"Лише військова політика, що спиратиметься на озброєний нарід, готовий уперто й завзято боротuся за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави".
(Із "Постанов" І Конгресу Українських Націоналістів в лютому - березні 1929 р.)
Українська Повстанська Армія постала, як це стверджує офіційно Головне Командування УПА у своїй заяві з 25. вересня 1947 р., "з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовинах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників". Та свій надсподівано скорий і могутній ріст завдячує УПА тому факгові, що унапрямлюючо-формуюча ініціятива ОУН зустрілася з народньою стихією, яка пливла в тому самому напрямі - в напрямі збройного спротиву обом окупантам України. Ця стихія була так сильна, що керівництво ОУН під її тиском зрезигнувало зі свого первісного пляну одностайного виступу повстанських збройних сил в той сам мент на всіх теренах України і погодилась на створення відділів УПА відповідно до політичного й психологічного стану кожного терену зокрема. Немає найменшого сумніву, що при тодішньому політично-психологічному наставленні українських мас повстанські збройні загони були б появилися й без ініціятиви ОУН, тільки що тоді, не маючи унапрямлюючого політично й організаційно центру, вони були б виялялись у такій же формі, як 1917-23 рр., у формі дій самостійних отаманських загонів. Завдяки ОУН народня стихія влилась політично й організаційно у величаві форми одностайної Української Повстанської Армії з виразним політичним обличчям, під одним командуванням і одним політичним керівництвом.
В першій частині нашої праці ми розглядали генезу УПА як вислід свідомої дії політичного чинника; на цьому місці ми хочемо заторкнути коротенько і другий складовий момент - постання УПА.
Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував, як відомо, уродженець Полісся Остап (Сергій Качинський) з поліщуків, на Поліссі. На перший погляд це виглядає куріозом, бо ж Полісся це одна з найбільш віддалених від центрів українського самостійницького руху та найбільш гноблених окупантом частин Західньої України. Як же ж воно сталося так, що саме там постав перший відділ УПА?
Відповідь на це дає, так сказати б, передісторія УПА. Основним тереном діяльности українського самостшницько-революційного руху УВО й ОУН була, без сумніву, Галичина. Та після процесу С. Бандери, з огяду на великі арешти на терені Галичини, та в зв'язку з деякими подіями на терені Стрийщини-Львівщини, центром уваги ОУН на окупованих Польщею теренах стають північно-українські землі, - Волинь, Полісся і Холмщина, та Сокальщина як відскічна база. До праці на цих теренах відходять такі визначні члени ОУН, як Р. Волошин, Я. Старух, М. Кос та інші. Для північно-західніх теренів твориться окремий Провід, в якому пост військового референта обіймає Василь Сидор.
До того часу Полісся, Волинь і Холмщина були опановані КПЗУ - Комуністичною Партією Західньої України, яка виступала на цих теренах як - борець за національні права українського народу та оборонець української православної церкви. Зустрівшись безпосередньо з ОУН населення Волині й Полісся масово переходить на позиції ОУН.
В 1947 р., розгарі революційної праці, військовий референт ОУН на ПЗУЗ Василь Сидор висуває плян зорганізування спеціяльних військових відділів ОУН, які, на взір кол. військових відділів УВО, рейдували б по Поліссі й Волині і відповідно до розвитку політичної ситуації перейшли б вздовж Прип'яті в східню Україну, або стали б зав'язком протипольської повстанчої армії на ПЗУЗ. В зв'язку з цим в липні 1937 р. було створено першу таку військово-боєву групу "Вовків", зложену з 25 випробуваних боєвиків ОУН. Другий такий відділ почав творитися на Горохівщині.
Масові арешти українських революціонерів, а між ними й Сидора, перервали на деякий час цю акцію. Та воєнна атмосфера 1939 р. знов загострює її актуальність. В липні 1939 р. з доручення В. Сидора, що був тоді "старостою" (тобто таємним провідником в'язнів націоналістів) львівської тюрми в Бригідках, тікають з тюрми провідні члени Вовківчок і Гроза з дорученням, відновити організування військових частин на ПЗУЗ. "Вовки" збираються знов на Поліссі і напередодні вибуху німецько-польської війни в околиці Янова повстає "Поліська Січ", осідок - військово-повстанчого загону "Поліського Лозового Козацтва", силою око 500 люда. До командного складу загону належали: поліщук В. Війтюк-Погоня, капітан польської армії; Ромашківський, військовий інструктор з Луцька; поліщук Лось-Адамський, на хуторі якого містилася головна кватира "Поліської Січі"; А. Карий, студент зі Львова; Федір з Янова; А. Бульба з Бережанщини; В. Загакайло-Білий зі Стрийщини; Оксана П.-Ріка, з Волині.
Під час німецько-польської війни загін роззброїв довколишні постерунки польської цоліції та звів кілька боїв з тікаючими частинами польського війська. З приходом большевиків група галичан вийшла на еміграцію, а поліщуки розійшлись домів.
В 1940 р. "лозовики" зорганізували самостійно чинний протибольшевицький виступ, що довів до арештів і голосного процесу Адамського і тов. Виступ Адамського ще більш розбурхує поліщуків, яких большевицька дійсність 1939-41 рр. змила до решти всякі просовєтські настрої.
1941 р. з групою "лозовиків" пов'язується через Г. Качинську (сестру Сергія Качинського-Остапа) член ОУН Тарас Боровець, який після приходу німців відновлює "Поліську Січ" (зручно зв'язуючи в своєму псевді прізвище відомого поліщука провідного члена "лозовиків" А. Бульби з іменем романтичного Тараса).
Безоглядна колоніяльна політика німців озлобила поліщуків докраю і вимога негайного активного збройного виступу проти німців стала на Поліссю загальною.
В 1942 р. виїжджає на Полісся й Волинь як уповноважений Проводу ОУН для простудіювання настроїв та політичного положення на тих теренах Василь Сидор. Він відновлює свої зв'язки з колишніми "Вовками" та "лозовиками", апробує, користаючи з свого уповноваження, проєкт Сергія Качинського-Остапа негайного організування збройних відділів УПА та переймає в свої руки керівництво в організуванні дальших відділів. Вирішним моментом для такої постави була зустріч В. Сидора зі сотн. Р. Шухевичем (пізнішим Головним Командиром УПА, а тоді командиром допоміжних поліційних частин на білоруському Поліссі), якого в рядах революційної УПА уважали всі беззастережним авторитетом в ділянці військової політики, і який заявився за негайним творенням відділів УПА.
Подібні як на Поліссі боєві настрої панували й на Волині і тому в скорому часі й ціла Волинь вкривається мережею повстанських загонів УПА.
2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПА
Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій. Все ж таки, виростаючи з боєвих відділів революційної ОУН [Революційну ОУН називано тоді ОУН-СД, - "Організацією Українських Націоналістів - Самостійників Державників", для відрізнення і протиставлення ОУН полк. Мельника, яка в тодішній політичній ситуації відмовилась від ведення самостійної української політики і не наголошувала важливости питання української держави.], УПА, головно в початках, була організаційно тісно пов'язана зі структурою ОУН. Ця пов'язаність не переривалась ніколи, а з моментом повороту большевиків ца українські землі вона знов скріпилась з причин, про які говоритимемо окремо. Тому керівні становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН на відповідних постах. Основним завданням УПА була оборона українського населення. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА був зв'язаний з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіяльности.
Ціла УПА поділяється на чотири групи: 1. УПА-Північ, що її терен дії обіймає Волинь і Полісся; 2. УПА-Захід, з тереном дій: Галичини, Буковини, Закарпаття і Закерзоння; 3. УПА-Південь на терені областей: Кам'янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної частини Київської; 4. УПА-Схід, на теренах північної смуги Житомирської области, північної частини Київської области і на терені Чернігівської области.
Кожна із груп поділяється на Воєнні Округи (ВО), а Воєнні Округи, у свою чергу на Тактичні Відтинки (ТВ).
УПА-Північ має три Воєнні Округи: 1) ВО "Турів" охоплює Луччину, Володимирщину і Ковельщину; 2) ВО "Заграва" - райони: Сарни, Костопіль, Березно, Людвіполь, Степань, Клесів, Рокітно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка, Морочно, Висоцьк, Столин, Давидгородок, Лунинець і Пинськ; 3) ВО "Волинь-Південь", - райони: Рівне, Клевань, Тучин, Межиріч, Корець, Гоща, Олександрія, Дубно, Острожець, Демидівка, Млинів, Козин, Верба, Радивилів, Крем'янець, Шумськ, Додеркали, Почаїв і Ланівці.
УПА-Захід має шість Воєнних Округ: 1) ВО "Лисоня" - терен Тернопільщини по Дністер; 2) ВО "Говерля"- Гуцульщина і Буковина; 3) ВО "Чорний Ліс" - Станиславівщина; 4) ВО "Маківка" - Стрийщина, Дрогобиччина, Самбірщина і Турчанщина; 5) ВО "Буг" - Львівщина; 6) ВО "Сян" - Закерзоння.
УПА-Південь мала три Воєнні Округи: 1) ВО "Холодний Яр", 2) ВО "Умань" і 3) ВО "Вінниця".
Тактичною військовою одиницею був курінь УПА, який мав три до чотири боєві сотні та потрібні технічні частини. Сотня складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулеметної, а чота з трьох роїв. Боєва сотня числила за правильником 136 бійців, фактично ж сотні УПА мали по 130-200 бійців. В групах УПА-Південь та УПА-Захід курінь становив найвищу самостійну одиницю і лише в випадках окремої потреби, для визначеної боєвої дії курені лучилися разом в певну оперативну групу. В УПА-Північ найвищою оперативною одиницею був загін, що складався звичайно з трьох до чотирьох куренів. Широко вживані терміни відділ і підвідділ не визначають величини частини, а є лише так сказати б, функціональним окресленням самостійного, або несамостійного діяння: самостійну структурально в даний час і на даному терені боєву одиницю називається відділом, а ії частину підвідділом (в скороченні вд. і пвд.). В 1942 р. "відділ УПА" числив 10-150 бійців; в рр. 1943-1945, згл. до 1947 (в Карпатах.) відділом називано звичайно курінь, а підвідділом сотню; від 1945 згл. 1947 р. "відділ УПА" становили 1-2 сотні, а то й неповна сотня, а підвідділ - чота; від 1948 р. - "відділ УПА" числить вже лише 50-100 білців, а "підвідділ" - 10 до 30 бійців.
Командують частинами командири: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир (к-р) відділу, к-р підвідділу; все це окреслення виконуваних функкцій, а не старшинські ступені. Справа старшинських ступенів стала предметом розгляду Головного Командування УПА щойно від половини 1943 р., головне в зв'язку зі старшинськими школами УПА, а остаточно розв'язана з моментом постання УГВР, якій передано право признавання та надавання старшинських ступенів. Функційні окреслення залишились, очевидно, й після цього і тому, напр., "сотенним" - отже, фактичним командиром сотні, - міг бути сотник, майор, полковник, як і старшина нижчої ранги, а то й підстаршина.
Поодинокі курені згл. відділи були в діловодстві командування УПА зашифровані цифрою, наприклад: Г4/24/ІІІ. Та загально, кожний відділ і підвідділ, тобто курені й сотні, а в УПА-Північ теж загони мали свої окремі назви. В УПА-Північ, УПА-Захід і частинно на Закерзонні відділи називано іменем, чи вірніше псевдом їх командира, напр., курінь Голобенка, сотня Залізняка, загін Енея. В УПА-Захід курені й сотні прибирали собі окремі назви, напр., курінь Буковинський, сотня Авангард, сотня Сірі Вовки, сотня Бояри.
Кожний член УПА при вступі приймав (як колись, за козацьких часів), видумане прізвище, зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражувати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантом членів рідні. Зрозуміло, що багато псевд повторялося (наприклад: в УПА-Північ в 1942 р. було трьох Остапів: Остап - військовий референт Краєвого Проводу ОУН ПЗУЗ і командир першого відділу УПА; Остап - господарський референт Командування ВО "Заграва" і Остап - культ.-освітній референт ВО "Турів" ).
Надзвичайно важливою справою для УПА було запілля, яке несло на своїх плечах основний тягар прохарчуванна УПА, розвідки й безпеки та спрямовування охотників в ряди УПА. Запіллям є поширена сітка революційної ОУН, яка має в кожній українській місцевості свою клітину. ОУН має також свою зовсім окрему сітку й окрему організаційну структуру, - Українські Землі, у проводі яких стоїть Провід ОУН на Рідних Землях, поділяється на Краї з Краєвими Проводами (наприклад: Львівський Край, ЛК, з Краєвим Проводом, КП ОУН ЛК); Край ділиться на округи, округа на надрайони, надрайони на райони, а район на станиці і кущі. Все ж таки, будучи до певної міри адміністративним апаратом УПА, ОУН - від Проводу ОУН на Рідних Землях аж до найнижчої клітини - тісно пов'язана з сіткою УПА. І так - господарський референт кожної частини УПА мусить бути все в безпосередньому організаційному контакті з господарським референтом ОУН відповідної клітини; Служба Безпеки ОУН є одночасно Службою Безпеки УПА: оргмоб (організаційно-мобілізаційний) відділ Штабу УПА має свою мережу в усіх клітинах ОУН згори аж до низу. Подібно мається теж з іншими референтурами. Для кращої співдії обох формацій революційно-визвольної боротьби широко практикується персональну сполуку відповідних постів ОУН і УПА: Головний Командир УПА був весь час одночасно Головою Проводу ОУН на Рідних Землях; Командир УПА-Північ - одночасно Краєвий Провідник ОУН ПЗУЗ; Командир УПА-Захід - одночасно Краєвий Провідник ОУН КК. Це, очевидно, не є правилом, бо ж в УПА є й нечлени ОУН, які, тим самим, займаючи високі пости в УПА, не можуть однак займати ніяких постів в ОУН.
Особливо тісне пов'язання УПА й ОУН приходить з моментом повороту большевиків у зв'язку з переходом до нових форм боротьби. Перед розгорненням широкої збройної боротьби УПА, діяли (про що була згадка в першій частині нашої праці), боєві групи ОУН, розростаючись шляхом приєднання до тієї боротьби й нечленів ОУН в відділи Української Народньої Самооборони. Основною прикметсю боєвих груп ОУН та відділів УНС, яка відрізняла їх від відділів УПА було те, що їхні члени жили й працювали, як звичайні "цивілі" і тільки на поклик свого командування брали заховану зброю до рук, щоб виконати визначене боєве завдання і знов розійтись домів. До таких форм боротьби було постановлено перейти після приходу большевиків, і в зв'язку з цим вже напередодні приходу большевиків твориться на взір колишніх відділів УНС - Самооборонні Кущеві Відділи, СКВ.
СКВ повстають шляхом скріплення клітин ОУН боєздатним елементом УПА, який прикріплюється до визначеної місцевости, коли можливо, то як легальних мешканців, а якщо це неможливе, то як підпільників, що живуть постійно нелегально. Вже до творення СКВ в кожнсму селі було 10-30 осіб, зв'язаних якимись функціями, звичайно адміністративного характеру, з УПА. Були це члени й нечлени ОУН. З наближенням большевиків, особи менше випробувані в важкій, революційній праці звільняється від дальшої праці, а за те скріплюється кожну станицю боєздатним елементом з рядів УПА. 4-7 станиць становили саме такий СКВ, Самооборонний Кущевий Відділ, що був адміністративною одиницею збройного підпілля, спроможною діяти самостійно.
СКВ числив 30-50 люда, тобто 3-4 рої. В проводі СКВ стоїть Провід СКВ, що в його склад входять: кущовий, який керує цілістю революційно-збройної боротьби на даному терені, військовик, званий теж командир СКВ, який є заступником кущового, завідує всіми військовими справами терену дій СКВ і командує СКВ під час боєвих дій, господарник, пропагандист, референт СБ (служби безпеки) і референтка УЧХ (Українського Червоного Хреста). Боєве ядро СКВ становить боївка СКВ. Кущовий, член ОУН, підлягає ступнево вищому провідникові ОУН; командир СКВ, член або нечлен ОУН, підлягає оргмобові (організаційно-мобілізаційному відділові ГВШ) УПА. Збройні акції переводить СКВ самостійно, разом з іншими СКВ, або з відділом чи відділами УПА, в останньому випадку під командуванням командира даного відділу УПА.
В відношенні до відділів УПА, СКВ дбає про їх прохарчування й постачання одягу, організуючи звичайно в окремих лісових криівках харчеві й одягові магазини ще до приходу відділу УПА туди, виконує функції зв'язку і переймає під свою опіку ранених і хворих бійців УПА. Раненими і хворими опікуються безпосередньо станиці УЧХ, які крім цього займаються суспільною опікою, піклуються вдовами і сиротами по поляглих бійцях УПА та членах підпілля.
Організаційну форму СКВ випробувано вперше зараз після приходу большевиків на Поліссі. Вона вповні виправдала себе і скоро вся Волинь, а далі й Галичина, Буковина й Закерзоння вкриваються сіткою СКВ. Таким способом розв'язано насамперед складне питання прохарчування бійців УПА і - утруднено ворогові поборювання УПА й підпілля та закріплювання большевицької окупації. Завдяки СКВ стало можливим організувати майже в кожній місцевості негайні оборонні збройні акції та наносити ворогові зовсім несподівано болючі удари. При організаційній справності підпілля, невеликий відділ, чи підвідділ УПА, з'явившись в якійсь околиці, спираючись на СКВ, в випадку потреби - розростається за одну ніч в сильну боєву частину і, перевівши визначену акцію знов маліє, щоб так зручно просмикуватись крізь ворожі застави.
Всією діяльністю УПА керує Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і ГВШ, Головний Військовий Штаб, в проводі якого стоїть Шеф Головного Військового Штабу УПА, або коротше Шеф Штабу УПА.
ГВШ складається з таких відділів: 1. організаційно-мобілізаційний, званий теж у певному періоді оперативним; 2. розвідчий;
3. господарчий; 4. вишкільний; 5. пропагандивний; 6. політ.-виховний.
Групами командують Командири груп, отже: Командир УПА-Північ; Командир УПА-Південь; Командир УПА-Захід і Командир УПА-Схід, при співпраці Заступника Командира і КВШ, Краєвого Військового Штабу. Структура КВШ тотожна зі структурою ГВШ. Паралельну побудову мала й Команда ВО, Воєнної Округи.
Штаб куреня становили: командир куреня, його заступник, адютант курінного к-ра, виховник і нач-лікар або нач-медсестра. Такий склад мала й команда сотні.
* * *
Все вище сказане про структуру УПА це, так сказати б, формальний скелет; як же ж, в цьому відношенні, виглядала й виглядає жива УПА?
Щоб дати відповідь на це питання, треба розглядати розвій і стан кожної із чотирьох груп окремо.
УПА-Північ
Першою почала організуватися УПА-Північ. В жовтні 1942 р. постало два відділи УПА - Остапа (Сергія Качинського) і Довбенка-Коробки (Перегійняка), що скоро осягнули стан сотень. В листопаді і грудні організуються три дальші сотні: Дороша, Крука і Гонти. В лютому 1943 р. це вже були курені. Цілістю дій і, головне, організаційною розбудовою керує уповноважений делегат КВШ при Проводі ОУН полк. Шелест, відомий теж під псевдами Конрад і Зов (справжнє прізвище: Василь Сидор), як перший Шеф Штабу УПА (Північ). Наглий розріст -УПА приходить між 20. і 30. березня 1943 р., коли волинські і поліські допоміжні частини української поліції масово переходять в ліс до УПА.
Першим Командиром УПА (Північ) стає "з уряду" Провідник О-УН на Північно-Західніх Українських Землях Охрім (полк. Роман Клячківський) приймаючи псевдо як Командир УПА (Північ) - Клим Савур. На цьому пості він був затверджений Головним Командуванням УПА і залишився на цьому аж до своєї геройської смерти 12 лютого 1945 р.
Весною 1943 р. в ряди УПА вступає колишній полковник УНР, один із командирів Зимового Походу, Леонід Ступницький і йому передає полк. Шелест пост Шефа Штабу УПА (Північ). На цьому пості працює Л. Ступницький, піднесений опісля постановою УГВР до ступеня генерала, як ген. Гончаренко невтомно аж до своєї геройської смерти 30. липня 1944 р. Полк Шелест повернувся до праці в ГВШ, що його тоді знов обняв (в той час в ранзі майора) Тарас Чупринка (Роман Шухевич).
В зв'язку з охопленням дією УПА всього терену Волині й Полісся, приходить рішенням Головного Командування УПА організаційне оформлення Воєнних Округ. ПЗУЗ поділено на три подані вище ВО, в яких пости командирів обняли: ВО "Турів" - к-р Рудий, ВО "Заграва" - к-р Пташка (Сильвестер Затовканюк), ВО "Волинь-Південь" - к-р Береза.
В серпні 1943 р. разом з "Поліською Січчю" Т. Бульби переходить до УПА трьох кол. полковників УПА: полк. Кульжинський, полк. Литвиненко і полк. Н., які входять до Волинського КВШ як Штабу УПА-Північ, переймаючи одночасно: полк. Кульжинський - організування і вишкіл кавалерії, а полк. Литвиненко - організування та вишкіл артилерії. Членом Штабу УПА-Північ стає теж майор Поль-Польовий, (член групи полк. А. Мельника), який в тому ж часі включається в УПА з усім своїм відділом. Майор Польовий переймає ведення старшинських шкіл УПА.
В вересні 1943 р. ВО "Турів" і ВО "Заграва" було злучено в одну оперативну групу "Лісова Пісня". Її командиром став сотн. Дубовий, заступником по справам адміністративним к-р Юрко, заступником по справам військовим к-р Штаєр (Дмитро Корінець). Та в лютому 1944 р. коли Командир ВО "Заграви" Пташка впав в бою, привернено розділ обох ВО; сотн. Дубовий задержав командування ВО "Заграва".
В час переходу фронтів стан УПА-Північ [Стан тут, як і дальше, реконструуємо на підставі різних звітів і матеріялів, а тому й можливі неточності. - П.М.] був такий:
Командир УПА-Північ: полк. Клим Савур (Роман Клячківський), заст. к-ра: полк. Карпович-Крем'янецький (Михайло Медвідь), Шеф Штабу: ген. Гончаренко (Леонід Ступницький).
ВО "Турів":
Командир - майор Рудий; заст. к-ра: Вовчак; шеф штабу: майор Богун.
1. Загін ім. Богуна, командир - полк. Остріжський. // Курені: Щуки, Назара-Криги, Ярока, Ливара.
2. Загін "Помста Полісся", командир - Верховинець. // Курені: Голобенка, Яреми, Юрка.
3. Загін ім. Наливайка, командир - Н. // Курені: "Орли" (к-р Код), Мухи, Громи, Кубіка.
Крім цього, три курені окремих доручень: Базаренка, Берези, Сокола.
ВО "Заграва":
Командир Пташка (Сильвестер Затовканюк), загинув 25. лютого 1944 р., по його смерти,
Командир ВО - майор Дубовий, заст. к-ра - сотн. Івахів, шеф штабу - майор Макаренко.
1. Загін ім. Коновальця, командир - Ярема. // Курені: Кори, Лайдаки, ім. Богуна.
2. Загін Енея, командир - Еней. // Курені: Дороша, Кватеренка-Польового, Гонти, Верещаки (окр. доручень).
3. Загін Дубового, командир - Дубовий. // Курені: Шакали, Шавули, Гострого.
4. Загін Олега, командир - Олег. // Курені: Чутки, Цигана, Евгена.
ВО "Волинь-Південь":
Командир - Береза, шеф штабу - Черник.
1. Загін Крука, командир - Крук. // Курені: Буревія, Докса, Дика, Бистрого (окремих доручень).
2. Загін Н. // Курені: Гордієнка, Меча, Дуная.
Після смерти полк. Клима Савура, Командиром УПА-Північ став полк. Капович-Крем'янецький (Михайло Медвідь), який загинув 4. червня 1945 р., а після нього майор Дубовий, якого підпис стрічаємо на "Зверненні Воюючої України" з 1949 р.
УПА-Південь
Почин до створення УПА-Південь дала Похідна Група ОУН-Південь, що в складі ок. тисячі членів вирушила в червні 1941 р. на терени південної України. Молоді революціонери - члени похідної групи зустрілися на південних просторах України з безоглядним переслідуванням зі сторони нових окупантів і - з надсподівано прихильною поставою до революційно-визвольного руху та зрозумінням справи зі сторони місцевого українського населения. В таких містах як Одеса, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріюпіль та Сталіно повстають скоро сильні центри революцїйного підпілля, зложені з місцевого українського населення і керовані переважно місцевими націоналістами-революціонерами. Одеса стає центром друкування підпільної літератури для всієї України, зокрема ж тут друкуються всі відозви й брошури на мовах і письмом східніх народів.
Колоніяльна практика німців викликала повне розчарування й обурення всього населення і серед місцевих членів і прихильників революційного підпілля зроджується думка про збройну протинімецьку партизанку. Цю думку скріплюють вістки про постання УПА на Поліссю й Волині і весною 1943 р. з ініціятиви завзятого націоналіста-революціонера, 60-літнього "Діда-Тараса", колишнього члена повстанських загонів в Холодному Ярі, організується в тому ж Холодному Ярі перший наддніпрянський курінь УПА під командуванням к-ра Кости. Скоро після цього повстає другий відділ УПА в Уманщині під командуванням к-ра Остапа, а далі курінь під командуванням к-ра Саблюка, що широко вславився своїми побідними боями з німцями та большевицькими партизанами в Уманщині, Вінничині та Кам'янець-Подільщині.
Літом 1943 р. Головне Командування УПА призначає Командиром УПА-Південь полк. Батька (Омеляна Грабця), який до часу цього іменування займав пост Командира ГВО - Головного Військового Осередка.
В час переходу фронтів стан УПА-Південь був такий: Командир УПА-Південь: полк. Батько (Омелян Грабець), Заст. Командира: Антон (загинув 24. грудня 1943 р.), Шеф Штабу: Кропива (загинув 13. червня 1944 р.).
1. ВО "Холодний Яр": Командир - Кость. Шеф Штабу - дід Тарас. // Курені: Саблюка, Довбуша.
2. ВО "Умань": Командир - Остап, Шеф Штабу - Нюра. // Курені: Довбенка, Бувалого, Андрія-Шума.
3. ВО "Вінниця": Командир - Ясень. // Курені: Сторчана, Мамая, Буревія.
Під час переходу фронтів курені ВО "Вінниця" і ВО "Умань", відступаючи на Волинь, вступили в відверті великі бої з "заградітєльними отрядами НКВД" большевицьких фронтових військ (великі бої в Гурбенських лісах) і в важких тримісячних боях понесли надзвичайно важкі втрати. Важкі втрати понесли й курені ВО "Холодний Яр" і тому після смерти командира полк. Батька (загинув 10. червня 1944 р.) групу УПА-Південь постановою Головного Командування УПА розформовано. На теренах, де діяла УПА-Південь, залишились в районах великих лісів лише невеликі відділи УПА, а решту уцілілих частин УПА-Південь включено в УПА-Північ, згл. в УПА-Захід.
УПА-Схід
Основи для повстанських відділів УПА-Схід повинні були покласти військовики - члени Середньої та Північної Похідних груп ОУН. Та члени обох цих груп лише в невеликій кількості добилися до місць свого призначення, впавши вже в перших місяцях жертвою масових арештів і розстрілів, що їх переводило гестапо. Крім цього, цей терен був весь час надто близько фронту. Тому УПА-Схід так і не вспіла набрати таких остаточних форм, як три інші групи. Окремого командування для УПА-Схід не створено. На цьому терені діяли і діють лише поодинокі повстанські частини, про які, в додатку, ми маємо сьогодні ще надто мало документального матеріялу.
Літом 1943 р. вирушив з Пустомитських лісів в рейд на північно-східні українські землі з частиною свого загону к-р Еней (УПА-Північ, ВО "Заграва"). Він дійшов через Коростень до Малинських лісів і задержався тут аж до пізньої осені, коли на візвання Командування УПА-Північ мусів повернутися на Волинь. Деякі відділи з загону Енея перейшли Дніпро й осілись у чернігівських лісах. Після повороту Енея, на просторі Коростень-Чернігів залишились частини куреня Верещаки та Евгена.
Весною 1944 р. вирушає на схід, перейшовши в північній Житомирщині фронт, курінь Дороша з загону Енея.
Але, у звідомленнях командирів загону Енея з рейду літом 1943 р. говориться про те, що на теренах північної Київщини та на Чернігівщині вони зустрілись з діючими вже там місцевими відділами українських повстанців. Та докладніших даних про них покищо немає.
УПА-Захід
На терені Галичини вже в 1942 р. розрослись боєві групи ОУН в Українську Народню Самооборону, УНС. Назва стала популярною і хоч з моментом створення УПА, УНС влилась в рямці УПА, то вживання назви УНС залишилась аж до кінця 1943 р.
Причиною цього була, насамперед, особлива політико-психологічна атмосфера, яка панувала в той час в Галичині. Деякі галицькі середовища, іменно, розвинули були сильну пропаганду проти українського революційно-визвольного руху, переконуючи український загал, ніби-то революційні дії ОУН провокують німців до протиукраїнських виступів. Тому, з пропагандивних мотивів, підкреслювання самооборонного характеру збройних дій українського підпілля на терені Галичини мало особливе значення.
Та під кінець 1943 р. ситуація вже й під цим оглядом дозріла і від перших днів 1944 р. назва УНС зникає зовсім, щоб зробити місце загальній назві УПА-Захід.
Те саме сталось і зі збройним підпіллям на Буковині, що теж до кінця 1943 р. носило свою назву Буковинська Українська Самооборонна Армія, БУСА, ставши після цього частиною УПА-Захід. Командиром БУСА був Луговий. Організацією УНС та переходом її на УПА-Захід керували члени ГВШ - Головного Військового Штабу УПА: полк. Лицар (Олекса Гасин) на терені Карпат, а на терені Львівщини й Тернопільщини полк. Шелест (Василь Сидор), який став теж Командиром УПА-Захід.
В час переходу фронтів стан УПА-Захід був такий:
Командир УПА-Захід: полк. Шелест-Вишитий (Василь Сидор), Шеф Штабу: сотн. В. Хмель.
1. ВО "Лисоня": Командир - майор В. Грім. // Курені:
"Холодноярці" (к-р Град), "Бурлаки", "Лісовики", "Рубачі" (к-р Чугайстир), "Буйні", "Голки".
2. ВО "Говерля": Командир - Степовий, від березня 1945 р. Хмара. // Курені:
"Буковинський" (к-р Лісовий) // сотні: "Авангард" (к-р Павленко), "Сірі Вовки" (к-р Бистрий), "Бояри" (Боярин)
"Перемога" (к-р Недобитий) // к-ри сотень: Підгірський, Дорошенко, Хмара.
"Гайдамаки" (к-р Рен) // сотні: "Сурма", "ім. Богуна", "ім. Гонти".
"Гуцульський" (к-р Тиса) // сотні: "Черемош", "Чорногора", "Говерля".
"Карпатський" (к-р Козак) // сотні: "Березівка", "Трембіта", "ім. Колодзінського".
3. ВО "Чорний Ліс", Командир: полк. Різун-Грегіт (Микола Андрусяк). // Курeнi:
"Смертоносці" (к-р Чорний), "Підкарпатський" (к-р Прут), "Дзвони" (к-р Хмара),
"Сивуля" (к-р Іскра), "Довбуш" (к-р Гамалія), "Бескид" (к-р Довбуш), "Месники" (к-р Благий).
4. ВО "Маківка", Командир: майор Козак. // Курeнi:
"Льви" (к-р Н.), "Булава" (к-р К.), "Зубри" (к-р Прут), "Летуни" (к-р Летун),
"Журавлі" (к-р Г.), "Бойки, ім. Хмельницького" (к-р Грузин), "Басейн" (к-р Тараско).
5. ВО "Буг", Командир: полк. Вороний. // Курeнi:
"Дружинники" (к-р Черник), "Галайда" (к-р Ем), "Кочовики" (к-р Штиль),
"Переяслави" (к-р Бриль), "Тигри" (к-р Ромко), "Перебийніс" (к-р Шумський).
6. ВО "Сян", Командир: Орест. // Курені:
"Вовки" (к-р Ягода-Черник) // сотні: "Вовки І" (к-р Карпо), "В. ІІ" (к-р Дуда), "В. ІІІ" (к-р Багряний).
"Месники" (к-р Залізняк) // сотні: "Месники І" (к-р Шум), "М. ІІ" (к-р Біс, Баглай), "М. ІІІ" (к-р Ярий), "М. ІV" (к-р Туча), "М. V" (к-р Калинович).
Курінь Рена (к-р Рен) // сотні: 1. Бурлаки, 2. Веселого, 3. Іскри.
Курінь Евгена (к-р Евген)
7. Курені окремого призначення:
"Сіроманці" (командир Яструб), "Полтавці" (к-р Максим), "Чорноморці" (к-р Сич).
Після переходу фронтів, зокрема в час великих боїв на Закерзонні 1946-1947 рр., в ВО "Сян" діяли "відділи УПА" величиною по 130-180 бійців:
1. ТВ (Тереновий Відтинок) "Лемко", к-р майор Реню // Відділи: Бурлаки, Громенка, Хріна (120 людей),
Мирона (120 людей), Ластівки, Стаха, Бурого, Біра, Дідика, Бродича, Семена, Крилача, Орського.
2. ТВ "Бастіон" (Перемищина), к-р майор Залізняк: був курінним у Ярославщині. // Відділи:
Хоми, Байди, Чорного, Осипа, Черника, Нечая, Зруба.
3. ТВ "Данилів" (Холмщина), к-р сотник Б. // Відділи:
"Вовки І", к-ри: Крапка, † в лютому 1946, Кропива † 13. 5. 1946, Яр † в серпні 1947 р.
"Вовки ІІ", к-ри: Лис, Дуда † в сепні 1947.
"Вовки ІІІ", к-ри: Зірка † в лютому 1946, Гайда † 28. ІІ. 1946, Давид † в серпні 1947 р.
"Галайда ІІ", к-ри: Куліш, Ворон.
"Кочовики", к-р: Штиль.
Після реорганізації на відділи УПА в районі Карпат і Підкарпаття в рр. 1947-48 діють віділи: Авангард, Басейн, Березинський, Березівський, Бистрі, Бистриця, ім. Богуна, Булава, Вершники, ім. Вітовського, Гуцули, ім. Гонти, Дзвони, Дністер, Довбуш, Донського, Дружинники, Жубри, Журавлі, Заграва, Залізні, ім. Колодзінського, Крути, Летуни, Лели, Наддніпрянці, Непоборні, Опришки, Рисі, Сивуля, Сірі, Сірі Вовки, Сіроманці, Смертоносці, Спартак, Сурма, Сурмачі, Трембіта, ім. Хмельницького, Хорти, Черемош, Чорні Чорти, Чорнота, Чорногора.
Про величину та склад куренів і сотень УПА, з періоду до переформування їх в відділи величиною 1-2 сотень, пише у своєму спогаді один, із запрошених з-поза старшинського складу УПА викладачів старшинської школи, який сам про себе подає: "Автор цього спогаду не був ніколи членом ОУН, не мав псевда, не ходив на стрічі і не робив атентатів. Щобільше, він не може сказати про себе, щоб був молодиком. В умовах першої світової війни доводилося йому кінчати старшинську школу, а в Визвольних Змаганнях міряти широкі поля і степи України". Значить, - людина об'єктивна і військово фахова:
"При столі... зібрався ввесь штаб куреня "Орли" з курінним К., колишнім легіоновим старшиною, на чолі. Зпоміж сотенних - двох б. старшин Червоної Армії, два другі - бувші легіоністи. Крім цього, до штабу входили ще: виховник, адютант, медсестра й дві інші жінки, - це все з кадрів ОУН. Всі вони одягнені в однакові однострої з відзнаками військових ступенів на рукавах (курінний - 1 широкий пасок, сотенний - 3 вузькі, чотові - 2, ройові - 1 срібний пасок). Убрання дреліхові, як у всіх вояків, емблема "Орла" на горішній частині лівого рукава. Довідуюсь, що курінь "Орли" входить у склад Н. групи, має 4 сотні по 200 стрільців, кожна сотня в складі 3 стрілецьких і одної кулеметної чоти, в стрілецькій чоті по 4 рої й гранатометна ланка. Разом на озброєнні куреня: 48 "дегтярів", 16 "максимів", 12 легких і 4 важкі гранатомети. Крім цього, всі старшини й підстаршини озброєні в автомати. Поза курінем в селі є ще "самооборона", до якої входить біля 500 люда резерви з 14 кулеметами й 1 гранатометом. Разом у селі є около 1.300 люда залоги з озброєнням, що рівняється силі "дивізії" з часів Визвольних Змагань, - сміючись завважує курінний. Курінь входить у склад Н. групи, що складається з 4 українських і 1 азербайджанського куренів, подібного складу, 1 кінно-козацької сотні та сотні полевої жандармерії. Харчевий стан групи (мова тут про загін ім. Наливайка з ВО "Турів", УПА-Північ - П.М.), около 4.500 люда, але в випадку небезпеки або загрози цей стан, дорогою мобілізації, підноситься до 8.000 люда".
(М-ч: "Перша старшинська школа УПА", спомин, "До зброї", ч. 2., червень 1946 р.)
Набір рекрутів до УПА міг відбуватися, очевидно, єдино на принципі добровільности. Правда, були зразу думки про загальну мобілізацію до УПА всього боєздатного українського елементу, та практичне здійснення цього виключає сам характер боротьби УПА. Примусова участь в боях можлива лише по стороні регулярних армій і ніколи по стороні партизанських відділів. Про це повчально говорить єдиний, мабуть, в історії УПА випадок примусового набору до УПА, застосований "аргмобом" Юрченком на власну руку в Грубешівщині осінню 1944 р.: мобілізований ним курінь УПА в першому бою з большевиками, зазнавши болючих втрат, розлетівся зовсім, а сам командир Юрченко, заломаний такою невдачею, попавши живим в руки ворога, перейшов на його службу і, заки недавні друзі його зліквідували, вспів нанести українському підпіллю болючі удари, зрадивши большевикам деякі криївки та підпільні зв'язки. Партизанська боротьба вимагає від кожного члена незвичайної мужности, посвяти й видержливости і тому корисним членом УПА міг стати лише той, хто добровільно і твердо рішив принести себе в жертві Батьківщині.
Чужонаціональні частини в УПА були організовані на національному принципі в сотні і курені, і, якщо це були сотні, то входили в склад котрогось куреня УПА, а якщо курені то в склад загону УПА. Перший національний курінь в УПА створили в половині 1943 р. узбеки під командуванням майора Ташкента, який в березні 1944 р. попав раненим у большевицький полон і був розстріляний. В цій же ВО "Заграва" організується, майже одночасно з узбеками, курінь грузинів (в Рівенщині) та ашотів і сотня кубанців. В ВО "Турів" першим організується курінь азербайджанців. Кількість чужонаціональних частин в УПА дійшла в час переходу фронтів до 15 куренів. Австрійці, бельгійці, французи, німці і югослави своїх окремих частин не створили, а входили поодиноко в склад інших частин (югослави, німці), або працювали в адміністрації УПА (австрійці, бельгійці, французи).
Невдачею закінчилась спроба організації російської частини. Сотня росіян (москалів), зложена зі самих старшин і підстаршин, була зорганізована в 1943 р. в ВО "Заграва". Сотня брала участь в боях з німцями і навіть відзначилась хоробрістю. Одначе зачасті конфлікти з іншими частинами та поодинокими членами УПА змусили Командування УПА розв'язати цю сотню.
Інспіратором творення чужонаціональних відділів був молодий наддніпрянський письменник Йосип Позичанюк, що під псевдом Шугай-Шаблюк був політичним референтом Головного Командування УПА й, опісля, УГВР; організатором цих відділів був наддніпрянець майор Яструб (Дмитро Карпенко), недавній старшина Червоної Армії.
Зав'язком Головного Командування УПА став ГВШ, Головний Військовий Штаб ОУН, що зразу називався КВШ, Краєвий Військовий Штаб, створений напередодні вибуху німецько-большевицької війни у виконанні Військових Постанов l-го Великого Збору ОУН в квітні 1941 р., в яких говориться:
"1. Для здійснення своїх цілей ОУН організує й вишколює власну військову силу.
2. Завданням військової сили ОУН є: а) зорганізувати й перевести збройну боротьбу ОУН за перемогу української Національної Революції й здобуття Української Незалежної Держави; б) бути пробосвою силою й опорою ОУН у цілій її боротьбі; в) бути ядром Української-Армії в Українській Державі.
3. В часі політичного поневолення, ОУН організує при допомозі Військового Штабу ОУН на всіх українських землях і закордоном військові осередки, виховує і підготовляє військових провідників-організаторів та військових фахівців, організує і підготовляє військові кадри, кермує й координує цілістю військової роботи та опрацьовує воєнні пляни, узгляднюючи політичне положення.
При допомозі тих же осередків і кадрів впливає на українську суспільну думку, пропагує серед неї військову справу, організує самонавчальні військові курси і т. п.
4. Завдання Військового Штабу й військових осередків ОУН в часі повстання є зорганізувати збройну силу Революції та керувати військовими акціями на землях.
5. У збройному повстанні, ОУН організує й веде до боротьби всіх українців, без огляду на їх політичні переконання.
6. Українська Армія змагатиме до виховання вояка-громадянина. Прищіплюване йому за час цілої військової служби й позавійськового виховання почуття соборности, великого призначення відповідальности, героїзму й посвяти в парі з залізною дисципліною і твердим вояцьким вишколом, - злучить українців усіх земель в один національний моноліт.
7. Українська воєнна доктрина, опираючись на аналізі духових прикмет українця, історичній традиції, геополітичних умовинах України та узгляднюючи воєнні модерні засоби, має дати українській Армії своєрідну стратегію й організацїю, які в свою чергу дадуть змогу якнайкраще використати всю силову натугу Української Нації.
8. Весь порив великих ідей українського націоналізму та вся сила динаміки Української Революції знайде своє втілення в українській революційній армії, яка повстане в боротьбі цілого озброєного народу, дасть йому силу й перемогу та понесе ідеї Української Революції, - свободи народів, поза межі Рідної Землі."
У виконанні цих постанов повстає КВШ - Краєвий Військовий Штаб ОУН під керівництвом майора Перебийноса (Дмитра Грицая), військового референта Проводу ОУН; після його арештовання весною 1943 р. керівництво ВКШ переймає майор Тур (Роман Шухевич), що саме тоді утік з німецької тюрми.
Членами КВШ, згл. керівниками поодиноких його відділів були: 1. Організаційно-мобілізаційний відділ: майор Лицар (Ол. Гасин); 2. розвідчий - Вейс; 3. господарчий - Чорнота; 4. вишкільний - майор Вадим (Степан Новицький, що вживав теж псевд: Спец і Степ); сотн. Вишитий-Шелест (Василь Сидор); полк. В. Євтимович; пор. М. Д. 5. пропагандивний - Стояр (Ярослав Старух); Шаблюк-Шугай (Йосип Позичанюк); 6. політ-виховний - пор. М. Д.; Павленко (Р. Волошин); 7. співробітники: Батько (О. Грабець); В. Коваль; проф. Л. Ш.; Омелько.
У зв'язку з організуванням УПА на Поліссі й Волині й УНС в Галичині, осінню 1942 р. цей КВШ - Львів переіменовується на ГВШ - Головний Військовий Штаб і організуеться ще два КВШ: Карпатський КВШ для галицької УНС і Волинський КВШ для УПА (Північ).
В вересні 1943 р. приходить формальне відділення Головного Командування УПА від Проводу ОУН. ГВШ ОУН перемінюється в ГВШ УПА і твориться пост Головного Командира УПА, що його в ранзі підполковника і під новим псевдом Тарас Чупринка обіймає Роман Шухевич, підвищений постановою Української Головної Визвольної Ради з 9. лютого 1946 р. до ступня генерала, з датою старшинства від 22 січня 1946 р. Волинський КВШ ОУН стає Штабом УПА-Північ, що його очолює ген. Гончаренко (Леонід Ступницький), а Карпатський КВШ ОУН - в січні 1944 р. - Штабом УПА-Захід, під керівництвом майора Вадима.
Все це було формальною легалізацією стану, що фактично існував вже від весни 1943 р.
Фактичне керівництво всієї УПА від весни 1943 р., а дещо пізніше й формальне, опинюється в руках трійки, що її становлять: Головний Командир УПА полк. Тарас Чупринка, Командир Запілля Павленко (Ростислав Волошин) і політичний керівник УПА Шаблик-Шугай (Йосип Позичанюк). (Характеристичне, що за територіяльним походженням вони: Шухевич - галичанин, Волошин - волиняк, Позичанюк - наддніпрянець).
Шефом Штабу УПА був, очевидно, від моменту переміни ГВШ ОУН на ГВШ УПА та створення посту Головного Командира УПА - керівник ГВШ, що ним став знов майор Перебийніс, визволений боївкою ОУН з німецької тюрми. Та формально пост Шефа Штабу УПА встановлено щойно на початку 1945 р. після смерти ген. Перебийноса (в ранзі генерала від 1 листопада 1945 р.), пост Шефа Штабу УПА обняв на початку 1946 р. - тоді майор, а від 22 січня 1948 р. полковник Лицар (Олександер Гасин). По смерти полк. Лицаря в липні 1949 р., в. о. Шефом Штабу УПА став майор В. Сокіл.
Надсподівано скорий ріст УПА дуже загострив питання старшинських кадрів взагалі, вже в перших місяцях існування УПА. Зрозуміло, що за законом кожної революційної армії, старшинські пости в УПА обсаджувано не за формально-фаховими кваліфікаціями, а відповідно до виявлених прикмет характеру та здібностей. Та це не розв'язувало питання фахових кваліфікацій. Військові вишколи, організовані й переводжувані ОУН, давали загальне, елементарне військове знання, не вистарчаюче однак для вишколення фахових старшин. А кількість старшин, що прийшли з Українського Легіону, та колишніх старшин ЧА та польської армії була абсолютно не вистарчаюча. Тому вже в 1943 р. на Волині і в Карпатах організуються Старшинські Школи УПА.
Командиром першої Старшинської Школи УПА на Волині був майор Поль-Польовий, командиром старшинської школи УПА-Захід - майор Хміль. Волинська Старшинська школа УПА-Північ випустила до весни 1944 р. два старшинські та три підстаршинські турнуси, Старшинська Школа УПА-Захід - два старшинські й два підстаршинські турнуси. Разом, - враховуючи теж підстаршинські школи при різних ВО, - Старшинські Школи УПА вишколили до весни 1944 р. ок. 2.000 старшин і ок. 3.000 підстаршин.
Весною 1944 р. обидві Старшинські Школи злучено в одну Старшинську Школу УПА "Олені" в Карпатах. Командиром її став майор Польовий. Школа "Олені" перевела два старшинські курси, - перший від 1 березня до 18 липня 1944 р. і другий від 20 липня до листопада 1944 р. На обох курсах вишколювалось по ок. 500 курсантів, в тому око 225 кандидатів на старшин і 275 кандидатів на підстаршин.
Майор Поль-Польовий, Командир Старшинської Школи УПА-Північ і, опісля, об'єднаної Старшинської Школи УПА "Олені", належав, як це ми вже згадували на іншому місці, до партійно-політичного середовища полк. А Мельника. Нав'язуючи до того він, за відомом і згодо~ Головного Командування УПА, пробував притягнути до участи в Старшинській Школі УПА та в УПА взагалі, - згадане середовище. Його ініціятива зустрілась з піддержкою члена ПУН-у Ольжича-Кандиби, який прислав вкоротці до Старшинської Школи УПА кільканадцять замітніших членів групи полк. А. Мельника. На жаль, становище Ольжича-Кандиби ПУН не схвалив. Коротко після цього, Ольжича-Кандибу арештувало гештапо "за зв'язок з бандерівцями" і закатувало його в казематах концтабору Саксенгаузен.
Викладачами в Старшинській Школі УПА-Північ були: сотник Босий, майор Лісовий, майор Степовий, майор Кацо і майор Гамалія. Сотник Босий, галичанин, б. старшина українського Легіону, майор Лісовий, Степовий і Гамалія - наддніпрянці. б. старшини Червоної Армії, майор Кацо - осетинець, б. старшина ЧА. Духовником школи був о. д-р Рафаїл.
Викладачами об'єднаної Старшинської Школи УПА "Олені" були: сотник Береза, наддніпрянець, (подібно як і майор Степовий) б. викладач старшинської школи ЧА, автор знаменитого підручника основ партизанки; майор Степовий і майор Кацо, що перейшли зі Старшинської Школи УПА-Північ; пор. інж. Крутий, наддніпрянець, б. старшина технічних частин ЧА; сотник Ярема (Остап Линда), старшина Легіону; політвиховник Руслан і керівник розвідки Ждан. Ад'ютантами Командира Школи були пор. Зміюка (Вітовський) і пор. Ткачук. Лікарами школи "Олені" були - д-р Максимович і д-р Кум, по національності, - як і лікар школи УПА-Північ, - жиди. На курсах викладалось: основи партизанки, тактика, теренознавство, наука про зброю, організація військова, дисциплінарний правильник, внутрішня служба, військова господарка й рахівництво, піонірська служба, маскування, санітарна служба, танкова справа, протилітакова оборона і, крім цього, ідеологія українського визвольного руху, та основи служби безпеки. Крім теоретичних викладів відбувалися весь час практичні вправи, досить часто - в правдивих боях з дійсним ворогом.
Факт великої кількости в складі викладачів наддніпрянців, недавніх старшин Червоної Армії, не припадковий і відповідав станові всього старшинського складу УПА.
Під політичним оглядом - Українська Повстанська Армія, як це вже відмічувано, підпорядковується Українській Головній Визвольній Раді, УГВР, як підпільному урядові України. УГВРаді з цього титулу належить право признавання старшинських ступенів членам УПА, затверджування керівних старшинських постів та признавання відзначень за хоробрість командирам і бійцям УПА.
Відносно останнього, то в УПА існують такі відзначення:
1. Відмічення;
2. Похвала;
3. Бронзовий Хрест Бойової Заслуги;
4. Срібний Хрест Бойової Заслуги ІІ-ої кляси;
5. Срібний Хрест Бойової Заслуги І-ої кляси;
6. Золотий Хрест Бойової Заслуги ІІ-ої кляси;
7. Золотий Хрест Бойової Заслуги І-ої кляси.
Ці відзначення "за виявлені в боях мужність і героїзм, за видатні заслуги у керуванні боротьбою відділів УПА проти окупанта" признається тільки воякам УПА. Їх було введено наказом Головного Командування УПА 3 грудня 1943 р.
Крім цього є ще відзначення, що їх наділюється воякам УПА і цивільним особам "За видатні заслуги для національно-визвольної революційної боротьби українського народу":
1. Срібний Хрест Заслуги,
2. Золотий Хрест Заслуги,
3. Медаля "За боротьбу в особливо важких умовах", введена постановою УГВР з 6 червня 1948 р. "для відзначення особливої мужности революціонерів і повстанців та їхніх особливих заслуг для справи визволення України".
Першим старшиною УПА, відзначеним Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-ої кляси був майор Яструб (Дмитро Карпенко), наддніпрянець, кол. старшина ЧА, організатор чужонаціональних куренів УПА, командир "Сіроманців", що загинув 17. 12. 1944 при наскоці на Стрілиська Нові.
1. Головний Командир УПА ген. Тарас Чупринка.
Правдиве прізвище ген. Тараса Чупринки - Роман Шухевич. Народився 1907 р. в містечку Краковець, Яворівського повіту, в Галичині. Середню освіту закінчив у філії Української Академічної гімназії у Львові, після чого студіює на львівській Політехніці.
В 1923 р., маючи заледве шіснадцять літ, вступає в ряди Української Військової Організації (УВО). В 1925-29 рр. організує і керує різними бойовими акціями проти польських окупантів, беручи, між іншим, особисто участь в 1926 р. у вдалому атентаті на польського куратора Собінського.
В 1929 р. вступає до ОУН як один з перших її членів і займає довгий час пост Бойового Референта в Крайовій Екзекутиві ОУН. Одночасно бере живу участь у пластовому житті, належачи до найвизначніших членів пластового куреня "Лісові Чорти" та куреня старших пластунів "Чорноморці", та з пристрастю займається всіми родами спорту, здобуваючи в Запоріжських Іграх 1923 р. два перші місця та встановляючи українські спортові рекорди в бігу з перешкодами на 400 м. і в плаванні на 100 м., а в 1933 р. перше місце в лещетарському бігу сеніорів.
Покликаний до польського війська студіював старшинській школі, з якої однак по кільканадцяти місяцях його як політично підозрілого усувають і останні місяці своєї дворічної служби він проводить звичайним гарматчиком в одному з польських військових гарнізонів на Волині. Свої військові студії доповнює Шухевич на різних військових курсах закордоном, виїжджаючи туди кількома наворотами з доручення Проводу ОУН. В 1930 р. закінчує там курс для вищих старшин.
В 1932 р. керує нападом боївки ОУН на почту в Городку Ягайлонськім, в зв'язку з чим був арештований, одначе після слідства, яке не дало ніяких матеріялів для суду, був звільнений. В 1933 р. як бойовий референт Краєвої Екзекутиви ОУН організує атентат на большевицький консулят у Львові, виконаний М. Лемиком.
В 1934 р. бере участь в організуванні атентату на польського міністра Пєрацького. В зв'взку з цим його арештовано й відставлено до концтабору в Березі Картузькій, звідки перевезено знов до тюрми і засуджено на 6 літ тюрми. В 1938 р., звільнений завдяки амнестії з тюрми, переходить в Карпатську Україну, де під прізвищем чотаря Щуки займає в штабі Карпатської Січі пост старшини для окремих доручень.
В 1939-40 рр. працює в Проводі ОУН як Референт Зв'язку з Українськими Землями в СССР. Член Революційного Проводу ОУН та учасник ІІ. Великого Збору ОУН, обіймає Шухевич після ІІ. Збору пост Крайового Провідника українських земель в ГГ та стає одночасно найактивнішим членом Головного Військового Штабу ОУН.
В 1941 р. він як майор Тур-Шухевич очолює Український Легіон, який 30. червня 1941 р. входить до Львова. Відмовивши на знак протесту проти заарештування українського Тимчасового Державного Управління послуху німецькій військовій владі, Шухевич був заарештований і засуджений на кару смерти, але того присуду німці не виконали. Опинившись знову на волі як командант допоміжної поліційної частини для боротьби з большевицькими партизанами на білоруському Поліссі, Шухевич, в контакті з Шелестом - В. Сидором, організує перехід відділів української допоміжної поліції на Поліссі й Волині до УПА, в зв'язку з чим німці, - цим разом гештапо, - арештують його на початку 1943 р. вдруге і вдруге засуджують на кару смерти. Та Шухевич, одержавши до тюрми таємно зброю, виривається на волю, рятуючись так перед екзекуцією. Безпосередньо після втечі з тюрми він стає членом Проводу ОУН як Військовий Референт.
В серпні 1943 р. ІІІ. Надзвичайний Великий Збір обирає Шухевича-Тура головою Бюра Проводу ОУН. У вересні 1943 р. зі створенням посту Головного Командира УПА, Шухевич рішенням ГВШ УПА як Головного Командування УПА, обіймає цей пост, як пполк. Тарас Чупринка. Як Головний Командир УПА і Голова Бюра Проводу ОУН він бере керівну участь в підготові на Волині І. Конференції Поневолених Народів та в самій Конференції.
Постановою УГВР з 9. лютого 1946 пполк. Т. Чупринка був підвищений до ступня генерала.
В липні 1944 р. бере участь в І. Великому Зборі Української Головної Визвольної Ради, де був обраний Головою Генерального Секретаріяту УГВР, займаючи пост Головного Секретаря Військових Справ, під псевдом Роман Лозовський.
На постах Голови Генерального Секретаріяту УГВР, Генерального Секретаря Військових Справ, Головного Командира УПА та Голови Проводу ОУН на Українських Землях Роман Шухевич (Лозовський-Т. Чупринка-Тур) в 1944-1950 рр. керує визвольно-революційною боротьбою багатотисячної УПА, широкого збройного підпілля, підпільної ОУН та міліонових мас українського народу проти гітлерівсько-німецьких та большевицько-московських окупантів.
Ранком 5. березня 1950 р. Роман Шухевич загинув геройською смертю в бою з большевиками в селі Білогорща, біля Львова, окружений спец-відділами МВД-МГБ в своїй підпільній квартирі. Його дружину, яка відмовилась виїхати закордон і жила нелегально в краю, большевики заслали ще перед смертю Командира на Сибір, а двоє дітей забрали до "дому безприютних".
2. Шеф Штабу УПА ген. Перебийніс (Д. Грицай).
Дмитро Грицай народжений 1907 р. в селянській сім'ї в с. Дорожів, Самбірського повіту. По закінченні гімназії 1928 р. в Дрогобичі записується на фізично-матеріяльний факультет Львівського університету. Покликаний до військової служби в польській армії закінчує з відзначенням польську старшинську школу.
Вже в гімназії Грицай стає членом УВО, з якої переходить до ОУН, де переймає в 1933 р. керівництво Військовою Референтурою Краєвої Екзекутиви ОУН. В 1934 р. попадає одним з перших до концтабору Береза Картузька і перебуває там повних два роки. По звільненні з концтабору Грицай закінчує свої університетські студії. В 1939 р. його знов арештує польська поліція й засилає вдруге до Берези Картузької, звідки він вийшов щойно по розвалі Польщі. В 1940-41 р. член Революційного Проводу ОУН і учасник ІІ. Великого Збору ОУН, Грицай стає членом новообраного Проводу ОУН як Військовий Референт та як керівник створеного в виконанні постанов ІІ. Великого Збору КВШ - Краєвого Військового Штабу ОУН. На цих постах він залишається аж до свого арештування німцями весною 1943 р. Визволений з тюрми боєвим відділом ОУН він стає після ІІІ. Надзвичайного Збору ОУН знов членом Проводу ОУН як Військовий Референт та переймає керівництво ГВШ ОУН, перемінене тепер на ГВШ УПА, стаючи там фактично Шефом Штабу УПА, а від січня 1945 р. й формально, будучи покликаним на формально створений тоді пост Шефа Штабу УПА, як ген. Перебийніс.
Осінню 1945 р. одержує Грицай від УГВР та від Головного Командування УПА доручення виконати важливу місію закордоном. Переходячи разом з членом Проводу ОУН Маївським-Тарасом через Чехословаччину, попадає недалеко чесько-баварського кордону на засідку чеської поліції; в рукопашній боротьбі Маївський-Тарас стріляється, а ген. Перебийноса вдалося чеській поліції обезвладнити й заарештувати. Підданий жахливим тортурам в тюрмі при Вашингтонській вул. в Празі, ген. Перебийніс кінчає самогубством, не зрадивши ніякої військової ні організаційної тайни.
3. Шеф Штабу УПА 1946-1949 р. полк. Лицар (Гасин).
Олександер Гасин народився 1910 р. в селянській сім'ї в Конюхові, біля Стрия. По закінченні стрийської гімназії студіює на львівській Політехніці, якої йому однак після побуту в Березі Картузькій польська влада не дозволила закінчити. Під час служби в польській армії закінчує як найздібніший курсант польську старшинську школу.
Член УВО та таємних націоналістичних гуртків від гімназійної лавки і член ОУН від перших днів її існування, найближчий співробітник Степана Охримовича, Олекса Гасин був властивим організатором націоналістичного руху в Стрийщині. Ув'язнений кількакратно польською поліцією, попадає в 1934 р. першим транспортом до Берези Картузької. Та цілорічний побут у польському концтаборі не ломить, ні не залякує його. Навпаки, звільнений з концтабору, Олекса Гасин зі збільшеним завзяттям береться до праці, обіймаючи в 1935 р. керівництво Організаційної та Військової Референтури Краєвої Екзекутиви ОУН.
В 1938 р., будучи змушеним тікати за кордон, стає працівником Військової Референтури Проводу ОУН, як найближчий співробітник в ділянці військовости полк. Евгена Коновальця. В тому часі кінчає Гасин спеціяльний курс, осягаючи кваліфікації сотника для штабової праці. О. Гасин є співавтором виданого Українською Громадою в Канаді "Військового Підручника", першої того роду праці після Визвольних Змагань.
В 1940 р. стає членом Проводу ОУН, бере участь у ІІ. Великому Зборі ОУН і стає керівником організаційно-мобілізаційного відділу ГВШ. В 1941 р. попадає до німецької тюрми, одначе визволений боївкою СБ повертається до праці в ОУН.
Як співробітник ГВШ Олекса Гасин стає душею організування в Карпатському Краю (південна, Карпатська частина Галичини) Української Народньої Самооборони і переміни її в 1943 р. в УПА-Захід, та організування й розбудови Карпатського КВШ, що став опісля Штабом УПА.-Захід.
В січні 1946 р., після смерти ген. Перебийноса, Гасина, - майора Лицаря, - покликано на пост Шефа Штабу УПА; постановою УГВР з 6 червня 1948 р. майора Лицаря було підвищено до ступеня полковника. На становищі Шефа Штабу УПА полк. Лицар-Гасин переводить надзвичайно складне завдання переведення УПА на нові форми боротьби.
В січні 1949 р. полк. Лицар згинув геройською смертю у Львові, відстрілюючись з револьвера до емгебистів, що були в погоні за ним.
4. Командир УПА-Захід полк. Шелест-Вишитий (В.Сидор)
Василь Сидор народився 1911 в Сокальщині. По закінченні середньої освіти записується на Львівський університет, та поліційні переслідування не дають йому змоги студіювати. Покликаний до служби у польській армії він студіює в старшинській школі, з якої однак після гострого політичного конфлікту з шовіністичним командантом школи "вилітає", з трудом оминувши військового суду. Пластун від найнижчих кляс гімназії, надзвичайно активний революціонер, член ОУН від гімназійної лавки, Василь Сидор віддається всеціло революційній праці й широко та міцно розбудовує організаційну сітку ОУН та націоналістичний рух в Сокальщині, проломлює "сокальський кордон" і поширює сітку ОУН теж на Волинь і Холмщину. В 1936 р. стає членом Проводу ОУН на Північно-Західніх Українських Землях і розбудовує сітку революційного підпілля на Волині і, зокрема, на Поліссю. Під час свого ув'язнення в 1938-39 рр. був "старостою", тобто провідником українських політичних в'язнів у великій львівській тюрмі "Бригідки". Під час першої большевицької окупації залишається на Рідних Землях як Військовий Референт Краєвої Екзекутиви ОУН. Учасник ІІ. Великого Збору ОУН, стає від літа 1941 р. членом Головного Військового Штабу ОУН. Осінню 1942 р. виїжджає з доручення цього штабу на Полісся для простудіювання ситуації на тих теренах і, сконтактувавшись з майором Шухевичем-Туром, керує організування перших віддідів УПА на Поліссю й Волині та переходом до УПА відділів української міліції. Він теж організує Волинський КВШ, - Крайовий Військовий Штаб, що став опісля Штабом УПА-Північ, будучи тим самим першим Шефом Штабу УПА-Північ. В 1943 р. ІІІ. Надзвичайний Великий Збір ОУН обирає його заочно членом Головної Ради ОУН. В 1943 р. керує переорганізуванням УНС в УПА-Захід у Львівському Краю (північній частині Галичини) і обіймає опісля пост Командира УПА-Захід. Від 1947 р. Генеральний Суддя ОУН та Краєвий Провідник ОУН в Карпатському Краю.
Загинув Василь Сидор - полк. Шелест, Конрад, Зов, - 17 квітня 1949 р. в бою з большевиками в Перегінському районі (Станиславівська область) в долині ріки Лімниці під час наскоку військ МГБ на зимове приміщення Командира.
5. Командир УПА-Північ полк. Клим Савур (Р. Клячківський).
Роман Клячківський, уродженець Волині, виростав у Станиславові, де по закінченні середньої освіти, не маючи змоги як син незаможніх селян продовжати університетські студії, працював у "Народній Торгівлі". В ряди ОУН вступив ще юнаком і все своє життя віддав революційній праці. За першої большевицької окупації залишається на Рідних Землях, як один із керівників революційного протибольшевицького підпілля. В 1941 р. за революційну діяльність між молоддю і студентством він був заарештований большевиками у Львові і в голосному процесі 59-ох засуджений на розстріл. Та вибух німецько-большевицької війни і панічна втеча большевиків не дала змоги НКВД виконати присуд. Вийшовши на волю з Бердичівської тюрми, Клячківський зараз же повертається до революційної праці.
Зимою 1941-42 р. Роман Клячківський обіймає пост Провідника ОУН на Північно-Західніх Українських Землях. На цьому пості він відіграв важливу ролю в організуванні перших відділів УПА та розбудові УПА на Поліссю й Волині і став першим Командиром УПА (Північ) як полк. Клим Савур.
12. листопада 1944 р. Роман Клячківський, - Командир УПА-Північ полк. Клим Савур, - загинув геройською смертю в бою з переважаючими силами большевицьких окупаційних банд, під час наступу військ НКВД на його укріплену квартиру в лісничівці біля Оржівських хуторів, Клеванського р-ну, Рівенської области.
6. Командир УПА-Півдевь полк. Батько (О. Грабець).
Омелян Грабець народився 1909 р. в Чесанові на галицько-холмському пограниччі. Пластун і спортовець, член УВО від гімназійної лавки й ОУН, від перших місяців її існування, вихованок геройського Краєвого Команданта УВО сотн. Головінського, Омелян Грабець, хоч не займав зразу керівних постів, був загально відомим і улюбленим в кругах націоналістичної студентської молоді. Організатор і технічний керівник широко відомих українських протипольських демонстрацій у Львові в 1938-39 рр., які своїми розмірами викликали в чужинецьких кореспондентів враження революційних вуличних боїв з окупантом, попадає в 1939 р. до тюрми, звідки повертається по розвалі Польщі в Чесанівщину. Тут, на німецько-большевицькому кордоні, стає технічним керівником підпільного зв'язку закордону з Рідними Землями в 1939-41 рр. Одночасно керує розгорганням українського життя і, зокрема, розбудовою ОУН на Холмщині.
В 1941 р. стає членом Головного Військового штабу ОУН та Командиром Головного Військового Осередка, займаючи одночасно пост Провідника Центральної Округи ОУН на Східньо-Українських Землях.
В 1943 р., з моментом організування УПА-Південь стає Командиром УПА-Південь як полк. Батько. Загинув в бою з фронтовими частинами "заградітєльних" відділів НКВД 10. червня 1944 р. на Вінниччині.
Українська Повстанська Армія, від своїх початків аж по сьогодні, озброювалася й озброюється зброєю - здобутою на ворогові. А тому, озброєння УПА за весь час дуже різноманітне.
Найгірше представляється ця справа для кожного відділу УПА в початках, при організуванні даного відділу, бо ж починати треба було майже з нічого. В пригоді тут стала насамперед зброя й амуніція, здобута українським підпіллям під час німецько-польської війни при роззброюванні тікаючих частин польської армії. Цю зброю було тоді закопано в лісових криївках і тепер витягнено. Нерідко перші бійці УПА приходили з крісами, переховуваними під стріхою ще з часів першої світової війни. При відступі Червоної Армії вдалось призбирати деяку кількість зброї й амуніції з припасів Червоної Армії. За гроші й сало вдавалось купувати мадярську, італійську та словацьку зброю в вояків мадярських, італійських та словацьких частин при німецькій армії, головно ж після переведення серед них відповідної пропагандивної акції.
Всю цю зброю треба було звичайно направляти, "модернізувати", переробляти й допасовувати нові частини. Тому вже в перших місяцях існування УПА організується при кожній частині УПА зброярні, звичайно під керівництвом техніків-фахівців, недавніх працівників совєтської воєнної промисловости. Зі старих крісових цівок роблено пістолі, вживаючи до них 9-мм. набоїв з німецьких автоматів, а з артилерійських стрілен роблено міни та гранати.
Маючи таке "вступне" озброєння, відділ УПА організує наскок на станицю німецької "шуцмашнафт", або засідку на німецький транспорт зброї і так приходить в посідання модерної німецької зброї та запасів амуніції до неї. Про цей спосіб добування зброї пише один із завзятих противників УПА, "євангельський проповідник" П. Хуртовина у своїх споминах "Під небом Волині":
"До менших міст німці довозили різне постачання для своєї поліції тільки тягаровими автами. Але таке постачання було дуже ризиковне. Одного разу до нашого міста також їхало кілька авт, наладованих зброєю й харчами і їхали в супроводі кількох панцерників. Дорога була висаджена старими чіхратими липами і тополями. А біля дороги ліс. Повстанці зробили там засідку. Одні засіли за кущами, інші повилазили на липи біля дороги. Коли німецькі авта над'їхали, повстанці відкрили вогонь, а ті, що були високо на липах, кидали на землю гранати. І ні одне авто не доїхало до міста, а все що там було, дісталося в руки повстанців". (ст. 133).
Більші відділи УПА організували засідки на транспорти зброї й амуніції, що йшли поїздами для німецьких фронтових частин. Але й ця зброя, опинившись в руках УПА, мусіла йти насамперед до зброярень, бо німці доставляли замки до крісів окремо, літаками.
Особливо багато німецької зброї перейшло в руки УПА під час німецького відвороту з України. УПА повела тоді спеціяльну широко закроєну акцію роззброювання розбитих німецьких частин. Члени ж українського підпілля, і навіть цивільне українське населення з власної ініціятиви, використовували те, що большевики після побідного бою розміновували вперед німецькі становища і щойно тоді висилали спец-частини для збирання зброї, виходили на залишене німцями побоєвище найближчої ночі і ще до приходу большевиків визбирували покинену тікаючими німцями зброю й амуніцію та передавали її до диспозиції УПА, або заховували для власного вжитку.
В часі переходу фронту і під час повороту частин Червоної Армії до рук УПА дістається велика кількість большевицької зброї й амуніції. Виявилось, що між українцями-червоноармійцями є надсподівано велика кількість свідомих українських патріотів. Багато з них перейшло до УПА, щоб чинно боротися проти червономосковського окупанта, деякі ж, не зважуючись на перехід до УПА, помагали їй тим, що на місцях свого побуту під час перемаршу залишали зброю й амуніцію. Пізніше організовано засідки й на большевицькі транспорти зброї й амуніції. При тому проведено широку пропаганду серед червоноармійців вияснюючи, що УПА не воює проти ЧА і не чіпає червоноармійців, а бореться тільки проти НКВД та партії. В висліді цього, червоноармійці, що охороняли транспорти, часто не ставили найменшого спротиву при нападі УПА на транспорт, а то й самі повідомляли УПА про перевіз транспорту зброї й амуніції.
Здобуту й набуту зброю та амуніцію упа розподіляла рівномірно на терен і магазіинувала в лісових криївках. Завдяки цьому ще кілька літ по закінченні війни УПА не відчувала ніякого браку зброї й амуніції.
Кількісне і якісне озброєння відділів УПА було в різні періоди боротьби різне. В час боїв великими відділами, - 1943-47 рр., - УПА користувалась всіми родами зброї сухопутньої армії до здобутих на ворогові танків включно. При переході до рухливої маневрової тактики боротьби, по закінченні другої світової війни, виключається вживання тяжкої піхотинської зброї. І навіть важка протипанцерна зброя починається тоді вживати тільки при більших акціях на ворожі центри, а поза тим переховується в лісових сховах. Проти ворожих танків вживається тепер "панцерфавстів", в'язанки гранат та плящинок з протипанцерною запальною речовиною.
В загальному - сотня УПА своїм озброєнням дорівнювала, а то й перевищувала сотню регулярної армії. Так, наприклад, в описі наступу УПА на Отинію 5. листопада 1945 р. знаходимо дані, що курінь мав озброєння: 40 кулеметів, 100 автоматів і 110 гвинтівок. В цитованому вище спомині М-ча про курінь "Орли" в липні 1944 р. читаємо, що курінь мав: 48 "дехтярів", 16 "максимів", 12 легких і 4 важкі гранатомети, всі старшини й підстаршини мали автомати, решта - кріси. Е. Зоряний у своїй статті про озброєння УПА ("До зброї", ч. 18) подає про стан в .1945-47 рр.: "Сотня складалася з 4 чот, по три рої кожна. Озброєння стрілецького роя тоді таке: 2 кулемети, 2-4 півавтоматичні кріси, 1-2 автомати і кріси. Тобто, Сотня була озброєна 24 кулеметами, 40 піватоматичними крісами, решта автоматами і крісами. До цього був ще протипанцерний кріс, деколи гранатомет".
Умундурування УПА надзвичайно різноманітне, бо ж його доводилось українським повстанцям здобувати на різних ворогах. Трофеями боїв з німцями були німецькі уніформи і тому, наприклад, загін к-ра Остріжського був весь умундурований уніформами німецької поліції. Деякі частини мали мадярські уніформи, інші - словацькі, ще інші шили собі свої власні уніформи, або й ходили "в цивілю", відзначаючись тільки мазепинкою з тризубом. Після 1944 р. на зміну німецьким, мадярським і словацьким уніформам приходять совєтські та польські уніформи.
Бойовим постачанням відділів УПА завідував "оргмоб", організаційно-мобілізаційний відділ командування УПА. Йому підлягали всі магазини зброї та зброярні. Зі собою брали боєві відділи певний запас амуніції, вистарчаючий на переведення навіть дуже довгого бою, - пересічно по 200-300 набоїв на кріс, 4.000-5.000 набоїв на кулемет "Дехтярова" і 5.000-7.000 на німецький "МГ"; - решта переховувалась в збройових та амуніційних "пунктах", тобто лісових магазинах. Збройово-амуніційні пункти розміщені по цілому терені так, щоб після кожного бою відділ міг добитись до котрогось із них.
Бойове постачання організувалось в рямцях ВО - Воєнної Округи, а від 1945 р. ТВ - Тактичного Відтинку. Якщо відділ УПА опинився на терені іншого ВО згл. ТВ, його командування мусіло негайно сконтактуватися з "оргмобом" командуваня даного ТВ, щоб покористуватись їхніми "пунктами".
Постачання харчами та одягом належало до "господарника УПА", який однак завідував цими справами більше теоретично, бо фактичне виконання харчевої та одягової заготівлі для УПА лежало на "господарнику" (або: "господарчому") відповідної клітини ОУН, а від 1944 р. СКВ - Самооборонного Кущевого Відділу. УПА мала теж, подібно як зброєві та амуніційні пункти, й харчеві "пункти", тобто харчеві магазини в лісових криївках, та користати з них вільно лише в випадку конечности, наприклад під час бльокад та облав. Нормально ж - харчі для відділу УПА приготовляв господарчий підпілля в поблизьких до місця перебування відділу селах і або відділ заходив до визначеного села, або приготовані харчі відносили дівчата в ліс. Другий спосіб практикується чимраз частіше з приходом большевицької окупації. При всяких маршах кожний член відділу УПА одержує "залізну порцію", при рейдах - подвійну "залізну порцію", що їх вільно зуживати тільки в крайніх випадках, за дозволом командира.
Господарник УПА завідував теж всіми господарськими підприємствами, веденими безпосередньо УПА: гарбарнями, миловарнями, шевськими та кравецькими варстатами тощо. Подібними підприємствами на терені сіл завідував господарник підпілля, при чому дана робітня чи фабрика була залегалізована як приватна власність котрогось члена або симпатика ОУН.
Про взірцеве функціонування господарського постачання в УПА говорить у своїх споминах згадуваний вже нами ненависник УПА П. Хуртовина, якому довелось було в 1944 р. короткий час працювати в господарському відділі командування ВО УПА:
"Аж тепер я побачив, що УПА була сильно зорганізована... УПА мала по селах великі харчові сховища, мала вже багато зброї. Напр., одного разу наш земельний відділ одержав від однієї бойової частини запотребовання на 75 пудів ковбаси, кільканадцять пар чобіт, кожухів, светрів, рукавиць, і другого дня підводи селян вже везли це туди, де треба". (ст. 160).
До підпільної сітки була прикріплена теж сітка УЧХ - Українського Червоного Хреста, що мав три відділи: медичний, - опіка над раненими і хворими бійцями УПА, фармацевтичний, - заготівля ліків, та відділ суспільної опіки. Очевидно, своїх працівників мав УЧХ і безпосередньо в рядах Української Повстанської Армії. Велика кількість працівників УЧХ, - українських дівчат, - загинули геройською смертю, зі зброєю в руках захищаючи ранених бійців УПА.
Боєва тактика Української Повстанської Армії це - партизанка, яка основно різниться від нормальної боєвої тактики регулярних армій. Бо, коли основою боєвих дій регулярних армій є пересування фронтових позицій, проривання фронту противника, окупація при помочі пересунення фронтів все нових теренів і забезпечення свого панування на них, або, в випадку оборони, плянове пересування фронту ціною віддачі певних теренів, тобто коротко, - коли основою тактики регулярної армії є фронтові бої, то, як це схоплює комуністично-китайський ватажок Мао Тсе Тунг, - "тактика партизанської війни повинна спиратися на елементах ініціятиви, рухливости, плянування і зачіпних дій, в достосуванні до положення ворога, властивостей терену, комунікаційних засобів, атмосферичних умов, сили партизан, і населення в окресленому часі і місці, - на елементі маневрування, себто на униканні сильних місць ворога і атакуванні слабих, запевненні собі свободи удару та відступу, даванні боїв коротких, зі скорим вислідом, як теж - у випадку чисельної переваги ворога, - на діянні згідно з принципом: відступати, коли ворог атакує, непокоїти його, коли він відпочиває, вдаряти на нього, коли він вичерпаний, та переслідувати його, коли він відступає".
Про причини вибору партизанської тактики Українською Повстанською Армією та про її суть пише один із визначних інструкгорів старшинських шкіл УПА:
"Щодо питання співвідношення сил, то сили ворожої регулярної армії, що має ще на допомогу поліцію та напіввійськові чи поліційно військові формації (в часі миру якраз поліція веде боротьбу з повстанцями), дуже часто й десятикратно переважають сили повстанських відділів. Вони (ворожі сили) теж краще вивінувані, вишколені, озброєні та мають добре вишколений командний склад.
Партизанські відділи, звичайно, малі, слабше вишколені, (багато - зовсім ні), гірше вивіновані, різно озброєні, та не мають таких фахових, вишколених старшинських кадрів.
Ці недоліки партизанських відділів у великій мірі рівноважать: кращий моральний стан (відвага, завзяття, риск, посвята) повстанців та ідея, за яку вони борються (знають, за що борються), загартованість на холод і голод, партизанська вигадливість і винахідливість (з десятистрілок роблять ручні кулемети, переробляють совєтські набої до німецької зброї і т. ін.), максимальне й найкраще використання тих засобів, що їх мають. Вишкіл поодиноких повстанців переводиться і поповнюється досвідом, здобутим на полі бою та вирівнюється спритом і воєнними хитрощами партизанського командира.
Крім величезної числової переваги, ворог має над повстанськими відділами ще й таку ж велику технічну перевагу, а саме: важку зброю піхоти (важкі кулемети), артилерію, танки, літаки. Щоб могти цю колосальну технічну перевагу ворога бодай частково зрівноважити, партизани діють малими відділами, в закритому, важко-прохідному терені, використовуючи для своїх дій всі природні перешкоди й ніч та в широкому маштабі маневри й рух. Таким чином вони не дають ворогові змоги використовувати проти себе цієї такої великої технічної переваги. Вони стараються представляти собою надто малі для ворожої техніки цілі (шляхом роздрібнення), що легко губляться в терені, швидко зникають, і до яких не можна дібратися важкою зброєю.
Зрештою партизани стараються нищити всі ці технічні засоби ворога, де й як тільки це можливе, не допускаючи їх на поле бою шляхом нищення мостів, складів пального, гаражів і т. ін.
Дуже велику перевагу над партизанськими відділами дає ворогові політично-адміністративна організація терену та засоби транспорту і зв'язку, (районні осередки, станиці, МВД-МГБ, шляхи, авта, залізниці, телефони, телеграфи, радіостанції і т. д.). Зорганізований та впорядкований терен дає ворогові сильну оперативну базу, можливість швидкої комунікації та перекидання частин у терені, де появилися партизани. Тому при всяких діях партизанські командири мусять брати це до уваги і, або старатися ці засоби організації терену (адміністрація), зв'язку й комунікації нищити чи знешкідливлювати, або так вести дії, щоб ворог не міг їх (тих засобів) використати проти нас (блискавична поява, чин і зникнення відділу, використання умов терену й ночі, сувора конспірація, заздалегідь приготовані місця відступу і скриття та тому подібне).
Кожна регулярна армія в нормальних умовах діє звичайно вздовж якогось фронту, маючи перед собою ворога, а за собою - запілля (базу), з якої вона черпає поповнення, і яке дає змогу на відпочинок вичерпаним в бою частинам та на лікування ранених і хворих.
Партизанські відділи того всього в такому розумінні не мають. Ворог кругом них, вони мусять діяти серед ворога, не маючи ніякого ані запілля, ані найменшого зовсім спокійного і безпечного кутка. Полем бою партизана - цілий окупований терен, фронт на всі сторони, кожної хвилини можливість зудару чи зустрічі з ворогом. Партизан мусить бути вічно насторожений, вічно готовий до бою. Мусить уміти чувати, навіть у сні".
(Ратник: "Основні елементи партизанської тактики УПА", "Повстанець", 1946 р.).
Ці основні прикмети партизанської тактики боротьби відносяться до всієї боротьби УПА. Та розглядаючи її детальніше ми бачимо два, дещо відмінні під оглядом тактики періоди боротьби УПА: перший - до 1947 р. і другий - від 1947 р. до сьогодні. (Очевидно, границя між обома періодами пливка, бо ж на Волині перехід до нової тактики проведено в основному вже 1945 р., а знов же в деяких околицях південної Галичини щойно осінню 1948 р.).
Перший тактичний період боротьби УПА характеристичний намаганням оперувати великими відділами, прочищувати від ворожої адміністрації цілі комплекси терену й закріплюватись теж адміністративно на опанованому терені, популярно окреслювано цю тенденцію - здобуванням, організуванням і обороною "упівських республїк". У зв'язку з цим УПА організує й удержує курені і загони, які мають у своїй диспозиції теж кавалерійські та артилерійські частини з важкою зброєю включно. Все це творило вже перехід до певної міри від типово партизанських до зально-повстанських форм боротьби.
Нова політична ситуація, що заіснувала по закінченні другої світової віини на українських землях і в світі, змушує УПА повернутись до типово партизанських форм боротьби, що їх основною прикметою є оперування малими загонами та принципове уникання фронтальних боїв.
Форми партизанської тактики це: засідка, наскок, атентат, саботаж і рейд - як зачіпні акції, та прорив і конспірація як оборонні дії.
1. Засідка - це один з найвигідніших і найбільш ефектовних форм партизанської боротьби. Вона наносить ворогові дошкульні удари, зводить до мінімум власні втрати партизанського відділу, залякує й деморалізує цілий окупаційний апарат та підносить на дусі населення. Несподіваність і раптовність удару при вжитті автоматичної зброї дають змогу навіть невеличкому партизанському відділові розгромлювати багато численнішого ворога, наносячи йому великих втрат в людях та викликаючи в нього загальну паніку. В додатку, цю форму боротьби можна застосовувати в кожному терені та в кожній порі року і дня.
Очевидно, успіх кожної засідки залежить насамперед від належної підготови. Якнайповніша розвідка про сили і пляни ворога, на якого підготовляється засідку, та про розташування інших ворожих частин в околиці, належний вибір місця засідки, яке давало б змогу партизанському відділові якнайкраще скритись і одночасно мати вигідний простір для обстрілювання ворога, докладне пізнання терену й солідне підготування пляну відступу, вдалий вибір часу виконання засідки, підбір, підготова й належне розіміщення учасників засідки та забезпечення їх відповідною кількістю зброї й амуніції, - це ті елементи, від яких залежить успіх засідки.
У краєвих звідомленнях про дії УПА читаємо, що засідка стосує теж залюбки і ворог, НКВД, проти УПА, і все ж таки - коли засідки УПА наносять большевикам дуже великих втрат, то з большевицьких засідок відділам УПА вдається вириватись без більших втрат. Причина цього цікавого явища втому, що коли большевики в своїй розвідці, мимо всього, спираються тільки на поодиноких сексотів, то розвідка УПА спирається на все українське населення даного терену: навіть жінки, старці і малі діти з власної ініціятиви дають якнайточніші інформації частинам УПА про большевиків та остерігають все своєчасно українських повстанців перед большевицькими засідками.
2. Наскок - не дає таких широких і вигідних можливостей застосування, як засідка, та за те він ще більше деморалізує й залякує окупанта та підносить на дусі населення. Для переведення наскоку на центри ворожого окупаційного апарату треба основнішої підготови та більших сил, як для засідки, та можливий лише в відповідному терені та часі. Наскок потягає теж за собою багато більше жертв. Мимо цього, УПА стосує досить часто цей засіб партизанської боротьби з огляду на його велике психологічно-політичне значення.
3. Атентат - тобто вбивство окремого представника окупаційної влади, можливий до переведення найменшою кількістю повстанців. Часто для безпосереднього виконання вистачає одна людина, очевидно - при належній підготові. Атентат переводить УПА звичайно в терені, в якому не можлива дія більшого повстанського відділу.
4. Саботажі - зривання мостів, нищення комунікаційних шляхів та засобів, переривання телефонічно-телеграфічних сполучень, нищення магазинів бензини тощо, - дезорганізують окупаційний апарат і не дають большевикам змоги закріпитись у терені. Самі саботажі не потягають за собою людських жертв зі сторони повстанців, тому УПА стосує цей засіб дуже широко. Погоні й облави, що приходять звичайно у висліді саботажів, використовують відділи УПА дуже часто для організування засідок.
5. Рейд зв'язаний завжди з найбільшими трудами й небезпеками, - відділ відривається під час рейду від своїх баз, що ускладнює питання прохарчування, постачання амуніцією та відсилки ранених до підпільних лікарень, - але за те дає найбільші політично-пропагандивні успіхи. Рейди віділів УПА, так по українській, як і по чужих територіях, практикуються в обох тактичних періодах боротьби УПА.
Оборонні форми партизанської тактики це, як ми згадували, прорив з окруження і конспірація.
Прорив з окруження це питання життя і смерти, з яким безупинно мусить зустрічатися кожний відділ і кожний окремий член партизанського відділу. Відомо, що в найбільшій небезпеці людина стає надзвичайно вигадливою. Тому теж прорив з окруження як форма боротьби став в руках УПА мистецтвом партизанської тактики. Про це говорить найкраще факт, що відділи УПА зуміли так багато разів прориватися з большевицького окруження, в якому большевики замикали даний ліс тісним перстнем кільканадцяти чи й кількадесятитисячної маси спец-частин НКВД, як це, наприклад, було під час великих облав 1945-46 рр. в Карпатах або 1947 р. на Закерзонні.
Конспірація в умовинах підпілля розуміється як заховування перед ворогом організаційних тайн. В умовинах партизанської боротьби УПА під конспірацією розуміється теж заховування перед ворогом фізичного перебування членів УПА. Річ у тому, що після розчленування відділів УПА, повстанцям доводиться разом із членами підпілля перебувати зиму в укритті. Для цього й будується спеціяльні бункри й криївки, при чому вони мусять бути так замасковані, щоб ворог під час обшуків не міг їх відкрити. Відкриття криївки в дев'яти на десять випадках кінчається загибіллю її залоги, яка, не можучи прорватись, обороняється до останнього й останнім набоєм стріляється, щоб не попасти живим у руки ворога.
Тому техніка будови бункрів і криївок розвинулася в УПА в окрему ділянку військової штуки. Бо ж ідеться про побудову землянки для перезимування кілька чи кільканадцяти осіб (бункри для 10-15 осіб, криївки 2-5 осіб), які були б досить просторі, забезпечені в свіже повітря, воду й харчі та хоронені перед вогкістю, але, ще важніше, й задовільно замасковані. Доводиться придумувати різні способи маскування самої будови криївки, входів, вентиляційних отворів, підходів тощо. Найдрібніше занедбання може коштувати життям цілу залогу криївки.
Зрозуміло, що ворогові, який розпоряджає величезним, знаменито вишколеним і вивінуваним поліційним апаратом, вдається час до часу розкривати й найкраще замасковаву криївку. Зі звідомлень УПА та збройного підпілля виходить, що большевикам вдається розкрити річно ок. сто бункрів та криївок членів УПА і збройного підпілля. Все ж таки тисячам українських повстанців вдається перебути в бункрах і криївках безпечно зиму.
Та найміцнішою зброєю УПА є - фізична загартованість на всі труди й невигоди і моральна сила духа кожного окремого її члена.
Українська Повстанська Армія це всенародня армія, зложена з найкращих представників всіх верств і всіх прошарків українського народу, які борються за загальнонаціональні інтереси, а тому й пов'язана міцними моральнми зв'язками з найширшими масами української нації. Факт, що УПА вже десять літ існує і діє серед найжахливіших умовин большевицько-московського, а перед тим німецького терору доказує, що це не фраза, а глибока істина. Бо зовсім слушною є заввага, що "партизанська війна без політичної цілі неминуче мусить заломатися, подібно як у випадку, коли її політична ціль незгідна з цілями населення". І якщо б боротьба УПА не відповідала найглибшим бажанням найширших українських мас і якщо б вона не мала за собою симпатій та посуненої до найвищих меж жертвенности й посвяти, активної піддержки всього українського народу, то в підбольшевицьких умовах УПА не проіснувала б і одного місяця. Тільки завдяки цій подивугідній всесторонній піддержці всього українського народу, українських чоловіків і жінок, і навіть старців і дітей, Українська Повстанська Армія може до сьогодні успішно протиставитись величезній матеріяльній перевазі окупанта.
Про це джерело сили УПА знає добре окупант. І тому, навіть коли большевиків витиснули з України німецькі окупанти, большевицька Москва не забувала робити все можливе, щоб підірвати в українського народу його симпатії до УПА.
Про большевицькі провокативні намагання представити УПА як німецьку інтригу, ми згадували вже давніше. Тут хочемо навести ще один рід большевицьких провокацій, спрямованих на підривання авторитету та народніх симпатій до УПА. У споминах згадуваного вже викладача Старшинської Школи УПА, запрошеного з-поза УПА, читаємо про це:
"Єдність українського народу не була вигідна клятим ворогам української державности. В своїх зізнаннях з дня 10. 1. 44. головний агент большевицької розвідки на терен УПА-Північ Александер Чхєйдзе (псевдо Чапаєв) каже: "як начальник оперативного відділу я одержував уже безпосередньо інструкції для використання прірви, яка витворилась між українським визвольним рухом УПА і деякою частиною української інтелігенції з противного табору (мельниківці, бульбівці, уцеківці). Мені з Москви постійно нагадували про те, щоб я за допомогою всієї моєї сітки діяв в напрямі поглиблення цієї прірви. Можу сказати, що це мені досить легко вдалося з огляду на великий політичний примітивізм цього табору, що дуже легко давав собі вмовляти різні наші провокації. Всякі сплілки і видумки, на нашу велику радість, ці люди дуже швидко приймали і поширювали. Пригадую, що спеціяльно нашою видумкою про запрошення Бандери в склад українського радянського уряду ми наробипи дуже багато ідеологічної і матеріяльної шкоди УПА та українському революційному підпіллі. Дуже пегко приймались також вістки про всякі репресії, які нібито застосовувались бандерівцями у відношенні до Мельниківців і бульбівців. Ці вістки розширювались летом блискавиці серед заінтересованих партійців".
(М-ч: "Перша Старшинська Школа УПА", "До Зброї", ч. 9.)
Але, ті большевицькі провокації ширились власне - серед заінтересованих партійців і тільки серед них. Український народ відкидав їх з обридженням, бо відчував, хто їх плодить, і бачив, хто їх ширить. Ні большевики своїми провокаціями, ні заінтересовані партійці, які безвідповідально ширили ці большевицькі провокації, не були в силі підірвати довір'я і симпатій українського народу до УПА, бо ж УПА була і діяла серед народу і нарід своїми власними очима добре бачив, Хто і за що бореться в рядах УПА. В партійних розграх український нарід на Рідних Землях незаінтересований і в жорстоких умовах большевицької окупації не бачить для них місця. Він бачить добре, що в Україні існує лише один поділ: поневолений український нарід, який за ініціятивою революційної ОУН, під боєвими прапорами УПА і під політичним керівництвом УГВР бореться, використовуючи кожну форму боротьби, за свої національні суверенні права, по одній стороні і - большевицько-московські окупанти та їх вислужники по другій.
Большевицькі провокації й інсинуації на УПА віджили по закінченні другої світової війни серед нової української емігірації, знаходячи пригожий для себе грунт в роз'яреній партійній гризні. В пресі тих партійних середовищ, які під час німецької окупації відмовились від участи в визвольній боротьбі українського народу, ставились вороже до УПА, а то й ангажувались по стороні окупанта в поборюванні УПА, стали появлятись повторювані на всі лади давні большевицькі інсинуації з характеристичними для кожної інсинуації та провокації прикметами: повторюючи раз-по-раз про "жахливі переслідування в УПА мельниківців, бульбівців та інших партійців", ніколи, ні разу не було при тому подано - кого ж це саме з мельниківців, бульбівців, соціялістів, чи інших партійців, де, коли і в який спосіб УПА замордувала, закатувала, чи переслідувала.
Ці неморальні оргії деяких еміграційно-політичних середовищ у відношенні до УПА, які стоять у так різкому контрасті до постави всього українського народу на Рідних Землях, викликали жаль і слушне обурення тих, що залишились на Рідних Землях, щоб нести весь тягар безпосередньої боротьби з окупантом. І тому то у "Зверненні Воюючої України до всієї української еміграції" з жовтня 1949 р. говориться:
"Край обурений занепадом політичної і громадської моралі серед української еміграції, що завдає шкоду цілій визвольній справі, що в очах чужинців ганьбить цілий народ і формує фальшивий погляд на боротьбу на землях... Край з прикрістю стверджує, що саме серед еміграції знайшлися люди, що довгий час взагалі сумнівалися в існуванні на землях Української Повстанської Армії, Української Головної Визвольної Ради і підпільної Організації Українських Націоналістів. Треба було аж рейду відділів УПА, треба було повстанцям пройти серед боїв понад тисячу кілометрів, щоб остаточно переконати своїх невірних томів, що УГВР, УПА та ОУН існують, що вони діють і борються на Ухраїнських Землях. Але навіть після цього є ще на еміграції люди, які всіляко намагаються применшувати значення боротьби на Землях, звужувати її розміри, обезцінювати політично. Край закликає всіх цих людей припинити будь-яке обезцінювання визвольного руху на Землях і віддати всі свої сили інтересам Воюючої України. Тим, хто засліплені своїми власними інтересами не знайдуть відваги і охоти покинути свої виступи проти визвольного руху на Землях і свідомо продовжуватимуть обезцінювати його, Край виразно заявляє, що їх роботу він розглядатиме як злочин щодо українського народу і його визвольної боротьби в Україні".
А в своїй заяві з 25. ІХ. 1947 р. Головне Командування УПА вияснює так різко і звичайно шкідливо толковане на еміграції відношення революційної ОУН та УПА:
"Еміграційні кола, використовуючи понадпартійність УПА, пробують заперечувати ту велику організаційну ролю, яку відограла ОУН, керована Степаном Бандерою, в процесі утворення й росту УПА і яку ця організація продовжує відогравати сьогодні. У зв'язку з цим Головне Командування УПА заявляє:
1. Українська Повстанська Армія постала з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників. На протязі 1942-43 рр. до УПА долучилися широкі українські народні маси. УПА стала виразно всенаціональною збройною силою. Вона стала найповнішим і загальним виявом самостійницької боротьби всього українського народу...
4. Українська Повстанська Армія понадпартійна. В ній борються всі, кому дорога справа Самостійної Української Держави, без різциці поглядів, політичних переконань і партійної приналежности. Але рівночасно з цим УПА цілком визнає той велетенський вклад, що його внесла ОУН, керована Степаном Бандерою, в справу утворення, зміцнення й розвитку УПА. ОУН поклала основи під УПА. Вона скріпила її своїми високоідейними кадрами (члени ОУН становлять понад 50 % усього складу УПА), вона обстояла її політично від нападів як з боку національцих ворогів України, так і з боку деяких українських груп; вона доклала найбільших зусиль для успішного розвитку УПА і докладає їх сьогодні в рямках УГВР".
І, з приємністю приходиться ствердити, що й загал української еміграції поставився до всіх партійних оргій проти УПА так, як і ввесь український нарід на Рідних Землях: він з обридженням відкинув їх як неможливе і шкідливе для національної справи явище й, не дивлячись на всі спроби вдержування партійних гет, об'єднався духово біля визвольної боротьби УПА. Відштовхненою від українського загалу й осамітненою залишилась горстка непоправних партійців, над якими трагічно затяжіло їх сумне недавнє минуле.
Боротьба УПА ще не закінчена. Вона ведеться далі і тому ще передчасно робити підсумки. Ізза цього ми й ограничимо нашу спробу оцінки боротьби УПА до кількох основних стверджень:
1. Геройська боротьба українського народу під прапорами УПА створила величезний морально-політичний капітал, який уможливлює належно ставити українську справу на міжнародному форумі. Вона перенесла українську справу з площини теоретичних концепцій в площину існуючої дійсности, показуючи її світові, як живу проблему, як ятріючу рану сьогоднішнього політичного ладу на сході Европи. Геройська боротьба УПА відбилась голосним відгомоном за кордоном і потрясла сумлінням західнього світу, який, так байдужий на всі меморіяли й звернення еміграційних центрів і груп, зацікавився тепер українською справою й почав її студіювати.
Одночасно, мужня постава українського народу, виявлена боротьбою УПА проти обох окупантів України за здійснення чітко виписаних на прапорах УПА ідей, переконує західній світ, що при розв'язці української справи до уваги треба брати не поставу й інтерес одної чи другої еміграційної групи, а тільки і єдино бажання й інтерес українського народу на Рідних Землях.
2. На внутрішньому - боротьба УПА поставила ще раз перед очі всім великі національні ідеали, вказала правильний шлях національних змагань, зактивізувала політично найширші маси українського народу і, виявивши великанську міць моральних сил українського народу, скріпила віру в себе.
Кожна українська людина, дивлячись на героїзм і безмежну посвяту бійців УПА, і тієї матері й жінки, що з подивугідною мужністю приносять в жертві Батьківщині своїх синів і мужів, висилаючи їх на нерівний бій в ряди УПА, і дівчат, що не лякаючись тортур з власного бажання голосяться на санітарок УЧХ та зв'язкових УПА, і малих дітей, що не бояться енкаведівських катів і переносять бійцям УПА важливі інформації, - почуває гордість з приналежности до такого народу і певність, що нарід, який зродив УПА мусить перемогти.