В зачаровану путьПропливають віки, наче тіні.Лише миті живутьУ гарячого серця тремтінні,Лиш вони, лиш вони,Ніби зерна, летять над світами,Із душі глибиниВиростають дітьми і квітками.Вічна мить, дивна мить,Всеосяжна, як це видноколо,Де ряхтить і зоритьТаємниче Уранове поле,О прийди, освятиМого серця болюче горіння,Дай зрости у світи,Де безсмертні розквітнуть пагіння.О душі пелюстки,Між якими таємна зернина,Вас полонять віки,А зернина у землю порине,З того вона вонаВ мить урочу листком затріпоче..Мить ясна, мить рясна —Мого серця надзоряні очі!
3 листопада 1981 р.
* * *
Доленько, де ти? Стиха озвися.*— Я — твоя тінь…Ось піл ногами лежу, подивися,У пилюзі, на постелі терпінь…Доленько люба, хто ти, яка ти?— Я — твоя сила!В ямах темниць, під сокирою катаМіць нагнітила…Доленько тайна, як тебе звати?— Я — твоя мрія…Вийшла колись із Правічної ХатиУ буревії…Доленько рідна! Тебе я приймаю —Любу, убогу…Підем пустелею до Небокраю,В гості до Бога…Сонце палюче, гади лукаві —Все промайне…Ти — моя радість, ти — моя слава,Лише не кидай мене!..