Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 46

Небесна Січ*

Розкривайте серце, розкривайтеГромовицям буряним навстріч,Споряджайте душу, посилайтеУ останню, небувалу Січ!Хортиця небесна підіймаєУ похід нечуваний полки,До порогів духу поспішають,Чуючи литаври, козаки.Гей, литаври неба голубого,Гримніть дужче, в душу стугоніть.Розбудіть розіп’ятого Бога,Розрубайте віковічну кліть —Ту в’язницю серця молодого,Що бійців незримо сповива!Хай від Материнського ПорогаЛяже стежка — огненно-жива.Нам нікчемних привидів боятись?Ми ж безсмертні Всесвіту Сини!Час грозову силу підійматиДля святої правої війни!Вийдіть в Неба невимірну волю,І гукніть прадавнього коня,Що пасеться в Зоряному Полі,Що між скель невидимих ганя.Заірже товариш стокопитий,Стрибне у небесну височінь,І розвіє в просторі відкритімНашу тугу, нашу голосінь!Ми забудем віковічне горе,Меч звитяги блисне на чолі,І не Чорне — Полум’яне мореЗаклекоче на Новій Землі…Бачу хвилі… Небувалі хвилі!Чую Божу Думу кобзарів…І пливе Козацтво ОгнекрилеДо нових, казкових берегів…Ураган історії лютує,І вітрила неба напина…Брате мій нескорений, ти чуєш?Нас тривожно кличе далина!Б’ють литаври у серця народів,Чайки вже маячать на воді…Як не станеш нині до Походу, —Пізно буде каятись тоді!..Розкривайте серце, розкривайтеГромовицям буряним навстріч!Споряджайте душу, посилайтеУ останню, Полум’яну Січ!..

1974 р.

* * *

Хтось сказав мені: — Смішний диваче,Твоє серце у пустій турботі.Чом за Україною ти плачеш,…Звідкіля твоя дурна скорбота?Це ж лише історії химери,Для віків то є хвилева піна!Геть проходять планетарні ери, —Що твоя мізерна Україна?!І твоя співуча ніжна мова,І пісні трагічні, елегійні —Лише слід чаклунської підкови,Що згубили коні чародійні!Я сказав: — Можливо, хай так буде,Зрештою — усе на світі тлінне…Тільки що ж мені наповнить груди,Як із серця піде Україна?І яку я пісню заспіваю,І які згадаю я походи,За яким далеким небокраємЯ побачу ще Дніпрові води?І яку в майбутньому дружинаЗаспіва над сином колискову?Чи в очах зажевріє сльозина,Як почує він нерідну мову?Він сказав: — Наївний небораче!Сентименти всі твої даремні:І пісні, і подвиги козачіЗ’їла геть історія недремна!— Час міняє все — моря і сушу,Антлантиди тонуть, виникають,Пропадають і сонця і суші,А тим більше — нації щезають!Це ж тобі не д’явола спокуси,А питання архінаукове:Трусонуть Європу землетруси —Де тоді і Україна й мова?Я сказав: — На Марсі опинюся,Я і там, у кратерах суворих,Матері Небесній помолюся,І побачу знову Чорне Море.Я і в пеклі сотворю Карпати,Спів бандури, тополині віти,Ветху стріху батьківської хати,Кобзаря безсмертні заповіти!І Дніпро до мене засміється,Давню думу заспіва матуся,І козацтво з Січі озоветься,Я воскресну, з пекла вознесуся!Не страшні ні смерті, ані зміни,Бо в душі несу незламну вірність,Бо коріння рідної ВкраїниПроростає в Серця Невимірність!

1974 р.