Іван Лютий-Лютенко
Кожна жива людина, хоч як би вона була зайнята щоденними турботами, свідомо або й підсвідомо відірветься від усього на мить, щоб промчатись думками в минуле: згадати потішно-радісні переживання і захмарені, важкі, а то й болючі переживання, що зарізьбилися в пам'яті на все життя.
Згадую і я своє бурхливе й жорстоке минуле, щоб ще раз і ще раз перевірити в думках себе самого: чи добре, чи правильно, чи чесно я діяв у різних складних і драматичних моментах мого химерного життя, коли доля лукава безжалісно кидала мене у вир одчайдушної боротьби з неправдою — комунізмом; клала мене безпритомного в тифорному стані на ліжко лікарні; замикала мене беззахисного в тюрму для глуму наді мною чужих зайд-окупантів і на радість своїх безхребетних підлабузників.
Але друкувати своїх спогадів я ніколи не збирався і якби яе безперервні спонуки моїх приятелів, я й не надрукував би їх. Тож, зібравши докупи ьітлки ті події з мого вибоїстого життя, які глибше закарбувалися в моїй пам'яті, я подаю їх тут епізодично, особливо не дотримуючись хронологічної послідовности.
Іван Лютий-Лютенко