Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 57

Матері*

Рідна моя і замучена птахо,Бачив тебе я в тривожному сні…Свічку несла ти до чорної плахи,Щоб присвітити дорогу мені.Та не було мене там, на помості,Лише вугілля і зморений жах…Ти голосила на чорнім погостіЙ помандрувала по диких світах…Біла сорочка, мов привид, з’являласьВ чорних проваллях, у ямах темниць,Свічка твоя миготливо сіялаВ тисячах жадібних, дивних зіниць.Та не знайшлось поміж них твого сина,Вийшов давно я з тілесного сну,Птахом полинув на Україну,Щоб проспівати тобі про весну.Чуєш, матусю, чуєш, кохана, —Ось над тобою летять журавлі,Тхне курликання — пісня світання, —В ній мої радощі й тихі жалі.Чуєш — торкаються клени до шиби?Я сповіщаю про дивний приліт.Давні блукання, і сльози, і хиби —Все потонуло у вихорі літ!І лише очі твої, ніби свічі,Понад віками палають мені…На дивовижне, на зоряне вічеПідемо разом в блакитному сні…

27 лютого 1980 р.

* * *

Із суєтного терзання увійди в тисячоліття,Обніми душею вічність і пливи у всебуття,Хай летить усе мізерне за вітрами, ніби сміття.Все лукаве і обманне щезне хай без вороття,Хай на попелі руїни голубіє нове віттяІ на обрії чарівне розгортається життя.

28 лютого 1980 р.