В релігії Голокосту Польщі та полякам відведена особлива роль. Зрештою на нашій землі була розіграна «есхатологічна драма»; на території, де знаходяться населені пункти Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Собібор, Хелмно і Бєльжец, сталося те, що не можна порівняти з жодною подією в історії. Польща була епіцентром знищення, країною, де була споруджена «друга Голгофа», де настав поворотний пункт в людській історії, де втілилося абсолютне зло в історії і де відбулися злочин та жертва Голокосту. З того часу Польща є нечистою та проклятою країною.
Один член кнесету якось пояснив: «Важко зрозуміти, як наші брати взагалі можуть ступати на нечисту польську землю». Аушвіц та інші «табори смерті», щоправда, є священними місцями, але вони мають статус «теологічної екстериторіальності», і причетність до їхньої священності мають виключно євреї. Польща є «другим Єгиптом», країною, де земля «удобрена» кров’ю та попелом, яка стала пустелею.
Проф. Ян Бльонскі (Jan Blonski) пише: «Польська земля є заражена та збезчещена, і на нас лежить обов’язок її очищення. Хоча він зводиться до одного: до обов’язку достовірно розглядати наше минуле». Але очищення не відбудеться ніколи; польська земля завжди і безповоротно буде заражена та проклята.
На цій зараженій та проклятій землі живуть поляки. А той, хто живе на зараженій та проклятій землі, сам є зараженим та проклятим. ЄврейМіхаель Штайнгауф (Michael Steіnhauf) каже про це цілком відверто: «Жителі генерал-губернаторства підпали під зараження землі». Зрештою Польща була не випадково вибрана ареною Голокосту. Елі Візель пише: «Що стосується поляків: Це не є випадковістю, що найбільші табори смерті виникла саме в них і ніде більше». Ключова історія людської історії відбулася якраз на їхній землі, у тих, які «всмоктують антисемітизм з материнським молоком». Там, стверджує Мартін Бубер (Martin Buber), вибухнула «вроджена ненависть до євреїв». Поляки є співучасниками Голокосту. Співучасниками, щоправда, є також всі християни, але вина поляків особливо велика, тому що вони яскраво виражений католицький народ. Вони є співучасниками, тому що були присутніми не при вбивстві звичайних людей, а при сакральному вбивстві вибраного народу. Вони є співучасниками, тому що вони були присутніми при «розп’ятті мільйонів», були свідками «нової Голгофи». Зрештою, вони є співучасниками, тому що вони були помічниками вбивць. До цього декілька єврейських цитат.
Елі Візель: «Поляки переслідували євреїв так підступно, ніби це було їхнє улюблене заняття».
Люсі Давідовіч: «Ми ніколи достовірно не взнаємо, скільки сотень євреїв замордували польські партизани в польських лісах та болотах».
Альфред Ліпсон (Alfred Lipson), співробітник «Інформаційного архіву Голокосту» в коледжі Queenborough Community і нам ближче не відомий другорядний проповідник Шоа, стверджував, що Армія Крайова (націоналістичний рух опору під час Другої світової війни) планувала «остаточне вирішення єврейського питання».
Цього року вперше запалив священний вогонь на урочистостях пам’яті Голокосту «один з тих, хто пережив погром в Кєльце». З цього приводу Олександр Клюгман (Aleksander Klugman) в Tygodnik Powszechny, № 29/1996 р. писав:
«Запрошення одного з тих, хто пережив погром в Кєльце, запалити священне полум’я на урочистостях пам’яті Голокосту можна - хоча про це ніким не було сказано офіційно - зрозуміти таким чином, що цей погром був складовою Голокосту і, можливо, його останнім актом».
Таким чином санкціонується теза про співучасть поляків в Голокості. Це почалося з того, що в музеї Голокосту у Вашингтоні була розміщена велетенська фотографія так званого погрому.
Відомий американський «борець за права людей» Ален Дершовіц (Alain Dershowitz) стверджував, що більш ніж 1500 євреїв, які пережили Голокост, були замордовані після нього польськими католиками. Тут вартує вказати на одну теологічну проблему, а саме чи є жертви так званого погрому в Кєльце та інших нібито «жорстоких погромів» (Наум Ґольдман (Nahum Goldman) післявоєнного часу жертвами Голокосту (що випливає з ходу пам’ятних урочистостей в Єрусалимі), чи тут йдеться про «вбивство тих, хто пережив Голокост». Таке вбивство вважається це гіршим, ніж сам Голокост, оскільки «ті, що пережили Голокост», в релігії Голокосту мають особливий, вищий онтологічний статус. Мабуть, це є причиною того, що Дершовіц так званий погром в Кєльце таврує як «одну з найбільших жорстокостей в історії», хоча його жертвами стало набагато менше людей, ніж, наприклад, у масакрі палестинців, що молилися, вчиненій Барухом Ґольдштайном (Baruch Goldstein) в El Chalil (по-єврейськи: Hebron).
Роль поляків в Голокості усталена раз і назавжди: Вони байдужі свідки злочину, помічники катів або навіть кати. Тільки німці були здатні вчинити такі злочини; тільки поляки були здатні бути байдужими свідками та помічниками таких злочинів. Німці, а після них поляки, мають ознаку Каїна на лобі і грають в релігії Голокосту роль «метафізичного ворога». Таку ворожість неможливо побороти на шляху раціонального політичного дискурсу. Релігія Голокосту набула сьогодні своєї повної, визрілої форми, і всі актори повинні грати на віки віків визначені ролі. Традиційна віра у вибраність євреїв нога в ногу йде з вірою в проклятість німців та поляків. Складовою релігії Голокосту є догма про вічну провину, яка переходить від батька до сина, і кожен, хто визнає релігію Голокосту, повинен прийняти цю догму та «цю метафізичну провину».
Немає ніякої користі від заперечення, мовляв, у Голокості винні тільки німці. Таким чином релігія Голокосту стає ще більш потужною. Ми намагаємося уникнути безодні прокляття, вилазячи на голови інших та скидаючи їх все глибше, не помічаючи при цьому, що таким чином ми не виберемося з безодні, а тільки станемо місіонерами релігії Голокосту, яка піддає нас вічному прокляттю. З огляду на імперіалізм релігії Голокосту нам необхідно подолати традиційний антигерманізм, байдуже, «народно-демократичного» чи «ліберал-демократичного» зразка. Продовження цього антигерманізму (не плутати з політичною ворожістю до німецької держави!) сьогодні означає підтримку релігії Голокосту, яка загрожує як німцям, так і полякам. Ми з німцями сидимо в одному човні, подобається це нам чи ні.
Статус теологічного приниження поляків та німців триватиме доти, поки пануватиме релігія Голокосту. Немає ніяких шансів вибратися з цього стану приниження лише полякам чи лише німцям. Кожна спроба залишити в цьому стані самих лише німців приречена на провал. Треба подолати феномен теологічного приниження як такого, а не тільки приниження поляків.
Поки існує релігія Голокосту, не буде ні очищення, ні прощення, ні примирення. Елі Візель пише: «Кожен єврей повинен залишити в серці місце для ненависті, здорової чоловічої ненависті до того, що уособлює в собі німець і що лежить в істоті німця. Все інше - це зрада наших мертвих». Можна тисячі разів приносити вибачення, благати прощення, скавуліти про примирення - толку з цього мало: метафізичний ворог є ворогом навіки, навіть якщо він безупинно виявляє покаяння, постійно носить сорочку спокути та шмагає себе. Прощення означало б припинення статусу теологічного приниження німців та поляків, а з цим зникла б важлива складова релігії Голокосту. Тому Польща назавжди залишиться «проклятою країною», і нас завжди зневажливо прозиватимуть поплічниками катів. Так хоче релігія Голокосту, і так залишатиметься доти, поки вона панує.
Немає сенсу в тому, щоб в розпуці вказувати на деревця, посаджені вYad Yashem в честь тих небагатьох праведників серед наших земляків, оскільки вони вказують, наскільки мало в нас було праведників та наскільки багато байдужих. Немає сенсу спростовувати брехню, закликати до діалогу, раціональної дискусії си примирення. Якщо ми глянемо на себе в дзеркало, на нас завжди дивитиметься «тупа пика п’яного поліцая» або «лисяча морда негідника» (Анджей Шчипйорскі (Andrzej Szczypiorski). Ми, «кати Амалек» та «винні в погромі в Кєльце» завжди перебуватимемо в безодні прокляття, і нас посипатимуть тоннами цукру - оскільки, як стверджує ІҐнац Бубіс (Ignatz Bubis), голова центральної ради євреїв в Німеччині, «мало хто згадує про те, що гітлерівці за кожного єврея видавали кілограм цукру. У Польщі було роздано цукру особливо багато». Ми ніколи не звільнимося з цієї безодні, поки не впаде релігія Голокосту, яка тримає нас в цьому полоні.
Томаш Ґабісь (Tomasz Gabis), живе у Вроцлаві, германіст, видає право-інтелектуальний журнал «Stanczyk» (www.konserwatysta.net/stanczyk).
Переклад Олега Яцківа, МЛ "Бриколаж", м. Львів