І день, і ніч*Зникають пріч,І не змикаПланета віч,Гуде орган,Лунає річ,В огні війниВирує січ…В імлу, в туман ведуть сліди,На землю падають плоди…Хоч тисячу віків іди,Не знайдеш чистої води…Де ти, Земле, опинилась, де ти,Квітами засіяна плането?Триває бійНа полі мрій,Кипить у зліЖорстокий змій,Кує війнуВ імлі густій,Щоб кинуть світУ огневій!Нащо ж були тяжкі віки,Нащо ми сіяли квітки,Чому не сядуть ластівкиВ долоню нашої руки?Стрепенися в радісному леті,Квітами засіяна плането!Лети, летиВ ясні світи,Будуй у мирМіцні мости.Тобі довікуВ даль ітиДо сонця світлої мети!..
* * *
Із полонин земної матері*Ідемо в зоряні ліси,Вже в галактичному фарватеріЛунають наші голоси.Але дороги поміж зорямиЗамків не знімуть — не проси!Зростають між земними горамиСади любові і краси…Встає за обрієм примарамиІлюзій віковічна мла,Та правда дивними стожарамиУ власнім серці розцвіла…І прагнучи у хащу зоряну,Не щезне дума хай святаПро ниву батьківську незорану,Де треба сіяти жита.Так просто все — і сили множаться,І крила в просторі несуть,Та серце все-таки тривожиться —Чи в істину проляже путь?Не забувай колиски давньої.Не забувай старих могил,Де таїна дороги славної.Де джерело одвічних сил!..