Юрген ГРАФ
«Відповідно до повідомлення ізраїльського "експерта з голокосту" Ієгуди Бауера, румуни в Одесі більшу частину з 144 тис. жидів втопили. Про цей метод вбивства повідомляло також підпільне агентство друку у Варшавському гетто, оповідаючи про Бабин Яр: "У Києві не залишилося живим жодного жида після того, як німці все жидівське населення Києва скинули у Дніпро"».
«Після того, як німці у вересні 1941 р. увійшли в Київ, там почалася серія вибухів і пожеж, жертвами яких виявилися сотні людей. Щоб помститися за це, німці, нібито, зібрали 33 тис. жидів, відвели їх на окраїну міста, розстріляли і кинули в яр. Пізніше там було вбито ще десятки тисяч жидів. Рівно два роки потому, коли Червона Армія підступила до Києва, трупи були вириті й спалені, як і варто очікувати, без залишку. Тож і від цього злочину не залишилося ніяких доказів.
Герберт Тідеман і Удо Валенді досліджували історію Бабиного Яру. Повідомлення свідків переповнені всіма мислимими і немислимими протиріччями. Перед розстрілом жертв нібито кололи багнетами, заривали в землю живцем і т. п.
З роками число жертв збільшилось до 300 тисяч.
Річ у тім, що до моменту вступу німців у Київ, там не було навіть 33 тис. жидів, не говорячи вже про 300 тис., оскільки всі вони вчасно були евакуйовані».
Григорій МУСІЄНКО, професор філософії і політології
«Наприклад, в авторитетному видавництві «Брейт Лохамей хагетот» у Тель-Авіві 1993 року було видано книжку «Катастрофа (Шоа) і рух опору», де у розділі «Остаточне вирішення жидівського питання» серед місць масового знищення жидів німцями під час Другої світової війни Бабин Яр у Києві навіть не згадується. Чому так сталося? Про це, очевидно, краще знають видавці, а нам не випадає плутатись у здогадках. Однак важко повірити, що це трапилося випадково, через недогляд. Можна припустити, що зарахування Бабиного Яру до місць жидівської «катастрофи» поставило б під сумнів увесь голокост, який у світі вже сприймається як новітній міф ізраїльських пророків».
Данило ДЯТЕЛЬ
«Міф про найбільшу катастрофу жидів за історію людства у Бабиному Яру тріснув як мильна булька у березні 1996 року після виявлення іншої сторони медалі в статтях у «Вечірньому Києві». Після першої публіцистично-інформативної статті Володимира Кательницького, голови Братства Святого Андрія у Києві, у «ВК» та коментарів до неї Григорія Мусіенка, жидівські товариства звернулися до прокуратури з вимогою покарати газету й авторів. 6 лютого 1996 року прокуратура Києва визнала скаргу жидівської громади за безпідставну, необґрунтовану історичними доказами. Після того «ВК» надрукував докладну чотиристорінкову статтю історика Тетяни Тур, що справила велике враження в усій Америці. У відповідь «українець» — поет Віталій Коротич негайно напався на ту статтю. В «Новому руському слові» (Нью-Йорка), найбільшій у світі жидівській щоденній газеті США, Коротич, режисер телефільму «Бабин Яр», колишній редактор московського тижневика «Огоньок», таврував пані Т.Тур у великій статті, але забув чи не зміг навести в приклад хоч одної помилки авторки. Він також вирішив, що зважаючи на ерудицію автора статті «Правда про Бабин Яр» та розголос про неї в Україні і світі, вона написана досвідченим пропагандистом, колишнім президентом України Леонідом Кравчуком, а не Т.Тур(!).
Згодом у Парижі з трьома статтями підряд виступив у квітні з гострою критикою статті «Правда про Бабин Яр» «українець-марксист» Леонід Плющ. В «Українському слові» Плющ до найдрібніших подробиць «перевірив» статтю Тетяни Тур, та довів, що в одному місці бракувало дужок, а в другому — вжито слова «скоїв» замість «скроїв», і що Єфім Флорізман є членом СПУФ-у (справді він дописує в Нью-Йорку до тижневика «Еврейский мир» і мешкає в США).
Ще Л.Плющ старався довести, що Т.Тур пише неправду, що нібито Докія Гуменна у грубій книжці «Хрещатий Яр» про окупацію Києва описала Бабин Яр у півреченні. У статті «Обережно — фальсифікат» в «Українському слові» Плющ наполягає, що Бабин Яр описаний Гуменною в п'яти реченнях на різних сторінках. Одначе з наведених сторінок Плющем з «Хрещатого Яру» ясно, що він або не розуміє, що там написано, або обманює читача «Українського слова». На тих сторінках є натяки на гітлерівські варварства, але опису Бабиного Яру немає».
Михайло НІКІФОРУК
«…Десятиліттями, аерофотозйомка використовується в археології як незамінний метод дослідження. За допомогою точного, аерофотографічного обладнання виявляються руїни древніх міст і цвинтарів, що були позабуті сторіччями. Аерофотозйомкою були виявлені навіть залишки затоплених грецьких міст. Аерофотографії з Національного Архіву у Вашингтоні були успішно використані при розслідуванні масового убивства НКВД 15 тисяч польських офіцерів, у 1939–1940 роках, у містечку Катинь під Харковом. Аерофотозйомка передмість Києва, включаючи Биківню, Білгородку і Дарницю виявляє тільки більш ранні, початку 30-х років, масові поховання жертв українського Голодомору 1932–1933 року та інші теж більш ранні поховання ОГПУ-НКВД. Таким чином, резонно було б очікувати аерофотографічні докази незрівнянно набагато більшої братської могили на 250 тисяч чоловік у Бабиному Яру.
Національні Архіви у Вашингтоні містять більше одного мільйона ста тисяч аерофотографій. З яких більше 600 аерофотографій Києва і його передмість, включаючи Бабин Яр. Усі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів даної території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939 року. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини, і тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце виразне видні на схилах і на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, це вже через дев'ять місяців після захоплення Києва більшовицькими військами. Послідовні серії аерофотографій показують, що рослинність і ґрунт Бабиного Яру і його околиць зовсім залишалися недоторканими за увесь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні і більш пізні фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж самі дерева, що підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, не виявлено жодних слідів не тільки людської, але навіть тваринної діяльності на досліджуваній площі яру Бабиного Яру і його околиць.
У листопаді 1943 року, група західних журналістів, включаючи кореспондента "Нью-Йорк Таймс" Вільяма Лоуренса, єврея по національності, була запрошена в Київ. Це трапилося через два тижні після захоплення Києва радянськими військами. Їм повідомили ще на Заході, що німці тільки шість тижнів тому, при відступі, бульдозерами зарили в яру Бабиного Яру сімдесят тисяч трупів. Однак, західні журналісти не знайшли в Бабиному Яру жодного матеріального підтвердження цій заяві.
Повна відсутність фізичних доказів найбільшому масовому убивству Другої світової війни наводить на певні міркування. Більше того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію НКВД, що спочатку пред'явив західним журналістам аж цілих трьох "свідків" 250 тисячного убивства з числа своїх співробітників. Хоча редактор "Нью-Йорк Таймс" тоді відкидав найбільш абсурдні вигадки типу душогубних автомобілів, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі показання цих трьох співробітників НКВД стали основою розвитку всієї наступної історії про Бабин Яр.
Коли ви приймете до уваги, що всіх радянських військовополонених, що побували в полону в німців, або розстрілювали, або відправляли на знищення в табори, то ви зрозумієте, що для НКВД було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких показань.
НКВД почав розвивати показання своїх трьох "свідків". Відповідно до радянських газет того часу (як було цитовано в газетах США), 40 тисяч київських євреїв послали звертання Сталіну, збільшуючи число жертв Бабиного Яру до ста тисяч чоловік ("Нью-Йорк Таймс", 4 грудня 1943).
Оскільки серед цих нібито сорока тисяч чоловік відшукалося лише одинадцять, котрі в майбутньому погодилися офіційно виступати свідками, то військові репортажі "Нью-Йорк Таймс" про Бабин Яр можна вважати вигадкою.
НКВД завжди мав репутацію установи, що може вибити будь-які показання з будь-якої людини. Наприклад, коли 1 липня 1941 року німецькі війська ввійшли в місто Львів і відразу знайшли 4 тисячі убитих і закатованих у в'язницях Львівського НКВД, чому є переконлива кінохроніка, і показало цю плівку усьому світові, то в серпні 1941 року ТАСС відразу заявило, що ця справа рук німецьких військ.
Свідки НКВД завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися в Москву в Інститут Судової Медицини, що тоді розташовувався на Садовому Кільці поруч з метро "Маяковська", і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці "показання свідків і матеріали" були спростовані самими ж представниками Москви тільки в 1990 році. Однак тоді, це ще було предметом гарячої суперечки, поки не були пред'явлені аерофотографії містечка Катині, що ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів, і т. д.). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ.
НКВД підсунув трьох "бабинярських свідків" для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД саме як противага Катинському злочинові НКВД, який тоді вже був широко відомий на Заході.
У результаті повного провалу "свідків Бабиного Яру", НКВД на 25 років поклав цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів, як до цих "свідків", так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині і тому подібних місць.
Більше того, у самому 1944 році, НКВД чотири місяці, з 29 вересня 1943 року по 24 січня 1944 року, не допускав західних журналістів до містечка Катинь, поки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. НКВД заспокоював запал західних експертів у холодних наметах, що вони для них надали в засніженому лісі.
Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-літня Кетлін Харріман. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тоді посла США в Москві В. Аверела Харрімана, що разом зі своїм сумно відомим батьком відразу почали відстоювати версію НКВД.
З іншого боку вищевказаний кореспондент "Нью-Йорк Таймс" Лоуренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, піддав великому сумніву всю офіційну версію щодо Катині й в результаті, його звіт ніколи не був опублікований у "Нью-Йорк Таймс", що є офіційним рупором відомих кіл.
Більше того, НКВД ніколи не дозволяв незалежні інтерв'ю уявних "свідків" по Бабиному Яру за відсутності офіційного представника НКВД.
Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі, навколо справи про Катинь і Бабин Яр, була роздута письменниками євреями Іллею Еренбургом і Васілієм Гроссманом, які також узяли зі стелі й офіційні цифри «жертв німецьких концтаборів»: Освенцім — 4 мільйони, Майданек — 1.5 мільйона, і Треблінка — 3.5 мільйона.
Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли так необхідні були документальні свідчення «німецьких звірств», щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не спромігся надати жодного речовинного доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав'язати сфабриковані "письмові показання" відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці "свідчення" виглядали просто як відверті фальшивки, і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів.
Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй вже позабутій повісті "Буря". Однак тоді це йому не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувалася, поки через 12 років, американський єврей, що іммігрував з України, Джозеф Шехтман якимись способами не переконав молодого дисидента-поета Євгенія Євтушенко написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, що знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п'ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в які поховано не більш однієї тисячі чоловік, що вмерли, але не були вбиті у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для довідки: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок, за рік умирало більше тисячі чоловік, тобто показник гірший, ніж для німецького концентраційного табору).
Крім цього, на аерофотографіях видна ще одна братська могила, біля невеликого Лук’янівського православного цвинтаря. Це могила не більше ніж на дві тисячі чоловік, що може містити тіла розстріляних німцями більшовицьких партизан, а не цивільних осіб.
У зв'язку з цим необхідно нагадати, що відповідно до Гаазької конвенції 1905 року і Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і без знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці без всяких наслідків. (Як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі і зараз в Іраку й Афганістані). Відповідно до цього положення міжнародного права, німці не несли відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, у тому числі і за широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем’янської, яка насправді підпалювала хати і стайні своїх же колгоспників, залишаючи їх безхатченками в сувору зиму. Внаслідок цього, випадок із Зоєю Космодем’янською взагалі не згадувався обвинувачами на Нюрнберзькому процесі.
Крім цього, існують й інші дані про те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад: Бабин Яр взагалі не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на призначеній їм території. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі розстріли німцями партизан.
Далі — більше, Бабин Яр узагалі не згадується в спогадах біженців з Києва на Захід аж до кінця 1970-х років, притому що більшість з них була євреями.
Також Бабин Яр не згадується й в «Українських Радянських Енциклопедіях», деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами. Далі, і можливо найпримітніше, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва — по одній причині: брехати можна тільки нащадкам, але не сучасникам.
Біженці із близько 440 єврейських громад з усього СРСР, опублікували в Ізраїлі книгу під назвою "Yіzkerbіkhers". У цій книзі вони єврейською мовою докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає жодної згадки про Бабин Яр! У 1983 році в США вийшло розширене видання цієї книги на ідиш. Питання, яким чином більше 150 тисяч інтелігентних іммігрантів і євреїв-сучасників з Києва нічого не можуть сказати про Бабин Яр?
Напередодні 50-ої припустимої річниці подій в Бабиному Яру, преса виплюнула з точністю до людини, кількість розстріляних там євреїв — 33 тисячі 771 чоловік! Як? Не було нічого — і раптом така точність! При цьому суперечливо стверджується за скільки годин розстріляли таке число: за 48, 36 або 24 години. Ця цифра була взята нібито з німецьких захоплених, а насправді підроблених документів так званих "айнзатцгруп", однак повністю замовчується, що ці уявні «точні» звіти не мають жодного стосунку до Бабиного Яру — він там ніде не вказаний як місце розстрілів…»
Гермар РУДОЛЬФ
Офіційна версія інциденту така: у вересні 1941 року, після того як німецькі війська оволоділи Києвом, підрозділи так званих айнзатцгруп нібито зібрали і вбили всіх київських євреїв. Утім, це єдине в чому збігаються різні оповіді про цю подію, що нібито відбувалася.
Одне з перших критичних досліджень цієї гіпотетичної події вказує на те, що стверджуване число жертв різниться від трьох до трьохсот тисяч (!). Згідно з офіційною версією, київських євреїв відвели на край яру Бабин Яр, після чого їх розстріляли і кинули в яр.
Інші джерела стверджують, що євреїв вбили на кладовищі, за кладовищем, в лісі, на самому яру, на цегельному заводі, у самому Києві, в душогубках або ж у Дніпрі.
Знаряддям вбивства нібито були кулемети, автомати, автоматичні гвинтівки, приклади гвинтівок, дубини, камені, танки, міни, гранати, мобільні душогубки, багнети і ножі, спалення живцем, утоплення, уколи і електрошок.
… Після завершення цієї акції яр нібито був підірваний, в результаті чого тіла загиблих буцімто були поховані під землею. Коли восени 43-го фронт знову опинився в безпосередній близькості від Києва, німці начебто змусили місцевих жителів витягнути все трупи з-під землі й спалити їх на вогнищах за кілька днів, не залишивши при цьому жодних слідів. Ось чому сьогодні не залишилося ніяких доказів цього жахливого злочину.
Зверніть особливу увагу на аналіз аерофотознімків, які були зроблені в 1939–1944 роках над Києвом німецькими літаками-розвідниками і після війни зібрані американцями і поміщені до державного архіву США. Канадський тлумач аерофотознімків Джон Болл проаналізував деякі з цих знімків — ті, що були зроблені 17 травня 1939-го, 26 вересня 1943-го і 18 червня 1944-го.
Фотографії ці представляють інтерес з двох причин. По-перше, в них настільки добра роздільність, що на них можна розрізнити окремі предмети — такі як великі чагарники, дерева і машини. По-друге, перше фото була зроблене ще до гіпотетичного знищення жидів у Бабиному Яру, а третє — через дев'ять місяців після того, як Червона Армія знову оволоділа цією територією. Втім, найбільший інтерес представляє друге фото — те, що було зроблено 26 вересня 1943 року, оскільки саме в той час у Бабиному Яру нібито горіли гігантські багаття. Проте всі ці фотографії відрізняються тільки тим, що рослинність за цей час стала більш густою — що не дивно. Нічого на них не вказує на сліди людської діяльності, нічогісінько.
Ось що пише визнаний німецький історик Йоахім Хоффман:
"Відчайдушно намагаючись відвернути увагу світової громадськості від Катині, в листопаді 1943 року НКВС почав використовувати в совєтській військовій пропаганді раніше невідомий яр під назвою Бабин Яр. Незабаром після оволодіння українською столицею совєтська влада запросила групу іноземних кореспондентів друкованих ЗМІ з тим, щоб вони провели інспекцію яру Бабиного Яру, який зробився тепер місцем масового знищення. Матеріальні докази, однак, виявилися досить мізерними. Нещодавно проведене вивчення численних аерофотознімків, безсумнівно, приводить до висновку про те, що, на відміну від чітко видимих, великих загальних могил, викопаних НКВС у Биківні, Дарниці і Білогородці, і на відміну від чітко видимих загальних могил в Катині, (…) місцевість яру Бабиного Яру в 1939–1944 роках, у тому числі під час німецької окупації, залишалася неторканою.
Щоб підкріпити своє твердження про те, що в Бабиному Яру німці розстріляли з кулеметів "від 50.000 до 80.000 чоловіків, жінок і дітей", НКВД пред'явило в 1943 році трьох так званих «свідків», чиї розповіді, однак, лише посилили скептицизм кореспондентів, особливо Лоуренса — досвідченого представника "Нью-Йорк таймс". 29 листопада 1943 "Нью-Йорк таймс" надрукувала статтю, очищену від найбільш грубих совєтських вигадок про "совєтських партизан" і "душогубки", під назвою "Повідомляється, що було вбито 50.000 євреїв"; стаття ця, однак, мала примітний підзаголовок — "Наявні докази дуже мізерні", який посвідчує про те, що спроби НКВС переконати решту світу, по суті, так і не увінчалися успіхом"».
Число гаданих жертв Бабиного Яру
Віталій Коротич (1) 300.000
Володимир Познер (2) 200.000
Промова під час відкриття меморіалу (3) 150.000
"Нью-Йорк таймс" (4) 110.000 — 140.000
Західні енциклопедії (5) 100.000
Совєтська комісія (6) 80.000
Совєтські енциклопедії (7) 70.000
Герхард Рігнер (8) 52.000
Геннадій Удовенко (9) 50.000
Польський опір (10) 38.000
"Звіт про виконану роботу та стан справ № 6" (11) 33.771
Лені Яхіль (12) 30.000
" Великий енциклопедичний словник Ларусс" (13) 10.000
"Українська енциклопедія" (14) 3.000
(1). John Dornberg, The New Tsars, Russia Under Stalin's Heirs, New York: Doubleday, 1972, pp. 148f.; Олег Калугін, КДБ за ери Горбачова, "Горнило", Т. 4, Львів, 1991, стр. 13.
(2). V. Posner, H. Keyssar, Remembering War: a US-Soviet Dialogue, New York: Oxford University Press, 1990, p. 206.
(3). Жид, не названий на ім'я, Українське телебачення, Київ, 6 грудня 1991.
(4). Murder of 140,000 Upheld By Germany, "The New York Times", 1 мая 1945/
(5). "Encyclopaedia Judaica", Jérusalem: Keter Publishing Ltd., 1971, vol. 2, p. 27; "Encyclopaedia Britannica", vol. 1, Chicago, 1991, p. 769; див. також: Kiev Lists More Victims, Letter to Stalin Says 100,000 Were Massacred by Nazis, "New York Times", 4 декабря 1943.
(6). 50,000 Kiev Jews Reported Killed, "New York Times", 29 листопада 1943; в самій статті йдеться про 50–80 тисяч жертв.
(7). Большая советская энциклопедия, Москва, 1970, Т. 2, стр. 501; Україньска радянська енциклопедія, Киев, Т. 1, 1959, стр. 391; At Babi Yar Only Four Spectators, "New York Times", 14 декабря 1968.
(8). World Jewish Congress, Nazi Execute 52,000 Jews in Kiev: Smaller Pogroms in Other Cities, "Daily Bulletin of the Jewish Telegraphic Agency", 16 ноября 1941.
(9). Посол України в ООН, згідно: Infectious Nationalism, "Washington Times", 5 вересня 1991, стр. G4.
(10). Секретна телеграма № 346/KK від 13 листопада 1941, передана телетайпом польським опором зі Львова до Лондона, Hoover Library, File Komorowski, single page document, Box no. 3, Nov. 13, 1941.
(11). Документ R-102 в сб.: IMT, vol. 38, pp. 292f.
(12). Leni Yahil, The Holocaust, New York: Oxford University Press Inc., 1990, p. 257.
(13). Grand Dictionnaire Encyclopédique Larousse, Paris, Т. 1, 1982, стор. 953.
(14). Енциклопедія України, Т. 1, 1988, стор. 154.