Ты знаешь край, где все обильем дышит,
Где реки льются чище серебра.
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора.
Л. Толстой
— Рух аріїв на захід врешті породив Аратту — квітучу країну в середньому Придніпров'ї. Почав складатися великий арієзований світ (Великий арійський пояс — Гімалаї — Алтай — Кавказ — Дніпро.— Карпати), геополітичним і духовним стрижнем якого була вісь Агарті — Аратта. Народи, які групувалися навколо Придніпровської Аратти, являли собою своєрідний духовний центр, що активно протистояв темним силам післяпотопного світу.
Спроба перевороту в Єгипті і утворення Іудейського царства, удари гіксів по Єгипту, Троянська війна, Ассиро-іудейська війна, розорення Ізраїлю і великий полон євреїв, пелопоннеські війни, греко-персидське протистояння, скіфоперсидські конфлікти, походи Македонського — все це окремі прояви одного великого духовного протистояння: Єгипту з його високим інтелектом, але низьким духом, і Сонячної Аратти — оплоту аріїв, які утверджували в світі разом з високим інтелектом високу духовність.
Я стверджую: без знання Аратти немає знання України й українців. Але все це загальні фрази, я це розумію, тому спробую в подальшому пояснити сказане.
Чужих меж нами нет! Мы все друг другу братья Под вишнями в цвету.
Из древней японской поэзии
...П'ятдесят мандрував я століть. Бачив війни, і мир, і дозвілля, Оріянські шляхи — їхню кміть. Л. Силенко
Гуру вів далі:
— Вишню в Припонтиду принесли ари з країни Куш. Вони ж принесли її і на Японські острови. Щоправда, японську вишню-сакуру не порівняти з вашою. Але все одно: це предмет поклоніння японців, як і гора Фудзіяма. "Проминула весняна ніч, білий світанок перетворився на море квітучих вишень", — співають вони здавен. Впевнений, так співали й жителі вашої благословенної землі, яка за давнини називалася Араттою.
Від автора:
Нині термін "Аратта" замерехтів в історичній літературі і публіцистиці. А тоді, на початку 70-х років, ми з Гуру неодноразово запитували про нього істориків, включаючи й "фахівців" з України. У відповідь — здивування.
Академік О. Окладников, який сумлінно "перекопав" увесь Сибір і Монголію, сказав: "Чудес і великих переворотів у археолога ми вже не чекаємо, хоча може бути відкрита та чи інша локальна цивілізація, щось на зразок Аркаїму. Навіть дно океанських глибин в цілому обстежене. Супутники дуже допомагають. Відкриття арійської країни Аратти у тому вигляді, як Ви її витлумачуєте (духовний центр Західного світу), було б переворотом в історичній науці. Схаменіться, Юрію Михайловичу! Адже немає відповідних артефактів! Щоправда, Аратта часто згадується в шумерському епосі".
Незважаючи на такі закиди академіка-археолога, я продовжував розмірковувати. І фактів — матеріальних і особливо інтелектуальних — ставало дедалі більше. Виявляється, за багато віків до введення християнства на Русі була своя писемність (св. Іоанн Златоуст називає її скіфською грамотою). А відомий нам із школи Кирило (він же візантійський дипломат Костянтин) знаходить у Корсуні в русів "Руські письмена", якими були написані Євангелія і Псалтир. Святим Кирилові й Мефодію довелося лише "підправити" готову абетку, не винаходячи нічого нового.
І хозари, виявляється, взяли писемність "від Русі і писали зліва направо, а літер було 22", — свідчить арабський літопис. Лише зараз, коли на книжковому ринку з'явилися раніше заборонені публікації, нам відкривається ціла епоха — "епоха Рун-віри", великої культури русів, яка розквітла у Північному Причорномор'ї, — культури всесвітньо-історичного значення. Але послухаємо Гуру.
— Історія вашого народу, Юрію Михайловичу, — це далеко не період після монгольських погромів і навіть не 1000 років після Великого Володимира, а 7000 років, які минули після Рами. Тобто вона починається зі створення нашого підмісячного світу. Сюди сягає коріння Аратти, нині забутої, проте колись однієї з головних цивілізацій світу, не гіршої від Єгипту, Месопотамії та Прадавньої Індії. Залишки цих цивілізацій, на відміну від Аратти — арійської держави на землі України, видно неозброєним оком, тому що вони будували наддовговічні споруди — піраміди, різні вежі, храми, веранди [Ґуру мав на увазі Вавилонську вежу і Баальбекську веранду]. В Єгипті є будівлі, яким по 20—30 тисяч років, — знаменитий сфінкс, наприклад, що дістався від Атлантиди, чи піраміда Джосера...
Аратта, яка обіймала в період розквіту території нинішніх Полтавської, Черкаської, Київської областей і далі на захід все Придністров'я до самого Дунаю, не будувала пірамід і храмів, не створювала монументів, проте дала людству набагато більше.
По-перше, писемність. Чи потрібно пояснювати її значення? Сучасна писемність Європи походить не з Єгипту й Месопотамії, а з Аратти. Я маю на увазі писемність алфавітну, яку фінікійці тільки розповсюджували.
Вважається, що алфавіт винайшли стародавні греки і від них пішла буквена писемність. Тут помилка. Греки (елліни) одержали алфавіт від іонійців, які, у свою чергу, перейняли його у кіммерійців, а ті ще раніше — у прашумерів Аратти. Тобто це був алфавіт вашої землі. Грецька писемність — це модернізований девангарі (шрифт ведичного санскриту), який принесли арії на землі Північної і Південної Припонтиди.
Далі. Аратта причетна і до виникнення двох провідних мов стародавнього світу, які й нині ще використовуються у науці й медицині. Це давньогрецька і латинська. Тут велику роль відіграли етруски.
Я вже говорив, що мова — не тільки засіб комунікації, а й база знань. Давньогрецька й особливо латина давно перестали бути засобом комунікації (стали мертвими мовами), проте, як і санскрит, залишаються базами знань сучасного людства. Переконатись у цьому неважко: читайте уважно словник латинських чи санскритських термінів, і ви побачите, як розширюватиметься ваш кругозір і поглиблюватимуться ваші знання. Не випадково в основу освіти XVII століття було покладено вивчення античних мов.
Адже це дивно з вашої точки зору... Як могло так статися, що в бронзовому віці, в епоху примітивної технології, відсутності (як гадають ваші вчені-історики) науки, виникла система термінів, що розкриває зміст сьогоднішніх наук, понять, концепцій, поглядів: атом, електрон, протон, ген, інформація, радіо, телевізор і т. д. і т. п. Терміни ці хтось придумав раніше, ніж народилися об'єкти? Так, так. І я ще раз наголошую: грецька і латина — це семіотичні системи, створені в неземних умовах, а не в умовах життя пастушачих племен (еллінів та латинів) і дані нам як засіб опанування нових галузей знань. "Мова — від Бога", — говорив видатний український філолог О. Потебня.
Давньогрецька прийшла до греків через фінікійців, які прямо були пов'язані з Араттою, цю використовувала інтелектуальний санскрит. А латина подарована аборигенам Апеннінського півострова через етрусків — також вихідців із Аратти. І всього мені відомо п'ять досить досконалих мов, спеціально створених представниками Вищого Розуму і подарованих земним народам, — дзіан, іврит, інтелектуальний санскрит (на відміну від пракриті), давньогрецька і латина. І якщо ми говоримо, що мова — душа народу, то, отже, Аратта вклала "душу" в "тіла" двох великих народів минулого, які багато в чому визначили риси нашої післяпотопної цивілізації.
Аратта використовувала як інтелектуальний санскрит, так і розмовний — пракриті. Корені цих мов — у всіх індоєвропейських мовах, але більш за все — у слов'янських й особливо в українській.
Розквіт Аратти припадає на IV—III тисячоліття до н. е. І це цілком закономірно. Друга поява арійських племен з центру Азії відкрила нову еру арієзації народів Припонтиди. Почалося могутнє піднесення і процвітання Трипільської культури. На основі санскриту були збагачені і розвинуті місцеві діалекти, виникла єдина мова народів Європи [Більш детально про це йдеться у розділі "Таємниця слов'янської абетки"].
Цього разу арії принесли на землю України плуг із залізним лемешем, залізну сокиру, залізну борону (це кінець III тисячоліття до н. е., коли в Середземномор'ї ледве засвоїли бронзу!), тверду пшеницю (до них сіяли тут полбу, ячмінь, просо), гречку, вивели породу великих білих "арійських" волів і корів (до цього були малорослі одомашнені тури). І, звичайно ж, принесли традиційну вишню, яка стала основним садовим деревом. "Садок вишневий коло хати" — відколи існує ця українська прикмета! І зазвучала всюди сопілка, і потяглися з поля великі череди вайлуватих корів, і заспівали ранком півні ("східні птахи" також були принесені аріями), і закрутилися на пагорбах вітряні млини, і потонули в темній зелені вишневих садків білі мазанки хуторів. І заблищали під сонцем золоті поля достиглих хлібів.
Але були в Оратанії й сталеві короткі двосічні мечі (вони збереглися і в "римські часи"), і траплялося, тривожно звучали войовничі наспіви волинок. Стріли, випущені з луків зі спеціально оброблених рогів тура, летіли на відстань до 400, а з вітром — іноді до 700 метрів! Цей рекорд повторили лише через 3 тисячі років монголи. Навколишній світ був диким і суворим. Аратті довелось будувати антиварварські вали. Потім цей досвід повторять римляни (Троянів вал), китайці (Велика Китайська стіна), британці (Андріанів вал) та ін. Але перші в історії противарварські вали виникли в Середньому Придніпров'ї. Це так звані Змієві вали, судячи із залишків, величезні споруди, що нагадують Велику Китайську стіну. Змієві вали датуються рубежем III—II тисячоліть до н. е., вони все ще не вивчені вашими археологами. Це якісне явище в історії світу епохи четвертого Місяця — перший великий знак протистояння варварства й цивілізації.
Підняв сумку з сирої землі Микула Селянинович, та й мовив:
— У цій сумці вся тяга земна. І тягар орача я ношу в ній.
Билина
— Поговоримо більш детально про хліборобську виробничу технологію — основу всього післяпотопного землеробства.
Найпоширенішими злаками допотопного світу були рис, кукурудза (Американський континент), ячмінь. Основним зерном післяпотопного (яфетичного) світу стала пшениця — злак, технологія масового виробництва якого створена праукраїнцями. І справа не просто в зерні, а в самій технології. З нею пов'язаний основний внесок Праукраїни в соціальний прогрес людства. Це арійська технологія у повному розумінні слова.
В Аратті, на степових і лісостепових просторах України, з її помірним кліматом, великою кількістю річок і озер, благодатними земельними угіддями, розвивалася система технологій творчого типу, які забезпечували динамічне поліпшення виробництва пшениці, ячменю, проса, гречки, гороху, овочів, садових, баштанних культур у досить суворих кліматичних умовах. Удосконалюються збруя тяглових тварин, плуг, культиваційне знаряддя, зерно- і овочесховища, виробництво кормів, млини, мистецтво приготування їжі. Народжується інтенсивне землеробство і скотарство, наукові агросистеми... Усе це українське Трипілля, започатковане ще за часів Рами, отримало після повторного пришестя аріїв на землі України наприкінці III тисячоліття до н. е.
Мені хочеться повторити: ім'я "арій" пов'язували з терміном "орати". А термін "орати" був синонімом систематичної, творчої, благородної праці землероба — головного чинника переходу від збирального примітивного господарства і кочового способу життя до осілого, цивілізованого, культурного укладу. Саме цей — "арійський" — вид праці і забезпечив свого часу створення і розвиток європейської цивілізації, яка зароджувалася на вашій Батьківщині.
Потім виникла індустріальна технологія, яка породила промисловість та індустріальну цивілізацію. Батьківщина цієї технології — Англія, про що ми добре знаємо з шкільних підручників. Зараз світ починає освоювати ще одну технологію — інформаційну. Ця доленосна технологія, заснована на комп'ютерах та інших засобах інформатики, приведе до народження нової — інформаційної — цивілізації. Але першоосновою всіх цих технологій, їхньою первісною базою все-таки слід вважати агротехнологію степового землеробства, виплекану і вдосконалену до тонкощів на землях України (без неї людство не вибралося б із стану збиральництва і кочового способу життя).
Звідси, з земель України, пішли арієзовані народи на захід — в Європу, впритул до Ірландії і Скандинавії, в Малу Азію, в Середземномор'я. І несли вони перш за все трипільську агротехнологію виробничого типу і сонячну мітраїстську віру, тобто те, що дає "стабільний хліб" і високу духовність. Цікаво, що ця хліборобська "оріянська" технологія збереглась до цього часу. Потім, правда, стали мудрувати: "зелена революція", тепличні умови, транспортувальне скотарство, стійлове утримання худоби, вирощування білкової маси на хімзаводах. Це зовсім недавно, лише в XX столітті. Та й то багато що із цього перебуває під великим сумнівом.
Думаю, що зовсім не випадково українці поселяються в тих місцях на Землі, де є особливий ґрунт — чорнозем. До відкриття чорноземів Нового Світу впродовж тисячоліть ми постійно зустрічаємо археологічні знаки їхньої присутності на чорноземах євроазійської смуги між Карпатами і Гімалаями. Пізніше, вже в новітній час, українці освоїли чорноземи заморських країн Північної і Південної Америки та Австралії.
Чому українці та праукраїнці селяться переважно на чорноземах? Відповідь на це запитання допоможе визначити внесок вашого народу в цивілізацію минулого, допоможе зрозуміти ваше історичне призначення, вашу історичну місію.
Розселяючись по всьому світові, українці завжди брали з собою насіння хлібної пшениці і залишалися тільки там, де були умови для її вирощування. А пшениця може продукувати придатне для випічки хліба якісне зерно на чорноземі у відносно помірному кліматі. Отже, українцям Господь заповів вирощувати хліб — бути годувальниками народів Землі.
Вперше таку місію праукраїнців відзначив "батько історії'' Геродот: "Над алазонами (тобто над Середнім і Верхнім Дністром — Ю. К.) живуть так звані скіфи-орачі, які сіють хліб не для власного вжитку, а на продаж". Ця розповідь написана ще в той час, коли цивілізованим народом вважалися тільки єгиптяни, які називали греків "дикими данайцями" і використовували їх лише в допоміжному війську найдавніших фараонів. Отже, найцивілізованіший народ тогочасного світу через відсутність потрібних кліматичних умов і чорнозему не міг вирощувати хліб, а купував його у ваших пращурів — оріїв [Докладніше див.: Канигін Ю., Ткачук 3. Українська мрія. — К., 1996].
Ми — трипільці, народ, що Європі Дав божественну кміть, перший міт.
Л. Силенко
— Тепер ще один штрих до теми Аратта, — вів далі Гуру. — Правду кажуть: багато знати ще не означає глибоко розуміти.
Світова історична наука ще й сьогодні має досить поверхове уявлення про перші цивілізації на Землі. Такими вважаються Давній Єгипет, Месопотамія, протосеміти, нещодавно відкриті праіндійські культури в долині Гангу та деякі інші. З хронологічної точки зору вони дійсно перші, але з генетично-еволюційної — вони... останні: Цього деякі дослідники не хочуть зрозуміти і дивуються: як це так? Перші цивілізації, за логікою, повинні бути нерозвинутими, примітивними (це ж неоліт і бронзова доба!), а вони у духовно-культурному відношенні, навпаки, стоять значно вище Стародавніх Греції і Риму, не кажучи вже про середньовічну Європу. Звісно, що "пізні" греки вважали себе учнями "ранніх" єгиптян, та й ми нині з нашою наукою багато в чому ще не дотягуємо до інтелектуального, духовного рівня прадавніх людських спільнот. Маються на увазі їхні філософські, космологічні погляди, особливо медичні та інші знання про людину, її духовну природу тощо.
Та це ж парадокс! "Перші" цивілізації у нашому розумшні мають вигляд ненормальних, таємничих. Давні греки — нормальні, це діти людства, а прадавні єгиптяни, протосеміти, шумери, халдеї — це, за словами К. Маркса, "ненормальні, старі діти" — за віком маленькі, а за досвідом зрілі.
Справа в тому, що так воно і є: в генетичному плані вони, дійсно, є останніми цивілізаціями допотопної доби (четвертого історичного кола людства). Це не що інше, як залишки, осколки великого дивовижного світу — Атлантиди, — що загинув у XII тисячолітті до н. е. "Залишки" Атлантиди багато чого передали народам нової, післяпотопної, доби, а самі, при речені історією, загинули.
Післяпотопне людство почало нове — п'яте — історичне коло. І першими — дійсно першими — у глибинному (генетично-еволюційному) розумінні тут були трипільці! На вашій українській землі виникла перша цивілізація післяпотопного людства, яка започаткувала сучасні європейську і американську цивілізації.
Стародавній Єгипет і Трипілля ніяк не можна порівнювати. Перший — старий, великий, мудрий, але віджилий. Друге — велике, сильне, молоде, яке започаткувало післяпотопне цивілізоване життя людства (принаймні західної його частини), Звичайно, не всі це сприймають, особливо в Німеччині й Росії. І цілком зрозуміло чому. Трипілля — це питання про центр, "пуповину", витоки сучасної цивілізації.
Україна, звичайно, не є "прабатьківщиною аріїв", як дехто вважає. Вже зазначалося, арії вийшли з півночі, їхня прабатьківщина — за "хребтами Рифейськими". Вони прийшли на українські землі і започаткували тут першу цивілізацію людства — "орійську", хліборобську цивілізацію. Це питання потребує подальшого вивчення. Як виявляється, Трипілля було першою цивілізацією не тільки в генетичному, а й у хронологічному плані. Уже 7 тисяч років тому в ареалі Дніпра — Дністра мали місце компактні поселення "міського" типу, була писемність — дві головні ознаки цивілізації. І вам, українцям, про це потрібно знати, цим потрібно пишатись і докладати зусиль, щоб про це знав весь світ.
Отже, арії заснували Трипілля, інші цивілізації післяпотопної епохи (Андронівську культуру, Аркаїм, цивілізації в долині Гангу тощо). Важливо те, що всі вони були "хліборобські", пов'язані з обробітком (оранкою) землі. В тих умовах перехід до хліборобської праці виступав головним чинником соціального прогресу. Допотопні цивілізації (Атлантида) чи її післяпотопний осколок Єгипет не використовували оранку землі як основу свого господарства. Зрошувальне чи підсічне землеробство ґрунтується на інших засадах.
Єгиптянам, писав Геродот, "не потрібно було трудитися, прокладаючи борозни плугом, розпушуючи землю киркою чи займаючись іншими виснажливими роботами на ниві, як це змушені були робити інші народи" [Геродот. История. — С. 84].
Багата пісенна спадщина Аратти розкриває нам не тільки матеріальний потенціал, а й духовну сутність новонародженої цивілізації. Із численних переказів можна зробити висновок, що народжувався світовий хлібороб — ваш великий предок, починала формуватися нова, більш висока духовність, яка ґрунтувалася на поклонінні Сонцю, любові до Людини. Іншими словами, на історичну орбіту виходило якісно нове післяпотопне суспільне утворення з усіма ознаками справжньої цивілізації: поселеннями міського типу, писемністю, релігією Откровения, яка згодом трансформувалася в Учення Христа.
Нову "непоказну" цивілізацію, що виникла на землях Праукраїни, влучно охарактеризував французький вчений Е. Шюре: "Тут були прокляті тирани Атлантиди, їх неправедне життя, зокрема загальна розпуста. Тут був проклятий обтесаний камінь як символ рабства, а необтесаний камінь і вугільні блоки із скель стали символами свободи і єдиними жертовниками, гідними богів. Вони (нові народи — Ю. К.) бажали жити тільки на свіжому повітрі, в хижках із дерева, або навіть у військових колісницях. Вони мешкали серед хвойних і букових лісів, де паслись олені і лосі (додамо — коні, бики-тури, бізони — Ю. К.). Ніяких незграбних храмів-гігантів, покритих металом, де сочиться кров жертв, де виблискують статуї із оріхалка і золота, що приносять підозрілу вдачу, а тільки споконвічний камінь під відкритим небом, на просторих землях, де життя людини регулюється змінами пір року, рухом Сонця і зірок. Атмосферні явища стали відправною точкою в релігійному навчанні" [Шюре Э. Божественная эволюция. — М., 1997. — С. 86-87].
Звичайно ж, між старим, приреченим на зникнення, світом і новонародженою Араттою точилася тисячолітня боротьба. Вони нагадували собою два полюси в післяпотопному світі: перший був концентрацією пітьми, другий — концентрацією світла.
Кожна цивілізація, яка вмирає, залишає після себе знаки, символи, де закодовані її духовні й інтелектуальні досягнення. За термінологією Гегеля (німецький філософ знаки називав пірамідами), нам у спадок переходять піраміди, що містять чиїсь чужі душі [Див.: Гегель Г. В. Энциклопедия философских наук. Философия духа. — Т. III. —С. 470]. Завдання полягає у тому, щоб дешифрувати ці знаки і зрозуміти закладені в них "душі".
Єгипетські піраміди містять в собі велику, але стару і чужу для нас "душу", "темний світ", який не відповідає нашій духовності. А ось степові кургани — це щось рідне, своє. Вони є антиподом єгипетських пірамід. Тому тут не можна проводити аналогію, як це роблять деякі автори [Див.: Шилов Ю. Космические тайны курганов // Тайны мира. — К., 1996].
Наші степові кургани містять арійську душу. Це знаки першої в світі післяпотопної цивілізації, яка ґрунтується на "орійському" (орному) землеробстві. І зроблені вони із землі не тому, що поблизу не було каміння. В Єгипті також його небагато. В Україні досить граніту. Земляні кургани являють собою символи, знаки нової життєдайної людської спільноти — людей-оріїв, "людей сонячного світла".
Я — дитина Дніпра, Сонця, Грому, Ритм моїх почувань непростий: Він походить з Дажбожого Дому — Вічно рідний і вічно Святий!
Л. Силенко
— Рун-віра — найдавніша арійська релігія, заснована на рунах [Рун (санскр.) — "світло", "блиск", "блискавка"], тайних письменах, зміст яких — "нетутешнє", тобто дане шляхом Божого одкровення, знання. Вона — від друїдів, прадавніх європейських сонцешанувальників, одним з яких спочатку був Рама. Рама, як я вже говорив, облагородив друїдські культи, але "сонячний" зміст цієї релігії зберіг.
Це не тривіальне язичництво, не "народна" віра, заснована на примітивному обожненні сил природи, а "висока" релігія, закон, даний "згори" (як, наприклад, закон Мойсея, канони Будди чи заповіді Магомета). Релігійні одкровення завжди складні, засновані на глибоких філософських принципах і нетривіальному розумінні дійсності. Тому вони вимагають "книжного" вчення, і звідси разом з релігійними канонами "згори" дається й писемність. Друїдам спочатку були дані таємні (руничні) письмена, зрозумілі лише жерцям, потім — ведичний санскрит і шрифт девангарі.
У легендарній країні Куш сповідували світлу, "сонячну" релігію, засновану на вірі в Трійцю (санскр. — Тримурті). Брахма, Вішну, Шива — ці божества складали нероздільну єдність, подібно до християнських Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа. Згодом, коли частина аріїв мігрувала в Тибет і далі в Індію, їх релігія, злившись з місцевою вірою Дзен (джайнізм), дала світові буддизм (V століття до н. е.) — симбіоз прадавніх вірувань брахманізму й джайнізму. Він став однією з трьох світових релігій. Що ж до індуїзму, то ця релігія й нині залишається дуже близькою до арійського мітраїзму.
У Тибеті, як уже мовилось, справа набула іншого повороту. З одного боку, тут народився так званий ламаїзм, який є симбіозом буддизму, що прийшов сюди з Індії в IV столітті н. е., і монгольського язичництва. Ламаїзм взагалі пов'язаний з Шамбалою і прихильниками лівоарійської "Криги й Полум'я — тими самими, до речі, яких гітлерівці вважали своїми духовними вчителями. Особливо слід відзначити ламаїстську секту Бон-по, яка вульгаризувала арійське віровчення, звела його до расистських уявлень про надлюдину і надрасу, покликаних "врятувати й облагородити" людство. Ця секта — головний оплот Шамбали, а її представники — махатми — були прямими вчителями Гітлера і Гіммлера. Отже, йдеться про відгалуження арійського "сонячного" віровчення на тибетському ґрунті, тісно пов'язаного з лівими аріями (расистського напряму) і з їх духовним центром Шамбалою.
Але є й друга гілка, пов'язана з Агарті (духовним центром правоарійського крила). Це мітраїсти — представники "сонячної" релігії з її верховним богом Мітрою. Мітра — трансформований Вішну. Але Мітра не лише володар Сонячного Світла, а ще й любові та гармонії (санскритською Мітра означає також "друг"). У цій своїй іпостасі Мітра дуже близький до Ісуса Христа. Адже Христос, за Новим Завітом, — це Світло, це Любов, це Слово, що дає гармонію. І не випадково день народження Ісуса Христа — 25 грудня (Різдво Христове) збігається з днем народження Мітри (у персів народження цього сонячного Бога святкують 25 грудня).
На цьому я дозволю собі завершити теологічний екскурс, хоча розумію, що багато речей, пов'язаних з буддизмом, ламаїзмом, "бонпізмом", я сильно спростив. Але зверніться до відповідної наукової літератури. Я ж продовжу розповідь про вашу Україну, — вів далі Гуру.
Так от, на землі України арії принесли "сонячну" віру — мітраїзм. І він тут швидко прижився, став, якщо хочете, державною вірою Аратти. Імена божеств в Аратті були інші, але зміст віри той же, що й у країні Куш і пізніше в мітраїстському Тибеті.
Була в Аратті Свята Трійця — Тримурті — Дажбог (Брахма), Велес (Вішну, або Мітра), Стрибог (Шива).
Дажбог — це абсолют, "податель усіх благ, володар Сонця", і він же міфічний родоначальник росів — "Дажбогових дітей [Див.: Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — С. 247].
Велес — бог Землі, яка плодоносить, квітне під Сонцем забезпечує добробут людям. У "Слові о полку Ігоревім" русичі названі "Велесовими онуками". Стрибог — бог вітру (в духовному смислі, тобто вітру як Святого Духа).
І відповідно символами Аратти були тризуб (що позначав святу Трійцю — Тримурті) й арійський хрест (диск з чотирма променями). Рун-віра довго-довго жила в народі після офіційного прийняття християнства і, можу сказати, ще й нині живе. Автор "Слова о полку Ігоревім" — явний адепт Рун-віри й не приховує цього, сумуючи за часами Трояновими, згадуючи Дажбога, Велеса і Стрибога. Класичні богатирі руські вимальовуються по-різному, то як прихильники Христа ("вклоняються і хрестяться по-писаному"), то як палкі прибічники Рун-віри, вороги християнської церкви (Ілля Муромець у билинах іноді погрожує зруйнувати церковні маківки).
В одній із билин київського циклу ми читаємо про Іллю Муромця — головного богатиря:
Он начал по городу похаживать — На божий храмы да он постреливать. А с церквей-то он кресты повыломал, Золоты он маковки повыстрелял. С колоколов языки-то он повыдергал. Заходил Илья в дома питейные, Говорил Илья да таковы слова: "Выходите-ка, голь кабацкая, А на ту площадь на стрелецкую, Подбирайте маковки да золоченые, Подбирайте вы кресты серебряны, А несите-ка в дома питейные..."
Але це вже інша тема — тема "перунізму", котрої ми торкнемось пізніше. Справа з тому, що мітраїстська віра має тенденцію вироджуватись у язичництво. На Русі в княжі часи так і сталося: князі, які приходили з півночі (ті ж Рюриковиче, примітизували "сонячну релігію", зводили її до схиляння перед ідолом Перуна. Перун — той же Зевс, або Амон. [Перун відповідає "лівоарійському" Індрі.]
Він — громовержець, бог грому і блискавки (пе — грім, рун — світло, блискавка). Це вже не світлоносний, люблячий Мітра, а те, що лякає і карає, вимагає поклоніння за страх, а не за совість. Але "перунівщина" оволоділа Північною Припонтидою за князівських часів, проте мало зачепила трудовий люд, народ залишився вірним Сонцю і Світлу.
Ось одна з молитов, якої волхви навчали народ: "Роде наш арійський, від Світлого Мітри, батька нашого Дажбога. Слава Роду нашому, Дажбогу й Урусваті! Слава наставникам нашим Велесу і Ладі та їх втіленням Волоту і Полоту, і Лелі, і Полелі!"
Довго ще так молилися в лісах України після Володимира Великого.
Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай. Т. Шевченко
Від автора:
Зараз немало людей в Україні переходять в Рун-віру (чи Мага-віру), яку вважають "своєю", "батьківською" вірою, а християнство — чужинською ("іудейською"). Замість Ісуса Христа пропонується Дажбог [До речі, у праукраїнському пантеоні був не один "головний" бог (Дажбог), а три: Дажбог, Сварог і Велес, тобто Свята Трійця. І на зміну цій "народній Трійці" прийшов Перун — "князівський бог"". А останнього "усунув" уже Христос], замість Божої Матері Діви Марії — Лель (мати — родоначальниця племен України-Русі), замість християнських священиків — волхви, замість храмів — капища!.. Ось чого хочуть ці люди, ось що вони вважають "своїм", "рідним".
Останнім часом активно поширюються твори відомого українського поета з діаспори Лева Силенка, який проголосив себе засновником Мага-віри (варіант Рун-віри).
Мені важко зрозуміти цю безумовно талановиту людину. З одного боку, з калатанням серця читаєш зворушливі рядки поета:
Україна покликана Небом Хід Європі новий показать...
А з другого, якось не по собі робиться від його закликів: Краще ріки хай будуть богами, Ніж чужинцю (Христу — Ю. К.) поклони складать [Див.: Мудрість Української Правди // Наука Рун-віри.—К., 1996; Силенко Л. Гість з Храму предків. — К., 1996].
Я поважаю почуття співвітчизників, що звертаються до витоків нашої ментальності, до святих джерел нашого духу. Однак давайте задумаємося. Все наше велике минуле — велике, але ж... минуле. Звичайно, про нього потрібно пам'ятати, його потрібно глибше вивчати, навіть культивувати. Але чи можна повернутися в.своєму національному житті на 1000 років назад? Чи можна повернути історію, змінити духовні орієнтири, весь спосіб життя? Це по-перше.
По-друге, кажуть, що християнство — не наша, а єврейська віра. Яка ж вона єврейська, коли іудеї її у свій час відкинули. У них своя віра — іудаїзм. А християнство прийняли.усі народи (західні), нині скрізь у передових країнах Західного світу панує Вчення Ісуса Христа і Його Церкви. Тому й зветься європейська цивілізація християнською. Відійти від християнства — це значить вилучити себе з сім'ї цивілізованих народів, відкинути себе на десять століть в минуле. Це ж національне самогубство!
Ми прагнемо побудувати сучасну цивілізовану державу. Духовними підвалинами такої держави є не лише власні надбання, а й всесвітній досвід! Тому ми не можемо повернутися до "народних" вірувань далеких предків, до племінних відносин.
По-третє, хіба християнство не є для нас батьківською вірою? Хто були запорожці? За що і проти кого вони воювали? Що стверджували наш гетьмани, від Вишневецького до Хмельницького і Полуботка?
По-четверте, деякі автори намагаються довести, що християнство насаджувалося насильницькими методами, а з його прийняттям почала руйнуватися Русь-Україна. Це неправда. Навпаки. Згадайте, чим була Київська земля до і після князя Володимира. Звичайно, у такій великій справі, як запровадження християнства на Русі, та ще й у часи "темного" середньовіччя не можна було уникнути насильства і кровопускань. Але в цілому Київська Русь дуже швидко і досить легко, цивілізовано повернулась до нової релігії. В Києво-Печерському патерику написано: "Ми так швидко і легко повірили в Христа тому, що його назвали хлібом".
По-п'яте, не можна не враховувати, що наш Тарас Шевченко в своїх віршах постає активним прибічником саме Христа, його Святої Матері:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, Мати, возлагаю,
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая! Читачам, напевно, відомо, що позицію Л. Силенка поділяють деякі письменники в Україні. Так, на думку С. Плачинди і О. Бердника, вчення Ісуса Христа — це не що інше, як псевдохристиянство. "Потік псевдохристиянства, що так хутко був запущений лжеапостолами в духовне поле земних жителів, деформував Благу Вість, перекрутив її, поглинув навалою нахабних проповідників...''[Бердник О. Тайна Христа.—К., 1996. — С. 164-165]. Бог-Отець не вирішив долю людини, людства, планети в цілому. Він створив не богоподібну людину, а звіра. І Син Божий не змінив ситуацію на краще.
"Рішення Сина Божого було на диво просте і абсолютне: подарувати людям свій геном, прилучити жителів Землі до Божественного Життя... Проте що означають ці тяжкі роки кривавої земної історії? [Бердник О. Тайна Христа. — С. 164-165].
Наведені висловлювання нагадують мені "більшовицькі скарги": "Ми погано живемо тому, що держава не дає нам достатньо грошей, пільг, безкоштовних путівок у санаторії...". Ну, а що ви робите для поліпшення свого становища? Якби Господь відразу реалізував те, чого хоче О. Бердник, тобто з самого початку організував "божественне життя" на Землі, то людині залишилося б тільки сидіти і ловити вареники, які самі стрибають із макітри їй прямо в рот.
Людина, хоча і за допомогою Бога, сама повинна протистояти сатані, прагнути зробити божественне життя на Землі. Якби Бог це зробив за людину, не було б еволюції, історії. Смисл історії в тому і полягає, щоб людина пройшла важкий шлях від звіра до Бога. За християнським вченням, вирішальна роль в цьому процесі належить самій людині — вона несе відповідальність за себе, за рівень життя на Землі. Бог дав людині можливість, потенцію, він підтримує її у ділах праведних. А все інше залежить від індивіда і народу.
Врешті-решт справа не тільки в бездушних закликах до Рун-віри. Нині складається така ситуація, коли значна частина людей, особливо молоді, взагалі живе бездуховним життям, тобто прогнала Бога, Дух із своєї душі. Всі помисли, всі устремління не виходять за рамки побутових, тілесних, матеріальних інтересів. Дехто захопився різноманітними віруваннями, нерідко чужими християнству і слов'янській душі. Інші впали в атеїзм — відкрите заперечення Бога і всього святого — чи пантеїзм (Бог — природа, Бог — сама людина, іншого немає), а то і в сатанізм (магічні обряди, містику, чорну магію).
Як тут не згадати біблійне: "Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: "Я Христос". І зведуть багатьох" [Мт. XXIV. 4-5].
Питання це велике, складне, і в нас воно було за сімома печатками. Потрібна елементарна просвіта народу, потрібно донести до кожного громадянина, що християнство — це ніяка не "жидівська" віра, а віра, що охопила практично все цивілізоване людство. Ісуса визнають "верховним" Богом і Аватаром майже всі інші релігії світу. А Рун-віра хоч і не тривіальне язичництво, але все-таки примітивна порівняно з християнством віра. "Перунівщина", яка панувала в Київській Русі, насаджувалася князями "зверху" і суперечила духовним прагненням "Велесових онуків".
У наш час з'являється дедалі більше подвижників вчення Ісуса серед наукових працівників, які ґрунтовно аналізують Біблію, тлумачать її положення з раціоналістичних позицій. Це знамення часу.