Мы не живем, мы лишь надеемся, что будем жить.
Вольтер
Князь світу цього буде вигнаний геть.
Біблія
Повернувшись з Москви вранці 26 квітня, я дуже здивувався, побачивши в себе вдома Гуру. Алла Олександрівна полетіла, а він залишився. Знаючи, що я от-от повернуся, він з моєю дружиною чекали на мене перед сніданком. Гість відразу накинувся з запитаннями, але я нічого цікавого не міг повідомити про зустріч з А. П. Александровим та Є. П. Веліховим. Тільки й сказав:
— Не вірять вони нам, вимагають аргументів.
Ніч з 26 на 27 квітня Гуру провів майже без сну. Сидів у лоджії, вкрившись пальтом, і дивився на завмерлу площу Перемоги. Вранці запитав:
— У який бік Прип'ять?
Я показав праворуч, де вдалині червоніли вогники телевізійної вежі. Недовго думаючи, Гуру вирішив поїхати до Чорнобиля. Я з неохотою супроводжував старого. Доїхали ми до Вишгорода. Оглянули там старовинний храм часів Київської
Русі, який, признаюсь, ледве розшукали. Вже на подвір'ї церкви Гуру зазначив:
— Саме тут колись знаходилась друга за значущістю реліквія України — найдавніша з усіх відомих у світі ікона Богоматері. Про неї ми вже згадували.
У лиху годину в Росії завжди зверталися до неї за допомогою. Ікону приносили на Бородинське поле разом із Смоленською Богоматір'ю: російське військо, починаючи з Кутузова, цілувало її перед битвою. Коли фашистські війська стояли за 20-30 кілометрів від Москви, Богоматір винесли на Красну площу. І це при Сталіні! На параді 7 листопада 1941 року війська проходили повз мавзолей, а потім — Спаські ворота, де була друга трибуна — поміст, на якому єпископ Олексій (невдовзі став патріархом усієї Русі) здіймав хрест. Поряд стояла Чудотворна Богоматір. І — диво! Атеїстичне виховані солдати як один знімали шапки, декотрі хрестилися, в усіх світлішали обличчя. І йшли вони далі, озираючись, усміхаючись радісно й здивовано. Йшли вони відразу на передову. Сталін знав, що робив... Ефект був вражаючий. Думаю, сила тих солдатів подесятерилася. За місяць розпочався великий наступ 1941-го.
— Відомо також, — вів далі Гуру, — що Г. К. Жуков (а то була харизматична, доленосна для Росії особистість), коли його призначили керувати підмосковною операцією, пішов до Успенського собору вклонитися Богоматері. Він знав історію цієї ікони й склав обітницю повернути їй справжнє ім я і встановити її знову у Вишгородському соборі. Коли визволили Київ, він порушував це питання перед Сталіним. Але марно. Тоді Жуков привіз і поставив у Володимирському соборі Києва розкішну ікону Богоматері. Чого у Володимирському? Бо Вишгородський у той час (та ще й сьогодні, як бачите) був у жахливому стані. Ікона Жукова, як багато хто її називає, й досі стоїть зліва від входу, біля рамки з мощами св. Макарія. Така ось зворушлива історія.
— Звідки він привіз ікону?
— Узяв її в одному з розбитих храмів Воронежа ще у 1943 році й возив за собою.
...Було близько 10-ї ранку. Ми прийшли на зупинку й почали чекати автобус до Прип'яті. Гуру розпочав нову оповідь:
— Знаєте, звідки назва така — Прип'ять? Від слова "припинати", або "розпинати". Коли князь Володимир запровадив християнство, тутешні волхви збирали народ у лісових нетрях і закликали до непослуху. Довелося дружинникам ловити цих характерників і страчувати, припинаючи до дерев. Ідолів Перуна в цих місцях незабаром знищили, а от повалити постаті Велеса — бога землі, квітуючої під сонцем, — так і не вдалося. Народ стояв на смерть, кажучи: "Ми — Велесові онуки. Убийте нас, але Велеса не чіпайте". І так по всій Київській землі. І ви знаєте, Володимир змушений був піти на поступки. Прип'ять — один із заповідників Рун-віри.
Так говорив Гуру й усе поглядав, чи не йде автобус. Але дивно — ми чекали вже близько години. На зупинці зібралося багато людей, а транспорту не було. Взагалі на трасі не було руху. Люди висловлювали різні припущення. І раптом повз нас у бік Києва промчали легковики, в основному чорні "волги", і в них можна було розгледіти людей... у якихось, пробачте, "намордниках". Надто дивний вигляд мали маски і на обличчях дітей... Було таке враження, що з машин на нас дивилися свинячі рила. І тут я почув:
— Респіратори!
Згодом повз нас летіли цілі кавалькади машин. Як потім з'ясувалося, це терміново покидали свої дачі й місця відпочинку сім'ї всіляких начальників.
— Респіратори! — чомусь саме це слово лунало тривожним рефреном у юрмі.
Гуру схопив мене за руку.
— Юрію Михайловичу, це ВОНА!
— Хто "вона"? — не второпав я.
— Зірка Полин!
Тут мене як обухом по голові!.. Кажу це не задля красного слівця. Здається, на моєму обличчі Гуру побачив таке збентеження, що став мене втішати. Ролі наші помінялися. То він був у стані тривожного очікування й розгубленості, а я, думаючи, що інтуїція старого оманлива, втішав його і навіть насміхався з нього, а тепер, навпаки, він побачив моє сум'яття і почав заспокоювати мене. Я дивився на Гуру, як на всесильного чарівника, — на таке блискуче підтвердження завбачення я ніяк не сподівався. А він внутрішньо торжествував, розуміючи, що не до часу демонструвати свій тріумф.
— От бачите! А вони відвертали носи від мене! — показував Самден пальцем кудись убік.
Не буде перебільшенням сказати, що той випадок остаточно змінив мій світогляд. Усе, що раніше говорив мені Гуру, все, що я на той час прочитав у Біблії, висвітилося для мене новим світлом. Хотів би я тепер подивитися в обличчя ідеологів АЕС, до яких звертався Гуру, точно вказуючи дату, місце, характер і розміри катастрофи. "Ось тобі й голос німоти!" — дзвеніло в моїй голові.
Самый жестокий господин — это бывший раб.
Платон
Мені запам'яталися слова Гуру про Чорнобильську катастрофу як "реальний початок кінця'', кінця того бездуховного світу, в якому такі удари долі стають неминучими. Вплив цієї катастрофи на спрямованість думок мас, на психологію і вчинки керівників усіх рівнів можна уподібнити внутрішній пружині, яка, випрямляючись, підштовхувала процес, що знаменував собою "кінець більшовицьких часів". Події ці добре відомі: прихід до влади М. С. Горбачова, вихід Литви зі складу СРСР, криваві події в Баку, Тбілісі, Біловезькі угоди про розпуск СРСР і утворення СНД, серпневі події 1991 року, заборона КПРС та інші. Хоч би щоб там не говорили, а за ними стояв Чорнобиль, в усякому разі його присутність і вплив на менталітет учасників згаданих вище подій не можна заперечувати.
А події ці — тепер усім зрозуміло — стали доленосними не лише для України чи колишнього СРСР, а й для всього людства. Вони не могли "пройти" поза увагою біблійних пророків. І я попросив Гуру проаналізувати найважливіші віхи нашої недавньої історії з позицій Біблії.
Нижче наводиться мій переказ його записок на цю тему. В них ідеться про крах комунізму в СРСР, а отже і в Україні.
— Ми тепер краще розуміємо теорію і практику фашизму й сталінщини, маоцзедунізму й полпотівщини. Якщо на початку світу було слово правди — Боже Слово, то біля витоків антисвіту, кривавого місива спотвореної суспільної системи було фарисейське слово — слово сатани. Вся небезпека й мерзенність таких режимів — у спокусливому сатанізмі, що принаджує до них не лише люмпенів, а й мільйони представників середніх верств суспільства. Як тільки маси "впіймалися" на гачок, пастка зачиняється. Не випадково всі сатанинські режими, в першу чергу, викорінюють віру в Бога, насаджуючи або атеїзм і матеріалізм (СРСР), або диявольський містицизм, окультні вчення, як то було у фашистській Німеччині. А ви думаєте, з чого б це у більшовиків така фанатична ненависть до релігії? Десятки тисяч священнослужителів були репресовані, розстріляні, тисячі храмів зруйновані...
Фарисейство біблійне й сучасне — це спокушання мас і прикриття гріха законами або інтересами народу, держави, класу. Справа не тільки у звірствах, садизмі, кровопусканнях як таких. Весь трагізм у тому, що всі ці злодіяння освячувалися державним законодавством, партійною ідеологією і тим самим виводилися за рамки понять гріха, злочину, совісті, людської порядності, гуманізму.
У що на практиці виливається фарисейство — еманація сатани? Що приховується за солодкими словами книжників і облудників?
Відповіді на ці питання можна знайти в таких розділах Старого Завіту, як книги Суддів, Царств, Ездри, а також... у творах давньогрецького філософа Платона "Держава" й "Закони". Вдумливий читач не може не помітити: все це про нас — наші суспільні системи (навіть із зазначенням деяких дат!). Не випадково платонівські "Закони" після революції в нас не публікували. А в Чехословаччию, наприклад, 1969 року було влаштоване публічне судилище над тими, хто читав цей твір. Зверніть увагу, Платона, котрий жив у V столітті до н. е., боялися марксисти-фарисеї XX століття н. е.!
Читаючи "Закони", важко збагнути, чого вони більше стосуються: сталінізму чи маоїзму? Як відомо, Мао свою соціалістичну Піднебесну повністю скопіював у Платона, навіть строк її існування такий же — 10 тисяч років. Гітлер, до речі, також послуговувався цією цифрою, визначаючи історичний вік Третього рейху.
Але чи існує зв'язок творів Платона з Біблією? Виявляється, найбезпосередніший, про що багато сучасних філософів навіть не здогадується, а може, й свідомо замовчує. Підстави для такого замовчування з'явилися після більшовицького розгрому так званих космополітів у 1948 році, коли нищівної критики зазнали філософські праці, де вказувалося на іудейську громаду як на можливий об'єкт платонівської концепції "ідеальної держави" й комуністичних поглядів.
Навіть такі маститі платонознавці, як професори О. Ф. Лосєв і В. Ф. Асмус, спантеличено знизують плечима, відповідаючи на питання про те, які реальні суспільні системи давнього світу лягли в основу виведених Платоном чотирьох форм держави (тимократії, олігархи, демократії, тиранії), не кажучи вже про платонівську "ідеальну державу". Але ж Платон вельми прозоро натякає, що у згаданих вище творах він зобразив "умови життя людей, котрі рятувалися на вершинах гір під час потопу" (згадаймо Біблію!).
Філософів бентежить те, що Платон "пронизує" виведені державні устрої та уложення відносинами й порядками в громаді. У Платона панує громадський дух, але цього ніяк не скажеш про жоден грецький поліс, де давно діють товарні відносини. А тут — колективне стоїть вище особистого, це явно комунізм. І наші автори роблять висновок: Платон, мовляв, описує первіснообщинний устрій! Але ж звідки в первісному суспільстві виникають такі розвинуті й різноманітні форми держави? На це питання автори не відповідають. Та и що тут скажеш?
А пояснюється все це дуже просто, якщо взяти до уваги єврейську громаду, культивовану століттями, котра за Платона сягнула свого розквіту. За таких обставин легко зробити й наступні кроки в розумінні великих творів Платона. А саме: читай уважно книги Суддів і Царств Старого Завіту. Там є і всі форми державного устрою (звісно, не в такому узагальненому, детально виписаному вигляді, як у давньогрецького філософа), і основи фарисейської облудно-демократичної держави, й основи комунізму.
Можна навести й інші факти, що засвідчують прямий зв'язок соціальних теорій Платона з біблійними текстами. Платон, як відомо, належав до піфагорійців, навчався у Піфагора, котрого стародавні автори називали "виучнем єгиптян і Заратустри". Ми уважно проаналізували скупі відомості, що збереглися, про життя й діяльність Піфагора. Виявляється, його вчення більше тяжіє до халдейської магії, ніж до єгипетських містерій [Це підтверджують і деякі автори. Наприклад, Секст Емпірик досить переконливо доводить зв'язок учення Піфагора з халдейською астрологією]. А халдеї духовно дуже близькі до іудейських містерій (у Біблії сказано, що свою грамоту халдеї одержали від прабатька євреїв Авраама). Відомо, що Піфагор не показувався учням, а віщав, прикриваючись запоною (саме така форма відправи існує в ізраїльській скінії — наметі, перегородженому завісою). Та й родом Піфагор був зі східних, прилеглих до Ізраїлю, районів Давньої Греції.
Зазвичай деякі автори пишуть, що Піфагор і Платон здобували освіту на Сході, в єгиптян і халдейських мудреців. Це, м'яко кажучи, другорядні відомості, вони лише відволікають від суті справи. Загальновідомо, що Піфагор і Платон — вихованці саме іудейських мудреців і пророків. Вони вчилися у знаменитому за сивої давнини місті Іліополі (згадуване у Біблії як місто Бефсаліс), тобто місті Сонця. Це одне з найдавніших міст світу, і належало воно країні Гесемській (Єгипет). Це вотчина біблійного Йосипа, проданого свого часу братами. Тут знаходився чудовий храм жерця Потифера, на взірець якого Соломон збудував Єрусалимський храм, Згодом Іліополь з його іудейським храмом став своєрідною Меккою для еллінських (давньогрецьких) євреїв. Саме серед них і були Піфагор і Платон. Вони навіть одержали посвячення у члени багатої і вченої корпорації іліопольських жерців, членом якої раніше був Мойсей. Отже, Мойсей, Піфагор і Платон — члени однієї іудейської громади, жерці одного й того ж храму.
Але напрямки зв'язує платонівські погляди з іудейськими давньогрецький філософ Сократ. Двадцятирічним юнаком Платон зустрівся з Сократом, і той "перевернув його життя". Платон став "сократиком", цілком і повністю віддав себе в руки цьому "сатирові". А останній умів підкоряти (в духовному розумінні) людей. Недарма майже всі головні твори Платона написані у вигляді діалогів з Сократом. Сократ віщає через Платона! І є досить достовірні дані про те, що Сократ був... іудей. Як і його дружина — знаменита Ксантиппа [Див.: Клаведь Моріс Ми всі його вбили, або "цей еврей Сократ".—Париж, 1949 (фр. мовою)].
Хіба випадково, що саме послідовники Платона (неоплатоніки) взяли на озброєння біблійне вчення і склали філософську основу християнства? Знаменитий Філон Александрійський (сучасник Ісуса Христа і його послідовник, хоча ніколи з ним за життя не зустрічався) був водночас іудаїстом і платоніком. В. Ф. Асмус пише: "Філософія Філона є спробою поєднати іудаїзм з грецькою філософією (мається на увазі, насамперед, учення Платона — Ю. К.). В основі поглядів Філона — П'ятикнижжя Мойсея. У П'ятикнижжі він вбачає джерело всієї грецької мудрості". Дуже серйозне свідчення.
Але навіщо ми так детально говоримо про це? Справа ось у чому: вчення Платона (і не лише його соціальна теорія) виступає елементом Старого Завіту — програми людства... Платон, як і Біблія, стисло зафіксував те, що згодом в кульмінаційні періоди історії розгорнулося в жахливих, разючих масштабах.
Справді, в "Законах" Платон описує в буквальному розумінні абсолютистсько-поліцейську, тоталітарну державу з неймовірно суворим законодавством, забороною всіляких свобод, прославлянням збудованої на 10 тисяч років суспільної системи, яка начебто забезпечує загальне щастя. Не потрібно заново описувати "сталинщину", читай "Закони" Платона (V ст. до н. е.) — там усе описано. Особливо детально аналізується система, націлена на будівництво колективістського суспільства. Згадуваний платонознавець О. Ф. Лосєв, пише: "Жорстокість покарань за найменші провини, що пронизує всю законодавчу й виконавчу практику заснованого Платоном "ідеального уряду"," перевищує всі найжорстокіші режими, які знала історія. Те, що участь у державній змові караєтъся в "ідеальній державі" Платона смертю, або те, що смертна кара загрожує керівникам окремих груп, що вчинили антидержавні дії (мирні чи воєнні — байдуже), або рядовим громадянам за переховування вигнанця, або за перехід кордону, це ще не так дивно. Не лише здивує, а й збентежить будь-якого читача "Законів" ознайомлення з твором" [Логев А. Платоновский объективный идеализм и его трагическая судьба // Платон и его эпоха. — М., 1979. — С. 50].
У тексті ніби прямо йдеться про СРСР — державу робітників і селян — і наше суспільство "загального блага". Нечестивці, котрі мають власну думку, в такій державі підлягають ідеологічній обробці. "А якщо нечестивець маскується і лицемірить, бажаючи видати себе за пристойного, то для такого навіть мало однієї або двох смертей", — пише Платон [Там само. — С. 50]. Громадяни, які споруджували приватні святилища або здійснювали магічні обряди без дозволу на те держави, засуджувалися до смертної кари. Тих, з кого нічого взяти за блюзнірства (раби, люмпени), карали м'якше — побиттям або висланням за межі держави. За проповідь "нечестивих" ідей і "неправу" магію передбачалося довічне ув'язнення або "лікування" у психушці. Життєдіяльність трударів підлягала суворій державній регламентації. Якщо, наприклад, вільновідпущений накопичував досить великі статки, його "розкуркулювали" й знищували. Тих, хто займається одразу двома ремеслами, та ще й умудряється хвалити свій товар і вигідно його збувати, чекає в'язниця, штраф і вислання за кордон. За непошанування богів, начальників і батьків — смерть. За намір (лише за сам намір) убити когось — смерть... Задля підтримання сталості в суспільстві й в ім'я торжества ідеалів (світле майбутнє?!) загального благоденства автор обґрунтовує доцільність запровадження масових репресій.
Таким же жахом, страшним цинізмом віє і від другої концепції Платона в "Законах". В "ідеальній державі" всі повинні жити легко, весело й радісно. Мало того, всі зобов'язані гаряче схвалювати будь-які акції держави, повсякчас танцювати й співати з радощів. Уся держава, пише Платон, зверху донизу має співати, танцювати й хвалити своїх провідних стратегів. Як тут не згадати тридцяті пісенні роки в СРСР!
Але й цього замало. Єдиним змістом пісень і танців має бути хвала законодавству, несамовите славослів'я на адресу законів, законодавців, провідних політиків і стратегів. Ці загальні пісні й танці, відповідно до задуму Платона, мають приховувати звірячу жорстокість тоталітарної держави.
І, нарешті, третя — узагальнююча — концепція суспільного ладу, викладена в "Законах". В ній ідеться про те, що люди — це лише ляльки в руках богів і стратегів, лише іграшки для них і з власної волі нічого робити не можуть і зась. Саме крізь такі ляльки проходять нитки, за допомогою яких здійснюється управління суспільством. Смикнуть за одну нитку — люди роблять одне, смикнуть за другу — люди роблять інше. Як тут не вигукнути: та це ж наша "рідна" радянська концепція про людину-гвинтик!
Вважали, що описане у творі Платона — чистісінька утопія, фантазія хворої уяви. Але у XX столітті практично все викладене в "Законах реалізоване, втілене в життя, причому в гіпертрофованих, особливо жорстоких і цинічних формах. І є всі підстави припустити: Платон знав, до чого призводить ідея заперечення пріоритету особистості в їм’я "загального благоденствія'", ідея колективістської держави, що ґрунтується на люмпенах і "вільновідпущених". Саме платонівська ідея покладена в основу латинського вислову: "Найжорстокіший пан — це колишній раб" (українське прислів'я: "Немає пана гіршого за Івана").
А можливо, це — попередження? Платон переказує нам біблійне застереження, що не можна замірятися на основи цивілізації, на особистість як головну цінність соціального поступу. Концепція "загального блага" вкрай небезпечна. Закони й порядки в державі мають відповідати природі людини, а не суперечити їй. Інакше народжується держава ляльок і лялькарів, народжується кривава деспотія. Ось про що попереджали нас Біблія і Платон. Але ми занадто пізно зрозуміли смисл цього застереження. Наслідки? Звернемося до статистики: за період з 1918 по 1953 рік в СРСР було засуджено з політичних чи інших мотивів близько 70 мільйонів чоловік, з них знищено або загинуло в тюрмах і таборах більшість. Точніше сказати не можемо: немає даних. Прошу задуматися, не сотні, не тисячі, а мільйони! Біблія і Платон не втрачають своєї актуальності!
Особливо все це актуально для української нації, котра стала на шлях відродження, розбудови своєї незалежної держави. Платонівські інтерпретації соціальних ідей Біблії показують, як не треба робити й що вийде, коли національне відродження здійснюватиметься поза духовним оновленням нації, моральним очищенням особистості.
Запрограмовані в Біблії кінець старого світу, оновлення Неба й Землі слід розуміти як настання нової ери в історії людства, тієї ери, до якої вели нас арії. В астрологічному розумінні у 2003 році закінчується ера Риб і розпочинається ера Водолія — ера панування глибоких, всебічних знань і розсудливих, морально зрілих людей. І справді, хіба нам не остогидли керуючі нами пусті людці, про яких і сказати нічого після закінчення їх життєвого шляху? Ера Водолія (за іудейською астрологією) обіцяє відновити втрачену гармонію світу, ідеали добра, людяності й загального братерства. Це буде ера духовного піднесення й торжества істинної віри, арійського начала у справжньому, шляхетному вигляді. Саме про це й говорить Біблія, коли малює картини після судного часу.
Сатана — джерела зла, брехні, облуди на Землі — буде скутий на тисячу років, а потім скинутий у сірчане палаюче озеро; туди ж потраплять і чорні ангели. Люди вийдуть на принципово новий рівень розуміння Істини й осягнення моральних законів Неба. І друге пришестя... Чи не є це реалізацією прямого й широкомасштабного контакту людства з Космічним Розумом? Чи не запрограмований цей контакт Біблією? А може, й справді ми живемо в період найбільшого історичного зламу, коли Вседержитель готується здійснити кульмінаційний акт щодо контролю життєдіяльності людства — явити нам Сина Свого на осяйній хмарині, під звуки труб і з незліченним почтом херувимів?
Займаючись власним відродженням, ми, українці, маємо не замикатися у своїй шкаралупі. Потрібно узгоджувати свої кроки з кроками усього людства. Ми не самотні у Всесвіті. "Діти Божі" живуть на різних планетах, і Земля — наймолодша з них, а людство — "найнаївніше і найбільш юне" з усіх гуманоїдних (тому сатана й володіє нами). В книзі Іова говориться, що сини Божі одного разу постали перед Богом, і на тій "нараді" сатана репрезентував Землю. Бог розпитує сатану, як той керує на Землі. Сатана відповідає: правлю завдяки тому, що люди все ще піддаються облуді, брехні. На думку багатьох євангелістів, йдеться про представників різних заселених людьми планет.
Напевне, настає епоха, коли внаслідок відкритого контакту землян з представниками Космічного Розуму тут, на Землі, розпочнуться істотні зміни. Наша цивілізація з локальної, земної, перейде до розряду космічних, почнеться пряме входження людства до товариства братів по Розуму. Саме так і потрібно тлумачити біблійний вислів: "І буде нове Небо й нова Земля".
Нарешті розкриється таємниця, хто ж ми такі насправді, звідки ми, який механізм функціонування нашої душі як космічного феномена, як нам жити далі. Звичайно, ми не тварини, позбавлені вовни і пір'я, не елементи продуктивних сил, ми — мікрокосми, у яких, неначе в краплі роси, відбиваються всі закони світобудови. Душа — рефлектор Космосу. Вона включена до космічної драми, через неї проходить велике космічне протистояння сил світла (добра) й сил пітьми (зла). І наш контакт з позаземним Розумом здійсниться не шляхом збивання "тарілок", захоплення їх екіпажів, допитів полонених або, навпаки, "здачі" до них у полон (такі помисли Космічний Розум, напевне, розцінює як дикунство), а шляхом осягнення космічної гармони, морального самовдосконалення, самопідготовки до великої зустрічі в інформаційному полі Всесвіту.
Не ми підемо на відкритий контакт (ми — сторона пасивна й безпорадна), а вони. Вони давно готові, були б ми готові... І хто знає, можливо, біблійна програма на те й дана людству, щоб заздалегідь підготуватися до переходу на якісно новий щабель історії. І можливо, в перспективі, наше національне відродження зіллється із загальнолюдським процесом морального оновлення? Тому кожному з нас потрібно робити все, щоб не про нього були ті біблійні слова: "Ти зважений на вазі і знайдений легеньким", а щоб кожний з нас був гідний нової епохи.