Українське життя в Криму починало відроджуватися лише з літа 1941 року, коли на окупований гітлерівцями півострів увійшли похідні групи українських націоналістів. Вони, зокрема, створили в Сімферополі «Бюро допомоги українському населенню», що діяло при місцевій управі, а також комісію, яка виправляла в паспортах дані про національність тутешніх жителів — з росіян на українців (за короткий час було виправлено близько 4 тисяч цих документів).
Із звіту ОУН випливає, що саме націоналісти підготували грунт для утворення Українського Національного Комітету в Криму, який став організатором відновлення українського життя на півострові. Так, 2 червня 1942 року в Сімферопольському міському театрі відбулася перша вистава для цивільного населення «Запорожець за Дунаєм», яку дав новостворений український музично-драматичний театр на чолі з режисером Петренком (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. — Оп. 3. — Спр. 2. — Арк. 85).
Сам факт, що в Сімферополі знову почав діяти український театр — після 22-річної перерви від 1918 року — засвідчив про живучість українців Криму, що не піддалися найважчим ударам долі.
Крім того, в Сімферополі тоді ж відкрилася українська початкова школа, планувалося розширити шкільну мережу, заснувати дві українські гімназії (там само. — Арк. 85).
Невипадково українські націоналісти звертали таку велику увагу на опанування Кримом. На їхню думку, «тільки той, хто буде паном Криму і матиме вільну дорогу крізь Босфорські ворота до світових шляхів, той буде володарем Чорного моря та півдня Східної Європи» (Степанів О. Крим (Ключ Чорного моря)//Дорога (Львів). 1943. — Ч. 3 — С. 57).
Але здійснити задуми щодо розгортання широкого українського руху в Криму під час війни не вдалося. Найбільше перешкоджала активність росіян, які розвинули шалену пропаганду за відновлення «єдіної і нєдєлімої». Величезна маса росіян, яка нахлинула до Криму, поширювала через свою пресу виразно антиукраїнські заклики, в чому їм сприяли й деякі німецькі чинники.
Крім того, на літо 1942 року бандерівці втратили Романа Бардаківського з Самбірщини, Степана Ванкевича з Тернопільщини, львів'янина Михайла Лобака (там само. — Оп. 1. — Спр. 20. — Арк. 27) і це дуже послабило їхні сили.
Треба зазначити, що поряд з бандерівцями в Криму вели активну діяльність приблизно півтора десятка мельниківців, зокрема в документах згадуються Ярослав Савка та Борис Суховерський (там само. — Арк. 27)