Грушевский М.С. Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. – К., 1891. – С. 267–268;Його ж. Історія України-Руси. – Т. 2. – У Львові, 1905.– С. 8–9.Важко погодитись з тезою про те, що Роман здійснив об’єднання Волині, Галичини та Київської землі. Див.:История Украинской ССР. – Т. 1. – К., 1982.. – С. 383, 409 (автор – П.П.Толочко).
Ідея колективного патронату була вперше висловлена нами на початку 90-х років (Головко О.Б. Південна Русь і половецький степ у політичній діяльності галицько-волинського князя Романа Мстиславича // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (матеріали других всеукраїнських читань). – Черкаси, 1992. – С. 16) і знайшла підтримку у М.М.Кучінка (Кучінко М.М. Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині (від палеоліту до середини XIV ст.) – Луцьк. – С. 173–174).
ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 421.
Див.: Бибиков М.Б. Византийские источники по истории Руси, народов Северного Причерноморья и Северного Кавказа // Древнейшие государства на территории СССР. 1980 г. – Москва, 1981. – С. 71;Його ж. Византийские источники // Древняя Русь в свете зарубежных источников. – Москва, 1999. – С. 139.
Горский А.А. Русские земли в XIII – XIV веках. Пути политического развития. – Москва, 1996. – С. 64–65; пор.Ключевский В.О. Курс русской истории // Собрание сочинений. – Т. 1. – Москва, 1997.– С. 531.
Татищев В.Н. История российская. – Т. 3. – Москва, 1963. – С. 169–170.
Грушевский М.С. Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. – С. 267.
Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. – Москва, 1963. – С. 163.
Котляр М.Ф. Данило Галицький. – К.,1979. – С. 21–22;Його ж. Формирование территории и возникновение годов Галицко-Волынской Руси IX–XIII вв. – С. 120–121;Толочко П.П. Киев и Киевская земля в период феодальной раздробленности XII – XIII вв. – К., 1980. – С. 182–183; див. також:Войтович Л.В. Генеалогія династії Рюриковичів. – К., 1990. – С. 114.О.П.Толочко в спеціальній статті зробив спробу поставити під сумність вірогідність створення Романом Мстиславичем системи “доброго порядку” (див.: Толочко О.П. Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 р.: спроба джерелознавчого дослідження // Український історичний журнал. – 1995. – № 6. – С. 22–36). Для цього автор дуже докладно вивчив історію появи в праці російського історика матеріалу стосовно даного сюжету, прийшов до висновку, що його поява була пов’язана з певними ідеологічними установками, які прагнув провести В.Н.Татіщев в своїй праці, використовуючи сюжет з давньоруської історії. Не вступаючи в дискусію з О.П.Толочком з приводу далеко незаперечної останньої тези, зазначимо, що навіть її визнання не є підставою для спростування факту можливості розробки проекту князем Романом. Б.І.Яценко вважає, що проект князя Романа Мстиславича було підготовлено після 1196 і до 1199 р., тобто до моменту завоювання князем Галича. Див.:Яценко Б.І. Розвиток державного усторю України-Русі наприкінці XII ст. (Проект Романа Мстиславича і “Слово о полку Ігоревім”) // Український історичний журнал. – 1997. – № 3. – С. 113.
Ю.І.Терещенко робить цілком вірогідне припущення на великий вплив германського державного життя на даний проект Романа, але помиляється, коли вважає, що князі-курфюрсти обирали в Германії імператора. Князі обирали короля, а імператором він ставав пізніше після коронації в Римі. Добре відома класична система курфюршества виникла в більш пізній час. Див.:Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст. – Київ, 1996. – С. 163.Н.М.Яковенко вважає, що Роман хотів встановити на Русі новий порядок організації князівського управління – систему майорату, тобто систему, яка передбачала наявність серед князів старшого князя (Яковенко Н. Нарис історіії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 71).
Толочко А.П. Структура княжеской власти в середине IX – середине XIII в. – Автореферат канд. диссертации. – К., 1989. – С. 11–12.
Головко А.Б. “Ромейская империя” в представлениях древнерусских мыслителей // Славяне и их соседи. Этнопсихологические стереотипы в средние века. – Москва, 1990. – С. 87–89.
ПСРЛ. – Т. 2. Ипатьевская летопись. – М., 1908. – Стб. 741; пор.Завадская С.В. К вопросу о “старейшинах” в древнерусских источниках XI – XIII вв. // Древнейшие государства на территориии СССР. 1987 г. – М., 1989. – С. 36–42.
Grodecki R., Zachorowski S., Dąbrowski J. Dzieje Polski średniowiecznej. – T. 1. – Kraków, 1926.– S. 213 (автор – С.Захоровський);Włodarski B. Polityka ruska Leszka Bialego. – We Lwowie, 1925. – S. 19.
Гумилев А.Н. Древняя Русь и Великая степь. – Ленинград, 1989. – С. 492–493, 494.
Про місце прибалтійського регіону у взаєминах Русі і Польщі XII – XIII ст. див.: Головко О.Б. Балтійські племена в політичних взаємовідносинах Давньоруської і Польської держав (X – перша третина XIII ст.) // Україна і Польща в період феодалізму. – К., 1991. – С. 23–34.
Рыбаков Б.А. Древняя Русь и русские княжества XII – XIII вв. – Москва, 1982. – С. 493.
Engel J.Ch. Geschichte von Halitsch und Vlodimir. – Wien, 1792. – S. 512, та ін.М.Кордуба запропонував “комбіновану” концепцію, згідно якої Роман під Завихостом уклав перемир’я з Лешком, після чого вирішив зайнятися полюванням, під час якого і загинув, зіткнувшись із загоном польського війська. Див.Кордуба М. Історія Холмщини і Підляшшя. – Краків, 1941. – С. 53.Історіографію питання проаналізував В.П.Пшик. Див.:Пшик В. Трагедія під Завихостом 1205 року // Республіканець. – 1993. – № 3. – С. 22–27.
Abracham W. Powstanie organizacji kościoła lacińskiego na Rusi. – №?. – Lwów, 1904. – S. 98–99;Томашівський С. Українська історія. Старинні і середні віки. – Львів, 1919. – С. 88;Чубатий М. Західна Україна і Рим у XIII віці у своїх змаганях до церковної унії // Записки наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1917. – Т. 123/124 – С. 10.У нашій праці (“Давньорусько-польські відносини на початку XIII ст. (Про обставини загибелі галицько-волинського князя Романа Мстиславича) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 1991. – Вип. 1. – С. 5–8) неточно віддано пріоритет у створенні цієї історіографічної традиції М.Чубатому, хоча творцями її були перш за все А.Абрахам та С.Томашівський. М.Чубатий зробив спробу значно розширити аргументацію попередників, для чого прагув використати матеріали “Діянь єпископів хальберштатських” (Gesta episcopo- rum Halberstadensium // MGH SS. – Hannoverae, 1874. – T. 23. – P. 116) та ув’язати західну політику Романа з тогочасною діяльністю католицької церкви та папи Інокентія III. Необхідно зазначити, що в “Діяннях єпископів хальберштатських” не має свідоцтв, які коректно можна було б використати для доказу якихось контактів галицько-волинського князя з германськими володарями. В сучасній літературі точку зору про участь Романа в конфлікті Вельфів та Гогенштауфенів див.:Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. – Москва, 1950. – С. 193;Rhode G. Die Ostgrenze Polens. – Bd. 1. – Kőln, Graz, 1955. – S. 102;Щавелева Н.И. Древнерусские известия Великопольской хроники // Летописи и хроники. 1976 г. – Москва, 1976. – С. 61–62;Котляр М.Ф. Данило Галицький. – К., 1979. – С. 24;Свідерський Ю.Ю. Боротьба Південно-Західної Русі проти католицької експансії в X–XIII ст. – К., 1983. – С. 78;Гумилев А.Н. Древняя Русь и Великая степь. – С. 493;Назаренко А.В. Русско-немецкие связи домонгольского времени (IX – середина XIII вв.): состояние проблемы и перспективы дальнейших исследований // Славяно-германские исследования. – Т. 1–2. – Москва, 2000. – С. 25, та ін.В останній з перерахованих праць її автор – О.В.Назаренко – вважає, що наявність факту згадки про Саксонію в хроніці Альбріка є достатньою підставою для того, щоб не сумніватися в можливій спрямованості походу Романа Мстиславича саме в Німеччину в 1205 р.
Котляр Н.Ф. Галицко-Волынская Русь и Византия в XII – XIII вв. // Южная Русь и Византия. – К., 1991. –С. 20–33.
Ім'я французького каноніка “Альбрік” (“Albricus)” в історичній літературі дуже часто подається як “Альберік”.
Chronica Albrici monachi Trium fontium, a monacho Novi monasterii hoiensis interpolata. Ed. Paulus Scheffer-Boichorst // Monumenta Germaniae Historica, Scriptores. – T. 23. – Hannoverae, 1874. – P. 885.
Chronica Albrici monachi Trium fontium, a monacho Novi monasterii hoiensis interpolata. – P. 921.
Labuda G. Zaginiona kronika z pierwszej polowy XIII wieku w Rocznikach Królestwa Polskiego Jana Dlugosza. Próba rekonstrukcyi. – Poznań, 1983. – S. 71, 82.
Kürbis B. Komentarz // Mistrza Wicentego Kronika Polska. – Kraków, 1974. – S. 225;Щавелева Н.И. Польские средневековые латиноязычные источники. – Москва, 1990. – С. 139, 151.
Rocznik kapitulny krakowski // Monumenta Poloniae Historica (далі – MPH). – T. 2. – Lwów, 1872.– P. 800–801;Bielowski A. Komentarz // MPH. – T. 2. – P. 800.
Kronika Dzierwy // MPH. – T. 3. – Lwów, 1878.– P. 46.
“Великая хроника” о Польше, Руси и ее соседях XI – XIII вв. – Москва, 1987. – С. 145 (підготували Л.М.Попова, Н.І.Щавелева).
Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 3. – У Львові, 1905. – С. 53;Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984. – С. 100.
Rocznik krótki // MPH – T. 2. – P. 800.
Rocznik krakowski // MPH – T. 2. – P. 836.
Rocznik Traski // MPH – T. 2. – P. 836.
Kalendarz krakowski // MPH. – T. 2. – P. 923; пор.Rocznik malopolski // MPH. – T. 3. – Lwow, 1878.– P. 162.
Długosza Jana Roczniki czyli Kroniki slawnego Królestwa Polskiego. – T. 5–6. – Warszawa, 1973.– S. 241–243.Автор статті про події під Завихостом В.П.Пшик вважає можливим використання для розгляду обставин похода Романа свідоцтв Яна Длугоша (див.: Пшик В. Трагедія під Завихостом 1205 року. – С. 22–28). Незаперечуючи такий напрям наукового пошуку, необхідно відзначити важливість відпрацювання механізму жорсткого критичного аналізу тексту пам’ятки. Більш незаперечливою є конструкція дослідника, побудована на співставленні політики Романа, Данила та Лева Даниловича по відношенню до Сандомирської та Люблинської землі протягом майже 100 років. Це спостереження дає додаткові аргументи на користь думки про прагнення Романа підкорити собі найближчі до Волині землі Малої Польщі. Особливої ваги така гіпотеза набуває, якщо прийняти на увагу погляд Г.Лябуди про належність Кракова Владиславу Ласконогому та про союзницькі відносини останнього в першій половині 1205 р. з Романом проти Лешка та Конрада Казимировичів, яким належали Сандомирщина та Люблинщина.
Semkowicz A. Krytyczny rozbiór dziejów polskich Jana Długosza. – Kraków, 1887. – S. 176.
Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, źmudzka i wszystskiej Rusi. – T. 1. – Warszawa, 1846.– S. 211–214.
Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 3. – С. 507;Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityką polską na Rusi na przelomie XII–XIII w. // Ateneum Wileńskie. – T. 3. – Wilno, 1937.– S. 20.
ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 719.
Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusią i Węgrami. – W Krakowie, 1881. – S. 16;Włodarski B. Polityka ruska Leszka Bialego. – Lwów, 1925. – S. 27; та ін.І.П.Крип’якевич вважав, що згаданим у літопису Владиславом був галицький боярин Владислав Кормильчич, відомий з джерел початку XIII ст. як ворог Данила Романовича, проте така версія здається штучною (Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – С. 86).
Historia dyplomacji polskiej. – T. 1. – Warszawa, 1982.– S. 144–145 (автор – Г.Лябуда).
Historia dyplomacji polskiej. – T. 1. – S. 151.
Engel J. Geschichte von Halitsch und des Vlodimir. – Wien, 1792. – S. 512; пор.Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusią i Węgrami. – W Krakowie, 1881. – S. 16.
Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusia i Wegrami. – S. 15–16;Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityka polską na Rusi na przełomie XII–XIII w. – S. 20.
ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 425.
Włodarski B. Polska i Ruś: 1194–1340. – Warszawa, 1966. – S. 25.
Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityką polską na Rusi na przelomie XII–XIII w. – S. 20–21.
ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 855.
ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 893.
ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 903.