Виділимо два підходи до людини - європейський і азійський. Європейський з часів Стародавньої Греції та Риму розвивав у людині індивідуальність, мав її за найвищу вартість і з огляду її блага оцінював усі суспільні інституції. Християнство дало цьому принципово високе осмислення.
Азійський світ мав колектив за вищу суспільну вартість і підпорядковував йому людину.
Ореол християнської європейської цивілізації значно менший азійського, одначе дух християнства, а потім і прогрес науки і техніки сприяв поширенню індивідуалістичних західних засад і в інших частинах земної кулі. Технічний прогрес вимагає ініціативного трудівника, а позаяк залишатися збоку від технічного прогресу не може дозволити собі жодна нація, то й країни з найбільш колективістичними традиціями мусять сприяти вихованню самостійності свого громадянина, аби зробити з нього відповідального, ініціативного трудівника.
Після другої світової війни набуває всесвітнього поширення ідея прав людини. За людиною визнають автономне право на демократичні права і свободи. У межах держави вона набуває автономної вартості, причому право держави щодо людини значно звужують рамками Загальної декларації прав людини ООН 1948 року та низкою інших міжнародно-правових документів. Реально ідеї Декларації працювали донедавна тільки в житті країн європейської цивілізації, але за ідеал вони працюють і для азійських країн. Тому в ООН за ці документи голосували не тільки демократичні країни, а й недемократичні.
Демократичність і забезпечення права людини - могутня спонука до боротьби проти різних диктаторських та авторитарних режимів. І ця боротьба з бігом часу все більше країн ставила на демократичний шлях розвитку.
Таким чином, не тільки християнська релігія, а відтак і наука відкрила неповторність людини і дала науковий підмурок для морального визнання неповторної вартості кожної окремої людини, не тільки потреби економічного розвитку примушують давати людині все більше індивідуальної свободи, але й міжнародне право закріпило в юридичних документах цей магістральний шлях розвитку людства до переростання людської одиниці, колишнього об'єкта маніпуляції в руках держави, на повноправну індивідуальну особистість. Людство дозріло до тої стадії, коли кожна нація може дозволити собі надати свободу дій кожному своєму громадянинові без риску для свого суспільного національного блага.
Процес дорослішання людини, пов'язаний з усвідомленням себе як окремої індивідуальності, послаблює її залежність від колективу і включає її в контекст світових відносин на основі загальнолюдських критеріїв - Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових документів з проблеми прав людини. Цей всесвітній процес діє проти традиційного російського уявлення про людину як безправну істоту та слухняний гвинтик у руках державної машини. Суперечність між російським поглядом на людину та міжнародно визнаним поглядом - це боротьба старого з новим. Позаяк має місце боротьба окремого із загальним і старого з новим, то перемога загального, до того ж нового, не викликає сумніву.
Період перебудови і гласності дав можливість поглянути самим на себе і побачити нашу страшну зацько-ваність, затурканість. І не дивно, що в російській публіцистиці зараз виникає тема: “Хто ми? Що ми за люди? Що ми за вид у порівнянні з іншими людьми світу? Що зробила з нас затверділа психологія обложеної фортеці?”
Хочеться відповісти їм: рабів зробила з вас політика загарбань. Під тиском світового прогресу ви відпустите інші народи і на власній землі станете вільними, нормальними людьми.