Усе виглядало б добре, та над Українською Народньою Республікою, над Січовим Стрілецтвом збиралися чорні хмари.
Поміщики, які майже всі були росіянами або русофільськими малоросами, не хотіли примиритися з утратою своїх дібр. Властителі фабрик, копалень, великі торгівці не хотіли примиритися з обмеженнями, які принесла для них революція. Вони заложили свою організацію Про-То-Фіс (Промисл, Торгівля і Фінанси) і робили все можливе, щоб за допомогою німців повалити уряд Української Народньої Республіки. Були це також росіяни і всякі інші чужинці. Так поміщики, як і члени „Про-То-Фіс”-у, старалися позискати для своїх намірів німців, тобто німецьку військову силу. Годі розписуватися про причини перевороту, бо це велика тема, яка безперечно заторкнула дуже сильно батерію СС. Німці хотіли прибрати Україну у свої руки і настановити такий уряд на Україні, який вповні виконував би їхні бажання. З урядом же УНР, який заключував мир з німцями у Бересті дня 9 лютого 1918 р. і умову про військову допомогу, не можна було так поступати. Уряд УНР уважав себе незалежним господарем на Україні і не хотів виповнювати німецьких бажань. З тієї причини приходило до непорозумінь поміж українським урядом і німецьким командуванням.
При зміні ж уряду на Україні, при перевороті, у якому помагали б німці (і тільки при допомозі німців переворот був переведений), німці могли від нового уряду вимагати для себе користей і впливів.
Як німці використали переворот гетьмана Скоропадського, нехай послужить цей маленький приклад. Військові склади у Києві були в повній розпорядимості Українського Міністерства Військових Справ. Німці не могли із цих складів нічого дістати, а коли щось хотіли дістати, то мусіли про це просити українське міністерство.
При перевороті гет. Скоропадського, німці у складах поставили своїх вартових, а до складів прислали своїх завідуючих. Уряд гет. Скоропадського не міг спротивитися такому поступуванню німців, бо й сам Скоропадський завдячував свою владу німцям. Зі складів брали німці по перевороті все, що тільки хотіли, а уряд гет. Скоропадського мусів просити німців, щоб ті дозволили щось зі складів узяти. Німці розпоряджали зброєю у складах і видавали зброю кому хотіли. Видавали московським добровольчим дружинам. Це маленький приклад з військовими складами. Подібно німці наклали свою руку на багато інших речей і ділянок державного життя України.
Німці приготовляли переворот, щоб поставити на Україні такий уряд, який буде виконувати їх бажання. Вони стягнули до Києва багато війська. Одної ночі обеззброїли дивізію Синьожупанників, яка була зорганізована таки в Німеччині з українців, полонених російської армії. Німецьке командування, не питаючи українського уряду, видало зарядження, що поміщики можуть засівати свої поля, які не були засіяні селянами. Це значило, що поміщики можуть вертатися до своїх маєтків. Вкінці відділ німецького війська увійшов на засідання українського парляменту, Української Центральної Ради, і там арештував двох міністрів. Партія Хліборобів і Про-То-Фіс-у скликали з’їзд, щоб зробити переворот і усунути дотеперішній уряд УНР. Український уряд заборонив цей з'їзд, а німці дозволили і дали військову охорону з’їздові.
Це все вказувало, що німці не думають придержуватися умов заключеного 9 лютого 1918 р. мирового договору, а вмішуються у внутрішні справи України. З’їзд хліборобів і Про-То-Фіс зібрались, під охороною німецького війська, до будинку цирку у Києві і проголосили генерала Скоропадського гетьманом України. По тім проголошенні в цирку, учасники з’їзду разом з гет. Скоропадським пішли на Софійський майдан, щоб публічно проголосити ген. Скоропадського гетьманом. Було це 28 квітня 1918 року. Стрільці держалися своїх казарм. Команда полку СС зарядила поготівля.
Михайлівський манастир перемінено у твердиню. В обох брамах поставлено гармати. Батерійні їздці осідлали коні. Усі були при зброї, у поготівлі.
По полудні на Софійську площу, до якої прилягав Михайлівський манастир, почали приходити люди із цирку. Сот. Дашкевич повідомив про це команду полку. Начальник штабу полк. Мельник питав, чи батерія може розігнати людей, які збираються під пам’ятником Б. Хмельницького. Сот. Дашкевич відповів, що може: гармата вистрілить кілька сліпих набоїв, а їздці розженуть. Полк. Мельник зарядив, щоб чекати, а вислати розвідачів, щоб розвідали, що під пам’ятником діється. Гармаші розвідали, що мають помазувати ген. Скоропадського на гетьмана. Сот. Дашкевич повідомив про це штаб полку, але ніякого наказу не дістав. Команда полку СС не могла на власну руку рішитися, що робити. Це був полк, чекав також на накази, а тих наказів не було, бо не було кому ті накази давати.
Із церкви Михайлівського манастиря монахи винесли хоругви. Вийшли священики і єпископ у ризах. Один зі священиків підійшов до сот. Дашкевича і запитав, чи дозволить вийти процесії і священикам із манастиря. Сот. Дашкевич відповів, що є воєнне поготівля і з манастиря ніхто не може виходити. Процесія з єпископом завернула до церкви.
На Софійський мандан вийшла процесія із Софійського Собору.
У цей час в’їхала на Софійський майдан кулеметна сотня під командою сот. Черника, яка дістала наказ переїхати з казарм при вул. Львівській до казарм при вул. Терещенка, де містився штаб полку. Сотня переїхала біля зібраних людей під пам’ятником Б. Хмельницького, а дві двоколки з кулеметами повернули до Михайлівського манастиря, де була батерія. Відбулося все спокійно. На майдані відбувся молебень, а далі люди почали розходитися. Ген. Скоропадського проголошено гетьманом.
Безперечно, що батерія могла б розігнати ціле те зібрання під пам’ятником Б. Хмельницького, але це не змінило б ситуації. За гетьманом Скоропадським стояло німецьке командування. У Києві було зібрано на цей час біля 30000 німецького війська, з яким тих 3000 Січових Стрільців не могли мірятися.
Увечорі при брамі манастиря зголосилися два пани, які приїхали автом. Вони заявили, що приїхали від гетьмана Скоропадського і хочуть говорити з командантом Січових Стрільців. Сот. Дашкевич сказав їм, що команда СС є в казармах при вул. Терещенка. Делегати від’їхали до команди полку СС.
По місті чути було окремі постріли. Це стріляли зорганізовані гет. Скоропадським дружини, що складалися з московських офіцерів і кавказців. Цим показували, що ніби робиться революція. Пробували вони підійти під стрілецькі казарми при вул. Терещенка, але там привітали їх кулеметним вогнем і дружинники втікли. Гармаші принесли Грамоту гет. Скоропадського, яку роздавали по місті. Написана була мішаниною української і московської мови. Заповідала, що гет. Скоропадський обняв владу і що уневажнюються всі закони, видані Українською Центральною Радою. Значить — вертається до часів за царя. Ніч перебули гармаші у поготівлі. Над раном зближилася до манастиря стежа гетьманських дружинників. Були це черкеси у чорних кавказьких убраннях. Гармаші відібрали їм кріси і кинджали та привели до манастиря. Черкеси заявили, що вони вступили на службу у гетьмана. Просили тільки, щоб віддати їм кинджали, бо вони — черкеси і краще їм умерти, як вертатися без кинджалів, і що вони більше до служби у гетьмана не підуть. Сот. Дашкевич пошанував їх кавказький звичай і відпустив з кинджалами.
Гетьманські відділи більше не показувалися в околиці, де були казарми СС.
На другий день полк. Коновалець повідомив старшин, що увечорі була у нього делегація від гет. Скоропадського і що він разом з полк. Мельником був у гетьмана. Гетьман Скоропадський заявив, що хотів би дуже, щоб СС залишилися у службі, щоб визнали його гетьманом. Це визнання мало б виглядати так, що СС передефілюють перед ним і крикнуть у його честь „Слава!” За це обіцяв, що СС лишаться залогою у Києві, що він зробить усе, щоб СС поширили свою організацію, обіцяв дати 5 мільйонів карбованців до військової розпорядимости.
Полк. Коновалець, як інформував старшин, подав гетьманові свою думку, що СС, як військо Української Народньої Республіки, якій вірно служило, яке з іншими українськими військами здобувало Київ, де в боях полягло багато стрільців, не можуть за одну ніч змінити свого наставления, тому тільки, що чужа сила — німці, усунули уряд УНР і настановили інший уряд. Полк. Коновалець був погляду, що Січові Стрільці не можуть визнати ген. Скоропадського гетьманом і прийняти його благ, бо перестали б бути військом, а стали б хіба звичайними найманцями.
Старшини схвалювали становище полк. Коновальця, хоч розуміли справу, що для Січових Стрільців, як війська, нема виходу.
30 квітня німецьке командування офіціяльно оголосило, що німці визнали гет. Скоропадського владою в Україні. Німці повідомили полк. Коновальця, що супроти цього, що вони визнали ген. Скоропадського гетьманом, то Січові Стрільці мусять перейти під владу гет. Скоропадського, а якщо цього не хочуть, то — під військові накази німців, або скласти зброю і розв’язати полк СС.
Для вимушення швидкого вирішення німецьке командування вислало німецьке військо — піхоту, кулемети, панцирні авта, які оточили казарми СС. Німецьке військо окружило і Михайлівський манастир, де була батерія. Уряду УНР не було, тобто уряд не урядував, тож не міг дати зарядження Січовим Стрільцям, що мають робити. Справу мусіли рішати самі Січові Стрільці.
Полк. Коновалець скликав старшин на нараду. Представив свою розмову з гет. Скоропадським і повідомив про ультиматум німецького командування.
По довшій нараді збір старшин вирішив, що СС у витвореній ситуації не можуть піти під команду гет. Скоропадського, ані під команду німців, тож лишається скласти зброю і розв’язати полк СС. Збір старшин постановив, що звільняє усіх Січових Стрільців з військової служби і обов’язків у війську.
Полк. Коновалець удався до німецької команди у Києві і повідомив про рішення. Зажадав, щоб німецькі війська були стягнені з-під стрілецьких казарм, а тоді СС складуть зброю.
Німці погодилися на це. Погодилися, що Січові Стрільці не будуть переслідувані і що стрілецьким старшинам буде залишено бічну зброю — револьвери. Команда полку СС мала виставити старшинам посвідчення на право ношення зброї, які німці мали потвердити.
Старшини батерії повернули з наради до батерії. На збірці всіх гармашів сот. Дашкевич повідомив про рішення збору старшин. Гармаші стягнули гармати з брам манастиря. Із жалем, а декотрі із плачем, прощалися гармаші з гарматами, якими здобували Сарни, Коростень тощо. Гармаші знесли кріси й уставили в кізли коло гармат, винесли два кулемети. Усе лишено у артилерійському парку коло гармат. Потім усі гармаші вернулися до своїх кімнат. Коло складеної зброї, біля гармат, не лишилося нікого.
Батерія склала зброю. Було це, здається, у Страсний Четвер 1918 року.
Годину пізніше в’їхали до манастиря німецькі вантажні авта. Німецькі жовніри наклали на авта кріси, кулемети, з гармат повитягали замки і з цим усім від’їхали.
По якомусь часі прийшла до манастиря чота німецької піхоти. Командант чоти зголосився у сот. Дашкевича, повідомив, що німецьке військо переймає охорону манастиря. Зажадав, щоб дати його жовнірам кімнату на мешкання і кімнати для нього і його канцелярії. Далі заявив, що старшини батерії можуть свобідно виходити з манастиря, а стрільцям, які схотять виходити у місто, щоб командант батерії виставляв перепустки, які він буде потверджувати. На підставі таких перепусток німецькі вартові на брамах манастиря будуть пропускати стрільців у місто.
У Велику суботу зголосився в батерії німецький майор артилерії з письмом від німецької команди, що він має перебрати батерійні коні Був це той самий майор, який перед трьома тижнями приходив з адьютантом до батерії, дуже приязно хотів познайомитися зі старшинами батерії та оглянути українську батерію. Тоді він оглядав артилерійський парк, знайомився з гарматами російського зразку. Оглядав мешкання гармашів, стайні, коні. Усе дуже хвалив, запевняв, що українська батерія нічим не поступається німецькій. Тепер прийшов він із жовнірами забирати ті коні, які йому так припали до вподоби. Щоправда, перепрошував сот. Дашкевича, що йому доручено таке прикре для батерії завдання. Німці забрали коні, які гармаші з таким трудом стягали до батерії і плекали краще своїх.
Прийшов до сот. Дашкевича господар манастиря з побажанням, з Воскресениям Христовим від себе і єпископа, при тім сказав, що Преосвященний просить старшин батерії на свячене на Великдень, по Богослуженні. Сот. Дашкевич запитав його, чи манастир приготовив паску для всіх гармашів, як була умова за вивезения гною. Господар почав оправдуватися, що ні, бо обставини змінилися. Сот. Дашкевич відповів, що оскільки нема свят для гармашів, то нема і для старшин, і попросив повідомити єпископа, що старшини на свячене не прийдуть.
Була прекрасна весна, початок травня, Київ радів весною, зеленню, квітами і Великоднем, тільки Січові Стрільці сумували, жаліли, що ті, які боронили, а потім у складі Української Армії здобували Київ і звільнили від большевиків, тепер без зброї, без надій на майбутнє, непевні завтрішнього дня. У Стрільців була гіркість, ненависть до гет. Скоропадського, до німців. Гармаші побоювалися, щоб німці силою не відставили їх до Австрії, яка провадила ще тоді війну з Італією.
У батерії було 37 коростишівських семінаристів та ще кілька придніпрянців, ті могли вертатися додому. Усі інші були галичани, буковинці і кілька закарпатців, тобто австрійські громадяни, які не хотіли вертатися до Австрії. Не хотіли служити знов в австрійському війську та боронити на фронті Австрію і Німеччину, яка усунула український уряд, арештувала українських міністрів, не додержала умов, а їх, Стрільців, обеззброїла. Стрільці служили у своєму українському війську, у своїй державі і не хотіли більше служити в чужому, австрійському війську.
Нарада старшин СС 30 квітня 1918 року постановила, щоб стрілецтво не верталося до Австрії, а щоб залишилося на Великій Україні, бо ще прийде час, коли Стрільці будуть Україні потрібні.
Старшини батерії постановили, щоб на другий день, на Великдень, гармаші покинули Михайлівський манастир, щоб не наразити себе на вивіз до Австрії.
Сот. Дашкевич скликав коростишівських семінаристів. Подякував їм за їх вірну службу Україні в батерії та порадив їм, щоб верталися до Коростишева і кінчили учительський семінар. Семінаристи не хотіли вертатися, а хотіли ділити долю всіх гармашів. По довгих намовах, сот. Дашкевич запевнив семінаристів, що коли прийде час і буде потрібно їх, то повідомить, і вони вернуться до батерії. Семінаристи погодилися із цим і на Великдень виїхали додому, тільки хор. О. Пилькевич заявив, що не поїде, а лишається і буде триматися гурту з усіма іншими гармашами.
На Великдень уранці була на коридорі манастиря збірка всіх гармашів. Командир батерії подякував старшинам і стрільцям за їх вірну службу Україні. Роздав великодні крашанки. Побажав усім якось перебути тяжкі дні Закликав гармашів, щоб не їхали до Австрії, бо ще прийде час і батерія збереться знову. Візвав їх, щоб для оминення напастей німців, покинули манастир, а щоб держали зв’язок і сходилися кожного дня вранці під пам’ятником великого князя Володимира Великого на Володимирській гірці.
Великдень. До манастирської церкви приходило і відходило з неї багато людей. Гармаші замішалися поміж людей і перейшли через брами манастиря, де стояли німецькі вартові. Вийшли у місто.
У манастирі лишилися тільки два маґазинери, які мали пильнувати харчовий маґазин і видавати гармашам консерви на прохарчування.
Отак гармаші, як загалом Січові Стрільці, яких перед двома місяцями вітали, як переможців квітами, кричали їм „Слава!” — тепер на Великдень блукали по вулицях Києва, як прогнані бездомні собаки, а коли запала ніч, то неодин поклався спати під голим небом на Володимирській гірці.
Ще два дні стояла німецька варта в манастирі, а німецькі вартові берегли у брамах, щоб гармаші не вийшли. Коли ж німці побачили, що гармашів у манастирі нема, стягнули варту і відійшли. Тоді частина гармашів, які не мали де спати, вернулася назад до манастиря.
Гармаші сходилися на Володимирській гірці. Приходили туди батерійні старшини, повідомляли стрільців про всякі новини і радилися, що далі робити.
Виринула думка, щоб переїхати до Запорізького Корпусу і там просити, щоб їх прийняли.
Січові Стрільці зналися добре з військовими частинами, які входили в склад Запорізького Корпусу. При кінці грудня 1917 р. СС їздили з Дорошенківським полком на кордон України до Михайлівського хутора, з Гайдамаками під командою от. С. Петлюри їздила 1-ша сотня СС під Полтаву, а потім здобувала Арсенал на Печерську у Києві. З Дорошенківцями, Богданівцями воювали поруч Січові Стрільці під час большевицького повстання у Києві при кінці січня і з початком лютого 1918 року. З Гайдамаками перебули при кінці лютого 1918 р. цілу офензиву від Сарн до Києва. Також Запоріжці знали добре вартість Січових Стрільців.
Запорізька Дивізія, по здобутті Києва, очищувала від большевиків Лівобережжя. У боях із совєтськимн військами загналася була на Крим. Там німці зажадали від Запоріжців, щоб покинули Крим, бо Крим не має належати до України. Не багато тоді бракувало, щоб не прийшло до бою між Запоріжцями і німцями. Запоріжці покинули були Крим і перебували на Залоріжжі в околиці Олександрівська (Запоріжжя). Дивізія Запоріжців зросла у Корпус, яким командував ген. Натіїв.
Стрільці не знали, що діється із Запоріжцями, чи не випала і їм доля дивізії Синьожупанників та СС. Рішено таки зараз вислати пор. Кураха відшукати Запоріжців та переговорити, чи не прийняли б вони Січових Стрільців до себе, а насамперед, чи не прийняли б батерії СС.
Пор. Курах поїхав шукати Запоріжців. Гармаші чекали на вислід переговорів із Запоріжцями. Сходилися далі на Володимирівській гірці.
По зложенні зброї, полк. Коновалець держав далі зв’язок з українськими діячами, які входили в склад Української Центральної Ради та Українського Уряду. Провідні українські кола у Києві хотіли знайти якийсь вихід, щоб СС могли затримати свою військову організацію.
Виринула була думка, щоб запропонувати гетьманові, щоб іменував ген. Грекова, який був заступником міністра військових справ за часів УНР, міністром військових справ. Полк. Коновалець сподівався, що коли б ген. Греків був міністром військових справ, то в такому випадку була б можливість зібрати назад СС, що підлягали б тоді безпосередньо ген. Грекову, як міністрові військових справ. Заметушилися Січові Стрільці на таку вістку, бо шкода було розходитися.
Із цього нічого не вийшло — гет. Скоропадський не погодився з тим, щоб ген. Грекова призначити міністром військових справ. На третій день Великодніх Свят повідомив полк. Коновалець стрілецьких старшин, щоб зійшлися у казармах при вул. Львівській, бо звернувся до нього д-р Дмитро Донцов, що хоче говорити зі старшинами СС від гетьмана Скоропадського. Д-р Донцов обняв уже якусь високу посаду у гетьмана.
Зійшлося біля 30 старшин. Прийшов д-р Донцов, Полк. Коновалець представив д-ра Донцова старшинам. Д-р Донцов говорив довго, що Скоропадський є гетьманом, визнаним німцями. Це доконаний факт, проти якого нічого не можна зробити, тож Стрільці повинні із цим погодитися і затримати полк СС. Далі заявив, що гетьман ставиться прихильно до СС, цінить їх бойові заслуги у боях у Києві і поза Києвом. СС згідно з бажанням гетьмана лишилися б у Києві, а може стали б і його прибічною Гвардією. Стрілецькі старшини прийняли д-ра Донцова і його намови дуже холодно.
Полк. Коновалець і деякі старшини знали д-ра Донцова зі Львова, де він студіював на університеті. Знали його як завзятого соціял-демократа і ніяк не годні були зрозуміти, як д-р Донцов міг за такий короткий час змінити свої політичні погляди і стати проти зорганізованої української, так сказати, демократії та перейти до гетьмана Скоропадського. Нарада не довела до нічого. Старшини і далі стояли на становищі, що гет. Скоропадський окружився вже москалями і при помочі німецького війська усунув українську владу УНР, тому СС не можуть перейти до нього на службу.
Приїхав пор. Курах і повідомив, що Запоріясці стоять в околиці Олександрівська (Запоріжжя), що був прийнятий начальником 1-ої Запорізької Дивізії, отаманом Болбочаном. От. Болбочан дуже радо погодився прийняти хоч би усіх Січових Стрільців до своєї дивізії. Погодився, що Січові Стрільці будуть творити окремі сотні при 2-ім Запорізькім Полку під командою своїх стрілецьких старшин. СС затримають свою стрі лецьку команду і свої стрілецькі порядки. Чостини Запорізького Корпусу були організовані за зразками російської армії, а СС за австрійськими зразками. Батерія увійде до 1-го Легко-гарматнього Запорізького Полку, як 4-та батерія. Четверта батерія була в проекті. Був призначений командир батерії підполк. Омеліянів, але організація ще не почалася. Призначений командир мав би лишитися, а сот. Дашкевич мав бути старшим старшиною по батерії і мав би обняти муштрову частину, а командир батерії — господарську частину. Команда і порядки у батерії мали б лишитися стрілецькі, так як були. Багато у наладнанні цих справ помогли — сот. Юліян Чайківський, який був політичним референтом у 1-ій дивізії, і сот. Заремба, адьютант отамана Натієва, командира корпусу. Обидва вони були з Галичини, студенти львівського університету.
Усе було в порядку. Гармаші тішилися, що знайшовся вихід з прикрої ситуації.
Сот Дашкевич порозумівся з військовим етапом у Києві, де урядували ще прихильники УНР і Січових Стрільців. Етап згодився видавати стрільцям військові поїзні квитки до Олександрівська, коли зголосяться з посвідкою батерії СС, що вони є здемобілізовані.
Першими з батерії виїхали до Запоріжців хор. Гриценюк і хор. Пилькевич. Вони дістали доручення на місці збирати гармашів, які будуть приїжджати, заопікуватися ними і полагодити всякі формальності у корпусі Запоріжців. Далі висилано гармашів. На дорогу кожний гармаш діставав консерви, а в етапі діставав військові документи на проїзд залізницею. Сот. Дашкевич з пор. Курахом почали виставляти потрібні посвідки таки у Михайлівськім манастирі. Зголошувалися гармаші, а далі й піхотинці. Полк. Коновалець схвалив плян, щоб стрільці виїжджали до Запорізького Корпусу. Зарядив, щоб стрільцям видавати ще кількадесят карбованців на дорогу і щоб привезти до Михайлівського манастиря консерви з полкового постачання, які видавалося б на дорогу стрільцям, бо батерія зужила вже свої запаси.
У Михайлівському манастирі видавано посвідки, гроші, консерви від ранку до пізнього вечора. Стрільці всіх родів зброї голосились і виїжджали з Києва до Запоріжців.
Гетьманці довідалися про те, що у Михайлівському манастирі, де за часів УНР містилася батерія СС, видається посвідки на переїзд до Запорізького Корпусу. Одного дня стрільці повідомили сот. Дашкевича, що іде озброєний відділ в сторону манастиря. Хутко сховано цілу канцелярію. Стрільці, які чекали на посвідки розійшлися. Сот. Дашкевич і пор. Курах вийшли з кімнати, і стрінули озброєний відділ. Командантом відділу був колишній командант станції в Коростені, який у лютому 1918 р. виїжджав із сот. Дашкевичем по різних пригодах з Коростеня до Житомира. Здається, тому він і не захотів урядувати. Гарно поздоровив сот. Дашкевича, значуче усміхнувся і пішов до манастиря. Зайшов до кімнати, де видавалося посвідки. Там нікого не було і відійшов. Сот. Дашкевич і пор. Курах вернулися назад і далі видавали посвідки, гроші, консерви. А далі стрільці вже й перестали зголошуватися. До Запоріжців виїхали всі, хто тільки хотів. У половині травня 1918 р. видавання посвідок і висилання стрільців до Запорізького Корпусу було закінчене.
Сат. Дашкевич і пор. Курах попрощалися з полк. Коновальцем, полк. Мельником і старшинами, які лишалися у Києві і від’їхали вниз по Дніпрі. Відвідали могилу Тараса Шевченка у Каневі, а далі подалися на Запоріжжя.
Запоріжців не застали вже в Олександрійську. За цей час Запоріжці переїхали на демаркаційну лінію зі Советами, на Харківщині Там мали стояти і пильнувати кордонів України. В околиці Слав’янська сот. Дашкевич і пор. Курах стрінулися з гармашами.