Необмеженими реквізиціями хлібопродуктів в 1931-32 pp. сільське господарство Руси-України було зруйноване. Перспективи як на врожай 1932 p., так і на виживання населення до врожаю 1933 p., були надзвичайно погані. Не зважаючи на те, що погодні умови для врожаю 1932 р. були кращі, ніж у 1931 p., тобто з однієї засіяної та обробленої ділянки землі можна було отримати більше, валовий збір сільськогосподарської продукції в 1932 р. був значно менший, ніж 1931 p. Це було обумовлено кількома причинами.
1. Внаслідок дезорганізації сільськогосподарського виробництва та нестачі насіннєвих фондів восени 1931 р. був недосів 2 млн. га озимих. Окрім того, навесні 1932 р. загинуло 1 млн. га озимини [2, с.353]. Таким чином, був втрачений урожай на площі біля 36 % озимих посівів, а при середній врожайности 1932 р. 7, 3 ц/га — біля 22 млн. центнерів.
2. Внаслідок нестачі насіннєвих фондів, виснаження селян голодом, значним зменшенням тяглової сили (коней, в 2–3 рази) та загальною дезорганізацією сільськогосподарського виробництва (на підтвердження всього цього є величезна кількість офіційних документів, наведених в роботі [2], не лише не були пересіяні поля з втраченою озиминою, але навіть залишилися недосіяними багато весняних культур. Втрати від цього можна було оцінити в 1932 p., вони напевне були дуже значними.
3. Значна частина селян не могла засадити свої городи основним продуктом харчування в умовах колгоспної системи — картоплею, рівно ж як і кукурудзою та соняшником — насіннєві фонди були з'їдені.
Все це привело до того, що при сприятливіших ніж в 1931 р. погодних умовах і більшій врожайности валовий збір основної сільськогосподарської продукції (хліб, картопля, соняшник) був менший. Чи знала про все це влада? Влада завжди знає значно більше, ніж пересічна людина, бо вона має інформацію від різних джерел, до того ж, вона має спеціалізовані установи, що займаються її збором та обробкою. А що знала пересічна людина як в Руси-Україні, так і поза її межами про становище із забезпеченістю населення продуктами харчування, добре видно з двох листів, які ми подамо нижче і які мали б наводитися в усіх підручниках з історії Руси-України того часу.
18 червня 1932 р.
Шановний т. Косіор!
Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи Радянської влади та партії на селі, а після, від'їхавши в місто в 1930/31 р., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться ширшим і більш світлішим, я вивчаю дещо з марксо-ленінської теорії і послідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року.
Походженням я селянин (бідняк), комсомольський стаж з 1928 p., a фактично з комсомольською роботою зв'язаний ще з 1927 року. В технікумі, де я вчуся, вже рік секретарем осередку ВЛКСМ, але ще позапартійний…
На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні наміри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися — зацікавитись і вивчити життя міста й села і все стане ясно. Я вперто і без кінця вів роз'яснюючу роботу, різко доводив, що партія і її мета вірна й здійснима, не раз вступав у дискусії, але, різно обґрунтовуючи, переконував, не раз посилаючись на кінець п'ятирічки і досягнення її в побутово-культурному відношенні. А тепер, шановний Станіслав Вікентійович, доведіть мені, чим пояснити таке безглуздя, яке ми маємо сьогодні, й врешті-решт коли досягнемо своєї мети і якими методами та чиїм ентузіазмом…
Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т.ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25–30 % відносно тієї, що була в 1925–1928 pp. В колгоспах, в яких було коней 100–150, зараз тільки 40–50 та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927–1928 pp. про те, що при Радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно.
Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму й квит, а на другий день цього ж, що заривав, попереднього, находять труп — мруть з голоду.
Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур'яну з звичайною макухою? А "начальство" виголошує красноречиво "за темпи, за соціалізм". Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами сидять цілими сім'ями селяни і просять — плачуть кусок хліба, вже поопухали з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. Скрізь по студентських їдальнях, де гасло за гаслом наклеєно — "Борімось за якісні та кількісні показники громадського харчування", студентів харчують раз у день таким обідом — Н2О і декілька зілинок, а хоч би картоплина і жиру теж нічого немає і одержуєш хліба до нього 20–25 г.
На друге каші або сої, так коли взяти з водою як воно є, то буде 100 г теж без ніякого жирку. "От і живи Гаврило". Так у київській їдальні СЗК № 2–3 і т. д. Хоч би сої дали наїстись — так каже зараз майже кожен студент. Отримує в місяць він 40–30 крб. та різні відрахування в них і так чистою одержує 15–20 крб., от і проживи місяць, коли в студкоопі (закритому): 400 г хліба — 2 крб., сало 100 г — 3–3 крб.50 коп., масло — 2 крб.85 коп., яєчки — 60 коп. штука і т.ін. Як де появляться які соєві коржики, такі, що раніш і собака не їв би, то зараз черга в 500 чоловік. Студенти один за одним дістають туберкульоз, зараз з нашого технікуму чоловік п'ять пішли в лікарню, то там їх і залишили — кров'ю плюють.
Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т.ін., і я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розмов різних, а ділом мовчать. ЦК мабуть не бачить цього, або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більші навалено на колгоспи.
Тепер, шановний Станіслав Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубств, хіба так можна будувати соціалізм?.. Хіба у нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50 %.
Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики партії, зможу довести, що ми соціалізм будуємо й збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже тверде стати, бо всерівно обірвуся…
Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідійотського шляху. Може я помиляюся, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, я з 1912 р. народження.
Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.
З комсом. привітом Ткаченко На адресу: м. Київ, вул. Ж.Революції, 12
(Рибоводний технікум) Ткаченко Гр.І. [2, с. 183–186].
А ось якими побачили українців та Русь-Україну білоруські робітники, не виїжджаючи за межі Білорусі.
15 липня 1932 р.
Колі гэта было, штоб Україну Беларусія карміла. Былі горшіе годы, але Україна карміла Беларусію, а цяперь наодворот. Беларусія непроч помоч українскім колхозам і працытным селянам арганізованым порядком, а не такім як сейчас праісходзіць, што на Беларусії із за українцямі нельзя не прайці не праехаць як на желдорогі, так і на дарогах. Всюди уйма голодных оборваных українцев, которыя валяются по улицам местечка Беларусії Жлобін, Гомель, Бахмуч, Быхат, Магімт, Орша, Мінск, Сіроціно і усюду полно. По лесам некоторые живуць. Да чого гэта доходзіць, к чему гэта вийдзе.
Шмат українцей быває за хлебом коля самай мяжы буржуазной польской Польчши і што вы думаєце мало есьць урочой, якія робяць ваенікі, што українцев змору хоцят задушыць, а у газетах пішут усе хорошо. Чаму прайду не напішуць, што міліоні галадуюць і на полі шмат цяперь гібніт хлеба, а много зарасло травой і не запахано засталося, т. к. самая сіла мужчыны і жанчыны кінулісь у сьвет за куском хлеба, что толькі с голоду не померці.
I правда жалко когда глядиш, как голодныя скитаюця українцы, а когда говориш, почему не работаеце на месте, так отвечают, что семян нет и в колгозах нечего делать и обеспеченность плохая. В общем факт остается фактом, что миллионы людей бродят голыя, голодныя по лесам, станциям и местечкам и колхозах Беларусії і просят кусок хлеба. А как разрешена хлебная проблема на Україне, где ЦК партії Україны, где ЦИК, что предпринимает. Просто сердце сребет за такія дела дапущеныя, біларусы.
Беларусы — рабочие Петров, Савін, Кудук [2, с.209].
Отже, 19-літній хлопчик бачив, що колгоспи та реквізиції хлібопродуктів з Руси-України — це не шляхи до соціалізму, "це шляхи до гнойні і згубств", після яких залишиться живими 50 % населення. Білоруси ж прямо заявили, "што українцев змору хоцят задушиць".
Безумовно, про все це правляча кліка знала краще, ніж пересічні громадяни. Не важко було передбачити, що при такій руїні сільського господарства та недозбору життєво важливої продукції насувалося лихо, значно серйозніше, ніж у першій половині 1932 р.
Аби при владі у Московській імперії у той час знаходились люди, виховані на основі європейсько-християнської культури, навіть атеїсти, або якби люди іншої культури, що не хотіли 6 допустити повторення голоду з важчими наслідками, вони вжили б необхідних заходів, щоб голод першої половини 1932 р., не спровокований ніяким стихійним лихом, не повторити. Вони неодмінно мусили б врахувати всі свої прорахунки (якщо це справді були прорахунки, а не зумисне нагнітання голоду) й діяти у відповідному напрямку. Найпростіше було б розпустити колгоспи й дати можливість селянам самим виборсуватись із прірви, у яку їх загнали. Навіть аби влада хотіла зберегти колгоспи, але не допустити ще страшнішого людомору, який невідворотно насувався, то зменшила б хлібозаготівлі, дала б селянам стільки хлібопродуктів, скільки було необхідно для їхнього біологічного виживання до літа 1933 р. Можливо, влада могла б діяти іншим способом, але ніяких кроків у напрямку відвернення добре передбачуваного голодомору зроблено не було. Більше того, всі постанови, укази та розпорядження тодішньої правлячої кліки є незаперечними доказами того, що вона намагалася не уникнути голоду, а навпаки, розширити та поглибити його. А це означає, що голод планувався, всі ті розпорядження та постанови, які його поглиблювали, були відповідними заходами, спрямованими на здійснення того злочинного плану. Щоб до часу не виявити цей план винищення українців, переважна більшість постанов та розпоряджень правлячої кліки, спрямованих на поглиблення голоду, йшла під грифом "совершенно секретно" ("цілком таємно") або навіть "совершенно секретно, особая папка". Не викликає жодного сумніву, що голод у першій половині 1932 р. був використаний як досвід для того, щоб не дати можливости українським селянам уникнути голодної смерти в майбутньому, щоб цілеспрямовано підвести їх до неї.
Для кращого розуміння наступних подій задамо собі запитання: що треба зробити, щоб умертвити голодом населення на великих теренах? Очевидно, для цього необхідно:
— залишити їх без продуктів харчування;
— по-можливости вилучати від них все, що вони якимось способом придбали чи придбають;
— не давати їм можливости вибратися в ті райони чи місця, де голоду немає;
— ізолювати від суспільства або й фізично знищувати тих людей, які заважають вилучати у населення з'їстні припаси;
— поставити до керівництва найбільш жорстоких та цинічних осіб, які могли б проводити відповідні заходи і були б байдужими до картин голодної смерти тисяч людей.
Саме такий план дій послідовно і ретельно проводився в Україні та Північному Кавказі (Кубані) принаймні до весни 1933 р.
Отже, погодні умови 1932 р. були кращими, ніж 1931 p., але валовий збір — значно менший. Не зважаючи на це, план реквізицій збіжжя по селянському сектору (колгоспники та одноосібники) був майже не зменшений і становив величезне число — 356 млн. пудів (57 млн. ц) [2, с.194]. Сюди треба додати приблизно 40 млн. пудів "плану" по іншим секторам (радгоспи). Отже, в 1932 р. українські селяни мали здати окупанту близько 400 млн. пудів або 64 млн. ц. "планового" збіжжя. Але це не все. Україна мала повернути ще 2 млн. ц в рахунок погашення "допомоги", виданої на посівну кампанію весною 1932 р.
Якщо виходити з офіційної статистики, то 1931 р. в Україні було зібрано 183 млн. ц хліба, а план реквізицій становив 77 млн. В 1932 р. було зібрано лише 147 млн. ц, а план реквізицій передбачав вилучити 66 млн.ц. Офіційним даним по збору врожаю важко повірити, він напевне був менший. Але якщо це було так, і правлячий народ був у цьому переконаний, то в 1931 р. для потреб села (харчування, фураж, насіннєвий фонд) залишалося 106 млн. ц, і це призвело до важкого голоду у першій половині 1932 р. У 1932 р. для потреб селян, згідно офіційним даним, мало б залишитися 81 млн. ц, на 25 млн. ц менше, ніж попереднього року. Треба взяти також до уваги, що внаслідок відсутности у багатьох господарствах посадкового матеріалу та виснаження селян навесні 1932 р. городи, які могли годувати сім'ю кілька місяців, були засаджені значно гірше, аніж у 1931 p., отже, і врожай з них був менший. Такий дефіцит сільськогосподарської продукції неодмінно мусив привести до страшної катастрофи. Правляча кліка про все це знала й свідомо штовхала до неї українських селян. Це підтверджують також офіційні статистичні дані, згідно яких середній врожай в Руси-Україні у 1932 р. становив 36 пудів зернових на одну людину, а по решті території СССР — близько 26 пудів. Навіть цих 26 пудів (416 кг) цілком достатньо, щоб голоду не було. Як же міг бути страшний голодомор на теренах, де було зібрано по 36 пудів (576 кг)? Цього треба було дуже хотіти й дуже його домагатися.
Про те, наскільки нереальними були плани реквізицій, яскраво свідчить лист Косіора в ЦК ВКП(б) стосовно заготівель насіння льону [2, с.237]. Суть його зводилась до того, що московська влада вимагала від України здати 70 % валового збору врожаю проти 46 % минулорічного. Якщо виходити з норм висіву та проектованого збільшення площ посіву, то виходить, що решта (30 %) ледве покриває потреби на посів. При такому "плані" селянам взагалі нічого не залишається. А за що ж вони працювали? С.Косіор пропонує забрати у селян "всього лише" 50 %, а їм за працю залишити 20 %.
Для виконання "плану хлібозаготівель" почалися масові реквізиції, внаслідок чого у селян, головним чином через колгоспи, до 1 лютого 1933 року було відібрано 255 млн. пудів збіжжя. Щоб мати уявлення про цю кількість, нагадаю, що в 1918 р. за звільнення від жидо-більшовицьких окупантів німці зажадали від Руси-України, сільське господарство якої на той час міцно трималося на ногах, аж… 60 млн. пудів, які до того ж не були вивезені. А скільки було галасу у більшовицькій пресі про страшне пограбування України німцями!
На покриття плану реквізицій ледве вистачало валового збору, так що з колгоспниками практично нічим було розрахуватись. На пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся 5–7 лютого 1933 p., С.Косіор відзначав, що розрахунки з колгоспниками за роботу в 1932 р. на 1 лютого 1933 р. провели лише 5,2 % колгоспів Дніпропетровської области, 12 % — Одеської, 18,4 % — Харківської, 31 % — Вінницької. Та це зовсім не означало, що колгоспники, які отримали повний розрахунок, могли спокійно дожити до нового врожаю. Адже норми видачі на трудодні часто були символічними, а до весни й те забирали різні уповноважені, "буксири", "бригади" під виглядом "вкраденого" та "незаконно придбаного".
Добре знаючи з гіркого власного досвіду, що ні від колгоспів, ні від окупанта допомоги вони не отримають, селяни приступили до забезпечення себе продуктами харчування власними силами. Найперше та найпростіше, що могло прийти в голову — підбирати на полях втрачене під час збирання врожаю. Адже все одно воно або згниє, або буде переоране. Звичайно, при нагоді селянин міг і вкрасти. І хоч це глибоко суперечило українській хліборобській моралі, але коли справа доходить до виживання чи смерти, тут вже не до моралі.
Але й організатори голодомору не дрімали. 7 серпня 1932 р. ЦВК та РНК СРСР видають постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власности". Згідно цієї постанови, майно колгоспів та кооперативів, яке було складене самими селянами при вступі до них (приміщення, худоба, сільгоспінвентар тощо), а також вирощений селянами врожай, прирівнювались до державного майна, розкрадання якого каралося розстрілом, а за пом'якшуючих обставин — позбавленням волі на строк не менше 10 років. Цією постановою вихід селян із колгоспів або агітація за вихід прирівнювались до державних злочинів. В народі ця постанова відома як "закон про п'ять колосків". І справді, за кілька колосків, зібраних на стерні вже скошеного поля, багато українських селян і навіть дітей було вбито прямо на місці. Так ще в серпні 1932 р. почалася неоголошена, підла, підступна і жорстока етнічна війна, спрямована на винищення українців. Дуже вже нерівними були сили. З одного боку добре організована жидовня, яка знала, що вона хоче, спиралася на потужний партійний та державний апарат, ГПУ та військо, а з іншого — українські селяни, які не могли збагнути, за що вони страждають і чому влада намагається вимордувати їх голодом.
Щоб більше вилучити хліба і не дати можливости селянам закупити його у колгоспах та в одноосібників, політбюро ЦК КП(б)У 9 серпня 1932 р. видає постанову, якою до 15 січня 1933 р. забороняє торгівлю хлібом на ринках [2, с.227]. Винні у порушенні цього розпорядження притягуються до судової відповідальности. Але як і будь-які злодії, керівні товаріщі закликають діяти тихо, таємно, щоб не викликати обурення у населення: "Репрессии (арест, конфискация) не должны производиться на базарах. Но на базарах мы должны в первую очередь через фининспектуру, устанавливать фамилию продающего хлеб, из какого он села и колхоза". [2, с.230]. Отже, до 15 січня увесь хліб мав бути реквізований.
Для прискореного вилучення хліба компарткоми зобов'язують нижчепідлеглі організації до "мобилизации всего тягла, рабсилы (воістину, рабської сили — А.К.) для работы от зари до зари для молотьбы, скирдования, вывоза хлеба…" [2, с.227]. А щоб у селян залишилось на зиму як можна менше хліба, і щоб вони у колгоспі не нагулювали жирок, Укрколгоспцентр видає постанову, якою забороняє видавати селянам хліб при роботі від зорі до зорі, мовляв, до гарячого приварку нехай приносять його з дому [2, с. 230–231]. Ця постанова була продубльована партійними комітетами, зокрема, Луганським, який зобов'язував притягувати до відповідальности тих голів колгоспів, які "розбазарювали" хліб, тобто видавали його на громадське харчування колгоспникам під час виконання ними польових робіт [2, с.236].
Але села та колгоспи, які спромоглися б виконати плани пограбування, зовсім не будуть залишені у спокою. Вони зобов'язані будуть висунути збільшені, так звані зустрічні плани, доки не позбудуться "зайвого" (тобто, всього) зерна, і зробити це мають самі селяни (яке благородство з боку правлячої кліки!): "В тих же колгоспах та селах, де є можливість збільшення плану хлібоздачі, це збільшення провести шляхом масової роботи та висунення колгоспами й селами зустрічного плану" [2, с.232].
Подібні, на перший погляд малозначимі, постанови приймалися в усіх областях України, отже, направлялися з єдиного центру й сприяли максимально можливому вилученню хліба з колгоспів, а селянські сім'ї пускали в зиму без його запасів.
Щоб спричинити голод, здавалось би достатньо було накласти плани реквізицій, які неможливо виконати, а від селян через колоніальну адміністрацію та репресивні органи домагатися його виконання. Але такий важливий захід, як винищення населення голодом, не можна було пускати на самоплив, бо одна справа давати загальні вказівки про вилучення сільськогосподарської продукції, знаходячись десь у Москві, і зовсім інша — вилучати у селян, що конають голодною смертю: у деяких хохлів могло здригнути серце при вигляді сотень помираючих навколо людей.
Щоб керівників районної ланки надійніше прикріпити до окупаційної адміністрації та зробити слухнянішими, постановою політбюро ЦК КП(б)У від 1 листопада 1932 р. їм підвищуються ставки заробітньої платні. Для покращеного постачання їх прикріплюють до закритих обласних розподільників, де у певній кількости продовольчі та промислові товари видавалися безкоштовно або за символічну платню. Спеціалізованим постачанням було охоплено 23 тис. 900 чоловік [5, с.99].
На терени, населення яких мусить загинути від голоду, для контролю за діяльністю місцевої колоніальної адміністрації правлячий народ направляє особливо довірених і здатних на будь-який злочин високоповажних виконавців. На початку жовтня 1932 р. перший заступник ОГПУ І.Акулов призначається членом політбюро та секретарем ЦК КП(б)У по Донбасу; секретар Середньоволзького Крайкому партії Мендель Хатаевич, який "уславився" там розкуркуленням та колективізацією, призначається членом політбюро та другим секретарем ЦК КП(б)У. За визначенням відомого дослідника голодомору Р.Конквеста, М.Хатаєвич був "одним з найбрутальніших сталінських реквізиторів".
В кінці жовтня в Русь-Україну з Москви відряджаються ще дві жидівські групи: в Україну Молотов (голова), Калманович, Саркіс, Маркевич та Кренцель; на Кубань Кагановіч (голова), Юркін, Чернов [2, с.238], заступник начальника ОГПУ Г.Ягода.
Молотов був в Україні майже два місяці, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому сюди приїздив ще й Кагановіч. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя в українських селян. Це зовсім не означає, що до цього часу колоніальна адміністрація в Руси-Україні діяла на свій розсуд, її постанови та розпорядження завжди були спрямовані лише на виконання вказівок згори. Якщо вона й виявляла ініціативу, то лише на їх поглиблення й розробку. Фактично, після жовтня місяця брати було вже нічого, хіба що виривати шматочок хліба чи картоплину з рота голодаючих дітей, "активісти", "уповноважені", "буксири" й таке робили.
Те, що почалося після прибуття Молотова та Кагановіча, можна назвати як добивання лежачого. В короткий термін була прийнята ціла злива постанов, суть яких зводиться до "усиления хлебозаготовок" та терору. Зупинюсь на найважливіших з них.
З комуністів, комсомольців, інших активістів, згодних на грабунок, створюються так звані "буксирні бригади" мета яких — вишуковувати та вилучати зерно, перш за все в одноосібників. Неможливість здачі хліба внаслідок його фізичної відсутности розглядалася як "попытки классового врага и его агентуры, направленные к срыву хлебозаготовок", які треба "беспощадно подавлять" (постанова політбюро ЦК КП(б)У від 25 жовтня 1932 p. [2, с. 239–242].
"Для принятия на месте совместно с обкомами всех мер к большевистской мобилизации сил и обеспечению выполнения установленного окончательного плана хлебозаготовок" в областя направляються відповідальні керівники; на одноосібників, що "уклоняются от выполнения плана" наказується накладати штрафи "в размере рыночной стоимости хлеба", відмовляти їм у відпуску промислових товарів та застосовувати судові репресії; обмежувати забезпеченність промисловими товарами райони та колгоспи, "которые не обеспечивают выполнения плана хлебозаготовок" (постанова політбюро ЦК КП(б)У від 30 жовтня 1932 p. [2, с. 243–247].
Харківський обком партії, за який персонально відповідав другий секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич, 14 листопада 1932 р. приймає рішення припинити завозити "гостродефіцитні" товари 57 районам (з 82 в области), які незадовільно виконують план хлібозаготівель. До гостродефіцитних товарів відносяться: "метровая и штучная мануфактура, обувь, фабричное готовое платье, галоши, валенки, кожухи, сахар, гвозди, посуда, трикотаж, махорка, папиросы, кондитерские изделия, хозяйственное мыло, оконное стекло", тобто товари першої необхідности. [2, с. 248–250].
На розвиток та розширення цієї постанови 18 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У видає "постанову про заходи по посиленню хлібозаготівель", де передбачає цілу низку репресивних заходів проти тих, хто не може виконати планів реквізицій, а не можуть виконати майже всі [2, с. 250–260]. Перш за все, у селян треба забрати все зерно і всю живність, лише тоді буде повна гарантія, що до наступного літа вони не доживуть. Це є пряме, цинічне, нахабне і підле вилучення з'їсних припасів у беззахисних селян озброєними злодіями. Судіть самі.
"1. Полностью прекратить… выдачу каких-либо натуравансов во всех колхозах, неудовлетворительно выполняющих план хлебозаготовок".
Плани реквізицій порівняно із зібраним врожаєм були настільки великі, що майже всі колгоспи не могли їх виконати, а тому всі були у стані "неудовлетворительно выполняющих". Цією постановою селянин, який увесь сезон пропрацював у колгоспі й не отримав розрахунку, тепер його вже й не отримає.
"2. В колхозах…. роздавших сверх установленных натуравансов (15 % від обмолоту) хлеб в порядке общественного питания, дополнительной выдачи различного рода озадков, последов, отходов и т. п. — немедленно организовать возвращение незаконно розданного хлеба".
Це так треба розуміти, що коли при роботі у колгоспі від зорі до зорі колгоспник з'їдав 700 г хліба, а йому на трудодень положено лише 200 г зерна, то з'їдене треба повернути. Де ж він його візьме? Навіть виригнути вже не зможе. А оті "озадки, посліди та відходи" звучать як глум, бо раніше ними годували свиней, а тепер і українських селян. За оті озадки та невиригану страву "громадського харчування" тепер треба повертати неіснуюче зерно.
До чого приводила постанова про повернення вже виданого на трудодні зерна, добре видно із листа колгоспника з хутора Мала Кадигробівка (Валківський район Харків. обл.) А.Танька до редакції газети "Радянське село" у січні 1933 р.: "Я, Танько Андрій Стефанович, колгоспник з 3 жовтня 1930 p., інвалід імперіалістичної війни III категорії, збув на війні ліву руку, бідняк, працюю з дня вступу постійно. Обслуговую 12 голів рогатої худоби та 12 свиней. Маю 6 душ їдців (працездатних не маю). Сам я працюю при колгоспі та допомагає син-підліток 15 років. За 1932 р. маю 540 трудоднів. Одержав з колгоспу гречки та зерна, всього 10 пудів (160 кг). В нашім правлінні получивсь перебор від 15 % умолоту. (Згідно постанови РНК УССР від 20 листопада, колгоспникам дозволялося видавати на трудодні лише 15 % від обмолоту, решту треба було повернути у "хлібозаготівлю" — А.К.). Вони пред'явили вимогу повернути всім членам колгоспу цей перебор, що й мені наказано повернути 10 пуд. 7 ц (860 кг), якого я стільки не одержав. Коли я заявив правлінню, що я стільки не одержав, скільки з мене причитається повернути, то правління говорить, що я переїв печеним хлібом, що був при спільному харчуванні. Сільрада, бачачи, що у колгоспників зерна немає, вирішила повернути всіма культурами, як: горох, квасоля, соняшник і таке інше, що й повернув 4 пуди 14 фунтів (69,6 кг) різними культурами, які були на городі. Остального в мене немає…" У відповіді районної Робітничо-селянської інспекції, надісланій газеті та А.Таньку 20 лютого, говориться, що дії правління колгоспу та сільради визнані вірними [5, с.174; 337].
А голів колгоспів, які у полі годували селян та на трудодні видавали посліди та відходи "привлечь к строгой ответственности за растрату колхозного хлеба с изъятием неправильно выданного хлеба, в первую очередь у членов правлений колхозов и административно-служебного персонала…", щоб не були такими простуватими й щоб селянам надалі нічого не видавали. Колгоспи створювались не для того, щоб давати, а щоб забирати.
"3. Во всех районах немедленно организовать изъятие от отдельных колхозников и единоличников хлеба, разворованного у колхозов и совхозов при уборке, при молотьбе, при перевозке, из амбаров и прочее…".
Товаріщі знали, що хліба у селян ніяк не може бути, звідки йому взятися?! Отже, якщо він є, то неодмінно вкрадений і мусить бути повернутий "законним" господарям.
"4… в отношении колхозников, имеющих посевы зерна на приусадебных землях, полностью засчитать все полученное ими с приусадебных земель зерно в счет натуральной выдачи по трудодням с изъятием излишне выданного хлеба на выполнение плана хлебозаготовок".
Ну й ну! А яка ж платня за роботу в колгоспі? А оте, що ти виростив на власному городі, ото і є твоя платня! та й тією поділись.
"5. В колхозах, допустивших разворовывание колхозного хлеба и злостно срывающих хлебозаготовки, применять натуральные штрафы в виде установления дополнительного задания по мясозаготовкам в размере 15-месячной нормы сдачи для данного колхоза мяса как по общественному, так и индивидуальному скоту колхозника… Наложение штрафа не освобождает колхоз от полного выполнения установленного плана хлебозаготовок".
Все, все продумали мудрі Менделі та Соломони. Бо якщо у селянина не залишилось продуктів харчування, але ще є корівка, сіно та солома, то він може вижити за рахунок молочка. Та й свиню зарізав, м'ясо, сало засолив. Та зась йому! Мусиш померти!
Через три тижні Косіор доповідав у Москву: "Наибольший результат дает применение натурштрафов. За корову и свинью сейчас колхозник и даже единоличник крепко держится" [2, с.284].
Ну, а якщо немає живности, тоді як бути? Просто!
"В отдельных районах штраф может быть установлен картофелем в размере годичного плана данного хозяйства по картофелю".
Отже, якщо не маєш хліба та худоби, але маєш картоплю, за допомогою якої сподіваєшся вижити, то викинь це з голови. Мусиш здати і картоплю, бо ти та твоя сім'я приречені на смерть. А чи є якісь поблажки? Так, є: "в исключительных случаях по специальному постановлению размер штрафа может быть удвоен".
Але ж бо селяни не захочуть віддавати з'їсні припаси й помирати з голоду. Звісно, не захочуть. Тоді їх треба відібрати. З цією метою на допомогу райпарткомам та сільським злодіям-активістам постанова передбачає направити в райони 600 комуністів-робочих, "проявивших себя в выполнении ударно-политических кампаний как сознательные и стойкие большевики" у складі бригад по 3–4 чоловіка кожна; спеціальних уповноважених для виконання плану хлібозаготівель по одноосібному сектору; організацію не менше 1100 бригад з колгоспних активістів; репресії в судовому та адміністративному порядку по відношенню до тих одноосібників, що не виконують хлібоздачі ("куркулі"); "применять суровые партийные и государственные репресии" по відношенню до тих направлених в райони уповноважених, які проявляють слабкість та поблажки при вилученні сільгосппродуктів.
Оті 1100 бригад з "колгоспних активістів" насправді набиралися з різних покидьків сільського населення: ледарів, п'яничок, волоцюг, інших антисоціальних елементів, що хотіли легко пожити за рахунок грабунку і які мали б бути під державним та громадським наглядом, але влада дала їм право розпоряджатися не лише майном, але й життям селян. Ці "активісти-комнезами" озброєними ватагами ходили по дворах, шукали хліб, якщо ж його не було, забирали будь-які з'їсні припаси: картоплю, буряки, капусту, окрім того могли забрати одяг, прикраси, гроші, речі домашнього вжитку, бо ніякої управи на них не було. Відомі випадки, коли вони відбирали у дітей варену картоплю й розтоптували на підлозі. Ці "активісти" були свого роду кілерами. Влада використовувала їх, щоб умертвити голодом селян-роботяг, а коли вони зробили свою справу й стали не потрібні, їх розпустили (25 березня 1933 p.), забравши тим же способом у них ті харчі, що вони приховували для себе і залишивши їх помирати разом з іншими.
Щоб підсилити голод, позбавити селян можливости щось продати для закупівлі хліба чи предметів першої необхідности, вводиться блокада сіл та районів, які не виконали планів реквізицій. Але замість грубого слова "блокада" товаріщі-інтернаціоналісти, люди з одеським гумором, вигадують іншу назву. Ганьба тим селам та районам які ще не віддали всього хліба, занесемо їх на "чорну дошку"! До них застосовуються такі репресивні заходи:
а) негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної та державної торгівлі та вивіз з відповідних кооперативних лавок всіх наявних товарів;
б) повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;
в) припинення будь-якого кредитування та дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов'язань;
г) перевірка та очищення колгоспів, вилучення контрреволюційних елементів — організаторів зриву хлібопоставок.
Недосів навесні 1932 р. значних площ землі; непомірне високі реквізиції, що були накладені на українських селян; закон "про п'ять колосків" та постанова політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р. є цілком достатніми аргументами та підставами для того, щоб будь-яка неупереджена людина могла прийти до цілком однозначного висновку: голодомор свідомо планувався. Всі інші постанови та заходи для їх здійснення лише підтверджують цей висновок. Людомор мав бути грандіозним, величезним, із "жертвою 10–15 млн. осіб", як писав у своєму донесенні навесні 1933 р. італійський консул у Харкові С.Граденіго. Отже, наступні постанови та дії окупантів проаналізуємо саме з цієї точки зору: чи справді вони були спрямовані на грандіозність людомору.
Опір населення реквізиціям та терор правлячої кліки
Селяни добре розуміли свою приреченність на смерть голодом. Про це свідчить, зокрема, лист секретаря Краснопільського райкому партії Носуленка від 9 грудня 1932 p.: "Нарсуд майже щоденно розбирає хлібні справи на місцях. Після закінчення суду в с. Краснопіллі середняк Бесараб О.В. сказав: "Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а дома коли залишимось, все рівно помремо". Помічається великий відплив колгоспників з колгоспів. Молотьба закінчується в останніх 4-х колгоспах. Таким чином, в колгоспах відомо про натуральні наслідки господарювання… Настрій більш відсталої частини може характеризуватися так: "Пропало все життя, я віддав в СОЗ4 все своє майно, а відціля майже нічого не одержую. Зараз в СОЗі вже немає хліба, а дальше ще гірше буде" (Пелипець Ілля — колгоспник). "Все рівно з голоду вмирати цю зиму, так або інакше" (колгоспник Хіценко К.Н.). "Я партизан, бив куркулів, а сьогодні згоден різати комуністів. Хіба я повинен з голоду вмирати, все рівно отнімуть, так украду" (колгоспник Довжик Петро)…
Починають проявлятись ознаки минулої весни. Так член колгоспу "Авангард" партієць Середа Олександр прибув до РПК з довідкою від правління колгоспу про те, що він має 120 трудоднів та дружина — 147. Середа має 5 дітей. Натуравансів одержав 277 кг. Тов. Середа заявив, що йому нічого вже їсти і він не знає, що надалі робити" [2, с. 289, 290].
Зверніть увагу: ще й зима не починалась, а вже починають проявлятися ознаки весняного голоду. Ще у листопаді, в крайньому разі у грудні, не вилучати треба було зерно, якого вже не вистачало на харчування, а надавати продовольчу допомогу.
Звичайно, ні селяни, ні навіть частина сільської та районної адміністрації не могли сидіти спокійно й чекати голодної смерти своїх родин чи й просто залежних від них людей. Вони чинили пасивний, а по можливости й активний опір. В деяких колгоспах доведені до відчаю селяни крали хліб, в інших вони примушували голів колгоспів роздавати ("разбазаривать") його селянам. Секретар Одеського обкому партії Майоров у листі від 27 листопада повідомляв: "Мы отмечаем множество фактов кражи и расхищения хлеба, нередки случаи с участием коммунистов. В колхозе "Вторая пятилетка" председатель и завхоз — оба кандидата партии — разбазарили 200 ц хлеба. Правление колхоза "Парижская коммуна" в Зиновьемском районе расхитили 430 ц хлеба. В Вознесенском районе в колхозе им. Луначарского председатель и завхоз — оба коммунисты — организовали тайную мельницу и перемололи до тысячи пудов зерна… не в единичных случаях мы имеем открытые выступления кулаков прямо перед колхозниками, и, к сожалению, многие партийцы уклоняются от контрудара, пасуют и повторяют кулацкие перепевы. В Вознесенском районе в колхозе "Инициатива октября" председатель в ответ на требование о выдаче 620 ц хлеба из амбара распорядился раздать этот хлеб колхозникам… Наш нажим не мог не вызвать обострения сопротивления кулаков… В Каховском районе в с. Новые Маяки кулаки организовали бандитскую группу, вооруженную обрезами, которая терроризирует население.
В Новомиргородском районе в с. Панчево кулаки, вооруженные обрезами, произвели хищения из амбаров артели им. Сталина. В Октябрьском районе 24 ноября группа вооруженных напала на груженную хлебом машину МТС и ранила шофера. В Любашевском районе, сельсовет Гвоздовка, было два вооруженных нападения, кстати среди участников были и комсомольцы… многие низовые партийные организации проявляют боязнь нажима на саботажников и бездействуют перед лицом все еще продолжающихся во многих случаях самых безобразных извращений наших директив. В колхозе "Великий гай" ячейка ровно ничего не сделала против того, что выдавали 33 % с обмолота. Аналогичное положение в колхозе Осоавиахима, выдавали там 37 % с обмолота… Последние дни мы исключили из партии несколько дезертиров с хлебозаготовок…" [2, с.269, 270].
Всі, хто чинив опір голодомору, владою були оголошені саботажниками, антисовєтчиками, контрреволюціонерами, куркулями та підкуркульниками. Майновий стан при цьому не мав уже ніякого значення, всі були пограбовані, всі були рівні у бідности та безправ'ї. Це дало підстави Р.Конквесту вже в наш час заявити, що "куркуль був не більше, ніж партійний винахід".
Але й окупанти не дрімали. Наприкінці 1932 р. вони видають цілу зливу постанов, спрямованих на придушення терором опору селян підготовлюваному людомору. Щоправда, слово "терор" у них не зустрічається, але словосполучення "суровых репрессий", "строжайших репрессий" є чи не найвживанішими.
5 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У видає постанову "Про посилення допомоги в проведенні хлібозаготівель з боку органів юстиції". Нехай читача не вводить в оману назва. Езоповська мова часто присутня у жидо-більшовицьких документах. "Посилення допомоги" насправді означало посилення репресій, які й до того були не слабкими. Судіть самі:
"ЦК предлагает:
1. Обязать судебные органы вне очереди рассматривать дела по хлебозаготовкам, как правило, выездными сессиями на месте с применением суровых репрессий…
2. Организовать в каждой области не менее 5-10 добавочных разъездных судебных сессий нарсуда для разъездов по районам. Судебный разбор дел и применение строжайших репрессий должны сопровождаться… усилением борьбы за хлеб…
3. Обязать административные органы быстро проводить все установленные законом меры взыскания несданного хлеба и административные меры к злостным несдатчикам…" [2, с.247, 248].
18 листопада 1932 р., окрім цитованої вище постанови "Про заходи по посиленню хлібозаготівель", виходить постанова "Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп". Вона закликає ГПУ рішучим терором зломити опір голодного населення. Найкраще було б цю постанову привести цілком, але досить повне уявлення про неї дають і кілька цитат. Перш за все, у ній визнається факт опору населення голодній війні:
"За последнее время участились террористические акты со стороны контрреволюционных кулацких элементов по отношению к сельским активистам, борющимся за честное выполнение колхозами и единоличниками своих обязательств перед Советским государством. Особенно в отношении усиления кулацкого террора выделяются Черниговская, Киевская, Харьковская и Винницкая области. За последний месяц имели место исключительно наглые факты кулацких выступлений (Чернигов, Днепропетровск и др.). Это усиление кулацкой активности не встречает должного организованного отпора…"
Окупанти зобов'язують ГПУ застосувати превентивні заходи, щоб селяни не мали ніякої можливости боротися за виживання:
"1. Усилить репрессии в отношении кулацких и др. контрреволюционных элементов. Ни один факт какого бы то ни было кулацкого проявления не должен остаться нераскрытым и безнаказанным. Карательные органы пролетарской диктатуры — ГПУ, суд, прокуратура — должны наносить быстрые и решительные удары наглеющим кулацким элементам не только после их выступлений, а и для предотвращения контрреволюционных выступлений".
2. В отношении сел и районов, где особенно активно проявление кулацких элементов, должны быть немедленно предприняты широкие и решительные меры к выявлению и разгрому кулацких элементов и их пособников. Этими мерами должна быть предотвращена всякая возможность контрреволюционных выступлений… [2, с.260, 261].
Чим менше залишалося хліба, тим більшими ставали репресії. Ще не встигло висохнути чорнило на попередніх наказах, а партійні товаріщі належним чином їх не вивчили, як 27 листопада виходить чергова постанова "про вжиття репресивних заходів по відношенню до колгоспників, які саботують хлібозаготівлі". В ній репресивні органи зобов'язують"…обязательно добиться разоблачения кулацких и антисоветских элементов-организаторов саботажа, произвести изъятие этих элементов, организовать в ускоренном порядке суд. В первую очередь привлечь к судебной ответственности переродившихся, пособляющих кулачеству, членов партии из числа руководящих должностных лиц колхоза — счетоводов, кладовщиков и т. п. Немедленно публиковать об их арестах и привлечении к суду. Коммунистов, помогающих обманывать государство и организующих саботаж хлебозаготовок, нужно судить особенно строго и решение суда вместе с исполнениями приговоров опубликовывать в районной печати… секретарям обкомов совместно с начальниками отделов ГПУ выделить наиболее серйозные дела и в ускоренном порядке провести по ним суд с применением самых суровых приговоров… составить и послать через ГПУ в г. Харьков список тех, которые должны быть высланы как политически опасный элемент. В особых случаях ответственных коммунистов после исключения из партии немедленно арестовывать и передавать суду" [2, с. 263–265].
Всі ці постанови-інструкції приймались при безпосередній участи Молотова, який знаходився в Україні й здійснював нагляд за роботою товаріщей нижчого рангу. В окремих листах в обкоми Молотов вимагав "сдвинуть силы, в большевистском порядке организовать победу".
29 листопада виходить чергова постанова, у якій відзначається, що з колгоспів почали вивозити насіннєвий фонд. У цій постанові вивозити його ще забороняється. Знову лунають вимоги посилити репресії: "предусмотренные постановлениями ЦК репрессивные меры по отношению к кулацким элементам и в колхозах и среди единоличников, еще очень мало использованы и не дали необходимых результатов, вследствие нерешительности и колебаний там, где репрессия, безусловно, необходима… советский аппарат в это же время совершенно бездействует и не исполняет своих прямых обязанностей, не несет никакой ответственности" [2, с. 271–275].
5 грудня виходить наступна строга директива "про заходи по ліквідації саботажу хлібозаготівель, який ведеться куркульськими елементами". Нею створюються знамениті судові четвірки, які пізніше стануть трійками: "Для коренного улучшения руководства применением судебных репрессий создать в областях комиссии в составе первого секретаря обкома, обл. КК5, начальника обласного отдела ГПУ и облпрокурора. Комиссия раз в 2–3 дня устанавливает дела… которые должны быть проведены в ускоренном порядке… Суд по всем этим делам должен заканчиваться в срок 4–5 дней под непосредственным руководством и наблюдением комиссии…" [2, с. 275–277].
Зазначу, що каральний смисл більшости цих та наступних постанов спрямований не так проти селян ("куркулів"), як на сільську та районну адміністрацію, частина якої, усвідомлюючи катастрофу, притримувала зерно для зменшення її наслідків і часто утримувалась від застосування жорстоких репресій. Внаслідок цього під прес терору попадали не лише селяни ("куркулі"), але й керівники колгоспів, сільрад, районів, можливо, останні в першу чергу. Так, секретар Київського обкому партії Демченко повідомляв про "чистку" 15 партійних осередків в области; про зняття з посади секретаря Погребищенського РПК за те, що "он запретил колхозам до окончательного обмолота и выяснения окончательных результатов выполнять план хлебозаготовок"; про зняття з посади директора Лучанського радгоспу й виключення його з партії, бо він не здав усього хліба. [2, с.266, 267].
Більшу інформацію про опір масовому вилученню хлібопродуктів маємо з Одеської области. Тут "сильнее, нежели в других районах, сопротивление хлебозаготовкам в Троицком, Любашевском, Кривоозерном и Первомайском районах. Так, Троицкий район дал 37 % годового плана. Любашевский 40 %, Кривоозерный — 46 %". За "невыполнение Троицким РПК директив ЦК и обкома об организации товарных репрессий и других мер решительного нажима на колхозы и единоличников, саботирующих выполнение плана хлебозаготовок" секретарь райкому Павлович та голова райвиконкому Чумак були зняті з посад."… для проведения специальных (!) решительных мер, обеспечивающих безусловное выполнение годового плана, командировать в Троицкий район бригаду обкома под руководством т. Израилевича в составе представителей ГПУ, прокурора и ответственного инструктора обкома" [2, с.268].
В листі від 8 грудня Косіор повідомляє своїх московських хазяїв, що на чорну дошку занесено 6 крупних сіл та до 400 колгоспів. Окрім того, "сейчас привлечено к суду 327 человек коммунистов. По разобранным в октябре-ноябре делам осуждено 9 человек к высшей мере. Среди них главный контингент составляют должностные лица колхозов. За самое последнее время вскрыто несколько крупных дел районных работников. Например:
1) Балаклейское дело (Харьковской области). Хорешко, Ус, Фишман, разложившим район, смотревшим сквозь пальцы на хозяйничанье в ряде колхозов кулачья, на массовое разворовывание колхозного и совхозного хлеба, подпевавшим кулакам, что хлеба в районе нет, потакавшим саботажу заготовок.
2) Ореховское дело (Днепропетровская область). Пока арестован бывший председатель колхозсоюза Пригода, который организовывал по колхозам всякого рода преувеличенные фонды, потворствовал укрывательству хлеба, открыто говорил о защите колхозов от хлебозаготовок.
3) Носовский район (Черниговской области). Арестован заворг райкома Яременко, заявивший, что хлебозаготовки — это грабеж крестьян и что в ЦК сидят контрреволюционеры, заявивший о выходе из партии.
4) Кобелякское дело (Харьковской области). Арестован секретарь райкома Ляшенко, который вместе с другими районными работниками организовал составление жульнических балансов для доказательства нереальности плана, организовал "петиционную" кампанию ряда колхозов в ЦК о тяжести плана, тогда как сами правления этих колхозов говорят, что они ошиблись.
5) Большетокмакское дело (Днепропетровской области). Арестована группа работников района. Ленский — заворг РПК, Косяченко — зав. райснабом, Дворник — зав. райземотделом, Зык — зав. райфинотделом, Долгов — председатель горпо, пробравшиеся в партию, скрыв при вступлении свое прошлое (сыновья кулаков), — активно боролись и организовывали борьбу против хлебозаготовок, не только не вели борьбы с кулаком, но попустительствовали ему…" (2, с. 282–288).
Дніпропетровський обласний прокурор Кумпікевич, голова обласного суду Румянцев та виконуючий обов'язки зав. оргінстру Горенштейн 6 грудня 1932 р. дали довідку обкому партії — "Про судові репресії в справах, пов'язаних з хлібозаготівельною кампанією в Дніпропетровській области". З боку органів юстиції була надана така "допомога в проведенні хлібозаготівель":
За нездачу хліба від початку хлібозаготівлі до 5 грудня на різні строки тюремного ув'язнення засуджено 2379 одноосібників;
За розкрадання хліба за той же час засуджено 5215 осіб, з них до розстрілу — 174;
За приховування, "розбазарювання", незаконний помол зерна тощо засуджено голів та інших посадових осіб колгоспів — 1062, з них до розстрілу — 59 [2, с.280, 281].
Таким чином, лише в Дніпропетровській области від початку хлібоздачі до 5 грудня 1932 р. було репресовано 8656 осіб, з них 233 засуджено до розстрілу. Якщо це перевести на всю Русь-Україну, то репресованих було біля 65000, а розстріляних — біля 1700.
Це була війна, у якій гинули лише українці. Це була етнічна війна, метою якої було винищення нашого народу.
В січні хліба вже давно не було, але "боротьбу за хліб" продовжували "органи юстиції". 29 січня 1933 р. нарком юстиції та генеральний прокурор УСРР Поляков інформував ЦК КП(б)У [2, с. 345–348]:
За 4-ту п'ятиденку січня по 182 районах УСРР (не наведено даних по Вінницькій области) засуджено за нездачу хліба 1306 осіб…;
За розкрадання хліба по 184 районах засуджено 964 чоловік…;
За незаконний помол по 147 районах засуджено 87 осіб…;
За спекуляцію хлібом по 176 районах засуджено 211 осіб…;
За контрреволюційний саботаж по 122 районах засуджено 419 осіб, з них 20 — до розстрілу. Серед засуджених по цій статті: голів колгоспів — 71, членів управ колгоспів — 71, комірників — 56, завгоспів — 27, рахівників — 38.
При цьому репресії у 4-й п'ятиденці, як повідомляє нарком, були слабшими, ніж у 3-й п'ятиденці. Аби нарком був чеснішим, то визнав би, що репресії взагалі вже були не потрібні, бо в січні люди почали масово гинути і без репресій.
Щоб закріпитися в селі, упокорити селянство, пересварити його, більшовики застосовували принцип "розділяй та владарюй" у класичному вигляді. Вони нацьковували робітників на селян, бідняків на середняків, середняків на заможних, колгоспників на одноосібників, одноосібників, що віддали хліб на тих, що робити це не могли. У цьому відношенні дуже характерною є "Постанова Петрівського райкому Харківської области про посилення репресій проти одноосібників…" від 5 січня 1933 р., у якій, зокрема, вимагалось [2, с.314, 315]:
"1. Скликати збори одноосібників, що виконали плани, на збори злісних (тобто, тих, що плани реквізицій не виконали — А.К.) не допускати; винести ухвали про застосування репресій до злісних нездатчиків".
Як приймалися ці "ухвали" ми знаємо: хто не підтримував вимоги райкомів, вважалися контрреволюціонерами. А ось на що мали бути спрямовані ухвали "народу":
"2. Окремо скликати збори злісних нездатчиків, на зборах зачитати ухвали одноосібників, що виконали плани, які вимагають суворих репресій щодо злісних нездатчиків (виходить так, що тепер репресії вимагають самі одноосібники, а не жиди з Москви та Харкова; навіть думки не допускається, що такі ухвали можуть бути не прийняті — А.К.). На зборах домогтися розколу серед впертих нездатчиків, протиставляючи тих, що зобов'язуються здати хліб, тим, які злісно саботують здачу".
Часто селян ставили перед вибором: або віддай хліб і помирай з голоду, або не здаси хліба, якого у тебе можливо вже й немає, і тебе з усією сім'єю вигонять з хати на поневіряння серед таких же голодних, як і ти сам, і доля твоя у цьому разі буде не кращою. Адже ж вже сотні тисяч селян, як примари, бродили по містах, рилися у смітницях, знесилені конали на дорогах або вже мертві лежали обабіч. У розпорядженні, яке вище цитувалося, райпартком вимагав: "розпродати 20 господарств злісних нездатчиків хліба, позбавити їх присадибної землі і будівель". Конкретних прізвищ не вказувалось, їх просто не було, рішення мали провести сільради на свій вибір для остраху інших. Вся ця система жидо-більшовицького "правосуддя" була нічим іншим, як найгіршим видом самосудів та погромів.
14 грудня 1932 р. виходить підписане Молотовим та Сталіним "Постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и в Западных областях". Нехай читача не збивають з пантелику оті "Западные области". У постанові їм відведено 4 строчки, біля 3 відсотків тексту. Без будь-якого перебільшення це є антиукраїнська постанова, спрямована на:
— подальше прискорене вилучення продовольчих запасів на теренах проживання українців;
— заклик до нещадного терору проти українців ("разгрома сопротивления хлебозаготовкам кулацких элементов и их партийных и безпартийных прислужников");
— припинення деколонізації ("украинизации") українських земель;
— виселення українців з Кубані.
У цій постанові організація голодомору — лише один з методів геноциду українців з цілого комплексу заходів, спрямованих на знищення українців як етносу. Підписаний Жуковим та Берією наказ від 22 червня 1944 р. про виселення з України всіх українців був лише логічним розвитком подій, що відбувалися в 30-х роках. А щоб читач мав уявлення про постанову Молотова та Сталіна, наведу з неї деякі витяги:
"Ввиду… отсутствия революционной бдительности ряда местных парторганизаций Украины и Северного Кавказа, в значительной части их районов контрреволюционные элементы — кулаки, бывшие офицеры, петлюровцы, сторонники Кубанской рады и пр. сумели проникнуть в колхозы в качестве председателей или членов правления, счетоводов, кладовщиков, бригадиров у молотилок и т. д., сумели проникнуть в сельсоветы, земорганы, кооперацию и пытаются организовать контрреволюционное движение, саботаж хлебозаготовок, саботаж сева, — ЦК ВКП(б) и СНК СССР обязывает ЦК КП(б)У, Севкавкрайком, СНК Украины и крайисполком Севкавкрая решительно искоренить эти контрреволюционные элементы путем арестов, заключения в концлагерь на длительный срок, не останавливаясь перед применением высшей меры наказания к наиболее злостным из них… злейшими врагами партии, рабочего класса и колхозного крестьянства являются саботажники хлебозаготовок с партбилетом в кармане… По отношению к этим перерожденцам и врагам Советской власти и колхозов, ЦК и СНК обязывает применять суровые репрессии, осуждение на 5-10 лет заключения в концлагерь, а при известных условиях — расстрел…
Выселить в кратчайший срок в северные области из станицы Полтавской (Северный Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей… и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья и на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых. Ответственность за проведение этого решения возложить на тт. Ягода, Гамарника (с заменой т. Булиным), Шеболдаева и Евдокимова.
Арестованых изменников партии на Украине, как организаторов саботажа хлебозаготовок, бывших секретарей райкомов, предисполкомов, зав. райзу, предрайколхозсоюзов… предать суду, дав им от 5 до 10 лет заключения в концентрационных лагерях.
Всех исключенных за саботаж хлебозаготовок и сева "коммунистов" выселять в северные области наравне с кулаками.
Предложить ЦК КП(б)У и СНК Украины обратить серьезное внимание на правильное проведение украинизации…. изгнать петлюровские и другие буржуазно-националистические элементы из партийных и советских организаций…. обеспечить систематическое партийное руководство и контроль за проведением украинизации.
Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык… срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах.
… предоставить тт. Косиору и Чубарю право приостановить снабжение товарами особо отстающих районов впредь до окончания ими хлебозаготовительного плана" [2, с. 291–294].
Ця постанова викликала повстання українців Кубані, яке було жорстоко придушене військами ГПУ. Було розстріляно, засуджено до концтаборів або вислано біля 200 тисяч українців, зокрема, повністю — станицю Полтавську, яка була крупним центром української освіти та культури. Її перейменували в "Красноармейскую" і заселили, як і багато інших станиць, москвинами. Українська література зі шкіл, книгозбірень, клубів та хат-читалень була спалена. Всі українці, котрі відігравали будь-яку роль в культурно-національному житті Кубані, зокрема 1500 вчителів українських шкіл, були фізично знищені або заслані до концентраційних таборів, звідки майже ніхто не повернувся. (Яр. Савка, 6, с. 209–215).
Ні для споживання селянами, ні тим більше товарного хліба в селах вже не було, отже, все населення, а сільське та районне начальство в першу чергу, були "злісними саботажниками" хлібоздачі. На виконання указу від 14 грудня, для підсилення терору та щоб "принять все необходимые меры организационного и административного порядка для выполнения плана хлебозаготовок" вже через 5 днів в Україну приїздять Кагановіч та Постишев (2, с.295).