Мир затушил свет истинного знания. Письма махатмы
...Вражає повний збіг стародавньої дедукції і сучасного наукового досвіду.
С. Вавілов
Багато розповідав Гуру і про знання древніх: — Аріїв можна вважати за вчителів людства, "божих наставників" , як писала Олена Блаватська. Нині дуже важко відокремити суто арійські знання від загальнолюдських знань і досвіду. Арії — люди "нетутешніх" знань — поповнювали свій духовний та інтелектуальний потенціал не лише за рахунок власного досвіду, а й інтелектуальних скарбів минулих цивілізацій, Космосу, священних текстів тисячолітньої давнини. Звідси й головна сенсація історії науки і техніки — виявлені суперзнання і супертехнології прадавніх народів деякого мірою можуть лише прогнозуватися сучасною наукою. Цей факт ще не з'ясований як слід вашого раціональною наукою та її "генералами". Постає парадоксальне питання: чи не зведеться подальший науковий прогрес людства до творчого освоєння інтелектуального і духовного потенціалу далекого минулого? І хто запрограмував цей незбагненний коловорот?
Інтелектуальне буття людства є найбільш загадковим, просякнутим інформаційними парадоксами, хоча й відзначеними багатьма авторами, але ще не осмисленими і як слід не витлумаченими. І якщо історик Дж. Агассі сумно констатує, що "...вивчення історії науки перебуває нині у плачевному стані", то це пояснюється не браком позитивних знань у цій галузі, а неможливістю звести кінці з кінцями.
Назвемо лише три парадокси, котрі заводять у глухий кут істориків науки. Перший: чим більше відомостей ми дістаємо про генезис наших сучасних знань, тим більше з'ясовується, що вони (в усякому разі основна їх частина) сягають своїм корінням глибин тисячоліть і зникають у мороці бронзового віку і неоліту. Перед здивованим сучасником людство постає більш "старим" і мудрим, ніж це здавалося зовсім недавно. От і виходить, що розумовий розвиток людства — від часів Арістотеля і до наших днів — це багато в чому повторення шляху, що його вже хтось здолав. Виходить, мав рацію Платон: людство справді мовби пригадує те, про що вже колись знало, але призабуло.
Другий парадокс, тісно пов'язаний з першим, полягає у відшукуванні нових фактів, що свідчать про наявність у найдавніших народів таких знань і цілих теоретичних систем, котрі не можна вважати правомірними я точки зору особливостей тієї епохи, тодішнього рівня технологічного і соціально-економічного розвитку людства. Нагромаджується дедалі більше інформаційних феноменів давнини, котрі сприймаються сучасниками як якесь "диво", "надзнання", здобуте не з власного досвіду, а з комунікації десь ззовні. Звідки?
Третій парадокс, мабуть, найдивовижніший: чим більше піднімається завіса над інтелектуальним потенціалом супер-давніх цивілізацій, тим чіткіше окреслюються риси... наших майбутніх знань. З пітьми віків ми черпаємо для себе перспективні ідеї, що несуть переворот у сучасне світосприйняття.
Та звернімося до фактів. При цьому заради істини поставимо себе у найжорсткіші рамки: по-перше, відкинемо поки що найбільш "підозрілі", а проте такі явища, з приводу яких сперечаються спеціалісти і які підкріплюють впевненість прибічників відвідання Землі інопланетянами (скафандроподібні зображення, Баальбекська веранда в Лівані, "аеронавігаційіні" знаки в Перу, "ракета" з Паленке, карта турецького адмірала XVI століття, "зліт ракети" на гобелені Ш. Лебрена та багато інших). По-друге, виключимо з розгляду дані технологічного досліду, інформацію суто прикладного характеру, вважаючи, що багатотисячолітній досвід міг випадково привести людей до унікальних відкриттів, що мають практичне значення.
У даному випадку ми беремо до уваги точку зору деяких істориків (М. Коростовцева, А. Монгайта та ін.), хоч і не цілком її поділяємо. На нашу думку, припустити, що, наприклад, технологію порошкової металургії відкрито випадково (нею користувалися в Індії 10—12 тисяч років тому), так само важко, як і припустити, що мавпа за необмежено великого перебору клавішів рояля випадково зіграє сонату Бетховена. Навіть для нашого часу ця технологія все ще вважається технологією прийдешнього. По-третє, залишимо поки що поза увагою ідейно-філософські та художні феномени, котрі не можна витлумачити однозначно. Розглядатимемо тільки раціональні знання теоретичного плану, що не допускають однозначного трактування.
Ці парадокси можна зняти, лише припустивши, що народи не "самостійно" накопичували власний інтелектуальний потенціал, а їм хтось приніс знання досить високого рівня.
Платон зводить матерію до математичних форм, що робить сучасна і тим більше робитиме майбутня фізика.
В. Гейзенберг
— Навіть саме запитання дивує нормально мислячих "знавців" історії і техніки. Як же насправді вона могла засвітитися до Вольта, Фарадея, Ладигіна, Яблочкова?! Кому і навіщо знадобилося її засвічувати у бронзовому віці? Але раптом під час розкопок у Месопотамії виявляють конструкції, котрі, на думку спеціалістів, були, по суті... гальванічними елементами.
Більш ґрунтовне вивчення прадавніх цивілізацій підводить до однозначного висновку: в їхньому розпорядженні були прикладні знання і технологічні секрети, не пов'язані з виробничими потребами (як, наприклад, в нашій індустріальній цивілізації), і використовували їх не стільки для економічних, скільки для культових цілей. Дивно, але факт.
Зазначимо насамперед, що від тих народів прийшли до нас так звані прості "машини" — клин, важіль, похила площина, блок, колесо. У колисці цивілізації були також свердла, вироблення й використання заліза з технологічною метою. Тут ми бачимо не тільки простенькі знаряддя для підйому води (в Єгипті — шадуф, у Месопотамії — чигир), але й "водопідйомну" машину.
Задовго до античного світу люди вміли виробляти скло, фаянс, поливу, зналися на секретах лудіння й холодної обробки металу (в Давній Індії). Нафтою у Месопотамії користувалися принаймні п'ять тисяч років тому, переганяючи 5 на бензин, гас, мастило, гудрон. Широко відомі й чудеса найдавнішої піротехніки. Немеркнучі барви древніх приховують у собі не тільки натхнення митців, а й вельми значні знання в галузі прикладної хімії.
Хоча останніми десятиріччями наша наївність у трактуванні можливостей давньої науки і техніки дещо поменшала, ми і досі недооцінюємо інформаційно-технологічний потенціал і взагалі інтелектуальний кругозір давніх народів. Далеко не всі, на жаль, поділяють висновки Тура Хейєрдала, яких він дійшов під час своїх численних подорожей. Він попереджав не поспішати з оцінкою давніх технічних знань і досвіду як дитинства людства. Варто уважніше поставитись до таких явищ, як наявність у династичному Єгипті автоматів для відчинення дверей у храмах, для продажу священної води, токарного верстата, механічної молотарки і навіть планера.
Сенсації в історії математики (як і решти наук) з'являються одна за одною. Знаменита теорема Піфагора, що за її відкриття давній грек пожертвував 100 биків, виявляється, була відома єгиптянам за три тисячі літ до Піфагора, причому відома не тільки для окремих випадків, а й у всій своїй цілковитій загальності. І не тільки єгиптянам, але й протосемітам, прото-індійцям, давнім китайцям.
Є чимало неспростованих свідоцтв того, що численні дивовижні досягнення античних математиків більш раннього походження кореняться у Вавилоні і Давньому Єгипті. Більше того, відомий німецький математик А. Шпайзер ще у 20-ті роки зазначав, що елементарна математика... має пізніше походження, ніж вища. Цей парадокс Шпайзер ніяк не пояснює, але зауважує: "На користь пізнішого походження елементарної математики свідчить хоча б те, що вона явно схильна до нуднуватості — властивості, судячи з усього, їй притаманній, тоді як творчий математик завжди воліє зайнятися завданнями цікавими і красивими". Справді парадокс. І подібні парадокси дедалі частіше виявляються в різних галузях знань. Як же тоді бути з універсальним принципом поступу науки — від простого до складного?
Деякі математики й історики певні того, що переважна більшість конкретних математичних результатів, що дійшли до нас у вигляді фрагментів і датовані V—III тисячоліттями до н.е. і навіть раніше, — усе це "складові" розвинутого й досконалого апарату вищої математики, який давав можливість розв'язувати дуже складні, мало не сучасного рівня завдання.
Відомо також, що Коперник запозичив геліоцентричну систему світобудови в піфагорійців, а останні — у вавилонських жерців.
Розв'язання загадки світобудови було таке несподіване і спершу видалося таким абсурдним, що навіть інквізиція, либонь, через 73 роки по смерті Коперника, схаменулася і повела з ним жорстоку боротьбу. Але що особливо цікаво: і в античному світі (за дві тисячі літ до Коперника) вже велась не менш жорстока боротьба проти геліоцентричної системи й наводилися ті ж самі аргументи проти кулястості Землі та її обертання навколо Сонця: ну як може Земля бути кулястою, коли перед очима вона постає плоскою? Як можуть люди в "нижній півкулі" ходити догори ногами? Як вони утримуються на поверхні? І яким чином Земля здатна "ні на що не спиратися" і при цьому нікуди не впасти? Навіть таким титанам думки, як Арістотель і Лукрецій Кар, ці аргументи здавалися просто вбивчими.
Цікавою є інформація щодо визначення розмірів, а також широт і довгот земної кулі. Так, середньоазіатський вчений ХІІ століття Беруні розповідає, що радіус Землі начебто вперше обчислив у II столітті до н. е. Ератосфен. Він порівнював точки літнього сонцестояння в Александра й Сієні (нинішній Асуан), зазираючи у глибокі колодязі, а відстань між цими пунктами (800 км!) вимірював кроками, подорожуючи з купецькими караванами. Сучасні дані про вимірювання параметрів Землі свідчать про те, що ця оповідь — усього лише казка (Беруні просто повторив те, що Ератосфен розповів про себе). Можливо, що древній грек зазирав у колодязі й долав по 800 кілометрів слідом за верблюдами (не зрозуміло тільки, чому караванні стежини пролягали суто по прямій і виключно вздовж меридіана). Але отримати такий результат вимірювання радіуса Землі — 6310,5 кілометра — у такий спосіб нереально. І раптом, набагато пізніше від писань Беруні, в халдейських джерелах виявили, що ще за півтисячоліття до Ератосфена зафіксовано точнісінько такий результат вимірювань радіуса Землі — 6310,5 кілометра. Збіг вражає і викликає підозру. Ось відомі нині радіуси Землі: Халдея (VII ст. до н. е.) — 6310,5 кілометра, Брахма-гупта (Індія, V ст. до н. е.) — 6239,2, Снелліус (1616 р.) — 6153,13, Красовський (1940 р.) — 6371,11 кілометра.
Можна просто "вигадати" кулясту Землю так само, як вигадали, що вона схожа на човен або що тримається на трьох китах. Але вигадати величину радіуса земної кулі, а отже, її кола і об'єму не можна, так само як не можна вигадати відстань від Землі до Сонця (виходячи з останніх даних про єгипетські піраміди, спеціалісти не піддають сумніву, що п'ять тисяч років тому древні таки знали її). Насправді, щоб визначити радіус Землі, треба, по-перше, точно обчислити "точку" сонцестояння в достатньо віддалених пунктах в один і той же день, один і той же час (потрібні, отже, крім інших астрономічних приладів, хронометри і певні засоби зв'язку). По-друге, необхідно винайти досить точні координати певних точок Землі; по-третє, слід пристати на сучасні "посткоперниківські" уявлення про Всесвіт; по-четверте, потрібен досить високий рівень обчислювальної математики.
Спеціалісти вважають, що самих тільки спостережень за сонячними затемненнями для визначення координат Землі аж ніяк не досить. Навіть у XVIII столітті точність визначення довготи в один градус (111 км) була недосяжною. Лише з винайденням морського хронометра, що дав можливість "зберігати час", і а появою знаменитої теореми Ейлера, на підставі якої створили місячні таблиці, можна було визначити довготи досить точно. Але й ця процедура (поки не винайшли електричного телеграфу) була громіздкою й трудомісткою. Наприклад, визнаючи різницю довгот усього лише двох точок (Пулково — Грінвіч) у 1843—1844 роках, на спеціальних суднах перевозили 123 хронометри. Довелося не тільки зібрати всі вітчизняні прилади, а й позичити в інших країн, до того ж залучити до спостережень астрономів зарубіжних обсерваторій. Робота тривала два роки за участю понад тисячу чоловік.
Звідки взялася ця система координат у давніх александрійців (наприклад, у Гіппарха — II ст. до н. е. — широти зафіксовано з точністю до мінут)? Звідки ці вельми точні параметри земної кулі, що їх за нових часів одержали либонь у XIX столітті? Звідки ці знання про рівні різних точок Землі (канал, проритий 3500 років тому в Єгипті, котрий з'єднав Ніл з Червоним морем, свідчить про знання рівня Червоного моря)? Звідки усе це? Невже такі знання дали диваки-самітники, котрі зазирали в колодязі й вимірювали кроками тисячокілометрові простори? І навіщо ці географічні знання у ті часи, коли греки, за висловом давнього автора, сиділи навколо Егейського моря, як жаби навколо ставка?
Характеристики астрономічних і географічних знань найдавніших народів, що наводяться в літературі, як правило, супроводжуються захопленням авторів: "Вражає!" "Неймовірно!", "Загадково!" Насправді вражає, але то є фактом, що народи Месопотамії п'ять — сім тисяч років тому знали про всі сім (крім Землі) планет Сонячної системи і вміли обчислювати їх орбіти.
Стародавні єгиптяни п'ять тисяч років до н. е. (тобто в кам яному віці) мали досконалий календар, за яким рік поділявся на 12 місяців, а місяць — на 30 діб. Цей календар різниться з нашим, сучасним, усього лише нестачею принципу високосного року, і, на думку спеціалістів, він кращий і зручніший за нинішній.
Справжньою таємницею для нас є й календарі "доколумбових" народів Америки, особливо календар Тіауанаку, викарбуваний на загадковій велетенській споруді в Андах — "Воротах Сонця", датований, як мінімум, 10—13 тисячами років до н. е. (це навіть не неоліт, а середній кам'яний вік). Його ще й досі до кінця не розгадано. За місячним календарем майя із обсерваторії в Паленке, місяць дорівнює 29,53086 доби, тобто довший за фактичний (обчислений за допомогою сучасних ЕОМ) на 0,00027 доби, або на 0,9 секунди. Тривалість сонячного року за цим календарем дорівнює 365,2420 доби (на 0,0001 доби довше, ніж за сучасним). Визначення року в 365 діб (з точністю до однієї доби!) вважалося великим відкриттям давньогрецького філософа Фалеса (VI ст. до н. е.). Тепер ми знаємо, що відомості про тривалість року, причому в 10 000 разів точніші, мали жерці майя. За давнини існував цілий ряд календарних систем, точніших, ніж сучасний календар. Наприклад, той, що його мав у своєму розпорядженні знаменитий поет раннього середньовіччя Омар Хайям (створений на основі відомостей, почерпнутих ним з александрійських джерел майже півторатисячолітньої давності), давав похибку в один день за п'ять тисяч років, тим часом, як наш дає таку похибку за 3300 років.
А що як астрономія й математика — усього лише величезний таємничий "флюс" на тілі "нормального" знання древніх? Можливо, в інших галузях давньої науки немає таких яскравих загадкових феноменів? Аж ніяк. У галузі фізики, хімії, біології, медицини древні були обізнані так само широко, як і в астрономи й математиці. Феномени пізнання в цих галузях науки, що йдуть до нас з незапам'ятних часів, так само (якщо не більше) вражають і так само загадкові. В Демокріта і Левкіппа ми знаходимо основи сучасної атомістики, представлені в геніально глибокій формі. В їхньому вченні дано фундаментальну характеристику атомів, що ввійшли в наші сучасні підручники (вони неподільні, існують вічно, незчисленні, невидимі й доступні тільки розуму, відрізняються один від одного структурою, будовою, схемою, порядком і розташуванням, перебувають у безнастанному і довільному русі, згруповуючись по-різному, породжують усю багатоманітність явищ). Цього насправді не можна осягнути, оскільки людство практично вперше зіткнулося з атомами через два з половиною тисячоліття після Демокріта, тобто на порозі XX століття.
Визначний фізик сучасності Ервін Шредінгер у статті "240 років квантової фізики", опублікованій 1948 року в "Анналах фізики", стверджує: "Сучасне атомістичне вчення усього лише повторення теорії Левкіппа і Демокріта". Атомістика Демокріта датується V століттям до н. е. Але в самому античному світі — для нас важливо наголосити на цьому — атомізм аж ніяк не пов'язували виключно з іменами Демокріта і Левкіппа. Вважалося, що він сягає дотроянських часів, випливає десь з глибокої доісторичної прадавності.
Ще за багато віків до нашого літочислення знали, що життя зародилося у воді і поширилося на суходіл (Анаксимандр — VIII ст. до н. е.), що існували нарізно генезис рослин і генезис тварин (Емпедокл — V ст. до н. е.), що існують хімічна війна й хімічна взаємодопомога рослин (Феофраст — IV ст. до и. е.). Відповідні сучасні уявлення виникли в 30-ті роки XX століття після відкриття фітонцидів і водорозчинних виділень коріння рослин. У давніх авторів трапляються фрагменти еволюційної теорії видів і теорії природного добору (Емпедокл), а також концепція походження людини від тварин (Анаксимандр, Арістотель), а в Галена (II ст. н. е.) є вчення про походження людини від людиноподібних мавп. Неважко побачити, що все це — серйозні проблеми і відкриття (багато в чому спірні) науки нашого часу.
Одна з найважливіших і найскладніших проблем, котрі постають перед людством, — проблема пізнання самого себе. В Стародавньому Єгипті шість чи більше тисяч років тому були обізнані з функціями серця, відкрили закон кровообігу, мали уявлення про функції мозку. Лікарі не тільки пломбували зуби, а й робили трепанацію черепа. Якщо єгиптяни цю операцію здійснювали за допомогою мідних інструментів, то ацтеки трепанували кам'яним ножем. Жерці Вавилона п ять — сім тисячоліть тому мали добре опрацьовану анатомічну систему, робили не тільки ампутації кінцівок, а й зрощували переломи, видаляли більма на очах. Великий Гіппократ говорив: "Людина носить лікаря в собі". Ставка на внутрішні сили організму була фундаментальною підвалиною давнього цілительства, в основі якого лежало системне розуміння організму — той самий "організмічний" підхід, що його піднімають на щит останніми десятиріччями біологи і філософи.
Шість тисяч років тому протоіндійці дізналися від аріїв, що безпосереднім призвідником хвороб є бактерії — "міріади крихітних невидимих створінь". Мікроскоп, винайдений у XVII столітті, зробив доступним для вчених нового часу мікросвіт. Роль гіпоталамуса, неконтрольованих процесів психіки, значення біоритмів, зв'язок життєдіяльності організму із сонячною активністю, з порами року та доби і так далі — тільки у XX столітті медицина знову почала осягати ці відомості, знані за сивої давнини.
Багато з того, що стало відомо про біологічну і духовну сутність людини п'ять і більше тисяч років тому, зараз здається напрочуд сучасним. Наприклад, про музику як дуже ефективний знеболюючий засіб оповідалося в єгипетській "Пісні арфіста" (ІІІ тис. до н. е.). Це вважали вигадкою, аж раптом 1959 року в Німеччині відкрили явище слухового знеболювання, із застосуванням якого вже здійснено чимало серйозних операцій на зубах, навіть без місцевої анестезії. Музика тамує біль такою мірою, що хворі під час складних "больових" операцій засинають.
Проблема втіх у терапевтичному розумінні трактується сучасною медициною, по суті, так само, як у давньогрецькій науці витлумачувався гедонізм або на зразок "Пісні арфіста .
Мені, можливо, дорікнуть, що, мовляв, до всього цього давня медицина йшла навпомацки, інтуїтивно. Так, але чому ж ми після давніх єгиптян протягом п'яти тисяч років не спромоглися осягнути це усією нашою наукою і технікою? Лише останніми десятиліттями, використовуючи весь арсенал сучасної нейрохірургії, психологи і генетики, найскладнішу діагностичну апаратуру, наша медицина "підступилася" до багатьох відкриттів мало не доісторичних часів.
Бог Енкі прийшов в Ериду з півночі і приніс повідомлення про закони Космосу. Шумерський міф
— Наука давніх цивілізацій має досить дивний, з точки зору її генезису, вигляд. Якщо вживати термін "древо пізнання", то тут ми бачимо верхівку, часом всю крону, але не бачимо стовбура і кореня. Знання високого рівня представлені у завершеному вигляді — як остаточні висновки, зафіксовані у вигляді настанов, саме так, як складено один давньоєгипетський папірус: "Настанова з приводу того, як здобути знання про темні сили, що їх приховують речі".
Гносеологічний парадокс прадавніх народів можна здолати лише одним шляхом: припустити, що існує "неймовірне", а саме — теоретичні і прикладні знання найвищого ґатунку їм повідомлено у готовому вигляді. Хто повідомив? Звідки?
Власне кажучи, за античності так і вважалося: знання не здобуваються під час спостережень і доведень, не перевіряються на практиці, а йдуть "від Бога", черпаються у готовому вигляді з "богонатхненних книг". Причому, чим давніше джерело, тим воно вагоміше. Платон відверто тлумачить пізнання як "спогади душі". В доантичні часи було ясно як день: знання йшли від жерців, котрі "напряму" контактували з небом. Ці знання не могли народитися з тогочасної практики, та й непотрібні вони були матеріальному виробництву.
Як відомо, численні автори мало не всю астрономію найдавніших народів виводять із потреби визначати строки повеней і польових робіт, мало не всю геометрію й алгебру — з необхідності розподіляти земельні угіддя, обчислювати податки з населення, поголів'я худоби. Це, м'яко кажучи, спрощений підхід. Щоб визначити строки польових робіт і повеней, не треба знати, скільки триває за місячним календарем місяць з точністю до 0,9 секунди і сонячний рік — з точністю до 0,4 секунди. Що ж до майя, котрі жили на території сучасної Мексики, то в них узагалі не було відчутних паводків.
Посилюється загальний інтерес до попередників індоєвропейських народів, що жили у VII—ІІІ тисячоліттях до н. е., а надто до тих, котрі заснували такі цивілізації, що ними заінтриговані не лише фахівці, а й широкий загал освічених людей в усьому світі. Мова йде про етрусків, шумерів, друїдів, мідійців, єгиптян, арамеїв, халдеїв, ефіопів, фінікійців, протосемітів, протоіндійців і дуже схожих на них, але пізніших — майя, інків, ацтеків, ольмеків та інших. Тепер до цих цивілізацій приєднують також Трипілля і Аркаїм. Найсерйозніші дослідники наголошують на дивовижній схожості найдавніших цивілізацій, розкиданих по всій земній кулі, в галузях економіки, соціальній сфері (так званий "азіатський спосіб виробництва"), в культурі, звичаях, міфології, а також відзначають їх таємниче минуле. Хронологія цих народів вельми приблизна: загадковими залишаються їх витоки і в ряді випадків — їх зникнення.
Величні і загадкові цивілізації вражають нас достоту винятковим, "надприродним" розвитком суспільного інтелекту, неймовірним для тих часів рівнем наукових знань, мистецтва, моралі, інтенсивністю духовного життя. І це — за умов примітивної, "дитячої" технології (пізній неоліт та бронзовий вік), гранично низької продуктивності праці, незрілих (а може, це тільки нам здається) суспільних відносин. Але все стає зрозумілим, якщо брати до уваги їх контакти з аріями.
З нашого "космічного" віку ми бачимо, що життєва енергія давніх єгиптян, шумерів, етрусків, протоіндійців, майя, інків виплеснулася назовні у вигляді колосального духовного (інформаційного) вибуху так само потужно, як енергія давніх монголів у вигляді жорстоких завоювань у підмісячному світі. То були держави-легенди, спалахи у темряві, а точніше, навіть не спалахи, а яскраві факели, що не згасали подеколи впродовж століть у "доісторичному" світі, зануреному у морок.
Загадковість ряду прадавніх цивілізацій не слід пояснювати лише недостатністю інформації, зокрема археологічних даних. Більше того, нагромадження відомостей нерідко посилює наше здивування з приводу окремих сторін життя цих "не по-дитячому" розвинених дітей.
Найясхравіший парадокс доеллінських народів — економіка. Бронзовий вік. Примітивні знаряддя праці, бракує чітко окреслених класових стосунків між рабовласниками і рабами. Суспільство однією ногою стоїть у первіснообщинному ладі. Відомо, що за цих умов енергія народу майже повністю витрачалася на добування примітивним способом їжі й виготовлення знарядь виробництва.
Але на такому фоні в Єгипті стале можливим те, що, либонь, не можна було зробити навіть у XVІІІ—XIX століттях, коли продуктивність праці зросла у тисячі разів, а саме: відволікти від матеріального виробництва, від "земних потреб" сотні тисяч чоловік працездатного населення й кинути їх на спорудження пірамід. Населених Єгипту за часів фараонів становило приблизно один-півтора мільйона чоловік. Воно було дуже молоде за нашими уявленнями, позаях середня тривалість життя, очевидно, не перевищувала 20 років. Отже, майже половина людей перебувала у незрілому віці. Якщо взяти до уваги, що у спрудженні деяких пірамід було зайнято до 100 тисяч чоловік і будівництво тривало по 10—20 років, то неважко припустити, що значна частина чоловічого населення країни на десятки років відволікалася від корисної у нашому розумнінні праці. Як же витримувала економічна машина тих часів таке перевантаження? За п'ять тисяч літ ми так і не перевершили рекорд єгиптян у будівництві гігантських споруд. Що ж до доколумбових народів Америки, то в них, наприклад, у ольмеків, ще більш трудомісткі, ніж єгипетські піраміди, споруди.
І ось тепер ми сушимо голову: що це означає? Навіщо єгиптянам піраміди, зведені такою ціною? Навіщо інки й майя в непрохідиих джунглях зводили велетенські храми та прокладали дороги, вистеляючи їх гладенько обтесаними плитами (не маючи ніяких візків)? Яке призначення має величезний Кносський палац — чи то було помешкання царів, чи поховальний пантеон, чи ще щось?
На підставі суто емпіричних знань неможливо було спроектувати і збудувати знаменитий лабіринт храму Аменхотепа ІІІ, а також створити штучне озеро, на березі якого він стоїть. Те, що воно витвір рук людських, очевидно: майже посередині озера на 80 метрів над водою височать дві піраміди. Їх підводна частина дорівнює надводній. Отже, висота цих пірамід — близько 160 метрів. Вода в озері не джерельна (місцевість абсолютно безводна), а потрапляє каналом із Нілу, шість місяців тече в озеро, шість місяців—у річку. Чим більше дізнаємося ми про життя перших цивілізацій, тим менш обґрунтованими здаються наші "тверезі" припущення щодо призначення пірамід, храмів та інших культових споруд, тим більш загадковими постають їх функцій. А якщо уявити: храми, піраміди, інші колоси культового призначення були чи не найважливішими у житті тих народів? А що коли вони були основою, базисною, так би мовити, соціальною структурою, котра забезпечувала контакт з якимось позаземним джерелом духовного життя, яке було животоком для наших предків..., не хлібом, ні, а знанням, що перетворювалося на безпосередню силу? Тим більше, що частку інтелектуальиого потенціалу древніх становили "позаземні" звання, не тільки незбагненні з позиції тогочасного суспільного життя, але недосяжні (або ще не осмислені) для нашої сучасної науки.
Концептуальна структура сучасної фізики
дедалі більше нагадує філософію індуїзму.
А. Салам, фізик, лауреат Нобелівської премії.
— Але головна сенсація історїї науки і техніка — виявлення в прадавніх народів суперзнань і супертехнологій, досягнення яких ми можемо лише прогнозувати для себе, та й то з високим ступенем імовірності. Цей факт ще не осмислила наша раціональна наука. І постає парадоксальне запитання: хто запрограмував цей незбагненний інтелектуальний коловорот?
Візьмемо хоча б праці Платона, точніше, його невеличкий твір "Тімей", у якому висловлено піфагорійські уявлення про будову речовини і світобудову. Викладеш тут фізичні ідеї, зокрема, про те, що речі складені з трикутників, сприймалися як нісенітниця. І лише зовсім недавно фізиків зацікавила платонівська картина мікросвіту. Німецький вчений В. Гейзенберг навіть підмітив, яку велику роль відіграв діалог "Тімей" у формуванні фізичної картини світу. Інтерес фізиків до Демократа дещо підупав, натомість зростає інтерес до Платона, котрий об'єднав учення про елементи з атомістичною концепцією будови речовини. В європейській науці це сталося тільки в XІХ столітті Платон пропонує концепцію атома не як "неподільного", а як складної системи з багатоманітними структурами. Стверджуючи імовірнісний підхід, Платон приписує фізичним часткам форму чотирьох правильних багатогранників — куба, тетраедра, октаедра, ікосаедра. Найновіший напрям сучасної фізики — геометродинаміка — на відміну від класичної фізики аж ніяк не вважає це "нісенітницею". Один з цікавих збігів: у недавно відкритих кварків (найпростіших структурних одиниць матерй) виявили елементи, що зближують їх з платонівськими "трикутниками".
Дуже цікавим є міркування Платона щодо контуру піраміди (тобто тетраедра), котра є першоначалом (сім'ям) вогню, а також душі, духу, життя. Починаєш сприймати піраміди як основні культові споруди всіх перших цивілізацій Єгипту, Месопотамії, Індії, доколумбової Америки.
Що ж до Гейзенберга, то він безпосередньо вказує: чим глибше ми опрацьовуємо теорію елементарних часток, тим більше наближається вона до платонівського вчення. Тут усе правильно, крім одного: дивовижні знання, які багато в чому й зараз живлять фантазію фізиків в їхньому прагненні провіщати майбутнє, приписують самому Платонові. Так ні ж, Платон запозичив їх з різних найдавніших джерел, так само як і оповідь про Атлантиду. Багато з того, що ми пізнаємо в Платона про структуру світу і будову речовини, для нас — знання майбутнього.
Є підстави вважати, що у далекому минулому здобували знання з іншого концептуального методологічного апарату фізики, риси якого ледве окреслюються сьогодні. Цей апарат ґрунтується на широкому використанні інформаційних методів, які дають змогу створювати самоорганізовані фізичні системи (фізика змикається з синергетикою, семантикою, інформатикою) і контролювати внутрішньоатомні інформаційні взаємодії.
Звичайно, все, про що ми тут мовимо, майже на грані фантастики, але деякі відомості дають можливість припускати, що в доісторичні часи люди знали про засоби опанування колосального інформаційного потенціалу атомних ядер. Ми лишень підступилися до цього завдання: існуюча технологія розщеплення ядер нераціональна як з огляду на її екологічну небезпеку, так і тому, що вивільнена при цьому енергія потребує великої кількості трансформацій у процесі її використання.
Можливість безпосереднього управління інформаційними процесами, що відбуваються в атомних ядрах, відкрила б нам вихід у новий вимір світу, колосально розширила б пізнавальну міць нашої цивілізації і здатність контролювати сили природи. Але все це пов'язане з уявою про атом як про природний комп'ютер, що й намагається обґрунтувати сучасна геометродинаміка на чолі з її лідером, визначним американським фізиком-теоретиком Уїлером, котрий спирається... на ідеї Платона.
Особливий інтерес викликають дані, одержані відомим американським дослідником Е. Кейсом. Ще не до кінця вивченим способом (хоча ним успішно послуговуються інші дослідники) він активізував генетичну пам'ять своїх пацієнтів (а їх було кілька тисяч), і в результаті отримав детальний опис багатьох фрагментів цивілізації, пойменованої Атлантидою, яка існувала приблизно 50 000—10 000 років до н. е. Досліди велися у 30-ті роки, і багато з того, що розповідали пацієнти, було незрозумілим через брак багатьох технологічних понять. У наш час дані Кейса заново проаналізували на потужних комп'ютерах, і виявилося, що пацієнти описували, зокрема, пристрої типу лазера, генератора гравітаційних хвиль (теоретично розроблюваного в США), а також інші машини і пристрої, призначення яких нам ще не зрозуміле. Один з таких пристроїв, точніше, схему відновили (його, згідно з описанням Кейса, використовували"в Атлантиді для дистанційного впливу на процеси радіоактивного розпаду у земній корі).
Дедалі очевиднішими і яскравішими стають факти разючої схожості сучасної і прадавніх цивілізацій в галузі наукового знання, зокрема в астрономії, космології, фізиці елементарних часток, біо- та психотехнології (ми вже не згадуємо про окультні науки). Але ще 30—50 років тому через брак відповідних понять у тогочасних наукових парадигмах встановити це було неможливо. Багато ж які процеси і пристрої серед згадуваних у давніх текстах ще й досі задовільно не інтерпретовані, що свідчить про випередження (!) нас давніми цивілізаціями в деяких галузях науки і техніки. Наведемо кілька фактів.
Наприклад, взяти астрономію й космологію. У джайністських і тибетських джерелах згадується про "чорну" планету, що у кілька разів перевищує розмірами Землю і яка "далеко відходить від Сонця". І ось у газеті АН СРСР "Пошук" № 35(70) за 1990 рік читаємо: "...Астрономи мають у своєму розпорядженні розрахунки, згідно з якими за найбільш віддаленим від центру нашої планетної системи Плутоном можуть "ховатися" ще один-два невидимих із Землі об'єкти з великою масою. На думку американського астронома доктора Дж. Андерсона, навколо Сонця обертається принаймні ще одна планета. Припускають, що її маса має бути вп'ятеро більша від земної".
У міфології Давньої Індії та інших прадавніх цивілізацій існують легенди про Чорне Сонце — Люцифера (у тибетських легендах це зірка Тиш'я, у ранньоантичних — зірка Немезида або Прозерпіни). Зірка Люцифера тлумачиться у легендах як друге Сонце — невидиме, але таке, що важить для життя на Землі аж ніяк не менше, ніж видиме світило. Все це вважали вимислом. І раптом у нашому XX столітті справді відкривають двійник Сонця (чорний карлик а масою у три відсотки від сонячної). Але що особливо цікаво: останніми роками вчені схильні думати, що саме періодичне наближення Люцифера-Немезиди (другого Сонця) створює непередбачувані зміни в конфігурації орбіт Землі та, інших планет, що зумовлює нетривіальні мутації структур морфогенетичних полів (появу нових біологічних видів), про що і твердять прадавні легенди!
Відомо було й те, що генезис рослинного і тваринного світів відбувався нарізно, паралельно (а не так, як гадали ще недавно наші сучасники: спочатку, мовляв, з'явилася флора, а вже від неї пішла фауна). Просто одразу Земля засівалася насінинами флори і фауни за певною системою.
Що ж до стабільності обсягу знань, то цей факт ще не доведений, але ми вже готові визнати, що Платон не зовсім помилявся щодо знань, вважаючи їх "спогадами душі".
Споконвіку було Слово... Біблія
— Окремо слід сказати про інформаційний підхід аріїв до дійсності. Інформатика навіть для нас — річ нова. Недарма XX століття визначаємо як століття інформатики, яка виступає у трьох іпостасях — як наука, як технологія і як соціальна інфраструктура (каркас штучної "нервової системи" суспільства). Усе це спрямовано на вивчення й використання з метою поступу інформації — головного ресурсу людства на сучасному етапі. Лише нещодавно інформація стала предметом вивчення. Теорія інформації як галузь науки з'явилася лише наприкінці 40-х років. ЕОМ — засіб її технологічного втілення — теж дітище повоєнного періоду. У першому виданні "Большой Советской Энциклопедии", випущеній у 30-ті роки, не було навіть терміна "інформація". Цей термін якщо й вживали, то в "репортерському" розумінні — як вид газетного матеріалу. І лише в останні два десятиріччя з ним стали пов'язувати цілі галузі індустрії й широкомасштабну наукову дисципліну.
Вважається (це важливо підкреслити), що практична інформатика з усіма її комп'ютерними, телекомунікаційними технологіями — це лише зоря нової ери. Це перші несміливі кроки в новий світ, щось на зразок того, що робила авіація на початку XX століття.
І раптом... — знову це "раптом" — виявляється, що принаймні основні елементи інформатики (включаючи теорію інформації і машини для її опрацювання) були відомі людству ще з доантичних часів. Більше того, інформатика застосовувалася досить масштабно, якщо вірити історичним джерелам, які дійшли до нас і які ми лише в останні десятиріччя змогли ідентифікувати.
Наприклад, саме поняття "інформація", в його науковому розумінні, було чи не найголовнішим поняттям античної і доантичної (арійської) науки. Мова йде про "логос", поняття, що прийшло зі сходу і яке філософи, як то кажуть, затягали за два тисячоліття. Лише останнім часом ми зрозуміли, що воно означало насправді. Як тільки не перекладали поняття "логос": "думка", "знання", "ідея", "розум", "визначення", "пояснення" тощо. І кожного разу відчувалася якась неповнота, неточність перекладу. Це не давало змоги зрозуміти Платона, ведичні тексти. Нарешті нещодавно в США за допомогою ЕОМ здійснили ретельну ідентифікацію цього терміна. З'ясувалося, що найближче він стоїть до термінів "число", "слово", "інформація".
"Тепер, — пише Т. В. Васильєва, — термін "логос" перекладаємо як "слово". Після обхідного шляху через розум, визначення, пояснення і т. ін. знову приходимо до того, що "логос є думка, висловлена в мові, думка виголошена" [Васильева Т. В. Беседа о логосе в платоновском "Теэтете" // Платон и его эпоха. — М., 1979.—С. 287]. Та це ж семантична інформація, до розуміння якої західна наука дійшла лише в 50—60-ті роки XX століття!
У діалозі Платона "Тімей" знаходимо докладний виклад проблем кодування (основи теорії інформації), значення котрих швидко зростає в наші дні. А візьмемо провіщення, завбачення жерців. У Месопотамії, Індії існувало два способи їхнього спілкування з божеством: дійовий (оперативний) і магічний. В обох випадках можливі два види відповідей: один бінарний, тобто 'так — ні", другий, заснований на певному коді [Див.: Оппенхейм Л. Древняя Месопотамия. — М., 1990.—С. 17]... Спосіб інформаційного пошуку жерця нічим не відрізнявся від сучасного пошуку, що ґрунтується на використанні бінарної конструкції ("так — ні"), яка стала інформаційною одиницею — бітом. На використанні цієї одиниці ґрунтується вся сучасна комп'ютерна інформатика.
Коли я вже заговорив про комп'ютери, зазначу, що аналіз традиційної буддійської методики навчання медитації виявляє її разючу схожість з алгоритмами, до яких прийшли дослідники штучного інтелекту (ЕОМ 5-го покоління). З'ясувалося також, що давньоіндійська методика неначе призначена для програмного навчання, розрахованого на серійні персональні комп'ютери.
Духовне життя аріїв багато в чому детерміноване не технологіями матеріального виробництва, а існуванням певного світового інформаційного поля, що містило й переносило інформацію про фізичні об'єкти, технологічні й метричні властивості — такі, що могли породжувати космоголографічний ефект. Ідеться про можливості створювати на величезних відстанях за допомогою інформаційного поля зображення (образи) фізичних об'єктів (включаючи "інопланетян").
Наявні джерела дають змогу зробити висновок: вищі жерці індуїзму за допомогою медитаційних прийомів викликали на прямий (візуальний) контакт своїх богів, котрі раптово "виходили з каміння". Тобто йдеться, напевно, про вміння використовувати голографічні властивості вакууму як інформаційного середовища. Сучасній науці ще далеко до такого вміння. І справа тут, скоріше, не в нашому вмінні, а в здатності позаземних цивілізацій викликати голографічні ефекти на космічних відстанях, що ми спостерігаємо нині під час "зустрічей" з інопланетними "суб'єктами". Але чи це справді суб'єкти, чи їх голографічні зображення? Чи не сприймаємо ми знаки за денотати?
Інформатика, як відомо, ґрунтується на обчислювальній математиці з такими її атрибутами, як алгоритми та програми. Все це з'явилося лише в другій половині XX століття (до цього потреби в обчислювальній математиці у нас не було). Так от, бурхливий розвиток прикладної (обчислювальної) математики — своєрідне повторення минулого. Обчислювальна математика потребує спеціального інструментарію, насамперед ЕОМ. Проте за давніх (арійських) часів також були математичні "машини", точніше, обчислювальні пристрої, причому в широкому користуванні. До таких відносять, для прикладу, мегалітичну споруду в Англії — Стоунхендж, єгипетські й давньоіндійські піраміди й храми, а також піраміди доколумбових народів Америки, загадкові фігури в пустелі Наска (Перу) тощо.
О, разрешите мне загадку жизни! Г. Гейне
— Ці терміни, — продовжував Гуру, — дедалі частіше вживаються в сучасних наукових публікаціях. Мова йде про ідеї та механізми виявлення, використання соціальної, біологічної і психічної енергій. Ці "тонкі" енергії, що навіть не фіксуються фізичними приладами, можуть мати велетенську руйнівну або творчу силу. Вони здатні у поєднанні з якимись світовими хвилями чинити пряму й резонансну дію на відстанях космічних масштабів. Сучасні фахівці ще не навчилися ні фіксувати, ні вимірювати їх, ані тим більше керувати ними.
Думаю, ці енергії становлять, скажемо, субстанцію всіх феноменів, пов'язаних з позаземними цивілізаціями, "потойбічним" світом. А отже, існують всі підстави стверджувати, що арії (на відміну від нас) знали й володіли тонкими енергіями, більше того, вони могли створювати інформаційно-психологічні системи, оснащені машинними пристроями, керованими екстрасенсами.
Один з поширених символічних образів в індуїстській та буддійській філософії — "сітка Індри". Ця метафорична модель структури описується як сітка, сплетена з тонких, але міцних ниток, у вузлах якої закріплені ретельно відполіровані кристали коштовних каменів, які відбиваються один в одному, утворюючи щось подібне до калейдоскопа. Якщо виходити із стандартної методики психотроніки (прямої інтерпретації медитаційних образів), образ "сітки Індри" можна розглядати як схему вельми ефективних приладів і апаратів, котрі реалізують найновіші концепції інформатики й фізики. Один такий приклад — модулятор тонкої структури поля лазерних променів (важлива річ для складних систем стійкого до перешкод зв'язку). Не тільки ці, а й інші прилади можна одержати, якщо кристали у вузлах "сітки Індри" огранувати і взаємно зорієнтувати так, щоб вийшов тривимірний лабіринт, у якому довго циркулюватиме світловий промінь. А якщо заломлені промені "перехоплювати" іншими кристалами і досягти збігу основних вузлів заломлення, можна справляти дію на ритм ядерних пульсацій. А якщо до того ж синхронізувати ці впливи на атомні ядра, можна керувати часом і "глибиною радіоактивного розпаду нестабільних ядер у вузлах "сітки Індри". Одне слово, йдеться про управління термоядерними реакціями, причому названі вище "якщо" вже експериментально реалізовані у США.
У стародавніх міфах є вказівки на існування пристрою схожого типу в Давній Індії та Атлантиді. Тут ними користувалися, зокрема, для відведення землетрусів: посилювали радіоактивне нагрівання і у такий спосіб розм'якшували глибинні зони земної кори, де зосереджується тектонічний стрес, що створюється внаслідок руху континентальних мас. Керували цими пристроями й глобально синхронізували їх роботу висококваліфіковані оператори, котрі вміли регулювати положення кристалів шляхом ювелірних психокінетичних впливів.
Окрім того, вказана конструкція під час реалізації добре відомої в наш час схеми лазерного термоядерного синтезу дає змогу, у разі належного добору геометричних характеристик системи кристалів і синхронізації лазерних імпульсів, здійснювати одночасне (або в швидкій послідовності) "запалювання" кульок-мішеней, розміщених у різних вузлах пересікання променів, розосереджуючи в такий спосіб виділення енергії.
За переказами, за часів розквіту Ар’я-Варти, а ще раніше в Посейдонії існувала глобальна мережа "храмів відродження", розташованих в активних точках біоенергетичного каркаса Землі, олтарями яких виступали "кристали вогню", мікромоделі Всесвіту — динамічної Мандали, що черпали свою живильну силу з Космічного Вогню, відновлюючи своїм промінням життєву енергію старіючих організмів. За даними У. Кейса і кількох стародавніх текстів, тривалість людського життя тоді перевищувала сучасну більш як у 10 разів, а багато сучасних найтяжчих захворювань, обумовлених забрудненням біоенергетичних полів, просто не існувало.
Іншим метафоричним образом індійської міфології, який може знайти застосування в розробленні схем фізичних пристроїв (і наукових концепцій), є образ Священної Змії — персоніфікації Космічної Енергії, що тримає у своїх тісних обіймах численні, закручені у складну багатоступеневу спіраль блискітливі кристали "сітки Індри". Використання ідей, що потенціально, як у зерні, містяться в цьому (як і в інших) метафоричному образі, може сприяти успішному здійсненню керованого термоядерного синтезу, що ґрунтується на методі утримання гарячої плазми в магнітному полі.
Можна провести аналогію й більш несподівану, але досить природну, враховуючи існування біоплазмових теорій функціонування мозку, — аналогію між проблемою усталення термоядерної плазми й завданням досягти абсолютної технічної рівноваги, що було метою таких стародавніх систем психофізичного тренування, як йога, дзен та інші. Аналізуючи це завдання з позиції сучасного системного підходу, можна сказати, що основний методологічний принцип таких учень — урівноважити розум (психіку) за допомогою власних зусиль — полягає у побудові квазізамкненої структури, що має гомеостатичні властивості.
І ось парадоксальне твердження відомого американського фізика, Нобелівського лауреата А. Салама: "Концептуальна структура сучасної фізики дедалі більше нагадує філософію індуїзму".
Але ж я вів мову не про фізиків, а психотронні знання й технології, що являють собою синтез знань у галузі фізики," інформатики, біології, космології. Інтелектуальний синтез такого високого порядку за сучасних умов ще не можливий, — зробив висновок Гуру.
Від автора:
Викладені вище основи фізичних знань аріїв ми з Гуру давали на перегляд академікові А. Будкеру. Матеріали зацікавили вченого. І він вніс до тексту свої редакційні зауваження.
Не розсипайте перлин своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми.
Біблія
— Езотеризм — поняття багаторівневе. Можна так ска зати: езотеричні знання — це частина "нетутешніх , непри родних з позицій загального рівня розвитку тієї чи іншої циві лізації знань, які не є загальнодоступними. Існує багато ступенів езотеричного посвячення (утаємничення), і мудреці відповідного ступеня мають свої межі доступу до знань. Є знання такого рівня, що їх можна довірити лише кільком людям на всій Землі, а є й такі, що притаманні лише Господу Богу.
— А Ви? — спитав я Гуру.
— Мене визнали за двічі народженого, і крім того я пройшов усі сходини монастирського виховання, включаючи відкриття "третього ока". Я пройшов таке страшне випробування, яке підносить людину високо над простими смертними, — випробування смертю. Після 30-денного посту мені дали спеціально приготовлений напій, і я провалився в каталептичний сон. Мене закопали в могилу. В цей час душа "оживає" і пізнає астральний світ.
З цього випробування не кожен виходить живим. Буває, що відкопують трупи. Загалом мене готували до набуття передостаннього ступеня утаємничення. Він доступний лише для великих махатм Агарті й Шамбали.
Але я не хотів би торкатися магії. Говоритиму про інтелектуальний езотеризм у "приземленому" ракурсі. Уявіть собі, що наприкінці війни гітлерівцям стає відомо, як виготовити атомну бомбу, вони отримують повний рецепт і технологічний комплекс її виробництва. Де опинилося б людство? Який був би сьогодні світ? Важко навіть уявити. Але ж ми, наступники, спадкоємці архаїчних аріїв, все це знали, й гітлерівці силкувалися вивідати в нас потрібну інформацію.
Ви знаєте, яку бурхливу діяльність у 1942—1944 роках розгорнули Гіммлер і гестапо щодо пошуку чаші Грааля? До Тибету ринув потік розвідників, паломників, дипломатів, альпіністів, гірничих прохідників, інших спеціалістів — явних, але більше таємних. Чаша Грааля, або камінь Грааля, — матеріальний носій "нетутешньої" інформації. Він вирішує питання входження до інформаційного поля Всесвіту, виступає засобом посилення екстрасенсорних можливостей мудреців, котрі виходять на зв'язок із сузір'ям Оріона. Чаша Грааля має загальноцивілізаційне значення. Колись вона була в Тіауанаку (Південна Америка), потім на півночі Європи у гіпербореїв, далі в Тибеті. На початку нашого століття її місцеперебування змінилося, і нині її в Тибеті немає.
— Де ж вона?
— Таке запитання ставив мені і М. К. Рepix. Але я не маю права розкривати таємницю [Перед смертю Гуру мені признався, що чаша Грааля зараз знаходиться в США, навіть назвав адресу, але просив не розголошувати]. Зрештою, річ не у чаші Грааля. Гітлерівські емісари хотіли вивідати в наших мудреців відомості про атомну, бактеріологічну й психотропну зброю. Немає ніяких сумнівів, що арії могли мати таку зброю за прадавніх часів. Почитайте хоча б Махабхарату. Там достеменно зображені ядерні вибухи, їх наслідки. У книзі Р. Юнга "Яскравіше від тисячі сонць" (М., 1961) ідеться про долю творця атомної бомби Р. Оппенгеймера, якому під час випробування ядерної зброї пригадалися саме ці слова із "Бхагаватгіти": "Яскравіше від тисячі сонць".
І не лише це. Їм не важко було в принципі створити й біологічну зброю, бо рівень знань про мікроорганізми був дуже високий. Річ у тому, що з прадавніх часів, крім Землі, були освоєні й інші планети Сонячної системи. Як? За допомогою мікрофауни. Фундамент живої матерії — спори мікроорганізмів — закидався на мертву планету. В наявній там атмосфері вони досить швидко розмножувалися і створювали життєве середовище для більш складних організмів.
Так от, для аріїв не було проблем із створенням бактеріологічної зброї. Але відповідні знання були закриті для невтаємничених.
Більше того, арії володіли знаннями, що забезпечували їм створення жахливих психотропних засобів. На жаль, до десяти різновидів "психічних бомб" були застосовані на практиці (про це можна прочитати й у Махабхараті). Наприклад, Акшисантараджа... Це така установка, що вже від самого її вигляду ворожі воїни починали злякано тремтіти, мимоволі випорожнятися, впадали в паніку. Або Какудина — зброя, що вкидала в сон, Ас'я-Модана — зброя, що позбавляла людей пам'яті, змушувала їх шукати собі смерті. Всього не злічити. Чи можна такі знання тримати відкритими? Ось звідки арійський езотеризм.
Бували випадки, коли арії застосовували свої "закриті" рецепти й технології. Наприклад, троянці, котрі воювали проти ахейців, були навчені виготовленню сталевих мечів. На землях Аратти набули значного поширення залізні лемехи, зуби для плугів і культиваторів. Це в ІІІ тисячолітті до н. е.! А загалом технологія виробництва заліза була засекречена: хоча залізний вік, як ми знаємо, все-таки наступив на початку І тисячоліття до нашої ери і приніс багато горя, цілі ріки крові.
Езотеризм вкрай потрібний не тільки для науки, а й просто для нормальної еволюції людства.
Відкрий людям відразу всі знання, що є на Землі, і вони перестануть думати, експериментувати, вести інформаційний пошук. Західна наука тому й розвивається, що вчені там змушені самі добувати крихти істини. В цьому й криється сила європейської цивілізації.
Одне слово, нам завжди потрібно пам'ятати мудру пораду Ісуса Христа: не розсипайте перлин перед свиньми. Вони їх просто затопчуть у багно. Перли високої істини варто передавати лише людям і народам, підготовленим інтелектуально і морально. Саме цього правила дотримувалися арії.
Есть и навсегда останутся две великие загадки — звездное небо над нами и нравственный Закон внутри нас.
И. Кант
— Ми вже говорили, що храми і піраміди прадавнього світу (а вони відіграли важливу роль у всіх перших цивілізаціях) і досі є загадкою. Вражають не стільки їх "формальні" розміри, скільки внутрішній устрій, функції, ритм життя. Сказати, що це культові заклади, означає не сказати нічого. Ваші церкви — теж культові споруди, але нічого таємничого в них ми не бачимо. Загалом нашому розумінню доступні християнські храми, монастирі, аналогічні заклади інших світових релігій (буддизму, ісламу, конфуціанства тощо) так само, як і їх служителі. Храми ж доантичного світу та їх служителі не відкривають нам своїх таємниць.
Є підстави гадати, що жерці, в усякому разі вищі, були екстрасенсами і, як то кажуть сьогодні, контактерами. Вони зналися на якихось шифрах, за допомогою яких декодували інформацію з Небес. А володіючи, здавалось, позбавленими смислу "заклинаннями" та медитаційними прийомами, могли виходити на інформаційне поле Всесвіту (на астральному, а можливо, й ментальному рівнях). Таким чином, їм відкривалося "неземне", Боже Слово, в ім'я якого у храмах підтримували вічний вогонь і яке вони вміло використовували. Чи не звідси потрапив у Біблію вислів: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було і Бог було Слово"? Слово жерця як одкровення, як форма передачі інформації було священне, воно культивувалося як святиня. В єгиптян жерців так і називали: "Владика Слова", а в шумерів — "Старійшина Розуму глибокого" або "Ті, хто стереже Небо".
Крім жерців важливу роль при основних храмах відігравали переписувачі, котрі фіксували, в основному зі слів жерців, повідомлення й інтерпретували їх. Сам фараон Стародавнього Єгипту не гребував йменувати себе Переписувачем Божих книг.
Спеціалісти розглядають релігійні системи доантичних суспільств як надскладні системи з "заплутаною" тисячолітньою історією. У руках верховних жерців з їхнім "апаратом знаходилися найтонші ниточки управління цими системами. Пріоритетною в релігійних вченнях була концепція людської душі, її фазових переходів з одного стану в інший, її зв'язок з потойбічним світом (пристановищем богів). Звичайно ж, храми правили й за обсерваторії, звідки постійно "пильнували небо". Та головне полягало у тому, що жерці не просто спостерігали за зірками, усамітнившись у храмових олтарях, а й активно взаємодіяли з Небом — ми б сказали, на двосторонній основі. І якщо ми й досі з усією нашою наукою й досконалою технікою так і не знаємо, хто ми, звідки, навіщо з'явилися на планеті Земля, то хто знає — древні жерці, можливо, й спромоглися б дати відповідь на одвічні, здавалося б, нерозв'язні питання людства.
Оракули і пророки — важливі фігури храмового життя. Вони не тільки передбачали повені, сонячні затемнення, епідемії, але й давали людству, так би мовити, запобіжну (попереджальну) інформацію, що на нього чекає у віддаленому майбутньому, якщо не будуть зроблені відповідні висновки.
Що таке Апокаліпсис, як не сценарій прийдешньої катастрофи, пов'язаної з "кінцем світу"? Подібні сценарії є й у протоіндійських джерелах. Так що треба було б зробити серйозні висновки. Такі прогнози (а є ще факти передбачення віддаленого майбутнього, які вражають ще більше, — пригадаймо хоча б відомі пророцтва середньовічного монаха Нострадамуса) не одержиш у звичайний спосіб — за допомогою екстраполяцій та інших сучасних методів. То — одкровення. І ґрунтуються вони на відомостях з космічного інформаційного поля, які, очевидно, могли використовувати служителі храмів, послуговуючись особливими шифрами і прийомами.
Міфи і релігії — ці два феномени історії — якнайтісніше переплітаються між собою. І не тільки. Виявляється, і міфи, і релігійні вчення усіх часів і народів, попри те, що між ними пролягли тисячоліття і нездоланні за тих часів простори, котрі виключають безпосередні запозичення, збігаються подіями, словами і навіть у деталях. А різняться в основному лише формою викладу матеріалу.
Із Космосу до нас надходить не тільки енергія й речовина (у вигляді мікрочасток і метеоритів), але й інформація. Причому, інформація семантична — у вигляді знань, її зафіксовано у міфах, релігійних ученнях, священних книгах, у пам'яті жерців і пророків, інших контактерів і ясновидців, а також в ученнях багатьох мислителів древності (таких, як Сенмут [Мудрець у Давньому Єгипті], Піфагор, Платон, Леонардо да Вінчі та ін.).
За змістом і призначенням таку інформацію можна, по-перше, віднести до прогностичної, точніше, попереджальної. В Біблії, Авесті, Ведах ми знаходимо сценарії другої і третьої світових воєн, описання екологічної катастрофи, навіть перетворень у вашій країні під прапором соціалізму і так далі. Пересторогою для людства, мабуть, можна вважати й опис тоталітарної держави рабів і "вільновідпущеників" у платонівських "Законах" та інших його текстах.
По-друге, інформація у вигляді програм. Ми вже говорили, що саму Біблію можна вважати програмою, даною людству "згори", та й міфи — своєрідні настанови. Причому, програми бувають як позитивні (як і що треба робити), так і негативні (чого робити не слід, аби уникнути важких наслідків — ті самі застереження).
По-третє, інформація повідомна — у вигляді природничо-наукових і технологічних знань, причому переважно у вигляді алгоритмів (роби так і так і матимеш відповідно те і те). Але не тільки. З якоюсь метою людству у прадавні часи було повідомлено про будову Всесвіту, атомістику та інші фундаментальні фізичні дані, основи інформатики й психотроніки, а також про основоположні філософські істини (які ми, перебуваючи на порозі третього тисячоліття, самостійно осягнути не спроможні).
По-четверте, протягом усієї історії людству "прищеплюють" знання і розуміння фундаментальних законів Всесвіту: морально-етичного закону, закону цілісності буття, закону справедливого покарання тощо. Смислом цих законів просякнуті всі великі вчення давнини, проте людство все ще їх не осягнуло по-справжньому і тому ніяк не може ступити на істинний шлях прогресу.
Звичайно, така інформація постає перед нами не в "оголеному вигляді". Вона закодована в оповідях, метафоричних переказах, кабалістичних знаках, символах, магічних текстах, молитвах, проповідях та релігійних повчаннях, в незрозумілих або неправильно розтлумачених нами через нашу недорозвиненість і наше невір'я текстах таких авторів, як Платон, Заратустра, Нострадамус, не кажучи вже про авторів Вед, Біблії, Корану.
І що характерно, ця інформація "працює". І найважливішу роль в історії вона відіграла на стадії ранніх цивілізацій. Гадаю, її значення зростатиме у майбутньому, коли ми, вгамувавши свою гординю, повернемося обличчям до інтелектуальної скарбниці, яка є у нашому розпорядженні, навчимося глибше розуміти смисл давніх учень. Роботи тут вистачить.
Космічний вплив на земну цивілізацію здійснюється і як безпосередній коригуючий фактор. Центральне місце в технології зовнішнього контролю за життям землян відводиться феномену Месії, Божого обранця — Сина людського, котрий водночас стає Сином Божим. Він не прилітає з Неба — народжується на Землі (втілюється у земну матерію) від земної матері і Святого Духа. З Неба йде лише Святий Дух як певна інформація, програма. Таким є Ісус Христос. Можливий також інший варіант, що не міняє суті: Месія народжується від земної матері і земного батька, а Святий Дух (небесна інформація) його осяює пізніше, напередодні діянь (Будда, Магомет). Але, повторюємо, суть одна: земний, матеріальний носій великих знань, інформації (Слова Божого) — не інопланетянин, а історична особа. Його переправлено на Землю не фізично (не транспортовано), а інформаційно (через передачу генетичного чи семантичного коду). Відомих нам месій було п'ять: Заратустра ("Перша боголюдина"), Мойсей, Будда, Христос [Причому Христос виділяється як найвеличніша постать — живий Бог], Магомет ("Останній посланець Бога на Землі", як написано в Корані). І хоча вони земні, їх появу можна пояснити інформаційним, точніше, інформдинамічним ефектом космічного характеру — зачаття земною матір'ю і (або) ініціація позаземних знань здійснюються за космічною програмою (Промислом Божим).
Ми звертаємо увагу на інформаційну основу всього сценарію явища, діянь і відходу месій. Мабуть, прибуття з небес посланця Вищого Розуму було б ефективнішим: за ним безоглядно пішли б люди. Але з Неба йде лише програма (Дух Святий). З іншого боку, багато важить земне втілення. Якщо ефект Месії повторити у вигляді голограми, що штучно зроблено (без земного втілення, як образ), то вплив на людей буде, скоріше, зовнішнім, менторським, не таким глибоким. А так Месія живе серед людей, їсть, п'є разом з ними, його можна взяти за руку, відчути тепло його тіла; він потерпає разом з людьми як людина, проливає кров, навчає людей прикладом, своїм життям і смертю. Це переконує, перероджує самих людей.
Виконавши завдання Всевишнього (не тільки заклавши підвалини свого вчення, але й створивши гурт учнів — апостолів, а також свою церкву — "тіло своє", тобто земну організацію щодо втілення у життя нових заповідей, здійснення нового духовного повороту людства). Месія полишає світ людей. Сценарій цього будь-який, але теж програмує інформаційний ефект; душа Месії відлітає до центру Всесвіту, а тіло залишається на Землі. Будда просто вмирає. Тіло його спалюють за обрядом. Христос і Магомет, скінчивши земне буття, підносяться до єрусалимського Неба (Магомет навіть прямо на своєму білому коні — ефект, ясна річ, зворушливий). І тут, очевидно, використано голографічний ефект. Тіло Ісуса, як відомо, спочатку таємно зникає зі склепу, гробниця залишається порожньою. Потім він з'являється перед апостолами. Але тіло Його, за їхніми свідченнями, після воскресіння "було іншим", не підвладним фізичним законам. Тепер Ісус здатен з'явитися з порожнини й матеріалізуватися (до воскресіння такого не спостерігалося). Саме таке вознесення сталося через 40 діб після воскресіння на горі Елеонській у присутності апостолів. І ось, написано в Біблії, "коли благословив їх (апостолів — Ю К.) , почав відділятися від них і підноситися на Небо".
Еволюція людства вступає в кризовий етап, заходить у глухий кут (в основному через порушення людьми морально-етичного закону Всесвіту). Необхідно врятувати людство від виродження й загибелі, дати новий імпульс, указати новий шлях. І рятівник з'являється, потім іде, але продовжує дистанційно впливати на людей. Важливу функцію в технології Вседержителя відіграє також феномен янголів (у попередні епохи роль янголів виконували герої). Янголи безтілесні — то живі образи, голограми. Тут працює найскладніша інформаційна, а точніше, психоінформаційна технологія.
Я дивуюся, чому люди вважають за краще блукати в невідомості, коли Бог подарував їм таку пречудову книгу Одкровення.
М. Фарадей.
— На закінчення торкнемося технологічної новації в сфері управління земною цивілізацією, пов язаної із світовими релігіями. Важливою установкою християнства (арійсько-мітраїстського за своєю суттю), як відомо, є декларація: Людина — найвище творіння на Землі і найвища цінність. Вона богоподібна, відбиває в собі образ Божий. Людина вільна у своєму земному виборі, сама відповідає за свої помисли і вчинки. Інакше кажучи, в Космосі вирішили забезпечити найбільш повну еволюцію земної цивілізації на принципах самоорганізації... Цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії розвивалися за жорстким контролем "згори" — їх неначе водили на повідку, повідомляючи конкретні, потрібні людям знання, застерігаючи від небезпек, втручаючись (підтримуючи зв'язок через жерців) в хід історичного процесу. Тобто за наслідки тих чи інших процесів на Землі несли відповідальність не тільки самі люди, а й боги. Можливо, в тому була рація на перших стадіях життя людства, бо інакше воно не вижило б. Зрозумівши цей спосіб "водіння на повідку", можна розкрити численні загадки інтелектуального буття людства у давнину.
Наприклад, засоби, за допомогою яких космічні сили впливали на еволюцію людства, однакові в усіх релігійних системах однієї епохи, але неоднакові за різних епох.
Мойсей, котрий жив за тисячу п'ятсот літ до Христа, не дуже-то розводився в своєму вченні й не робив із свого життя якийсь моральний взірець. Ні, він просто повів свій народ до щастя — до землі обітованої. І при цьому поїв його, висікаючи воду із скель, годував манною небесною і таке інше. Ісус теж годував народ і зцілював недужих, але робив це, скоріше, для підсилення свого авторитету, а точніше, щоб продемонструвати силу Бога — вірність його вчення. І вже на суворому прикладі Ісуса Вседержитель показав, що ера його безпосереднього втручання у справи людські скінчилася. Коли Ісус звернувся до Бога-Отця з проханням не допустити, щоб його розіп'яли на хресті, "пронести повз нього цю тяжку чашу".
Вседержитель волів, щоб події розвивалися самі по собі. Скінчилася ера безпосереднього контакту служителів культу з позаземними силами за допомогою ініціацій, заклинань і тощо. Людство вступило на шлях саморозвитку і, отже, самостійного добування і застосування знань. Наука перестала дивитися на Небо і звернула свою увагу на Землю. Знання вже черпалися з практики. Раціональна наука (королева-фізика з її технічною спрямованістю) відтіснила окультні науки.
Але це не означає, що ми залишилися без Божої уваги. Просто змінилися засоби космічного контролю, який із безпосереднього перетворився на індикативний (контроль за збоченнями).
Деякі сучасні українські "пророки", наприклад, Олесь Бердник, вважають "нелогічним" рішення Бога про заборону людям їсти "досхочу" плоди з древа життя. "І сказав Бог: — Оце людина стала як Один із Нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби вона не простягла своєї руки і не взяла ще й з древа життя, а з'ївши, не стала жити вічно! Тому вигнав Господь Бог людину з Едемського саду обробляти землю..." І далі скарження на Бога: "Ось так! Дивний присуд, дивна логіка. Якщо людина стала подібна до богів — що ж тут поганого?" [Бердник О. Тайна Христа. — К., 1996. — С. 8].
В тому і справа, що людина богоподібна у принципі, потенційно. А реально — хто як... Гітлер, Сталін, Чикатило... Поглянь, читачу, навколо себе і подумай: чи можна багатьох із тих, хто тебе оточує, озброювати абсолютними знаннями, чи потрібно робити їх безсмертними? Абсолютні знання можна давати лише в чисті руки. О. Блаватська справедливо зауважує, що відкрити сучасним людям деякі з тих знань, що вважаються езотеричними, це все одно, що трирічну дитину із свічкою, яка горить, впустити до порохового погреба [Див.: Блаватская Е. П. Тайная доктрина. — С 437].
Отже, технологія Вседержителя — це індикативне керівництво, послідовне піднесення людини до такого рівня моральної досконалості, на якому можна було б відкривати їй ті чи інші знання.
Еволюція людства вийшла на глобальний рівень і стала більш повнокровною. Але корекції з боку Космосу не урвалися, вони лише втратили форму "запитання — відповідь" (як було при жерцях). Медитації, ініціації як засіб спілкування з потойбічним світом (підключення до світового інформаційного поля) християнський догмат не визнає, відкидає як язичництво, чаклування. Але, з іншого боку, затяті молитви, виснажливі пости і "дбання", завдяки яким з'являлися видива (голограми) янголів, Богородиці і самого Христа, — хіба це не форма ініціацій, не коригуючі дії "згори"?
Серед засобів впливу на земну еволюцію не втратили свого значення герої та інші "обранці Неба", котрі живуть поміж нас.
Є цікавий документ — список, складений французьким кардиналом Синістрарі, що зберігається у Ватикані (наприкінці XIX ст. його було опубліковано на Заході). Це перелік осіб, народжених від змішаних шлюбів, тобто від земної матері і космічної генопрограми (Духа Святого). У ньому — Піфагор, Платон, Александр Македонський, Леонардо да Вінчі, Лютер та інші. Чи не звідси в Піфагора і Платона "неземні" знання, що на тисячоліття випереджали їхні епохи? Чи не втілював у життя задуми "згори" Александр Македонський, створюючи новий підмісячний світ — світ грецької культури — від Китаю до Атлантики? А корекція католицької церкви, здійснена Лютером? За неперевіреними даними, на Землі на кожний період історії припадає дві-три сотні таких "обранців Неба", котрі впливають на землян за сигналом із Космосу. Але це вже не безпосереднє керівництво, котре людство використовувало на перших етапах цивілізації.
Саме на шляху самовідповідальності людини, самоорганізації її життя було досягнуто того величезного технічного, економічного і особистісного злету вашої, тобто "християнської", цивілізації, який маємо наприкінці XX століття. Але якщо "водіння людства на повідку" призвело давні народи до технічного застою, то переведення його на принципи саморозвитку призвело до іншого тупика — морального, екологічного, воєнного. І тепер очікується глобальна корекція — поява нового Месії. Корекція потрібна, бо виник не той тип землянина, котрого можна безболісно впустити в космічну співдружність і відкрити нові пласти знань. Щоб бува через свою самовпевненість та імморалізм не перебив там багато посуду.
Приспів новий — "осьовий час". Очікується перехід нашої цивілізації на новий — космічний — рівень життєдіяльності (християнська ера була пов'язана з переходом цивілізації від регіонального до глобального, всеземного рівня). Одначе перехід на космічний рівень розпочинається насамперед не з польотів у Космос, а з радикального підвищення морального рівня людей. Не випадково всі, хто мав контакт з НЛО і гуманоїдними образами, розповідають про невдоволеність інопланетян нашою моральністю, про їх стурбованість з приводу порушення нами моральних законів Всесвіту (конкретніше, відомих десяти заповідей). Нас не можна виводити на космічний виток розвитку цивілізації, бо ми надміру брехливі, легковажні, жорстокі. Таких не приймають у космічну співдружність цивілізацій. Таких не можна залучати до знань космічного рівня так само, як не можна дикуну довірити пульт управління ядерною установкою. Ось чому ми бачимо "сплеск" космічної уваги до нас останніми десятиріччями. Можливо, готується нова, глибока корекція еволюції землян, аби підготувати їх до вступу в постхристиянську еру.
Чи потрібно Вседержителю, як генералові старих часів, для контролю за ходом битви бути присутнім у різних місцях поля бою або посилати туди кур'єрів? Ні ж бо! У нього є інші можливості — інформаційні. Більше того, без особистої присутності можна обійтися не тільки, коли йдеться про контроль, а й про вплив на хід спостережуваних процесів, у тому числі й для силових впливів. Для цього не знадобиться пересувати енергію або речовину на космічні відстані: досить дати сигнал. А вже сигнал на місці здатен "розв'язати" будь-яку енергію, привести в дію будь-які матеріальні сили, здійснити такий "полтергейст", що не тільки сковорідки на кухні витанцьовуватимуть, а й гори зсунуться з місць. Саме у цьому й полягає сила інформації — символу, слова, закодованого повідомлення. Недаремно ж кажуть: ефект розвідника (інформатора) може дорівнювати бойовому ефекту цілої дивізії.
Щодо інопланетян, то йдеться про цивілізації (що випередили нас на тисячі літ), яким Всесвітній Розум став набагато ближчим, і Вседержитель наділив їх великою компетентністю у світових справах. Можна бути певним: якщо якісь інопланетяни (а їх багато) не зацікавляться нами... в гастрономічних цілях, то й літати їм на Землю немає сенсу (як нам їхати на вокзал, аби дізнатися про час відправлення поїзда — можна зателефонувати).
Усе це пречудово вкладається в інформаційну парадигму. До слова, і найважче у християнському догматі питання Святої Трійці (Що це? Чому саме Трійця? і т. д.), з приводу якого протягом віків точаться богословські суперечки, дуже просто можна пояснити інформаційною парадигмою. Трійця тому, що є (завжди має бути) джерело інформаційного впливу (Отець), власне, інформація (Дух Святий) та носій інформації (Син). Тільки така "тріада" дає змогу божественному началу справляти ефективний вплив на справи земні.
Очевидно, настає епоха, коли ми конкретніше дізнаємося, нарешті, хто ж ми є насправді, звідки ми, який механізм функціонування нашої душі як космічного феномена. Ні, ми не тварини, позбавлені пір'я і шерсті, і не елементи продуктивних сил, ми — мікрокосми, у яких, як у краплині роси, відбиваються всі закони світобудови. Душа — рефлектор Космосу, її включено у космічну драму; крізь неї проходить могутнє космічне протистояння сил світла (добра) і сил пітьми (зла). І наш контакт з позаземним Розумом здійснюється не шляхом збивання "тарілок", захоплювання їх екіпажів, допитів ув'язнених або, навпаки, шляхом потрапляння до них у полон (такі наші домисли сприймаються, мабуть, позаземним Розумом як маячня дикунів), а шляхом усвідомлення космічної гармонії, морального самовдосконалення, самопідготовки до великої зустрічі в інформаційному полі Всесвіту.
Не ми підемо на відкритий контакт (ми — пасивна і безпорадна сторона), а вони. І вони давно готові: для цього не потрібні міжзоряні перельоти. Були б тільки готові ми... І хочеться завершити тим, з чого почали: головний шлях до контакту зі Світовим Розумом — в усвідомленні глибин своєї душі. Процес цей має супроводити всю історію людства: йому немає кінця-краю. Як говорив великий німецький філософ І. Кант, є і лишатимуться дві великі таємниці: зоряне небо над нами і моральний Закон всередині нас. І це — довіку.