розбитої нами групи, большевики переходять у наступ з району Чепелівки і Волиці Йодко на правий фланг групи С.С., і їм удається захопити село Слобідку.
Зі Староконстантинова по шосе большевицький загін силою до 500 шабель і багнетів демонструє і захоплює село Мотруньки.
Надвечір 25 червня видається вдруге розпорядження про зосередження на 26.VI. 7-ої Запорізької дивізії з доданими до неї частинами Запорізької групи в районі Чорного Острова.
Становище надвечір 26.VІ.
26-го зосереджується в Чорний Острів 7-ма дивізія, а додані до неї частини покищо лишились у розпорядимості групи С.С.
Командування 7-ої дивізії і штаб Запорізької групи були дуже невдоволені з відведення 7-ої дивізії в резерву в момент найбільших її успіхів. Державний інспектор Запорізької групи з опалу післав Головному Отаманові Петлюрі гостру телеграму.
Коли копію цієї телеграми було одержано в Штабі Армії, начальник штабу, начальник оперативного відділу і я, хоч я принципово і не поділяв точки зору штабу, але розумів підставнiсть пляну маневру штадарма, подалися до димісії.
На нараді під головуванням Головного Отамана в присутності Наказного Отамана чинність Штабу Армії визвано, правильною, але, на жаль, державний iнспектор Запорізької групи залишився на своєму місці і стосунки поміж Наказним Отаманом, Начальником Штабу Армії і командувачем Запорізької групи загострилися.
Я на цьому спинився докладно тому, що цей конфлікт несприяюче відбився на дальших наступальних операціях.
З огляду на те, що в околиці Красилова-Волиці Йодко большевики ще заступали пляцдарм на правому березі р. Случ, то конче треба було вибити їх, захопити нашими частинами переправи на цій річці. Штаб Армії наказує командиру Запорізької групи 27-го перейти в наступ 8-ою і 9-ою дивізіями, маючи на меті вийти на лінію Кузьмин-Волиця Йодко.
У підлеглість командиру Запорізької групи передається 7-му дивізію з доданими частинами.
Групі С.С. призначається дільниця Волиця Йодко-Базалія Авратин. Надвечір частини цієї групи з боями здобули с.с. В. і. М. Зозулинці (переправа на р. Случ).
Зі здобуттям Запорізькою групою і решти переправ р. Случ, наше становище під Проскуровом ставало б твердим.
День 27.VI.
27-го на фронті північних груп бойових сутик не було. Командир Запорізької групи, не вважаючи на видану Штабом Армії директиву, не наступав, а лише підтягнув більш на північ 7-у Запорізьку дивізію, підготовлюючись до атаки большевицького пляцдарму на 28.VI.
Події 28-30.VI.
З 28 по 30 червня на фронті північних груп активних чинів з нашого боку не було, большевики поступово поширювали свій пляцдарм.
Командуючий Запорізької групи не атакує большевиків, що заступають пляцдарм на р. Случ, покликуючись на велику втомленість війська (особливо 7-ої Запорізької дивізії) хоча Штаб Армії настирливо вимагає поновити становище і обсадити переправи на р. Случ (Директива ч. 0,1605 від 26.VI.).
6-та дивізія після многоденних боїв остаточно зломлює опір большевиків і енергійно просувається до ст. Комарівці.
Запорізькій Січі після ряду боїв з перемінним успіхом вдається міцно закріпитися в Барі і звідси розвивати наступ в напрямі на ст. Васютинці в тил Комарівцям.
3-та дивізія веде планомірно і енергійно свій наступ, обсаджує залізничу дільницю Котюжани і для її прикриття і загрози Жмеринці успішно просувається на схід в напрямі на Шаргород.
Волинська група після 19 червня відійшла на південь від залізничної колії Волочиськ-Проскурів в район Кузьмина і там упорядковувалась і поповнювалась.
З огляду на велику втому С.С. і невідступні прохання отамана Коновальця про відведення січовиків у резерву, командування ще 26.VІ. видало розпорядження про зміну Групи С.С. Волинською в ніч з 30-го червня на 1-е липня. Групу С.С. після зміни намічено відвести в резерву в район Фельштина.
30-го червня можна рахувати закінченим другий період Проскурівської операції.
Вислід. Сх. ч.ч. 14-18.
1) Другий період Проскурівської опeрації закiнчився поразкою частин Таращанської дивізії, що прорвали Волинську групу і пробували обійти наш лівий фланг, але спис, увігнаний большевиками в наші позиції на р. Случ у вигляді Красилівського пляцдарму, лишився, на жаль, не висмикнутим, хоча для цього була повна змога.
2) Влучно комбінованими чинами 6-ої Запорізької, 2-ої та 3-ої дивізій нам пощастило розбити большевицькі частини, що оперували проти цих дивізій, звільнити від них велику територію і вийти на залізничну колію Жмеринка-Могилів, перерізавши її в районі ст. Котюжани. Утворювалась безпосередня загроза Жмеринці і Могилеву, що от-от мав упасти.
Взагалі плян большевиків заволодіти Проскуровом через одночасний маневр своїми Західньою та Жмеринською групами закінчився повним неуспіхом. Наше ж просування в бік Жмеринки і Могилева з великим успіхом відбувалося далі. Одначе становище під Проскуровом викликало деякі побоювання з огляду на те, що большевики мали пляцдарм на правому березі Случі.
Операції большевиків.
Большевики виявили в цих боях велику настирливість у виконанні поставленого завдання і гнучкість в керуванні; так, після невдачі їх північної групи 14.-15.VI. вони хутко роблять перегрупування і ведуть одночасні й многоденні атаки з заходу і сходу на Проскурів, гадаючи мабуть, що наші резерви приковано до Староконстантинівського напрямку.
Необхідно також відзначити енергію їх північної групи, що форсувала 22 червня переправи на р. Случ, щоб полегшити становище Таращанській дивізії, стисненій нашою ударною групою.
Ще енергійніші зусилля виявляють большевики під Деражнею. Вони намагаються звалити 6-ту дивізію і через голову Запоріжців подати руку Таращанській дивізії, що напирала з заходу на Чорний Острiв-Проскурів, не дуже то рахуючися з загрозливими для Жмеринської групи операціями 2-ої та 3-ої дивізій.
Нарешті, після розгрому нами Таращанської дивізії та осягнення значних успіхів на Жмеринському і Могилівському напрямках большевики ризикують поразкою своїх поодиноких частин, що займають пляцдарм на північному березі р. Случ, але не відтягають їх на північ. Цей пляцдарм і їм потрібний як підстава їх активности в наступних боях.
Дефекти їх керування й чинів.
Відкинувши в боях 18.VІ. нашу Волинську групу, большевики не досить енергійно переслідують і розвивають успіх. Вони мали цілковиту можливість 18.VI.-19.VІ. кинути частину своєї кінноти примірно через ст. Війтівці-Юхимовичі на Фельштин і далі на залізничну колію Проскурів-Кам'янець Подільський з огляду на те, що Волинська група відкочувалася на південь і затримати кінноту було б нікому.
Вразі успіху цей маневр міг дати дуже важливі наслідки, пeрервавши зв'язок Штабу Армії, що перебував на ст. Ярмолинці, з групами С.С. i Запорізькою; до того й наш контрманевр щодо ліквідації прориву дуже ускладнявся.
22-го заволодівши Красиловом, большевики також не переслідують 9-ої Залізничної дивізії. Нарешті, Таращанська дивізія, збита нашим лівим флангом в районі Базалія-Купіль, губить стійкість і 24-25-го відступає на десятки верстов за р. Горинь, не пробуючи навіть затриматись ну хоч би в районі Теофiпіль-Білозірка.
Правда, Таращанці майже цілий тиждень вели уперті бої з нашою маневровою групою і нарешті виснажилися.
Наші операції.
Контрманевр, намічений Штабом Армії на 18.VІ., не повівся через такі причини:
1) 8-ма Запорізька дивізія не зосередилася в зазначеному їй районі (до чого мала повну змогу) і зле тримала зв'язок.
2) большевики самі перейшли в енергійний наступ і на деякий час вирвали ініціятиву з наших рук.
3) наш лівий фланг, хоча Штаб Армії і вжив заходів, все таки не був досить забезпечений, бо: а) Волинська група, що прикривала лівий фланг, не виявила стійкого опору і зразу далеко відкотилася на південний схід. Починаючи з 19.VI., вона майже на два тижні виступає з гри; б) Штаб Армії на початок акції не мав сильного резерву на ст. Війтівці, бо командир Запорізької групи не виділив в армійський резерв двох полків 6-ої дивізії, як то було зазначено директивою Штабу Армії. Йому став на перешкоді наступ большевиків на ст. Деражню і Меджибіж з боку Жмеринки; до того ще полк. Сальський є принциповий ворог виділення поодиноких полків від своїх дивізій. Певна річ, командир Запорізької групи мав повну підставу не розпорошувати 6-ої дивізії, щоб не послабити захисту Проскурова зі сходу, але все таки, на мою думку, він цілком міг виконати директиву Штабу Армії бодай по духу, як не по формі, себто вислати в резерв Штабу Армії інші частини Запорізької групи, наприклад: Слобідський полк, кінний полк ім. Костя Гордієнка з кінно-горним дивізіоном Алмазова, що, власне, й було ним зроблено, але вже після прориву наших позицій 22.VI.
А взагалі замість контрманевра ми 18.VI. терпимо подвійну невдачу: біля Базалії на фронті Волинської групи і біля Бару в 2-ій дивізії, що в неладі відступила на 40 верстов назад.
Проте цілком доцільних засобів було вжито Штадармом, щоби знову перебрати ініціятиву до своїх рук:
1) хутко зосереджено на лівий фланг С.С. ударну групу і їй покладено рішуче завдання розбити Таращанську дивізію.
2) На Жмеринському і Могилівському напрямках ми також переходимо в енергійний наступ, щоб через загрозу Жмеринці і Могилеву притягти туди большевицькі резерви і звільнити з району 6-ої дивізії частину сил для операції під Проскуровом.
В боях 18.VI.-19.VI. потверджено стару істину: «На полі бою не може бути зайвого куреня чи ескадрону». Справді, охоронна сотня Штабу Армії з 2-ма гарматами, що прибула в свій час на ст. Війтівці, провадить бій вкупі з більш стійкими частинами Волинської групи на залізничній колії Острів-Війтівці, стримуючи наступ большевицької кінноти, і виграє час, потрібний для перегрупування.
Також вельми доцільним виявилося розпорядження Штабу Дієвої Армії про зосередження резервів С.С. поза їх лівим флангом, тут та обставина, що малися резерви, дала змогу отаманові Коновальцю відкинути свій лівий фланг і прикрити свій тил.
Розпорядження командирів груп, і начальників дивізій до 25.VI.
Треба відзначити, видатне маневрування 7-ої Запорізької дивізії і надзвичайно бойову енергію, виявлену в боях з 19-го по 25-те червня як цією дивізією, так і ударними частинами С.С. 6-та Запорізька дивізія чудово справилась з поставленим їй завданням прикриття Проскурова з боку Жмеринки. Бої 6-ої дивізії заслуговують на повну ухвалу і спеціяльне вивчення як тактично взірцеві. Начальник дивізії і його штаб зуміли справитися з сильним супротивником, що наступав з фронту і з партизанськими загонами, що оточили дивізію майже з усіх сторін. Гарна частина в руках відважного, спокійного і здібного начальника не боїться ні обхватів, ні обходів і б'є ворога скрізь, де б він не з'явився.
Також і начальник Третьої дивізії підполковник Удовиченко провадив усі операції спокійно, з великою активністю та ініціятивою. Всі його сутички з большевиками незмінно закінчувались успіхом. Мені пощастило з Головним Отаманом бачити бої 3-ої дивізії в районі Котюжан, і можу посвідчити, що керування провадилось пляново, спокійно і розумно.
На жаль, отам. Божко був поганим партнером для 6-ої і 3-ої дивізії. Він робив силу похибок, без потреби марнував свою мало організовану, але хоробру дивізію. Невдалі дії от. Божка під Баром 18.VІ. і панічний відступ далеко назад, безумовно, відбилися несприятливо на наших операціях. Затриматися б Божкові в Єлтушкові 18.VI., на 20-е пполк. Удовиченко вже захопив би Котюжани і притягнув би на себе частково большевицькі резерви, що вперто атакували з 19.VI. по 21.VI. 6-ту Запорізьку дивізію; тоді й під Проскуровом можна було б стягнути більше сил і зробити це значно раніш.
На мою думку, пполк. Удовиченко під час наступу на Клтюжани 17-18-го взяв шлях на Вербовець дуже на південь, відірвавшися від 2-ої дивізії майже на 30 верстов, і через це от. Божко, почувши себе цілком ізольваним, не поставив достатнього опору і панічно відскочив назад. 20.VI. пполк. Удовиченко вирушив на Котюжани по іншому напрямку, більше на північ, і це дало позитивні наслідки.
Операції 8-ої Запорізької дивізії були взагалі не досить енергійні. Начальник дивізії, не враховуючи значення, часу, спізнюється під Староконстантинів, його Штаб забуває про величезну важливість своєчасних донесень і інформувань Вищих Штабів і майже дві добі не подає відомостей.
Операції 8-ої дивізії під Староконстантиновом затягуються: атакує це місто дивізія в лоб і до того ж удень; нарешті, 8-ма в свій час, на 22-е, не зосереджується в резерву Командування, в село Заруддя, і не встигає підтримати атаковану в цей день 9-ту, Залізничну дивізію, наслідком чого наш бронепотяг, якому відрізали шлях відвороту зі Староконстантинова, попадає до большевиків.
Все таки 8-ма дивізія відограла чималу ролю, бо її активні чини з 19 по 22.VI. під Староконстантиновом стримували північну большевицьку групу. До речі сказати, частини цієї дивізії билися знаменито і не бажали залишити Староконстантинова большевикам навіть і після наказу.
У Штабі Армії я персонально тримався того погляду, що не слід було після захоплення 8-ю дивізією Староконстантинова відтіля її відводити – вона краще допомогла б 9-ій дивізії, загрожуючи большевицькому запіллю.
Взагалі до 24 червня ми взяли гору над большевиками, завдячуючи бойовій енергії наших частин і перевазі, що повстала через наше зосереджене розташовання в Проскурівському районі, яке спричинилося до зручного керування, маневрування і взаємного підтриму.
Таким чином, плян Штабу Армії відтягнути наші групи на Случ дав свої позитивні наслідки.
Вечір 24.VI. є дуже важливим в Проскурівській операції, бо тоді виникло розходження між командуванням і полк. Сальським. 24.VI. видано розпорядження відтягнути 7-у Запорізьку дивізію в резерву.
Оцінка планів і розпоряджень вищого командування.
Пляни Штадарма і полк. Сальського та інш. мали свої «за» і «проти», і можна цілком певно сказати, що як той, так і другий плян дали б позитивні наслідки, але необхідно було рішуче переводити в життя той чи інший. Наша ударна група, розбивши вщент сильнішу Західню большевицьку групу, при підтримці С.С., 8-ої і 9-ої дивізії напевно розправились би з Північною слабшою групою, що мала до 2000-3000 багнетів, наступаючи ударною групою по північному березі р. Случ в глибокому запіллі у ворога (мій плян), або ж вибиваючи їх з пляцдарму на р. Случ подвійним обхватом від Миколаєва і Западинець (плян н-ка Штабу Дієвої Армії).[19]
26.VI. 7 дивізія зосереджується в резерву на північ від Чорного Острова, і Штаб переводить свій плян. Командир групи С.С. з ним охоче погоджується, також кориться йому і 7 Запорізька дивізія. Але відхід дивізії прикро відбивається на її настрою (запал не зносить перерви). Люди не машина, і треба рахуватися з їхньою психікою. Штаб Запоріжців і полк. Сальський прийшли в чимале замішання і на деякий час позбавились енергії. Мені самому було дуже шкода, що не вдалося завдати большевикам рішучої поразки, але опускати рук не випадало.
З 26.VI. по 30.VІ. полк. Сальський мав, згідно з директивами Штадaрма, цілковиту можливість вибити большевиків з Красилівського плацдарму і заступити переправи на р. Случ.
В його розпорядженні були 7 дивізія з доданими до неї частинами та 8 і 9, хоча й і не цілком боєздатна. Але полк. Сальський тримається пасивно. На мій погляд, командиру Запорізької групи треба було вжити всіх засобів, щоб рушити свої частини в атаку, а не вдаватися в тугу за більш красивим і сміливим маневром, виконать якого не пощастило.
Штадарм видає розпорядження, обстоює необхідність активних чинів з боку командувача Запорізькою групою, але все надаремно. Полк. Сальський, такий енергiйний і активний раніше, став тепер пасивним і вялим. На мою думку, треба було Наказному Отамановi виїхати до частин і порушити їх наперед, а врешті сам Отаман Петлюра, що користався величезною популярністю у війську, повинен був піднести настрій у 7 дивізії і рішуче домагатися активних чинів від полк. Сальського.
Взагалі, оскільки перша половина Проскурівської операції до 25.VI. велася енергійно, остільки ж 7, 8 і 9 дивізії і полк. Сальський ставилися пасивно підчас другої її половини.
Большевикам було подаровано часу на перегруповання і полишено Красилівський пляцдарм – підстава для їх дальшої активности. Плян Штабу не було переведено в життя. Я думаю, що Головному Отаманові треба було категоричніше втрутитися у взаємовідносини командування і полк. Сальського та його державного інспектора.
Під час цього періоду недохват огнеприпасу дає себе дуже відчувати.
Груповання наших і большевицьких сил. Пляни командування. Сх. ч. 19.
Большевики дуже занепокоїлися неуспіхом свого маневру під Проскуровом. Большевицьке командування покладало на цю операцію великі надії. Їхня преса загодя трубила: «Гром пабєди раздавайся, вєселіся, комуніст!… Смерть Пєтлюровцам!». А тут тобі неуспіх під Проскуровом і безпосередня загроза для Жмеринки й Могилева.
На цей час на Україні ситуація для большевиків укладалася надто несприятливо. Скрізь почалися повстання, Григор'єв успішно воює з большевиками на побережжі Чорного Моря і на Катеринославщині. На Чернигівщині партизан Ангел взяв Прилуки і загрожує важливому залізничному вузлу Бахмач. На Волинщині Соколовський сильно непокоїть большевицьке запілля. Невгомонна, завжди бурлива Тараща (первісне джерело повстання проти німців) на чолі з отаманом Зеленим також турбує большевиків. Район Вінниця-Бердичів-Гайсин вже став нашим. Денікін на Лівобережжі вже успішно розпочав свої операції щодо звільнення Харківщини від большевиків. В большевицьких частинах, що оперували проти Української армії, розпочався заколот. Так, 9-й совєтський піший полк, зогляду на хвилювання в ньому, роззброєно і провідників його розстріляно. Таращанська дивізія і та розпочала мітингувати. Полк Чорних Чортів викинув прапор: «бий жидів, спасай Україну!» – і також був добре просіяний (з 600 шабель лишилося 120). Перед большевиками стояла ділема: тепер або ніколи… Треба було остаточно розправитися з Українською армією і тоді звільнені вже сили перекинути на Денікіна і на внутрішній фронт. Підвойський в своїх промовах все більше і більше вiдводить місця Українській армії. Він обіцяє в першу чергу вислати під Проскурів і Жмеринку не менше як пять свіжих полків.
І дійсно, большевики широко використовують дану їм передишку з 26.VІ. до 30.VІ. для перегруповки.
Плян в основi лишається попередній: взяти Проскурів і відтяти нашу армію від Збруча. Наступ вести Північною і Західньою групами.
Їх перегруповка загалом була така: в район Чепилівка-Красилів вони поволі стягають частину сил, що раніш оперували в районі Базалія-Купіль. В Староконстантинів надходять свіжі частини, між ними 28-й совєтський піший полк. Ця група повинна наступати з Староконстантинова і Красилівського пляцдарму на Проскурів; у її склад увійшли: Богунська бригада, частина Таращанської бригади, два окремих полки та кіннота.
До Західньої своєї групи большевики підтягають Волинську бригаду і свіжу кінноту і надають їй завдання – прорив нашого лівого флангу і глибокий обхід його. Наказано за всяку ціну заволодіти Проскуровом. Обіцяно грошеву нагороду всiм, хто братиме співучасть у захопленні Проскурова.
Жмеринській групі большевики дають завдання – наступати на Проскурів з метою притиснути нас до Збруча. Цю групу підсилюється вельми рухливим партизанським загоном для пошуку на залізничну колію Проскурів-Комарівці.
Загалом большевицькі групи були приблизно такого складу:
Західня група 2500 багнетів, 400 шабель.
Північна група 5000 багнетів, 600-800 шабель.
В Шепетівці і Вишнівці (резерва) 2500 багнетів. Жмеринська-Барська до 2800 багнетів (уже розбитих 6-ю дивізією).
Вапнярська група 2500-3000 багнетів.
Наші пляни.
Плян командування був такий:
1) 2-ю та 3-ю дивізіями енергійно провадити далі наступ з метою захопити Жмеринку і Могилів та загрожувати залізниці Жмеринка-Одеса, а також прикривати Поділля, де спішно переводилося мобілізацію;
2) Під прикриттям цього наступу згрупувати в Проскурівськім районі сильні резерви, щоб за їх поміччю остаточно розбити головні сили большевиків і відкинути їх на північ від Староконстантинова; Для цього:
а) Підтягнути з Жмеринського напямку в Проскурів 6-у Запорізьку дивізію з доданими частинами.
б) В ніч з 30.VI. на 1.VІІ. Волинською групою змінити Січовиків і розташувати їх в районі Фельштин-Чорний Острів, в резерву командування.
Стан наших частин.
Стан наших частин був досить тяжкий. Група С.С. майже видихалась і доконче потребувала відпочинку і реорганізації. От. Коновалець категорично вимагав зміни і загрожував навіть залишити фронт.
9-а дивізія стала також майже небоєздатною.
Волинська група поповнилася мобілізованими, але ще не переробила їх. Одні Запоріжці, хоча й намучилися в постійних боях, але могли постояти за себе. Також і 3-я дивізія була ще міцна тілом і духом, підбадьорена своїми незмiнними успіхами і співчуттям місцевої людности.
Головний же дефект – брак огнеприпасу і всякого іншого постачання. Це дуже ослабляло бойову енергію війська.
Ми мали під Проскуровом всього-на-всього 6000 багнетів і шабель і підтягували сильну 6-у дивізію 1200-1400 багнетів і шабель. Большевики ж стягували сильні резерви. Для перегруповки і перепочинку, так потрібних для січовиків і 9-ї дивізії, нам треба було часу; свiжих сил у нас не було.
Бої 30-го червня. Перехід большевиків у наступ.
Уже 30.VІ. большевики розпочали активнi чини. Їхній партизанський загін підриває міст біля села Богданівці і здобуває села Мосіївці і Бахматовці (15 в. на північний схід від Проскурова), сильно загрожуючи Проскурову. Також і Західня большевицька група звільняє м. Теофіпіль від повстанців і вибиває звідти кінноту С.С.
Бої 1-го липня. Сх. ч. 20.
1-го липня большевики переходять у рішучий наступ одночасно Північною групою вздовж шосе Староконстантинів-Проскурів та з Красилівського пляцдарму на Миколаїв, а також Західньою групою в напрямку на Базалію і Купіль.
Момент вибрано найбільше влучний, бо на фронті групи С.С. зміна частин ще не закінчилася. Холмська дивізія на лiвому фланзі вже змінила частини групи С.С., а північну дивізію ще тільки підтягувалося.
Большевики відкидають за р. Бужок частини Запорізької групи. В районі ж 9-ї дивізії, біля Хітківців вони завдають сильні втрати Наливайківському полку 7-ї Запорізької дивізії, приділеному до 9-ї дивізії для її підсилення; форсують р. Вужок і здобувають Хітківці.
На фронті С.С. большевикам легко вдається здобути м. Миколаїв. В цьому районі частини групи С.С. не поставили большевикам міцного опору.
Большевики проривають також і фронт Холмської дивізії в районі м. Базалія.
А взагалі перший день наступу дав їм великі успіхи.
Бої 2-го липня. Сх. ч. 20.
На 2.VІI. командування наказує:
1) Запоріжцям і С.С. відкинути большевиків за р. Случ; Північну дивізію на деякий час передається Січовикам.
2) 6-у Запорізьку дивізію негайно відтягнути через Лятичів для маневру в Староконстантинівському напрямку.
Ідея Штабу є нанести 6-ю дивізією удар у фланг північній большевицькій групі.
Події розвивалися так:
Мазепинський полк (7-ї дивізії) направлений командувачем Запорізької групи на с.с. Давитьківці-Пирогівці для ліквідації партизанських большевицьких загонів, звільняє від них цей район.
Надвечір Запорізька група енергійними контратаками витискує большевиків і здобуває знову Западинці-Кобилля.
Група С.С. після боїв зустрічного характеру надвечір подалася лівим флангом назад, звільнивши всi переправи на р. Случ.
Холмська дивізія відійшла також дещо назад.
На 3-е липня командування підкреслює необхідність рішучого контрнаступу Проскурівською групою.
У цей день Запоріжці ведуть сильний бій з большевиками за сс. Кобилля, Западинці; всі большевицькі атаки відбито. Нами взято кулемети і полонених.
Бої на фронті групи С.С. також провадяться з великою упертістю з обох сторін і надвечір успіх схиляється на бік большевиків. С.С. при допомозі Північної дивізії намагаються знову захопити Миколаїв. Частини С.С. поклали останнє бойове зусилля.
Холмська дивізія, відбивши декілька атак, відійшла на південнйй схід від Купеля. На фронті Холмської дивїзії виявлено присутність значних большевицьких сил у двох колонах з кіннотою в районі Базалії і Авратина. Холмська дивізгя не могла стримати наступу цих сил.
На Могилівському й Жмеринському напрямках наші операції розвиваються пляномірно й успішно.
3-я дивізія здобуває Могилів і Шаргород. В наші руки дістається 10 гармат, 2 бронепотяги та iнша військова здобич. Божко підходить до Жмеринки.
Район Меджибіж-Пирогівці остаточно звільняється від ворожих партизанських загонів. У Меджибіж підходить 6-а Запорізька дивізія. Наші повстаніці захопили Літин, розбили большевицький загін і взяли 4 гармати й кулемети.
Ішло про те, чи витримають частини, що оперують під Проскуровом, а особливо групи С.С. і Волинська, атаки большевиків до підходу 6-ї Запорізької дивізії до Проскурова. Штаб Армії випроваджує на фронт все, що в нього було напохваті: запасові курені, охоронні сотні, щоб лишень підтримати С.С. і Холмську дивізію, доки підійде до Проскурова 6-а Запорізька дивізія.
Бої 4 липня. Сх. ч. 21.
4.VІI. на жаль, події під Проскуровом розвиваються для нас надто несприятливо. Большевики енергійно розвивають наступ. Зі Староконстантинова вони підвозять нові частини. Групу С.С. тиснуть на Чорний Острів, а Волинську відкидають на південь від залізничної колії Війтівці-Чорний Острів.
Ці групи не ставлять достатнього опору і сильно здеморалізувалися. Тут виявилося, що до ворога надійшли мадярські частини.
Запоріжці стійко б'ються і навіть місцями потискують большевиків, але й їм доводиться для прикриття Проскурова дещо загнути свій лівий фланг.
Резерви, надіслані до Чорного Острова, здебільшого розпорошилися.
Словом, надвечір 4.VІІ. ситуація під Проскуровом утворюється тяжка.
Треба було негайно ввести сильний резерв, що міг би нанести удар вороговi, 6-а ж Запорізька дивізія рушала поволі і раніш як увечері 5.VІІ. надійти не могла.
Долю Проскурова вже було вирішено.
У цей день 2-а дивізія захоплює з боєм Жмеринку і переслідує відступивших большевиків на ст. Гнивань. П. Удовиченко теж провадить наступ у напрямку на ст. Рахни.
Бої 5 липня. Сх. ч. 21.
На 5.VІІ. Штаб Армії видає розпорядження про контратаку, але вона не переводиться в життя, бо групи С.С. і Волинська, загубивши боєздатність, провадять безупиний відхід на південь від залізничної колії Чорний Осірiв-Проскурів. Большевики бомбардують Проскурів з боку ст. Гречани і провадять наступ від с. Западинці.
6-а Запорізька дивізія, зробивши перехід в 34 верстви, зосередилася увечері на схід від Проскурова. Запоріжці провадять контратаку, але відсутність огнеприпасу, а особливо патронів, сковує наші операції і дуже відбивається на настрої наших частин.
В ніч із 5.VII. на 6.VII. з розпорядження командувача Запорізької групи Проскурів нами звільняється і Запорізька група вiдходить.
Бої 6 липня. Сх. ч. 22.
6.VII. Запоріжці зосередились в районі с.с. Михалківці, Манастирьок, Янківці. Штаб групи в селі Михалківці. Група С.С. відійшла на південь.
Таким чином, в ніч з 5.VII. на 6.VІІ. большевикам пощастило заволодіти Проскуровом і відкинути наші групи на південь від залізничної колії Війтівці-Проскурів.
На цьому закінчується 3-ій і останній період Проскурівських операцій.
Наші неуспіхи.
У наслідок майже місячних найзапекліших боїв наші групи, що оперували в районі Проскурова, були змушені залишити його і звільнити залізничну колію Війтівці-Проскурів. Правда, в наши руках ще лишався важливий вузол Жмеринка, вся залізнична колія Жмеринка-Могилів, а дивізія пполк. Удовиченка підходила до ст. Рахни, але долю Жмеринки було передрішено.
Ми програли битву на головному напрямку і не могли силами одної своєї армії стримати наступ переважних кількістю большевицьких сил на Кам'янець Подільський.
Природньо, що доводилося в найближчий час винаходити нові засоби для боротьби.
Але в цей критичний момент доля нам у сміхнулася: До р. Збруча наближалася нова сила. Галицька Армія, понісши невдачу за браком огнеприпасу, йшла поруч зі своєю інтелігенцією за Збруч на великий подвиг. Про її Одіссею і героїчну боротьбу Армії Соборної України на Правобережжі буде сказано в третій частині нашої праці.
Акції большевиків.
Большевицьке командування поставило своєму військові ясне завдання, і надало для його виконання досить потрібних сил. «Візьмете Проскурів, перемога буде ваша і успіхи українського війська на інших відтинках зійдуть на ніщо». У Проскурівськім районі, в Північній і Західній групах большевики зосередили всі три бригади найдужчої Таращанської дивізії, два інтернаціональні полки, 12-15 ескадронів кінноти, маючи в резерві 3 полки.
Приблизний склад цих груп можна рахувати від 8-10 тисяч багнетів і шабель.
Треба відзначити широке і вмiле для допомоги наступаючим головним силам, користання партизанських загонів, що вiдважно й завзято оперували на залізничній колії Проскурiв-Богданівці.
Перед початком большевицького наступу 30.VI. вони підривають міст при ст. Богданівці, захоплюють сел. Пирогівці і Бахматівці через що й відтягають на себе вiд Проскурова частину наших резервів і затримують маневр 6-ї дивізії.
Наші акції.
Наш неуспіх під Проскуровом в третій період операцiї викликано такими головнішими причинами:
1) недоведений до краю плян командування (з причин раніш указаних), – відкинути большевиків за Случ – відразу ж, з моменту переходу большевиків у наступ, виявив свою чинність.
а) Запорізька група – 7, 8 і 9-а дивізії були приковані в напрямку Проскурів-Староконстантинів і не мали змоги дати правому флангові С.С. підтриму. б) Група С.С. хутко здала, заатакована з Красилівського пляцдарму.
Були б у наших руках переправи на р. Случ, бої б, можливо припустити, затягнулись і ми встигли б зманеврувати.
2) Запізнене перегрупування рахую, що командувач, Волинської групи полк. Петрів, всупереч наданій директиві без потреби затягнув зміну Січовиків.[20] Ця зміна мусіла закінчитися до ранку 1.VІІ., і тоді вся група С.С., ставши зосереджено, могла маневрувати пляномірніше і розвивати свої операції в головному напрямку.
3) Слабенька стійкість груп Волинської і С.С., що позбавллла командування можливостей перевести контрманевр.
4) Повільний і кволий рух 6-ї Запорізької дивізії від ст. Комарівці на Проскурів. Начальник 6-ї дивізії отримав від полк. Сальського розпорядження 1.VІІ. увечері виступити на Лятичів і дальше на Западинці. 6-а дивізія мала перейти 60 верстов – 2 великих чи 3 малих переходи, рахуючи на повну змогу використати селянсдкі підводи для полегшення руху.
Не пізніше вже як на полудень 4.VII. 6-а дивізія могла надійти в призначений для неї район, 5.VII. всі три дивізії Запорізької групи зранку могли розпочати наступ.
6-а дивізія надходить тільки увечері 5.VII., форсувавши лише останній перехід.
5) Загальна перевага большевицьких сил і перевтома наших частин, хоча під Проскурів наше командування стягло більш як 3/4 своїх сил, але вони були слабші за ворога по чисельному складу. Безумовно, 6-а Запорізька дивізія сильна складом і бойовими якостями, поліпшила б наше становище, але вона, на жаль, запізнилася, не оцінивши ситуації.
Большевики, уступаючи нам в числі тактичних одиниць, переважали нас, назагал, в числі багнетів і особливо шабель.
На Жмеринському і Могилівському напрямках ми оперували лише двома дивізіями, і відтягнути їх з цього напрямку не було жадної можливости.
6. Присутність у большевиків свіжих резервів і відсутність їх у нас.
Плян командування притягти 6-у Запорізьку дивізію до Проскурова, є цілком правильний, але, на мою думку, слід було це перегруповання почати трохи раніш і командувачеві Запорізької групи не просувати головних сил 6-ї дивізії на Комарівці, але притримати їх в районі ст. Деражня; переслідування ж відходячих большевиків вести бронепотягами та кіннотою.[21] В такому випадкові і тил 6-ї дивізії було б більше забезпечено і вона скоріше б зосередилась.
Проте енергійні операції 2-ї і 3-ї дивізій проти сильного супротивника, що дали нам Жмеринку і Могилів, звільнили, 6-у дивізію для маневру, і не їхня вина, коли маневр не відбувся.
7) Великий недохват в частинах і в тилу вогнеприпасу.
Загальні висновки.
Тепер я хотів би коротко резюмувати загальні явища, що впливали на хід наших чинів підчас періоду Проскурівської операції.
Цілковита ізольованість Української Армії, що не отримувала ніякого роду забезпечення з-за кордону.
Відсутність спорядження на Україні і неможливість виготовити його у себе було головною причиною всіх наших неуспіхів. Вогнеприпас добувався героїчними засобами: а) що відбив у ворога, тим і живи надалі, б) випадкове набування набоїв у місцевої людности через жидів.
У Штабі Армії щодня вечорами виникали драми. Всі частини вимагають набоїв, а у відповідь отримують директиву: «завтра такій то групі, чи всім вкупі перейти в рішучий контрнаступ». Наприкінці коротесенька приписка: «десять тисяч набоїв висилаємо…»
Підчас залишення Запорізькою групою Проскурова виникали трагічні сцени. Деякі козаки, не маючи патронів випускали останні в себе, аби не попасти беззбройними в руки большевикам. Командир 7-ї дивізії відмовився 5.VII. перейти в контратаку з огляду на відсутність набоїв.
Слабо налагоджена мобілізація. Населення Проскурівського району неохоче йшло у військо, боючись пімсти з боку большевиків на випадок їх перемоги над нами. Там же, де мобілізація проходила добре, наприклад на схід від залізницї Староконстантинів-Проскурів-Кам'янець-Подільський, не вистарчало зброї та «обмундирування» для запасових.
Деструктивність тилу і праці урядових органів. Постачання не налагоджене – частинам доводиться самим і битися і добувати собі відживлення. Про регулярну поставку обмундирування та амуніції на фронт не було й мови. Від командуючих груп поступала сила скарг, що запілля не турбується за фронт.
Події на галицько-польському фронті.
Бажання партій за всяку цiну втягнути армію в партійну боротьбу, що дуже шкідливо відбивалося на настрої нашого війська, як наприклад, відомий нашому громадянству епiзод з замірами певних груп вчинити політичний переворот, який скінчився розстрілом от. Балбачана (див. додатки ).
Свіже враження від цього розстрілу, хоч може і винної, а все таки популярної на Запоріжжі людини, прикро вплинуло на настрої, надто 7-ї дивізії, а тому значно спричинилося до наших неуспіхів у третій період Проскурівської операції.
Одначе Українська Армія виявила величезне зусилля, стійкість і героїзм та любов до Рідного Краю. Вiйсько відмінно билося та маневрувало.
І лише відсутність бази та вогнеприпасу, зброї та обмундирування не дали нам можливести зломити жорстокого ворога і звільнити від нього свою територію.
На тривалість і успішність цієї боротьби значний вплив зробила, крім героїзму війська, реорганізація нашої армії, яку було прийнято перед наступом на Україну, також робили добрий вплив на маневрування відповідно обраний склад вищих начальників та їх штабів (Ком. Груп. та їх Штаби і кращі з н-ків дивізій).
Можна сміло запевняти, що жадна з европейських армій, при тих тяжких умовах, в яких опинилася наша армія на Україні, не могла б битись так уперто і з таким захопленням.
Ланцут, року Божого 1920, квітня 10.
[15] Команду над ним обняв полк. Пилькевіч, який не зумів прибрати до рук цей полк і 14-15 під Чорним Островом, вночі наробив переполоху.
[16] Цей наказ, на жаль, не було переведено в життя командиром Запорізької групи через те, що відмінилися обставини на Жмеринському напрямку.
[17] Керування цим маневром спочатку було покладено на полк. Сальського, але через те, що він для підтриму 7-ї дивізії надіслав недостатнi сили (Слобідський піший полк, кінний полк Костя Гордієнка 100 шабель з кінно-горним дивізіоном Алмазова), то прибувші частини увійшли у тимчасову підлеглість комгрупи С.С.
[18] Переговори по апарату полковників Сальського та Капустянського в ніч з 24 на 25.
[19] Характерно до оцінки плянів, що від Базалії, яку займали 25-го ввечeрі частини маневрової групи, до Кульчин (напрямок удару) буде біля 34 до 35 верстов; стільки ж, приблизно, від Базалії до Чорного Острова. Від Базалії ж по північному березі р. Случ до Чернилівської переправи є 24 в. Вже 26 увечері частини маневрової групи, можливо припустити, здобули б цю переправу.
[20] Волинська група мала передишки майже два тижні.
[21] Отже загальна тяга на схід була остільки сильна, що стримати просування 6-ї дивізії на Жмеринку було дуже утрудливим. Взагалі наша армія з великим захопленням йшла вперед на Україну, де її чекало населення, і повернути части назад, хоча б для маневру, вимагало надзвичайних зусиль. Цим почасти з'ясовується і повільний i повільний рух 8-ї дивізії на Староконстантинiв.