Я б і забув той випадок, але служник якогось ранку нагадав про нього. Кладучи на приступку жбан із водою, він витяг з пазухи дві в’ялені рибини і семеро яєць у кукурудзяному кисеті: «Нога в дітвака загоюється, вже яблучко попросив. Донька вам подячно підносить дарчик. А від мене матимете доста води, щоб викупатися».
Так і було, старий заніс два великі дерев’яні цебра свіжаниці. Того дня ми мали славну гостину. Але перед тим файно викупалися. Рибу і яйця розділили собі на місяць прикорму, шкаралупу товкли і злизували порох. Він пахнув тютюном, але то нічого. Кусманці риби я не жував, а смоктав, подовжував насолоду. І тихо тішився, що нарешті в очах учителя постав як добувач. Бодай так міг сплатити йому за школування.
Сплив якийсь час, і вольний світ послав нам інші дари. Служник покрадьки видобув полотняний згорток, і моє серце відірвалося й упало йому під ноги. Якась віща сила шепнула мені, що це - від неї?! Я розгортав полотнину, як безцінне знамено.То був рукав від сорочки. Вишитий. А в ньому - цидулка. Очі не знали, на чому спинитися. Я занурювався лицем у тканини, так дитина тулиться до материної груді. Вона гіркувато пахла гривками льону, розчесаними вітром. Тим полем, на якому ми перетнулися з нею вперше. Сотні цвіркунів затріщали мені в голові від бентеги.
Гречин підніс до світла шитво: «Люблю і пам’ятаю, журюся й надіюся» - ось що промовляють ці нитки. Коли в нас буде вільна часина, я навчу тебе читати приховане у вишивках».
Я не знав, що існує й таке письмо. Зате добре вже знав читати звичайне. І латиною, і по-нашому. Переданий лист був виписаний вправною твердою рукою.
«Слава Ісусу Христу! Кланяється тобі Петро Іванів, записаний Соломою, що з верхнього кінця Підгорян, а зі мною і брат Симеон з горового скиту, що люб’язно згодився помогти мені, неписьменному, скласти це письмо. В першу голову запитуємо, чи дужий ти, чи здоровий? І нараз приступаємо до кореня мого діла. Кажу як при сповіді: був ти мені, Ферку, добрим помагачем у роботі і милим побратимом у годину передиху. І мислю, що так би воно й далі текло, якби не дочулася біда. Та що вдієш: смілість з гіркою долею попід руки ходить. Пишу я не для того, щоб судити, всім нам гірко, що так занапащається життя молоде. Чудно все робиться на цьому світі. Та Бог не без милості, чоловік не без пригляду.
Почуй тепер мою гризоту. Коли замкнули тебе в казні, покликали мене, аби я лаз підземний дочистив. Я звірив і доповів їм, що все довершено тобою. Пан комендант велів забути про тебе навічно і дав мені 10 срібних, котрі він, як чоловік служби і честі, має виплатити за оту важну роботу. Бери сміло, каже, - гроші без очей. Я і взяв. Та мені ті гроші вже не тільки руку печуть, а й душу. З чужого хліба не потовстієш. До всього, я не встиг виплатити тобі зароблене коло мене - 3 срібні. Отож 13 срібних повисли на мені, як чортова шкура. Ще 1 срібняк додав маляр Жига, що чується твоїм боржником за давню поміч. Для цього сердешний продав десять своїх образів.
Моя донька Юлина, котра теж кланяється тобі, відрядила мене до Божого чоловіка Симеона, щоб напоумив, як чинити. І от, потолкувавши, прийняли ми купно рішенець написати тобі про все листовно. Щоб знав: не позабутий єси і не ошуканий. Чесно зароблені 14 срібних чекають на тебе, і ти вільний розпорядитися ними, як хочеш і коли хочеш. Добрий чоловік зголосився передати тобі цю епістолю, і сам ти не затягуй - відпиши, якого нам порядку держатися.
Чули ми й про трафунок у Паланку з панством і псами, з чого судимо, що ти не втратив у неволі доброго гумору. А що потерпів повторно, то так воно ведеться: коршун бере першою білу курку.
На цьому звершуємо свій клопіт і зичимо тобі кріпості тілесної й душевної - я, Петро Солома, донька моя Юлина і брат Симеон. Він ще приписує дещицю від себе.
Сину мій, Господь з тобою. Це Його милосердя-намістити тебе туди, де ти не маєш нічого. Лише так може прийти розуміння ціни всьому. Довірся Йому-і нараз приспіє полич. Ти до Нього шепотом - Він до тебе віщим голосом. Ти до Нього крок - Він до тебе два. Бо милість Його непомірна! А чоловік - то лише терня і квіт Господнього вінця. Коли в якій іпостасі. Нині терня на твоїй голові, а завтра воно може обернутися квітом. Однак затям: Господь думає про нас, але нашими головами. Господь помагає нам - нашими руками.
Залишаюся при молитві за тебе, раб і слуга Божий Симеон».
Ніч я міркував над тою цидулою, а споранку, на свіжу голову, відписав на звороті.
«Слава навіки Господу, а вам - мир і здравіє, милостивці мої! За доброту вашу, якої я недостойний, кланяюся доземно южному. Без числа согрішив я на цьому світі, але повинності зловорожої за собою не чую, бо чоловік, якому осмілився простягти руку помочі, гідний золотих палат, а не упослідженої ями.
Щоб не відбирати дорогий час від вас, обтяжених трудами, виказую свій намір стосовно грошей. Один срібний передайте бабі Влені, що живе при сторожці в ремісному дворі. На другий нехай Юлина купить найліпшу збрую для свого коня - вона нас дуже смачно частувала. Третій срібний заповідаю на богоугодні діла в розпорядження благочестивого Симеона. Одинадцять срібних прошу передати жидові Мордкові, котрого в Мукачеві всі знають. А він знає мене. Довіряю йому пустити гроші від мого імені в діло на свій розсуд.
За цим схиляюся в подяці й любові до кожного з вас і прошу не судити суворо, якщо на цьому світі більше не зійдемося. Осібна подячність - святому отцеві. Відтепер маю два світочі в темничній юдолі - його скріплююче напуття, а також науки, якими просвітлює мене визначний чоловік, з яким я коротаю свій спокутний тривок.
Ваш покірник і вічний довжник Ферко, записаний Овферієм без вітцівського поймення».
Мені не стачило духу й смілості написати про світоч третій (а може, й перший) - про сяйво образу моєї Соломки, з яким я вставав і засинав. Але то вже був не хворобливий шал із гріховними сновиддями, а рівний ясний вогонь у моєму серці. І найцінніше в цій сердечній ватрі, збагнув я згодом, - те, що вона залишає по собі, коли відгорить. Як із кукурудзяних стебел: коли їх спалити много, - з того попелу можна висіяти золотий порох.
Змигнув тиждень, і я дістав від добротливого служника ще один пакуночок. А в ньому - другий рукав до сорочки. Ще одне вишите її письмо: «Люблю і пам’ятаю, журюся й надіюся». І був там складений човником аркуш цупкого паперу.
«Мир твоєму серцю і добра година твоїм ділам! Здоровить тебе знакомитий чоловік Мордохей, мукачівський перекупник. Засмутили мене твої напасті. Але мудрий єврей у лихолітті радіє, а в щасті плаче. Радій і ти, сину, бо ти з тих, про яких кажуть: і молоді гусаки водять гусей до ріки. Ти ще поведеш своїх гусей. І ось підтвердження тому: гроші знайшли тебе і в тюрмі. Бо ні стріла, ні голова камінь не проб’ють, а гроші це зроблять. Я втішений, що й ти починаєш розуміти їх силу і сенс.
А тепер обертаю до заголовного, бо хто про що, а різник
- про м’ясо. Твої 11 срібних приспіли дуже вчасно. Та й хіба гроші приходять невпопад?! А тут якраз закрутилося живе дільце - рихтуються мостити кам’яний тракт з Ужгорода до Лемберга. Левовий пай дає цісарська скарбниця, заразом гуртують у концесію й промітну людність. То означає, що кожен грошовитий краянин вільний пристати до діла зі своїм капіталом. На суму внеску будуть щорічно нараховуватися рези, себто проценти. І чим довше дорога буде служити, чим більше нею їздитимуть - а воно так і буде - тим більший приріст матимуть наші вклади. Я кажу наші, бо, маючи в концесійній раді не останній голос, вирішив притулити й твої гроші.
А щоб ти був спокійним, а я чесним перед тобою і Богом, беруся виправити законний документ на твоє ім’я. Ім’я ти маєш, а от на прізвище ще не розжився. Та гроші зарадили й тут. Нотар справив новеньку метрику, де записав тебе, аби довго не думати, - Криничарем. Копач Петро Солома хвалив тебе як доброго способця в колодязному ділі. Кому руки служать, то служать усяко. Воно й ліпше, що про документ не знатимуть твоїтюремники, в ньому будеш чистим. А самі папери, метрику й нотарську угоду про твою грошову лепту я віддаю на руки богочестивому Симеону, котрий збереже їх у монастирській книгозбірні надійніше за банк.
Не пускай у серце сум, хлопче. Ачей сніг паде не цілу зиму. Нехай зігріває тебе втіха, що немилосердний час відраховує не тільки години в безвість, а й грошики для твоєї буцучини. Ти сидиш чи спиш, а вони працюють. Маймо доста розуму і сил провадити їх плин далі. Бо останнє вбрання без кишень, сподіваюся, нам пошиють ще не скоро.
На цьому будь здоров. А листа спали, щоб не спокушати нечестивого.
Твій підскарбій Мордохей».
Що ж, дякую тобі, Мордку, в черговий раз, що проймаєшся долею шалапутного гоя. І перепрошую за непослух щодо останнього наказу. Де б я спалив таку коштовність, як папір, та ще й геть чистий з другого боку. Я віддав його Гречину, нехай хоч щось собі нотує по-людськи. Той прийняв його обіруч, як безцінний дар.
«Я не втримався, аби не прочитати, - сказав він знічено наступного дня. - Така спокуса - чуже письмо, якого так давно мої очі не бачили...»
«Я ніщо не крию від вас, учителю».
«Той чоловік, що писав, не простак і дещо тямить у тому ділі. В грошах. Але далеко не все. Гроші - це рідкі кристали Числа, і вони скоряються його законам. Проте люди вірять лише тому, що держать у руках. Вони хапають гроші, як їжака, обдирають руки і не знають, як його втримати. А гроші цураються загребливих рук, вони, як вода, люблять простір і волю. Вони ллються, течуть, випаровуються і знову падають золотим дощем. Бо вони рідкі кристали Числа. Його діти».
«Ви знаєте, як добувати гроші?» - запитав з подивом я. Бо найменше, що міг пов’язати з єством свого навчителя, то це гроші.
«Я давно пізнав їх природу. Цього було досить, аби дати і їм спокій від себе і собі від них. Бо я пішов далі - до сліпучих верхів абсолютного Числа. Від нього я хочу більше, ніж скарби речові. А ти, бачу я, чуєш поклик до цього поприща. Тому радо відкрию тобі природу грошей».
І він мені її відкрив.
Гроші-не метал, не папір, і не самоцвіти. Гроші-суть енергія, що дає людині можність. Можність набувати, управляти людьми, радіти життю, мати повагу. ..І чим більше тієї енергії, тим більше в тебе змоги. Єнергією грошей можна управляти, якщо ввійти з нею в рівнодію. Для цього треба налаштувати свою тонку незриму силу. Індуси називали її праною, китайці - ці, гавайці - манно, а германські племена йменували словом од. Це та сила, завдячуючи якій триває життя на Землі, завдячуючи якій постає світобудова. Все, що ми бачимо - людей, животин, зело, ріки, каміння, хмари, - то матеріальний прояв цієї енергії. І гроші - в цьому ж ряду, вони є уречевленим різновидом тієї енергії.
Енергія грошей не є ні доброю ні лихою, вона поміркована. Лишень коли ми починаємо оту енергію користати, пропускаючи через себе, вона набуває ту чи іншу подобу. Тому й гроші для когось можуть бути нечистими й гріховними, можуть очорнити душу, а можуть і вшляхетнити її, помагаючи творити добро, розкривати свій хист, зліпшувати себе і довкружний світ.
Енергія грошей накопичується в точці золотого перетину людини, це на 3-4 пальці нижче пупка. Тут вона збирається в живий клубок і звідси промениться, витікає. Через цю точку енергію можна вбирати з дооколу, підживляти себе. Це прості й доступні кожному способи.
Найперше: ходити по життю треба прямо, вільно і впевнено. Прямий хребет -пряме вливання в нього енергії. Вчися прямоходінню, прямостоянню і прямосидінню! Частіше притуляйся прямою стіною до дерева. Тоді дістанеш додаткову живильну силу ще й від нього. При ходьбі вправляйся, вивертаючи руки долонями вперед і вбік.
Прилив енергії дають танці і співи. Індійський бог Шіва створив землю, танцюючи. А пісня - то наше суголосся з Усесвітом. Навіть тихенький наспів миттєво настроює душу. Нехай твій сердечний стан завжди буде радісно-пісенний, як у монаха - молитовний. Коли цього навчишся, то пізнаєш не лише матеріальну незалежність, а й духовну суверенність.
Велика криниця енергії - сонце. Йому однаково, для кого світити, кому вділити свою снагу. То чому б це не був ти?! Але черпай цю потугу крихтами. Коли сонце має зійти, ставай босоніж на землю чи на дерев ’яну дощечку і стрічай його очима й серцем. Однак лише до того менту, поки не викотиться яскрава куля, - гадкуй, аби не обпік собі зіниці. Так чини і при заході сонця, вхопивши прощальні благі снопи променів. Головне при цьому - бути відкритим як очима, так і всім нутром своїм і не обтяжувати голови жодною думкою. Відчуй себе часткою цього небесного, підсвіченого пурпуром овиду. Бо ми і є зернятка, посіяні з Неба. І звідти чекати нам помочі.
Не бери енергію від людей, бо не знаєш, яка вона. Собі на шкоду може вийти. Але на ринках, де кипить завзятий торг, і на веселих велелюдних учтах - добра піджива. І від тварин бери сміло енергію, якщо вони горнуться, чують у тобі рідність. Надто пси і коні.
Додасть снаги й сонячне і місячне вино. Робиться воно так. На стіл чи на цеглину поклади кружало добре начищеної мідної бляхи. А на нього - скляну посудину з черленим вином, дещицю хлюпни в чашу. Це слід робити вдень, коли на небі ні хмарини, а сонце на вінці. Прямі його промені мають пронизувати вино. Піднеси руки до чаші, не торкаючись її, і коли вчусш тепло, що струменить від вина, випий чашу. А посуд закоркуй і тримай у студеному й темному місці. І відпивай з нього по два ковтки, щоб у зимові місяці звеселити кров і підняти бадьорість духу. Подібно робиться й біле місячне вино. Лишень його кладуть на кругле дзеркало, під яким стелять білий обрус. І поруч -чарка, срібна чи кришталева. Вино заряджають у повний місяць і чекають добрі півгодини, щоб воно наситилося місячним сяйвом. Про готовність скаже легке поколювання долоні над чаркою.
Проси в Сонця і Місяця сили для праці на благо, проси багатства. Ще ліпше, якщо питимеш сонячне й місячне вино при запалених свічках із жовтого й рожевого воску. Якщо в твоєму посуді немає такого вина, помічним буде і вино звичайне, і навіть кринична вода, бо й вони від Землі. Але пити їх слід неспішно, дрібними глитками, з розмислом, що їх живна сила перетікає через тебе в клубок під черевам. Недаремно старі ескулапи вважали воду й вино найпершими ліками. А розумака Сократ, коли лютувала в Афінах чума, ходив із баклажкою вина на поясі і з часником у рептушку, стягував на хуру мерців і провадив їх до вапняної ями.
Живець грошовий прищепиться також, якщо маєш часті зносини з багатими людьми. Чи як сподвижник їх, чи просто як вірний слуга. Бо багатство від більшого багатства відбруньковується. Влови «дух грошей», їх потік. І в тій близькості дай грошам звикнути до тебе, прийняти тебе. І почувайся так, так себе держи, ніби й сам уже багатий. Пам ’ятай, що гроші люблять людей спокійних, певних у собі, розсудливих і несустних.
Бо гроші й самі- розумні, уважливі, слухняні. Як ти до них - так і вони до тебе. Ніколи не говори й не думай про гроші погано, образливо. Не будь до них жадібним, бо це їх відлякує. Не «добивайся» їх надмірно, бо це їх «б ’є». Думай про них не забобонно, а відкрито, чесно, без ганьби й притіснення. Як про найдорожче, найрідніше. І вони відплатять тобі тим же.
Цінуй гроші, однаково як великі, так і малі. Не переплачуй, торгуйся, не давай себе обдурювати, бо цим принижуєш гроші. Плати за крам і за роботу чесно і бери сповна своє, бо в цьому триб обороту грошей. Щоразу діставай і відкладай з оборудки хоча б копійчину, щоб не ослаблювати грошей. Чим швидше гроші обертатимуться в ділі, тим швидше прибуватимуть.
Ніколи не перебувай довго в стані боржника. Радше сам давай у борг останнє, ніж бери чуже. Ну, а якщо вже взяв гроші на виплату, то сплачуй вчасно і радісно. Енергія радості притягне до тебе енергію грошей. Віддай з радістю, аби з радістю дістати. (Один купець позичив у монастиря чималі гроші. Зі шкури ліз, а таки приніс капшук золота в призначений час. Монах навіть не глянув у його бік: «Поклади мішок у закуток». — «Це все, що ти хочеш мені сказати?» - запитав крамар. - «А що б ти хотів почути від мене?» - «Хоча б одне слово подяки». - «Я так не думаю, - сказав монах. - Вдячним має бути той, хто дає. Бо він може дати».)
Давати в борг - теж знесилення твоїх грошей. Це -як кров пускати з тіла. Але давати треба, бо ближнім належить помагати. Однак і тут є свої приписи, які не гоже переступати. Не можна давати грошей абикому, знаючи, що вони підуть на марницю. Не дають грошей увечері, в недільний і празникові дні - їм теж годиться відпочивати. Не дають у борг суми, що позначаються числом 2, а також 20, 200, 2000... Ці суми не повертаються, і твоя грошова община потерпить.
Дуже важче правило: гроші даються під заставу, хоча б письмову поруку. Хоч би це був і брат. Розплачуючись чи віддаючи гроші, мысленно проказуй: «Гроші віддаю - своє залишаю».
Одне діло - позичка задля зиску, друге - пожертва. Грошима треба ділитися, жертвувати убогим і потребуючим, на церкву, на божемилі нужди. Це