Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 41

Сюїта кохання*

Коханий, заграй мені тишуНа дивну бандуру Мовчання,Хай душу мою заколишеСюїта смеркання…Заграй на сопілку чеканняБезмовну симфонію дива.В колисці надій і коханняЯ буду щаслива.Мій добрий, заграй мені думуНа вечора зоряних струнах,Акорди щасливого сумуХай котяться в лунах…А я полечу до світанняВ обіймах твоєї розмови,В мелодії пісні мовчання,Нечутного слова…Коханий, відкрий свою душу —Волошку у стиглому житі,Бо стати віднині я мушуМовчанням блакиті,Пелюстками ніжного квіття,Що зріє між зорями лише…Мій рідний, у ніч заповіднуЗаграй мені тишу…

7 липня 1974 р.

* * *

Снилось мені… Я стояв на майдані —Непорушна статуя гранітна.Люди приходили до п’єдесталуЛітні і юні, злі і привітні…Тихо вітали. Або проклинали.Квіти пахучі клали під ноги.Бачив я їхні турботи й печалі,Чув міркування, жалі й тривоги.Звільна минали тягучі століття,Пилом вкривалася постать камінна.Серце моє вікове роздиралиЛюди байдужі, юрби незмінні.Їх турбували справи нікчемні,Заміри суєтні і мурашині, —Тому ніколи ніхто не подумав,Що почуває Гранітна Людина?!Серце ж моє було перехрестямСтежок, надій, сподіванок народних,Дух мій палав на багатті любовіДо непокірних, бездомних, голодних!Блиски очей покривало каміння,Серця потугу — планетне тяжіння, —Лише у небі далекому чулосьДуху мого стовікове квиління!Так промайнули неміряні роки…Ти підійшла до мого п’єдесталу…Впала громово запона космічна —Та, що одвіку між нами постала!Ти упізнала в гранітній подобіЛицаря вірного, любого брата.Ти заридала пекучими слізьми,Щоб сновидіння моє зруйнувати.Ти цілувала серце камінне,Кров полилася на плити гранітні…Ти воскресила мене і забралаІз перехрестя стежок всесвітніх…

9 липня 1974 р.