Кто из вас откроет Книгу Бытия, Чтоб прочесть в отчаянье, что тебе, Земля, В глубине столетий начертали мы То, что шифровали светлые умы? На страницы тайны будет свет пролит, Ключ от этой тайны — русский алфавит! Ключ от этой тайны — русские слова! В это вы поверить сможете едва! Ключ от этой тайны в Библии лежит: Два значенья зверя в сказке про Левит. Послание землянам с планеты Ядивод
[Послание землянам о планеты Ядивод. — К., 1991. — С. 48]
Від автора:
Дивні вірші. І дивне їхнє джерело. Але в цих словах — істина. Ми приступаємо до дуже важливої частини нашої оповіді про Припонтиду як духовний центр Західної цивілізації, історичний її першопочаток. Письмо, місто і релігія Одкровення — три символи цивілізації. Не може бути такого, щоб витоки письма, міського будівництва та цивілізації були в різних регіонах Землі. Про міста і релігію Одкровення з її єдинобожжям ми вже говорили. І не тільки ми. Понтійське, а точніше трипільське, місто відкопане В. Хвойкою сто років тому, значиться в анналах історії як біблійний Єрусалим, спущений з Неба. Дажбогова віра — і нині світло в пітьмі. Тепер — писемність. Якщо ми не доведемо, що письмо післяпотопного людства має праукраїнське (араттське) коріння, сенс нашого дослідження виявиться певною мірою проблематичним.
— Але як можна довести те, що не доводиться?! — обуриться бодай трохи освічений історик і назве клинопис Дворіччя, ієрогліфи Єгипту і Китаю, абетку Фінікії та Стародавньої Греції. — Усе це існувало вже тоді, коли не лише слов'янської писемності, а й самого слов'янства ще не було! Адже лише в IX столітті писемність принесли з Болгарії на Русь Кирило та Мефодій. А українське письмо — варіація слов'янського — взагалі починається з XIV—XV століть! Що тут скажеш? Латинське прислів'я "Ніс Rhodus, hie Salta!" (Тут Родос, тут стрибай) перекладається і по-іншому: "Не бреши, а докажи!"
Многое в развитии алфавитного письма до сих пор не ясно.
Библейская энциклопедия
Сенсацій у вивченні історії алфавіту було багато. Ще недавно, на початку минулого століття, винайдення абетки приписувалося фінікійцям (кінець II тисячоліття до н. е.), у яких її нібито запозичили греки (VIІІ ст. до н. е.). А вже далі — євреї, етруски, римляни; германські народи, слов'яни (в останню чергу, звісно). І раптом... Зразки алфавітного письма знаходять у євреїв часів Мойсея (XV ст. до н. е.). І навіть раніше. Хананеї (семітська народність), які працювали в єгипетських копальнях, вишкрябували на камінні молитви ще в 1600 році до н. е. Фахівці твердять: "Це найкращі зразки алфавітного письма на його ранній стадії" [Библейская энциклопедия. — С. 284].
З'ясовано: хананеї, які жили на землях нинішніх Лівану, Сирії, Палестини, мали алфавітне письмо у 2000 році до н. е. (на 1000 років раніше фінікійців). Їхня абетка схожа на староєврейську, фінікійську, старогрецьку. На цій підставі почали вважати винахідниками алфавітного письма хананеїв, тим паче, що вони мали все-таки родинний зв'язок із фінікійцями і жили по сусідству. Ось висновок академіка О. Потебні "Найбільшим внеском хананеїв у світову цивілізацію є винайдення алфавітного письма". І з цим можна було б погодитися, але абетка хананеїв (2000 р. до н. е.) дуже схожа... на нашу рідну кирилицю, датовану 863 роком н. е., нею написані старообрядні книги, які використовуються і сьогодні. Через три тисячоліття протягнулася незрима інтелектуальна нитка історії! А може, їх багато, цих ниток, які ведуть до єдиного джерела відомих нам алфавітів післяпотопного світу? І цілком ймовірно, що таким джерелом є наша древня Аратта-Оратанія.
Розібратися у всьому цьому можна лише за поглибленішого розуміння людської мови, аніж те, яке нам прищепили адепти марксистського мовознавства.
Переконаний, чим далі, тим більшої методологічної сили набиратиме вже цитований нами вислів О. Потебні: "Мова — від Бога". Адже очевидно, що, лише беручи до уваги космічні чинники, вчені-лінгвісти матимуть реальні можливості просунутися вперед у пошуках першоджерел алфавіту.
И им был ниспослан Свыше дар языков и пророчеств. Библейская энциклопедия
Людська мова і способи її кодування не передаються у спадок біологічно. Вона — творча здатність людини називати речі своїми іменами, тобто спроможність визначати. Це знаряддя Правди, хоча люди перетворюють його і в засіб брехні. Платон наголошував: "Треба шанувати, як Бога, того, хто уміє чітко визначати і повідомляти", тобто того, хто добре володіє мовою. Уже на перших сторінках Біблії йдеться про те, що Бог, нагородивши людину великою здатністю до мови, влаштував їй екзамен на предмет того, як вона її використає. Усіх тварин і птахів Бог "до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, — воно ймення йому" [Бут. II, 19]. У мові виражається світогляд народу. Мова формує інтелектуальний та духовний простір етносу і, отже, націю. Мова — безсмертна душа народу, його незнищенна субстанція, вічний його феномен. Це загальновідомо.
Але майже невідомо, точніше не визнано, те, що мова в її вербальному та писемному вираженні є знаряддя Бога (Вищого Розуму) в його програмному управлінні цивілізацією ("І Слово було у Бога, і Слово було Бог" [Іоанн. 1,1]). Лише враховуючи це, ми збагнемо, чому всі теоретики і диктатори сатанинського штабу заглиблювалися в нетрі лінгвістики (Маркс, Ленін, Гітлер, Розенберг), а деякі (наприклад, Сталін) явили себе світові як "корифеї" мовознавства. І чому б це?
І тут постає важливе запитання, яке обминають патентовані лінгвісти, особливо матеріалістичного ґатунку: яка мова, яке слово мається на увазі? Мова, безумовно, виступає засобом людської комунікації. Саме до цієї функції марксисти переважно зводять усе мовознавство. Проте це занадто звужений підхід. Ми мало що зрозуміємо в історичному мовознавстві, якщо обмежуватимемося лише зазначеною властивістю мови. Більше того, мова як комунікативний засіб загалом не така вже й істотна характеристика людини. За нею важко відрізнити людську мову від мови вищих тварин і навіть "соціальних комах". А візьміть писемність. Чи набагато відрізняються собачі помітки від зарубок на деревах, зроблених дикуном?
З'ясовано, що мова тварин вельми диференційована і складна. А комунікативна система, приміром, мурашника — диференційованіша і складніша, ніж система управління людськими колективами.
Так що у формально-інформаційному плані людська мова — лише більш-менш досконалий винахід, який за своїми якісними характеристиками мало чим відрізняється від того, що дано тварині. Уся суть — у змісті повідомлень, тобто у смисловій наповненості мови.
Людська мова є носієм знань (інтелекту) і духовності. У цьому й полягає її принципова особливість, її "божественність"! Саме така мова одержала у всіх народів назву "книжна мова", а система її кодування — "книжне письмо", "книжна грамота". Лише з урахуванням духовно-інтелектуальних функцій мови ми зрозуміємо слова О. Потебні: "Досконалість первісної мови могла виявлятися не тільки в милозвучності, а й у шляхетності змісту. Божественна мова повинна була у всьому відповідати первісному, блаженному стану людства" [Потебня А. А. Мысль и язык.—К., 1993. — С. 12].
Отже, книжна мова. Саме вона виступає базою знань, які з'явилися 2,5—3 тисячі років тому в умовах примітивного господарювання і відсутності практично науки. І в цьому немає нічого дивного, оскільки вона може виступати носієм інтелекту вищого, аніж інтелект її народу-користувача.
Як приклад таких мов можна було б назвати старогрецьку та латинську. Ці мови та їх писемність — дарунок Небес. Вони відзначаються довершеністю форм, структури, а головне — змістовною наповненістю. Такі мови не могли виникнути спонтанно у народів бронзового віку. Пам'ятаєте у Пушкіна: "Слышу умолкнувший звук божественной эллинской речи"? Мова Піфагора, Сократа, Платона, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Сенеки, Плутарха, Ціцерона вражає навіть сучасних інтелектуалів своєю довершеністю, глибиною і багатством.
Хіба ж це не дивно: майже всі наукові та інженерні терміни, без яких сучасне людство обійтися не може, старогрецького чи латинського походження (або коріння)? У пошуках назв нових феноменів, що відкриваються сучасною наукою, ми звертаємося, як правило, до слів 2- і 3-тисячолітньої давності! Електрон, протон, нейтрино, ген, мікроскоп, бактерія, вірус — ці та багато інших слів (понять) виникли на тисячі років раніше, ніж стали відомими самі денотати (речі). Звичайно ж, таке можливе лише в зрілій мові високого рівня!
Воістину на початку були слова, а потім з'явилися речі, котрі треба було позначити. Нові відкриття протягом багатьох століть вільно лягали в русло вже існуючої мови. З огляду на це ще більше вражає санскрит. Почитайте уважно тлумачний словник санскриту, і ви переконаєтесь, як розширюється ваш кругозір (розуміння Бога, Всесвіту, людини). Сама мова неначе вела греків та римлян, "тягнула" за собою шляхом нарощування інтелекту (знань, розуміння довколишньої дійсності).
Не випадково в Європі до початку XIX століття латина була визнана мовою науки, а в медицині це становище зберігається й досі Та й навчання здебільшого зводилося до опанування старогрецькою та латинською грамотами.
Стародавні греки та римляни наперед одержали наукові поняття і категорії, до багатьох з яких вони так і не додумалися. Лише наука наших днів завершує освоєння цих понять-символів! Атом, електрон, електрика, ген, інформація, кібернетика, ентропія, нейрон і таке інше — усе це основоположні поняття сучасної науки. Навіщо вони були потрібні грекам і латинянам у бронзовому віці?
Парадокс щезає, якщо підійти до осмислення цього феномена із сучасних — інформаційних — позицій. Основи знань — не речі та їхні почуттєві зразки (це тільки німецький філософ Е. Гуссерль закликав: "Назад до речей!"), а семантичні посилки (слова, символи, поняття). Пізнання відбувається не так, як вважали марксисти (спочатку, мовляв, у людини народжується загальна думка про предмет, тобто ідея, а потім він шукає слова для її вираження), а так, як вважав Платон і підтверджує Біблія: людині наперед дається Слово (символ, "порожнє поняття"), яке вона, навчаючись, наповнює смислом. І такі феномени, коли мова (і за формою, ї за змістом) деяких народів вища від їхнього реального інтелектуального стану, вчені відкривають нині доволі часто. Наприклад, мова африканського племені догонів має такі поняття, як "нейтрино", "прецесія" тощо.
А звідки поповнюється багаж знань кожного з нас? Виявляється, усі свої знання ми одержуємо не шляхом прямого контакту з дійсністю, не від речей, об'єктів (так навчаються лише тварини), а з інформаційних джерел: від мами з татом, зі школи, вузу, з газет, книжок, журналів, кіно, радіо, телебачення тощо. Людина сприймає слова, запам'ятовує, аналізує і в міру їх розуміння формує свій інформаційний потенціал. Так і цілі народи.
Вони мають своїх "учителів" (інформаційні джерела). Греки й римляни, приміром, одержали лінгвістичні системи, які дозволили їм не лише самим створити великі цивілізації, але й виступити у ролі вчителів усіх наступних народів Західного світу з нами включно.
Грецькі мудреці тільки тим і займалися, що осмислювали дані їм "зверху" поняття. Не Демокріт і не Левкіпп придумали слово "атом", не Платон увів у обіг терміни "космос", "хаос", "макрокосм", "ідея", "електрон". Не Піфагор винайшов неозначені рівняння третього ступеня і навіть не він придумав "Теорему Піфагора". Не Платон і не Арістотель самі добували ті знання, котрі дійшли до нас в їхніх творах. Ні! І ще раз ні! Ці знання вони лише ретранслювали, передали нам від стародавніх народів (єгиптян, етрусків та ін.). Академія Платона, яка існувала близько 900 років, була створена зовсім не для "першодобування" знань шляхом експериментів і "терзання" природи, а для дешифрування й передачі готових знань (переважно езотеричних, закритих) новому світу.
Таким чином, я хочу підкреслити: латина — не витвір римської цивілізації, а, навпаки, римська цивілізація — витвір (звичайно, у певному сенсі) латини. Те ж саме можна сказати про грецьку цивілізацію та багато інших, куди проникали мови вищого рівня. До таких передовсім належав санскрит. Ця мова була головним знаряддям арієзації багатьох народів. Його духовна іпостась перейшла і в нашу православну мову.
Саме із санскритом та його попередником сензаром пов'язана третя лінгвістична та історична таємниця (перші дві — з грецькою мовою та латиною). Про неї ми поговоримо окремо.
Пятикнижие Моисея, "Китайская библия" Шу-Цзин, Пураны Индии, Халдейская книга чисел и египетская книга Тота-Гермеса — из одного источника, записанного на сензарском языке — тайном священном языке — со слов Божественных существ, продиктовавших его Сынам Света в центре Азии при самом начале нашей расы.
Е. Блаватская
Як ми вже зазначали, існують мови високого інтелектуального рівня (бази знань) і мови, так би мовити, таємничі, що виконують функції носію трансцендентних ідей і божественної духовності. Про них ведуть мову О. Блаватська та інші езотерики. Точніше, це одна мова, яка має лише свої різновиди...
Людству дана "зверху" не тільки певна "сума" позитивних знань, а й коштовніше багатство: трансцендентні ідеї, духовні цінності — основи Істини, сенсу людського буття, фундаментальні знання про Бога, Всесвіт, творіння людини, початок світу і про релігії Одкровення. Усе це зафіксовано у священних книгах особливим книжним (алфавітним) письмом, яке є "наскрізним" для цивілізацій різних історичних періодів. Мови, звичайно, різні, проте смисл їх один і алфавіт, по суті, один.
Смисл Святого Письма прикритий символами — якби він був "оголений", його неможливо було б подати різним народам і в рівні історичні періоди. Ці символи дуже глибокі, складні й багатозначні. Ще О. Блок говорив, що справжній символ має бути темним у своїй основі. Якщо символ усім зрозумілий, він уже не символ, а ілюстрація, яка довго не живе. Символ працює не тільки на інтелект, свідомість, а й на почуття, підсвідомість. Ось такими символами (словами, словосполученнями, алегоріями) і закодоване трансцендентне учення в Біблії, Авесті, Ведичних книгах. Для фіксації таких символів і потрібне алфавітне письмо. Ні ієрогліфами, ні піктограмами, ні складовим, ні звичайним рунічним, ні тим паче вузликовим письмом смисл Біблії, Пуран, Авести у всій необхідній глибина, багатозначності не зафіксуєш. Високодиференційоване буквене письмо (алфавіт) — лише воно може бути адекватним інструментом кодування священних ідей Неба, які відображають сенс буття і призначення людини як богоподібного створіння.
Є всі підстави вважати, що таким вимогам найбільше відповідає старослов'янський алфавіт (найперший у післяпотопному світі!). Він, по суті, є трансформацією санскриту — найдавнішої мови аріїв-гіпербореїв. Цей алфавіт виступає писемною основою слов'янської мови — мови істинної віри. І ось що цікаво: останні слова Ісуса Христа як Боголюдини були сказані саме санскритом. У Євангелії від Матвія читаємо: "А коло години дев'ятої (перед смертю на Хресті — Ю. К.) скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи? "Елі, Елі, лама савахтані", цебто, "Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене ти покинув?" [Мт. XXVII. 46].
Далі св. Матвій зауважує, що ніхто з присутніх не міг'Зрозуміти тих слів. І євангеліст писав правду. Адже вони (слова) прозвучали санскритською мовою. "Елі" з ведичного санскриту перекладається як "Бог". Більшість дослідників схиляються до думки, що саме ведичний санскрит (і його трансформований алфавіт — старослов'янська писемність) є тією мовою, якою вперше було записано книгу Буття. А вже за часів Мойсея її переклали на іврит.
На підтвердження сказаного дозволю собі ще раз зацитувати "Послання землянам з планети Ядивод": Хорош славянский наш язык — Но весь он — информации россыпь. Составь гармонию из букв, Цифр, что есть у вас в почете, То, может, Книгу Бытия Совсем другой уже прочтете, Другой, подстрочный перевод, Что вам представится из строчек, Заставит мыслить, может быть, И действовать без проволочек [Послание землянам с планеты Ядивод. — С. 31].
Крім того існує й інша версія, за якою післяпотопна історія людства (її активний період) розпочалася на землях Праукраїни з тих часів, коли із Космосу землянам були "спущені" плуг і так звана "Всіясвітська грамота". Остання, цілком ймовірно, і є тим старослов'янським алфавітом (трансформованим писемним санскритом). А сталося це в 5508 році до н. е. — році, який на Рyci вважався роком створення світу [Якщо бути більш точним, то плуг і алфавіт були спущені землянам 25 грудня 5508 року до н. е. Ця дата увійшла в історію як день народження арійського Мітри, а пізніше — день народження Ісуса Христа].
Але не можна забувати, що трансцендентні ідеї і знання, якими керується людство, йдуть не тільки від Бога, але й від... сатани. Є священні книги від Бога і є книги антибожественні, "освячені різними псевдоученнями, чорними релігіями та орденами. Вони теж створені тим же алфавітним письмом! Алфавіт у цьому аспекті індиферентний: і Біблія, і марксистські антибожественні трактати, і гітлерівська "Майн кампф" написані однією мовою та алфавітом. І євангеліє від Бога, і євангеліє від сатани мають однакову буквену фіксацію.
Сатана обрав священну мову людства для поширення своїх розтлінних книг і текстів, що зовні не відрізняються від божественних. У підсумку людство має два ряди алфавітних писань, які йдуть із глибин допотопного світу. Обидва називаються священними, одначе абсолютно протилежні одне одному. Людино! Сама роби вибір між правим і лівим, чорним і білим, рятівним чи згубним, правдою і брехнею!
Один ряд — божественний. До нього належать: Книга Єноха, арійські Пурани, священні тексти Аратти, Авеста, Мойсееве П'ятикнижжя, Євангелія та ін.
Другий ряд — люциферівський. Його представляють: Дзіан (книга каїнітів, ровесниця Книги Єноха), КнигаТота-Гермеса, яка перейшла з Атлантиди до єгипетських жерців, єгипетська Книга мертвих, Книга Адонірама (масонська), лівоарійська "Ура-Лінда", так звана чорна (сатанинська) біблія, Книга чорної магії та ін. [Ми беремо лише західну серію фальшивих першокниг, і то далеко не повністю. Хоча існує і східна серія таких манускриптів, ще численніша]
Джерела цих рядів першокниг людства, звичайно ж, різні і навіть протилежні. І даремно О. Блаватська, а за нею і весь легіон її послідовників (Безант, Гурджієв, О. Реріх) намагаються змішати ці ряди, вивести їх з одного джерела. Адже "горе тим, — записано в Біблії, — що зло називають добром, а добро — злом, що ставлять темноту за світло, а світло — за темряву" [Ic.V.20].
На этих дощечках были греко-готские и санскритские буквы...
Ю. Миролюбов
Сенсація перша: Велесова книга — правослов'янське Буття. Розшифровані тексти Велесової книги несподівано розкрили багатющу історію наших пращурів від початку І тисячоліття до н. е. по VIII століття н. е. з напруженим інтелектуальним та духовним життям праслов'янських народів, їх воєнними подвигами, їх героями і богами, згодом "перелицьованими і перенесеними в інші землі. Тут зауважимо інше: перед враженими істориками та лінгвістами постала слов'янська абетка І тисячоліття до н. е., причому в такому вигляді і словесному звучанні, що й нині — через 3 тисячі років — ці письмена без особливих зусиль можна читати і розуміти (треба тільки знати українську мову).
І можна зрозуміти ейфорію вітчизняних коментаторів Велесової книги, що побачили це на власні очі: "Хай знає мій народ, що задовго до хрещення Київської України-Русі, ще до винаходу рівноапостольними Кирилом та Мефодієм слов'янської абетки (власне, письма, запозиченого з праукраїнської культури-цивілізації) стародавні українці уже тривалий час володіли власною абеткою, та ще й не одною, оскільки лише Трипільська культура відома двома звуко-буквеними письменами, а це ж за 5000 років до н. е., задовго до славнозвісних древніх цивілізацій зі своїми малюнковими, клинописними, ієрогліфічними пам'ятками писемної культури".
І ще: "...палеографічне прочитання тексту свідчить про те, що:
— абетка праукраїнського літопису є усталеною, стародавньою, яка своїм графічним зображенням більшості літер "перейшла" у слов'янську азбуку Кирила та Meфодія, започаткувала її і дала життя писемності багатьох слов'янських народів;
— рівень культури староруської писемності настільки високий, а буквений склад — надзвичайно наближений до живої мови, що інші письмена залишилися позаду на багато століть, а то и тисячоліть" [Федоренко Д. Спочатку був Дажбог... — Кривий Ріг, 1994. — С 5].
Отже, в останні 2—3 десятиріччя виявлено алфавіт (письмо), який існував у Понті (на землі Праукраїни) ще до того, як греки одержали свою азбуку від фінікійців. І він був не гірший від будь-якого з відомих на початку І тисячоліття до н. е. Це перше. Друге: понтійський алфавіт дуже схожий на нібито запозичену нами в болгарів кирилицю. Точніше, кирилиця схожа на нього. І третє: він дуже схожий на найперших з відомих у світі алфавітів — хананейський (2000 р. до н. е.). Підозріло схожий... Запам'ятаймо це, читачу, і підемо далі.
Сенсація друга: гети — руські. Греки називали їх етрусками й тірренами, римлянами-тарсенами, самі себе вони іменували расенами й русами. Крім шедеврів мистецтва (живопису, скульптури), чудових зразків гончарного ремесла, житлового і палацового будівництва, вони залишили численні написи і розгорнуті тексти. Фахівцям було ясно, що етруський алфавіт (дуже схожий на фінікійський) ліг в основу латинського письма. Те ж стосується і римських" цифр. А от прочитати і зрозуміти етруські тексти ніяк не щастило протягом багатьох десятиліть: "Загадкові етруски!'', "Ні на що не схожа мова!" — такими вигуками рясніють трактати західних учених. На Заході виникла ціла наука — етрусколотія, яка виявилася, проте, повернутою... не в той бік (далі ми пояснимо, що мається на увазі)."
І раптом... Ці написи і тексти, над якими десятиліттями марно "чаклували" фахівці Західної Європи, виявилися такими, що легко читаються і розуміються знавцями старослов'янської (особливо давньоукраїнської) мови — мови Київської Русі. Поважні лінгвісти зіставляли етруські слова з французькими, німецькими, але не могли додуматися до смислових аналогій цих слів з... українськими. Наприклад, читали по-етруськи: "сну", "ути", "ру", "сопіл", живас", патакс", "багети", "нуна" тощо. І сушили голову, що за мова? Чи не марсіанська, бува? А це ж майже наші сучасні слова — сон , "їсти", "рука", "сопілка", "життя", "птах , "неня"... І згадали, що знаменитий Страбон писав, що етруски принесли зі Сходу мелодійну мову і "любов до музики, танців і веселощів", тобто наші звичаї, у тому числі збережену і досі пристрасть до бучних свят. А етруські мечі, щити, шоломи й лати — це із Трої.
Словесні етрусько-українські аналогії можна продовжувати майже до безконечності: "кувана" — кута мідь, капек" — капище, "поя" — поїлка, "торна" — торована дорога, "пилу" — поле, "ени" — вони...
Ось як виглядають (у нашій транскрипції) заключні рядки головного етруського напису на золотій пластинці з Пирги: "Авил ени ака пулу мква ". Переклад: "Роки — вони як поле макове".
І все це не могли прочитати західні аси лінгвістики,.. А можливо, не хотіли?
Я схильний вважати, що не хотіли. Прорив в етрускології відбувся зовсім недавно, оскільки не хотілося "освіченій" Західній Європі підняти завісу над "Світом Припонтиди". Адже стає зрозумілим: ніби гілки могутнього дерева, стародавні й сучасні мови Європи сходяться до спільних коренів, до єдиного витоку: нашої Аратти, лінгвістичного "казана" яфетичного світу. Це особливо ясно стало після третьої сенсації.
Третя сенсація: у 1995 році вже згадуваний лінгвіст-шумеролог А. Кифішин відкрив протошумерські письмена на півдні України (в районі Мелітополя), датовані трьома тисячоліттями раніше, ніж глиняні таблички Дворіччя, які досі вважалися першими пам'ятками писемності. Газети з цього приводу писали: "Це перевертає уявлення про стародавню культуру. Досі вважалося, що історія почалася у "благодатному півмісяці" (в районах нинішніх Сирії та Лівану). Тепер з'ясовується, що шумерські перекази сформувалися не в колі землеробських районів Межиріччя, а пов'язані з ...Кам'яною Могилою, що біля Мелітополя". Далі йдеться про те, що в археології здійснив колосальний прорив не історик, а лінгвіст. ""... І жителям Росії, і жителям України, — продовжує газета, — буде приємно усвідомити, що на їхній землі відкриваються вогнища світової цивілізації. Фраза із старого анекдоту "Росія — батьківщина слонів" стає ледь не пророчою" [Независимая газета. — 1996. — 14 мая].
Причому тут Росія — важко сказати, адже відкриття пов'язане з півднем України. Від Мелітополя до Росії далі, ніж до Туреччини. Але факт справді сенсаційний, і передусім в галузі історичної лінгвістики. Він свідчить: існувало протослов'янське, або, якщо хочете, протоукраїнське, коріння писемності, яке стосується усього післяпотопного світу.
Славянский язык — это индоевропейский язык, в целом сохранивший архаичный тип.
Л. Менье
У біблійного Фарсіса (Тарсена) та його синів була одна корінна мова, принесена з Півночі в Аратту арійськими народами Ювала і Тубала. Мається на увазі санскрит, який існував не тільки як ведична мова, але і як пракрити (так звана мова практики).
Ведичний санскрит вважався священною мовою брахманів (волхвів). Він, як і відповідне письмо, не зазнав істотних змін. Це була мова посвячених, своєрідний тайнопис, її і понесли сини Тарсена по всьому Західному світу як важливий атрибут великого духовного учення Сонячного Мітри. Вона стала сакральною, лягла в основу Старого Завіту, Пракрити контактувала з місцевими говірками, зазнавала впливу різних соціальних прошарків, регіонів їх проживання, а відтак постійно трансформувалася, як і засоби її фіксації. Крім алфавітного письма, в Аратті використовувався клинопис (складове письмо), принесене прашумерами, різноманітні види демотичного (народного) письма, зокрема вузликове. Застосовувалося також і рунічне письмо. Знаменита глаголиця, до якої ми ще повернемося, являла собою суміш санскритської абетки та північно-європейських рун [Слід зазначити, що в літературі розрізняють європейське (західне) та азіатське (східне) рунічне письмо].
Йшли століття й тисячоліття. Окрім національної диференціації, мала місце і складніша для розуміння функціональна лінгвістична диференціація. Санскрит (усний і писемний) у своєму первісному нордичному вигляді є універсальною мовою. Він виступає і носієм трансцендентних учень (високої духовності), і базою прагматичних (позитивних) знань, і комунікативною системою суспільства. Фахівцями доведено: санскрит багатший і глибший, приміром, за англійську мову.
Знання, представлені санскритом, неможливо з достатньою адекватністю відтворити англійською мовою.А навпаки, виявляється, можна [див.: Чаша Востока. — С. 81].
В Аратті відбувся "розподіл" різних сторін великої універсальної мови, яка відзначалася синкретизмом, що характерно для четвертого історичного кола розвитку людства [Зустрічаються і радикальніш! судження про лінгвістичну першість Аратти: "Розвиток археології показує, що українська мова передує грецькій, шумерській, єгипетській, іранській" (Червоний В. Г. Українське словотворення від Трипілля до Іудеї. — Рівне, 1995. — С. 4)].
Як правило, підкреслюють, що санскрит склав основу усім індоєвропейським мовам. Але не завжди помічають, що ця основа по-різному впливала на них. Так, мови старогрецька й латинська (від пелазгів, етрусків) увібрали в себе прагматичну сторону санскриту, тобто його здатність виступати базою наукових знань, знаряддям освіти. Ця інтелектуальна функція санскриту якраз і надала величі античним мовам. Ученим ще належить ґрунтовно дослідити коріння грецької та латинської мов, які через пелазгів та етрусків сягають нашої Аратти.
Далі. Санскрит є мовою молитов, священнодійства, пророцтв. Ця його властивість (через антів, кельтів, венедів, склавинів) перейшла до староруської мови і відповідно в її абетку. Саме тому мова русів (слов'ян) неспівмірна з античними мовами за набором позитивних (прагматичних) понять. З огляду на це наша мова бідніша за грецьку й латинську. Зверніть увагу на засилля в ній іншомовних інженерних, технічних та наукових термінів.
Водночас праслов'янська мова самодостатня і незрівнянна щодо фіксації духовних параметрів людського буття. В цьому плані нам (українцям, росіянам) не бракує термінів і понять. Навпаки, їх у нас позичають. Немає кращого засобу для вираження православного Вчення Божого, невичерпності Божественного Абсолюту, Господа Бога, вселенського розуміння суті Людини, її творінь, її душі, найскладніших проблем життя і смерті, аніж велика слов'янська мова та її абетка. Так, вона слабіша (бідніша) як знаряддя фіксації фізичних реалій від латинізованих мов Європи. Одначе це, як мовиться, справа наживна. Головне, що наша мова глибоко і всеохопно виражає сферу духовного, те, до чого прагне у своєму розвитку людина й людство на шостому колі всесвітньої історії.
Вище йшлося про різні гілки величезного "лінгвістичного дерева". А тепер спробуємо з'ясувати, куди сягає його коріння. Одразу зазначу, — в землі Північного Причорномор'я. До такого висновку схиляють дослідження німецьких істориків, лінгвістів-сходознавців Г. Вірта і А. Побеля. Як відомо, це вони були ініціаторами археологічних розкопок на півдні України в 1942—1943 роках, мета яких — віднайти лівоарійське коріння "нордичної" раси. І дослідники мали рацію. Шумери-лівоарійці у дотрипільські часи жили саме на землях Аратти. Очевидно, знайдені під час розкопок докази дали змогу Вірту висунути версію про нордичне, арійське походження протописемності: фінікійців він тепер подавав не як винахідників, а лише ретрансляторів алфавіту нового людства. Однак точка зору вченого на спільність протомови індоєвропейців і стародавнього рунічного письма в середині 30-х років (напевно, на догоду фашистській ідеології) трансформується. Він починає говорити про протогерманське походження алфавітного письма. І все-таки. Великий інтерес німецьких вчених до протоукраїнських могильників у 40-х роках дає підстави вважати, що батьківщиною алфавітного письма є земля Аратти.
Російський дослідник А. Кифішин, мабуть, лише повторив відкриття, здійснене Г. Віртом стосовно тотожності шумерського письма Кам'яної Могили (під Мелітополем) і клинопису Месопотамії.
Як би там не було, але центр походження писемності вдалося "зсунути'' із Месопотамії та Фінікії далеко на північ, виявити глибинні зв'язки алфавіту з письменами Північного Причорномор'я та Центральної Європи.
Відомий російський історик-традиціоналіст О. Дугін пише: "Нові дослідження... ще раз підтверджують висновки професора Германа Вірта про походження протописемності і пов'язаного з нею міфосимволічного комплексу з єдиного нордичного джерела, з проторунічного кола, а не з фінікійського близькосхідного культурного центру, який був, у свою чергу, лише одним з багатьох регіонів поширення рунічного письма (через шумерів, які прийшли з Аратти — Ю. К.) і рунічної мудрості. Руський і слов'янський світ (точніше, праруський і праслов'янський — Ю. К.) із своєю дохристиянською символікою є одним із прикладів нордичної (арійської — Ю. К.) традиції, яка зберегла багато із своїх аспектів цільними і недоторканими, у той час як інші культурні форми Європи зазнали впливу вторинних змішаних культур Півдня, далеких від північної чистоти й духовної прозорості, властивих примодіальній гіперборейській традиції" [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 167].
Стосовно цього є і категоричніші судження. Відомий лінгвіст Геральд Харман твердить: "Перша у світі система писемності виникла не в Межиріччі (Іраці), а на дві тисячі років раніше у центрі Європи [Цит. за: Космос давньої України. — С. 41].
Усе це — великий крок до істини, але тільки крок. Історична (порівняльна) лінгвістика переживає кризу, яка лише загострюється а міру накопичення фактичного матеріалу. Назріла потреба в методологічному прориві — новому розумінні феномена людської мови та системи її кодування. Лише це дозволить зрозуміти таємницю слов'янської абетки та інші загадки історичного мовознавства. Староруська абетка, гадаю, якось "випливе" із глибини історичної пам'яті цивілізованого людства або "присниться" нам, як свого часу приснилася просвітителю Русі св. Кирилу.
Славянский язык и русский — одно есть. Нестор-летописец
А тепер подивимося, яка панує плутанина в думках про походження слов'янської грамоти. Цитуємо найновіший навчальний посібник з історії слов'ян: "Кирило-Костянтин вважається творцем слов'янського письма, і та абетка, якою І користуються досі болгари, серби, росіяни, українці, білоруси і чимало неслов'янських народів Євразії, називається кирилицею, Насправді ж Кирило винайшов іншу — штучну — абетку, а саме — глаголицю. Ця абетка утворена із складних і незвичних для слов'ян значків [Иллюстрированная мировая история.—М., 1997.—С. 34].
От тобі й на! Виходить, св. Кирило винайшов зовсім інше — "складні і незвичні для слов'ян значки", тобто глаголицю, яка до того ж і не прижилася. А те, що розійшлося по всьому слов'янському світу (і не тільки слов'янському — євразійському, тобто пішло до народів Середньої Азії, Сибіру та ін.) — це лише помилково "приписується" Кирилу ["Багато учених нині схиляються до думки, — пише А. Мединцева, — що Кирило створив саме глаголицьку абетку, а не всім відому кирилицю, що носить його ім'я". Медынцева А. У истоков славянской письменности // Наука и жизнь. —1985.—№ 12. — С. 92]. Тоді за віщо увесь слов'янський світ вшановує св. Кирила та його брата св. Мефодія (щорічно 24 травня відзначається День слов'янської писемності)?
І ще зауваження фахівців: "Здавалось би, історія слов'янського письма достатньо ясна. Але... Почнемо з того, що найдавніші слов'янські рукописи написані двома абетками (кирилицею та глаголицею — Ю. К.). Кирилиця передує глаголиці, чи вони існували і використовувалися одночасно? До якого часу належать найдавніші слов'янські рукописи? Де вони написані? Чи мінявся буквений склад їхніх абеток? На ці та багато інших запитань відповіді немає" [Там само. —С. 92].
Ближче до істини доволі поширена версія (особливо в Україні), що Кирило, власне, нічого не винаходив, а, прибувши до Корсуня, лише підправив або, скажімо, модернізував уже існуючі письмена, додавши до них 4 літери із грецького алфавіту. Тобто Кирило несподівано виявив на Русі шукане — письмо, схоже в основі своїй на три "священні" письма: староєврейське, грецьке і римське (на яких до того часу переписувалася Біблія). Треба було лише підправити це письмо, довести до кондиції, щоб воно поширилося по всьому слов'янському світу.
Багато це чи мало? Здається, мало, але це тільки здається. Для цього передусім треба було знати староєврейське, грецьке, латинське і слов'янське письмо. Кирила можна назвати слов'янським Мойсеєм. Адже Мойсей також не винаходив біблійну мову і первісний текст книги Буття, а лише "відкрив" їх для більшого загалу, зробив їх широкодоступними, перевівши з розряду таємних, езотеричних учень в учення для всього народу і дописавши кілька розділів.
Св. Кирило не винаходив ні глаголиці, ні кирилиці, він вивів із небуття ("езотеричних глибин") святе письмо (алфавіт), яким було зашифровано Учення про Бога, світ, людину. Це алфавіт першокниг людства — Книги Єноха, ведичних першокниг, священних текстів Аратти [Частково ці тексти представлені в Піснях птаха Гамаюн та Велесовій книзі]. Записане в них Учення прийшло в Аратту з Півночі. Потім звідси пішло воно у Дворіччя та Єгипет, де й було відроджене Мойсеєм (звісно, з певним доопрацюванням) у вигляді П'ятикнижжя [На саркофазі Тутанхамона у знаменитій піраміді в Гізі виявлено напис... старослов'янською мовою. І який напис! "У віки несе істину сущим, що ти убити намагаєшся, перешкоди ставлячи". Автори тексту докоряють фараону Єгипту, який виступав споконвічним антиподом Аратти. Див.: Глазова Н., Лада В. Вселенские тайны пирамид и Атлантиды. — М., 1997. — С. 45]. Учення було "відкрите" всьому єврейському народу разом з алфавітом, який виявився схожим і на грецький, і на латинський, і на старослов'янський "материнський". Бракувало лише 4 літер, їх і додав Кирило до алфавіту, знайденого в Корсуні. їздив Кирило і в Хозарію і там побачив той же алфавіт, що і в Корсуні, з 22 літер. Додавши до нього ще 4 літери, він одержав щось на зразок грецького алфавіту.
Але знань 4 мов для цього було замало. Тут відіграли роль містичні чинники. Руська абетка наснилася Кирилу... під час його перебування в Моравії. Бона раптом вияскравилася в його свідомості як первісний носій великого, надісланого "зверху" Учення, що лягло в основу Біблії, її грецького, латинського і слов'янського перекладів.
У такий спосіб Київська Русь ніби відкрила свою завісу, і ринуло сюди світло грецької християнської книжності. Учення Христа швидко поширилося по Русі-Україні, всьому слов'янському світу. Не тільки Старий і Новий завіти, не тільки молитовники, а й твори великих візантійських учених-богословів, а також твори Арістотеля та інших грецьких мудреців пішли по всій Русі — від Дону до Сяну і від Корсуня до Новгорода. І даремно пізніші "фахівці" виводили слов'янську грамоту цілковито із грецької чи болгарської. Просто старослов'янська грамота, виплекана в Аратті, на деякий час ніби зникла, згодом знову випливла на поверхню і повернулась на круги своя. Мав рацію М. Ломоносов: "Слов'янська мова ні від грецької, ні від латинської, ні від жодної іншої не походить; отже, сама по собі існує споконвіку..." [Ломоносов М. Избранные философские произведения.—М., 1950.—С.468].
Виходить навпаки: старогрецьке і латинське, а також староєврейське ("біблійне") письмо походить від староруської абетки.
Діяльність св. Кирила відображена в багатьох стародавніх джерелах. Так, чорноризець Храбр (сучасник Кирила) у праці "Про письмена" зазначає, що слов'яни "римськими і грецькими письменами писали слов'янську мову...". Це були "книжні мови". А своє — "старе" — письмо "було в тайні". Кирило, володіючи чотирма мовами (латиною, грецькою, староєврейською і болгарською), "побачив" їхню спільну основу — старослов'янське "таємне" письмо. Уже цитований нами О. Дугін підкреслює: "... слов'янська азбука є настільки ж давньою, як і грецька, санскритська, староєврейська чи китайська, бо всі вони походять з Вічного джерела (сакрального Учення — Ю. К.), порівняно з яким навіть найтриваліші проміжки часу подібні миттєвостям" [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 169].
Відомо також, що Кирилу в Херсоні представили діда з "довгою бородою і синіми, як небо, очима". Він дав Кирилу Євангелія і Псалтир і заговорив мовою, схожою на мову його матері (праслов'янську — Ю. К.). А самі книги були написані літерами відомих Кирилу азбук (латина, грецька, староєврейська) і доповнені рядом невідомих знаків. Дід виявився русичем із "країни великих рік". Ця абетка постала перед нами з відкриттям Велесової книги! Її і доповнив Кирило чотирма літерами. Так народилася кирилиця — велика книжна мова русичів.
І ринув, повторюємо, на Русь потік перекладів з грецької та латини не лише релігійних, але й світських книг. Також і в Чехію, Польщу, Болгарію... Київська Русь вийшла на орбіту світової культури. І так було до XVIII століття ("Енеїда" Котляревського — переробка Вергіліевої поеми).
І тепер зрозуміло, чому противники християнської віри — прибічники Мага-віри та її пророка Л. Силенка — вважають святих Кирила і Мефодія "жидівськими ставлениками", губителями української духовності": християнство швидко поширилося по всій Русі завдяки книжній мові, яка стала мовою руської (української) православної церкви.
Таким чином, до Кирила й Мефодія вважалися священними три мови: староєврейська, грецька і латинь. А їхня "прамати" старослов'янська була в "езотеричному небутті". Кирило "відкрив" її і увів до складу священних мов Західної цивілізації.
Я єсмь Альфа і Омега. Біблія
Містичний санскрит — священна мова таємного Учення, надісланого "зверху" і збереженого ведичними жерцями Арктиди. В Індії, куди він був принесений із загиблої країни Куш (Ар'я-Варти) на рубежі III-II тисячоліть до н. е., санскритська мова та її письмо називались "брахмані". В Аратті, куди вона була принесена із Північної Європи ще раніше (у V—IV тисячоліттях до н. е.), санскрит одержав назву "мова птахів". Тим самим наголошувалося її небесне походження. Це мова мітраїстських містерій та молитов. Нею ж написана Книга Єноха — попередниця Старого Завіту, принесена в Арктиду із пітьми допотопних тисячоліть і тут збережена вищими жерцями правоарійської орієнтації.
Була своя священна книга і у жерців лівоарійської орієнтації, яка зберігалася в культурному центрі Туле. Вона стала попередницею "окультних письмен", таких, наприклад, як Книга Адонірама, Ура-Лінда і певною мірою сатанинська біблія (різні її редакції). Ця священна книга нордичних лівоарійців була написана також алфавітним письмом — тим же, що й правоарійська Книга Єноха. Адже літери алфавіту самі по собі нейтральні і можуть бути носіями ідей будь-якої спрямованості ("Майн кампф", "Міф XX століття", "Маніфест Комуністичної партії" і лютеранська Біблія написані за допомогою одного алфавіту).
Нордичне першоджерело староруського алфавіту, звичайно, ще належить обґрунтувати. Але в рунічних переказах проглядається зв'язок письма Аратти з нордичними містичними письменами. Наприклад:
Аз — стародавнє творіння Азгарда І короля Вальхалли.
Це рядки із стародавнього протоскандинавського переказу, написання літер якого чимось нагадують... нашу кирилицю, її перша буква — Аз — водночас означає займенник 1-ї особи — Я, що свідчить про високу духовність самого письма (Я — людина, особистість — на першому місці!).
Комуністична система боялася цього "Я". Побутувало радянсько-пролетарське прислів'я: "Я — остання літера алфавіту". Але в літургійних книгах православ'я у всі часи лунало грізно-велично: "И Азъ воздам!" Не випадково було також вилучено "і" — рунічний (арійський) символ духовності. В українській абетці цей символ зберігся. І от ми бачимо: староруське "Азъ", грецьке "Аль-фа", єврейське "Ал-еф" сягають корінням у старогерманське "Ас" — Бог; індійське Ат-ман" — Я, Бог; єврейське "Апі" — Я; шумерське "Aпі" — Я, Бог і навіть біблійне "Адам" — Атман, Я, Бог. А якщо усе це перевернути, то виявиться, що в основі цих означень лежить найголовніше, чим живе Всесвіт, — Бог й Особа, а саме: руське (українське) Аз, колись принесене аріями в Аратту, розчинене в інших мовах і раптом знову воскресле з пітьми століть наприкінці першого тисячоліття в Київській Русі.
Бог — "Ага", "Атман", "Ас" — та його "іскра" —» "Людина — Аз — Я" — ось перша літера священної староруської абетки!
Хоч як би там було, слов'янська назва першої літери та її збіг з особовим займенником ("Аз") є напрочуд яскравою вказівкою на споконвіку арійський сакральний світогляд, зафіксований у староруській абетці, елементи якого несподівано випливли у IX столітті (у кирилиці) в новому і свіжому православно-слов'янсько-нордичному за походженням алфавіті [Докладніше про це див.: Дугин А. Мистерии Евразии].