Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 38
Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 38
Вогняна фантазіяДіалог
Я іду на полонину,Поміж трави і ялиці.Запалю в нічну годинуБуйну ватру-вогневицю.Сам очищусь над багаттям,Задихнусь пломінним шалом…Хмари, грозами багаті,Наді мною пройдуть шквалом.Грізно їстиме вогнищеСосни, буки і смереки.Я почую голос віщий —Тихий, рідний і далекий…Я збагну, що чую мовуНесказанну, полум’яну…Ніжне слово, дивне словоДо душі мені дістане…ВогоньЧом прийшов у дикі гори?Що почути хочеш нині —Чи пораду в лютім горіЧи вспокоєння на днину?ЯНі вспокоєння не хочу,Ані горя не розраю,Бо в земній тіснині очіШлях шукати не бажають!Вогонь (весело)Та якої ж стежки-шляхуХоче смертний розшукатиСеред бруду, серед праху,Де не можна запалати?Я (з надією)Дай же раду і надіюНа чарівне воскресіння!Вже давно про диво мріюУ невпинному борінні!Вогонь (суворо)Я один даю свободуВід безсилля формування,Нищу зорі і народиДля казкового світання.У моїм багрянім лоніВсе згоряє, все зникає,Лише стогони агонійЯ лишаю в цьому краї!Запали ж кільцевий пломінь,Зупинися серед нього,Скинь примари, йди додомуКрізь палаючу дорогу!Я (розгублено)Що залишиться від менеЗ того, що ось нині маю?У багатті у шаленімЧи себе я відшукаю?Вогонь (переможно)Те, що маєш, безупинуЗ рук, із пам’яті втікає…Тож затям собі віднині —Вічне те, чого немає!Я (зважуюсь)Розгортайся, любий вогню,Щоб аж небо пломеніло!Заглуши останній стогін —Жалюгідний голос тіла…
Чорногора
Серпень 1972 р.
* * *
Так далеко, далекоВідійшли дні ясної розради…Сніжно-білі лелекиТа блакитні легенди позаду…Ах, для чого було, о, навіщоВирушати з дитячого раюУ провалля зловіщі,У дорослі дороги безкраї?!Заберіте мене, заберіте,Журавлі із дитячої казки,До блакитного світу.До забутої щирої ласки…
1972 р.
* * *
Заіскриться зірниця.Будуть обрії добрі.Щезнуть межі-мережі.Для героїв крилатих,Для долаючих ґрати,Із забутої хатиВийде Зоряна Мати.Будуть рими незримі.Будуть ночі пророчі.Будуть зорі стозорі.Для шукаючих шляху,Не для тих, що із праху,Для казкових жар-птахів,Для позбавлених жахуБудуть діти, як квіти.Будуть квіти радіти.Буде Слово-Стомова.Для живого насіння,Для проміння й пагіння,Для зірок мерехтіння,Для боріння й горінняБудуть стежки-мережки.І шептання кохання.І Мовчання Світання…
1972 р.
* * *
По всесвітньому базаруЯ століттями блукаю…Із ягнятами у паріЛева грізного стрічаю.У злодіїв знахабнілихЛюд купує власні речі,І, зітхаючи несміло,Підлим цінам не перечить.Жеребців праісторичнихПропонують конокрадиДля видовищ ідилічних,Для ганебного параду.Все змішалося у виріВелелюдного базару —Люди воєн, люди миру,І реальності й примари!Пропонують черні п’янійІз-під смокінгів та мантійНизки перлів череп’янихІ фальшивих діамантів.Лише я в юрбі никаюНе для жадоби грабунку, —Власне серце відкриваюДля безцінного дарунку.Чорним роєм ходять люди,Серце мацають скептично:— А навіщо годна будеРіч тривожна і незвична?Я пояснюю потиху:— Вірне серце — друг надійний,З ним не згинеш серед лиха,Вир здолаєш неспокійний,З ним перейдеш довгі гони.Як у казці дивовижній!..— Хай від казки бог боронить.Не протягнеш з нею й тижня!Не потрібні нам химериСовістливі, бунтівливі:Зробим серце: з полімерів —Безвідмовне і щасливе!По базару я никаю,Людям щирість пропоную,Та ніяк не напитаю,Хто дарунок мій купує!Все даремно, все даремно!Цілі всі мої товари.Над базаром вечір темний,В небі плинуть сірі хмари…Люд розходиться додому.Я тамую в серці муку,Пересилюю утомуІ кладу Любов їм в руки…— Ось, погляньте, любі друзі,То коштовність не маленька,У скорботі і у тузіВам служитиме вірненько!Люди дивляться, хихочуть.Потішаються з Любові…І ніхто її не хочеНавіть даром, безкоштовно…А базарище пустіє,Наливається імлою…А у небі Зорі мріютьІ… сміються наді мною…