Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 51

Балада про кобзу

Йде кобзар із Києва до Січі,Слуха мову степу і Дніпра,Сльози України ревно лічить,На сумлінні боліснім збира.Очі пісні дивляться у душі,Хоч немає видимих зіниць,Віща дума боляче ворушитьСерце у дівчат та молодиць…Кобзаря запрошують у гості,Як же на той поклик не піти?!Зерна пісні засівають простір,Щоб безсмертним рястом прорости.Ветха кобза плаче і сміється.Там засмутить, інде — звеселить.Щедрими дощами озоветься,І заповнить грозами блакить…………………………………….Знов шляхи — далекі, невеселі.Половецькі баби серед трав…Проминувши чигиринські села,Той кобзар на сонці задрімав…Та співцеві спиться і не спиться…Маряться козацькі береги…Раптом чує — стугонить землиця!І збагнув, що близько вороги.Коні злобно рвуть стальні вудила.Де ж ви, козаки-товариші?Став кобзар самотньо на могилі,Кобзу заховав у спориші…І над нею чарівницьке словоМолитовно вимовив співець…………………………………….Дума в Січі не лунала знову,Невблаганний наступив кінець.Але кобзи чужинецька силаНе знайшла в сухому бур’яні,Від заклять пішла вона в могилу,Причаїлась десь у глибині…Промайнули роки… чи століття?Дума не закінчилась оця!Прокотилось чорне лихоліттяВід Карпат славетних до Дінця.Як на Україні потемніло —Задзвеніла кобза з-під землі…Про дива ті жито шелестіло,Стукали у кузнях ковалі.Про ту казку мовила малеча,Граючись в пилюці на шляху,Клекотом орлиним і лелечимСлово те звучало в ніч глуху…І відчувши чарівницьку силу,Схаменулись люті вороги,Кинулись до Віщої Могили,Взявши і лопати, і плуги.Що копнуть — а кобза не дається,Поринає в землю, в глибину,То вона ридає, то сміється,Котить над Вкраїною луну!Глибше, глибше риють посіпаки,Жовкне під могилою трава…Що таке? Немає кобзи й знаку,А вона гучнішає, співа!Проростає в землю України,Сонячними струнами гуде,Обнімає пісню солов’їну,Понад світом збудженим гряде!У нічному небі заясніло —Небувала жевріє Зоря!Всеосяжна Кобза забриніла…ВЕЛЕТНЯ ЧЕКАЄ…КОБЗАРЯ…

Серпень 1978 р.

* * *

Ой маю, маюХатку у гаю,Квіти довкола,Ніби у раю…У тім гніздечкуТа дві Пташини,А під віконцемКущі калини…Сумують квіти,Тужать Пташата…Посеред РаюВ задумі Хата…

5 червня 1979 р.