Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 67
ВІЧНА ТАЙНАЦикл
Пісня Небесних Лебедів*
Вічна Тайна кличе нас,Вічна Тайна кличе!Птаха-Вожака наказВ просторі курличе!Вилітай у Рідний КрайВсі, хто має крила.Жде нас ясний небокрай,Жде Вітчизна мила.Таємниці поклик чутьПонад сонним містом,Крила Лебедів несутьУ висоти чисті…Розривай завісу сну,Ніби павутину,Линь у неба глибину,В долю Лебедину…Вічна Тайна кличе нас,Вічна Тайна кличе…Птаха-Вожака наказВ просторі курличе!Пісня про небесного коваля*
Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги,(В цілім світі широкім відомо його ремесло).Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії БогиІ урочий Світанок призначили — вельми таємне число.Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово!Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі.Тим царям захотілось для тюремної брами обнову.Тому вкрай необхідні для жінки нові рогачі.І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі,Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.І згасає талант. І лягають на плечі століття.Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.Небо все ще чекає і надіється знову і знову,Лиш умови своєї воно з ковалем не міня —Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого СловаІ урочий Світанок уже осідлав чарівного коня.Народи мене, Матінко Божа*
Народи мене, Матінко Божа,В Новий Світ народи,Поклади мене в Зорянім Ложі,Щоб не знав я біди.Хай сповиє мене те Мовчання,Що у серці Твоїм,Хай моєю оселею станеТвій надзоряний Дім.У обіймах Твоїх задрімаю,Мов дитя, залюбки,І не треба вже іншого раю —На віки… на віки…А як знову настане тривога,І Земля спалахне —У далеку криваву дорогуТи розбудиш мене.Я пройду крізь ворота тілесні,За похмуру межу.Та Твій образ, Матусю, чудесний,У душі збережу…Лиш одне я молю: у долині,Де страждання завжди, —Не покинь Твого вірного синаСеред лиха й біди.Ти вдихни мені мудрості й сили,Певність в ділі святім,І здолаю я темну могилу,І вернуся в Твій Дім…Політ без повернення*
Давня казка говорить, що в небі живутьЛегендарні крилаті створіння.Старші птахи дітей споряджають у путьІ дарують летюче уміння.Не сідають на землю казкові птахи,Бо життя їх у вічнім польоті,І ночами і днями долають шляхиПонад грози, і бурі, і сльоти.Гей, далекий політПонад війни, і горе, і терни!Новий світ, дивний світПросить в ниву посіяти зерна!Вічносутнє крилоХай не втомиться понад віками,Путь назад замелоУраганами літ і зірками…Найбуйнішому саду є свій листопад,Є пора зневажать і любити.І найкращий пілот повертає назад,Щоб ізнов у затишку спочити.А тому, хто вирощує крила, немаІз польоту назад повороту,Його кличе удаль Таємниця сама,Яку треба одвічно бороти!Душі крило*
Скидай ману, вставай зі сну!Горить Зоря і кличе йти…Дивись на схід, стрічай весну,Готові зоряні мости!Дивись за обрій, в далину…Відкрийте слух, відкрийте зір,Зника імла, щеза пітьма…Летять лелеки із-за гір,Зими нема! Зими нема!Весні усміхненій повір…Росте крило — душі крило!І кличе даль, блакить зове…І райдуги перевеслоНад світом іскриться нове…Росте крило… Душі крило!..* * *
Дай мені, Нене, Мову,*Ніби в Небесного Грому,Хай моє чисте СловоСповнить Твої Хороми.Дай мені, Мамо, зброю —Божую Блискавицю,Хай вона кличе до Бою,Хай піднімає лиця!Щоб у очах не зниклаСвітоносна жарина,Як у космічних циклахВістка про Твого Сина!Пісня Будди*
Пробігають роки. Пролітають віки.— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.Та даремно готують похід вояки,Іржавіють у піхвах двосічні мечі.Поривається вдаль, ніби птах, корабель,Та даремні зусилля, бо сто якорівНе пускають його від затишних осельВ таємничі краї, на роздолля вітрів.І радіють боги, і дзвенять ланцюги,І титани заснули в страшній глибині,А тому, хто дрімає, нащо вороги?Сам собі він мурує темницю у сні!І любов, і добро, і свобода — слова,Із яких якорі нам кувала пітьма.Хіба хоче імен сила Духу жива?Хто вона, і нащо — буря знає сама!Хати ветхі змете урагану рука,Якщо навіть вони мають ім’я святе,А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,Бо віднині вже він сам у себе росте,Бо усі кораблі, і дороги, й мости,І пісенного поклику огненний дзвін,І казкові краї, й зореносні світи,І походи до них — то все він, лише він!..Ти не плач сиротою*
Ти не плач сиротою і серце не край,Те, що статися має, — те станеться…Птахи рідні зберуться у Зоряний Край,А примарне — в безодні зостанеться…Не ридай, коли Птах відлітає удаль.Те, що з Єдності вийшло — з’єднається.Неминучої радості знак — та печаль,Що у серці твоїм одмічається…Пам’ятай, що розлуки існують на те,Щоб освячувать зустрічі бажані,Лише те існування у Вічність зростеЩо тяжкою скорботою вражене…Переступи межу…*
— Переступи межу. І вийди в таємничість.Дмухни за вітром попіл та іржу.Хіба не чуєш — ключ за хмарами курличе?Переступи межу. Переступи межу.Суворо глянь довкіл і запитай сумління:— Кого чекаю тут? І що я бережу? —Хто в небо не росте — приречений на тління.Переступи межу. Переступи межу!Багато голосів. Та лиш один — пророчий:— Що зв’яжеш у душі — те в вічності зв’яжу!Під ноги не дивись. Здійми до Тайни очі.Переступи межу. Переступи межу!..Відлітають в ирій журавлі*
Відлітають в ирій журавлі,Жовто листя облітає з віт,Будуть нові весни на Землі,Запалає в лузі новий цвіт…Лиш на віки щезли у імліДавні мрії тих, дитячих літ…Не журися, друже, уночі,Вийди, глянь на зоряну ріку,І розтануть в серці ті плачі,Ніби знак сльозини на піску,І в гаю прадавньому сичіПроспівають доленьку дзвінку.У безжурнім радіснім сміхуЧарівну стежину віднайди,Протопчи в Чумацькому ШляхуНебувалі вогняні сліди,Хай вони приреченість лихуСпопелять навіки, назавжди!..* * *
Розлітаються миті, мов листя осіннє,Кожна мить — цілий світ!А у серці мовчазне одвічне квиління:Як затримати той політ?Як спинити розлуку, наповнену болем,Той розрив пуповини душі?Тіні пам’яті тонуть у життєвому полі.Б’ють у серце думок гармаші…* * *
Диво-сни, не сковані законом,Відкривають браму до Свободи,Із тілесним попрощавшись лоном,Небувала виросла Природа.Воскресають мертві Побратими,Розквітають зела чародійні,Розгортає диво світ незримий —Радісний, прекрасний і надійний…Корінь Волі, джерело натхнення,Не щезай, не висохни ніколи,І посій в пилюку повсякденняКвіти у сновидному роздоллі…І тоді, як зморені світилаЗахолонуть в темному просторі,Хочу я, щоб Серце запалилоВ світі Сну нові, чаклунські зорі!..* * *
Моїм супутницям
Правічна радість, священний трепетНа тій межі, що зветься смертю…Щезають маревні вертепи,Замком таємним з правік заперті…Підняти парус — і в чисте море,У таємничість Праокеану!Пусті страхи душа побореІ попливе в краї незнані…Хай виринають дивосвітиВ стихійнім танці світил та духів,Сади промінні розвинуть вітиІ Слово Боже торкнеться слуху.Лиш не жахайся межі тієї,Яка з правіку зветься смертю,А прагни мужньо понад нею,До Бога крила розпростерши…11 лютого 1981 — 1 січня 1982 р.