Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 93
Золоті Ворота - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 93
ГОВЕРЛАСюїта
1. Гроза над Говерлою
Говорила громами Говерла,І луна — віл гори до гори!Прокотилась… у небі завмерла…Говори! Говори!!!Не мовчи, український Монблане,Калатай у небесну блакить,Бо як дзвону твойого не стане —Серце стане в ту мить!Бо як грому твойого не буде —Крига смерті осяде в душі.Буйну ватру в засмучених грудяхВоруши! Воруши…
2. Стежка до вершини
В’ється, в’ється стежинаВгору…А що таке вгору?Може, то хитра долинаВ неба кротову нору?Може, і небо — то пасткаДля недозрілого духу,Бога-плантатора ласка —Збудника нашого руху?Бідні Адамові дітиВийшли на ниву Єгови,Стали закваскою світу,Стали підґрунтям основи…Сіємо душі, планети,Губимо думи й надії, —Йоги, аскети, поети,Вчені, святі, гречкосії…Чому так хочеться вгору?Чом наше серце голодне?Хочеться випити зорі,В груди вдихнути безодню!..Може, то наша прасутністьХоче себе об’єднати?Може, то власна відсутністьКличе сама себе з хати?Вгору, все вгору і вгору,На легендарну Говерлу,В неба безодню стозору,В мрію — іще непомерлу…
3. Туман
Ой, який страшний туман!Всюди сірий океан…Мряка — змій мільйонголовий —Виповза в небесний лан…Щезли квіти і струмки,Вмерли звуки і зірки,І безликість проковтнулаНавіть скелі і стежки.І уже не знаєш ти —Чи спинитися, чи йти?Лиш рятує в безнадіїДух незримий висоти…Так недовго до біди,Але ти не спи, не жди,Понад сумнівом і страхомУперед іди, іди!Змій сміється: — Ну й дивак,Хто ж подасть тобі той знак —Путь вперед поміж туманомБуде так ачи отак?Думи сумніву одгонь!Кров як стукає до скронь,Як трішить хребет від ноші,Як горить в душі вогонь,Отже, ти іще живеш,Отже, кухоль неба п’єш!Як гудуть від втоми ноги —Значить ти угору йдеш!..
4. Найвища вода
Та проходять тумани,Мов химерні обмани,Росяними перлинамиосідають на скелі замшілі,на квітки, на траву.Пурпурове кружалоПонад горами встало,Попливло кораблем небувалиму незміряну синяву…Недалека вершина,Мов цнотлива дівчина,Сніговими серпанкамиприхорошує щоки свої і чоло…А з-під сірої скеліВ кам’янистій пустеліБіля ніг моїх заструмилося,заіскрилося, засміялося джерело…Гей, яке воно чисте!Ой, яке променисте!Ух, солодка, холодна, цілюща,бо найвища на всій Україні вода!Ой спасибі, водице,І Говерло-дівице,Що в твоє джерело позахмарнелише небо ясне загляда!В дивній тиші пророчійХлюпну свіжості в очі,Обережно нап’юся чаклунського трунку,щоб не збурити джерело…Я водиці позичуДля душі, для обличчя,Для одвічного шляху туди,куди сонце велично пішло…
5. Вершина
Кроки останні. Вершина!Геть остогидлий рюкзак…Сонце у неба глибинахЩастя запалює знак.Дишеться легко і сильно,Вже непотрібні слона.Стукає серце стокрильно,Дух урочисто співа.Раптом… екстаз завмирає,Ще не злетівши увись.Сам я собі дорікаю:— Що ти шукав — подивись?На легендарну вершинуМертвих традицій рабиПерли на зігнутих спинахЗнаки людської ганьби, —І обеліски, й погруддяІ ювілейні значки,Написи всякі облудні,Банки консервні й пляшки.Боже, волаю до Тебе —Істина це чи мара?Отже, я прагнув до неба,Щоб повернутись до дна?Люде вкраїнський, то що тиВ серці несеш крізь вікиНа легендарні висоти,На позахмарні стежки?!
6. Вівці на вершині
Визріває ясний день.Дзень-дзелень! Дзень-дзелень!Ну й химери! В серці — тінь.Дзінь-дзінь! Дзінь-дзінь!Із долини, з полониниВівці йдуть аж до вершини,На Говерлу топчуть шлях…Сміх і гріх, горе й жах!Вівці хрумають квітки,Бібки сиплють на стежки,Вівці мекають щасливо,Насміхаючись над дивом.То уже аж понад хмариРозрослась земна кошара?Вівці тут, вівці там…Що ж робити шукачам?
7. Туристи на вершині
Щезла отара,Ніби примара.Стежку гористуТопчуть туристи.Лайку і сварку,Пляшку і чаркуУ понадхмарністьТягне бездарність.Всі до ГоверлиДурні поперли,Щоб наслідитиВ ясній блакиті,Щоб УкраїниЧиста вершинаСтала смішноюБрудною горою…
8. Вогонь на вершині
Як розійдуться і вівці і туристи,Залишивши душу в самотині,Як довкола буде небо чисте,Запали багаття на вершині.Нашукай галузок давньолітніх,Назбирай усього, то згорає, —Хай в пустельних горах непривітнихНа Говерлі полум’я заграє!Хай побачать янголи і люди,Вороги і друзі у долині,Що не сутінь котиться усюди,Що горить багаття на вершині!Тріпочи, мій вогнику, і смійсяНад недолею, дощами і вітрами,Впийся небом щедрим і не бійся,Що немає ватри попід нами!..Там, внизу, є сосни і смереки,Там живуть Опришкові онуки,Є священні вісники-лелеки,Що несуть наказ у дні розпуки.Пломінець твій матиме поживуВ грізний час із стовбурів прадавніх, —Лиш не згасни! Будь одвічним дивом,Щоб не вмерли згуки пісень славних!Тиша понад світом лиховісна,Ніч повзе, ляга на полонині…Якщо серцю у долині тісно —Запали багаття на вершині!..
9. Далина
Пригасає багаття,Утікає завзяття,Душу холод морозить,Сутінь згубою грозить…Та щезає мана!Хай вмирає вона!Загорівся на обрії сонячний шлях —Дивина… далина…І багаття вогніЗапалали в мені,І в гуцульськім вікні,І в дитячому сні…Почалася війна —Не одна… не одна!Піднімає блакитні хоругвиказкового краюДивина… далина…
10. Нечутний Голос
Хтось підходить Незримий —Рідний такий, тривожний…Серце моє нестримноСтає на коліна побожно…Нечутний Голос краєВсі межі смислу й цілі,І цвяхи вогненні вбиваєУ душу заціпенілу.— Що ти шукаєш у горах? —Питає те Духослово.— Чи тайну науку про зорі,Чи, може, на щастя підкову?— Не хочу, не хочу цілі,Яка виливається в форму,Яка обростає цвіллюІ людям стає за норму!Не хочу, не хочу чуда,Яке на Голгофі зріє!То — стовікова облудаСтрашного і хитрого Змія!Нехай моя Україна,А з нею сестри-народи,По новій підуть стежиніУ вимріяну свободу.Туди, де космічні зміниНе нищать душі горіння,Туди, де любов нетліннаВінчає святі покоління,Туди, до земні героїНе в бронзі вкарбовані злотом,А прагнуть до іншої ТроїНебаченим ще польотом,І визволяють Олену —Душу Матері Світу —Від ганебної сцениВ край легенди і квітів!..…Мовить Голос Нечутний:— Буде по слову тому,Лише прагни могутньоДо Незримого Дому!Від нього видноколуПідіймайся все вище —Туди, де у Сонячнім КоліМати Сина колише…
11. Незрима Гора
В серці відкрилися очі,Ніби полум’яні жерла,У екстазі пророчімУзрів я Одвічну Говерлу…До неї ішли герої,Яких ми ховали в могили,Вставало над тою ГороюСонце блакитне, стосиле.Воно осяяло лавиНепереможних загонів,Душ непохитних славу,Блиск легендарних дзвонів.Дзвони гули заклично,Проводжали на Гору,На стежину незвичнуЛюдство тисячозоре…Йшла голуба Україна,Йшла нетутешня Росія,Йшли всі земні поколінняІз лабіринту Змія!..І раділи Карпати,Сміялись альпійські луки…З Сонця Небесна МатиПростягала всім руки…
12. Зоря над вершиною
Дивне видіння —Душі володіння —Гасне, згасає… Зникає… немає…Ночі покровиПалають зновуНа полонини… І на вершини…Я не боюся,Став — і сміюся!Дише-колише душу Говерла…Пальцями зірок,Хусткою віриНебо пилюку на серці обтерло…Хай, може, будеСтежка облуди,Лестощі, постріли, хитрощі Змія,Божа ВершинаЄ на Вкраїні —А понад Нею Зоря пломеніє!