Мій спомин цілком не претендує на літературний твір. Це є звичайна розповідь учасника і очевидця всіх описаних подій. Я розповів їх так, як умів і як бачив та пережив, стараючись подавати тільки факти без жадних прикрас чи замовчувань, не аналізуючи їх і не оцінюючи.
Я писав свою розповідь, відкидаючи від себе всі розчарування, що їх нам принесли еміграційні будні. Я жив тими хвилинами, коли наша сотня була одною великою родиною, яка разом боролася, разом голодувала і разом ділилася одною картоплиною.
Цій спільноті духа і дії, всім тим безіменним друзям, які пережили всі лихоліття, і всім тим безіменним героям, затоптані могили яких лишилися на своїх і чужих землях, — цю свою розповідь присвячую.
Інґольштадт, 1949