Повітроплавні війська проіснували порівняно недовго, і вже протягом Першої світової війни довели свою малу ефективність і високу вразливість. Повітряні балони — великі «ковбаси», наповнювалися спеціальним розчином і здіймалися у небо за допомогою коловорота. Під «ковбасою» кріпився кіш, у якому сиділи офіцери-дозорці. З нього на землю тягнувся телефонний дріт, і телефоном дозорець доповідав про те, що бачив. Оболонка «ковбас» майже не пробивалася кулями, але була вразлива до гарматних влучань. Офіцери-дозорці, фактично, ставали тут «живими мішенями» для ворожих льотчиків. Ефективність повітроплавних частин виявлялася лише за умов сталого фронту, коли можна було підняти таку «ковбасу» у тилу за передовими позиціями — аби ворожі кулі, розриви снарядів та льотчики не могли її дістати. Але в умовах Визвольної війни в Україні повітроплавні частини давали мало користі. Щоправда, офіцери деяких повітряних балонів таки зуміли відзначитись — під час боротьби у Східній Галичині навесні 1919 р.
Наприкінці 1917 р. у складі управи Повітряного флоту УНР було створено інспекцію повітроплавання на чолі з полковником Гінейком (згодом — полковником Миколою Марковим). Інспектору повітроплавання УНР підпорядковувались інспектори повітроплавання київського та одеського районів (призначені у березні 1918 р.) — сотник Олександр Покідов та військовий старшина Микола Торбін, чотири науково-кадрових повітроплавних загони та два повітроплавних парки. Ці частини УНР (згодом — Української Держави) організовувались на базі решток повітроплавних частин старої російської армії, які демобілізовувались на території України. Приміром, Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін було створено з решток 10-го корпусного повітроплавного загону російської армії.
Станом на 1.11.1918 чисельність повітроплавних частин армії Української Держави була такою:
— Києво-Полтавський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Сергій Федорів) — 25 старшин, 7 урядовців, 59 козаків;
— Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Олександр Зінов’єв) — 14 старшин, 6 урядовців, 25 козаків;
— Харково-Катеринославський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Віктор Попов) — 23 старшини, 5 урядовців, 1 підстаршина, 80 козаків;
— Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Георгій Голубєв) — 19 старшин, 7 урядовців, 5 підстаршин, 20 козаків;
— Київський повітроплавний парк (командир — полковник Володимир Ляхов) — 20 старшин, 15 урядовців, 293 козаки;
— Одеський повітроплавний парк (командир — полковник Петро Таранов-Бєлозьоров) — 13 старшин, 3 урядовців, 18 козаків134.
Під час Протигетьманського повстання на території, зайнятій білогвардійськими формуваннями, опинилися Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний дивізіон та Миколаївський повітроплавний парк. Відтак, вони вийшли з підпорядкування інспектора повітроплавання України. Крім того, з 15 грудня 1918 р. цю посаду обійняв військовий старшина Павло Крицький.
Підйом аеростата в одній з австро-угорських частин австро-угорської армії, вересень 1918 р.
Фото з приватної колекції автора
Станом на 15.01.1919 у розпорядженні інспектора повітроплавання України залишались: 1-й Чернігово-Волинський (командир — полковник Шабський, 15 старшин), 3-й Києво-Полтавський (командир — сотник Комар, 16 старшин) і 4-й Харково-Катеринославський (командир — значковий Маляр, 15 старшин) повітроплавні загони та Київський повітроплавний парк (командир — значковий Юрьєвський, 16 старшин)135.
У розпалі Другої українсько-більшовицької війни повітроплавні частини виявилися цілком непридатними. У січні 1919 р. їх було евакуйовано до Бердичева, а згодом — до Вінниці, Проскурова та Бродів (на територію Західно-Української Народної Республіки. Використати повітроплавні частини у боротьбі проти більшовиків не могли, бо вони переміщувалися повільніше, ніж змінювалася лінія фронту. Коли ж піді Львовом утворився сталий фронт, у середині лютого 1919 р. до складу Галицької армії було передано 1-й Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін на чолі з полковником Атаназієм Шабським. 22 лютого підрозділ прибув до містечка Красне та наказом від 4.03.1919 був зарахований до Галицької армії у складі 11 старшин, 6 урядовців та 40 козаків136. По тому до загону було переведено кількох старшин-галичан, які під час Першої світової війни служили у повітроплавних частинах австро-угорської армії.
Закріплення аеростата та налагодження телофонічного зв'язку з ним, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
Утримання аеростата австро-угорськими солдатами, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
Як згадував ветеран Летунського відділу інженер Рудольф Земик, у своєму розпорядженні повітроплавний загін мав усього 2 балони. Один з них був переданий у користування штабу 2-го, інший — 3-го корпусу Галицької армії. Проте ця інформація, напевно, не відповідає дійсності, адже на опублікованому 1938 р. знімку 1-го повітроплавного загону відображено не 2, а 8 повітряних балонів137.
Від початку квітня 1919 р. на протипольському фронті активно застосовувалися апарати 1-го повітроплавного загону, про що пізніше писав Рудольф Земик: «Вже з початком квітня начали оба бальони свою діяльність у дуже успішній розвідчій службі. Неодно найдокладніше звідомлення відійшло тоді до Команд обох Корпусів. Зорець, що підносився бальоном до 500 м. у гору, видів, як на долоні позиції свого відтинку, та висліджував найменші ворожі рухи. Це дуже не подобалося ворогові й тому він почав уже від першої хвилини обстрілювати наші бальони артилерією. Та коли це не приносило йому ніяких успіхів і коли вже дістав більшу кількість літаків, начав у другій половині квітня переслідувати їх літаками. Нераз бальон, що був приділений до II УГК (2-го Українського Галицького корпусу. — Прим. Я. Т.) й мав свій постій у районі 2 бригади (коломийської) в Старому Селі, ледве що піднісся в гору, а тут уже довкруг нього цілий рій ворожих літаків. Одні крутяться понад ним і кидають на нього бомби, другі перелітають із одної сторони на другу й острілюють його скорострілами, а треті кружляють і сторожать. Перші їх відвідини в такому числі були чогось неприємні. Нагадували колишній австрійсько-італійський фронт, але згодом їх поява стала звичайною. Часами навіть було весело з приводу їх гостини в нас. Бальон любив побавитися з ними. Не давав їм спочити. Нераз, коли на бальон нападе маса ворожих літаків, його стягнуть. Літаки відлетять і сядуть на свому летищі за Львовом, а бальон поволі й гордо підноситься знов у гору. Не минає кілька хвиль, а коло нього вже знов цілий рій літаків. Нароблять шуму, гуку й стрілянини, що, здається, валиться світ, а бальон, як би не чув. Гордий і надутий сходить поважно в долину. А коли літаки відлетять, він знов підноситься в гору» 138.
Польські льотчики полювали за українськими балонами. Так, Стефан Стец 10 травня 1919 р. затакував один з українських балонів і примусив його знизитись. Спостерігачі не постраждали, балон теж, але С. Стец чомусь записав собі зниження «ковбаси» на землю за повітряну перемогу, яку прирівняв до збиття літака.
Активна діяльність 1-го повітроплавного загону тривала аж до кінця травня 1919 р.: коли фронт Галицької армії почав змінюватися, діяльність повітроплавців довелося призупинити. Під час відступу Галицької армії зі Східної Галичини на територію УНР 16.07.1919 з загону, прихопивши частину його майна та казну, дезертирували командири полковник Атаназій Шабський та підполковник Дмитро Козаків. На місце А. Шабського було призначено підполковника Едмунда Рейнфельда139.
Малюнок знаку для повітроплавних частин, запроектований командиром 1-го повітроплавного дивізіону полковником Атаназієм Шабським З фондів ЦДАВОУ
Піднятий у небо австро-угорський аеростат на Італійському фронті, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
Після переходу Галицької армії за Збруч діяльність загону остаточно припинилася. Восени 1919 р. 1-й повітроплавний загін було розформовано, а його старшин відряджено до технічного відділу штабу Галицької армії.
У розпорядженні штабу Дієвої армії УНР залишилися тільки рештки двох повітроплавних загонів і повітроплавного парку, які невдовзі з’єдналися у 3-й Київський повітроплавний дивізіон на чолі з сотником Комаром. Станом на 12.04.1919 підрозділ розташовувався у Бродах і мав лише 15 старшин 140. До мінімуму скоротився і особовий склад інспекції повітроплавання. Влітку 1919 р., коли повітроплавці перебували у Камянці-Подільському, управління інспекції складали дві особи — сам інспектор, військовий старшина Павло Крицький, та його помічник, начальник технічного відділу хорунжий Віктор Павлов141.
На фронті Дієвої армії УНР повітряні балони використовувалися протягом літа 1919 р. Вони брали участь у боротьбі українських військ за Камянець-Подільський, Проскурів, Вінницю та Київ. Під час боїв єдиний наявний повітроплавний дивізіон (який відтепер іменувався 1-м) значно зріс чисельно. Станом на 16 серпня 1919 року він мав у своєму складі 17 старшин, 210 козаків, 20 коней, 1 легкове авто та 4 «ковбаси»142.
Завідувач канцелярією управи Повітряного флоту УНР Петро Білон згодом згадував про застосування повітряних балонів: «Ці бальони робили не раз цінну прислугу армії. Вони з успіхом вивідували фронт і запілля ворога і передавали ці відомості Головному Командуванню Армій. Але попри те вони завжди стягали на себе увагу ворога, коли підіймалися вгору для спостереження. Зараз же ворог відкривав по них вогонь, а ще гірше, висилав свої літаки, що, оточивши бальон з усіх боків, засипали його й спостерігачів на ньому кулеметним вогнем. Для оборони їх треба було пускати в дію протилітунські гармати, а часом і свої літаки посилати для протидії. Та все ж у гарні, погожі дні обсерваційна команда бальонів ігнорувала всякі небезпеки, підіймалась вгору до 500 метрів і давала Штабові Дієвої Армії найцінніші звідомлення як про розташування ворога, так і про його силу і рухи. Ось чому ворог не міг терпіти діяльності наших спостережних бальонів і старався за всяку ціну позбутися їх, уживаючи до обстрілу і тяжких гармат»143.
Восени 1919 р. 1-й повітроплавний дивізіон було розформовано, й відтоді у складі Армії УНР повітроплавні частини не відроджувалися.