Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 34
Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 34
Пісня зоряного корсара*
Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,Ти ступи у колиску моєї душі.Я готую для тебе початок нового світання,Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,В скелю серця вдаря галактичний прибій…Мою душу охоплює туга безкрая,Розгортає у вічність тривоги сувій.Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,А без слова твого — небуття.Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,Блискавиці небесні обпалюють серце моє.Я чекаю тебе над безоднею світу,Де безжалісний птах Прометея клює.Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,Люта втома байдужістю душу вбива.Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,Щоб були непотрібні слова!Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,Сколихнеться від жаху Кривава Гора!Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…Нам пора… Нам пора…
1969 р.
* * *
Закон вогню, закон кохання, *Пали мене, карай мене!Веди крізь громи і повстанняУ Преображення ясне!Не дай в ілюзії заснути,Не дай мокріти у багні,Щоб думка грізна і розкутаПалахкотіла у мені.Щоб крила сильні і вогнистіПрорвали тіла мур тугий,Щоб зорі праведні, пречистіМене взяли у світ новий!Іще востаннє я заплачу,Пройду незримо по землі,І всі падіння та невдачіЛишу впокореній золі.І блискавицею-привітомСяйну у грізній синяві.Закон Вогню гримить над світом:Умріть, мерці!Живіть, живі!
1969 р.
* * *
Хто ти, Любове? Що ти, Любове? *Спалах чуття? Чи дарунок таланту?Тіла жага чи божественне слово?Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?Що ти, Любове? Паління в безодню?Чи ейфоричний хвилюючий трунок?Хижої пристрасті паща голоднаЧи розцяцьковані квітами труни?Котиться вир, і нема йому впину,В ньому зливаються атоми, люди —Драми, гротески, комедії, кпини:Є, і було, і триває, і буде!Грізна любов, найніжніше кохання,Шепіт несміливий, слово шалене —Все поспіша на олтар сподівання —В пащу неситу, в пащу вогненну.Де розуміння? Де ти, критерій?Логіка мовчки навколішки стала.Істини мати. Вершина містерій.Ясна і темна. Мінлива і стала.Гинуть світи. І спалахують зоріВ нових галактик вселенському громі,Кроноси юні в інших просторахІнші будують Любові хороми.Хай у безмежжя пливуть одинокоСкелі, мов свідки космічної драми.Єви в едемах ідуть ясноокіІ обнімають коханих Адамів.Будуть і яблука, будуть і змії,Будуть Єгови, будуть падіння,Каїна заздрість, Авеля мріїЧорні і світлі пустять пагіння.Крізь революції, царства, поемиПідуть потомки Адама до неба,Щоб написати нові поемиІ в епілозі розгадувать ребус —Ребус кохання… Що ж ти, Любове?Іскра прадавнього змія Ананти?Темна мара чи божественне слово?Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?
1970 р.
* * *
Зорі, зорі — далекії зорі,Що ви знаєте, зорі, про землю мою?Що ви знаєте, ясні,Про Єву казкову,Що Адама любилаУ правічнім раю?Чи на ваших планетахТеж едеми розквітли?Чи ростуть у них яблуніЗла і Добра?Чи для вас, мої зорі,Променисті і світлі,Теж настала жорстокої кари пора?І підступний ЄговаПроклинає Адама,І на Авеля палицюКаїн здійма…Зупиніте їх, зорі,Доки ніч не настала,Доки в вашому світіСмерті нема!Може, люди — то більше,Ніж сонця променисті,Може, серце — то ширше,Ніж галактик рої.Бо як серце вмирає —Умирає безмірність.Як згасають зіниці —То немає її…Люди, чуєте, люди!Зупиніться на хвилю,Спалахніте серцями,Ваших променів ждуть.Не проходьте, мов тіні,Метеорами в безвість,Хай на темному небіНові зорі зійдуть!Бо як сонце згасає,То інше засяє,Бо як гине планета —інша в путь вируша!Бо всі атоми схожі один на одного,І лише у людиниНеповторна душа…